Економічна стратегія розвитку соціально-економічних систем України
ЕКОНОМIЧНА СТРАТЕГIЯ РОЗВИТКУ СОЦIАЛЬНО-ЕКОНОМIЧНИХ СИСТЕМ УКРАЇНИ
Формування ринкових відносин передбачає низку змiн, якi охоплюють фундаментальнi засади функцiонування економiки i головних її iнституцiй, що визначають поведiнку наявних у суспiльствi структур i спрямовують соцiально-економiчний розвиток країни. Основою переходу до ринкової економiки є проведення взаємопов'заних реформ, якi передбачають:
-лiбералiзацiю полiтики, надання підприємствам та громадянам прав самостiйно приймати економiчнi рiшення, усунення рiзних заборон i обмежень на підприємницьку дiяльнiсть, вивiльнення цiн з-пiд надмiрного державного контролю;
-приватизацiю державних підприємств, створення системи приватної власностi, формування конкурентного середовища;
-забезпечення макроекономiчної стабiлiзацiї, проведення докорiнних iнституцiйних змiн, формування нової законодавчої системи, що регулює права власностi, конкуренцію тощо, а також здiйснює змiни в системi соцiального захисту.
На думку вiдомого фахiвця з глобалiзацiї Джорджа Сороса, “ми живемо у свiтi загальних ринкiв, де полiтичнi установки, однак, як i ранiше, виходять iз суверенiтету окремої держави. До глобалізації фiнансових ринкiв забезпечення бiльшої частини суспiльних благ було турботою уряду кожної окремої держави. Зараз же, в умовах вiльного перемiщення капiталу, окремим країнам дуже складно встановлювати свої правила i вводити свої податки, оскільки капітал країни можуть просто втратити. Більше того, в багатьох країнах просто немає хорошого уряду. Репресивні й корумповані режими, а також слабкі держави є, можливо, найголовнішими причинами злиденності і страждань на сьогодні. Таким чином, вироблення ефективних способів забезпечення суспільних благ у глобальному масштабі виявляється недостатнім. Ми маємо знайти способи сприяння появі ефективного уряду на чолі окремих держав”[8].
Слід зауважити, що наприкінці ХХ ст. більш очевидними стали якісні зміни в природі конкуренції, у джерелах конкурентоспроможності й у принципах економічного регулювання, що спостерігалися і раніше, але відчутними стали лише в останні роки.
У сучасному світі протягом останніх двох десятиліть система державного регулювання економіки більшості держав була спрямована на “підтримку порядку в господарстві”. Це вимагало від урядів застосування часто дуже непопулярних ринкових заходів, у тому числі: дерегуляція, реструктуризації, скорочення непродуктивних витрат, удосконалення погано функціонуючої інфраструктури. Проте, як справедливо зазначає С. Соколенко, навіть при виконанні цих непростих програм подальше підвищення продуктивності призупинилося, що було особливо характерним для найбільш розвинених країн [7]. На цьому тлі найбільш перспективним стало розширення використання інновацій через створення в країні, регіоні, місті, компанії умов для творчої розробки і наступної комерціоналізації нових ідей з метою досягнення стійкого підвищення продуктивності.
Екстенсивні методи, за якими протягом тривалого часу розвивалася світова економіка, коли у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси і явища, практично вичерпали себе. Тому, як свідчить досвід розвинутих країн, рушійною силою, що спроможна забезпечити економічну незалежність України, є лише інновації й інноваційний шлях розвитку. Україна може і повинна, не повторюючи шлях, яким уже пройшли інші держави, вишукуючи та реалізуючи власні потенційні переваги, віднайти свій напрям розвитку з тим, щоб посісти гідне місце на світовому ринку, займаючи провідну позицію у сферах економічної діяльності, де для цього ще є умови. Це повинен бути процес, що цілеспрямовано й ефективно управляється, не покладаючись лише на дію ринкових регуляторів.
Таке зростання може стати реальним лише на основі структурно-інноваційної моделі економічного зростання, інтенсивного технічного та технологічного оновлення виробництва. Відповідно до цього розроблена стратегія економічного та соціального розвитку України на 2004-2015рр.” Шляхом Європейської інтеграції”, яка за основу стратегічного курсу, його базовим принципом висуває реалізацію державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження в Україні як високотехнологічної держави.
Необхідність вивчення та впровадження в практику положень інноваційних теорій при переході на інноваційну модель розвитку зумовлюється декількома причинами.
По-перше, необхідно виходити з того, що інноваційний шлях розвитку економіки є складовою загальносвітового наукового-технічного прогресу. І в цьому розумінні було б неправомірним відривати економічні процеси, які відбуваються в Україні, від світової практики, твердити, що в нашій країні визначено свій, неповторний шлях розвитку науки і техніки, пов'язаний із застосуванням унікальних форм організації та управління інноваціями.
По-друге, перехід від командно-адміністративного управління до змішаної економіки має супроводжуватися відповідними змінами у сфері управління інноваційною діяльністю. Аби уникнути помилок, слід визначити й застосувати на практиці підходи до використання інновацій в умовах ринкових відносин [2].
Інноваційна модель розвитку економіки -це модель, яка ґрунтується безпосередньо на одержанні нових наукових результатів і їх технологічному впровадженні у виробництво, забезпечуючи приріст ВВП переважно за рахунок виробництва і реалізації наукомістких продукції та послуг. Її головною метою є забезпечення підвищення конкурентоспроможності національної економіки за рахунок використання вітчизняного і світового науково-технічного та освітнього потенціалів.
Інноваційна модель економіки має такі характерні риси:
1) наявність державної політики і законодавства, спрямованого на стимулювання інноваційних процесів;
2) переважання 5-го технічного укладу і перехід на 6-й;
3) наука і освіта -безумовні пріоритети державної підтримки;
4) переважання інтелектуального характеру праці над індустріальним;
5) інтегровані технології;
6) висока вартість робочої сили [3].
Впровадження досягнень науки і техніки у реальне життя, що передбачає інноваційна модель розвитку, приведе до модернізації економіки, яка полягає в заміні одних елементів виробничої системи іншими, сучаснішими. Це можуть бути принципово нові технології, які є результатом завершених наукових досліджень і розробок, або такі, що вдосконалені на базі використання нових знань. Таким чином, наука як генератор нових знань має бути визнана національним пріоритетом розвитку і головним фактором реформування економіки. Можливим це стає лише за умови послідовної державної науково-технічної політики, в основі якої лежать забезпечення інноваційної безпеки країни, визнання і реалізація стратегічних пріоритетів науково-технічного розвитку та створення через заходи державного регулювання сприятливих інвестиційних умов для підприємств, які активно впроваджують інновації [9].
Слід зазначити, що певні передумови для створення інноваційної моделі розвитку України вже має. Найважливішими тут є конкурентні переваги країни, до яких належать:
-вигідне географічне положення в центрі Європи, наявність унікальних природних ресурсів;
-розвинута мережа ВНЗ і державних наукових організацій;
-високий освітній рівень населення;
-наявність наукових надбань у ряді сфер діяльності, які належать до пріоритетних високотехнологічних і визначають світовий рівень розвитку [4].
У структурі інновацій розвинутих країн світу близько 60% здійснили прорив у високотехнологічних сферах економіки, і тільки 10-12% -це поліпшуючі інновації в традиційних галузях [2].Сьогодні в Україні ситуація протилежна. Серед підприємств. Які займаються інноваційною діяльністю, домінують галузі нижчих технологічних укладів. В Україні 3-й і 4-й уклади разом становлять 95%, 5-й уклад-4,2%. Інвестиції в галузі 5-го укладу становлять 4,5% [5].
На світовому ринку практично відсутні програмні продукти українських програмістів. В Україні немає висококваліфікованих маркетинг-менеджерів, які були б спроможними вивести високоякісний програмний продукт на світовий ринок. Крім того, недосконалою є система законодавчого забезпечення захисту інтелектуальної власності.
Поза увагою залишається інноваційна сфера малого підприємництва в українській економіці. Як свідчить статистика, серед країн СНД Україна має найменшу кількість малих підприємств на 1тис. населення. Їхня частка у ВВП становить усього близько 11%. У сфері інноваційної діяльності беруть участь лише приблизно 4% від загальної кількості малих підприємств України, що нині становлять понад 200 тис. одиниць [6].
На даний час учені виокремлюють ряд факторів, які гальмують інноваційну діяльність. Це -відсутність фінансування(89% обстежених), відсутність коштів у замовника(54%), високі кредитні ставки банківських установ(44%), значні витрати, пов'язані з нововведенням(39%), недосконалість законодавчої бази в податковій сфері(37%), труднощі з сировиною(32%) [6].
Україна має всі передумови для створення та утвердження інноваційної моделі розвитку економіки. Це -і високий науково-технічний, кадровий та інтелектуальний потенціали, і розвинута навчально-наукова система, наявність галузевих всесвітньо відомих наукових шкіл, структурно розгалужених наукових комплексів і ряду наукомістких високотехнологічних секторів. Однак стратегічна помилка, допущена на старті ринкового реформування вітчизняної економіки, яка полягала у визначенні України як економічно та науково-технічно нерозвинутої держави, призвела до того, що країна фактично почала рухатися в напрямі демонтажу нагромадженого інноваційного потенціалу [10]. Для прискорення процесу утвердження в Україні інноваційної моделі розвитку економіки необхідним є посилення державного впливу на розвиток інноваційної діяльності. До першочергових заходів у такій сфері слід віднести збільшення фінансування інноваційної діяльності та сприяння розвитку малих і середніх інноваційних підприємств.
Список використаної літератури
1.Гречан А.П.Основи визначення інноваційного розвитку економіки //Економіка та держава.-2006.-340с.
2.Економіка Україна: стратегія і політика довгострокового розвитку/За ред.В. М. Гейця.-К.: Ін-т екон. прогнозув.,//Фелікс.-2003.
3.Иванов В. В. Национальная инновационная система как институциональная основа экономики постиндустриального общества//Инновации.-2004.-№5.
4.Пашута М. О. Мале підприємництво та інновації як фактори зростання економіки//Економіст.-2004.-№1.-С.51-55.
5.Пирожков С. В. Проблеми прискорення інноваційного розвитку//Економіст.-2005.-№4.-С.31.
6.Рихтюк В. К. Інноваційне підприємництво як складова сталого економічного зростання//Актуальні проблеми економіки.-2004.-№10.-С.135-142.
7.Соколенко С. І. Глобалізація і економіка.-К.:Логос,1999.-568с.
8.Сорос Дж.Общественные блага глобализации: отсутствующий компонент//День.-2001.
9.Федулова Л. К. Інноваційний розвиток економіки:модель, система, управління, державна політика. К., Інститут економічного прогнозування,2004.
10.Чечетов М.І. Інноваційна складова ринкової трансформації//Економіка України.-2004.-№11.-С.4-14.