Економічна історія

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Тема №4. Становлення і розвиток феодальної системи господарства.

План.

1. Історичний розвиток феодальної системи господарства. [18 ]

2. Агрокультура і сільськогосподарська техніка. [15 ]

3. Середньовічне місто, розвиток ремесла. [32 ]

4. Торгівля та фінансово-кредитна система. [ 32]

В отличие от рабовладельческой, феодальная система хозяйства явилась почти универсальной для Евразии: большинство народов этого материка прошло через систему феодализма либо находятся еще и сейчас на его различных стадиях. Непосредственный производитель при феодализме как бы нечто среднее между рабом и свободным фермером: он несвободен, как раб, но имеет собственное хозяйство, как фермер.

Внеэкономическое принуждение выражено в феодальной ренте: заботочной (барщина), продуктами (оброк) или деньгами. Однако размер ренты установлен раз и навсегда: взяв с крестьянина лишнее, можно, затронув семенной фонд, поставить под угрозу урожай будущего года. Твердо обусловленный размер ренты предоставлял непосредственному производителю определенную свободу при ведении собственного хозяйства. Это особенно сказывалось при коммутации - переходе к денежной ренте, когда крестьянин сам продавал продукцию своего хозяйства на рынке. В этих условиях требовалось не только принуждение, но и мольное стимулирование труда. Моральный стимул давала монистическая религия (единобожие), в различных формах практически повсеместно господствовавшая при феодализме. В Европе - христианство, которое объявляет высшей ценностью не сериальное, а духовное богатство, внутренний мир человека: честной, правдивой и скромной жизнью, любовью к ближнему человек может заслужить вечное блаженство души (спастись) в потустороннем мире. При стопроцентной искренней религиозности населения хозяйственная этика религиозных культов серьезно влияла на экономическую жизнь. Например, христианское запрещение иметь приплод с неживого (в том числе денежные проценты) привело к тому, что ростовщичество в Западной Европе вначале сосредоточилось в руках нехристиан, в частности, евреев.

Ожидание вселенской катастрофы ("конца света") 1000 г. вело к хозяйственной пассивности людей и т.д. и т.п.). Но и сама церковь обязана была показывать пример жизни, достойной спасения. Поэтому в монастырях - общежитиях религиозных профессионалов для молитвы и труда - постоянно боролись две тенденции: к бедности и к богатству. Аскетическая, подлинно святая жизнь христианских подвижников неизбежно порождала ценные материальные дары (в том числе земельные) со стороны верующих, стремившихся таким путем )обеспечить заступничество святых людей в спасении своей души. ги дары перерождали всю монастырскую жизнь, превращая монахов в лицемерных тунеядцев. Но возникали новые аскеты и задвижники, появлялись новые, более строгие монастырские уставы, и все начиналось сначала.

Феодальное хозяйство было построено на более жестком функциональном разделении труда, чем рабовладельческое, где крестьянин был одновременно и воином. Здесь военное дело было монополией феодала, в монополией крестьянина являлся труд. Молитва была монополией духовенства. Это жесткое разделение труда было оформлено в обществе в виде сосуществования трех сословий, дворянства, духовенства и крестьянства (позже к этому сословию присоединились горожане). Сословные перегородки были непреодолимыми: человек уже от рождения считался благородным (феодал) или подлым (т.е. несущим повинности - это крестьянин).

 Каждое сословие точно знало свои права и обязанности, но в этих пределах человек был свободен, большего, чем полагалось, от него никто не мог потребовать. Это давало непосредственному производителю определенную социально-экономическую защищенность и психологическую устойчивость: хотя он и зависел от феодала, но был защищен своей сословной принадлежностью от произвола. Осознание этого способствовало к формированию в феодальном обществе личностей, хотя и угнетенных, но исполненных человеческого достоинства. В этом заключалось очень важное условие того, что феодализм сумел обеспечить хозяйственный прогресс.

Лекція 3. Господарство країн Європи, США у період генези індустріального суспільства.

План.

1. Основні методи удосконалення організаційних структур управління виробництвом. [45 ]

2. Особливості аграрного розвитку. [ 15]

3. Міжнародні економічні відносини. [17 ]

У країнах Західної Європи його початком (ХVІ ст.) сталі зміни у сфері матеріального виробництва, стані й характері розвитку продуктивних сил, розширення внутрішнього та зовнішнього ринку.

В усіх основних галузях промислового виробництва до початку ХVІ ст. відбувалося значне вдосконалення знарядь праці й технології виробництва. В авангарді цього процесу йшли добувна й обробна галузі, винахід і впровадження нового обладнання для шахт. У металообробці слід назвати вдосконалення молотів, які рухалися силою води. Різноманітні механічні пристосування, примітивні машини, які приводилися у дію мускульною силою людини або силою тварини, вітру чи води, появилися в інших галузях.

Зміни в техніці й технології відбувалися також у текстильної промисловості, яка в той час була найпоширенішою галуззю промисловості. Це передусім впровадження замість примітивного вертикального ткацького верстата горизонтального, вдосконалення засобів праці для допоміжних операцій на виробництві тканини. Значно змінилася техніка виробництва сукна, появилися сукновальні млини. Розвивалося виробництво шовкової тканини.

Великі зрушення в розвитку техніки відбулися не лише в промисловості, а й у засобах переміщення, особливо в морському транспорті. З початку ХVІ ст. вогнепальна зброя викликала справжню революцію у військовій справі. Розпочалося виробництво паперу, окулярів і годинників, розвинулося книгодрукування.

Зміни в промисловому виробництві сприяли інтенсифікації виробництва в сільському господарстві. Зросла продуктивність праці, збільшився обсяг товарної продукції, появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції., появилися нові галузі промисловості, поглибився суспільний поділ праці, розпочалося формування спеціалізації країн на окремих видах господарської діяльності та продукції.

Поглиблення суспільного поділу праці зумовило зростання товарності сільськогосподарського виробництва, збільшення частки тієї частини землеробства і тваринництва, яка призначалася не для особистого споживання, а для обміну на промислові товари.

Перехід від натурального до товарного виробництва у промисловості й сільському господарстві сприяв розширенню внутрішнього ринку, зовнішньоекономічних зв'язків. Ускладнювався грошовий обіг, запроваджувалися нові види торговельних угод і договорів, біржа поступово перетворилася на основне місце операцій із товарними та цінними паперами, розвивалися кредит і банківська справа.

У країнах Західної Європи з ХVІ ст. до останньої третини ХVІІІ ст. мануфактура була провідною формою капіталістичного виробництва. Найбільш розвинутою формою капіталістичного виробництва була централізована мануфактура. Ускладнився поділ праці, тобто окремі робітники вже спеціалізувалися на виконанні тих чи інших операцій або навіть частин операцій, що значно підвищило продуктивність праці.

Найбільш інтенсивно капіталізм розвивався в тих галузях, де спостерігалося значне подорожчання й ускладнення засобів виробництва (добувна промисловість, металообробна, особливо виробництво зброї, суднобудування, виготовлення паперу, пороху, шовкових тканин).

У ХІV ст.- ХV ст. ширшого розвитку набули товарно-грошові відносини, виникли елементи нової, капіталістичної, господарської системи.

Зміни у свідомості суспільства були пов'язані насамперед із процесом секуляризації - звільнення культурного і суспільного життя від впливу релігії та церковних інститутів. Саме тому ідеологією Відродження став гуманізм, головним у якому було визнання високої гідності людської особистості та її творчих здібностей.

Зміна суспільних поглядів породила Реформацію майже в усіх європейських країнах. Разом з тим зміна свідомості суспільства сприяла становленню та розвитку капіталістичних відносин.

Повільніше, ніж у промисловості, капіталізм розвивався в сільському господарстві. Основні причини - повільніший розвиток техніки в сільському господарстві, феодальна власність на землю, особиста залежність селян, що зберігалась у ряді країн Західної Європи. Початок диференціації селянства, виникнення так званих нових дворян, які переводили свої господарства на товарно-ринкове виробництво продукції та переходили до використання найманої праці, свідчать про розвиток капіталізму в сільському господарстві. У переважній більшості країн Західної Європи цей процес не набув великого поширення, і лише в Англії він мав значні масштаби та привів до значних змін в аграрному секторі.

Відповідно до різних умов, які склалися в різних країнах Західної Європи, ступінь розвитку капіталізму був неоднаковим і змінювався регіонально. Так, Італія, у якій ще ХІV ст. ХVІ ст. зародились елементи капіталізму і яка була попереду інших країн, у ХVІ ст. втратила своє лідерство і вступила в період занепаду. У середини ХVІ ст. почали відставати в економічному розвитку Німеччина й Іспанія і на перше місце за інтенсивністю капіталізації вийшли Голландія, Англія, Франція.

Розвиток капіталістичного виробництва в Західної Європі ХVІ ст. ще не означав швидкого і повного витиснення ним докапіталістичних форм господарювання. Капіталістичне виробництво цього періоду було укладом, який розвивався в надрах феодалізму.

Процес подальшого розвитку капіталістичних відносин прискорився завдяки Великим географічним відкриттям.

Значного розвитку в Західної Європі до ХVІ ст. досягли виробництво і торгівля, що зумовило зростання потреби в грошах як у загальному засобі обміну. Це стимулювало пошук нових морських торгових шляхів з Європи в Африку, Індію та Східну Азію.

Епоха Великих відкриттів ділилася на два періоди:

1. Іспано-португальський ( кінець ХV ст. - середина ХVІ ст.), до якого входили відкриття Америки (перша експедиція Х.Колумба в 1492 р.), португальські плавання до Індії і берегів Східної Азії, починаючи з експедиції Васко де Гама, іспанські тихоокеанські експедиції ХVІ ст. від першого навколосвітнього плавання Магеллана до експедиції Вільяловоса (1542-1543).

2. Період російських і голландських відкриттів (середина ХVІ ст. - середина ХVІІ ст.). До них належать : відкриття росіянами всієї Північної Азії (від походу Т.Єрмака до плавання Попова - Дежньова у 1648 р.), англійські та французькі відкриття в Північній Америці, голландські тихоокеанські експедиції і відкриття Австралії.

Тема №4. Мануфактурний період світової економіки (XYI-XYIII ст.).

Лекція 1. Організаційна структура управління виробництвом XYI-XYIII ст..

План.

1. Сутність організаційної структури, її елементи. [ 47]

2. Принципи побудови організаційних структур [36 ]

Лекція 2. Банківська-кредитна система та торгівля XYI-XYIII ст..

План.

1. Особливості економічного розвитку країн Західної Европи. [29 ]

2. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи. [2, 7, 12 ]

Для виникнення й розвитку капіталістичного виробництва XYI-XYIII ст.. необхідні були дві умови :

1. Наявність багатьох бідних людей, юридично вільних, але позбавлених засобів виробництва та існування і змушених найматися на роботу до капіталіста.

2. Нагромадження в руках невеликого числа людей значного грошового багатства, необхідного для створення та ведення капіталістичного підприємства.

Другим важливим кроком на шляху організації капіталістичного виробництва був процес нагромадження великих грошових запасів у руках цехових майстрів, фермерів, а головним чином купців і лихварів.

Основними джерелами нагромадження капіталів стали:

1. колоніальні війни;

2. торгівля рабами;

3. піратство;

4. державні позики;

5. податки;

6. система протекціонізму;

7. жорсткі методи поневолення;

8. пограбування місцевого населення Африки, Азії, Північної та Південної Америки.

Первісне нагромадження капіталу - це історичний процес відокремлення дрібних виробників від засобів виробництва, примусового позбавлення їх приватної власності й перетворення в бідних продавців своєї робочої сили, що передував власне капіталістичному нагромадженню.

Головною відмінною ознакою епохи первісного нагромадження капіталу були:

1. Розвиток товарно-грошових відносин, становлення ринкової економіки, яка наклала відбиток на всі сторони суспільного життя того часу. Нові віяння буржуазних свобод, пов'язані з розширенням масштабів торгівлі, що ліквідувала територіальну замкнутість і обмеженість феодальних вотчин, вели до посилення підприємницької ініціативи.

2. Найпрестижніша галузь торгівлі - зовнішня торгівля - стимулювала розвиток товарного виробництва і внутрішню торгівлю. Завдяки їй Європа наприкінці XY ст.. перетворилась на центр світової торгівлі, відбувався перехід від середньовіччя до епохи первісного нагромадження капіталу.

3. Розвиток зовнішньої торгівлі привів до створення в цей період нових форм організації торгового капіталу (торгові компанії, акціонерні компанії, біржі тощо).

4. Паралельно з торговим капіталом у цей період розвивався позичковий, або банківський капітал, який прийшов на зміну середньовічному лихварству. Лихварський капітал обслуговував феодалів, від яких лихвар намагався отримати максимум грошей, клієнтом же банкіра був купець, у благополуччі якого зацікавлений сам банкір, оскільки його процент становив частину прибутку купця. Крім того, до послуг банкіра входили такі операції, як безготівкові розрахунки між купцями через його банк, обмін грошей. Отже, в епоху первісного нагромадження зародилось багато сучасних форм банківської діяльності. Країни, які були лідерами в торгівлі, ставали європейськими банками.

5. Розвиток торгівлі привів до змін у сфері виробництва - як сільськогосподарського, так і промислового. Виникли нові організаційні форми - мануфактури , організаторами яких передусім виступали купці. У сільському господарстві спостерігався перехід до грошової ренти, поступового звільнення селян, оренди, використання найманої праці, капіталістичного фермерства. Виробництво ставало все більш спеціалізованим.

6. До кінця епохи первісного нагромадження капіталу формується перша економічна концепція, яка дістала назву меркантилізму. Вона виражала світогляд торгової і банківської буржуазії. Проте меркантилісти вже говорили про багатство нації, а не окремої людини, хоча помилково обожнювали його з грошима, а гроші - із золотом і сріблом. Саме з цим пов'язана їхня вимога до держави в інтересах нації проводити політику протекціонізму.

Для всіх провідних країн Західної Європи, насамперед Англії та Голландії, характерні такі етапи на шляху розвитку капіталістичного виробництва:

- первисне нагромадження капіталу;

- проста капіталістична кооперація;

- мануфактурне виробництво;

- капіталістична фабрика.

Тема №5. Епоха переходу до індустріального суспільства (кінець XYIII перша пол. ХІХ ст.)

Лекція 1. Промисловий переворот.

План.

1. Сутність промислового перевороту в господарстві країн Західної Європи. [49 ]

2. Економічний розвиток провідних країн світу. [ 13, 25]

Лекція 2. Індустріалізація.

План.

1. Особливості господарства індустріального періоду. [ 30]

2. Основні аспекти розвитку господарства країн Західної Європи індустріального періоду. [22 ]

Первісне нагромадження капіталу завершилося наприкінці XYIII - у першій половині ХІХ ст. промисловою революцією спочатку в Англії, а поьім у Європі й Америці. Основними галузями господарства стають металургія та машинобудування, що випускає верстати й устаткування для легкої (текстильної) і харчової промисловості, для транспорту (пароплави і паровози).

До кінця ХІХ ст.. густа мережа залізниць покриває Європейський континент. Трансконтинентальні дороги появляються також у Америці. Час подолання відстаней і вартість перевезень істотно зменшуються. Це сприяє формуванню єдиних національних ринків. Використання пароплава, що долає відстані у два-три рази швидше, ніж най швидкохідніший вітрильник, і бере на борт у кілька разів більше вантажу, у свою чергу, сприяє формуванню світового ринку.

У промисловості провідних країн світу, насамперед Великої Британії, зростає число зайнятих. Рахунок уже йде на мільйони працівників. Зростає і чисельність міського населення, а також його частка в загальній чисельності населення країни. Проте ще більше половини населення - сільські жителі.

Буржуазія найбільш розвинутих країн домагається визнання основних особистих прав і свобод усіх громадян, політичної рівноправності, спершу тільки для дорослих (старших 21-25 років) і забезпечених чоловіків, а також свободи підприємницької діяльності, юридичного захисту прав власності тощо. Скасовують всіляке обмеження господарської діяльності, зокрема цехи й гільдії.

Приблизно до середини другого десятиліття ХІХ ст. у найбільш розвинутих країнах Європи складається економічна система, основні риси якої такі:

1. Велика чисельність (сотні, тисячі) виробників і продавців на національному ринку й у кожній галузі. Частка кожного з них дуже мала (не більш як 1,5 %), тому вони не можуть справляти істотного впливу на ціну, й вона сасма встановлюється на ринку в результаті вільної конкуренції між продавцями і покупцями.

2. Товари однорідні - немає товарних марок, асортимент відносно обмежений, споживчі товари досить прості, тож конкуренція має переважно ціновий характер.

3. Пороги входи в значну частину галузей досить низькі, що сприяє припливу капіталу у високоприбуткові види бізнесу й вирівнюванню норми прибутку, посиленню конкуренції й зниженню цін. Не виникає особливих проблем і з ліквідацією чи перепрофілюванням бізнесу, оскільки виробничі приміщення й устаткування досить універсальні.

4. Законодавчі обмеження дуже незначні й перешкоджають лише відверто кримінальним заняттям.

5. Важлива комерційна інформація поширюється відносно повільно і досить рівномірно, тож ніхто не має виключних джерел інформації.

6. Роль держави обмежується переважно військово-поліцейськими функціями. У виробничі питання, ціноутворення, торгівлю й розподіл благ держава не втручається. Вона також практично не бере участі у розв'язанні соціально-виробничих питань: забезпечення зайнятості, гідних умов праці, встановлення рівня оплати, страхування та ін..

Система, що відповідає цим характеристикам чи, як їх іще називають, умовам, в економічної літературі дістала назву система вільної конкуренції. Проте вже до кінця ХІХ ст. велику частину цих умов було порушено й економічна система провідних країн перейшла в якісно новий стан. Отже, епоху вільної конкуренції можна з певною умовністю обмежити приблизно столітнім періодом із 1775 - 1815р.р. по 1875 - 1895 рр.

У цей період завершується територіально-економічний поділ світу між так Великими державами: Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами і США, Російською, Австрійською та Османською імперіями. Для метрополій колонії є джерелами дешевої сировини, продовольства і ринками збуту промислових товарів. Японія, Німеччина й Італія, що спізнилися до первісного поділу, розпочинають готуватися до боротьби за переділ колоніальних володінь і сфер впливу.

Модернізація господарства і суспільного устрою відбувалася дуже нерівномірно. Першими на цей шлях ще у XYIII ст. стали Велика Британія та Нідерланди. У цих країнах вона пройшла відносно безболісно. Набагато пізніше, у 1820 - 1860 рр., модернізація проходила у Франції і США, де розбіжності у виборі шляху розвитку країни призвели до громадянської війни.

Запізнілий, наздоганяючий і насильницький характер мала модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізація в Японії, Німеччині й Росії. У цих країнах ініціатором модернізації була держава, що мало надалі суперечливі наслідки.

Епоха вільної конкуренції - це ще й епоха запеклих класових битв: страків, бунтів, рухів руйнівників машин, нарешті, робітничого революційного руху.

Близьким до становища промислового пролетаріату було становище безземельних і малоземельних найманих робітників аграрного сектору: батраків, поденників, здольників та ін.. Чимало їх у зимовий період подавалися в міста в пошуках додаткових заробітків у промисловості.

Нечисленність середніх і вищих прошарків суспільства, крайня бідність нижчих станів, переважно натуральний характер селянських господарств зумовлювали вузькість внутрішнього споживчого ринку, що не міг забезпечити стійкого попиту на продукцію, яку виробляли чимраз у більших масштабах. Результатом такого дисонансу стали повторювані кожні 10-11 років кризи виробництва, що К.Маркс пов'язав із нерівномірністю відтворення основного капіталу.

Саме через вузькість внутрішнього ринку боротьба між капіталістами провідних країн за зовнішні ринки збуту набула значної гостроти.

Передумови промислового перевороту в країнах Західної Європи - це:

1. Значне нагромадження капіталу, зосередженого в руках невеликого числа людей, здатних витрачати кошти для вдосконалення економіки. Воно відбувалося завдяки швидкому розвитку торгівлі, відкритому пограбуванню Індії, переходу промисловості й сільського господарства на капіталістичний шлях.

2. Це результати Англійської буржуазної революції (1640-1688), насамперед усунення перешкод для розвитку капіталістичних відносин. Вона відкрила шлях для швидкого зростання продуктивних сил, закріпила буржуазну власність на землю, надала потужного поштовху аграрному перевороту і прискорила створення національного ринку. Відбувався перехід від середньовічної феодальної монархії до буржуазної монархії. Політичний союз земельної та фінансової аристократії, що склався в цей період, був тривалим і порівняно міцним. Він згодом перетворився на союз землевласників та усього класу буржуазії, забезпечуючи відносну стійність англійської монархії. При цьому аристократія, зберігши монополію політичної влади, врахувала інтереси буржуазії.

3. Це іноземна конкуренція. Зокрема, у цей період Англія відчувала певні труднощі зі збутом металу, бавовняних тканин на світовому ринку де значну конкуренцію їй складали Росія, Швеція та Індія з її традиційно якісним і яскраво розфарбованим природними барвниками ситцем. Перемогти конкурентів можна було тільки за умови налагодження фабричного виробництва та випуску дешевшої і якіснішої, а отже, і більш конкурентоспроможної продукції.

4. Нагромадження капіталу супроводжувалося зростаючими можливостями для його вигідного використання. Майже всі війни XYIII ст. закінчувалися захопленням нових колоній. Колоніальна експансія Англії сприяла розширенню ринків збуту для її промислових товарів.

Збільшення колоніальних багатств і розширення торгівлі забезпечували зростання ринку для британських товарів, якого вже не могла наситити домашня промисловість за допомогою ручних методів виробництва.

Пошуки шляхів розв'язання проблем масового виробництва товарів сприяли зростанню технічних винаходів наприкінці XYIII ст., а нагромадження капіталу досягло рівня, з якого стало можливим впровадження цих винаходів і перехід до масового виробництва. Однією з перших країн, де почався промисловий переворот, була Велика Британія (60-ті роки XYIII ст.).

Динаміка господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [52 ]

Структурні зміни господарського розвитку країн світу після Другої світової війни. [ 42, 49]

Воєнні замовлення під час Другої світової війни, які становили з червня 1940 р по вересень 1944 р. 175 млрд. дол., були могутнім стимулом до зростання американської промисловості. Це єдина країна світу, чия економіка вийшла з війни значно міцнішою (національний доход країни зріс у 2 рази). Цьому сприяло і державне інвестування галузей промисловості.

Основою цієї швидкої перебудови була американська модель економічного розвитку суспільства, в який значне місце зайняло державне регулювання суспільного виробництва. Проте регулювання економіки мало характер впливу на деякі види економічної активності або навіть контролю за ними, але не змінювало основного устрою економіки. З одного боку, держава все більше втручалась у процес економічного розвитку, брала на себе відповідальність за вирішення багатьох економічних проблем, пов'язаних з виробництвом, розподілом продукції, а з іншого - не тільки збереглись, а й дістали подальший розвиток ринкових відносин. Посилення регулювальних функцій держави визначался у збільшенні урядових закупівель, наданні субсидій приватним фірмам, проведенні сприятливої податкової політики. Відбувались подальше зростання державного підприємництва. Держава ставала великим власником і все більшою мірою починала займатися виробництвом товарів і послуг.

Економічна модель країн Європейського континенту суттєво відрізнялись від американської.

1. Країни цього регіону були орієнтовані на соціальне ринкове господарство з більшою, ніж у США участю в економіці корпоративних структур і держави.

2. Значно більша соціальна захищеність робітників і службовців. У Європі значного поширення набули колективні договори між робітникаом і фірмою без вимоги про індексацію.

3. Для Європи досі характерна олігархічна структура розподілу власності (невелика група багатих сімейств), тоді як у США корпорації в основному належать великій крупі зовнішніх акціонерів.

4. Значне менш ефективне використання наукового потенціалу, оскільки кожна країна намагається сама виробляти наукомістку продукцію. Тому масштаби європейських компаній менші за американські.

5. Значно менш ефективні, порівняно з американськими, наукові дослідження, бо вони часто дублюються у сусідніх країнах. Крім того, кошти в основному витрачаються на фундаментальні дослідження, прикладні ж значною мірою стосуються розробок у традиційних галузях. Тому економіка Європі а основному виробляє традиційні товари та послуги індустріальної епохи.

6. Висока частка держави в економіці. Державні витрати становлять близько 50 % ВВП у західноєвропейських країнах, що свідчить про обмеженість конкуренції, особливо у країнах ЄС.

7. Більшість розташованих у Західної Європі країн має незначні масштаби і порівняно вузький внутрішній ринок , що визначило експортну орієнтацію іхнбої економіки. Спочатку вони будували відносно відкриту економіку, що відповідало етапу відкритого, а не замкнутого постіндустріального суспільства.

Загальні відмінності економічного розвитку провідних європейських країн порівняно зі США у кожній з них поєднувались ще й зі своїми особливостями економіки.

Протягом 25-річного післявоєнного стабільного економічного розвитку країн Західної Європи у світі з 1948 по 1973 р. загальний ВНП цього регіону постіно мав позитивні показники. Особливо успішними були 50-60 роки ХХ ст.., коли середньорічний приріст економіки Німеччини й Італії зріс у чотири рази, Франції - більше ніж у два рази, Великобританії - майже вдвічі. Цьому сприяли не лише план Маршала, а й розширення внутрішнього ринку, зростання міжнародної торгівлі, ера дешевої нафти з Перської затоки, передумова промисловості на основі втілення найновіших наукових і технічних розробок часів війни, політика урядів західних країн, спрямована на підтримку економічного зростання.

Тема №9. Загальна характеристика економіки країн, що розвиваються.

План.

1. Етапи процесу економічного розвитку. [ 44, 49]

Лекція 2. Аграрні відносини в Україні феодальної системи.

План.

1. Процес феодалізації селян. [44, 52 ]

2. Земельні відносини. [19, 31 ]

Основою господарства слов'янських земель України було орне землеробство. У землеробстві практикувалася перелогова система, за якої поле використовували до того часу, поки грунт залишався родючим. У Y-YIІ ст. вже використовували рало із залізним наральником, а потім плуг із череслом і лемешем. Розвивалося тваринництво. Допоміжну роль у господарстві відігравали полювання, рибальство.

Значного успіху досяг розвиток ремесел. У YІ-YIІ ст. існували вже спеціалізовані центри з виплавляння заліза біля с. Гайворон на Південному Бузі, поблизу с. Григорівка на Вінниччині, с. Рудники на Львівщині. Незважаючи на відсутність сировини кольорових металів, центром бронзоливарного та ювелірного ремесел уже в Y-YIІ ст. було Зимівське городище. У басейні Південного Бугу існував ремісничий центр із видобування вулканічної породи - туфу, з якого виготовляли жорнові камені. У YIІІ ст. слов'янські племена опанували гончарський круг. Розвивалися обмін і торгівля.

Протягом YІ-YIІІ ст. у східних слов'ян відбувався інтенсивний розклад родоплемінної організації, утворювалися перші територіально-політичні об'єднання - зародки держав. Основною організаційною формою східно-слов'янського суспільства поступово ставала сільська громада, яка найбільш відома під назвою верв. Виділення сім'ї, розвиток приватної власності зумовили виникнення майнової нерівності. Влада переходила від племінного зібрання в руки окремих вождів, роль яких поступово зростала. Усі ці явища неминуче вели до виникнення міцної феодальної держави у східних слов'ян - Київської Русі (ІХ ст.).

З утворенням держави відбувається становлення системи її взаємовідносин із населенням, яка передбачала виробництво продукції, збір податків, несення військової службі. Проявом установлення першої форми панування і підлеглості був збір данини на користь держави - так званого полюддя (данина з людини). Полюддя виражало верховне право князя на землю і встановлювало поняття підданства.

Першими намаганням регламентувати повинності залежного населення стала податкова реформа княгині Ольги, з якою було встановлено «уроки» - норми данини, а також час і місце її збору - в укріплених пунктах - становищах. Це були пункти, де відбувалася торгівля. Було створено також так звані установи, які застосували княжі дружинники, збираючи данину, виконуючи адміністративні й судові функції.

У міру розвитку великого землеволодіння та зміцнення держави форм підлеглості змінювались і диференціювалися - в одних випадках данина перетворювалася на подать, яку вилучали на користь князя, держави, в інших - на феодальну ренту, яку сплачували феодалу..

Давньоруська держава виникла в дофеодальну добу й існувала як така аж до князювання Володимира Святославовича. Проте й у його часи власність на землю залишалася колективною. Земля належала панівному класові загалом, князеві з дружиною й боярами, переважна більшість яких також входила до дружини.

Формування вотчини. Індивідуальна земельна власність зародилась у Київської Русі лише в другій половині ХІ ст.. У літописах перші відомості про князівське землеволодіння датуються кінцем ХІ с., а боярське - з ХІІ ст.. Ці документи закріпили також привілеї феодала, становище залежних від нього селян та інших груп населення.

У «Правді Ярославичів» знайшло відображення облаштування вотчини як форми земельної власності й організації виробництва. ЇЇ центром були палаці князя або боярина, будівлі його наближених, стайні, приміщення для худоби. Вотчину можна були купити, продати, передати в спадщину. Як правило, її утворювали багаті люди через приєднання земельних ділянок інших общинників, зокрема. збіднілих. Інколи таке приєднання здійснювалося насильницьким шляхом. Саме так вотчинники на Русі перетворювались у великих землевласників.

Вотчина могла бути княжою, боярською, монастирською, церковною. Із цього часу (Х - ХІ ст.) смерди (сільське населення) не тільки сплачують данину державі, а й стають залежними від феодала (боярина) і сплачують йому за користування землею оброк (натуральний) або відпрацьовують панщину. Проте в цей період значна частина жителів ще залишалися незалежними від бояр. Була общинна власність, вона переважала в сільському господарстві.

Господарська діяльність. Незважаючи на всі зміни, яких зазнало господарство в період середньовіччя, його основною галуззю залишалось зернове господарство, оскільки в структурі харчування основну частину становили хлібопродукти. Головне значення мали жито, пшениця, ячмінь. Їх доповнювали овес, просо, гречка та інші сільськогосподарські культури. Природно-кліматичні умови визначали різне співвідношення злакових у різних районах країни. Розвивалось також городництво і садівництво.

Основною формою орного землеробства на всіх територіях, заселених східними слов'янами, було двопілля. У часи Київської Русі застосовували дві системи землеробства - парову та перелогову. Тільки в ХІY- ХY ст. почався перехід до трипілля (ярові-озимі-пар). Воно пов'язало в єдиний комплекс досконалі знаряддя землеробської праці, найбільш виправданий асортимент культур і відповідну агротехніку. Урожайність у цей період дорівнювала сам-два. Максимальна врожаї жита і ячменю перевищували сам-чотири-п'ять, вівса - сам-три.

Важливою галуззю, пов'язаною із землеробством, було скотарство. Слід зазначити, що землеробство та скотарство в Київської Русі, будучи провідними галузями господарства, досягли такого рівня розвитку, який в основних рисах зберігався і надалі. За рівнем сільськогосподарської техніки, ступенем розвитку землеробства і набору культур Київська Русь стояла на тому самому рівні, що й сучасні країни Західної Європи.

Важливу допоміжну роль відігравали мисливство і рибальство. Мисливський промисел задовольняв потреби населення в одязі, взутті, які виготовлялись із шкіри, хутра не тільки домашніх, а й диких тварин. Крім того хутром платили данину, податки. Рибальство задовольняло зростаючу потребу в пісній їжі, особливо після прийняття християнства з його системою постів.

У YІ-ІХ ст. від сільського господарства відокремилися ремесла. В епоху Київської Русі відбувався справжній розквіт ремісничого виробництва. За джерелами можна виділити 64 спеціальностей: обробка заліза, кольорових металів, дерева, каменю, шкіри й хутра, виготовлення кераміки, ювелірних виробів тощо. Лише із заліза й сталі староруські майстри виготовляли більш як 150 видів різноманітних виробів.

Як міське ремесло виділялось виробництво будівельних і оздоблювальних матеріалів - цегли, черепиці, плитки, які широко ви користувалися в будівництві церков, будинків та інших споруд.

Розвиток міста і торгівля. Інтенсивний процес відокремлення ремесел від сільського господарства приводив до зосередження в містах маси ремісників, які виготовляли товар не тільки на замовлення, а й на продаж. Зростання чисельності постійних жителів приводило до зростання протоміст і перетворення їх у міста (гради). На Русі град - це укріплене поселення, огороджене місто.

Соціальне-економічне, політичне та культурне життя Київської Русі зосереджувалось у містах. Переважна більшість їхніх мешканців були ремісниками різноманітних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації на зразок західноєвропейських цехів. Чимало городян займалось торгівлею. Через Київ проходив водний шлях «Із варяг у греки». По Дніпровському шляху із Візантії на Русь везли дорогі тканини, книги, ікони, вина, фрукти, овочі та прянощі, скляні й ювелірні вироби. Із північних районів везли по Дніпру ліс, мед, хутро, віск. Велика торгівля велася також із країнами Поволжя. Постійними були торгові контакти Русі з Німеччиною, Угорщиною, Чехією, Польщею.

На Русі купці об'єднувалися в корпорації, що зосереджувалися на торгівлі певними товарами з тими чи іншими країнами. У Києві, Галичі, Володимирі-Волинському та в інших великих містах були колонії іноземних купців, для яких будували трогові двори.

Головними платіжними засобами внутрішньої та зовнішньої торгівлі Русі ІХ-ХІ ст. були іноземні монети (арабські срібні куфічні дирхеми, візантійські міліарії, західноєвропейські динарії). Близько 990 р. Володимир Святославович викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети: златники й срібники.

Великі платіжні операції в середньовічній Русі забезпечувалися срібниками злитками. На території староруської держави були в обігу злитки різної ваги і різних видів, але головне значення мали так звана київська гривня (злиток шестигранної форми вагою близько 160 г) і новгородська (паличка - брусок вагою близько 200г).

Тема №12. Господарство українських земель в умовах панування феодальної системи (XYI-XYIII ст.).

Лекція 1. Мануфактурний період української промисловості.

План.

1. Основні аспекти розвитку мануфактурного виробництва. [ 30]

2. Особливості економічного розвитку української промисловості. [ 34]

Лекція 2. Розвиток українського національного ринку.

План.

1. Загальна характеристика розвитку національного ринку господарства країни. [ 36 ]

2.Фінансово-банківська система. [45 ]

Лекція 3. Аграрні відносини в України.

План.

1. Особливості аграрного розвитку. [ 47 ]

2. Розвиток сільського господарства. [ 25 ]

XVI --XVIII ст. були періодом генезису індустріального су-спільства, панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. Український народ вступив у цю добу, не маючи можливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджа-тися природними багатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена в ході Визвольної війни середини XVII ст., поступово втратила свою незалежність. Господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі По-сполитої та Московської держави, до яких вони належали.

Тоді як у СІЛА та Західній Європі розвивалися вільні фермер-ські господарства, грошова рента, оренда землі, використовувала-ся наймана праця, в Україні протягом XVI~XVIII ст. утвердилася панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землеволодіння магнатів і шляхти, які були власниками фільварків. Селяни стали кріпака-ми, опинившись в особистій, земельній, судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. Правда, у той період в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від фео-дальної юрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах півден-ної України, Черкащини, Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу. Козацько-селянські війни кінця XVI -- першої половини XVII ст. були боротьбою за збереження особис-тої свободи, за вільну хліборобську працю.

У результаті Визвольної війни українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України основними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність, було скасовано кріпосне право. Однак збереження напівфеодаль-них землеволодінь, монастирів православної церкви, дрібної шлях-ти стало прецедентом для відродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, що Українська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісність українських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму. В Гетьманщині виникли приватні та рангові землеволодін-ня козацької старшини. Після поразки під Полтавою 1709 р. і зруйнування Запорозької Січі 1775р. з'явилися маєтності росій-ських, німецьких, сербських, грузинських та інших іноземних феодалів. Наприкінці XVIII ст. селяни і козаки були закріпачені. Панщинно-кріпосницька система відновилась і на західних та правобережних українських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.

У промисловості України мануфактурний період почався в XVI ст. одночасно з країнами Західної Європи. Великі централі-зовані мануфактури з'явилися в другій половині XVIII ст. В умо-вах панщинно-кріпосницької системи розвивалися селянські, ку-пецькі мануфактури, засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійні мануфактури, де застосовувалася праця кріпосних селян.

В Україні зміцнювалися економічні зв'язки окремих районів, йшов процес утворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світової господарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська держава і Річ По-сполита, які спрямовували свої зусилля на ліквідацію самостійної України, перетворення її на колонію.

Господарський розвиток України у першій половині XIX ст. значно відставав від передових країн світу. На початку XX ст. її економіка мала аграрно-індустріальний характер. Колоніальне становище України гальмувало прогрес її господарського розвит-ку. В економіці переважав іноземний капітал.

Внаслідок аграрних реформ 1848 та 1861 рр. в українському селі було ліквідовано феодально-кріпосницькі відносини. Сільське господарство почало переходити на індустріальну основу. Цей процес гальмувався відсутністю в Україні у складі Російської імперії до реформи П. Столипіна права власності селян на надільні землі, недостатністю інвестицій, низькою агротехнікою. Ефектив-ність праці була у 3 рази менша, ніж у Франції, де, як і в Україні, селянське землеволодіння було парцелярним.

XYI- XYIII ст. були періодом генезису індустріального суспільства, панування мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлення фермерського господарства та світового ринку. Український народ вступив у цю добу, не маючи можливостей розвивати власне господарство і вільно розпоряджатися природними багатствами рідної землі. Українська козацька держава, утворена в ході Визвольної війни середини XYII ст. поступово втратили свою незалежність. Господарський розвиток українських земель визначався економічними системами Речі Посполитої та Московської держави, до яких вони належали.

Тоді як у США та Західної Європі розвивалися вільні фермерські господарства, грошова рента, оренда землі, використувалася наймана праця, в Україні протягом XYI- XYIII ст. утвердилася панщинно-кріпосницька система. Зміцніло землеволодіння магнатів і шляхти, які були власниками фільварків. Селяни стали кріпаками, опинившись в особистій, земельній, судово-адміністративній залежності від панів-землевласників. У той період в Україні існувало козацьке землеволодіння з вільною працею на власній землі, тривав процес покозачення селянства і звільнення його від феодальної юрисдикції. Частина селян, оселившись на слободах південної України, Черкащини, Лівобережжя, визволялися від панщини і позаекономічного примусу. Козацько-селянські війни кінця XYI- першої половини XYII ст. були боротьбою за збереження особистої свободи, за вільну хліборобську працю.

У результаті Визвольної війни українського народу середини XYII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України основними формами землеволодіння стали державна, козацька, селянська власність, було скасовано кріпосне право. Однак збереження напівфеодальних землеволодінь, монастирів православної церкви, дрібної шляхти стало прецедентом для відродження кріпосницьких відносин, їх реставрації сприяв той факт, що Українська козацька держава не зуміла зберегти єдину територіальну цілісність українських земель і була знищена внаслідок колоніальної політики російського царизму. В Гетьманщині виникли приватні та рангові землеволодіння козацької старшини. Після порази під Полтавою 1709р. зруйнування Запорізької Січі 1755 р. з'явилися маєтності російських, німецьких, сербських, грузинських та інших іноземних феодалів. Наприкінці XYIII ст. селяни і козаки були закріпачені. Панщино-кріпосницька система відновилась ї на західних та правобережних українських землях, що залишилися у складі Речі Посполитої.

У промисловості України мануфактурний період почався в XYIст. одночасно з країнами Західної Європи. Великі централізовані мануфактури з'явилися в другій половині XYIII ст.. В умовах панщино-кріпосницької системи розвивалися селянські, купецькі мануфактури, засновані на вільнонайманій праці, а також казенні та посесійні мануфактури, де застосувалася праця кріпосних селян.

В Україні зміцнювалися економічні зв'язки окремих районів, йо шов процес утворення національного ринку, що формувався як складовий елемент європейської й світової господарської системи. На ці процеси негативно впливали Московська держава і Річ Посполита, які спрямували свої зусилля на ліквідацію самостійності України, перетворення її на колонію.

Тема №13. Криза феодально-кріпосницької системи українських земель та розвиток капіталістичної відносин у ХІХ ст.

Лекція 1. Сутність, природа та зміст категорій економічної кризи.

План.

1. Форми влади і впливу на економічний розвиток. [ 10, 13]

2. Основні аспекти економічної кризи. [ 13]

Лекція 2. Промисловий розвиток господарства.

План.

1. Загальна характеристика традиційних теорій промислового розвитку. [15, 17 ]

2. Промисловий переворот. [ 32 ]

Лекція 3. Індустріалізація.

План.

1.Загальна характеристика концепцій індустріального періоду суспільства.[ 32, 33]

2. Особливості економічного розвитку України індустріального періоду.[33 ]

Важливу роль у здійсненні промислового перевороту і розвитку капіталізму в Україні мали соціально-економічні реформи на селі. У 1847 -1848 рр. у Правобережній Україні царські власті провели так звану інвентарну реформу. ЇЇ мета полягала в законодавчому врегулюванні взаємовідносин поміщиків і кріпаків. Запровадження реформи силою успіху не мало. Вона не вирішувала проблем селянства, а була спробою увічнити кріпосницькі відносини.

Не минуло і двох десятиліть, як уряду знову довелося повертатися до проблем селян. Царський маніфест і законодавчі акти про звільнення селян із кріпацтва появилися навесні 1861 р. Принципові риси російської моделі селянської реформи, що позначилася на долях 5,3 млн. селян, схожі з австрійською ( 1848 р. за імператорським патентом селян звільнено від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині й на Буковині) і з ухвалою Угорського сейму (1848), підтверджено згодом імператорським патентом (1853) щодо селян Закарпаття: ліквідація особистої залежності селян від поміщиків, створення органів селянського самоврядування, наділення селян землею та визначення повинностей за неї. Викуп селянських наділів.

Внаслідок реформи 94% колишніх поміщицьких селян одержали наділи менше як по 5 десятин, тобто нижче від норми середнього прожиткового мінімуму. За ці наділи селяни заплатили 20% рентою, а 80 % були зобов'язані протягом 49 років викуповувати у поміщиків за встановленими реформами дуже високими цінами, які майже в 3 рази перевищували тодішні ринкові ціни на землю. Крім того, 220 тис. українських селян залишилися безземельними, майже 100 тис. мали наділ лише до однієї десятини, 1600 тис. - від однієї до трьох десятин. Від 14% у Херсонської губернії до 37% у Катеринославській найкращих селянських земель у процесі розмежування пр підтримці держави захопили поміщики Російської імперії.

Таке саме становище спостерігалося на Правобережжі. За звільнення селян дідичі одержали великий викуп і, пори це, поступово заволоділи майже всіма лісами та пасовищами.

Реформи 1861 р. зберігали селянську общину, яка перетворювалася в найнижчу адміністративну одиницю. До її функцій належало місцеве самоврядування, забезпечення вчасної сплати платежів та податків і виконання повинностей, накладених на селян. Характерною особливістю України було незначне поширення селянських общин. У перспективі переважання індивідуальних господарств зумовило більший потяг українських селян до приватної власності.

Реформи відкрили перед звільненими з кріпацтва селянами широкі можливості для активізації господарської діяльності. Селяни, як і представники інших соціальних верств населення, могли купувати рухоме й нерухоме майно, займатися не лише сільськогосподарським виробництвом, а й торгівлею, відкривати промислові підприємства. Виникли умови для вільного найму робочої сили.

Модернізація народного господарства Російської імперії, до складу якої входило 80% українських земель, мала наздоганяючий характер. В основу такої моделі було покладено принцип упровадження передових технологій та економічних механізмів не шляхом розвитку і зрілості національної економіки, а, як правило, під тиском зовнішніх чинників, що загрожують втратою позицій на міжнародної арені державі-аутсайдеру.

Характерними рисами наздоганяючої моделі економіки були:

1. впровадження в життя прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції «знизу», а завдяки силовій модернізації - «революції згори»;

2. вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;

3. пріоритетність окремих галузей, що в перспективі породжує деформацію структури економіки;

4. збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового, що набирає сили, укладу та попередніх укладів, що не досягли свого розвитку і повністю не вичерпали своїх можливостей;

5. порушення однорідності економічного простору, ускладнення соціальних та політичних проблем, зростання соціальної напруженості в суспільстві.

Принциповою особливістю наздоганяючої моделі є різке зростання роли держави, що виявляється в установленні державного контролю за всіма сферами економіки, в активному втручанні державних структур у перебіг реформ. Реалізація такого сценарію на практиці сприяє зростанню авторитарності влади, посиленню централізму, збільшенню ролі чиновництва, бюрократизації управління.

Тема № 14. Господарство України наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст

Лекція 1. Сутність та причини виникнення кооперативного руху.

План.

1. Причини виникнення кооперативного руху.[52 ]

2. Основні аспекти розвитку кооперативного руху.[ 10, 52

Лекція 2. Особливості економічного розвитку України.

План.

1. Внутрішня та зовнішня торгівля. [10, 52 ]

2. Кредитна-банківська система.[34, 52 ]

На рубежі XIX --XX ст. завершилося формування світового ринку і світового господарства. Створювалася система міжна-родного поділу праці, складовою частиною якої стала Україна. Цьому передував тривалий і складний процес вдосконалення то-варно-грошових відносин. Як і в Західній Європі, в Україні подаль-шого розвитку набули внутрішня та зовнішня торгівля, фінансо-во-кредитна система. Зародився та розвивався український коопе-ративний рух, який творчо використовував досвід передових країн світу виходячи з національних умов. Українська кооперація, на відміну від західноєвропейської, була обумовлена насамперед по-требами звільненого від кріпацтва селянства, а не індустріально-го робітництва. Вона стала важливим чинником господарського розвитку трудових верств нації, засобом національно-економічно-го самозахисту українства.

Колонізаторська політика Російської та Австро-Угорської імперій не дала змогу українському народові зайняти гідне місце в світовому господарстві, сповна використати свої потенційні мож-ливості. Антиукраїнські позиції займав іноземний капітал. Особливо негативно позначилася на економічному розвитку України відсутність державності.

Своєрідністю розвитку економіки визначалися і поглинуті Російською та Австро-Угорською імперіями українські землі. На відміну від інших колоній світу українські землі розглядались як частина Росії та Австро-Угорщини. Саме тому українська економіка розвивалась наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. як частина загальноімперського економічного комплексу (в Росії - східноукраїнські землі та Південь, в Австро-Угорщині - західноукраїнські землі). Проте загальні тенденції відносин колоній і метрополій виявлялись у здійсненні економічної політики щодо українських земель.

Вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила тощо стали основою економічних інтересів промисловців метрополії (Росії). Це суттєво вплинуло на структуру і розвиток промислового потенціалу Східної та Південної України. Своєрідним каталізатором реалізації потенційних можливостей приєднаних земель стала економічна криза 1900-1903 р.р., яка охопила Російську імперію, як і більшість країн світу. Криза і вихід з неї загострили конкуренцію та поглибили поляризацію підприємств, змусили буржуазію максимально сконцентрувати й об'єднати сили.

Особливо активно цей процес відбувався в період нового промислового підйому 1909-1913 рр. У цей період посилилась концентрація виробництва: на підприємствах України з чисельністю більше 500 осіб працювало понад 54% усіх робітників.

Незважаючи на колоніальний характер, економічне зростання було характерним і для економіки України. Сприяли цьому таки фактори:

- підвищення купівельної спроможності населення (в ході революції 1905-1907 рр. робітники добились підвищення заробітної плати на 15%; вона в середньому становила 238 рублів на рік; селяни - скасування викупних платежів);

- розвиток внутрішнього ринку (торговельний обіг за цей період зріс у 1,5 раза);

- столипінська аграрна реформа, високі врожаї у сільському господарстві у 1909 -1913 рр. (за винятком 1911р.);

- збільшення (особливо на Півдні Україні) товарності сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти до вивозу зерна на зовнішній ринок, де ціни на хліб зросли на 35%;

- зростання майже в 2,5 раза міського населення.

Відбувалось утвердження провідної ролі Донбасу не лише в металургії, а й у кам'яновугільній промисловості. Природні ресурси України безжалісно експлуатувались у масштабі Російської імперії.

Зі вступом Росії в стадію імперіалізму утвердилось панування монополістичного капіталу й на підприємствах України. Значна частина російських синдикатів, які були основною формою монополістичних союзів, підпорядкували собі українські заводи. Такі синдикати, як «Продамет» (1902) у чорній металургії, «Трубопродаж» (1902) у трубопрокатному виробництві, «Нобельмазут» (1903) у нафтовій промисловості, «Цвях» (1903) - дротяні й цвяхові підприємства та ін.., контролювали 80% українського виробництва продукції. Йшло переливання капіталу з економіки країни в загальноросійську економіку.

В економіку України проникав і капітал інших країн. У вугільній промисловості 63% основного капіталу перебувало у володінні іноземних компаній, а в металургії - 90%. Могутній синдикат «Продуголь» (1904), що об'єднував 75% добування вугілля Донбасу, фактично цілком контролювали французькі інвестор. Пізніше він встановив контроль над об'єднаннями, які реалізували кам'яне вугілля в Сибіру, Польщі, на Уралі. Це гальмувало і деформувало економічний розвиток не лише Надіпрянської України, а й усієї Російської імперії, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилась за кордон.

Характерної рисою української промисловості була її повна підпорядкованість імперському центру, який вбачав в Україні насамперед потужну сировину базу. У 1913 р. лише 15% українських промислових підприємств виготовляли готову продукцію, а решта давала продукцію для виготовлення такої продукції в Росії. Така державна політика суттєво деформувала структуру економіки України. Незважаючи на те, що на її території був зосереджений великий промисловий потенціал (69% загальноросійського виробництва чавуну, 57% прокату, 20,2 % усієї продукції машинобудування та металургійної продукції), вона все ж залишалася сільськогосподарським регіонам імперії, у якому в селах проживало 80% населення.

Фактично однобічний, колоніальний, характер мав товарообмін. Готові товари, що довозилися з Росії, коштували дорожче, ніж українська сировина. Отже, нагромадження капіталу в Росії відбувалося і за рахунок нееквівалентної торгівлі з Україною. Та й саме регулювання цін за перевезення вантажів залізцями було таким, що було вигідніше вивозити продукцію поза межі України, ніж доставляти її на власні території.

Централізовані капітали Росії спрямувалися в основному тільки в регіони, які становили економічний інтерес для її промисловості, що призвело до нерівномірності розвитку українських регіонів. Лівобережжя, де зберігалися залишки кріпацтва, помітно відставало від інших регіонів України. Посилювалася спеціалізація промислових районів (Донбас став центром вугільної промисловості, Нікопольський басейн - марганцевої, кривий Ріг - залізорудної, Правобережжя і певною мірою Лівобережжя - цукрової).

Більш чітко виражений колоніальний характер мала економіка західноукраїнських земель, що позначилось на її структурі та динаміці розвитку. Особливо це помітно у сфері промисловості, де колоніальні форми господарювання виявились у низці таких тенденцій, процесів та явищ.

1. Вищі, ніж у центральних імперських землях, податки, відсутність державної фінансової підтримки, протекціоністська політика щодо австрійських підприємців суттєво підірвали конкурентоспроможність західноукраїнської промисловості. Окремі галузі краю (цукрова, текстильна, соляна, паперова та ін..) втрачали свої колишні позиції та занепадали, що гальмувало промисловий розвиток західноукраїнських земель.

2. Перетворення західноукраїнських земель в аграрно-сировинний придаток (нафто озокеритова, лісопильна та борошномельна галузі) і ринок іноземного збуту.

3. Відсутність підтримки державою розвитку промисловості призводила до консервації її кустарно-ремісничого характеру.

4. Значна залежність промислового розвитку від іноземного капіталу. Наприклад, ? видобутку та переробки нафти контролював у цей час англо-німецький концерн.

5. Хижацька експлуатація природних багатств західноукраїнських земель (щорічна вирубка 6 млн.куб.м лісу), виснаження верхніх покладів озокериту, викачування нафти - 5% світового видобутку.

6. Орієнтація на дешеву робочу силу і ручну працю, що сприяло низький енергоозброєності західноукраїнської промисловості. Тільки 5,5 % парових двигунів, що функціонували в Австро-Угорщині, використовувалися на підприємствах Галичини, а на Буковині та Закарпатті цей відсоток був ще нижчим.

Експлуатація природного потенціалу українських земель метрполіями вела до деформації розвитку економіки, хижацького використання природних ресурсів, загострення соціальних та економічних суперечностей.

Тема №15. Господарство України в міжвоєнний період ХХ ст.

Лекція 1. Економічне становище України.

План.

1. Нова економічна політика України.[ 31, 52]

2. Позитивні і негативні наслідки колективізації та індустріалізації.[52 ]

Лекція 2. Особливості економічного розвитку України.

План.

1. Фінанси і кредит. [ 50, 52]

2. Внутрішня і зовнішня торгівля.[49, 52 ]

25 жовтня (7 листопада) 1917 р. до влади прийшла одна з радикальних партій Росії - РСДРП(б). Її економічні завдання були визначені на YІ з'їзді партії (1917) і мали характер не соціалістичного будівництва, а суспільно-державного втручання у виробництво, розподіл, фінанси та регулювання робочої сили на основі ведення загальної трудової повинності.

До основних заходів цього періоду входили:

1. організація робітничого контролю;

2. націоналізація банків;

3. проведення у життя Декрету про землю;

4. націоналізація промисловості;

5. організація системи управління промисловості;

6. введення монополії зовнішньої торгівлі.

На практиці ідея націоналізації поступово зводилась до конфіскації, що негативно позначалось на роботі промислових підприємств, оскільки порушувались господарські зв'язки, утруднювалося налагодження контролю в масштабі країни. До осені 1918 р. промисловість була майже повністю націоналізована.

У цілому до початку громадянської війни склалась система управління народним господарством:

- ЦК партії розробляв теоретичні основи діяльності апарату;

- Раднарком вирішував найбільш важливі питання; народні комісаріати керували окремими сторонами народногосподарського життя, їх місцевими органами були відповідні відділи виконкомів Рад.

З початком громадянської війни літом 1918 р. та іноземної інтервенції 2 вересня ЦВК оголосив Республіку єдиним військовим табором. Встановлювався командно-адміністративний режим з метою зосередження в руках держави всіх наявних ресурсів і рятування решти господарських зв'язків. Почали здійснюватись надзвичайні заходи, що отримали пізніше назву політики «Воєнного комунізму».

Тема № 16. Економіка України в роки Другої світової війни та повоєнної відбудови (1939-1950 рр.).

Лекція 1. Зміст економічного розвитку України в роки Другої світової війни.

План.

1. Поняття та особливості економічного розвитку. [52 ]

2. Відбудова і розвиток промисловості. [ 49]

Лекція 2. Основні аспекти господарства України повоєнної відбудови.

План.

1. Сільське господарство. [40 ]

2. Розвиток промисловості. [40,53 ]

3. Фінанси, кредит та торгівля. [ 40,53]

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її підне-сення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини, Франції та Японії, Трагічною сторінкою в історії людства була друга світо ва війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жи-телів землі. Україна, яка в міжвоєнний період була поневолена СРСР, Поль-щею, Румунією та Чехословаччиною, не мала можливості створи-ти основи цивілізованої національної економіки. Більшовицькі еконо-мічні експерименти ("воєнний комунізм", неп, індустріалізація, колективізація) довели Україну до голодомору, від якого померло 7 -- 10 млн ні в чому не повинних людей. Незважаючи на труднощі та жертви, правителі УРСР проводили індустріалізацію країни, яка, однак, мала колоніальний характер. Розвивалися в основному сировинно-видобувні галузі: кам'яновугільна, залізорудна, металур-гійна, хімічна. Насильницька, антинародна сталінська колективі-зація зруйнувала українця як незалежного господаря. Правителі Польщі, Румунії, Чехословаччини свідомо гальмували економічний розвиток західноукраїнських земель, перетворюючи їх на аграр-ний придаток до власних промислових центрів. Захищаючи себе від національного та соціального гноблення, місцеве населення, долаючи неймовірні труднощі, організувало десятки кооперацій -- торгових, молочарських, фінансово-кредитних, страхових, спожив-чо-закупівельних та ін. Хоча західноукраїнські землі залишалися й надалі сировинними придатками Польщі, Румунії, Чехословач-чини, там все ж будувалися фабрики і заводи. Проте більшість з них переробляли сільськогосподарську продукцію. Найбільшого ус-піху домоглися промислові підприємства, які були тісно зв'язані з кооперативними організаціями.

1. Сутність соціальної та економічного розвитку. [10, 52 ]

2. Господарство України в 50-60 р. ХХ ст. [ 13 ]

3. Фінансово-кредитна система. [ 13,52 ]

У 50 --90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося в умовах прискорених темпів науки і техніки. На Заході досягнення наукового прогресу спрямовувалися на піднесення добробуту населення. В СРСР, як і в інших тоталітарних держа-вах, у цей період панувала гігантоманія -- будувався БАМ, здійсню-валися широкомасштабна меліорація, продовольча, енергетична та інші програми. Неефективно, без врахування екологічного фактора, використовувалися сировинні ресурси, в тому числі в Україні -- видобуток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки, нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний придаток тодішнього СРСР. На території нашої держави без дотримання достатньої безпеки в густонаселених місцях будувалися АЕС. 95 % промисло-вих підприємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі "постанови" і "рішення" не вивели із стану застою сіль-ське господарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували не економічні, а адміністративні фактори. Чорноземні ґрунти затоплювали "рукотворними морями", злочинно проводи-лася меліорація. Слабкою була матеріальна зацікавленість робіт-ників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спро-би правителів реанімувати економіку України не дали позитив-них наслідків.

В історії СРСР і України післявоєнні роки з характером соціально-економічного розвитку можна поділити на три періоди::

· підйом (1950 - 1970);

· застій (1971 - 1985);

· криза і зміна соціально-економічної системи (1985 - 1990).

Разом зі зростанням індустріальної могутності СРСР і України поглиблювалися і дедалі більше виявлялися негативні тенденції, які набували рис хронічних:

По-перше, це помітне відставання від провідних капіталістичних країн передусім за якісними показниками - затратами матеріальних, трудових, фінансових ресурсів, економічною ефективністю.

По-друге, безсистемне моделювання економіки, перенасичення її промисловими підприємствами, диспропорційність у розвитку різних галузей економіки.

По-третє, поступове зниження темпів зростання продуктивності праці в промисловості.

Основна суперечність реформи 1965 р. економіки СРСР і Україні полягає в намаганні владних структур зберегти директивну модель відомчого господарського механізму і водночас інтенсифікувати два взаємо знищувальні процеси; посилити централізацію в економіці та задіяти ринкові економічні регулятори (рентабельність, прибуток), поєднати централізоване планове управління з розширенням господарської самостійності підприємств та об'єднань.

Командно-адміністративна система не змогла ефективно пристосуватися до вимог та змін, продиктованих НТР, що стало однією з головних причин затухання диспропорційного економічного розвитку. Він здійснювався переважно екстенсивно. З 1960 по 1985 р. основні фонди зросли у 7 разів, а вироблений національний дохід лише у 4 рази. Відбувалося поступове вичерпування вільних ресурсів, перш за все трудових, або їх суттєве подорожчання (добування і транспортування корисних копалин). Темпи економічного зростання СРСР і України швидко знижувалися.

Середньорічні темпи зростання промислового виробництва становили:

· 1966 - 1970 рр. - 8,5 %;

· 1971 - 1975 рр. - 7,4%;

· 1976 - 1980 рр - 4,4 %;

· 1981 - 1985 рр. - 3,6 %.

Національного доходу темпи зростання становили:

· 1966 - 1970 рр. - 7,2 %;

· 1971 - 1975 рр. - 5,1 %;

· 1976 - 1980 рр - 3,8 %;

· 1981 - 1985 рр. - 2,8 %.

На початку 80-х років радянська економіка увійшла в смугу стагнації. У натуральному виразі обсяг виробництва у ряді галузей не лише не збільшувався, а навпаки, знижувався. Фактично призупинилися зростання продуктивності праці. Згортання економічної реформи і поворот до попередньої господарської практики, проголошений „контр реформою” 1979 р., не змогли цього відвернути.

Значний деформуючий вплив на народне господарство СРСР і Україні справляло масштабне нарощування військових витрат. На військові потреби прямо або непрямо працювало до 80 % машинобудування країни. Мілітаризацію радянської економіки і фінансової системи ще білше посилила війна СРСР в Афганістані у 1979-1989 рр.. Як наслідок, радянське народне господарство просто не витримало колосальних військових витрат.

Радянський уряд намагався підтримувати видимість благополуччя за рахунок збільшення розпродажу природних ресурсів. Сприятливі умови для цього створили освоєння нафтових та газових родовищ Західного Сибіру, а також багаторазовий стрибок світових цін на енергоносії у середини 70-х років.

Період 70-х - середини 80-х років позначений наростанням кризи планово-розподільчої системи управління господарства. Держава не змогла призупинити падіння темпів виробництва, добитися виконання встановлених планів випуску продукції, незважаючи на зниження їх завдань за п'ятирічками; перевести економіку на інтенсивний шлях розвитку; забезпечити зниження витрат матеріальних, енергетичних, трудових та інших ресурсів на виготовлення одиниці продукції.

Квітневий 1985 р. Пленум КПРС сформулював концепцію прискорення соціально-економічного розвитку країни на основі науково-технічного прогресу. По суті робилась спроба нової індустріалізації країни за рахунок централізації бюджетних ресурсів, їх розподілу і перерозподілу, зміни структури бюджету під жорстким адміністративним контролем.

Однак мобілізувати необхідні для нової індустріалізації засоби не вдалося. На початок 1989 р. стало цілком зрозуміло, що реалізувати прийняття раніше програми не вдалося. Зменшення капіталовкладень призвело до зростання незавершеного будівництва, збільшення строків уведення в дію об'єктів будівництва, зниження темпів зростання виробництва у різних галузях. Основні причини цих негативних наслідків: різке скорочення бюджетних коштів, виділення поставленого завдання; неможливість забезпечити у межах попередньої економічної системи високу ефективність капіталовкладень, що спрямувались у нову індустріалізацію.

Для економіки це обернулось посиленням соціальної напруженості, початком масових страйків і стрімким зростання кількості популістських рішень. Почався розвал радянської держави.

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла „Декларацію про державний суверенітет України”. У грудні 1991 р. лідери Росії, України і Білорусії (країн - засновниць СРСР) оголосили про призупинення дії Союзного договору 1922 р. і створення Співдружності Незалежних Держав, яка об'єднала 11 колишніх союзних республік (без Грузії і держав Прибалтики). СРСР перестав існувати.

Тема 18. Економіка незалежної України в 90-ті роки ХХст..

План.

1. Поняття незалежності України. [13,49,52 ]

2. Формування організаційної перехідної політики в економіці України. [49,50 ]

3. Зміна організаційної перехідної економіці. [ 45 ]

4. Реформування ринкових відносин економіці України сучасного періоду. [51 ]

В умовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи, вийти на рівень цивілізованих євро-пейських країн. Попри всі економічні та соціальні негаразди за роки незалежності в розвитку нашої держави виявляються певні позитивні тенденції.

Здатність сучасного уряду незалежної України реалізувати намічені на перспективу програмні дії сприяння входженню вітчизняної економіки у світове господарство - важливий чинник підвищення її конкурентоспроможності. Без цілеспрямованої політики держави, яка змінює стан економічного середовища на краще, вітчизняний бізнес не матиме необхідної мотивації для розвитку своїх конкурентних переваг.

Аналіз позитивних результатів останніх років розвитку економіки України показав, що вихід країни на траєкторію зростання став можливим завдяки відкритості економіки й активному використанню зовнішньоекономічного чинника. Вони опираються на наявні в Україні конкурентні переваги. Разом з тим країні потрібно змінювати нинішню однобічну метало-сировинну спеціалізацію, яка не може слугувати надійною основою для стабільності довготривалого економічного зростання.

Стратегія уряду незалежної України щодо подальшого входження її в світову економіку має полягати в орієнтації на формування двополюсної міжнародної спеціалізації, яка базується на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу.

Найближчі завдання зовнішньоекономічної діяльності уряду незалежної України в межах цієї стратегії такі:

· не допускати зниження цінової конкурентоспроможності вітчизняного експорту та імпортозамінного виробництва;

· на основі створення вільних економічних зон, державної монетарної політики стимулювати експорт, особливо продукції створеної на основі високих технологій;

· активно впроваджувати в життя політику гнучкого протекціонізму, забезпечувати захист галузей і виробництва, які „стають на ноги”, модернізуються, потенційно конкурентноспроможні на внутрішньому і зовнішньому ринках..

Для України, яка стикається перманентними труднощами в обслуговуванні державного зовнішнього боргу і потерпає внаслідок браку зарубіжних інвестицій, у найближчі роки неприйнятна лінія на неухильне закріплення курсу гривні.

Національний банк України, врахувавши досвід і взявши на озброєння політику плаваючого валютного курсу, намагається не допускати різких курсових коливань. При цьому він виходить із необхідності забезпечення конкурентоспроможності найважливіших експортних галузей, поміркованого протекціонізму стосовно життєзабезпечення населення і підтримання наявного активного сальдо за поточними операціями платіжного балансу, що дало б Україні змогу виконувати зобов'язання за зовнішніми боргами.

Інтереси підвищення національної конкурентоспроможності в умовах входження економіки України у світове господарство вимагають:

· внесення корективів у зовнішньоекономічну політику, не вдаючись до уніфікації тарифних ставок;

· збільшення частки інвестицій в основний капітал і частка витрат на інновації в загальному обсязі промислової продукції;

· збереження науково-технічного потенціалу, у тому числі за рахунок розширення державного фінансування фундаментальної науки, досліджень та розробок, а також освіти.

Сьогодні стає все більш очевидним, що майбутнє не тільки окремої людини, а й незалежності України буде залежати від загальноосвітнього рівня населення. За оцінкою економістів, у розвинутих країнах 60% приросту національного доходу пов'язані зі зростанням знань і освіченості суспільства.

Проблеми перехідного періоду незалежної України сучасного розвитку - вибір правильного напрямку руху ринкової економіки.

Наступною проблемою є чітке вирішення пріоритетів на шляху до створення обраної моделі.

Перехід до ринкової економіки - поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи з регулювальною діяльністю держави, що обов'язково має передбачати їх етапність. Проведення ефективних ринкових реформ передбачає трансформацію інститутів, їх пристосування до нових умов. При цьому важливо зберігати все позитивне. Особливо це стосується інститутів державного регулювання економічних процесів і соціальних інститутів, що складаються в ході тривалої еволюції.

Поряд з макроекономічними реформами слід здійснювати реформи структурні.

З метою успішного проведення структурних реформ необхідно створити нові інститути ринкової економіки - надійні, орієнтовані на правові норми, включаючи договірне право, банківську систему з незалежним центральним банку і новими комерційними банками, різні системи - податкову, митну, соціального захисту.

Важливою метою структурної стратегії України має бути зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної незалежності від зовнішніх чинників і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку на світовий рівень, забезпечити значне зростання валютних надходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

Україна як держава, що стала на шлях ринкових перетворень, не зможе побудувати високо розвинуте сучасне суспільство без активного залучення іноземного капіталу. Але самі собою іноземні інвестиції не надійдуть, їх необхідно активно залучати. Конкуренцію на ринку інвестиційних капіталів можна подолати насамперед сприятливою інвестиційною і митною політикою, стабільним і заохочувальним законодавством.

Перед незалежною Українською державою стоять надзвичайно складні та важливі завдання у сфері економіки. Від їх розв'язання залежить поступ України до цивілізованого життя.

Зі здобуттям незалежності у 1991 р. Україна віддала перевагу не науково обґрунтованим висновкам вітчизняних та іноземних вчених про поступовий перехід до ринку західноєвропейського типу, тобто ринку з відносно сильним макроекономічним контролем з боку держави та зі збереженням міцного державного сектору економіки, а рекомендаціям експертів впливових міжнародних фінансових організацій - Міжнародного валютного фонду і Світового банку. Сутність їх зводилась до того, щоб якомога швидше перейти до відкритої і децентралізованої системи торгівлі й валютних курсів з метою прискорення інтеграції економіки країни у світове господарство. Могутні іноземні фірми мали забезпечити гостру конкуренцію з боку міжнародних ринків. Експерти враховували, що прискорення лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків призведе до банкрутства чистини підприємств і зростання безробіття. Проте, на їхню думку, якщо витримати ці труднощі, то ймовірно, через два роки розпочнеться стійкий підйом, а темпи зростання можуть бути вищими, ніж у більшості промислових країн Заходу

Сприйнявши нав'язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд В.Фокіна ввів в обіг купоно-карбованці і став на шлях „шокової терапії в економіці”. У 1992 р. Проголошено лібералізацію ринкової торгівлі та цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, сприяла подальшому падінню виробництва і відсутності конкуренції неминуче призвела до надзвичайного зростання цін; у 1992 р. більше ніж у 30 разів, а в наступному році Україна пройшла через найвищу у світі гіперінфляцію - більше 10 000 %. Характерним стало випереджаюче зростання цін на імпортовані в Україну нафту та газ. У свою чергу, це призвело до різкого падіння життєвого рівня населення, утворення невеликого прошарку у багатих людей і збіднення переважної більшості населення. Не маючи основних стратегічних цілей, вироблених саме для України з урахуванням її національних інтересів та історичних особливостей, країна пішла шляхом формування „дикого капіталізму” зразка ХYІІІ , заперечення регулювальної держави, відсутності соціального захисту.

Розвиток реформ за рекомендаціями МВФ привів Україну до глибокої трансформаційної кризи, вийти з якої країні не вдалося і на початку ХХІ ст.. За глибиною і тривалістю кризи, станом спаду економіки Україна значно перевершила рівень „великої депресії” США 1929-1933 рр.. Десять років поспіль відбувалося падіння ВВП і сільськогосподарського виробництва, дев'ять років - промислового виробництва, вісім років - інвестицій в основний капітал. Лише з 2000р. Спостерігається реальне зростання ВВП, але останній ще досяг і половини рівня 1990 р.

Неминучим наслідком глибокої і тривалої кризи стало різке (майже дворазове) падіння життєвого рівня населення України, яке відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Понад 80% населення перебувають за межею бідності. Не можна погодитися з думкою про неминучість падіння виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічної реформи. Світовий досвід показує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням і підвищенням рівня життя населення.

Словник термінів курсу «Економічна історія»

Автаркія (гр. autarkeia -- самовдоволення) -- економічна політика, спря-мована на господарське відособлення, створення економіки в межах окремої країни або групи країн, максимальне обмеження імпорту при одночасному стимулюванні експорту товарів і капіталів.

Алод (нім. Allody від старонім. аі -- повний і od -- володіння) -- повна спадкова власність на землю за феодалізму в Західній Європі.

Анексія (лат. аппехіо) -- насильницьке приєднання, загарбання однією державою всієї (або частини) території іншої держави або народу.

Ар (фр. are < лат. area -- площа) -- одиниця площі, що дорівнює 100 кв. м.

Ас (лат. as) -- грошова одиниця Стародавнього Риму.

Білль (англ. bill < лат. dulla -- кулька, кругла печатка) -- 1) законопро-ект, що вноситься на розгляд законодавчого органу у Великій Британії, США та в деяких інших країнах; 2) назва деяких конституційних актів, які набра-ли чинності закону, наприклад, Б. про права.

Біметалізм (< бі... -- дво(х) і метали) -- грошова система, коли роль загального еквівалента офіційно виконують два благородні метали і в обігу одночасно перебувають монети з цих двох металів.

Біржа (нім. Boerse < фр. bourse < середньолат. bursa -- гаманець) -- 1) ор-ганізаційно оформлений ринок, що постійно функціонує, на якому торгують цінними паперами, валютними товарами або здійснюють оптову торгівлю за стандартними зразками; 2) організація, що обслуговує процес укладання угод між господарюючими суб'єктами про купівлю-продаж.

Бушель (англ. bushel) -- одиниця місткості й об'єму сипких речовин і рідин у країнах з англійською системою мір. У Великій Британії 1Б. = 36,37 л, у США -- 35,24 л.

Бюргери (нім. Burger -- городянин) -- 1) заст., у Німеччині та в деяких інших країнах -- міські жителі; 2) вільні повноправні жителі (ремісники, купці) середньовічних міст Західної Європи, об'єднувалися в цехи й гільдії. В Україні Б. називалися міщани, вони об'єднувалися, крім цехів та гільдій, також у братства.

Варна (санскр., букв. -- якість, колір, категорія) -- у Стародавній Індії кожна з чотирьох станових груп: брахмани, кшатрії, вайші, шудри, з яких згодом утворилися касти.

Васалітет (фр. vassalite < лат. vassus -- слуга) -- у Західній Європі в середні віки -- система відносин особистої залежності одних феодалів від інших, заможніших і могутніших.

Ваучер (англ. voucher -- розписка, порука) -- 1) документ, який підтвер-джує оплату товарів і послуг, надання кредиту, отримання грошей тощо; 2) приватизаційний чек.

Віконт (фр. vicomte < лат. vicecomes, букв. -- віце-граф) -- дворянський титул у країнах Західної Європи (у Франції, Великій Британії та в інших) середній між бароном і графом.

Вілан (лат. vlllanus < villa -- маєток) -- у середньовічній Західній Європі -- феодально залежний селянин; у Британії В. був фактично кріпаком, а у Франції, Німеччині, Італії, зберігаючи особисту волю, був у земельній залеж-ності від феодала.

Гомстед-акт (< англ. homestead -- садиба, ферма) -- закон про земельні наділи в США і Канаді, який видав у 1862 р. під час Громадянської війни у США 1861 --1865 pp. уряд А. Лінкольна під тиском народних мас. Надавав кожному громадянинові США по досягненні 21 року право одержати за пев-ний (внесок ділянку землі (гомстед), що з часом ставала його власністю.

Гомстеди (англ. homestead -- садиба, ділянка) -- земельні наділи в США, Канаді, які надавали згідно з гомстед) актом.

Графство (< граф) -- 1) в ранньому середньовіччі -- одиниця територіаль-ного поділу, що була у віданні графа -- посадової особи короля; з розвитком феодалізму -- незалежне володіння феодала; 2) адміністративно-територі-альна одиниця у Великій Британії, Ірландії, США та в деяких інших держа-вах.

Грюндерство (< нім. Griinder -- засновник) -- масове гарячкове організо-вування підприємств, акціонерних товариств, банків тощо, що супроводжується біржовими спекуляціями, нездоровим ажіотажем та махінаціями фінансо-вих ділків. Г. було найпоширенішим у 50--70-х роках XIX ст.

Гуфа (< нім. Hufe) -- 1) у середньовічній Німеччині -- назва кріпацького земельного наділу; 2) німецька земельна міра, дорівнює 30 акрам.

Девальвація (нім. devalvation) -- зниження курсу національної чи міжна-родної (регіональної) валютно-грошової одиниці щодо валют інших країн, міжнародних валютно-грошових одиниць.

Дивіденд (англ. < dividend < лат. dividendus -- те, що треба розділити) -- прибуток від інвестицій, як правило, у формі готівки або акцій. Є частиною прибутку акціонерного товариства, яку щороку розподіляють між акціоне-рами за їхніми акціями і яка залежить від величини чистого прибутку і кількості акцій.

Домініон (англ. dominion < середньолат. dominio -- володіння, влада) -- назва самоврядних частин і деяких колоній колишньої Британської імперії, які згодом отримали статус самостійних держав у рамках Британської співдружності націй, наприклад Канада, Австралійський Союз. Після Другої світової війни замість терміну Д. уживають термін "член Співдружності".

Екзогамія (< гр. ехд -- зовні і гр. gamos -- шлюб) -- властивий первісно-общинному ладові звичай, який забороняв шлюби в межах певної суспільної групи.

Екстенсивний (< лат. extensivus -- той, що розширює) -- протилежне інтенсивному; пов'язаний із кількісною (а не з якісною) зміною, зі збільшен-ням, розвитком. Е. господарство -- господарство, що розвивається передовсім завдяки використанню додаткових матеріалів і людських ресурсів, а не за рахунок науково-технічного прогресу.

Екю (< фр. ecu, букв. -- щит) -- старовинна французька золота або срібна монета, яку карбували в XIII--XVIII ст.

ЕКЮ (< англ. European Currensy Unit) -- регіональна міжнародна валют-на одиниця країн -- учасників Європейської валютної системи, упровадже-на з метою сприяння європейській інтеграції у валютній сфері, протидії впли-вові долара СІЛА, передусім у взаємних розрахунках, забезпечення перед-умов формування єдиного валютного ринку ЄЕС. Після введення в обіг єеро вийшла з обігу.

Ієрархія (гр. hieros -- святий, божественний, священний та arche -- влада) -- 1) поділ на вищі і нижчі посади, чини; 2) розташування частин, елементів цілого в порядку від вищого до нижчого.

Ілоти (гр. heilos (heiiotes)) -- 1) хлібороби Стародавньої Спарти, які вва-жалися власністю держави, були прикріплені до земельних наділів спар-тіатів і за своїм становищем майже не відрізнялися від рабів; 2) перен. -- безправні.

Імперіал (< середньолат. imperialis -- імператорський денарій) -- росій-ська золота монета, карбувалася з 1755 р. і була рівноцінною 10, а з 1897 р. -- 15 рублям.

Імперія (середньолат. ітрегіит -- царство, наказ, веління; вища влада < ітрегіо -- наказую, володарюю, управляю) -- 1) монархічна, здебільшого велика держава, на чолі якої стоїть імператор; 2) у минулому -- держава, яка має колоніальні володіння, а також держава, до складу якої входять те-риторії, позбавлені економічної та політичної самостійності й управління яких здійснюється з єдиного центру, наприклад, Російська І.; 3) перен.: ве-лика монополія, яка здійснює контроль над цілою галуззю промисловості, наприклад, нафтова І.

Імунітет (лат. immunitas (immunitatis) -- звільнення від чогось) -- у фео-дальному праві Західної Європи -- сукупність прав феодала здійснювати у своїх володіннях деякі державні функції без втручання центральної влади.

Йомени, йоменрі (< англ. yeoman, множ, yeomen) -- 1) у Великій Бри-танії в XIV--XVIII ст. -- селяни, які самостійно господарювали на землі, отриманій у спадок.

Кадастр (фр. cadastre < середньогр. katastichon -- реєстр) -- перелік осіб для оподаткування.

Картель (нім. Kartell, фр* cartel < італ. cartello -- виклик на дуель) -- об'єднання незалежних компаній (серед них і міжнародних) для знищення конкуренції та одержання монопольного прибутку.

Каста (порт, casta -- рід, походження < лат. castus -- чистий) -- 1) в Індії та деяких інших східних країнах відокремлена верства населення, для якої характерний певний правовий статус, спільність релігії, а також спільне ет-нічне коріння; 2) перен.: відокремлена суспільна група, яка пильнує свої власні інтереси.

Колонат (< лат. colonatus -- хлібороб) -- форма виробничих відносин між колонами і землевласниками в Римській імперії, Візантії за часів ран-нього середньовіччя.

Колонізація (< фр. colonisation ) -- 1) заселення територій усередині країни, які до цього були малозаселені (внутрішня К.); 2) побудова поселень (ко-лоній) за межами своєї етнічної території (зовнішня К.); 3) загарбання якої-небудь країни або її частини; засоби, які перетворюють країни чи частини їх на колонії.

Колонія (< лат соїопіа -- поселення < соїо -- вирощую; проживаю) -- країна або край, що втратили самостійність і перебувають під пануванням чужоземної держави (метрополії), напр., К. Британської імперії.

Комутація (< лат. commutatio -- зміна) -- у середньовіччі в Західній Європі -- заміна панщини і натурального оброку грошовою рентою, що відбу-валася внаслідок розвитку товарно-грошових відносин.

Конверсія (< фр. conversion < лат. -- conversio -- перетворення, зміна) -- 1) обмін, перетворення, перерахунок; К. валюти -- обмін однієї валюти на іншу за чинним курсом; 2) перепрофілювання промисловості з випуску військо-вої продукції на виробництво товарів широкого вжитку або навпаки.

Концерн (англ. concern < лат. сот-(соп) -- разом і сетеге -- розрізняти) -- багатогалузева корпорація, яка має централізоване керівництво.

Концесія (нім. Konzession < лат. concessio -- поступка; дозвіл) -- 1) до-говір про експлуатацію громадянами або юридичними особами промислових підприємств чи земельних ділянок з правом видобутку корисних копалин, будівництва різноманітних споруд; надається державою; 2) підприємство, організоване на підставі такого договору.

Латифундія (лат. latifundium < latus -- широкий і fundus -- земля, має-ток) -- назва великих земельних володінь, маєтків у деяких країнах.

Левант (італ. Levante -- Схід < levare -- підіймати) -- загальна назва країн східного узбережжя Середземного моря, Близького Сходу. Уживали до початку XX ст.

Лен (нім. Leken < Itihen -- позичати) -- 1) у Західній Європі за феодаліз-му (переважно в Німеччині) -- земельні володіння (рідше якесь інше джере-

ло прибутків), яке васал одержував від сеньйора при умові виконання військо-вої служби. З XII ст. (на відміну від бенифіцїІ) передавалося в спадок; 2) по-даток, який збирали з ленного помістя.

Ленд-ліз (англ. lend-lease < lend -- давати в борг і lease -- здавати в орен-ду) -- система передачі США в позику або в оренду зброї, боєприпасів, стра-тегічної сировини та інших матеріальних ресурсів країнам антифашист-ської коаліції під час Другої світової війни (1939--1945).

Лендлорд (англ. landlord -- поміщик) -- великий землевласник у Ве-ликій Британії.

Лізгольдери (англ. leaseholders < lease -- оренда і holder -- тримач) -- земельні орендарі в Англії пізнього середньовіччя. Л. одержували в оренду домен (великий лізгольд) або частину домена (малий лізгольд) на термін, який визначав лорд. З'явилися наприкінці XIII ст., подекуди існували ще й у XIX ст.

Люстрації (пол. lustratio -- перевірка < лат. lustrum -- податний або фіскальний період) -- у Польщі (XVI--XVIII ст.), у Литві, Білорусі та на Правобережній Україні (XVIII--XIX ст.) -- періодичні описи державного майна для обліку прибутків. Проводили як уряд Речі Посполитої, так і росій-ський уряд.

Майорат (< лат. major -- старший) -- 1) у феодальному праві та в праві деяких сучасних країн форма спадкування нерухомого майна (найчастіше земельної власності), за яким воно повністю передається старшому за віком члену сім'ї; 2) маєток, що передається в спадок старшому в сім'ї.

Манор (< англ. manor < тапео -- залишаюсь, мешкаю) -- феодальний маєток у середньовічній Англії.

Марка (нім. Mark < середньоверхньонім. marc -- знак, тавро; зливок срібла певної ваги) -- грошова одиниця Німеччини та Фінляндії. 1 німецька М. поділяється на 100 пфенігів, 1 фінська М. поділяється на 100 пенні.

Метрополія (гр. metropolis < meter -- мати і polls -- місто) -- 1) у Старо-давній Греції -- назва міста-держави (поліса) щодо заснованих ним в інших землях поселень; 2) держава, яка володіє колоніями.

Мілітаризація (фр. militarisation < лат. militaris -- військовий ) -- підпо-рядкування економічного, громадського і політичного життя країни меті та завданням мілітаризму.

Монополія (гр. monopolia < monos -- один і роїсо -- продаю) -- 1) виключ-не право на виробництво, торгівлю тощо, що належить одній особі, групі осіб або державі; 2) перен.; особливе становище кого-небудь, що надає переваги порівняно з іншими; 3) велике господарське об'єднання (трест, синдикат, концерн), яке зосереджує у своїх руках більшу частину виробництва і збуту якого-небудь товару.

Муніципалізація (< лат. municipalis -- той,що стосується муніципії) -- примусова безоплатна передача приватного майна місцевим органам влади.

Муніципія (лат. типісіріит) -- у Стародавньому Римі -- місто з правом самоврядування.

My -- одиниця виміру земельної площі в Китаї (в різних районах змінюєть-ся від 0,015 до 0,32 га; найпоширеніше -- 0,067 га).

Ноу-хау (англ. know-how, букв. -- знаю, як) -- технічні знання, досвід, секрети виробництва, документально оформлені, передача яких обумовлюється при укладанні ліцензійних договорів та інших угод, оскільки Н.-х. охоро-няється законодавством.

Обол (гр. obolos ) -- одиниця ваги, а також мідна, бронзова, срібна монета в Стародавній Греції, Візантії (IX--X ст.), у Франції (IX--XIV ст.), Нідерлан-дах, Іспанії та Португалії в період феодалізму.

Олігополія (< oligos -- небагато і гр. роїсо -- продаю) -- панування неве-ликої кількості фірм, компаній у виробництві та на ринку. Протилежне -- монополія.

Охлократія (< гр. ochlos -- натовп і kratos -- влада) -- панування юрби.

Панчаят -- 1) в Індії -- рада, що очолює касту, храмову організацію, сільський кооператив тощо; 2) назва органів самоврядування в країнах Півден-ної Азії; Національний П. -- парламент Непалу.

Патриції (лат. patricii < pater -- батько) -- 1) У Стародавньому Римі спершу -- усе корінне населення, яке входило до родової громади і станови-ло римський народ. Пізніше -- родова аристократія; 2) у середньовіччі -- міська аристократія.

Патрицій (лат. patricius < pater -- батько) -- представник родової знаті в Стародавньому Римі.

Пауперизм (< лат. pauper (pauperis) -- бідний, незаможний) -- масові злидні населення.

Поташ (голл. potash < нім. Portasche < Port -- горщик і Asche -- попіл) -- технічна назва карбонату калію. Білий зернистий порошок. Застосовують у виробництві скла, рідкого мила, при фарбуванні тощо.

Принципат (лат. principatus -- керівна роль, імператорська влада) -- у Стародавньому Римі -- форма рабовласницької монархії, за якої зберігалися республіканські установи, але влада фактично належала однй людині -- прин-цепсу (першому в списку сенаторів); існувала з 27 р. до н. є. до 198 р. н. є.

Протекціонізм (фр. protectionnisme, англ. protectionism < лат. protectio iprotectionis) -- прикриття, захист) -- 1) економічна політика держави, спря-мована на захист національної економіки від іноземної конкуренції шля-хом уведення великих розмірів мита на товари, що ввозяться до країни, а також низки деяких інших заходів; 2) система протекцій, сприяння у вирі-шенні яких-небудь справ.

Рантьє (фр. rentier < rente -- рента) -- особа, яка живе за рахунок доходів від цінних паперів чи на відсотки від наданого в кредит капіталу.

Ранчо (ісп. rancho) -- у країнах Латинської Америки -- садиба; у США -- скотарська ферма.

Резервація (фр. reservation < reservare -- зберігати) -- у певні періоди історії США, ПАР, Австралії, Канади, Бразилії -- територія для примусового поселення корінного населення, наприклад індіанців у США.

Реквізиція (< лат. requisitio -- вимога) -- примусове відчуження за плату (на відміну від конфіскацій) або тимчасове вилучення майна.

Реконверсія (< ре... і лат. conversio -- обернення) -- переведення економі-ки країни після закінчення війни на виробництво продукції мирного часу.

Репарація (<лат. reparatio -- відновлення) -- у міжнародному праві вид матеріально-правової відповідальності. Передбачає відшкодування державою завданих нею під час воєнних дій збитків. Виплату Р. звичайно обумовлю-ють у мирному договорі.

Сателіт (лат. satelles (satellitis) -- охоронець; супутник; спільник) -- 1) у Стародавньому Римі -- озброєний найманець, що супроводжує свого волода-ря; 2) той, хто залежить від кого-, чого-небудь, виконує чиюсь волю; 3) держа-ва, формально незалежна, але фактично підлегла іншій (більшій) державі.

Сегун (япон.) -- титул військово-феодальних правителів Японії в 1192-- 1867 pp., за яких імператорська династія не мала реальної влади. Усього було три династії С: Мінамото (1192--1333), Асікага (1335--1338), Токуга-ва (1603-1867).

Секуляризація (< середньолат. saecularis -- світський, мирський) -- 1) пе-ретворення церковної і монастирської власності на власність світську, дер-жавну; 2) у Західній Європі -- перехід особи з духовного стану у світський з дозволу церкви.

Сеньйор (< лат. senior -- старий) -- 1) У добу середньовіччя в Західній Європі -- землевласішк-феодал, який володів селянами і городянами; 2) сю-зерен (вищий феодал) щодо васалів.

Синдикат (нім. Syndlkat < гр. syndikos -- захисник) -- 1) одна з форм монополії -- об'єднання підприємців, яке здійснює свою комерційну діяльність (визначення цін, збут продукції), зберігаючи виробничу та юридичну са-мостійність підприємств, що входять до його складу; 2) у Франції та деяких інших країнах -- назва професійних спілок.

Синойкізм (гр. synoiklsmos -- подружнє життя) -- у Стародавній Греції -- об'єднання кількох поселень або міст у єдиний поліс.

Скватер (англ. squatter -- селитися на чужій землі) -- 1) колоніст, який зайняв вільну, необроблювану ділянку землі під час колонізації (у СІЛА, Канаді, Австралії, Новій Зеландії); 2) дрібний орендар.

Стратифікація (< лат. stratum -- настил, шар) -- соціальна диференціа-ція суспільства, розчленування суспільства на страти (верстви).

Тариф (фр. tarif < араб, tax'rif -- визначення) -- 1) офіційно встановле-на ставка (система ставок) оподаткування, митних зборів; 2) розмір оплати за різні послуги -- транспортні, зв'язку, комунальні (ціна послуги).

Феодал (лат. feodalis < feodum -- феод (володіння)) -- за феодалізму -- представник панівного класу, власник феоду.

Фізіократи (гр. physis -- природа і kratos -- влада) -- представники кла-сичної політичної економії другої половини XVIII ст. у Франції (Ф. Кене, А.-Р. Тюрго та ін.). Ф. вважали, що додаткова вартість створюється тільки сільськогосподарською працею, цим самим підкреслюючи різницю між ос-

новним та обіговим капіталом. Виступали проти меркантилізму, обстоюва-ли вільну торгівлю.

Фритредерство (< англ. free trade -- вільна торгівля) -- напрям в еко-номічній теорії та політиці промислових кіл. Основні принципи -- вимога вільної торгівлі та невтручання держави в економічне життя країни. Ф. виникло у Великобританії у XVIII ст.

Фунт (нім. Pfund, англ. pound < лат. pondus -- вага, важок) -- 1) одиниця маси в багатьох країнах (від 317,6 до 560 г); 2) основна одиниця маси в системі англійських мір, дорівнює 453,6 г; 3) грошова одиниця Єгипту, Ірландії, Кіпру, Лівану, Сирії, Судану.

Холдинг-комланія -- корпорація чи акціонерна компанія, яка викорис-товує свій капітал для придбання контрольних пакетів акцій інших ком-паній з метою встановлення контролю над ними та управління значно більшим капіталом, ніж початковий.

Ценз (лат. census < censo -- роблю перепис, опис) -- 1) у Стародавньому Римі -- періодичний перепис майна для оподаткування; 2) умови, що обме-жують право людей здійснювати які-небудь громадянські права, напр. ви-борчий Ц.

Цензитарій (лат. censitarius) -- феодально залежний селянин, який спла-чував натуральний або грошовий оброк, чинш.

Чартер (англ. charter -- брати в оренду) -- 1) морський договір між влас-ником судна, літака і наймачем на оренду всього судна, літака або їхньої частини на перший рейс чи термін; 2) рейс, що здійснюється за таким дого-вором.

Шляхта (пол. szlachta < давньонім. Slant -- рід, порода ) -- у Польщі, Литві, Україні, Білорусі, Чехії -- дрібне дворянство.

Штат (нім. Staat -- держава) -- у деяких федеративних державах (США, Мексика, Бразилія, Індія та в інших) -- самоврядна адміністративно-терито-ріальна одиниця.

Янкі (англ. уапкее < голл. Jan Kees, букв. -- Ян Сир -- іронічне прізви-сько англійських колоністів в Америці, яке дали їм переселенці з Голландії) -- прізвисько американців -- уродженців США.

Ярд (англ. yard, букв. -- палиця, стрижень) -- одиниця довжини в англійській системі мір; дорівнює 3 футам* або 91,44 см.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА

1. Вабенко C.f Гелей С, Гончарук Я. Історія кооперативного руху: Підруч-ник. -- Л., 1995.

2. Бєллон В. Финансовьій капитал и промьішленность во Франции. -- М., 1983.

3. Бланж Ж. Великий час океанов. -- М., 1982.

4. Бодров В. Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, ме-ханізми регулювання та управління. -- К., 2002.

5. Боннар А. Греческая цивилизация. -- М., 1992.

6. Бродель Фернан. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм. XVI-- XVIII ст. -- К., 1995.

7. Великобритания. -- М., 1990.

8. Вирчинский В., Котеенков В. Очерки истории науки и техники. 1870-- 1917 гг. -- М., 1988.

9. Гаврилюк О., Румянцев А. Економічна інтеграція в сучасному світі. -- К., 1991.

10. Германская история в новое и новейшее время: В 2 т. -- М., 1970.

11. Гончарук Т.Г. З історії вивчення української економіки першої поло-вини XIX ст. (Історіографічні нариси). -- О., 1999.

12. Грушевський М. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. -- К., 1991--1999.

13. Джинчарадзе В. Зкономическая история США. -- М., 1973.

14. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А. Філіпенко, В. Вергун, І. Бураківський та ін. -- К., 1996.

497

15. Економічна енциклопедія: В 3 т. -- К., 2001--2002.

16. Железнова В. Зкономика США: Учеб. пособие. -- М., 1979.

17. Заборовский Я. Очерки по истории аграрних отношений в Римской республике. -- Л., 1985.

18. Западноевропейские страньї. Особенности социально-зкономических мо-делей/ Отв. ред. В.П. Гутник. -- М., 2000.

19. Новейшая история зарубежньїх стран: Европа и Америка. 1917-- 1945. -- М., 1989.

20. История мировой зкономики / Под ред. М.В. Конотопова, С.И. Смета-нина. -- М., 1995.

21. История мировой зкономики: Учеб. для вузов / Под. ред. Г.Б. Поляка, А.Н. Марковой. -- М., 2000.

22. История США: В 4 т. / Под ред. Г. Севастьянова. -- М., 1983.

23. История Франции: В 3 т. -- М., 1972--1973.

24. История зкономики: Учебник / Под. общ. ред. проф. О.Д. Кузнецовой. -- М., 2000.

25. Карпинський І. Нові індустріальні країни. Хто вони? -- К., 1990.

26. Котельникова Л, Феодализм и город в Италии в XIII--XV вв. -- М., 1987.

27. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу. -- К., 1996.

28. Кригіякевич І. Всесвітня історія: В 3 кн. -- К.» 1995.

29. Лазанська Т. І, Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торго-во-промислової статистики XIX ст.). --К., 1999.

30. Лановик Б., Матисякевич 3., Матейко Р. Економічна історія України і світу: Підручник. -- К., 2001.

31. Ломакин В. Внешнезкономическая политика Великобритании. -- М., 1988.

32. Лященко П. Історія народного господарства СРСР: В 2 т. -- К., 1951 -- 1952.

33. Мельянцев В. А. Восток и Запад во втором тьісячелетии: Зкономиче-ская история и современность. -- М., 1996.

34. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних відносин: Підручник / За ред. А. Філіпенка. -- К., 1992.

35. Мировая зкономика. Зкономика зарубежньїх стран. -- М., 2000.

36. Мир на рубеже тьісячелетий. -- М., 2001.

37. Мировое хозяйство и советская зкономика: шансьі и иллюзии. -- М., 1990.

38. Мочерний С. Суть та структура економічного суверенітету України // Економіка України. -- 1992. -- № 11.

39. Организация Обьединенньїх Наций. Основньїе фактьі: Справочник. -- М., 2000.

40. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства: Навч. посіб. -- К., 1996.

41. Панченко П.П., Славов В.П., Шмарук ВЛ. Аграрна історія України. -- К., 1996.

42. Политико-зкономические проблеми всемирного хозяйства / Под ред. В. Седова. -- М., 1988.

43. Попов Б., Маркарьян С. Две исторические модели развития Японии в XIX--XX вв. // Зкономическая история: Исследования, историография, по-лемика. -- М., 1992.

44. Послання Президента України до Верховної Ради України. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році. -- К., 2003.

45. Сакс Дж. Крупнейшие зкономические трансформации в истории // Сакс Дж. Рьіночная зкономика и Россия. -- М., 1994. -- С. 312--322.

46. Сас Я.М. Феодальньїе города Украиньї в конце XV -- 60-х годах XVI в. -- К.,1989.

47. Смирнова С. ФРГ: новьій зтап промьішленного развития. -- М., 1990.

48. Терещенко Ю. Україна і європейський світ: Нарис історії від утворен-ня Старокиївської держави до кінця XVI ст.: Навч. посіб. -- К., 1996.

49. Україна і світ: Історія господарства від первісної доби і перших циві-лізацій до становлення індустріального суспільства: Навч. посіб. / За ред. Б.Д. Лановика. -- К., 1994.

50. Франция. -- М., 1990.

51. Фурман О. Єдина Європа. -- К., 1990

52. Хисао Канамори, Даюн Вада. Япония -- мировая зкономическая дер-жава. -- М., 1986.

53. Царенко О.М., Захарчук А.С. Економіка України і світу: Курс лекцій. -- Суми, 2000.

54. Центрально-Восточная Европа во второй половине XX века: В 3 т. -- М., 2002.

55. Зглад Х.О. Борьба гигантов: Зкономическое соперничество Европьі, США, Японии. -- М., 1986.

56. Зкономическая история зарубежньїх стран: Курс лекций / Н. Полетаева,

B. Голубович, Л. Пашкевич и др.; Под общ. ред. В. Голубовича. -- Минск, 1997.

57. Зкономическая история капиталистических стран / Под ред. Ф. По-лянского, В. Жамина. -- М., 1986.

58. Зіідус X. История Японии с древнейших времен до наших дней: Крат-кий очерк. -- М., 1968.

59. Зкономика зарубежньїх стран. Капиталистические и развивающиеся страньї. -- М., 1990.

60. Юхименко П.І. Загальні тенденції трансформаційної кризи в країнах з перехідною економікою // Наук. зб. Львів, нац. ун-ту імені Івана Франка. -- Л., 2001. -- С. 181 -- 185.

61. Юхименко П.І. Проблеми практичної реалізації монетаризму в Украї-ні // Наук, вісник Вол. держ. ун-ту імені Лесі Українки. -- № 3. -- 2001. --

C. 13--16.

62. Юхименко П.І., Леоненко ІТ.М., Ільєнко АЛ. Економічна історія: Навч. посіб. -- Біла Церква, 2002.

63. Япония: зкономика, политика, история. -- М., 1989.

Дотаткова література.

1. Економічна енциклопедія: В 3 т. - К. - К., 2001 - 2002.

2. История мировой экономики: Учебник : Под ред. Проф.. Г.Б.Поляка - М., 2000.

3. Крип'якевич І. Всесвітня історія: В 3 кн. - К., 1995.

4. Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних відносин: Підручник: за ред. А.Філіпенка. - К., 1992.