Механізм функціонування ринкової економіки

2

Вступ

Тема дипломної роботи «Механізм функціонування ринкової економіки».

В роботі пропонується розглянути наступні питання:

- Загальні положення ринкової економіки;

- Переваги і недоліки ринкової економіки;

- Основи теорії попиту та пропозиції;

- Особливості функціонування підприємства (фірми) в умовах ринку;

- Фактори виробництва;

- Виробнича функція;

- Економічні суб'єкти ринкової економіки;

- Кругообіг ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці;

- Класичний та кейнсіанський підходи до економічної моделі;

- Приклади практичного використання теоретичних положень ринкової економіки.

Економіка України впродовж останніх п'ятдесяти років випробувала і випробовує постійні зміни - спочатку як елемент загальносоюзної адміністративної командної системи господарювання, а з 1991 р. - в умовах самостійного формування і функціонування народногосподарського механізму. Розглянутий період характеризувався складними економічними процесами, які відзначаються не завжди ефективними результатами порівняно з іншими країнами світу - як капіталістичними, так і соціалістичної орієнтації. Внаслідок неефективного менеджменту та недостатнього усвідомлення стратегічної мети розвитку економіка країни продовжує знаходитися в умовах системної кризи, яка підсилюється зростаючою енергетичною кризою. Характерним є хронічне відставання від середньосвітового розвитку.

За останні роки вийшла друком значна кількість монографічної та навчальної літератури, присвяченої теоретичним та практичним проблемам функціонування економіки України на сучасному етапі. Український читач мав можливість ознайомитися з працями таких авторів, як В. Гєєць, М. Павловський, В. Ющенко, В. Лисицький, Ю. Пахомов, А. Гальчинський, Є. Гайдар та ін. Однак через значну динаміку подій в економічному житті, постійне накопичення вітчизняного та закордонного досвіду відчувається певний дефіцит узагальнюючої літератури із вказаної тематики, особливо враховуючи зростаючий попит на таку літературу з боку магістрантів, аспірантів і практиків.

Мета роботи - ознайомитися більш досконально з принципами та теорією ринкової економіки на практичних прикладах.

1. Переваги і недоліки ринкової економіки

Щоб зрозуміти, як функціонує ринкова система, слід відповісти на п'ять фундаментальних питань:

1. Скільки слід виробляти? Яку частину із вироблених ресурсів потрібно використовувати у виробничому процесі?

2. Що слід виробляти, щоб найповніше задовольняти матеріальні потреби суспільства?

3. Як цю продукцію слід виготовляти? Як повинно бути організоване виробництво і яку технологію слід використовувати?

4. Хто повинен одержувати цю продукцію? Як вона повинна розподілятися між окремими споживачами?

5. Чи здатна система пристосуватися до змін? Чи може система забезпечити необхідне користування із змінами в споживчому попиті, в поставках ресурсів і технології виробництва?

Ці п'ять питань не мали б сенсу, якби не було протиріччя між «безмежними потребами» і «обмеженістю ресурсів».

Оскільки підприємство керується мотивами одержання прибутку і недопущення збитків, то можна зробити висновок, що вироблятися будуть лише ті товари, виробництво яких може забезпечувати прибуток, а ті товари, виробництво яких принесе збитки, вироблятися не буде.

А це визначається двома параметрами:

1) загальним доходом, який фірма одержує від продажу свого продукту;

2) загальними витратами на його виробництво.

З точки зору підприємств, вони зовсім не вільні виробляти те, що вони хочуть. Споживчі рішення про попит, що зумовлюють прибутковість одних товарів і збитковість інших, обмежують вільний вибір фірм при вирішенні питання про те, що виробляти. Підприємства повинні узгоджувати свій вибір продукту для виробництва з вибором споживача, інакше вони можуть зазнати збитків або навіть збанкрутіти.

Це справедливо також і по відношенню до постачальників ресурсів. Адже попит на тонкий лист і автомобілебудівників існує тільки тому, що є попит на автомобілі.

В більш загальному плані очевидно, що в намаганні максимізувати дохід від продажу своїх людських і матеріальних ресурсів постачальники ресурсів вимушені діяти згідно з вимогами ринкової системи і робити свій вибір керуючись споживчим попитом.

Організація виробництва відповідає на три питання:

1) як повинні розподілятися ресурси між окремими галузями?

2) які саме фірми повинні здійснювати виробництво у кожній галузі?

3) які комбінації ресурсів, яку технологію повинна приймати кожна фірма?

Ринкова система спрямовує ресурси тільки в ті галузі, на продукти яких споживачі пред'являють достатньо високий попит, щоб їх виробництво було прибутковим. В конкурентній ринковій економіці виробництво здійснюють лише ті фірми, які намагаються і здатні використовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва.

Щодо розподілу загального обсягу продукції, то будь-який продукт розподіляється між споживачами на основі їх здатності і бажання заплатити за нього діючу ринкову ціну. А від чого залежить ця здатність і бажання? Від доходу. Необхідно підкреслити, що ринковій системі як механізму розподілу суспільного продукту не властиві будь-які етичні принципи. Ті домогосподарства, яким вдалося накопичити більшу кількість матеріальних ресурсів по спадщині, в результаті тяжкої праці і бережливості, шляхом використання ділової кмітливості або шляхом обману, одержують великі доходи і, таким чином, розпоряджаються більшими частками суспільного продукту. Інші, що постачають на ринок некваліфіковані і порівняно малопродуктивні трудові ресурси в обмін на низьку заробітну плату, одержують незначні грошові доходи і відповідно невеликі частки національного продукту.

Переваги ринкової економіки:

1) ефективний розподіл ресурсів - ринок спрямовує ресурси на виробництво необхідних суспільству товарів;

2) можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації - достатньо мати дані про ціну та витрати на виробництво. Наприклад, фермеру, що займається виробництвом молока, не потрібно знати, скільки інших фермерів вирощують корів молочної породи, скільки споживають молока діти, скільки грошей витрачають на молоко, а не на цукор. Йому достатньо інформації про ціни на молоко і на корма, про витрати на різні породи тварин, електроенергію, робочу силу. Маючи таку інформацію, фермер зможе виробляти приблизно ту кількість молока, яка необхідна для споживачів;

3) гнучкість, здатність швидко пристосовуватись до змін, що відбуваються. Так, коли в 1973 р. різко підвищились ціни на енергоносії, ринок відповів на це розробкою альтернативних джерел енергії, впровадженням ресурсозберігаючих технологій, введенням режиму жорсткої економії енергоресурсів;

4) оптимальне використання НТП. Намагаючись отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, впроваджують найновіші технології, що дозволяє їм мати тимчасові переваги перед конкурентами;

5) свобода вибору дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, в укладанні різних угод, наймі робочої сили і т. ін.

Негативні сторони ринкової економіки:

- не сприяє збереженню невідтворюваних ресурсів;

- не має економічного механізму захисту оточуючого середовища; тільки законодавчі акти можуть примусити підприємців вкладати засоби в створення різного роду економічно чистих виробництв;

- не може регулювати використання ресурсів, що належать усьому людству, наприклад, рибних багатств океану;

- в умовах ринку ігноруються потенційно негативні наслідки рішень, що приймаються. Особливо це стосується охорони довкілля і раціонального використання корисних копалин;

- не створює стимули для виробництва товарів та послуг колективного використання (дороги, дамби, транспорт загального використання, освіта, охорона здоров'я і т. ін.);

- не забезпечує фундаментальних досліджень;

- ринок орієнтований не на виробництво соціально-необхідних товарів, а на задоволення запитів тих, хто має гроші.

Рішення перелічених вище задач бере на себе держава.

2. Основи теорії попиту та пропозиції

В ринковій економіці ніхто - ні одна особа і ні одна організація - не несе відповідальності за рішення економічних проблем. Разом з цим, мільйони підприємств і споживачів зайняті добровільним торговим обміном, при цьому їх цілі невидимо координує система цін та ринків.

Мільйони людей з власної волі, без директив з центру і без генерального плану виробляють тисячі різноманітних товарів.

Ринкова система підпорядковується своїй внутрішній логіці. Вона працює безперебійно. Без центрального планування і попередніх розрахунків ринок розв'язує задачу, яку і сьогодні не в змозі вирішити навіть самий потужний суперкомп'ютер - задача з мільйоном змінних та рівнянь. Ринок ніхто не проектував, але він, однак, відмінно функціонує.

Найбільш яскравим прикладом ефективності ринкової економіки може бути Західна Німеччина після Другої світової війни. В 1947 р. виробництво і споживання там впали до найнижчого рівня. Цей спад неможливо було віднести на рахунок збитків від бомбувань або репарацій. Було зрозуміло, що за цим стоїть параліч ринкового механізму. Контроль над цінами і надмірне втручання уряду підірвали ринок. Гроші втратили будь-яку цінність. Заводи та фабрики закривалися внаслідок відсутності матеріалів: потяги не ходили внаслідок недостачі вугілля; видобуток вугілля зупинився, тому що шахтарі були голодні; шахтарям не було чого їсти, тому що селяни не хотіли продавати продукти за гроші, оскільки за них нічого не можна було купити. Ринок не працював. Люди не могли купувати те, що вони виробляли, за цінами вільного ринку.

В 1948 р. уряд звільнив ціни і ввів нову валюту, швидко поставивши на ноги ринковий механізм. У найкоротший термін виробництво та споживання набрало висоту. Багатьом це видавалося якимось економічним чудом, але насправді відродження було результатом безперебійно працюючого ринкового механізму.

Історія не один раз показувала, що, коли руйнується ринковий механізм, відбуваються економічні і політичні кризи.

Ринок - це механізм, завдяки якому покупці і продавці товару взаємодіють для визначення його ціни і кількості. Ціни становлять собою умови, за яких люди і фірми добровільно обмінюються різноманітними товарами. Якщо я погоджуюсь купити у дилера ноутбук за 10000 грн., то це означає, що для мене це обладнання коштує дорожче 10000 грн., а для дилера 10000 грн. дорожче цього ноутбука. Крім цього, ціни служать сигналами, які посилають виробникам і споживачам. Якщо споживачі хочуть більше товару, скажімо, бензину для заправки своїх автомобілів, то попит на бензин підвищується. Виявивши, що запаси бензину знижуються, нафтові фірми піднімають на нього ціну для раціоналізації свого обмеженого запасу. А більш висока ціна буде стимулом для збільшення нафтопереробки. Врівноважуючи всі сили, що діють на економіку, ринок встановлює рівновагу попиту та пропозиції.

Основними мікроекономічними показниками є ціна і кількість виробленої продукції. Ціна встановлюється під впливом попиту та пропозиції. Ці категорії мають важливе значення як на макро-, так і на мікрорівні.

Попит характеризує кількість товарів і послуг, які бажають і можуть придбати покупці для задоволення своїх потреб при певній ціні. Чим нижча ціна на продукт, тим вищий буде на нього попит, і навпаки. Це - закон попиту. На попит діють різні фактори:

а) смак (одні віддають перевагу рослинному маслу, інші - маргарину, треті - тваринному маслу);

б) дохід споживачів (чим вищий дохід, тим більше витрачають на товари та послуги). Встановлено також, що розрізняють товари, на які попит зростає і на які падає у міру зростання доходу;

в) ціна на товарозамінники (якщо, наприклад, ціна на рослинне масло підвищиться, то зросте попит на маргарин);

г) кількість покупців (чим їх більше, тим вище попит);

д) очікування (якщо люди вважають, що ціни зростуть, то вони підвищують свій попит, щоб у майбутньому не втратити на підвищених витратах).

Відповідно, якщо змінюються ці фактори, то змінюється положення і кривої попиту - вона зміщується вправо, якщо споживачі хочуть купити більше товару, або зміщується вліво, коли його хочуть придбати менше.

Пропозиція - це кількість продукції, яку товаровиробники хочуть і можуть продати за певною ціною і у певний період. Чим більша ціна, тим більша пропозиція. Це - закон пропозиції. На пропозицію впливають не лише ціна, але і ряд інших факторів:

а) технологія виробництва (якщо вводиться більш досконала техніка або технологія, то знижуються витрати і випускається більше продукції);

б) ціна на фактори виробництва (при зниженні цін на добрива, насіння і т. ін. зменшуються витрати, що призводять до збільшення виготовленої продукції);

в) кількість товаровиробників (чим більше їх, тим більша пропозиція товарів);

г) податки та дотації (підвищення податків знижує пропозицію, а дотації призводять до розширення виробництва).

Вплив цих факторів видозмінює криву пропозиції - вона зміщується вправо при зростанні пропозиції та вліво при зменшенні пропозиції.

На рисунку 1 зображений графік, що ілюструє встановлення ціни ринкової рівноваги. Остання має місце в точці перетину ліній попиту та пропозиції. Будь-яку іншу ціну, крім ціни рівноваги (Цр), конкуренція робить нестійкою. Надлишковий попит, або дефіцит, відповідний цінам нижче ціни рівноваги, підказує конкуруючим один з одним продавцям, що їм необхідно запропонувати більш високу ціну, якщо вони не хочуть залишитися без продукту.

Рис. 1 - Встановлення ринкової рівноваги

Ціна, що зростає, спонукає фірми до перерозподілу ресурсів на користь виробництва даного товару, витісняє деяких споживачів з ринку. Ці акти ринкового пристосування ілюструються на рисунку 1 стрілками, направленими вгору вздовж ліній попиту та пропозиції.

Надлишкова пропозиція, або надлишок продукції, що виникає при цінах вищих ціни рівноваги спонукає конкуруючих один з одним продавців знижувати ціни, щоб позбавитись від зайвих запасів.

Ціни, що знижуються, підказують фірмам, що необхідно скорочувати ресурси, які витрачаються на виробництво даної продукції, залучають на ринок додаткових покупців.

Зміна факторів, що визначають попит або пропозицію, призводить до переміщення кривих попиту та пропозиції. Зміни в споживчих смаках, доходах, цінах взаємопов'язаних товарів, очікування споживачів, а також кількість споживачів на ринку - все це буде викликати переміщення кривої попиту. Зміна в будь-якому з факторів, що впливають на витрати продавця, наприклад, в технології виробництва або в цінах ресурсів, у величині податків або дотацій, призводить до певних зсувів лінії пропозиції.

Згідно з законом попиту споживачі при зниженні ціни купують більшу кількість продукції. Однак ступінь реакції споживачів на зміну ціни може значно варіювати від продукту до продукту. Як правило, реакція споживачів щодо однієї і тієї ж продукції суттєво варіює при зміні цін в різних межах.

Ступінь чутливості споживачів до змін ціни продукції вимірюється з використанням концепції цінової еластичності (рисунок 2). Для попиту на деякі продукти характерна відносна чутливість споживачів до змін цін: невелика зміна в ціні призводить до значних змін в кількості продукції, що купується. Попит на такі продукти прийнято називати еластичним. Щодо інших продуктів, то споживачі відносно не чутливі до змін ціни на них, в результаті істотна зміна ціни призводить лише до невеликої зміни в кількості покупок. У таких випадках попит вважається нееластичним.

Рис. 2 - Цінова еластичність попиту

Для визначення того, наскільки попит є еластичним, розраховують коефіцієнт еластичності попиту (Еп):

Еп = (1)

де ?К = - процентна зміна кількості продукції, на яку є попит: ?Ц = - процентна зміна ціни.

Ціновий коефіцієнт еластичності попиту завжди має від'ємне значення. Наприклад, якщо ціна знижується, то кількість продукції, що користується попитом, зростає. Це означає, що чисельник у формулі (1) додатній, а знаменник - від'ємний. Навпаки, у випадку зростання ціни чисельник - від'ємний, а знаменник - додатня величина, що знову дає від'ємне значення коефіцієнта еластичності. В практиці прийнято рахувати коефіцієнт еластичності величиною додатньою.

Попит вважається еластичним, якщо дана відсоткова зміна ціни призводить до більшої відсоткової зміни кількості продукції, що користується попитом. Коли попит еластичний, коефіцієнт еластичності більше одиниці. Якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується відносно меншою кількістю продукції, що користується попитом, попит є нееластичним. При нееластичному попиті коефіцієнт еластичності завжди менше одиниці. Між еластичним і нееластичним попитом виникає гранична ситуація, коли відсоткова зміна ціни і подальша відсоткова зміна кількості продукції, що користується попитом, виявляється рівними за величиною. Цей специфічний випадок називається одиничною еластичністю, оскільки Еп = 1,0.

Слід підкреслити, що, кажучи про «нееластичний» попит, не мають на увазі абсолютну нечутливість споживачів до змін цін. Термін «зовсім нееластичний попит» означає крайній випадок. Коли зміна ціни не призводить ні до якої зміни кількості продукції, що користується попитом. Прикладом може служити попит хворих гострою формою діабету на інсулін або ж попит наркоманів на героїн. І навпаки, коли економісти кажуть про «еластичний» попит, вони не мають на увазі, що споживачі абсолютно чутливі до зміни ціни. У крайньому випадку, при якому найменше зниження ціни спонукає покупців збільшити покупки від нуля до межі своїх можливостей, можна говорити, що попит є зовсім еластичним.

Найпростіший спосіб перевірити еластичний чи нееластичний є попит - це визначити, що діється із загальною виручкою, або грошовими надходженнями, - які є сукупними витратами з точки зору споживачів у разі зміни ціни продукції.

Якщо попит еластичний, зменшення ціни призводить до збільшення загальної виручки, тому що навіть при меншій ціні, що сплачується за одиницю продукції, приріст продажів виявляється більшим, що є достатнім для компенсації втрат від зниження ціни (рисунок 3).

Рис. 3 - Еластичність та загальна виручка: аb - зона виручки, де попит еластичний; be - зона виручки, де попит нееластичний

Якщо попит еластичний, то підвищення ціни призводить до зменшення загальної виручки, тому що приріст загальної виручки, викликаний підвищенням ціни одиниці продукції, менший, ніж втрата виручки, пов'язана з паралельним скороченням продаж. Отже, якщо попит еластичний, зміна ціни викликає зміну загальної виручки у протилежному випадку.

Якщо попит нееластичний, зменшення ціни призводить до зменшення загальної виручки. Невелике розширення продаж, яке відбувається у цілому, виявляється недостатнім для компенсації зниження виручки, яка отримується з кожної одиниці, так що в кінцевому підсумку загальна виручка зменшується. Якщо попит нееластичний, зростання ціни призводить до збільшення загальної виручки. Таким чином, якщо попит нееластичний, зміна ціни викликає зміну загальної виручки у тому ж напрямку.

Виділяють дві основні властивості еластичності. По-перше, еластичність, як правило, варіює залежно від цінового інтервалу, що обирається з таблиці даних або на кривій попиту. Еластичність виявляється більш значимою у верхньому лівому кутку графіка порівняно з правим нижнім. По суті, - це наслідок арифметичних властивостей одиниць виміру еластичності.

Дійсно, у лівому верхньому кутку відсоткова зміна кількості продукції, зазвичай, досить велика, оскільки мала висхідна кількість, від якої ведеться розрахунок. Аналогічним чином зміна ціни в цій частині графіка, зазвичай, невелика, оскільки велика висхідна ціна, порівняно з якою підраховується відсоток зміни. Відносно велика відсоткова зміна кількості продукції, поділена на відносно невелику зміну в ціні, дає в результаті еластичний попит. Стосовно правої нижньої частини кривої попиту справедливо обернене твердження. Тут відсоткова зміна кількості продукції, як правило, невелика, оскільки велика висхідна кількість, від якої ведеться відлік відсоткової зміни. Аналогічно відсоткова зміна ціни тут, як правило, більша, оскільки мала висхідна ціна, відносно якої підраховується зміна ціни. Невелика відсоткова зміна кількості, поділена на відносно невелику відсоткову зміну якості, дасть у результаті нееластичний попит.

Друга властивість цінової еластичності попиту полягає у тому, що зовнішній вигляд графіка, а саме - нахил кривої попиту, не може служити надійною основою для визначення еластичності останнього. Нахил кривої попиту - її пологість і крутизна - залежить від абсолютних змін ціни і кількості продукції, тоді як теорія еластичності має справу з відносними та відсотковими змінами ціни і кількості продукції, що розташована на прямолінійній кривій попиту.

Виділяють такі фактори цінової еластичності попиту:

1. Замінність. Чим більше гарних замінників даного продукту пропонується споживачу, тим еластичніше буває попит на нього. Якщо один з конкуруючих продавців пшениці або кукурудзи підвищить ціну, покупці переорієнтуються на легкодоступні замінники, що пропонуються його численними суперниками. Іншим вкрай нееластичним випадком є, скажімо, попит діабетиків на інсулін, без сумніву, вкрай нееластичний.

2. Питома вага в доході споживача. Чим важливіше місце займає продукт в бюджеті споживача при інших однакових умовах, тим вища еластичність попиту на нього.

3. Предмети розкоші та предмети першої необхідності Попит на предмети першої необхідності, зазвичай, є нееластичним; попит на предмети розкоші, зазвичай, еластичний. Хліб і електроенергія загальновизнані як предмети першої необхідності. Підвищення цін не призводить до істотного скорочення споживання хліба чи електроенергії для освітлення і інших побутових цілей.

В таблиці 1 представлена цінова еластичність попиту на деякі товари та послуги.

Попит на сіль, зазвичай, є вкрай нееластичним з кількох причин. Це предмет першої необхідності; несолона їжа змушує бажати кращого. Гарних замінників солі мало. І, на кінець, сіль займає дуже незначне місце в сімейному бюджеті.

Таблиця 1 - Цінова еластичність попиту на деякі товари та послуги

4. Фактор часу. Попит на продукцію (товари, послуги) тим еластичніший, чим довший період часу для прийняття рішення. Якщо ціна на продукт зростає, потрібен час, щоб спробувати інші продукти, поки ми не впевнимося в їх придатності. Спеціальні дослідження показали, що «довготермінова» еластичність попиту, наприклад, на залізничні квитки майже в 3 рази перевищує його «короткотермінову» еластичність. Точніше, короткотермінова реакція пасажирів (що визначається безпосередньо в момент зміни ціни квитків) нееластична і дорівнює 0,68. Навпаки довготермінова реакція (що визначається за чотирирічний період) еластична і дорівнює 1,84. Більш висока довготермінова еластичність пояснюється тим, що при наявності достатньої кількості часу потенційні пасажири залізничного транспорту отримують можливість прийняти необхідні рішення або стосовно зміни виду транспорту, або зміни місця роботи чи житла або про купівлю велосипеда, мотоцикла, автомобіля. Так що в короткотерміновому аспекті транспорт може отримати додатковий дохід, підвищивши ціни за проїзд, але він може програти в довготерміновій перспективі.

Загальний висновок: підвищення ціни, вигідне в короткотерміновому аспекті, може бути пов'язане з фінансовими труднощами фірми в довготерміновій перспективі.

Розглянемо приклади практичного застосування еластичності попиту [98].

Переговори про рівень зарплати.

Об'єднаний союз робітників автомобілебудування колись дійшов висновку, що керівництву автомобілебудівної промисловості слід підвищити зарплату робітникам і одночасно знизити ціни на автомобілі. Аргументуючи цей факт тим, що еластичність попиту на автомобілі дорівнює 4, профсоюз постановив, що зниження цін збільшить сумарну виручку від продаж і збереже або навіть підвищить прибутки виробників. Однак представник компанії «Форд мотор» запевняв, що згідно з дослідженням еластичність попиту на автомобілі варіює в межах від 0,5 до 1,5. Він доводив, що зниження цін згідно з цим призвело б до скорочення прибутків і, навіть, до збитків виробників. В наведеному прикладі еластичність попиту на автомобілі була центральним питанням у відношенні між робітниками і керівництвом в їх переговорах про рівень зарплати.

Небувалий врожай.

Дослідження показують, що попит на значну частину сільськогосподарської продукції вкрай нееластичний, приблизно 0,2 або 0,25. В силу цього підвищення виробництва сільськогосподарську продукцію завдяки сприятливим погодним умовам або зростанню ефективності виробництва одночасно знижує як ціни на сільськогосподарської продукції, так і сумарну (річну) виручку фермерів. Для фермерів як соціальної групи нееластичний попит на їх продукцію означає, що збір дуже великого врожаю може бути небажаним. Для політиків це означає, що підвищення доходів фермерів залежить від обмеження фермерського виробництва.

Автоматизація.

Характер впливу автоматизації, або швидкого технологічного прогресу, на рівень зайнятості частково залежить від еластичності попиту на виготовлений продукт. Припустимо, що фірма встановлює нове працезберігаюче обладнання і це призводить до скорочення, скажімо, 500 робітників. Припустимо також, що частина економії на витратах, отриманої за рахунок технологічного прогресу, передається споживачам шляхом зниження цін. Вплив зниження цін на обсяг продаж фірми, як і на кількість необхідної їй робочої сили, буде залежати від еластичності попиту на продукт. Еластичний попит міг би забезпечити таке розширення продаж, що деякі (усі або навіть більше ніж 500 робітників, які мають бути скорочені) були знову найняті фірмою. Нееластичність попиту означає, що лише небагато (або взагалі ніхто) зі звільнених робітників не можуть бути знову прийняті на роботу, оскільки приріст обсягу продаж і виробництва фірми буде невеликий.

Акцизний збір.

Вибираючи, які з товарів і послуг обкласти акцизом, уряд повинен брати до уваги еластичність попиту на них. Припустимо, що на будь-який продукт встановлюється податок в 1 грн., а обсяг продаж становить 10000 од. Дохід від оподаткування, очевидно, дорівнює 10000 грн. Тепер, якщо податок буде підвищений, скажімо, до 1,5 грн. і відповідно більш висока ціна призведе до скорочення продаж до 5000 од. внаслідок еластичності попиту, дохід від оподаткування впаде до 7500 грн. Підвищення податку на продукт, попит на який є еластичним, призводить до зниження доходу від оподаткування. Це змушує законодавців, встановлюючи акцизний збір, відшуковувати такі продукти, попит на які нееластичний, наприклад, алкогольні напої і цигарки.

Наркотики та вулична злочинність.

Той факт, що попит наркоманів на героїн вкрай нееластичний, створює певні проблеми для боротьби за дотримання законності. Звичний метод, який застосовується для скорочення споживання наркотиків, полягає в обмеженні його поставки в країну. Однак, що трапиться, коли така політика виявляється вдалою? При вкрай нееластичному попиті вулична ціна наркотиків різко підвищується, тоді як кількість спожитого героїну зменшується лише незначно. З точки зору продавців наркотиків це означає зростання доходів і прибутків, з точки зору наркоманів - збільшення сумарних витрат. Оскільки суттєва частина грошей, що витрачаються наркоманами, отримується зі злочинної діяльності - магазинних крадіжок, пограбувань, проституції, картярської гри, - кількість такого роду злочинів збільшується у міру зростання суми витрат наркоманів на наркотики. Тобто намагання правоохоронних органів поставити під контроль розповсюдження наркотиків може призвести до зростання кількості правопорушень, котрі здійснюються наркоманами.

Розрізняють також і еластичність пропозиції (Епр):

Епр = (2)

де Кпр - відсоткова зміна кількості продукції, що пропонується;

?Ц - відсоткова зміна ціни продукції.

Найважливішим фактором, який впливає на еластичність пропозиції, є проміжок часу, наявний у розпорядженні виробників, для того, щоб відреагувати на дану зміну ціни продукту.

Чим триваліший час, який є у розпорядженні виробника для того, щоб пристосуватися до даних змін ціни, тим більше змінюється обсяг виробництва і тим більше відповідно еластичність пропозиції. Це пояснюється тим, що реакція виробників на зростання ціни продукту А залежить від їх здатності перерозподіляти ресурси на користь виробництва продукту А за рахунок скорочення виробництва інших товарів. А перерозподіл ресурсів потребує часу: чим триваліший час, тим сильніша «рухливість» ресурсів. Таким чином, більше зміниться обсяг виробництва і вища буде еластичність пропозиції.

Аналізуючи вплив фактора часу на еластичність пропозиції, спеціалісти виділяють такі ринкові періоди: найкоротший, короткостроковий, довгостроковий.

Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміну попиту та ціни (рисунок 4, а). Крива пропозиції буде вкрай нееластичною (Пнайкор).

Короткостроковий період. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників усієї галузі залишаються незмінними. Однак підприємства мають достатньо часу, щоб використати свої потужності більша або менша інтенсивно. Зростання виробництва, як реакція на можливе збільшення попиту, означає більш високу еластичність пропозиції, що показує пряма пропозиції короткого періоду Пкор на рисунку 4, б.

Довгостроковий період - достатньо тривалий, щоб підприємства (фірми) встигли вжити заходів щодо пристосування своїх ресурсів до вимог ситуації, що змінилася. Окремі підприємства можуть розширити (або скоротити) свої виробничі потужності, нові підприємства можуть увійти до складу галузі, а старі - залишити її. Крива пропозиції, яка зображена лінією Пдовг, дає нову ціну довгострокової рівноваги Ц1, дещо більш вищу, ніж початкова ціна на рисунку 4, а (що характерна для найкоротшого періоду). Тому виходимо з припущення, що досліджувана галузь є галуззю зі зростаючими витратами виробництва, тобто маючи на увазі, що розширення галузі призводить до зростання цін на ресурси, що споживаються в ній. Очікування того, що розширення галузі призведе до «зростаючих витрат» - справа досить звичайна і розумна.

У випадку з галуззю з постійними витратами виробництва крива довгострокової пропозиції була б вкрай еластичною, як показує лінія Пдовг на рисунку 4, в. Нова ціна була б рівна початковій ціні на рисунку 4, а.

Розглянемо перехресну еластичність попиту і його еластичність за доходом. Формула перехресної еластичності попиту ідентична формулі простої цінової еластичності, з тією різницею, що потрібно взяти відношення відсоткової зміни обсягу споживання продукту X до відсоткової зміни ціни продукту Y:

Еху = (3)

а) найкоротший період

б) короткостроковий період

в) довгостроковий період

Рис. 4 - Еластичність пропозиції в різних ринкових періодах

Якщо коефіцієнт відсоткової еластичності має додатній знак, тобто, коли кількість продукції, що запитується X, варіює в прямій залежності від зміни ціни продукту Y, то продукти X і Y є взаємозамінними товарами. Наприклад, зростання (падіння) ціни масла (Y) змушує споживачів купувати більше (менше) маргарину (X). Чим більше додатній коефіцієнт, тим більший ступінь залежності даних товарів.

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має від'ємне значення, то продукти X і Y йдуть «в комплекті» і є взаємодоповнюючими товарами. Так, зростання (падіння) ціни фотоапаратів призводить до скорочення (збільшення) кількості купленої фотоплівки. Чим більша величина від'ємного коефіцієнта, тим більша взаємодоповненість двох даних товарів.

Нульовий або майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що два продукти не пов'язані між собою або є незалежними товарами. Наприклад, навряд чи варто очікувати, що зміна ціни масла здійснить якийсь помітний вплив на кількість купленої фотоплівки.

Концепція еластичності попиту за доходом (Едох) дозволяє виміряти відсоткову зміну кількості запитуваної продукції, яка викликана тією чи іншою відсотковою зміною доходу споживача:

Едох = (4)

Для більшості товарів коефіцієнт еластичності за доходом має додатній знак. Від'ємне значення Едох вказує на те, що мова йде про товар нижчої категорії (маргарин, картопля, капуста, автобусні квитки).

3. Особливості функціонування підприємства в умовах ринку

В ринковій економіці рішення про те, що виробляти, скільки та за якою ціною приймає сам виробник згідно з вимогами ринкового попиту та пропозиції. В неринковій економіці таке рішення приймає бюрократичний орган державного управління. При цьому послідовність процедури включає в себе техніко-економічне обґрунтування (ТЕО) утворення підприємства, проектування з визначенням бюджетної (кошторисної) вартості і термінів будівництва з наступним рішенням про надання підприємству необхідних централізовано розподілених засобів (виробничих благ). Таким чином, в неринковій економіці виробник має в своєму розпорядженні необхідні йому виробничі блага в готовому вигляді з самого початку. В ринковій же економіці підприємцю необхідно ці виробничі блага (грошові ресурси) одержати за відповідну платню. Інакше кажучи, в ринковій економіці грошові засоби стають товаром і привласнюють при цьому ціну, що має назву процент на капітал. Розмір процента, або ціна грошей, що стали капіталом, визначається законом відповідності попиту та пропозиції: багато грошей - вони «дешеві» (тобто процент невисокий), мало грошей - вони дорогі (процент високий).

Якби підприємець мав у своєму розпорядженні з самого початку потрібні йому виробничі блага, то і в умовах ринкового господарства виробництво здійснювалося б без усякого процента. В неринковому господарстві процента, як самостійного явища вартості не існує

При цьому під ставкою процента розуміють вартість грошей з урахуванням доходу майбутнього періоду часу. Скажімо, якщо у вас є 1 грн. і ви поклали її в банк, то ви одержуєте процент. Якщо ставку процента визначити через «е» то цінність 1 грн. через один рік становитиме (1 + е), через два роки - (1 + е)2, через п років - (1 + e)n. Якщо ви хочете мати у банку 1 грн. через один рік, то повинні покласти у банк сьогодні (1 + є)-1 грн. Якщо ви хочете мати 1 грн. через два роки, то повинні сьогодні покласти в банк (1 + е)-2 і т.д. Тобто 1 грн. сьогодні коштує більше, ніж 1 грн. завтра.

Яку ставку процента повинна використовувати фірма? Компанія, подібно приватній особі, має свої міркування: тримати свої гроші в банку і одержувати процент або брати гроші в борг і сплачувати цей процент. Якщо компанія відчуває нестачу грошей, вона повинна використовувати більш високу ставку процента, і навпаки. Більшість компаній також підвищують ставку процента, і навпаки. Компанії також підвищують ставку процента, щоб застрахуватися від ризику, пов'язаного з використанням грошей для ненадійних інвестицій, через податки та з інших причин.

Величина процента дорівнює підприємницькому прибутку «останнього» підприємця, тобто останнього з тих, хто може одержати кредит при заданих ціні і пропозиції. Це той підприємець, який очікує в разі успіху одержати прибуток, який повинен бути достатнім лише на виплату процента.

«Процент - це дивний насос, що відкачує блага із підприємницького прибутку та формулює з них потік грошових засобів. Процент є наслідком своєрідного устрою приватногосподарської організації. Він являє собою мовби «стружки», яка виникає від тертя планів підприємця по шкарубкій поверхні діючих відношень власності. Процент на капітал - це елемент ціни купівельної сили, що дозволяє встановлювати свою владу (панування) над виробничими благами [127].

Як стверджує німецький економіст И. Шумпетер [127], не завжди підприємницький прибуток народжує процент. Це відбувається лише там, де засоби виробництва, необхідні для реалізації планів підприємця, знаходяться у власності інших господарських суб'єктів, які не беруть участі у планах першого. Таким чином, в основі ефективного функціонування підприємницької фірми (підприємства) в умовах ринкової економіки лежить конкуренція, яка виключає монопольні структури.

Капітал ніколи не буває вільним. Звідси витікає, що ринок можливий тільки в тому разі, коли гроші є дефіцитним товаром.

Перехід до ринкової економіки викликає кардинальні зміни орієнтирів в діяльності підприємств. У підприємства повинні бути тільки економічні цілі - підвищення ефективності виробництва, максимізація прибутку в довгостроковій перспективі, завоювання нових ринків. Суттєво підвищується відповідальність за стан справ і повноваження підрозділів підприємства.

Відмова від централізованого плану різко підвищує роль внутрішньовиробничого планування, розробки стратегії та тактики поведінки підприємства на ринку. Все це потребує зусиль всіх економічних служб, підрозділів по збуту та маркетингу, прогнозування і розробки стратегії розвитку, підвищення рівня внутрішньої організації виробництва і, разом з тим, нової якості кадрів керівників, швидкої реорганізації системи економічної освіти для наближення її до практичних потреб.

Майбутнє багатство (благополуччя) колективу підприємства прямо пов'язане з майбутнім рухом готівки до проекту, прийнятого до виконання. Людина заощаджує тільки тому, що існує для цього мотив. Стимулом є те, що майбутнє споживання стає більш привабливим (більш цінним), ніж сьогоднішнє споживання. Недоліком всіх наших економічних реформ та експериментів була їх нездатність забезпечити такий стимул. Нагорода для сьогоднішнього зберігання і таким чином перенесення споживання на майбутнє забезпечується ринком капіталу і, головним чином, ставкою (нормою) процента.

Схема функціонування підприємницької фірми в умовах ринкової економіки зображена на рисунку 5. Підприємницька фірма являє собою об'єкт, який вступає в економічні зв'язки з метою здійснення функцій фінансування, інвестування, виробництва та реалізації продукції. Фірма повинна придбати фонди основного капіталу у інвесторів чи кредиторів (власників капіталу), здійснити інвестиції, одержати від них прибуток і з нього періодично сплачувати відповідний процент. Одержані фірмою грошові засоби можуть бути двох типів: позичені або акціонерні. Акціонери купують акції сподіваючись одержати прибуток на вкладені кошти. Цей прибуток на акціонерний капітал називається дивіденди.

Рис. 5 - Схема функціонування підприємницької фірми

Кредитори (банки) надають фірмі гроші у вигляді позики, без придбання права власності на майно фірми. Фірма зобов'язана повернути кредиторам прибуток на наданий ними капітал у вигляді процента. Сама фірма не є власником капіталу. Вона тільки використовує капітал, наданий акціонерами та кредиторами (банками). Тому менеджери фірм є тільки уповноваженими їх власників - акціонерів та кредиторів (банків). Рішення стосовно інвестицій по різних проектах повинні прийматися не тільки з точки зору фірми, але також з точки зору одержання максимального прибутку інвесторами. Великі організації намагаються наймати професійних менеджерів, які володіють тільки незначною часткою акцій фірми. При цьому функції управління відокремлені від вкладників капіталу (власників фірми).

4. Фактори виробництва. Виробнича функція

Основні фактори виробництва - земля, інші природні ресурси; праця і капітал.

Під землею розуміють не тільки безпосередньо саму землю, але й сировину, що видобувається із надр або «знімається» з землі, наприклад, бавовна.

Праця трактується як послуги всіх працюючих, включаючи робітників, підприємців, управляючих і керівників фірм. Найважливішим елементом цього ринку є біржа праці, де формується попит на робочу силу і її пропозиція.

Капітал являє собою засоби виробництва, будівлі, споруди, верстати, обладнання, а також грошові засоби, необхідні для придбання засобів виробництва. Часто до капіталу відноситься і підприємницький талант людини, що приймає економічно обґрунтовані рішення, беручи на себе ризик, впроваджуючи нову техніку, технологію, нові товари.

Як показує світовий досвід тільки близько 5-10% працездатного населення спроможне займатися підприємництвом. При виділенні підприємницьких здібностей в самостійний ресурс ринкової економіки розрізняють чотири взаємопов'язані функції підприємця:

1) підприємець бере на себе ініціативу об'єднання ресурсів землі, капіталу і праці в єдиний процес виробництва товарів та послуг. Виконуючи роль свічки запалювання і каталізатора, підприємець є одночасно рушійною силою виробництва і посередником, що забезпечує здійснення процесу, який обіцяє виявитися прибутковою справою;

2) підприємець бере на себе важке завдання прийняття нестандартних рішень в процесі ведення бізнесу;

3) підприємець - це новатор, особа, що намагається впроваджувати на комерційній основі нові продукти, нові технології і навіть нові форми бізнесу;

4) підприємець - людина, що йде на ризик. В капіталістичній системі підприємцю прибуток не гарантований. Підприємець ризикує не тільки своїм часом, працею і діловою репутацією, але також вкладеними грошима - власними і своїх компаньйонів та акціонерів.

Для оцінки впливу факторів виробництва на обсяги випуску продукції (послуг) часто використовують виробничу функцію. Виробнича функція - це технологічний взаємозв'язок між будь-якими виробничими затратами (або затратами факторів виробництва) і обсягами продукції, яку можна виготовити за їх допомогою. Найпростішою виробничою функцією є двофакторна функція Кобба-Дугласа:

У = cKaL?,

де У - результат виробничої діяльності - як правило обсяг кінцевого продукту;

с, ?, ? - коефіцієнти;

К - затрати капіталу;

L - затрати праці.

Для урахування впливу технічного прогресу використовуються різні модифікації виробничої функції, зокрема з особливим множником технічного прогресу:

У = cKaL?e?,

де е - основа натурального логарифма; ? - коефіцієнт; t - час.

Аналіз виконаємо на прикладі виробничої функції, яку отримали для умов Лотарінгського залізорудного басейну за 17 років:

а) для умов зростання і незмінних обсягів виробництва:

Qt =

де Qt - обсяг виробництва в t-му році, млн. т;

L - кількість відпрацьованих людино-днів;

К - капітал, використаний в t-му році, млн. франків.

Економічне значення виробничої функції.

Візьмемо функцію

Qt = (5)

Продиференціюємо рівняння (5) і отримаємо:

(6)

Проаналізуємо дане рівняння (6). Якщо кількість відпрацьованих людино-днів, а також розмір використаного капіталу залишати незмінним, то при ? t = 1 отримаємо, що: = 0,047, тобто виробництво буде зростати на 4,7% за рік за рахунок інших факторів.

Якщо прийняти незмінним обсяг виробництва продукції, тобто при =0, отримаємо (?t = 1), що: 0,047

?t = -0,67 -0,48 (7)

Як видно, збільшення виробництва внаслідок впливу інших факторів (4,7% за рік) буде компенсовано або зменшенням кількості відпрацьованих людино-змін, або за рахунок зменшення витрат капіталу.

Приймемо в рівнянні (7) незмінними витрати капіталу. Тоді річне зменшення кількості відпрацьованих людино-змін буде -100 = = 7% за рік.

При незмінних затратах праці затрати капіталу зменшаться на -100 = = 9,8% за рік.

Рівняння (5) ми можемо перетворити і отримати залежність продуктивності праці (Пп) від затрат факторів виробництва:

Пп = =0,404 (8)

Продиференціюємо рівняння (8), отримаємо:

(9)

Проаналізуємо рівняння (9). Припустимо, що ми плануємо забезпечити щорічне зростання продуктивності праці 5% за рік. В цьому випадку ?t = 1:

= (10)

Прийнявши в рівнянні (10) незмінними затрати капіталу, отримаємо, що затрати при цьому зменшуються на 100- 0,9%.

Із рівняння (6) отримаємо, що обсяг виробництва в цьому випадку збільшується на: =0,67 (-0,009 + 0 + 0,047= -0,006+0,047=0,042 (або 4,1%).

Прийнявши в рівнянні (10) незмінними затрати праці, можна визначити, як при цьому змінюються затрати капіталу.

Ефективність використання капіталу може бути досліджена аналогічним шляхом ділення щорічного обсягу виробництва продукції на щорічно інвестований капітал:

ФВ= (11)

або після диференціювання:

?К= = 0,67-0;52+ 0,047?t.

Розглянемо також приклад дослідження виробничої функції з використанням теорії споживчої поведінки.

Як було показано вище, виробнича функція довгострокового періоду відображає взаємозв'язок усіх відомих ресурсів і максимальну кількість продукції, котру може виробити фірма при використанні визначеного сполучення ресурсів. Якщо припустити, що фірма використовує лише два ресурси - працю і капітал, - то виробничу функцію можна представити в такому вигляді (таблиця 2).

Таблиця 2 - Двофакторна виробнича функція

Дана виробнича функція показує, що фірма, використовуючи наприклад, 3 одиниці праці і 4 одиниці капіталу, виготовляє 35 одиниць продукції, а використовуючи 6 одиниць капіталу і 4 одиниці праці - 47 одиниць продукції і т. ін. То при якому сполученні капіталу і праці, фірма буде отримувати, максимальний прибуток? Якого співвідношення ресурсів повинна добиватися фірма, щоб затрати були мінімальні?

Розглянемо рішення цієї задачі в такій послідовності. Спочатку побудуємо лінії рівного випуску продукції. Якщо уважно роздивитися таблицю, де подається виробнича функція, то можна помітити, що фірма при різних співвідношеннях ресурсів (в нашому випадку - праці і капіталу) виробляє однакову кількість продукції. Так, 24 одиниці продукції фірма може виробляти, якщо вона наймає либонь 1 одиницю праці і 6 одиниць капіталу, либонь 2 одиниці праці і З одиниці капіталу, чи 3 одиниці праці і 2 одиниці капіталу, чи 6 одиниць праці і 1 одиницю капіталу. Аналогічно можна прослідкувати співвідношення ресурсів при випуску 35 одиниць продукції.

Побудуємо графік рівного випуску продукції: по горизонталі відкладемо кількість одиниць праці, а по вертикалі - капіталу і перенесемо всі точки, які відповідають випуску продукції рівному 24 одиницям (рисунок 6).

Рис. 6 - Графіки ліній рівного випуску продукції

Користуючись таблицею побудуємо лінії «а» і «в», які відповідають обсягу виробництв продукції 24 і 35 одиниць. Як видно з графіка, чим далі розміщена крива вгору і вправо від початку координат, тим вона відповідає більш високому обсягу продукції із збільшенням кількості введених ресурсів.

Для того, щоб виявити оптимальні витрати, потрібні дані про ціну ресурсів. Нехай одиниця праці коштує 200 грн., а одиниця капіталу - 300 грн. Тоді, якщо, наприклад, фірма вирішить витратити на ресурси, що вводяться, 1200 грн., то вона може придбати 2 одиниці капіталу і 3 одиниці праці: (2*300) +(3*200) = 1200 грн., або 6 одиниць праці і ні одної одиниці капіталу: (0 * 300) + (6 * 200) = 1200 грн., або 4 одиниці капіталу і ні одної одиниці праці: (4 * 300) + (0 * 200) = 1200 грн. З'єднавши ці точки, маємо пряму АВ. При незмінній ціні ресурсів, якщо фірма вирішила витратити на їх придбання іншу суму, скажімо, 600 грн., адекватна лінія рівних витрат має бути нижче (лінія CD, паралельна лінії АВ). А лінія MN відповідає затратам в 1800 грн.

Рис. 7 - Побудова ліній рівних витрат

Для знаходження точки оптимальних затрат побудуємо два спільні графіки (рисунок 8). Якщо фірма збирається виробляти, скажімо, 24 одиниці продукції, то при даних цінах на ресурси, які вводяться, точка оптимальних (мінімальних) витрат буде там, де крива рівного випуску продукції (крива «а») торкається лінії рівних затрат (пряма АВ), в точці «е» (3 одиниці праці і 2 одиниці капіталу).

При незмінній ціні ресурсів, якщо фірма вирішила витратити на їхню купівлю іншу суму, припустимо, 600 грн., то адекватна лінія рівних витрат буде розташована нижче (це лінія CD, паралельна лінії АВ). Лінія MN відповідає витратам у 1800 грн. (див. рисунок 7).

Рис. 8 - Визначення точки оптимальних затрат фірми

Якщо фірма хоче виробити 35 одиниць товару, то їй треба буде збільшити загальні затрати. Проводячи паралельно прямій АВ таку ж лінію рівних затрат, дотичну до лінії «b», отримаємо точку е2, яка свідчить про комбінацію ресурсів з мінімальними затратами для даного обсягу виробництва (4 одиниці праці і 3 одиниці капіталу). При зміні ціни на ресурси кут нахилу лінії рівних за фат буде змінюватись (лінія «с»), а оптимальне поєднання ресурсів стане іншим. Припустимо, що ціна одиниці капіталу знизилася до 200 грн., а праці - зросла до 300 грн. Тоді фірмі вигідно використовувати більше одиниць капіталу і менше праці при затратах в 1200 грн. В цьому випадку співвідношення ресурсів з мінімальними затратами буде в точці е3 (2 одиниці праці і 3 одиниці капіталу) для виробництва 24 одиниць продукції.

5. Економічні суб'єкти ринкової економіки

Виділяють три основні суб'єкти господарювання: домогосподарства, фірми і держава.

Домогосподарство - це економічна одиниця в складі однієї або декількох осіб, яка самостійно приймає рішення, є власником будь-якого фактора виробництва, прагне до максимального задоволення своїх потреб в межах наявних ресурсів. Домогосподарства включають в себе всіх споживачів, найманих працівників, власників великих і малих капіталів, землі, засобів виробництва.

Фірма - це економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення, прагне до максимізації прибутку, використовує фактори виробництва для виготовлення і продажу продукції іншим фірмам, домогосподарствам і державі.

Під державою розуміють всі урядові заклади, що мають юридичну або політичну владу для здійснення у випадку необхідності контролю над суб'єктами господарювання і над ринком для досягнення суспільних цілей.

Домашнє господарство - група людей, об'єднаних загальними задачами, місцем проживання, бюджетом і звичайно сімейно-родинними зв'язками. Основною функцією домашнього господарства є виробництво, реалізація і збереження людського капіталу, який, в свою чергу, розуміють як сукупність знань, практичних навичок та трудових зусиль людини.

Представимо діяльність домашнього господарства по формуванню людського капіталу за допомогою такої схеми (рисунок 9) [125].

За Гелбрейтом, домашнє господарство звичайно ототожнюється із споживаючим і працюючим індивідом, і розглядається поза зв'язком із владними відношеннями, які характеризують організацію. Не існує універсальної моделі домогосподарства, як не існує універсальної моделі фірми або держави.

Рис. 9 - Діяльність домашнього господарства по формуванню людського капіталу

Можна виділити три ідеальні типи домогосподарств, діючих:

- в умовах панування інституту ринку;

- в умовах панування інституту командної економіки;

- в умовах переходу від командної економіки до ринку.

Домашнє господарство в командній економіці.

Незважаючи на стабільний характер зовнішнього середовища повсякденне життя домогосподарства ускладнюється дефіцитом споживчих товарів та послуг. Процедура купівлі продуктів або одягу перетворюється в процес, який потребує багато часу, сил і психічних емоцій. В результаті виникає необхідність пошуку специфічних соціальних зв'язків.

Професор Оксфорду Шляпентох (1989 р.) сформулював тезу про «приватизацію» суспільного життя в Радянському Союзі в 1960-1970 рр.: соціальні зв'язки набували форми сімейно-родинних та «блатних», які передбачали включення в структуру домашнього господарства людей, здатних допомагати придбати дефіцитні товари та послуги.

Саме процесом створення «блатних» зв'язків, які функціонували за принципом взаємних послуг («ти - мені, я - тобі»), в основному обумовлюється структура домогосподарства та його господарських зв'язків. Домогосподарство в економіці дефіциту виникає в результаті об'єднання найбільш специфічних ресурсів. Такими ресурсами були не самі дефіцитні товари та послуги, а «послуги доступу» до них. Адже для надання послуг досі не потрібні були ніякі власні засоби. «Допомагали не з власної, а з державної або суспільної кишені - за рахунок «не своїх» клієнтів».

Економічне обґрунтування формування домогосподарства в економіці дефіциту полягає в розширенні на його базі доступу до дефіцитних товарів та ресурсів. Друзі та знайомі підбиралися часто за принципом їх потенціальної «корисності» в забезпеченні доступу до дефіциту. «Важливість друзів прямо пропорційна ступеню не доступності товарів і послуг і обернено пропорційна важливості грошей в отриманні дефіциту». Значна залежність домогосподарства від держави дозволяла характеризувати командну економіку як етакратичну систему: «Чим ближче знаходиться та чи інша соціальна група до керма державної влади, тим вище її економічне і соціальне положення». Тому домогосподарство цікавлять, перш за все, ті напрямки державної політики, які дозволяють йому отримати ренту на основі положення в партійно-державній ієрархії: пенсійна, житлово-комунальна політика, політика соціального забезпечення, політика в сфері освіти.

Домогосподарство в ринковій економіці.

Інститут ринку позбавляє домогосподарство від втрат часу, пов'язаних з пошуком дефіцитних товарів та послуг і стоянням в черзі за ними, - процес купівлі перетворюється в рутину. Якщо в командній економіці важливо купити те, що можна купити, то в ринковій - важливо купити те, що забезпечує максимальні корисності при споживанні на основі кращого співвідношення якості і ціни. Домогосподарство намагається найбільш вигідним чином продавати на ринку праці свій людський капітал, вибираючи між альтернативними варіантами зайнятості на ринку праці, веденням домогосподарств і дозвіллям. З одного боку, чим вище ступінь специфічності людського капіталу, яким володіє член господарства, тим вигідніше йому не займатися веденням домогосподарства, а продавати свої трудові ресурси на ринку. З другого - чим менш специфічний людський капітал, тим обґрунтованіше для його власника при інших рівних умовах обмежитися працею по веденню домашнього господарства. Рішення «купувати» вечерю (йти в ресторан) або «готувати самим» залежить від специфіки людського капіталу, яким розпоряджається домашнє господарство. Домогосподарство мінімально залежить від держави. Діяльність держави цікавить домашнє господарство лише тою мірою, наскільки держава виступає як гарант угод на ринку праці і наскільки вона претендує на частину доходів домогосподарства (через податковий кодекс).

Домогосподарство в перехідній економіці.

Невизначеність і нестабільність інституціонального середовища, в якому діють домогосподарства, ставлять під питання значну частину (рутинних операцій). Чим активніше проводяться реформи, тим сильніший їх руйнівний вплив на рутини і, отже, тим сильніший дискомфорт, який випробовує людина, а також почуття її власної незахищеності, непідконтрольності подій, які відбуваються навкруг. Звідси випливає визначення мети домогосподарства в перехідній економіці як виживання: намагання зберегти охоронні функції домогосподарства потребує все більших зусиль і уваги.

Ситуація невизначеності як з доходами від основної діяльності, так і з рентними доходами (пенсіями, соціальними виплатами, репутацією робітника) примушує домогосподарство максимально диверсифікувати свою діяльність, адже будь-яке джерело доходів не може розглядатися як стабільне. На відміну від домогосподарства ринкового типу, яке спирається на чітку спеціалізацію його членів в процесі відтворення людського капіталу, домогосподарство в перехідній економіці займається продажем робочої сили на ринку праці, споживанням соціальних трансфертів, самозабезпеченням за рахунок присадибної ділянки і багатьма іншими видами діяльності [125].

В таблиці 3 наведена характеристика трьох ідеальних типів домогосподарства.

Розглянемо три ідеальні типи підприємств: підприємство, що діє в командній економіці (К), американська фірма (А) і підприємство перехідного типу (Я).

Підприємство, що діє в командній економіці.

Інтерес до цього типу підприємства викликаний, головним чином, тим, що корені значної частини українських, російських і східноєвропейських підприємств сягають командної економіки. Підприємство, яке діє в командній економіці, орієнтовано не на максимізацію прибутку, а на виконання плану з нормальною інтенсивністю. Розпорядження «принципала» (планового органу) не мають абсолютного характеру, а є предметом обговорення, або планового торгу., 3 цьому торзі голос підприємства попереджає про верхню межу допуску, про відхилення вгору від норми, а голос керівного органу нагадує про нижню межу допуску, про відхилення від норми вниз». «Принципалом» при соціалізмі є всі працюючі, які реалізують своє право на контроль за діяльністю підприємства К через представника своїх інтересів - плановий орган.

Таблиця 3 - Основні характеристики трьох ідеальних типів домогосподарства

Механізм же контролю планових органів з боку працівників був відсутнім, внаслідок чого працівники не могли реалізувати свої інтереси як «принципала». Тому фактично плановий орган з «агента» перетворився в єдиного, принципала»: безконтрольний бюрократичний апарат одержав можливість ототожнити свої інтереси з інтересами суспільства в цілому. Усі горизонтальні зв'язки між підприємствами К здійснюються через вертикальні - через звертання до «принципала». Структура постачально-збутових зв'язків похідна від механізму розподілу ресурсів (фондів). Розподіл фондів (ресурсів) полягав у визначенні міністерством або відомством основних споживачів продукції та постачальників підприємства К. Спроби підприємства К самостійно змінювати структуру постачання і збуту жорстко припинялися плановим органом.

Специфічна і система трудових відносин на підприємстві К. Нижня межа кількості зайнятих визначається плановими завданнями, верхня - очікуваною величиною дефіциту робочої сили. Робоча сила, як і будь-який інший ресурс у ресурсообмеженій економіці, дефіцитна. Тому підприємство прагне створити власний запас ресурсів, у тому числі і робочої сили - у формі надлишкової зайнятості. При цьому, природно, підприємство К не в змозі забезпечити роботою усіх своїх працівників і виплачує їм зрівняльну і фактично не зароблену ними заробітну плату. Віднявши в робочого функції господаря, позбавивши його можливості реально впливати на результати виробництва, бюрократія компенсує це можливістю отримувати незароблену заробітну плату.

Американська фірма, або фірма А, націлена на максимізацію прибутку при заданих конкуренцією ціні на її продукцію і структурі витрат, описуваною виробничою функцією. Навіть якщо в якійсь фірмі немає жодного співробітника, що вміє грамотно розрахувати умови рівноваги фірми на конкурентному ринку, вона поводиться на ринку так, ніби максимізувала прибуток за всіма канонами неокласичної теорії.

Орієнтація на максимізацію прибутку задана цільовою функцією «принципала» фірми А - її акціонерів. Основний інтерес акціонерів полягає в максимізації свого доходу в розрахунку на одну акцію, що залежить від розмірів неінвестованого прибутку підприємства за підсумками року. У свою чергу, розмір прибутку цілком визначений діями «агентів» - найманих менеджерів фірми А. Взаємини типу «принципал-агент» виникають і між менеджерами і найманими робітниками.

Рішення проблеми «принципала-агента» у взаєминах акціонерів і менеджерів відбувається на базі двох альтернативних механізмів - «голосу» (реалізація свого права на контроль над діяльністю менеджерів або участь у річних зборах акціонерів і зміна складу ради директорів) і «виходу» (продаж своїх акцій). Дисциплінарний вплив на менеджерів з боку ринку їхніх послуг малоефективний в силу високих трансакційних витрат на цьому ринку і високого ступеня специфічності обмінюваних на ньому ресурсів - управлінських навичок і талантів. Рішення проблеми «принципала-агента» у взаєминах менеджерів і працівників ґрунтується на принципах фордизму - системи організації праці, розробленої Генрі Фордом у період Великої депресії. Основними елементами фордизму як політики взаємин менеджерів і найманих робітників є:

- високий рівень оплати праці, що включає індексацію заробітної плати залежно від зростання цін;

- жорстка виробнича дисципліна, де машина (конвеєр) відіграє роль інструмента контролю над діями працівника;.

- профспілки виконують роль посередника в конфліктних ситуаціях між роботодавцями і найманими робітниками;

- високий ступінь ротації кадрів на підприємствах однієї і тієї ж галузі (наприклад, між Ford і General Motors).

Структура виробничих і збутових зв'язків фірми А цілком підлегла задачі мінімізації трансакційних витрат. Вибір структури постачальників, покупців, а також типу контракту, що укладається з ними, відображає прагнення фірми знизити сформований на даний момент на ринку рівень трансакційних витрат.

Підприємство перехідного типу (П).

Ринкові реформи в країнах Східної Європи призвели до появи ще одного ідеального типу підприємства, що знаходиться на півдорозі між підприємством К і фірмою А - підприємства перехідного типу. Підприємство П орієнтоване на виживання, на збереження трудового колективу, у з'язку з чим деякі дослідники навіть запропонували термін «підприємство, орієнтоване на виживання», для характеристики даного ідеального типу.

Специфіка вибору цілей підприємства перехідного типу пов'язана з його структурою власності. Тут спостерігається неузгодженість формальної і реальної структур власності на користь працівників і керівників підприємства. Мова йде про «рекомбіновану» власність, що допускає:

- розмитість меж приватної і державної власності. Формально приватизоване підприємство незалежне від державного бюджету. Однак неготовність держави ініціювати банкрутство не виконуючих контрактні зобов'язання і зобов'язання перед бюджетом підприємств рівнозначна згоді держави взяти частину дебіторської заборгованості на себе;

- розмитість організаційних меж підприємства. Проблема неплатежів відображає не тільки невідповідність грошової маси обсягові вироблених товарів і послуг, але і готовність підприємств давати товарний кредит своїм суміжникам. З огляду на низьку культуру виконання договірних зобов'язань єдиним поясненням добровільного допущення підприємствами взаємних неплатежів є припущення про існування взаємного контролю між підприємствами-суміжниками, що дозволяє організувати товарно-грошові потоки між підприємствами на тих же принципах, що і потоки усередині фірми;

- розбіжність формальної і реальної структур власності. Зовнішні власники, як правило, не можуть реалізувати своє право контролю над менеджерами підприємства П через далеко неоптимальне функціонування фондового ринку. У результаті менеджери зберігають контроль навіть над тими підприємствами, основна частина акцій яких належить зовнішнім інвесторам.

Поведінка «агентів» є ключовим моментом у функціонуванні підприємства П. Самі менеджери зуміли зберегти контроль над працівниками не в останню чергу за рахунок політики, що передбачає утримання об'єктів соціальної сфери (житлово-комунальне господарство, бази відпочинку, дитячі установи, постачання в натуральній формі) на балансі підприємства, незважаючи на фінансові труднощі.

Структура виробничих зв'язків формується підприємством П не за критерієм мінімізації трансакційних витрат, а на основі прагнення зберегти перевірені часом зв'язки. Одна з можливих інтерпретацій консерватизму в політиці постачання і збуту полягає в припущенні про заборонено високі трансакційні витрати на укладення контрактів з новими партнерами.

Таблиця 4 - Порівняльний аналіз ідеальних типів підприємств

6. Кругообіг ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці

В загальному вигляді кругообіг ресурсів, товарів і доходів у змішаній ринковій економіці зображений на рисунку 10.

Рис. 10 - Кругообіг ресурсів, продуктів і доходів

У верхній частині діаграми подана картина ресурсного ринку. Тут домогосподарства, що володіють усіма економічними ресурсами, в умовах вільного ринку при мінімальному втручанні держави постачають ці ресурси лише фірмам. Фірми пред'являють попит на ресурси, оскільки останні служать засобами, за допомогою яких фірми виробляють товари та послуги. Взаємодія попиту та пропозиції встановлює ціну на кожний з цих ресурсів. Платежі, які здійснюють фірми, купуючи ресурси, являють собою витрати цих підприємств, але одночасно вони створюють потоки заробітної плати, ренти, процента і прибутків у домогосподарствах, що постачають ресурси.

Тепер розглянемо ринки продуктів, що зображені в нижній частині рисунка 10. Грошовий дохід, що одержують домогосподарства від продажу ресурсів, витрачається на придбання товарів та послуг.

Реалізуючи товари та послуги, фірми одержують дохід (виручку). Взаємний вплив рішень домогосподарств, товарів та послуг і визначають ціни на них. На ринку ресурсів підприємства (фірми) виступають як покупці тобто з боку попиту, а домогосподарства - як продавці - на боці пропозиції. На ринку продуктів вони міняються позиціями: домогосподарства як споживачів виявляються на боці попиту, а фірми як продавці - на боці пропозиції.

Концепція ланцюгів вартості [128] передбачає можливість отримання синергетичних ефектів за рахунок взаємодії з постачальниками, споживачами, а також взаємодії між ланцюгами вартості окремих фірм тощо. Ця концепція пов'язана з особливостями взаємодії ринкового механізму та кількісних і цінових характеристик виробництва товарів та послуг (рисунок 11).

Рис. 11 - Взаємозв'язок між ринками факторів та кінцевих товарів

1. Ринок сировини. Зменшення кількості виробленої продукції призводить до зсуву вгору в графіку пропозиції сировини і підвищення ціни до q*.

2. Ринки напівфабрикатів. Підвищення ціни на сировину спричиняє зростання граничної вартості напівфабрикатів.

3. Ринок готової продукції. Підвищення цін на готову продукцію до рівня р* призводить до продажу їх меншої кількості. Але, якщо ВВП зростатиме, то вплив останнього на продажі міг би загасити зростання ціни на напівфабрикати.

Рисунок 11 ілюструє вплив ринку на такий зсув кривої пропозиції сировини з S до S*. Через свій вплив на вартість напівфабрикатів гранична вартість готової продукції зростає, тобто крива пропозиції готової продукції зсувається. Новий вихід для встановлення рівноваги на ринку кінцевого товару є вища ціна і менша кількість готової продукції. З іншого боку, варто лише з'явитися також висхідному зсуву відношення попиту на готову продукцію з D до d його величина за будь-якої ціни зростає.

Цей наслідок може мати вплив на зсув пропозиції, спричинюючи нову рівновагу, у якій більші обсяги продаються за вищою ціною. Це ще не кінець врегулювань. В свою чергу, ефект зміни у кінцевому попиті відреагує на вирахуваний попит на безпосередній продукт, напівфабрикати та на сировину. Якщо вигляд кривої пропозиції напівфабрикатів буде таким, як показано, ціна напівфабрикатів впаде, вважаючи, що економіки масштабованого виробництва перенесені на готову продукцію виробників. Сировина, з іншого боку, може надходити з бідніших родовищ, в усякому випадку, висхідна крива пропозиції сировини підтверджує, що ціни на ринках матеріалів мають зростати.

Гнучкість попиту і пропозиції в системі споріднених ринків описують чутливості системи до цінових варіацій та до варіацій у змінних факторах.

В змішаній економіці держава повністю інтегрована в кругообіг матеріальних і грошових засобів, що створюють економічний організм.

Свої функції держава виконує, використовуючи ресурси, акумулюючи їх з податкових надходжень від фірм і домашніх господарств.

Перший та другий потоки показують затрати підприємств на придбання ресурсів, що поставляються домогосподарствами. Згадаємо, що ці затрати представлені заробітною платою, рентою, процентом і доходом (прибутком) домогосподарств. Третій і четвертий потоки зображають споживчі затрати домогосподарств на придбання товарів та послуг, що виробляють підприємства.

Потоки від п'ятого до восьмого показують, що уряд здійснює закупівлі як на ринку продуктів, так і на ринку ресурсному. П'ятий і шостий потоки становлять закупівлі урядом у приватних підприємств, скажімо, таких товарів, як скріпки для паперів, комп'ютери, зброю і предмети матеріально-технічного забезпечення для військових сил. Сьомий і восьмий потоки зображають урядові закупівлі ресурсів. Держава виплачує зарплатню народним депутатам, особистому складу військових сил, різного роду чиновникам держапарату.

Місцеві органи влади утримують учителів, лікарів, водіїв автобусів і ін., міліцію та пожежників.

Держава забезпечує також суспільні блага і послуги як домогосподарствам, так і підприємствам, що зображають дев'ятий і десятий потоки. Фінансування суспільних благ та послуг потребує податкових платежів з боку підприємств і домогосподарств, що показують одинадцятий і дванадцятий потоки. Останні потоки названі як «чисті податки», оскільки вони включають також «податки навиворіт» у формі трансфертних платежів домогосподарствам і субсидії підприємствам.

7. Класичний та кейнсіанський підходи до економічної моделі

7.1 Класична економічна теорія

В класичній економічній теорії стверджується, що повна зайнятість є нормою ринкової економіки, а найкращою економічною політикою - невтручання держави.

Згідно з кейнсіанською теорією, для чистого капіталізму характерне безробіття і, якщо ми намагаємося уникнути втрат ресурсів, необхідна активна політика держави.

Класична теорія визнавала, що іноді можуть виникнути незвичайні обставини, такі як війни, політичні перевороти, засуха, біржові крахи, золота лихоманка і т.ін., які змушують економіку збочувати зі шляху повної зайнятості. Але при цьому стверджувалось, що притаманна ринковій системі здатність до автоматичного саморегулювання швидко відновлює в економіці рівень виробництва при повній зайнятості автоматично. В основі класичної економічної теорії лежить закон Сея (французький економіст XIX ст.), який стверджує, що сам процес виробництва товарів створює дохід, що точно дорівнює вартості вироблених товарів, тобто дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку.

Однак заощадження викликають порушення, втрати в потоках доходів-розходів і відповідно підривають ефективну дію закону Сея. Заощадження являють собою вилучення засобів із потоку доходів, що призводить до того, що витрати на споживання виявляються недостатніми для закупівлі всієї виробленої продукції. В результаті - непродані товари, скорочення виробництва, безробіття і зменшення доходів.

Але економісти-класики стверджують, що насправді заощадження не призводять до недостатності попиту, бо кожна збережена гривня буде інвестована підприємцями. Інвестування мовби і відбувається, щоб компенсувати будь-яку недостатність споживчих витрат: інвестиції заповнюють будь-яку «прогалину» в споживанні, що викликана заощадженням. Отже, якщо підприємці мають наміри інвестувати стільки ж, скільки домогосподарства розраховують зберегти, то закон Сея буде діяти, а рівень виробництва та зайнятості залишаться незмінними.

Економісти-класики стверджували, що при капіталізмі існує досить специфічний ринок, який гарантує рівність заощаджень та інвестицій, а звідси і повну зайнятість. Це означає, що ставка відсотка - ціна, сплачена за використання грошей, буде слідкувати за тим, щоб гроші, які вийшли із потоку «доходи-розходи» як заощадження, автоматично знову з'явилися як гроші, витрачені на інвестиційні товари.

Економісти-класики стверджували, що за інших однакових умов споживачі будуть заощаджувати тільки в тому випадку, якщо хтось буде сплачувати їм ставку відсотка як винагороду за бережливість. Чим вища ставка відсотка, тим більше грошей буде заощаджуватись, і крива заощаджень (пропозиція грошей) споживачів буде змішуватися вверх (крива S на рисунку 12, а).

Рис. 12 - Класичне трактування грошового ринку: а) рівновага відсоткової ставки, заощаджень і інвестицій; б) новий стан рівноваги відсоткової ставки, нагромадження і інвестицій; S - заощадження; г - точка рівноваги; І - інвестиції

А хто буде платити за використання заощаджень? Ніхто інший, як інвестори - власники підприємств, які пред'являють попит на грошовий капітал (лінія І на рисунку 12, а): г - рівновагова ставка відсотка; q - відповідна їй величина заощаджень і інвестицій.

З точки зору класиків, збільшення бережливості не є приводом для особливої стурбованості, оскільки це змістить криву пропозиції заощаджень вправо від кривої S до кривої S' (рисунок 12, б). Хоча збереження миттєво перевищать інвестиції і, можливо, викличуть тимчасове безробіття, надлишок заощаджень призведе до зниження ставки відсотка до нового і більш низького рівня відсотка рівноваги гі А ця більш низька ставка відсотка буде вести до збільшення витрат на інвестиції доти, поки вони не будуть дорівнювати заощадженням в точці q, зберігаючи тим самим і повну зайнятість. Економісти-класики вважали, що повна зайнятість є нормою для капіталізму.

7.2 Кейнсіанська економічна теорія

Положенням класичної теорії зайнятості протирічив один суттєвий факт - періоди тривалого безробіття та інфляції, що повторювалися.

Особливо важко було розтлумачити «велику депресію» 1930-х pp. В 1936 р. англійський економіст Джон Мейнард Кейнс висунув нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці (книга «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». - М., 1978). Він зробив жорсткий висновок про те, що при капіталізмі просто не існує ніякого механізму, що гарантує повну зайнятість. Повна зайнятість скоріше випадкова, а не закономірна. Капіталізм не є системою, що саморегулюється, здатною до безкінечного процвітання.

Кейнс і його прибічники заперечують сам механізм, на якому базується класична економічна теорія, - автоматичне регулювання ставки відсотка і співвідношення цін і заробітної плати.

Кейнсіанська теорія відкидає закон Сея. Вона вважає, що суб'єкти заощаджень та інвестори являють собою різні групи, що розробляють плани своїх заощаджень і інвестицій, виходячи з різних міркувань. Зокрема, рівень заощаджень мало залежить від ставки відсотка.

Мотиви збережень:,

- накопите гроші, щоб купити річ, вартість якої перевищує розмір заробітної плати;

- задовольнити майбутні потреби: забезпечити дохід при виході на пенсію або на навчання дітей;

- захист від тривалих хвороб або безробіття;

- про всякий випадок та ін.

Як бачимо, ні один з цих мотивів не пов'язаний із ставкою відсотка. Кейнсіанці вважають, що основним фактором, який визначає як рівень заощаджень, так і інвестицій, є національний дохід.

Відповідно до класичної теорії (рисунок 13, а) сукупна пропозиція визначає рівень обсягу виробництва при повній зайнятості, а сукупний попит - рівень цін. Сукупний попит звичайно стабільний, але якби він, скажімо, впав з Д, до Д2, то рівень цін швидко б понизився з Ц1 до Ц2, в результаті тимчасове перевищення пропозиції АВ усувається і відновлюється повна зайнятість в точці С.

З кейнсіанської точки зору (рисунок 13, б) сукупний попит нестабільний, ціни і заробітна плата не еластичні в бік пониження. Падіння сукупного попиту з Д1 до Д2 не впливає на рівень цін. Більше того, реальний обсяг виробництва знижується з Q1 до Q2 і може залишатися на цьому рівноваговому рівні невизначено довго. Щоб уникнути гігантських втрат від спадів та криз, необхідне активне макроекономічне регулювання сукупного попиту з боку держави.

Рис. 13 - Класичне і Кейнсіанське трактування макроекономіки:

а) класична теорія; б) кейнсіанська теорія

7.3 Інструментарій кейнсіанської теорії (зайнятості)

Згідно з кейнсіанською економічною теорією, кількість вироблених товарів та послуг і відповідно рівень зайнятості знаходяться в прямій залежності від рівня загальних або сукупних витрат.

Залежно від виробничого потенціалу, що визначається наявністю ресурсів, підприємці виробляють такий обсяг продукції, який вони можуть реалізувати з прибутком. Як робітники, так і устаткування не знаходять використання, якщо немає ринку товарів та послуг, які вони здатні виробити. Сукупні витрати, загальний обсяг виробництва і зайнятість змінюються в прямій залежності один від одного.

Споживання та заощадження

Існує багато факторів, які впливають на рівень споживчих витрат. Але статистичні дані показують, що найбільш важливим фактором є дохід, зокрема дохід після сплати податків. Дохід після сплати податків є також основним фактором, що визначає і власні заощадження.

Отже, дохід після сплати податків мінус споживання дорівнює заощадженню. Таким чином, як споживання, так і заощадження знаходяться в безпосередній залежності від рівня доходу:

Середня схильність до споживання:

ССС = ;

Середня схильність до заощадження:

ССЗ = ;

Гранична схильність до споживання:

МСС = ;

Гранична схильність до заощадження:

МСЗ = ;

МСС + МСЗ= 1,0.

Із рисунка 14 видно, що споживання змінюється на 15 млрд. грн. при зміні доходу після сплати податку Д на 20 млрд. грн., тобто тангенс кута нахилу лінії споживання дорівнює 0,75 = 15/20, що і є величиною граничної схильності до споживання.

Заощадження змінюються на 5 млрд. грн. на 20 млрд. грн. змін доходу, тобто тангенс кута нахилу заощаджень дорівнює 5/20 = 0,25. Це і є гранична схильність до заощаджень.

Фактори споживання та заощадження, не пов'язані з доходом:

1. Багатство. Чим більше накопиченого багатства домогосподарства, тим більше споживання і менше заощадження.

2. Рівень цін. Зростання цін зміщує графік споживання донизу, а зниження рівня цін - угору.

3. Очікування. Очікування підвищення цін і зростання дефіциту призводить до підвищення поточних витрат і зниження заощаджень.

4. Споживча заборгованість. Якщо заборгованість домогосподарств досягла певної величини (20-25% їх поточних доходів), то споживачі будуть вимушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість.

5. Оподаткування. Податки сплачуються частково за рахунок споживання і частково за рахунок збережень. Тому зростання податків буде переміщувати як графік збереження, так і графік споживання вниз. Навпаки, частка доходу, отримана від зниження податків, буде частково споживатися і частково йти на збереження домогосподарств. Таким чином, зниження податків зумовить зсув як графіка споживання, так і графіка збережень вверх.

Інвестиції

Інвестиції - означають витрати на будівництво нових заводів, на верстати та обладнання тощо. Рівень витрат на інвестиції визначають два основні фактори: очікувана норма чистого прибутку, яку підприємці розраховують одержати від витрат на інвестиції, і ставка відсотка.

Спонукальним мотивом здійснення витрат є прибуток. Підприємці купують засоби виробництва тільки тоді, коли очікується, що подібні закупки будуть прибутковими.

Наприклад, власник невеликої майстерні по виробництву сервантів хоче купити шліфувальний верстат вартістю 1000 грн. і терміном служби 1 рік. Припустимо, що чистий очікуваний дохід (тобто дохід без експлуатаційних витрат, таких як витрати на енергію, деревину, робочу силу, податки і т. ін.) становить 1100 грн. Таким чином, знаходимо, що чистий прибуток дорівнює 1100-1000 = 100 грн., а норма чистого прибутку 100/1000 = 10%

Якщо очікувана норма чистого прибутку (10%) перевищує ставку відсотка (7%), то інвестування буде прибутковим. Але якщо ставка відсотка (скажімо, 12%) перевищує очікувану норму чистого прибутку (10%), то інвестувати буде невигідно.

Перейдемо від інвестиційних рішень окремої фірми до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всього підприємницького сектора.

Нехай ставка відсотка дорівнює 12%. Витрати на інвестиції в сумі 10 млрд. грн. будуть вигідними при нормі прибутку 12% і більше. Якби ставка відсотка знизилася до 10%, то стали б вигідними інвестиції в обсязі 15 млрд. грн.

Будь-який фактор, що викликає приріст очікуваної чистої дохідності інвестицій, зміщує лінію «І» вправо. Навпаки, все, що призводить до зниження очікуваної чистої дохідності інвестицій, зміщує цю лінію вліво.

Зростання податків на підприємстві призводить до зниження дохідності і викликає зміщення лінії попиту на інвестиції вліво; скорочення податків - призводить до її зміщення вправо. Прискорення технічного прогресу зміщує лінію попиту на інвестиції вправо, і навпаки. Надлишкові виробничі потужності зміщують лінію вліво, а відносна недостача основного капіталу - вправо. Якщо менеджмент підприємства налаштований оптимістично щодо майбутніх умов підприємництва, то лінія попиту на інвестиції буде зміщуватися вправо; песимістичні настрої призводять до зміщення лінії вліво.

Держава може змінювати ставки відсотка, змінюючи пропозицію грошей. Це робиться, головним чином, для того, щоб змінити рівень витрат на інвестиції. При високій ставці відсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найбільш високу очікувану норму прибутку. Отже, рівень інвестицій буде невеликим. При зменшенні ставки відсотка стають комерційно вигідними проекти, очікувана норма часток прибутку від яких менша. І відповідно рівень інвестицій зросте.

Кейнс зробив припущення, що розмір інвестицій не залежить від рівня поточного доходу після сплати податків, а залежить, головним чином, від ставки відсотка. З рисунка 15 видно, що інвестиції при 1 = 8% дорівнюють 20 млрд. грн.

Однак підвищення рівня ділової активності може викликати додаткові витрати на основний капітал. Із зростанням доходу до сплати податків і чистого національного прибутку (ЧНП) зростає прибуток і можуть збільшитися інвестиції.

При низькому ж рівні доходу і обсязі виробництва будуть мати місце невикористані або надлишкові виробничі потужності, тобто на багатьох підприємствах буде простоювати обладнання. А це значить, що стимул для закупівлі додаткового основного капіталу буде незначним. Але як тільки рівень доходу зросте, цей надлишок потужності зникне, і у фірми з'явиться стимул поновити свій основний капітал. Тобто в дійсності графік інвестицій може характеризуватися лінією Іn1(рисунок 16).

Оскільки основний капітал має тривалий термін служби, прийняття інвестиційних рішень здійснюється на основі очікуваного чистого прибутку. Однак фірми схильні прогнозувати умови підприємництва з урахуванням реальностей сьогоднішнього дня. Тому будь-які події можуть призвести до значних змін в умовах підприємництва в майбутньому і сподівання будуть підлягати радикальному перегляду (це можуть бути нові закони, страйки тощо).

В зв'язку з цим особливої уваги заслуговує фондова біржа. Плановики фірм часто розглядають фондову біржу як барометр ділової активності: підвищення курсу акцій на біржі надає впевненості в майбутньому, зниження курсу акцій знищує впевненість.

7.4 Рівноваговий обсяг виробництва в кейнсіанській моделі

Повернемося до рисунка 14. Нанесемо на графік споживання лінію С + Іn, додавши до лінії споживання (С) по вертикалі постійну величину інвестицій (І «= 10 млрд. грн.). Рівноваговий рівень ЧНП досягається в точці, де ЧИП = С + In= 60 млрд. грн. Всі інші рівні ЧНП, крім рівновагового, не можуть бути стійкими. Наприклад, при рівні ЧНП = 50 млрд. грн. підприємці вважають, що якщо вони виробляють такий обсяг продукції, то одержаний дохід приводить до рівня споживчих витрат в обсязі 45 млрд. грн., що разом з інвестиціями становить 55 млрд. грн.

В результаті в економіці сформується більш високий обсяг витрат, ніж вимагається для закупівлі продукції на 50 млрд. грн. Оскільки підприємці виробляють товари темпами, що поступаються тим, при яких покупці розбирають товари з полиць магазинів, то може виникнути непередбачене скорочення товарно-матеріальних запасів на суму 5 млрд. грн., якщо буде зберігатися така ситуація й далі. Але підприємці будуть пристосовуватися до цієї нерівноваги між сукупними витратами і обсягами виробництва шляхом його збільшення. А більш високий темп виробництва означає «збільшення кількості робочих місць і більш високий рівень загального доходу». Тобто, якщо сукупні витрати перевищують розмір виробництва, то останній зростає.

Рис. 17 - Визначення рівновагового ЧНП за допомогою методу «сукупні витрати (С + Іn) - обсяг виробництва»

Протилежна картина має місце правіше точки А, тобто при ЧНП > > 60 млрд. грн. В цьому випадку підприємці виявляють, що виробництво даного загального обсягу продукції не забезпечує рівня витрат, необхідного для розчищення ринку. Не маючи можливості покрити витрати, що потрібні для виробництва такого обсягу продукції, підприємці скоротять виробництво.

Наприклад, при рівні виробництва продукції 80 млрд. грн. Менеджери з розчаруванням виявляють, що витрати явно недостатні для забезпечення реалізації такого обсягу продукції.

З доходу, одержаного від виробництва даного обсягу виробництва на суму 80 млрд. грн., 65 млрд. грн. (знову) повертається підприємцям у вигляді споживчих витрат. Незважаючи на заплановані інвестиційні витрати в сумі 10 млрд. грн., загальні витрати (75 млрд. грн.) нижче на 5 млрд. грн., ніж обсяг виробленої продукції (80 млрд. грн.). Якщо така нерівновага буде зберігатися, то товарно-матеріальні запаси зростуть на 5 млрд. грн. Але підприємці відповідають на таке непередбачене накопичення нереалізованої продукції зменшенням обсягу виробництва. Таке зменшення ЧНП означає зменшення робочих місць і скорочення загального розміру доходу.

Рівноваговий ЧНП змінюється відповідно до змін положення графіків інвестицій або графіків заощадження і споживання. Вплив змін в інвестиціях можна легко зрозуміти за допомогою рисунка 18.

Припустимо, що очікувана норма чистого прибутку від інвестицій зростає (зміщуючи зображену на рисунку 14 лінію попиту на інвестиції вправо) або падає ставка відсотка (зміщуючи лінію вниз). В результаті цього витрати на інвестиції зростають, скажімо, на 5 млрд. грн. Це відображено на рисунку 18 зміщенням вверх графіка сукупних витрат з Іn0 до Іn1. Відповідно рівноваговий рівень ЧНП на обох графіках зростає з 470 до 490 млрд. грн. І навпаки, якщо зменшується очікувана норма чистого прибутку від інвестицій або зростає ставка відсотка, то має місце зменшення витрат на інвестиції, скажімо, на 5 млрд. грн. Це показано на рисунку 3.18 зміщенням графіка сукупних витрат з положення (С + Іn)0 до (С + + Іn)2. При цьому рівноваговий ЧНП зменшується до 450 млрд. грн.

Як видно з графіка, зміна інвестиційних витрат всього на 5 млрд. грн. призвела до зміни обсягів виробництва на 20 млрд. грн. Це явище називається мультиплікатором.

Мультиплікатор - це відношення відхилення від рівновагового ЧНП і висхідних змін у витратах (на інвестиції), що спричинили дані зміни реального ЧНП.

Тобто мультиплікатор

(М) ==

або можна одержати, що зміни в ЧНП, тобто А ЧНП = М * ? (С +Іn).

Рис. 18 - Зміни рівновагового ЧНП, викликані змінами в графіку сукупних витрат

Мультиплікатор діє в обох напрямках. Тобто незначне збільшення витрат може дати багатократний приріст ЧНП; з другого боку, невелике скорочення витрат може призвести через мультиплікатор до значного зменшення ЧНП. В нашому випадку МСС = 3/4, а МСЗ = = 1/4.

Величина граничної схильності до заощаджень і величина мультиплікатора обернено пропорційні. Чим менша частка будь-якої зміни в доході, яка йде на збереження, тим більші чергові витрати в кожному циклі і, відповідно, тим вище мультиплікатор.

Таким чином,

М = 1/МСЗ, але оскільки МСЗ + МСС = 1, де

МСС - гранична схильність до споживання, то М = .

Знаючи ефект мультиплікатора, державі простіше здійснювати регулюючу функцію. Так, однією із основних цілей політики держави і є створення системи податків і трансфертних платежів, яка забезпечила б зменшення граничної схильності до споживання і величини мультиплікатора, і тим самим, знижувала дестабілізуючий ефект від зміни в інвестиціях, споживанні, державних витратах або експорті.

Ми розглянули найбільш простий мультиплікатор (1/МСЗ), який враховує тільки вилучення заощаджень. Більш реалістичним є мультиплікатор, який одержують з урахуванням усіх цих вилучень-заощаджень, податку і імпорту (складний мультиплікатор). Складний мультиплікатор для США дорівнює приблизно 2,0.

З рисунка 19 видно, що позитивне значення чистого експорту Хn викликає переміщення вверх кривої сукупних витрат з рівня закритої економіки (С + In) до рівня відкритої економіки (С + Іn + Хn). Включення в аналіз державних витрат G переміщує графік сукупних витрат (С + Іn + Хn + G) вгору і викликає зростання рівновагового ЧНП як і у випадку збільшення інвестицій і чистого експорту. При цьому слід пам'ятати, що зміни як обсягів чистого експорту, так і державних витрат підлягають впливу ефекту мультиплікатора.

8. Приклади практичного використання теоретичних положень ринкової економіки

8.1 Аналіз надлишків споживача і виробника

На нерегульованому конкурентному ринку споживачі і виробники купують і продають переважно за ринковою ціною. Для деяких покупців цінність товару перевищує цю ринкову ціну: якби знадобилося, вони заплатили б за товар більше. В підсумку вони отримують вигоду, яка дорівнює різниці між ціною, яку вони готові заплатити, і тією ціною, яку вони платять.

Наприклад, припустимо, що ринкова ціна за одиницю товару дорівнює 5 грн. (рисунок 20). Споживач А, наприклад, заплатив би за нього 10 грн. Оскільки ринкова ціна становить 5 грн., він отримує чисту вигоду 5 грн.: величина 10 грн., в яку він оцінює товар, мінус 5 грн., які він повинен заплатити, щоб отримати його. Споживач В оцінює товар дещо дешевше, в 7 грн., і його чиста вигода становить 2 грн. Оцінка товару споживачем С в точності збігається з ціною на ринку. І якби ціна була хоч на копійку більша, він утримався б від купівлі. Отже, споживач С не отримує ніякої вигоди.

Споживчий надлишок - це сукупна чиста вигода, яку отримують всі споживачі від придбання товару. Для споживачів в сукупності - це площа між лініями попиту і ринкової ціни (на рисунку 20 вона заштрихована).

А оскільки споживчий надлишок вимірює сукупну чисту вигоду всіх споживачів, ми можемо визначити ефект від державного регулювання шляхом виміру підсумкових змін надлишку споживачів.

Надлишок виробника - аналогічний показник для виробника. Для деяких виробників витрати на одиницю продукції дорівнюють ринковій ціні. Але для інших виробників витрати можуть бути меншими ринкової ціни. Такі виробники отримують вигоду (надлишок) від продажу цього товару. Для ринку в цілому надлишок виробника - це площа між лініями пропозиції і ринкової ціни (рисунок 21).

Рис. 20 - Графічне зображення надлишку споживача

Оскільки надлишок виробника вимірює сукупний чистий прибуток виробників, можна визначити додаткову вигоду або збитки від державного втручання, вимірюючи підсумкові зміни надлишку виробника.

Контроль держави над цінами

В більшості промислово розвинутих країнах ринки рідко є незалежними від втручання держави. Крім введення податків і надання субсидій, уряд часто регулює ринки різними способами. Розглянемо контроль над цінами.

На рисунку 22 зображено вплив контролю над цінами: Цр, Qp - рівновагові ціна і кількість (обсяг продажів). Уряд, однак, вважає ціну Цр занадто високою і встановлює, що ціна не повинна бути вищою від максимальної ціни (Цмах) - Який буде результат? Оскільки ціна Цмах нижча рівновагової, виробники будуть виробляти менше і пропозиція становитиме Q1.

З другого боку, споживачі збільшать попит при цій низькій ціні - вони захочуть придбати кількість Q2. Оскільки попит перевищує пропозицію, швидко виникає дефіцит, або надлишковий попит, який дорівнює Q2 - Q1.

Цей надлишковий попит набуває форми черг (за товарами). Іноді надлишковий попит набуває форми обмежень і коригування поставок, як це було (в США) з контролем цін на природний газ, що призвело в середині 1970-х pp. до нестачі газу, коли промислові споживачі газу скоротили споживання і деякі заводи були вимушені закритися.

Іноді, коли штучно завищується попит, він переключається на інші ринки.

Від контролю над цінами хтось виграє, а хтось і програє. З рисунка 22 видно, що виробники програють - вони отримують низьку ціну і деякі припиняють діяльність в межах галузі промисловості. Деякі споживачі, але далеко не всі, виграють. Споживачі, які можуть придбати товар за більш низькою ціною, явно у виграші, але ті, хто був посаджений на «норму» і не зміг взагалі купити товар, опиняються у важкому становищі. Наскільки виграють одні і програють інші і наскільки загальний виграш перевищує загальні витрати?

Розглянемо рисунок 23, на якому зображені зміни в надлишках споживача і виробника в результаті державного контролю над цінами.

Ряд виробників витісняються з ринку, а виробництво і збут зменшуються з Qo до Q1.

Ті споживачі, які продовжують купувати товар, платять за нього менше, і їх споживчий надлишок збільшується - це зображено заштрихованим прямокутником А. Однак деякі споживачі не можуть придбати товар. Зменшення їх споживчого надлишку показано заштрихованим трикутником В. Чисті зміни споживчого надлишку становлять А - В. З рисунка 23 видно, що А > В, тому А - В > 0.

А що відбувається із змінами надлишку виробника? Ті виробники, які залишилися на ринку і випускають Q1 одиниць продукції, отримують тепер більш низьку ціну. Вони втратили надлишок виробника в обсязі, вказаному прямокутником А. Валове виробництво теж зменшується. Це викликає додаткові втрати, що зображені на рисунку 23 трикутником С. Отже, загальні зміни в надлишку виробника дорівнюють (-А - С). Виробники явно зазнають збитків в результаті контролю над цінами.

Чи дорівнюють ці збитки виробників від контролю над цінами виграшу, який отримують споживачі? Ні. Як видно з рисунка 23, контроль над цінами призводить до абсолютної втрати сукупних валових надлишків, які назвемо повними збитками.

Оскільки зміни в споживчому надлишку дорівнюють А - В, а зміни в надлишку виробників (- А - С), то загальні зміни в надлишку становлять (А-В) + (-А-В) = - В-С.

Таким чином, ми маємо загальні збитки, які показані двома трикутниками - В і С. Ці збитки демонструють неефективність заходів контролю над цінами. Збитки в надлишку виробника перевищують виграш в споживчому надлишку.

Якщо політики оцінюють споживчий надлишок вище, ніж надлишок виробника, дані загальні збитки не мають великого політичного значення. Однак, якщо лінія попиту дуже нееластична, контроль над цінами може призвести до чистої втрати в споживчому надлишку, як зображено на рисунку 24. На рисунку 24 трикутник В, площа якого дорівнює збиткам споживачів, витіснених з ринку нормуванням товарів, більший прямокутника А, що вимірює виграш споживачів, які отримали переважне право придбати товар.

Так, попит на бензин дуже нееластичний в короткий період, але значно еластичніший впродовж тривалішого періоду. Літом 1979 р. (США) дефіцит бензину був викликаний заходами по контролю над цінами на нафту, які запобігли їх підвищенню на бензин усередині країни до світового рівня. Іноді споживачі простоювали годинами в чергах за бензином.

Рис. 24 - Графік нееластичного попиту при державному контролю над цінами

Це хороший приклад того, як контроль над цінами може знизити добробут тих споживачів, яких уряд намагається захистити.

8.2 Державне регулювання цін шляхом введення потоварного податку або дотації

Податки, зниження надлишків і втрати [129].

Розглянемо особливості ринкового механізму у тому випадку, коли держава впроваджує податки на одні товари і дотації - на інші.

Як податки, так і дотації зміщують положення ринкової рівноваги.

Почнемо з податків. Розглянемо потоварний податок, встановлений в розмірі Т з кожної одиниці реалізованого товару, який стягується з продавця (рисунок 25).

Лінія пропозиції S до введення податку пов'язує обсяги пропозиції з ціною, що залишається у продавця після сплати податку: S1 - це лінія, що встановлює зв'язок між обсягами пропозиції і ціною, що сплачується покупцем, S1 - лінія пропозиції після введення податку. Лінія S1 одержана з лінії S зміщенням її на Т одиниць в напрямку збільшення цін (вгору).

Рис. 25 - Ефект введення потоварного податку Т на одиницю товару

Введення податку викликало переміщення рівноваги з точки Е0 в точку Е1 при цьому обсяги продажів скоротилися з Q0 до Q1. Ціна, що сплачується покупцем, зросла з Ц0 до Ц1D, а та, що утримує продавець, - знизилась з Ц0 до Ц1S.

Вигода від купівлі-продажу знизилась і для покупця, і для продавця. Надлишок споживача знизився також і тому, що за кожну одиницю купленого товару він вимушений платити більше, і тому, що йому при цьому необхідно скорочувати обсяги споживання, а частина споживачів, можливо, взагалі відмовиться від купівлі даного товару.

Скориставшись геометричним зображенням надлишку споживачів, можна сказати, що зменшення його величини зображається площею фігури Ц1D Е1 Е0 Ц0.

Продавець одержує за кожну одиницю товару менше, ніж до введення податку, і, до того ж, скорочується обсяг продаж; частина продавців, можливо, вимушена буде покинути даний ринок. Скорочення їх надлишку зображено на рисунку площею фігури Ц1S E1S ЕоЦ0. Сумарному скороченню надлишків покупців та продавців відповідає площа фігури Ц1D Е1 Е0 E1S Ц1S. З даного рисунка видно, що податкові надходження в бюджет держави не збігаються з величиною податкового тягаря - зниженням надлишків покупців та продавців. Надходження в бюджет дорівнюють TQ1 і відповідають площі фігури Ц1D Е1 E1S Ц1S. Ця величина менша від сукупного зменшення надлишків: площа трикутникової області E1Eo E1S (вона на рисунку заштрихована) не покривається величиною податкового збору. Це - чисті втрати суспільства, зумовлені введенням податку.

Оцінимо кількісно всі розглянуті тут величини. Це нескладно зробити при допущенні, що зміщення ринкової рівноваги при встановленні податку невелике, в межах цього зміщення залежності обсягів попиту та пропозиції від ціни з достатньою точністю можна вважати лінійними. При цьому фігури, що відповідають втратам надлишків покупця і продавця, - це трапеції, кожна з яких має основу довжиною Qo і Q1 висоти трапецій дорівнюють відповідно

Ц1D Ц0 і Ц0 Ц1S.

Для зручності співставлення з результатами наступного пункту приведемо вирази не для зменшення, а для приросту надлишків (вони відрізняються лише знаками). Одержимо для покупців:

?WD=

і для продавців:

?WS=

Сума податкових надходжень в бюджет, як вже відзначили, дорівнює

H=TQ1

Чистим втратам відповідає трикутник E1E0E1S. Якщо його основою вважати відрізок E1 E1S довжиною Т, то висота дорівнює Q0 - Q1 а площа, тобто величина чистих витрат

L =, (3.12)

де ? Q = - приріст обсягу продаж при введенні податку (він, очевидно, від'ємний).

Беручи до уваги, що Ц1D - Ц1SЦ = Т, можна переконатися в справедливості рівняння

Н1+L= - (?WD+?WS)

Таким чином, можна зробити такі висновки. Встановлення податку на товар супроводжується «вилученням» частини надлишку споживачів і продавців. Податковий збір надходить в бюджет держави, а потім розподіляється на цілі, що визначаються урядом: зокрема, вони можуть бути спрямовані на дотації виробникам інших товарів. Частина податкових засобів буде витрачена на утримання апарату, що займається організацією збору податків і контролем за цим процесом.

Але навіть якщо вважати ці витрати дуже малими і не брати їх до уваги - все одно встановлення потоварного податку викликає втрати безпосередньо на ринку даного товару. Величина цих втрат, як показує рівняння (12), пропорційна ставці податку і скороченню обсягів продаж. В свою чергу, як випливає із міркувань геометричної подібності, величина ?Q також пропорційна податковій ставці:

?Q?-aT,

де коефіцієнт а залежить від параметрів кривих попиту та пропозиції.

Таким чином, на ринку певного товару чисті втрати, викликані введенням потоварного податку, пропорційні квадрату податкової ставки

L= (13)

Дотації, збільшення надлишків та втрати.

Розглянемо тепер ситуацію, симетричну вищезазначений. Допустимо, що на певний товар встановлена фіксована дотація в розмірі V на одиницю товару, яка виплачується з державного бюджету виробнику (якого ми тут ототожнюємо з продавцем). Ця ситуація зображена на рисунку 3.26. Крива пропозиції з точки зору покупця S2 зміщується по відношенню до фактичної кривої пропозиції S на V одиниць вниз, рівновага зміщується з точки Е0 в точку Е2. В цьому випадку Ц0. Е0Е2Ц2D - зростання надлишку покупця; E1SЕ0Ц0 - зростання надлишку продавця.

Надлишки покупців і продавців зростають: покупці купують товар за більш низькою ціною і в більшому обсязі, продавці реалізують свій товар за більш високою ціною і теж у більшому обсязі. Характеристика дотації як «податку навпаки» є справедливою майже у всіх відношеннях. Це позбавляє нас від необхідності детального розгляду ситуації - можна зробити все це за аналогією. Наведені вище рівняння зберігають силу стосовно дотації, якщо всюди Т замінити на V, а індекс 1 на 2. Знак «мінус» у виразі М1 =-VQ2 пов'язаний з тим, що тепер мова йде не про доходи, а про витрати бюджету.

Але наслідки введення потоварного податку і дотації не в усьому протилежні. Сума податкового збору менша, ніж зниження надлишків покупців і продавців; виплати з бюджету при дотації, навпаки, перевищують сумарне збільшення їх надлишків. І в тому, і в іншому випадку виникають чисті втрати суспільства. У випадку дотації їх величина відповідає площі трикутної області Е0Е2SЕ2 (на рисунку вона заштрихована). При заміні Т на (-V) в рівнянні (13) знак не має значення і для величини втрат ми одержуємо вираз:

8.3 Держава, спекулянти та ринкова рівновага

Для забезпечення стабільності ринкової рівноваги держава може здійснити закупівлю даного товару в періоди, коли його ринкова ціна «занадто низька». В результаті ціна товару дещо підвищується. І навпаки, в періоди, коли ціна товару «занадто висока», держава може викинути на ринок частину накопичених нею товарних запасів з тим, щоб домогтися зниження ринкової ціни.

Такі дії можуть здійснювати і приватні спекулянти. Спекулянтом називають економічного суб'єкта (необов'язково окремого громадянина; спекулянтами можуть бути кооперативи, акціонерні й інші товариства), який купує товар не з мстою споживання або використання його виробничого ресурсу, а з метою його наступного перепродажу за більш високою ціною.

Слід відзначити, що термін «спекуляція» може не включати в себе ніякого кримінального змісту. Якщо спекуляція не заборонена законом, то вона є таким же легальним і поважним бізнесом, як і будь-який інший. Більш того, як видно, спекулянти можуть виконувати деякі соціально корисні функції, наприклад, вони можуть сприяти стабілізації ринкових цін.

На рисунку 27 зображені ситуації на ринку пшениці в двох послідовних періодах часу. Зліва зображена ситуація в «першому» році, справа - в наступному «другому» році.

Лінія HG характеризує деякий «нормальний» рівень ціни на пшеницю ЦН. Слід відзначити, що «нормальний» рівень ціни є величиною досить умовною. При визначенні «нормального» рівня ціни економічні суб'єкти виходять, перш за все, з минулого досвіду. Крім того, вони можуть брати до уваги зміни в технології виробництва пшениці, зміни в попиті на пшеницю і т. ін. В принципі, різні суб'єкти можуть мати різне уявлення про «нормальний» рівень ціни.

Рис. 27 - Ситуація на ринку сільгосппродукції

Припустимо, що попит на пшеницю з боку її споживачів на обох частинах рисунку займає однакове положення.

Припустимо, що пропозиція пшениці не залежить від ціни на пшеницю в даному році (скільки пшениці вироблено, стільки її і пропонується на ринку). Тому лінії пропозиції на пшеницю з боку її виробників вертикальні.

В першому «врожайному» році ця лінія займає положення NS1, в другому, «неврожайному» році - вона займає положення RS2.

Подивимось, якими були б ціни на пшеницю, якби спекулянтів не було. В першому «врожайному» році ціна дорівнювала б Ц1 що значно нижче «нормального» рівня ціни. В другому «неврожайному» році ціна піднялась би до Цз, що значно вище «норми». Який вплив на ринкову ситуацію виявляють спекулянти? На лівій частині рисунка зображена лінія попиту на пшеницю з боку спекулянтів KL. Точка К розміщена нижче точки Цн. Це означає, що спекулянти починають пред'являти попит на пшеницю при ціні, нижчій «нормальної». І це природно. Якщо ціна перевищує «норми» то шанс перепродати пшеницю за ще більш високою ціною дуже незначний. Лінія KL показує, що, чим нижча ціна відносно «норми», тим більший потенційний виграш від перепродажу і, отже, більший обсяг пшениці хочуть купити спекулянти.

Штрихова лінія Д? є лінією сукупного попиту на пшеницю як з боку споживачів, так і з боку спекулянтів. Вона одержана шляхом горизонтального сумування ліній АВ і KL. Положення (стан) рівноваги в першому «урожайному» році визначається перетином ліній Д? і NS1. Ціна пшениці встановлюється на рівні Ц2, що вище ціни Ц1, але нижче Цн. Споживачі купують пшеницю в обсязі ОМ, спекулянти - в кількості MN.

В наступному «неврожайному» році лінія пропозиції пшениці з боку виробника займає положення RS2. Оскільки ціна Ц3 перевищує норму, спекулянти викинуть на ринок зерно минулого врожаю. Лінія сукупної пропозиції (як з боку виробників, так і з боку спекулянтів) займе положення TS?, причому довжина відрізка RT на правій частині рисунка дорівнює довжині відрізка MN на його лівій частині. Положення рівноваги визначається перетином ліній АВ і TS?. Ціна пшениці встановлюється на рівні Ц4, що нижче Ц3, але вища Цн. Споживачі купують зерно в кількості ОТ, причому обсяг OR купується у виробників, обсяг RТ - у спекулянтів.

Таким чином, в розглянутому прикладі спекуляція призвела до скорочення розривів між цінами і між обсягами продажів двох послідовних періодів часу. Спекулянти купили зерно за ціною Ц2, перепродали його за вищою ціною Ц4. За рахунок цієї різниці відшкодовуються витрати на збереження зерна, сплачуються проценти по одержаних спекулянтами кредитах, частина цієї різниці є прибутком спекулянтів.

Виникає питання, чи повинна держава з метою стабілізації окремих товарних ринків здійснювати товарні інтервенції, тобто скуповувати товар, коли ціна «занадто низька», і продавати, якщо його ціна «занадто висока»? Чи повинна держава виконувати роботу, яку можуть виконати і приватні спекулянти?

З цього приводу економісти дотримуються різних точок зору. Наведемо спочатку деякі аргументи проти товарних інтервенцій держави.

На відміну від приватних спекулянтів, державні чиновники проводять державні інтервенції не за рахунок особистих засобів, а за рахунок засобів держави. Приватний спекулянт сам розплачується за свої помилки, за помилки ж державного чиновника розплачується платник податків. Тому державні чиновники відносяться до прийняття рішень менш відповідально, ніж приватні спекулянти. Крім того, уряд може знаходитися під сильним політичним тиском з боку зацікавлених політичних і соціальних груп. Наприклад, виробники зерна можуть примусити уряд здійснювати значні його закупівлі і у випадках, коли ціна на зерно досить висока. Це може призвести до постійно зростаючих запасів зерна, його псування, величезних витрат на їх збереження і т. ін.

Аргументи на користь товарних інтервенцій держави:

1) закупівля продукції в періоди, коли її ціна «занадто низька», може потребувати дуже великих фінансових засобів, яких у приватних спекулянтів може не бути. Цей аргумент має значення для країни без розвинутого ринку капіталу, без ефективної банківської системи. Держава може володіти деякими перевагами перед приватними спекулянтами при прогнозуванні цін на товарних ринках, оскільки держава може володіти більш новою економічною інформацією;

2) нерідко дія спекулянтів призводить не до стабілізації а до дестабілізації ринку. Таке не може статися на ринку світових фруктів, верстатів або жіночого одягу. Свіжі фрукти швидко псуються, верстати «морально» старіють, а жіночий одяг швидко виходить із моди. Але на ринках масових однорідних товарів, які добре зберігаються, таких, як кава, мідь і т. ін., такс іноді трапляється, хоча і рідко.

Подібні ситуації частіше виникають на ринках цінних паперів (перш за все, акцій підприємств) та на валютних ринках.

Уряди розвинутих країн не дуже глибоко і зовсім не часто втручаються в функціонування окремих ринків з метою їх стабілізації. Як правило, сфера урядового втручання обмежується ринками сільгосппродукції і валютним. Однак і ці досить обмежені дії уряду зустрічають критику деяких економістів, які вважають, що операції приватних спеціалістів в цілому здатні стабілізувати ринок.

Їх точку зору можна викласти таким чином. Спекулянти, що скуповують товар за низькою ціною і перепродують за високою, по-перше, отримують прибуток, по-друге, сприяють скороченню розривів між цінами і, отже, сприяють стабілізації ринку. Спекулянти, що скуповують товар за високою ціною і перепродують його за низькою, по-перше, зазнають збитків, по-друге, збільшують розриви в цінах і, отже, дестабілізують ринок. Таким чином, спекулянти, які стабілізують ринок, одержують прибуток, а спекулянти, дії яких дестабілізують ринок, зазнають збитків. В результаті своєрідного «природного» відбору «виживають» тільки спекулянти, які стабілізують ринок. Тому дії спекулянтів в цілому сприяють стабілізації ринку [129].

8.4 Механізм формування ринку житла (на прикладі США)

В США щорічно вводиться 320 млн. кв. м житла (в СРСР в 1990 р. - 115 млн. кв. м).

Основний обсяг будівництва в США припадає на індивідуальні будинки: щорічно їх будується 3,5 млн., а всього нині налічується 75 млн. індивідуальних будинків. Середня площа будинку американської сім'ї становить 180 кв. м. В ньому 2-3 ванни, вітальня, 2 спальні і т. ін. Ціни на будинки коливаються в залежності від географічного положення в сільській або міській місцевості від 102 до 217 тис. дол. Будинок купується разом з ділянкою землі. Типовий розмір земельної ділянки 0,2 га. Ціна землі в угоді на купівлю будинку становить 35-40%, в кращих регіонах США до 80%. Типова для США ситуація - будівельна компанія купує земельні ділянки, будує на них стандартні будівлі на без-осібного покупця, а потім їх спродує з необхідною реконструкцією на вимогу покупця. Первинною ланкою ринку житла є позиково-ощадна асоціація (ПОА), яка охоплює всю територію США. ПОА виконує різноманітні функції: приймає внески від громадян під 5-9% річних, здійснює експертизи будинків до початку їх будівництва, виконує кваліфіковану оцінку підрядної будівельної фірми, вивчає та аналізує платоспроможність покупців, видає позички на купівлю будинків під заставу нерухомого майна. Крім того, ПОА займається довгостроковим фінансуванням.

Підрядник купує земельні ділянки, виконує проекти забудівлі, визначає їх вартість, складає кошторис витрат, розраховує розмір страхування і прибуток від продажу кожного будинку. Як правило, підрядна організація виконує роль продавця будинків при новому будівництві. На початку з допомогою ПОА підрядник вивчає можливості продажу будинків конкретним покупцям, кредитні можливості покупців, їх платоспроможність. Тільки після цього підрядник бере позику в комерційному банку на купівлю земельної ділянки і будівництво. Банк видає підряднику короткострокову позику під 15% річних. Підрядник також виступає в ролі посередника між ПОА і покупцем будинку. Покупець може одержати позику в ПОА тільки під заставу свого нерухомого майна, враховуючи дім, що купується. ПОА відразу ж продає заставну на вторинному ринку. Стандартна позика видається в розмірі 80% вартості будинку і 90 або 100% у випадку, коли позику бере військовослужбовець, ветеран або малозабезпечений. Як правило, перший внесок становить 10-20% вартості будинку. Для одержання позики покупець повинен довести, що він спроможний сплатити перший місячний внесок за рахунок погашення позики. Покупець пише заяву на одержання позики. За допомогою анкети ПОА виявляє надійність і перспективність роботи покупців, місячний дохід, усі борги по раніше одержаних позиках на автомобіль та інші придбання.

Тільки після перевірки платоспроможності покупця і видачі йому кредиту через ПОА підрядник підписує контракт на будівництво будинку з відмітками термінів будівництва і платежів. Після цього підрядник може одержати позику в кредитному банку.

Покупець після одержання позики в ПОА стає власником будинку із земельною ділянкою, а підрядник втрачає права власника. В момент передачі будинку покупцеві підрядник одержує від нього 10% вартості будівлі, а 90% одержує від ПОА, і розраховується з комерційним банком за короткострокову позику. В цей момент закінчується (закривається) угода по заставі нерухомого майна покупця будинку. ПОА видає позику на купівлю будинку на строк 10, 15, 20, 25 і 30 років з фінансовим відсотком, як правило, 10% річних з плаваючим за умовами ринку відсотком, який може змінюватись впродовж дії позики щорічно один раз на рік. При 15-річному строку позики покупець сплачує за 15 років дві початкові вартості, а при 30-річному строку три початкові вартості кредиту.

Одноразово із страхуванням будинку власник страхує своє життя. У випадку його смерті, за американськими законами, борг за позикою вважається закритим і на нащадків не переходить. Якщо покупець не сплачує щомісячні внески за позику протягом трьох місяців, то банк (ПОА) має право вилучити будинок і перепродати його іншому покупцеві, причому різниця повертається першому власнику. Інспектор ПОА в період будівництва будинку контролює якість робіт і виконання інших договірних умов.

При одержанні позики під нерухомість покупець будинку зобов'язаний підписати заставу, яка є документом на володіння майна і угодою між банком (ПОА) і покупцем, за якою банки мають право позбавити його права власності за умови несплати додаткових позик під купівлі будинків.

Вторинний ринок застав збільшує ліквідність фінансових засобів на ринку житла, полегшує перебіг грошей по країні з місць їх надлишку в місця дефіциту, «вирівнює» відсоток по всій території країни, забезпечує фінансове наповнення первинного ринку житла. Вторинний ринок випускає цінні папери під застави і спродує їх інвесторам під відносно низький процент (як правило, 7% річних), розмір якого залежить від попиту і пропозиції.

Ринок цінних паперів, забезпечених заставами, - найбільш популярний і надійний спосіб фінансування інвестицій житла в США. В основі цієї надійності - страх покупця втратити будинок у випадку прострочки платежів. Обсяг оформлених застав на житло в США становив в 1985 р. 239, а 1989 р. - 358 млрд. дол. Середній розмір позики, яка видається банками США на придбання власного будинку, - 100 тис. дол. Вкладення грошового капіталу в придбання власного будинку - найбільш надійна та вигідна форма його використання. Стійкість ринку житла забезпечується постійним зростанням його вартості.

Так, вартість приватних будинків в США за останні 40 років зросла більше, ніж сума процентів за кредит та інфляція. Незважаючи на довгострокові кредити (позики), середній термін існування застави в США становить всього 8 років.

Рис. 28 - Формування ринку житла в США: Ц6 - вартість будинку

Ринок житла є фундаментом американської економічної системи. Він стимулює громадян, в тому числі і страхом втратити все, спонукає їх дорожити роботою. Постійний «цамоклів меч» кредитних боргів підстьобує енергію і ділову хватку американців, а гіпертрофованс прагнення вкласти гроші в нерухомість, зберегти та приумножити їх - найбільш геніальний двигун (господарський механізм) системи. Держава адміністративно не втручається в цю систему, а тільки ефективно її підтримує і регулює податковими та страховими пільгами та гарантіями, що стимулює інвесторів вкладати свої гроші в ринок житла, який завдяки підтримці держави забезпечує стабільність кредитної фінансової системи і найбільш високий дохід на інвестований капітал.

Ринок житла виступає гарантом сталості національної фінансової системи, постійно підтримує на високому рівні курс долара, і^тому є найбільш надійним протиінфляційним засобом. Він «в'яже» 25% грошових доходів середнього американця.

Механізм формування житла в США зображений схематично на рисунку 28. Як видно з рисунка, всі учасники цього ринку пов'язані між собою процентом (інтересом), який є тією рушійною силою суспільства, що стимулює створення значної частини національного багатства країни без залучення будь-яких централізованих державних грошових ресурсів на житлове будівництво.

Висновки

В процесі виконання дипломної роботи ми ознайомилися з загальними положеннями ринкової економіки, перевагами і недоліками ринкової економіки, основами теорії попиту та пропозиції, особливостями функціонування підприємства (фірми) в умовах ринку, факторами виробництва, виробничою функцією, економічними суб'єктами ринкової економіки, кругообігом ресурсів, товарів і доходу в ринковій економіці, класичним та кейнсіанським підходами до економічної моделі, прикладами практичного використання теоретичних положень ринкової економіки.

Література

1. Самуэльсон Пол А. Нордхаус Вильям Д. Экономика. - М., 1997. - 799 с.

2. Крутман П., Обстерфельд М. Международная экономика. - М., 1997.

3. Економіка України. Підсумки перетворень та перспективи зростання. Інститут економічних прогнозів НАНУ / За ред. акад. НАНУ B. М. Гейця. - К., 2000.

4. Національна економіка в сучасному глобальному середовищі / Ю. Пахомов та ін. - К., 1997.

5. Геєць В.М. Концепція економічної безпеки України. - К., 1999.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

7. Хомяков В.І. Менеджмент підприємства: Навч. посіб.: перероб. і допов. - К.: Кондор, 2005.

8. Наступні 1000 днів: заходи економічної політики для України. Німецька консультативна група з проблем економіки при Уряді України. - К., 1999.

9. Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. - К: Основа, 1999.

10. Економічні й політичні аспекти, глобалізації та регіоналізації: 36. допов. і виступів на наук. конф. Спілка економістів України / Відп. ред. М. Герасимчук. - К., 2000.

11. Павловський М. Макроекономіка перехідного періоду. Український контекст. - К., 1999.

12. Делягин М. Мировой кризис. Общая теория глобализации. - М., 2003.

13. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Формування прогресивної структури промисловості на період виходу економіки України з кризи // Матеріали XI Міжнародної науково-практичної конференції. - Т. 2. - Чернівці, 2000.

14. Колодко Г. Глобализация и сближение уровней экономического развития: от спада к росту в странах с переходной экономикой // Вопросы экономики. - 2001. - №10.

15. Вяткіна Т.Г. Формування раціональних організаційних структур господарювання зернопереробних підприємств Черкаської області // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Теорія і практика сучасної економіки». - Черкаси: ЧДТУ, 2003. -C. 48.

16. Хомяков В.І. Стратегія поліпшення структури промисловості // 36. наук. пр. ЧІТІ. Серія: Економічні науки. - Черкаси: ЧІТІ. - 2001. - №1.

17. Стиглиц Дж. Куда ведут экономические реформы // Вопросы экономики. - 2000. - №7.

18. Питер Ф. Друкер. Задачи менеджмента в XXI веке. - М.-К.: Вильяме, 2001.

19. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Податковий ефект, пов'язаний з амортизацією основних фондів підприємств та їх поліпшенням // Економіка промисловості: 36. наук. пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998.

20. Гринберг Р. Результаты экономических реформ в постсоциалистических странах // Проблемы теории и практики управления. -2003. - №3.

21. Ющенко В., Лисицысий В. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні. - К.: Скарб, 1998.

22. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч.-метод, посібник. - К.: Основа, 1998.

23. Чарлз В.Л. Гіл. Міжнародний бізнес. - К.: Основа, 2001. - 85 с

24. Economic Report of the President. Transmitted to the congress. February, 2005. - Washington, 2005. - 448 c.

25. Рогов Ю.С. Россия в системе глобальной экономики на пороге XXI в. // Проблемы теории и практики управления. - 2000. - №1.

26. Сщенко П. Економіка перехідного періоду. Теоретико-методологічні і методичні підходи // Економіка України. - 2001. - №5.

27. Точилін В. та ін. Кон'юнктура ринків та розвиток базових галузей економіки // Економіст. - 2001. - №7-8. - С. 22-25.

28. Гальчинський А. Зростання на 18% втримати неможливо // Галицькі контракти. - 2001. - 16 липня.

29. Новицкий В. Новая промышленная доктрина - билет в будущее // Зеркало недели. - 2001. - 27 января.

30. Дробноход Н. Сталий економічно безпечний розвиток: український контекст // Дзеркало тижня. - 2001. - 2 червня.

31. Кацнеминбойген А. Размышления о судьбе России // ЭКО. -1999. - №4.-С. 156-169.

32. Бжезінський 3. Велика шахівниця. Америка і її провідна роль та геостратегічні імперативи // Всесвіт. - 1999. - №2.

33. Семь нот менеджмента / В. Краснова и др. - М.: ДедалАрт, 2002. - С. 652.

34. Власюк В. Современная роль и перспективы Украины на глобальном рынке стали // Зеркало недели. - 2001. - 27 октября.

35. Ханин Г.И. Проданная революция, или несчастная судьба демократии в России (о книге П. Рэддуэя и Д. Глинского «Трагедия российских реформ. Рыночный большевизм против демократии») // ЭКО. - 2002. - №3. - С. 165-187.

36. Варшавский А.Е. Учет экономических оценок при решении проблем глобальной стабильности // Экон. и мат. методы. - 2002. - №1. Том 38.-С. 3-15.

37. Ханин Г.И. Почему Россия не Америка? // ЭКО. - 2001. - №5. - С. 174-186.

38. Соломон К. Культурная экспансия и экономическая глобализация // Мир. екон. и междунар. отношения. - 2000. - №1. - С. 105-115.

39. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Дослідження динаміки формування грошових потоків підприємств (галузей) // Матеріали науково-практичної конференції «Теорія і практика перебудови економіки». - Черкаси, 2000.

40. Ґуревич А. Переходные экономики в зеркале ЕБРР // Зеркало недели. - 2000. - 26 февраля.

41. Куликов Г.В. Японский менеджмент и теория международной конкурентоспособности. - М.: Экономика, 2000.

42. Хомяков В.І., Ткаченко А.П., Ткаченко Є.А. Управління природоохоронною діяльністю в регіоні: організаційні та економічні інструменти. - Черкаси: ЧДТУ, 2003. - 175 с.

43. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Методика оцінки впливу амортизаційної політики на окупність інвестицій в основні фонди // Економіка України. - 1999. - №2. - С. 28-36.

44. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Аналіз варіантів оподаткування прибутку (доходу) підприємств // Економіка промисловості: 36. наук, пр. - Черкаси: ЧІТІ, 1998. - С. 80-88.

45. Гринев Б.В., Гусев В.А. Инноватика. - Харьков: «Институт монокристалов», 2004. - 452 с.

46. Хомяков В.І. Динамічний аналіз продуктивності багатогалузевої виробничої системи // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 1. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 5.

47. Хомяков В.І., Ткаченко Е.А. Екологічні аспекти економічного розвитку // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 2. - Черкаси: ЧДТУ, 2002. - С. 32.

48. Хомяков В.І., Невесенко В.Д. Оцінка промислового комплексу Черкащини // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

49. Хомяков В.І., Бєлінська В.М. Визначення пріоритетних напрямків розвитку промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 10. - Черкаси: ЧДТУ, 2003.

50. Хомяков В.І., Вяткіна Т.Г., Познякова LB. Стратегія управління потенціалом промислового комплексу // 36. наук. пр. ЧДТУ. Серія: Економічні науки. Вип. 12. - Черкаси: ЧДТУ, 2004.