Міжнародні лізингові відносини

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження міжнародних лізингових відносин

1.1 Сутність та види лізингових операцій

1.2 Головні тенденції розвитку лізингових відносин у світі та в Україні

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. Методичні аспекти функціонування міжнародного лізингу

2.1 Методи побудови лізингової угоди та інші супровідні документи

2.2 Вибір методу розрахунку платежів в угодах

фінансового лізингу

2.3 Методика оцінки економічної ефективності лізингового фінансування

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

РОЗДІЛ 3. Розробка механізму використання ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства

3.1 Обґрунтування намірів ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ укладення міжнародної лізингової угоди

3.2 Проведення розрахунку лізингових платежів

3.3 Перспективи і загальні рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій підприємством

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В сучасних умовах реформування вітчизняної економіки дослідження процесів розвитку і регулювання міжнародного фінансового лізингу набуває особливої актуальності. Це пов'язано з необхідність теоретичного осмислення і практичного вирішення цілого ряду важких задач, що стоять перед нашим суспільством, перш за все задач структурної перебудови української економіки і розвитку в ній конкурентних начал.

Структурна перебудова вітчизняної економіки неможлива без значної активізації інвестиційних процесів. Міжнародний фінансовий лізинг, як альтернатива прямим закордонним інвестиціям, є високоефективним фінансовим інструментом, який допомагає оперативно використовувати у виробництві досягнення світового науково-технічного прогресу.

Це вимагає посилення уваги до розвитку всіх видів і форм лізингу, необхідність якого доведена вітчизняною і зарубіжною фінансово-господарською практикою. Впровадження лізингу дозволяє здійснити повне фінансування капіталовкладень, зберігаючи фінансову незалежність підприємств, прискорити оновлення виробничого апарату і на цій основі його ефективне використання. В ряді зарубіжних країн (США, Німеччина, Франція, Великобританія, Японія, Польща, Угорщина, Чехія та ін.) лізинг став одним з основних інструментів підприємницької діяльності, вигідний для всіх його учасників. Частка лізингу в промислових інвестиціях в цих країнах досягає 20-25%. Важливе значення має формування стимулюючої державної політики щодо підтримки лізингових відносин, що може забезпечити перехід лізингу в принципово нову стадію розвитку, коли відбувається зростання кількості операторів лізингового бізнесу, освоюються фінансовий та інші види і форми лізингу, в тому числі міжнародного, враховуються цілі і завдання інвестиційної та інноваційної політики.

Особливе місце в загальному об'ємі лізингових угод належить міжнародному фінансовому лізингу. На міжнародні лізингові операції, за оцінками експертів, припадає всього близько 15% сукупного об'єму лізингових операцій у світі. При цьому, частка експортних поставок на умовах фінансового лізингу складає близько 4-5% загального об'єму світового експорту.

Організаційно-економічний механізм розвитку лізингових відносин в умовах ринкової економіки та стосовно конкретних умов України досліджений недостатньо як в теоретичному, так і в прикладному аспектах. Хоча певною мірою вже функціонує інфраструктура лізингових відносин, є окремі наукові публікації.

Метою даної роботи є обґрунтування напрямів та механізмів поширення міжнародного лізингу і розробка практичних рекомендацій щодо використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Для досягнення мети даної роботи були поставлені наступні завдання:

· проаналізувати стан міжнародного ринку лізингових послуг з метою визначення тенденцій і перспектив його розвитку;

· провести аналітичний огляд поширених на світовому ринку видів і форм лізингу для визначення їх класифікації за різними класифікаційними ознаками;

· проаналізувати сучасний ринок лізингу в Україні, його становлення і розвиток з метою визначення рівня його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

· дослідити державне регулювання лізингових операцій в Україні з метою виявлення позитивних і негативних сторін в діючому законодавстві;

· визначити методи побудови лізингової угоди, розрахунку лізингових платежів і оцінки ефективності лізингового фінансування для визначення критеріїв доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу;

· розробити проект організації міжнародної лізингової операції на ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ з метою розробки ефективної схеми фінансування діяльності підприємства;

· розробити практичні рекомендації щодо використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства з метою вдосконалення схеми здійснення лізингових операцій з врахуванням інтересів усіх сторін лізингової угоди.

Об'єктом дослідження є міжнародний лізинг в цілому.

Предмет дослідження - механізм використання міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ.

Методологічну і методичну основу досліджень становлять зарубіжні та вітчизняні публікації і дослідження з питань теорії і практики організації і управління лізинговими процесами, досвід світової економіки, чинне законодавство України, інших держав світу з досліджуваних проблем. Теоретичні та методологічні дослідження та розробка практичних рекомендацій грунтуються на аналізі чинної законодавчої бази України та основних відомств з питань підприємництва, розвитку лізингу, ринкових відносин, державних програм і бізнес-планів.

У роботі використані сучасні методи дослідження економічних процесів, впровадження нових технологій, зокрема такі, як: системний аналіз, економіко-статистичні методи опрацювання інформації, монографічний, логічний, експертний методи аналізу тощо. Інформаційною базою дослідження були статистичні дані Держкомстату України, Міністерства економіки України, Міністерства промислової політики України, Держпідприємництва України, звіти і дані обліку лізингових компаній і банків, підприємств, літературні джерела.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення проблем впровадження міжнародного лізингу розроблено рекомендації для вдосконалення механізму здійснення лізингових операцій.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендацій для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Розроблений в роботі комплекс пропозицій і рекомендацій спрямований на їх раціональне застосування в практиці організації здійснення міжнародних лізингових операцій.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖНАРОДНИХ ЛІЗИНГОВИХ ВІДНОСИН

1.1 Сутність та види лізингових операцій

Традиційні фінансові послуги, які банки надають підприємствам та організаціям, не завжди допомагають останнім сповна розв'язувати свої проблеми. Адже проблеми, частіше за все, пов'язані з оновленням чи вдосконаленням основних фондів підприємств і потребують довгострокових інвестицій. За таких умов перспективним стає лізинговий бізнес. У сучасних умовах лізинг -- це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. З позиції банків -- це один із шляхів диверсифікації видів банківської діяльності. Завдяки лізинговим операціям банк може значно розширити коло клієнтів та підвищити свою прибутковість.

Ідея лізингу є далеко неновою, хоча сам термін “лізинг” (leasing) як такий з'явився порівняно недавно. Розкриття сутності лізингової угоди виникло у часи Арістотеля (384/383 - 322 рр. до н.е.). Про даний вид угод було відомо ще в древній державі Шумер (приблизно 2000 р. до н.е.). Зокрема, глиняні таблички, знайдені в шумерському місті Ур, містять відомості про оренду сільськогосподарських знарядь, землі, водяних джерел, волів та інших тварин.

Якщо звернутися до інших древніх цивілізацій, наприклад, греків, римлян та єгиптян, то вони вважали оренду доступним та вигідним, а можливо й єдиним засобом придбання устаткування, землі та домашньої худоби. Досить цікавою є практика древніх фінікійців, що були справними моряками і торговцями. Вони практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою природою є дуже схожою на типову форму сучасного лізингу устаткування.

З історії відомо, що у різні часи орендувалися не тільки різноманітні типи сільськогосподарської техніки і промислове устаткування, але навіть військова техніка. Першу практично проведену лізингову угоду варто віднести до 1066 року. Адже саме тоді Вільгельм Завойовник орендував у нормандських судовласників кораблі для вторгнення на Британські острови.

У XI сторіччі у Венеції практикувалася угода, котра була близькою за змістом до сучасної угоди зі здійснення лізингових операцій. Вона полягала в наступному: венеційці здавали в оренду торговцям і власникам торгових суден дорогі на ті часи якорі, які по закінченні плавання поверталися власникам, які потім знову здавали їх в оренду.

У Середні Віки орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися, як правило, сільськогосподарські знаряддя і коні. Проте час від часу відбувалися події, що породжували унікальні форми і предмети оренди.

Слід зазначити, що довгий час лізингові відносини мало чим відрізнялися від орендних, тобто були взаємопов'язаними. Розрізняти їх почали трохи пізніше.

У Великобританії одним із перших нормативних актів, що регулюють відносини, схожі з лізинговими, був Закон Уельсу 1284 р. Отже, оригінальна ідея поділу володіння і власності, а також і можливості користуватися без володіння є відомою праву із найдавніших часів. На початку XX сторіччя у Великобританії в зв'язку із розвитком промисловості, збільшенням виробництва різноманітних видів устаткування зросла кількість товарів, що здаються в лізинг та оренду. Подальший розвиток лізингу й оренди - продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу й оренди - продажу.

Лізингові операції були відомі й у США. Перший зареєстрований орендний договір персональної власності з'явився у США на початку XIII сторіччя, коли члени гільдії одержали за ним в оренду коней, фургони і коляски. Під час Другої світової війни почав швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний із транспортними засобами. У 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів. Комерційні банки США почали брати участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Розвиткові лізингового бізнесу сприяло прийняте в 1971 р. рішення Ради керуючої Федеральної резервної системи, що дозволило банкам створювати дочірні фірми для здачі в оренду устаткування, а потім і нерухомості.

У країнах континентальної Європи лізингові компанії почали створюватися у першій половині 60-х рр. XХ ст. На відміну від США і Великобританії, тут правове середовище для розвитку лізингу виявилось менш сприятливим в силу особливостей західноєвропейської системи права.

Слід зазначити, що в Росії поняття “лізинг” з'явилося під час Другої світової війни, коли в 1941-1945 рр. здійснювалося постачання американської техніки. Проте, порівняно із вищезгаданими країнами, лізинг в Росії не набув великого поширення.

Сьогодні у більшості випадків лізинг трактується як довготермінова оренда машин, обладнання, транспортних засобів і споруд виробничого призначення. Тобто, мова йде про передачу господарського майна в тимчасове користування на умовах певного терміну, зворотності та платності, або, інакше, -- про отримання і виробниче використання майна, що не є власністю користувача.

Економічний зміст лізингу полягає в тому, що передача обладнання в тимчасове користування визначає комплекс майнових відносин, які включають у себе як, власне, договір лізингу, так і інші угоди, наприклад, договір купівлі-продажу, позики. При цьому основою лізингу є передача обладнання в тимчасове користування, а роль купівлі-продажу сприяє здійсненню цієї операції, і, більше того, забезпечує реалізацію всього комплексу відносин на кінцевому етапі.

Тому лізинг -- це комплекс майнових відносин, що виникають у процесі надання обладнання в тимчасове користування після його придбання і подальшої передачі в довготермінове користування

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворотних засадах в основний капітал, тобто надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни одержує їх назад. При цьому за свою послугу він отримує винагороду у вигляді лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю суттю лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, оскільки позикодавець і позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а в продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування, тобто основою лізингової угоди є фінансова (кредитна) операція. Лізингодавець (власник майна) надає лізингоотримувачу (користувачеві майна) фінансову послугу: він купує майно у власність за повну вартість і за рахунок періодичних внесків лізингоотримувача в кінцевому підсумку відшкодовує цю вартість. Тому, виходячи із фінансового боку відносин, лізинг розглядається як одна з форм кредитних надходжень машин і обладнання, як альтернатива традиційному банківському кредитові.

Сутність лізингу, його економічне та організаційне значення можуть бути розкриті більш детально, якщо охарактеризувати функції, які виконує в економіці ця особлива форма діяльності. Всі функції, що виконує лізинг, поділяються на внутрішні, які знаходять своє відображення на рівні підприємства, і зовнішні (народногосподарські), які проявляються на загальноекономічному рівні (Додаток А).

На ринку країн світу лізингові операції здійснює значне число фірм, різних за формою власності, за правовим статусом, характером контролю і сферою діяльності. У класичній лізинговій угоді беруть участь три суб'єкти: лізингодавець (власник предмета лізингу), лізингоотримувач (суб'єкт, що користується предметом лізингу), постачальник (продавець, виробник об'єкта лізингу).

Лізингодавцем може бути будь-який суб'єкт підприємницької діяльності, котрий здійснює лізингову діяльність, тобто передає в користування майно за договором лізингу. Лізингодавцями можуть бути: банки та їхні філії, фінансові компанії, кредитні установи, в яких передбачено цей вид діяльності; лізингові компанії; брокерські лізингові фірми; страхові та пенсійні фонди.

Лізингоотримувачем може бути юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

Постачальником (продавцем) об'єкта лізингу може бути підприємство-виробник, торговельна організація або інші суб'єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.

Об'єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів), не заборонено до вільного обігу на ринку і не знищується в процесі виробничого циклу, а також нематеріальні активи.

Широкого поширення у світовій практиці лізинг набув завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоотримувача (орендаря) ці переваги такі:

· можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат;

· лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів;

· лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

· лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоотримувача;

· лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоотримувачем, і відповідно знижують оподаткований прибуток;

· у багатьох країнах законодавчо встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподаткований прибуток і термін лізингової угоди);

· порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами; при використанні компенсаційного лізингу лізингоотримувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

· лізинг доступний малим і середнім підприємствам; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоотримувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування;

· перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоотримувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

· при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

· Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу).

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширює можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Світова практика протягом понад тридцяти століть напрацювала багаточисельні варіанти лізингових угод. При розгляді видів лізингу виходять передусім із ознак їх класифікації. Але при всій різноманітності видів або форм лізингу досі не створено чіткої класифікації та більш-менш повного списку видів лізингових угод. Це пояснюється тим, що класифікація видів лізингу ускладнена рядом обставин:

· у правових системах різних країн існують різні трактування «лізингу»;

· лізингові угоди не відокремлені одна від одної чіткою межею, і риси того чи іншого виду можуть різними способами поєднуватися на практиці в одному договорі.

Залежно від ознак, що беруться до уваги, лізингові угоди можна класифікувати таким чином:

1. Залежно від складу учасників (суб'єктів) угоди розрізняють:

1.1 Прямий лізинг (двосторонній), при якому власник майна (виробник) самостійно здає об'єкт у лізинг (рис.1.1):

Рис. 1.1 Структура прямого лізингу

В такому вигляді двосторонні лізингові угоди не знайшли широкого поширення, оскільки при збільшенні лізингових операцій виробник, як правило, створює свою лізингову компанію. Для оформлення прямої лізингової угоди потрібен значний час, підвищені витрати, знання ринку.

Різновидом прямого лізингу є зворотний лізинг або «ліз-бек» (sale and leaseback), характерною ознакою якого є придбання лізингодавцем об'єкта лізингу у власника для подальшої (зворотної) передачі йому ж у лізинг.

1.2 Непрямий лізинг -- передача майна відбувається через посередників. У даному випадку йдеться про класичну тристоронню угоду (постачальник -- лізингодавець -- лізингоотримувач) або про багатосторонню угоду з кількома учасниками від чотирьох до шести - семи і повним набором послуг.

2. Залежно від типу майна (об'єкта угоди) розрізняють:

· лізинг рухомого майна. Особливим його різновидом є спеціальний лізинг, згідно з яким об'єкт лізингу виготовляється за спеціальним замовленням лізингоотримувача, ураховуючи, що після закінчення дії терміну договору він використовуватиметься лише самим замовником;

· лізинг обладнання -- лізинг окремих машин і механізмів або їхніх груп, що не є замкнутим виробничим циклом;

· лізинг нерухомості -- лізинг будівель, споруд, залізничного транспорту та іншого майна, що має жорстку територіальну прив'язку;

· лізинг «секонд-хенд», або лізинг майна, що вже було в експлуатації;

· груповий (великомасштабний) лізинг, або «біг-тікет-лізинг» - застосовується при оренді майнових комплексів або дорогого майна (заводів, бурових платформ, літаків, суден, космічних об'єктів і т. ін.) і є різновидом лізингу нерухомості.

3. Відповідно до рівня окупності майна розрізняють фінансовий (finance lease) і оперативний лізинг (operating lease). Це найбільш поширені види лізингу.

3.1 Фінансовим (капітальним) називається лізинг, коли вартість майна повністю повертається лізингодавцю за час дії договору лізингу (що передбачає збіг терміну повної амортизації майна і терміну договору).

Особливістю фінансового лізингу є те, що лізингоотримувач не має права анулювати угоду, не сплативши лізингодавцю загальної суми лізингових платежів, передбачених договором (однак на практиці це відбувається, але в такому випадку вартість операції значно зростає). При цьому сума лізингових платежів за період дії договору включає повну (або наближену до неї) вартість лізингового майна в ціні на момент укладання угоди. Після завершення терміну дії такої угоди лізингоотримувач зможе: повернути об'єкт угоди орендодавцю; скласти нову угоду на коротший термін і за пільговою ставкою; купити об'єкт лізингу за залишковою вартістю. Реалізація цього виду лізингу передбачає відбір орендодавцем необхідного обладнання, переговори з виробником про ціну і терміни поставки, купівлю обладнання лізинговою компанією і отримання кредиту в банку.

3.2 Оперативний лізинг -- це орендні відносини, за яких витрати лізингодавця пов'язані з придбанням та утриманням майна, що здається в оренду, не покриваються орендними платежами протягом одного лізингового контракту.

Оперативний лізинг, на відміну від фінансового, передбачає можливість лізингодавця здавати своє майно в оренду неодноразово впродовж нормативного терміну його служби. Оскільки за період дії одного лізингового договору компенсується лише частина вартості обладнання, то лізингодавець змушений здавати його в тимчасове користування декілька разів, як правило, різним користувачам.

4. Залежно від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

4.1 Чистий лізинг «net leasing» -- це лізинг, при реалізації якого основні зобов'язання з обслуговування майна бере на себе лізингоотримувач. Передбачається, що він сплачує всі податки і збори, здійснює страхування і несе всі інші витрати, пов'язані з використанням обладнання.

4.2 «Мокрий лізинг» (wet leasing) -- це лізинг з повним набором послуг (повний), угоди за яким передбачають обов'язкове повне технічне обслуговування обладнання, його ремонт, страхування та інші операції, які бере на себе лізингодавець.

Слід відмітити, що для оперативного лізингу притаманний в основному «мокрий» лізинг. За вартістю це - один із найдорожчих видів лізингу.

4.3 Лізинг з частковим набором послуг передбачає завчасно обумовлений поділ функцій з технічного обслуговування об'єкта лізингу між сторонами угоди.

5. Залежно від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють:

5.1 Внутрішньонаціональний, коли всі учасники угоди знаходяться в одній країні.

5.2 Зовнішній (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій угоді хоча б одна зі сторін або її учасники належать до різних країн. Міжнародний лізинг має декілька модифікацій:

Експортний лізинг, коли виробник майна або посередницька фірма продає його лізинговій компанії, а та, у свою чергу, укладає угоду з лізингоотримувачем майна, що знаходиться за кордоном. Тобто, при експортному лізингу лізингоотримувач є зарубіжною країною (Додаток Б).

Імпортний лізинг -- це угоди, в яких лізингодавець купує об'єкт лізингу в іноземної фірми, а потім надає його вітчизняному лізингоотримувачу. Тобто, при імпортному лізингу лізингодавець є зарубіжною країною (Додаток Б).

Транзитний лізинг, при якому майно продається лізинговій компанії з іншої країни, а вона, у свою чергу, укладає угоду з орендарем, що знаходиться в третій країні (постачальник має своє місцезнаходження в країні А, лізингова компанія в країні Б, лізингоотримувач в країні В).

6.За цільовим призначенням лізинг може бути:

6.1 Дійсний, якщо при проведенні угоди отримання податкових і амортизаційних пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом.

6.2 Фіктивний (спекулятивний) лізинг полягає у тому, що угода переслідує мету одержати високий прибуток за рахунок отримання необґрунтованих податкових і амортизаційних пільг.

7.Залежно від способу фінансування:

7.1 Лізинг за рахунок власних коштів - передбачає використання власного капіталу для фінансування лізингових програм.

7.2 Лізинг за рахунок залучених коштів (пайовий) -- це означає, що лізингові компанії для фінансування великих і дорогих лізингових проектів змушені вдаватися до позичок.

7.3 Роздільний лізинг (leveraged leasing), або лізинг з частковим фінансуванням лізингодавцем. Це найскладніший різновид лізингу, оскільки пов'язаний із залученням різних каналів фінансування і використовується, як правило, для реалізації дорогих проектів.

8.За характером лізингових платежів розрізняють:

· лізинг із грошовим платежем, якщо всі платежі здійснюються в грошовій формі;

· лізинг із компенсаційним платежем, якщо платежі здійснюються у вигляді поставки товарів, вироблених на лізингованому обладнанні або у вигляді надання зустрічних послуг;

· лізинг із змішаним платежем, коли поєднуються перелічені в перших двох випадках форми сплати.

9. Залежно від наміру учасників лізинг може бути:

· терміновий -- угода укладається на один термін;

· поновлювальний (револьверний) -- угода продовжується після закінчення першого терміну контракту.

10.Залежно від тривалості розрізняють такі види лізингу:

· короткотерміновий -- до одного року;

· середньотерміновий -- від одного до трьох років;

· довготерміновий -- більше трьох років.

В економічній літературі часто зустрічаються протилежні думки стосовно ототожнення лізингу з такими операціями, як рейтинг (rentinq) чи чартер (cherter) та хайринг (hiring). Одні автори розглядають лізинг, хайринг і рейтинг як одну і ту саму форму операції, але з довготерміновим та короткотерміновим терміном оренди. Інколи лізинг, хайринг і рейтинг розглядаються як окремі форми орендних операцій, а рейтинг досить часто подають як прокат. Але все ж таки більшість схиляється до думки, що дані операції є певними видами лізингу. А згідно з критерієм розподілу виділяють якісну ознаку -- залежно від того, хто із суб'єктів лізингу є його ініціатором, види лізингу поділяють таким чином:

· звичайний лізинг, коли ініціатором лізингу є лізингоотримувач;

· хайринг, коли рішення про лізинг майна приймає його виробник і посередник -- лізингодавець виступає від імені виробника. Належать: вербувальний чартер суден і літаків, контрактне наймання автомобілів, сільськогосподарської та шляхобудівної техніки;

· рентинг, при якому рішення про лізинг приймає лізингова компанія чи фірма, яка на короткий термін здає майно, що є її власністю.

Таким чином, класифікація допомагає більш точному і повному розумінню видів лізингу, а звідси -- і явища лізингу в цілому, та сприяє подальшому розвиткові ефективності економічного механізму лізингових відносин.

1.2 Головні тенденції розвитку лізингових відносин у світі та в Україні

Серед різних способів впливу на інвестиційну політику будь-якої держави важливе місце займають податки і амортизаційні відрахування: змінюючи розміри податків, встановлюючи податкові пільги, збільшуючи або зменшуючи строки амортизації, держава, таким чином, визначає галузі більш прибуткового вкладення капіталів, що призводить до розвитку економіки у потрібному їй напрямку.

У такій ситуації стає можливим застосування якісно нових методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності. Одним із найбільш ефективних таких методів є лізинг.

У зв'язку із появою негативних явищ у національній економіці та масовим неповерненням кредитів, банками було переглянуто кредитну політику, в результаті чого підвищилися вимоги до її організації та здійснення. Проте, це суттєво звузило коло клієнтів, і для виходу із теперішньої ситуації з кредитуванням банки почали застосовувати лізингові схеми, як такі, що мають порівняно низький ступінь ризику.

Сьогодні лізингові операції розглядаються як новий вид фінансування. Цьому сприяють загальні тенденції економічного розвитку та інші вигоди. До них, зокрема, належать:

· зменшений обсяг ліквідних засобів у зв'язку із труднощами, що постійно виникають на грошовому ринку;

· підвищення конкуренції, що потребує оптимізації інвестицій, які надають можливість суттєво розширити ринок збуту за рахунок залучення до господарського обігу малих і середніх фірм;

· підтримка розвитку лізингових операцій з боку державних органів влади і фінансових ділових осередків у цілому, що стимулює зростання інвестиційної діяльності;

· загальне збереження ліквідності підприємств;

· створення міцної основи для здійснення розрахунків, що надає балансові переваги та страхові вигоди.

Всі вищевикладені аргументи свідчать про те, що лізингова діяльність є, по суті, пільговою галуззю інвестиційної діяльності. Досвід іноземних країн підтверджує цю точку зору.

Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, коли практично зупинилося фінансування оновлення основних засобів у зв'язку із недостатністю прибутку підприємств і значним зменшенням виробництва, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

Розвиток лізингу є особливо актуальним для України з огляду на такі обставини. По-перше, українська економіка характеризується високим ступенем зношеності основних фондів. При цьому, підприємства змушені фінансувати інвестиції переважно із власних коштів, оскільки кредити банків, кошти інститутів спільного інвестування та інші джерела зовнішнього фінансування складають порівняно невеликий відсоток від загального обсягу капітальних вкладень в економіці (Додаток В).

По-друге, в країні є недостатньо розвинутим сектор малих та середніх підприємств, насамперед через ускладнений доступ до фінансування.

Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоотримувачів.

Проблемою для аналізу та регулювання ринку лізингу є відсутність офіційної статистики щодо обсягів проведення лізингових операцій суб'єктами господарювання, як в цілому в економіці, так і в окремих галузях: відсутня повна інформація про обсяги вітчизняної і імпортної техніки, наданої в лізинг, в які галузі спрямовується ця техніка тощо.

Ситуація ускладнюється тим, що значна частина операцій, які вважаються лізинговими, є по суті продажем на виплат (з розстрочкою), і навпаки, операції, що де-факто проводяться за лізинговими схемами, через несприятливе законодавче середовище оформлюють договорами купівлі-продажу із розстроченням платежів або договорами оренди.

Останнім часом у цивільному праві низки зарубіжних країн наводяться юридичні визначення лізингу й окремих його видів, а в деяких - було прийнято відповідні законодавчі акти.

За рівнем правового забезпечення лізингових відносин можна виділити три основні групи країн:

· країни, в яких прийнято спеціальні закони, що регулюють лізингові угоди (континентальні країни Західної Європи: Франція, Бельгія, Італія);

· країни, в яких регулювання відбувається спеціальними підзаконними актами (країни ”загального права” - Англія, Австралія);

· країни, що не мають спеціального законодавства (США, Німеччина).

Для законів, прийнятих у країнах першої групи, характерним є те, що в них регламентуються взаємовідносини не тільки між основними партнерами (лізингодавцем і лізингоотримувачем), але й між лізинговою компанією і постачальником, тобто весь комплекс тристоронніх майнових відносин, що виникають при лізингу.

Наприклад, лізинг майна у Франції почався з 1960 р., а закон, який регулював лізингові відносини і називався „Про підприємства, що практикують кредит - оренду”, було прийнято 3 липня 1966 р. Згідно із цим Законом, договір лізингу вважався таким, якщо:

· устаткування було спеціально придбане для здачі в оренду;

· орендар має право купити власність по закінченні терміну дії договору за ціною, встановленою на момент складання договору;

· опціон на право наступної покупки устаткування є обов'язковим.

В другій групі країн правове регулювання лізингу здійснюється в залежності від вартості майна, переданого в тимчасове користування, і від суб'єктів лізингової угоди. Наприклад, у законодавчій практиці Англії за умови, що вартість предмета лізингу не перевищує 2000 фунтів стерлінгів, а користувачем є юридична особа, застосовуються норми закону про оренду-продаж 1965 р. Всі інші випадки, що не підпадають під ці умови, регламентуються нормами «загального права».

Наприклад, характерною рисою англосаксонської системи права є той факт, що в будь-який договір складовою частиною входять особливі умови, які сторони мали на увазі (це є специфічним інститутом англійського права), використовувані судами для виконання волі сторін, якщо вони не зробили застереження з якого-небудь питання у контракті. Не є виключенням і договір лізингу. Ці вищезазначені умови містяться в Законі „Про постачання товарів і послуг”:

· умова про „спокійне” володіння майном лізингоотримувачем протягом всього строку дії договору;

· умова про те, що майно, яке є предметом договору, відповідає вимогам щодо якості;

· умова про придатність майна для спеціальних цілей, якщо лізингоотримувач під час переговорів довів до відома це іншій стороні.

Договір лізингу ніколи не може перерости у договір купівлі-продажу, у нього ніколи не включається опціон (документ, який засвідчує право придбати або продати певне майно на визначених умовах у майбутньому). Договір лізингу в Англії не відноситься до різновиду договору оренди (звичайної). Ознаки договору лізингу в Англії:

· він укладається на термін, не менший 75% терміну амортизації;

· у ньому передбачається повна чи практично повна виплата вартості устаткування.

Фінансовий лізинг в Англії має ряд особливостей - збереження за лізингодавцем права власності на майно на весь період договору, по закінченні якого відбувається покупка; вибір типу устаткування і постачальника здійснюється тільки орендарем, на ньому ж лежить відповідальність за транспортування, стан і ремонт устаткування, починаючи із підписання договору; якщо орендар відмовляється по закінченні договору викупити устаткування і воно продається лізинговою фірмою третій особі, то орендар має право претендувати на частину виторгу від цього продажу.

У країнах третьої групи стосовно лізингових угод широкого використання набувають також загальні положення цивільного і торгового права. Цілком можливо розглянути їх на прикладі Німеччини. У перше десятиріччя використання лізингу в ФРН з початку 60-х до початку 70-х рр. не було спеціалізованого регулювання відносин по лізингу.

Перше судове рішення в Німеччині, у якому йшлося про лізинг та містилося його визначення з метою оподаткування, було прийнято Федеральним фінансовим судом 26 січня 1970 р. і відоме під назвою „Рішення про лізинг”. Воно було взято за основу при розробці законодавчого акту, прийнятого 19 квітня 1971 р. і названого Постановою про лізинг рухомості. Відповідно до її умов, договором фінансового лізингу є договір, укладений на певний строк, протягом якого він не може бути розірваний однією зі сторін, а періодичні платежі, внесені протягом цього періоду користувачем, повинні покрити витрати на придбання чи на виробництво устаткування, а також інші можливі витрати, що понесла лізингова компанія.

В акті перелічуються 4 ознаки, за якими визначається договір лізингу:

· основний термін контракту - від 40 до 80% терміну амортизації;

· вартість опціону повинна співвідноситися з вартістю устаткування на момент реалізації опціону;

· періодичні платежі за відновлений термін договору лізингу (якщо це має місце) повинні бути номінальними;

· якщо предметом лізингу є спеціальне устаткування, необхідне тільки користувачу, то „економічним” власником такого устаткування буде вважатися користувач. Тут законодавець проводить розмежування права власності на економічну і юридичну власність: юридичним власником виступає лізингодавець, а економічним (несе зобов'язання по утриманню та обслуговуванню майна) є лізингоотримувач.

Доречно відмітити, що становище із лізингом у країнах Західної Європи висвітлюється у річних звітах Європейської федерації асоціації лізингових компаній „LEASEUROPE”, яку було створено у 1972 р. в Брюсселі. Членами цієї федерації є лізингові союзи Бельгії, Данії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Великобританії, Ірландії, Італії, Люксембургу, Нідерландів, Норвегії, Австрії, Португалії, Швеції, Швейцарії, Іспанії і Росії. Згідно зі звітом LEASEUROPE, найбільші обсяги взятого в лізинг устаткування припадають на Великобританію, Німеччину і Францію. Найчастіше договір лізингу укладається на автомобілі (38,7%), машини та промислове устаткування (24,4%), комп'ютери та офісну техніку (13,9%), транспортні засоби (13,8%).

В останні роки набув розповсюдження міжнародний лізинг, який за підсумками світової практики в сфері здійснення міжнародних лізингових операцій досить позитивно впливає на внутрішнє законодавство держав. У таких європейських країнах, як Великобританія, Франція, Німеччина, Італія тощо, відповідно до чинного законодавства, значна увага зосереджується на фінансових і податкових аспектах лізингу. Але разом із тим, не слід забувати, що держави, які надали великі податкові пільги, котрі стали надалі певним "трампліном" для їx розвитку, потім ці ж пільги скоротили. Це було зроблено для того, щоб надати можливість розвиватися саме лізинговим відносинам, а не фіктивним, тобто таким, що використовують лізинг для отримання податкових пільг. Напевно, цей досвід не завадив би i національному законодавству нашої країни.

Іноземним практичним досвідом для розвитку лізингу в Україні є досвід східноєвропейських країн, які мають з Україною спільні риси розвитку. В цьому відношенні показником є Польща, де так само, як і в нашій країні, лізингові операції здійснюються спеціалізованими компаніями, які підконтрольні банкам. Але їхня форма організації лізингу має ряд суттєвих переваг:

· лізингова фірма, що контролюється банком, отримує можливість залучати пільгові кредити для розширення своєї діяльності, по яким звичайно фінансується власна діяльність банку;

· банки мають у своєму розпорядженні великі можливості по встановленню справжньої платоспроможності лізингоотримувача. Це дозволяє даному типу лізингових компаній приймати рішення на підставі більш достовірної інформації.

Таким чином, необхідно всіляко, бажано на державному рівні, підтримувати розвиток інституту лізингу, вчасно вирішувати проблеми, що виникають на шляху його впровадження.

Можна виокремити наступні передумови, які вже реально існують, а також ряд необхідних, без яких формування сфери розвитку лізингу є неможливим:

· історичні (наявність традицій орендного підприємництва; можливість використання досвіду орендних відносин в період економічних реформ);

· економічні (необхідність розвитку ринкових відносин, в тому числі, через формування ефективних елементів ринкової інфраструктури; об'єктивна потреба в нових формах і джерелах кредитування та інвестування; потреба в більш раціональному розміщенні і використанні основних засобів виробництва; наявність зацікавленості зарубіжних лізингових компаній до розширення зв'язків зі споживачами в Україні; можливість виходу українських товаровиробників з допомогою лізингу на ринки інших країн);

· організаційно-технічні (наявність досвіду зовнішньоторгових орендних операцій; участь банківських установ в лізингових операціях; проведення процесу реструктуризації великих підприємств з елементами лізингу);

· науково-дослідні (наявність зарубіжних наукових шкіл у сфері лізингу; зацікавленість в дослідженні проблем лізингу);

· соціальні (підвищення рівня життя через оновлення основних засобів; підвищення зайнятості через збільшення збуту продукції);

· правові (створення основ законодавства про лізинг; встановлення пільг по лізинговим операціям);

· суспільно-політичні ( державна політика, що поширюється в області лізингу).

Слід зазначити, що подальшому розвитку лізингу в Україні також сприятимуть:

· умови, що гарантують стійкий розвиток малого і середнього бізнесу (малий і середній бізнес є спроможним спожити більшу кількість лізингових послуг, оскільки, по-перше, він не має великих фінансових можливості й, по-друге, завдяки нечисленності персоналу, має більшу гнучкість для реагування на зміни кон'юнктури ринку);

· інтеграція банківського і промислового сектора економіки (зацікавленість банків у розвитку не тільки торгового, але і промислового капіталу; активний розвиток холдингової системи);

· вільна конкуренція, при якій виробники змушені шукати нові засоби збуту виробленої дорогої продукції, щоб вижити на ринку.

Звичайно, інвестиційні лізингові проекти є вкрай складними. Вони передбачають розробку спеціальних схем фінансування, забезпечення, надання гарантій, участі банків, страхових компаній. Водночас, висока результативність лізингових операцій у багатьох країнах світу не може не підтвердитися і на українському ринку, якщо його, судячи із заяв уряду, мають намір інтегрувати у світовий ринок.

На сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Biн, до речі, може розглядатися як альтернатива довгостроковому кредиту. I при цьому немає потреби оформляти заставу, як це робиться під час отримання кредиту у банку. Але, звичайно, вci ці операції не викликатимуть проблем лише за сприятливого податкового i правового середовища.

Попри усю перспективність використання даного фінансового інструменту, лізинговий ринок в Україні перебуває на сьогодні лише в зародковому стані , хоч і показує досить високі темпи розвитку - в 2006 році зростання лізингового ринку становило 80% і на кінець року обсяги ринку становили вже 650 млн. дол. США (в 2005 - 353 млн. дол. США). Досить велику частку усіх лізингових угод становлять угоди міжнародного лізингу. За даними Державного комітету статистики України, загальний обсяг експорту - імпорту лізингових операцій у 2007 році становить близько $166,3 млн. У 1997 р. цей показник становив лише $1,5 млн., отже за останні 10 років цей показник виріс більш як в 110 разів.

Потенційний попит на лізингові послуги в Україні оцінюється фахівцями Світового банку від 12 до 50 млрд. доларів США. Ці розрахункові цифри враховують теперішній знос основних засобів (що становить на сьогодні 48%) і потребу їх заміни в різних галузях економіки. Щоб відновити існуючі ОФ, за оцінками Міжнародної фінансової корпорації, потрібно $106 млрд. доларів США, що в півтора рази перевищує нинішній річний ВВП України. Враховуючи, що країні потрібні не тільки відремонтовані, але й нові основні засоби, які дозволять забезпечити користувачів новою технікою та технологіями, поповнять парк машин, обладнання та транспортних засобів сучасними високопродуктивними зразками, зазначена сума інвестицій має бути збільшена у декілька разів. Таким чином, проблема підвищення конкурентоспроможності економіки України переходить в площину пошуку шляхів стимулювання розвитку міжнародного лізингу, як ефективного інвестиційного інструменту.

1.3 Правові аспекти регулювання лізингу в Україні

Світова практика розглядає лізингову угоду загалом як сукупність договорів, необхідних для реалізації лізингу між лізингодавцем, лізингоотримувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу. До складу лізингової угоди, крім самого договору лізингу, можуть входити договір доручення пошуку продавця устаткування і додаткового кредитора, договір про страхування предмета лізингу, договір про доставку, монтаж і обслуговування устаткування й інші необхідні послуги.

Міжнародний лізинг розглядається як угода, що може включати необмежену кількість задіяних сторін, суб'єкти якої є резидентами різних держав. В діловій практиці вигідність її застосування, в першу чергу, спрямована на експорт податкових пільг із країни лізингодавця в країну лізингоотримувача. Окрім цього, на макрорівні сума лізингових угод не враховується в підрахунку національної заборгованості, тобто з'являється можливість перевищити ліміти кредиторської заборгованості, що установлюються Міжнародним Валютним Фондом (МВФ) по окремих країнах.

Однак у силу того, що лізинг не є однотипним фінансовим продуктом, і в кожній країні існують особливості його застосування, в рамках Міжнародного інституту з уніфікації приватного права в 1974 році була створена група з залученням представників лізингових компаній, їхніх регіональних асоціацій, банківських кіл, урядових експертів з багатьох країн світу по створенню уніфікованих правил з міжнародного фінансового лізингу.

Конвенція одержала назву УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг», і була підписана 28 травня 1988 року в м. Оттава. Для розширення світової кооперації і усунення бар'єрів здійснення зовнішньоекономічної діяльності, 11 січня 2006 року був підписаний Закон України “Про приєднання до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг”.

Метою Конвенції є усунення наявних юридичних перешкод на шляху міжнародного фінансового лізингу, адаптації традиційних двосторонніх договорів оренди до тристороннього, і саме головне - встановлення однакових норм, що регулюють правові взаємини всіх учасників лізингової угоди.

З моменту приєднання до Конвенції, для регулювання діяльності українського ринку фінансового лізингу необхідне виконання трьох істотних умов: сутності, територіального перебування учасників і часу висновку угоди.

Так, міжнародний документ регулює сутність операції, при якій одна сторона (лізингодавець) укладає зі специфікацією іншої сторони (лізингоотримувача) договір із третьою стороною (постачальником), відповідно до якого лізингодавець придбає устаткування на умовах, схвалених лізингоотримувачем у тій мірі, у якій вони торкаються його інтересів, і укладає договір лізингу з лізингоотримувачем, надаючи йому право використовувати устаткування натомість виплати періодичних (лізингових) платежів. Крім того, угода із фінансового лізингу повинна відповідати наступним вимогам:

· ?лізингоотримувач визначає устаткування і вибирає постачальника, не покладаючись, у першу чергу, на досвід судження лізингодавця;

· ?устаткування придбається лізингодавцем згідно з договором лізингу, що укладений або повинний бути укладений між лізингодавцем і лізингоотримувачем, і постачальник обізнаний про це;

· ?лізингові платежі, що підлягають виплаті за договором лізингу, розраховуються, зокрема, з урахуванням амортизації всієї або істотної частини вартості устаткування.

У Конвенції закріплений нерозривний зв'язок двох договорів - купівлі-продажу і лізингу, при цьому лізингоотримувач повинен схвалити умови першого договору, а постачальник має знати, для яких цілей придбається устаткування.

Очевидно, що Конвенція виходить із класичного лізингу, якому властивий тристоронній характер. Тому зі сфери дії Конвенції виключені угоди, що мають двосторонню співпрацю.

Крім цього, норми Конвенції застосовуються незалежно від того, чи передбачений договором лізингу подальший викуп устаткування або наступна здача в оренду. Це було зроблено не випадково, тому що в деяких країнах обов'язковою вимогою договору лізингу є вимога права (опціону) на покупку, в інших же країнах, навпаки, наявність такої умови відразу перетворює лізинговий договір у договір умовного продажу (продажу в розстрочку).

Територіальні умови застосування Конвенції полягають у наступному: лізингоотримувач і лізингодавець повинні знаходитися в різних країнах. Постачальник може знаходитися в одній із двох держав або третій країні. Однак при цьому необхідно, щоб держави, у яких знаходяться лізингодавець і лізингоотримувач, і держава постачальника були країнами, що ратифікували Конвенцію, або всі сторони угоди фінансового лізингу застосували до їх правовідносин (договору постачання і договору лізингу) права одного з договірних держав.

Часові умови застосування Конвенції полягають у тім, що цей документ вживається до угод фінансового лізингу, коли договір постачання і договір лізингу укладені в день вступу Конвенції в силу або після цієї дати у відношенні країн-учасниць договору.

Крім цього, для більш ефективного впровадження механізму міжнародного лізингу в Україні наступним етапом має стати внесення змін до діючих законодавчих актів у сфері цивільних відносин, оподаткування, митного і валютного контролю, і безперечно, до спеціального Закону “Про фінансовий лізинг” для уникнення протиріч укладання та виконання угод. Особливе місце треба приділити правам, обов'язкам і відповідальності сторін, які знайшли відображення в Конвенції:

1. Власник устаткування - лізингодавець не несе відповідальності за збиток, не відшкодовує збитки, заподіяні цим устаткуванням ні користувачеві, ні третім особам. Функція лізингодавця тільки у фінансуванні угоди; лізингоотримувач, що не є стороною договору постачання, має право безпосередньо звертатися з претензіями до постачальника устаткування.

2. Користувач устаткування наділений тільки частиною прав, властивих власникові майна. Зокрема, лізингоотримувач не має права без згоди лізингодавця анулювати договір постачання.

3. Лізингодавець вправі зажадати дострокової виплати сум майбутніх періодичних платежів або розірвати договір лізингу, однак Конвенція не дає визначення «істотного» порушення договору, залишаючи це на розсуд сторін, тому саме порушення в одному договорі може спричинити його припинення, а в іншому - ні.

4. Лізингодавець має можливість передачі приналежних йому прав на устаткування третім особам. Однак це не звільняє лізингодавця від його зобов'язань за договором лізингу, не змінює природу договору лізингу і не впливає на його регулювання.

Таким чином, Конвенція встановлює загальні норми регулювання міжнародних лізингових операцій, що у залежності від конкретних умов можуть уточнюватися учасниками угоди за їхнім розсудом. Очевидно, що приєднання до Конвенції більшої кількості країн, вдосконалення норм діючого українського правового механізму набагато полегшить розвиток міжнародної кооперації у сфері лізингу, тому що Конвенція є уніфікованим документом, що усуває ряд недоліків при здійсненні угод.

Україна належить до ряду тих держав, в яких були прийняті спеціальні законодавчі акти по лізингу.

На сьогоднішній день лізингові відносини у нашій країні регулюються Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97 в редакції закону №1381-VI від 11.12.2003, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР, зі змінами згідно ЗУ N 906-VI від 03.02.2009 р., Законом України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР зі змінами згідно ЗУ N 922-VI від 04.02.2009 р., Господарським Кодексом України, Цивільним Кодексом України та іншими підзаконними.

Також міжнародні лізингові відносини регламентуються Конвенцією УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг» від 28 травня 1988 року, яка набрала чинності для України 1 липня 2007 року.

Хоча Закон України «Про лізинг» був прийнятий ще в 1997 році, а з часом до нього вносились зміни, і у кінці 2003 року закон викладений у новій редакції, більшість проблем все ще не вирішені. І навряд це вдасться зробити у короткі строки, адже відсутні відповідні ефективні державні програми. Також лізингові відносини розвиваються дуже повільно і не відповідають сучасній тенденції інноваційно - інвестиційного розвитку держави.

В грудні 2003 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону «Про лізинг» та прийняла його в новій редакції під назвою: Закон України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до пунктів 1 і 2 статті 1 даного закону: «фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)».

Також прийнятий Закон України від 24.12.2002 р. № 349-ГУ «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» і Закон України від 16.01.2003 р. № 469-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість». (далі - Закон № 349 і Закон № 469). Відповідно до цих законодавчих актів, Україна зробила свій вибір, прийнявши за модель оподаткування практику більшості розвинутих європейських країн. Таким чином, з оплатою податку на прибуток і податку на додану вартість операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу об'єкта лізингу, який відповідає його економічній сутності. Ці зміни також є позитивними, оскільки більшість протиріч між нормами Закону "Про лізинг" і Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" ліквідовано. Крім того, підпунктом 1.18.2 статті 1 Закону № 349 наведене розширене поняття фінансового лізингу: «фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу».

Далі у підпункті 1.18.2 статті 1 конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку:

· об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

· сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

· якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

· майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Вказані зміни вплинули на регулювання операцій фінансового лізингу. Зокрема:

1. Продавцем (постачальником) при лізингових відносинах може бути фізична чи юридична особа, у якої лізингодавець придбає річ, яка у подальшому буде передана як предмет лізингу лізингоотримувачу. Це дає можливість товаровиробникам основних фондів передавати свій продукт у фінансовий лізинг та розширяти ринок збуту.

2. Вимога амортизувати 75% співпадає з вимогою бухгалтерського обліку по міжнародним стандартам і використовується у практичній діяльності бухгалтерами. Це положення потребує правового роз'яснення, оскільки допускає різне тлумачення.

3. Лізингоотримувачу передаються всі ризики і винагороди, пов'язані з правом використання і володіння об'єктом лізингу.

4. У фінансовий лізинг можна передавати майно як придбане, так і виготовлене на замовлення орендодавця, а також те, що знаходилось у складі основних фондів лізингодавця на протязі терміну перших 50% амортизації початкової вартості. Дане положення важливе для більшості лізингодавців, хоча і потребує додаткового роз'яснення, про яку амортизацію йде мова - економічну чи податкову.

З прийняттям змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" Законом № 349 передбачений окремий механізм оподаткування операцій фінансового лізингу. Особливості оподаткування з точки зору податку на прибуток в тому, що лізингодавець має право купувати основні фонди як товар і при цьому збільшувати свої валові витрати на вартість придбання об'єктів. Він також придбає основні фонди, які будуть частково експлуатуватися в процесі його господарської діяльності - в цьому випадку вираховувати амортизацію, тобто користуватись податковими знижками на етапі придбання об'єкту фінансового лізингу. Відповідно до підпункту 7.9.6 пункту 7.9 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передача майна у фінансовий лізинг для цілей оподаткування прирівнюється в момент такої передачі до його продажу. При цьому, лізингодавець збільшує валовий дохід на вартість продажу. Якщо основні фонди, які передаються у фінансовий лізинг, на момент їх передачі знаходились у складі основних фондів, то лізингодавець зменшує балансову вартість відповідної групи в порядку, визначеному для продажу основних фондів (п.п. 8.4.3 і 8.4.4. Закону "Про оподаткування прибутку підприємств").

При нарахуванні лізингового платежу лізингодавець збільшує валові доходи, за винятком тієї частини, яка компенсує вартість продажу об'єкта фінансового лізингу. У лізингоотримувача відповідно до закону № 349 (пункт 7.9.6 і пункт 8.5) на момент передачі об'єкта виникає підстава збільшити відповідну групу основних фондів на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування відсотків), виходячи з результатів податкового періоду, у якому здійснюється така передача. Крім цього, він здійснює нарахування амортизації на об'єкт фінансового лізингу, а також збільшує валові витрати на таку частину лізингового платежу, яка дорівнює сумі відсотків або комісій, нарахованих на вартість об'єкта фінансового лізингу (без урахування частини лізингового платежу, який надається в рахунок компенсації частини вартості об'єкта фінансового лізингу).

У випадку повернення у майбутніх податкових періодах об'єкта фінансового лізингу, така передача для цілей оподаткування прирівнюється до зворотного продажу за ціною, яка діє на момент продажу, але не нижчою за початкову вартість відповідного майна, зменшеного на суму нарахованої амортизації (підпункт 7.9.6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Підсумовуючи вищевикладене, потрібно звернути увагу на те, що при фінансовому лізингу більше податкових знижок з податку на прибуток отримує лізингоотримувач, оскільки він нараховує амортизацію і збільшує валові витрати на суму лізингових платежів, передбачених умовами договору. Що ж стосується лізингодавця, то він на етапі придбання об'єкта фінансового лізингу користується незначними пільгами.

В податковому законодавстві України регулювання операцій фінансового лізингу передбачає два фіскальних режими - як з податку на прибуток, так і з податку на додану вартість. З прийняттям Закону "Про внесення змін до Закону України "Про податок на додану вартість" від 16.01.2003 р. № 469 об'єктом оподаткування є операції фінансового лізингу. Так, з 01.01.2003 р., у відповідності з доповненням до пункту 1.4 Закону «Про податок на додану вартість», операції по передачі майна орендодавцем на баланс орендаря по договорам фінансового лізингу прирівнюються до продажу, а їх вартість у відповідності з підпунктом 3.1.1 - об'єктом оподаткування. Не є об'єктом оподаткування сплачені відсотки і комісії у складі лізингових платежів, нарахованих на вартість об'єкту фінансового лізингу в сумі, яка не перевищує подвійну облікову ставку НБУ в день нарахування таких відсотків (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу, наданого в межах такого договору фінансового лізингу (підпункт 3.2.2).

Зміни, внесені до статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", змінили правило "першої події" відносно виникнення податкового зобов'язання і податкового кредиту до операції фінансового лізингу. Так, дата виникнення податкових зобов'язань лізингодавця визначена як дата фактичної передачі об'єкта фінансового лізингу у користування орендарю, а датою виникнення права орендаря на податковий кредит є дата фактичного отримання ним об'єкта фінансового лізингу (підпункти 7.3.4, 7.5.3 Закону України "Про податок на додану вартість"). З придбанням об'єкта фінансового лізингу у лізингодавця виникають податковий кредит і податкове зобов'язання стосовно вартості об'єкта на момент фактичної передачі об'єкта лізингоотримувачу. Тобто, валові доходи і валові витрати лізингодавця, а також зобов'язання і податковий кредит з ПДВ збалансовані. У лізингоотримувача в момент передачі об'єкта фінансового лізингу на всю суму вартості майна виникає податковий кредит, хоча платежі у рахунок компенсації вартості об'єкта він буде платити частинами. Це дає лізингоотримувачу можливість користуватися податковими знижками при цій операції. Крім того, він отримує право амортизувати отримані основні фонди і збільшити валові витрати на суму лізингових платежів. Потім лізингоотримувач при вказаній операції отримує податкові знижки та зацікавлений в отриманні об'єкта фінансового лізингу.

В Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює також імпорт таких пільг з-за кордону. Більше того, можна навіть говорити про надмірне оподаткування операцій імпорту послуг міжнародного лізингу в нашій державі. Зокрема, існує проблема потрійного податкового навантаження ПДВ операцій імпорту іноземних товарів на умовах лізингу: перший ПДВ (ПДВ іноземної країни) закладено у ціну товару, другий ПДВ (20% від митної вартості лізингового об'єкту) сплачується лізингоотримувачем при перетині лізинговим об'єктом митного кордону України), третій ПДВ (20% від залишкової вартості лізингового об'єкта) лізингоотримувач повинен сплатити під час викупу об'єкта. Законодавчо обумовлюється, що ПДВ на залишкову вартість не сплачується лише у випадку наявності угоди про уникнення подвійного оподаткування між країнами лізингодавця і лізингоотримувача.

Іншою важливою проблемою діючого податкового законодавства про оподаткування міжнародного лізингу є надмірне оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію (податком на прибуток підприємств-нерезидентів). Закон «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст. 13.1) визначає, що податком на репатріацію оподатковується “лізингова (орендна) плата, що сплачується (нараховується) резидентами чи постійними представництвами на користь нерезидента-лізингодавця (орендодавця)”. Дану норму можна трактувати таким чином, що весь лізинговий платіж є об'єктом оподаткування податком на репатріацію. Але основну суму лізингового платежу складає погашення основної вартості майна, що не є прибутком нерезидента. В даному випадку оподатковуваним доходом підприємства - лізингодавця слід вважати лише ту частину лізингової плати, що дорівнює сумі процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта лізингу. Отже, доцільною є заміна визначення в Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» оподатковуваних доходів лізингодавців - нерезидентів, а саме визначення їх як «сума процентів або комісій, нарахованих на вартість об'єкта міжнародного лізингу»

Крім того, існує ще й проблема подвійного податкового навантаження податком на прибуток підприємств іноземного лізингодавця, бо, крім, сплати податків на прибуток у своїй країні, з нього згідно з українським законодавством утримують ще й вже згадуваний податок на прибуток нерезидентів ставка якого, згідно діючого законодавства, 15 %. Проблема подвійного оподаткування податком на прибуток стосується і вітчизняних компаній - лізингодавців, що надають послуги міжнародного лізингу, адже окрім сплати податку на прибуток підприємств в Україні (25%), вони мають ще й сплатити податок на репатріацію в іноземній країні, який є досить поширеним у сучасних податкових системах різних країн.

Як бачимо, мотивом зміни податкового законодавства є поступова адаптація до розвитку лізингового бізнесу в Україні.

Підсумовуючи вищевикладене:

1. В податковому законодавстві України з метою оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість, операції фінансового лізингу розглядаються як операції продажу. Таким чином, держава застосовує схеми оподаткування лізингу, які забезпечують лише фіскальну функцію, що характерно для більшості країн Євросоюзу.

2. Перелік критеріїв стосовно визначення операцій фінансового лізингу викладений у відповідності з їх трактуванням по МСБО та П(С)БО 14 "Оренда", що можна розглядати як прогресивний крок у реформуванні оподаткування цих операцій, оскільки вони відповідають економічній природі фінансового лізингу.

3. З точки зору податку на прибуток, фінансовий лізинг є привабливим варіантом фінансування купівлі основних фондів лише тоді, коли сторони угоди задоволені терміном лізингу і структурою платежів, де частина лізингових платежів, котра вважається відшкодуванням вартості активу на протязі терміну лізингу, не перевищує амортизацію об'єкта під час цього строку.

4. З введенням правила оподаткування ПДВ операцій фінансового лізингу перемістились акценти в оподаткуванні на суб'єктів господарювання, які здійснюють такі операції. Лізингоотримувач отримує більше податкових знижок, в чому не завжди зацікавлений лізингодавець. Більшість лізингових компаній, котрі є лізингодавцями, будуть змушені платити всі податки, що призведе до вимивання оборотних коштів.

Для вирішення проблеми активізації лізингової діяльності необхідно:

1) потурбуватись про чітку систему оподаткування, яка робила б неможливим подвійне тлумачення, а також узгоджувалась з усіма законодавчими актами, які регулюють лізингові відносини суб'єктів господарювання;

2) створити рівні умови для розвитку фінансового лізингу на ринку фінансових послуг, щоб збільшити зацікавленість всіх суб'єктів підприємницької діяльності в оновленні основних фондів;

3) розробити стратегію об'єктів лізингу з орієнтацією на певні категорії споживачів.

Державне регулювання ринку фінансового лізингу повинно здійснюватися шляхом:

· ведення державного реєстру фінансових установ та ведення обліку юридичних осіб, які не є фінансовими установами й мають можливість за законом надавати фінансові послуги;

· розробки та затвердження нормативно-правових актів, обов'язкових для виконання учасниками ринку лізингу, контролю за їх виконанням;

· здійснення контролю за достовірністю інформації, що надається учасниками ринку лізингу;

· застосування уповноваженими державними органами заходів впливу за порушення чинного законодавства з питань лізингу.

Держава повинна бути зацікавлена у розвитку лізингу, оскільки він є інвестиційним механізмом, що сприяє оновленню техніки та технологій, зростанню конкурентоспроможності економіки, зменшенню енергоємності та матеріалоємності виробництва, зростанню екологічної та технічної безпеки виробництва, покращенню умов праці, розвитку малого та середнього бізнесу.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

У першому розділі розглянуто теоретичні засади здійснення міжнародних лізингових відносин, саму сутність лізингу, його функції; розроблено класифікацію лізингових відносин залежно від різних класифікаційних ознак, тенденції розвитку лізингу у світі, огляд українського законодавства у сфері лізингу.

В результаті дослідження виявлено, що сьогодні одним із найбільш ефективних методів оновлення матеріальної бази і модернізації основних фондів підприємств різних форм власності є лізинг як новий вид фінансування, чому сприяють загальні тенденції економічного розвитку. Світова практика здійснення лізингових операцій доводить, що в умовах економічної кризи, подібної до тієї, що склалася в Україні, цей метод фінансування є найбільш доцільним і мобільним, а, отже, може сприяти збереженню ліквідності більшості підприємств України.

В результаті дослідження ринку лізингових послуг в Україні доведено, що на сьогоднішній день для багатьох підприємств, які вирішують проблему вибору джерела фінансування, саме фінансовий лізинг є найбільш ефективним механізмом залучення капіталу. Але, попри всю перспективність використання даного фінансового інструменту, лізинговий ринок в Україні перебуває на сьогодні лише в зародковому стані, хоч і показує досить високі темпи розвитку. Таким чином, проблема підвищення конкурентоспроможності економіки України переходить в площину пошуку шляхів стимулювання розвитку міжнародного лізингу, як ефективного інвестиційного інструменту.

Шляхом огляду і аналізу чинного законодавства України, дано визначення поняття лізингу, і конкретизовані критерії, по яким лізинг вважається фінансовим, і які узгоджуються з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку. Також виявлено, що в Україні на сьогодні практично відсутні будь-які податкові пільги, які б стимулювали розвиток міжнародного лізингу, а діюча система оподаткування унеможливлює імпорт таких пільг з-за кордону. В результаті чого, з огляду на наявність надмірного оподаткування лізингоотримувача податком на репатріацію і існування проблеми подвійного податкового навантаження податком на прибуток підприємств іноземного лізингодавця, обгрунтовані мотиви зміни податкового законодавства як поступової адаптації до розвитку лізингового бізнесу в Україні. Також запропоновані певні кроки вирішення проблеми активізації лізингової діяльності і шляхи державного регулювання ринку фінансового лізингу.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МІЖНАРОДНОГО ЛІЗИНГУ

2.1 Методи побудови лізингової угоди та інші супровідні документи

Багатосторонній характер лізингових відносин обумовлює необхідність після досягнення узгодженості між лізингодавцем та лізингоотримувачем, визначення процедури організації лізингових взаємовідносин та отримання повідомлення від постачальника про готовність виконання заявки оформити юридичне закріплення економічних стосунків. Поряд із лізинговим договором, укладають і багато інших договорів та супровідних документів щодо обслуговування основного (лізингового) договору, а саме: заяву про проведення лізингу майна, замовлення-наряд на поставку майна, кредитний договір, договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі обладнання (майна) в експлуатацію, договір з технічного обслуговування лізингового майна, договір про страхування майна та інші.

В комплексі лізингових відносин головна роль належить відносинам щодо передачі майна в тимчасове користування, тобто лізинговому договору. Всім іншим договорам лізингового процесу відводиться другорядна роль. У випадку неукладення лізингового договору втрачає всякий сенс робота з укладення всіх інших договорів та супровідних документів. Не випадково, що на протязі всієї роботи основна увага відводиться відносинам, які направлені на виконання лізингового договору.

Юридичне оформлення всіх супровідних документів, по обслуговуванню основного договору слід розмежувати на наступні два етапи: перший - оформляються всі необхідні документи, які необхідно підготувати до укладання лізингового договору, і другий - юридично оформляються документи одночасно з укладенням лізингового договору і після його укладення.

Документи першого етапу оформляються в такій обов'язковій послідовності: заява про проведення лізингу майна, замовлення-наряд на поставку майна, кредитного договору, договір купівлі-продажу, акт приймання-передачі майна. Юридичне оформлення цих документів засвідчує створення необхідних умов для укладення лізингового договору.

На другому етапі оформляються всі останні супровідні лізинговому процесу документи, які створюють сприятливі умови для успішного виконання зобов'язань щодо лізингового договору.

У випадку позитивного вирішення питання про встановлення з клієнтом лізингових відносин лізингодавець повідомляє про це лізингоодержувача і направляє постачальнику замовлення-наряд на поставку майна. В цьому документі лізингодавець повідомляє постачальника, що він прийняв заявку від лізинтоотримувача на лізинг майна і в зв'язку з цим подає постачальнику відповідний наряд на виробництво і поставку об'єкта лізингу.

В замовленні-наряді вказується найменування, місцезнаходження, номер розрахункового рахунку організації, яка прийняла його до виконання. В ньому також вказується вид майна з усіма необхідними параметрами, його ціна, обсяг і строки виконання робіт в цілому і по етапах, порядок здавання і приймання робіт по етапах і в цілому, джерела і порядок фінансування робіт та інші необхідні умови.

Постачальник виконує свої зобов'язання по замовленню-наряду перед лізингодавцем шляхом укладення між ними договору купівлі-продажу, який регламентує їхні взаємовідносини в процесі виробництва, доставки і оплати об'єкта лізингу.

В договорі купівлі-продажу обов'язково відображують такі положення:

· майно передається з метою його подальшої передачі лізингоотримувачу;

· замовник (лізингодавець) передає всі свої обов'язки, за виключенням платіжних, лізингоотримувачу, і постачальник з цим згоден;

· постачальник згоден з тим, що замовник передає всі свої права (за виключенням права власності) лізингоотримувачу і передає йому право безпосередньо пред'являти всі претензії до постачальника.

Порядок поставки і прийняття лізингового майна оформляється актом приймання-передачі майна (обладнання) в експлуатацію. В прийнятті майна беруть участь постачальник, лізингодавець і лізингоотримувач. В акті засвідчується, що поставлене майно відповідає всім вимогам, вказаним в замовленні-наряді, повністю укомплектоване, працездатне і готове до використання. Підписуючи акт приймання-передачі, лізингоотримувач засвідчує належну поставку майна відповідно до вимог договору купівлі-продажу. З дати підписання акта приймання-передачі до лізинтоотримувача переходить багато прав і обов'язків лізинтодавця, а саме:

· починається строк відліку лізингового договору;

· лізингодавець звільняється від відповідальності перед лізингоотримувачем за якість і придатність майна, гарантійних зобов'язань постачальника;

· ризик випадкової загибелі, втрати, пошкодження, розкрадання майна переходить до лізингоотримувача;

· приймає на себе всі права лізингодавця по відношенню до постачальника, пов'язані з можливістю прямо пред'являти претензії щодо якості майна, ремонту і його гарантійного обслуговування.

У випадку, коли під час прийняття виявлені дефекти, які можна усунути, їх необхідно зазначити в акті пріймання-передачі майна. В акті записується термін, не пізніше якого постачальник повинен усунути перелічені дефекти. Якщо постачальник не усуне дефекти в установлений строк, то лізингодавець або в його особі лізингоотримувач може зажадати заміни об'єкта лізингу. Невиконання постачальником вимог лізингодавця дає підстави останньому розірвати договір купівлі-продажу.

Основним документом лізингової угоди є договір лізингу. Він укладається в письмовій формі між лізингодавцем і лізингоотримувачем про надання останньому в тимчасове користування майна за відповідну плату для підприємницької діяльності.

Як свідчить закордонний досвід, лізингова угода може будуватися у функціональному чи в умовно-правовому плані.

Перший варіант договору представлений послідовним переліком можливих операцій, пов'язаних з його реалізацією: купівля, транспортування, монтаж, ремонт, виплата лізингових платежів, страхування та ін. При цьому, в кожному з пунктів зазначаються права та обов'язки сторін.

У другому варіанті угода поділяється на пункти, в яких перелічуються умови її прийняття та розторгнення, окремо права та обов'язки лізингоотримувача, лізингодавця, права та обов'язки третіх сторін, якщо такі є, та ін.

Так, умовно-правовий договір зазвичай містить такі положення:

· пропозиція по лізингу, в якій висвітлюються вимоги до організації лізингової угоди та ліміт часу, протягом якого така операція повинна бути укладена;

· умови лізингу. В цей розділ входять основні показники операції: назва майна, постачальник, ціна продажу, строк дії угоди, умови постачання, платежів, сплата податків, внесків;

· зміст договору, де зазначається основні принципи лізингу (використання обладнання, можливість суборенди тощо);

· умови прийняття договору;

· особливості відмови від договору та його розторгнення. Тут передбачаються також можливі дії сторін у випадку непогодження з розторгненням договору;

· права та обов'язки лізингоотримувача в процесі реалізації угоди;

· права та обов'язки лізингодавця.

Умовно-правова угода зазвичай завершується загальними положеннями по оформленню договору, повноваженнями основних суб'єктів, умовами дії угоди.

Угоди функціонального типу будуються за принципами послідовного опису дій лізингодавця та лізингоотримувача з реалізації угоди. Як приклад побудови функціональної угоди, можна привести таку послідовність:

· сутність і предмет договору;

· порядок оформлення та прийняття договору;

· приведення договору в дію;

· зв'язок лізингодавця з постачальником, транспортування, монтаж майна тощо;

· страхування предмета лізингу;

· оформлення зворотного зв'язку між лізингодавцем та лізингоотримувачем, лізингоотримувачем та постачальником;

· використання лізингового майна;

· проведення ремонту, профілактики, гарантованого обслуговування майна;

· підготовка спеціалістів підприємства-лізингоотримувача до роботи на об'єкті лізингу. Надання супутньої документації;

· пролонгація договору та купівля майна, що було в користуванні;

· виплата лізингових платежів та інших компенсацій;

· розторгнення договору;

· закінчення дії угоди.

Однак, у більшості випадків використовують принцип комбінування угод, де реалізуються переваги як функціонального, так і умовно-правового договору.

При цьому, лізинговий договір включає такі положення:

· предмет договору;

· порядок постачання та прийомка майна;

· права та обов'язки сторін;

· використання майна, ремонт та модифікації;

· страхування;

· строк лізингу;

· лізингові платежі та штрафні санкції;

· відповідальність сторін;

· порядок вирішення спорів;

· умови дострокового розторгнення договору;

· дія сторін після завершення угоди;

· інші умови;

· форс-мажорні обставини;

· юридичні адреси та банківські реквізити.

Згідно зі статтею 10 Закону України „Про фінансовий лізинг”, лізингодавець має право:

· інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

· здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

· відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

· вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

· стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

· вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

· вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов'язаний:

· у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

· попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров'я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

· відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу;

· відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

· прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

Згідно із статтею 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, лізингоотримувач має право:

· обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

· відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

· вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

· вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Лізингоотримувач зобов'язаний:

· прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

· відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов'язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

· своєчасно сплачувати лізингові платежі;

· надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

· письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

· письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу;

· у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

2.2 Вибір методу розрахунку платежів в угодах фінансового лізингу

Оскільки правильне визначення загальної суми лізингових платежів та їх графік є основним критерієм доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу, то аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів необхідно приділити особливу увагу.

Об'єктивною основою визначення розміру плати за лізинг є структура лізингового платежу, яка має багатокомпонентний характер. До її обов'язкових складових відповідно до Закону України «Про лізинг» (ст. 16, п. 2) необхідно віднести:

· суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу (величину амортизаційних відрахувань);

· платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

· компенсацію відсотків за кредитом;

· інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Крім зазначених елементів, до складу лізингових платежів можуть входити: митні платежі, сума податків, які лізингодавець сплачує за об'єкт лізингу, серед яких може бути податок на майно, на користувачів автомобільних доріг, податок на підтримання житлового фонду та об'єктів соціально-культурної сфери, які лізингодавець повинен сплатити, а також податок на придбання автотранспортних засобів (у випадку, коли об'єктом лізингу виступають автотранспортні засоби).

У процесі підготовки та реалізації договору лізингу можуть застосовуватися (за згодою сторін) кілька методів обчислення абсолютної величини лізингових платежів, а саме:

· метод фіксованої загальної суми, коли загальна сума лізингових платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії договору;

· метод авансу, що передбачає попередню виплату авансової суми в погодженому зі всіма сторонами розмірі, і розподіл решти суми лізингових платежів (рівномірно або іншим способом) на весь термін чинності договору лізингу;

· метод мінімальних платежів, за застосування якого загальна сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування від вартості об'єкта лізингу; плату за позикові кошти; комісійну винагороду; плату за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.

Розрахунок лізингових платежів доцільно здійснювати в наступній послідовності:

- розраховуються розміри лізингових платежів по роках на протязі дії лізингового договору;

- розраховується загальний розмір лізингових платежів за весь строк лізингового договору як сума платежів по роках;

- розраховуються розміри лізингових внесків у відповідності з вибраною сторонами періодичністю внесків, а також погодженими ними методами нарахування і способами виплати.

Таким чином, розрахунок загальної суми лізингових платежів розраховується формулою (формула 2.1):

KG = FD +GR + RD + LG + GLD? (2/1/)

де:ЛП - загальна сума лізингових платежів;

АВ - сума амортизаційних відрахувань, яка належить лізингодавцю в поточному році;

ПК - плата за кредитні ресурси, які використані лізингодавцем на придбання лізингового майна;

КВ - комісійна винагорода лізингодавцю за надане майно в користуваняя по лізинговому договору;

ДП - плата лізингодавцю за додаткові послуги лізингоодержувачу, передбачені лізинговим договором;

ПДВ - податок на додану вартість, який виплачується лізингоодержувачем за послуги лізингодавця.

Згідно з діючою методологічною практикою, кожний елемент лізингових платежів обчислюється в загальноприйнятому порядку, виходячи із практики, що склалася.

Так, амортизаційні відрахування, відповідно до п.п.8.6. статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», обчислюються відповідно до норм амортизації, що встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного періоду. Також у законі передбачено, що платник податку може прийняти рішення про застосування інших норм амортизації, що не перевищують норм, визначених даним підпунктом.

Звичайний (прямолінійний) метод - при його застосуванні річну суму амортизації визначають відношенням амортизаційної суми до терміну корисного використання об'єкта ОФ (формула 2.2.):

, (2.2.)

де: -- первісна вартість об'єкта лізингу;

- ліквідаційна вартість об'єкта лізингу;

Т -- термін корисного використання об'єкта.

Метод зменшення залишкової вартості - річну норму амортизації розраховують як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації і річної норми амортизації, яку розраховують по формулі:

, (2.3.)

Прискорений метод нарахування амортизації - річна сума амортизації дорівнює добутку залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на початкову дату нарахування амортизації та річної норми амортизації. Останню розраховують, виходячи з терміну корисного використання об'єкта (формула 2.4.):

, (2.4.)

де: - залишкова вартість об'єкта лізингу.

Виробничій метод - місячну норму амортизації визначають як добуток фактичного місячного об'єму продукції і виробничої ставки амортизації, яку знаходять за формулою (формула 2.5.):

, (2.5.)

де: Q - плановий об'єм продукції.

Тобто, місячну норму амортизації можна представити:

, (2.6.)

Плата за кредитні ресурси (відсоток за кредит), як один із компонентів лізингового платежу, обчислюється шляхом множення величини кредитних ресурсів на кредитну ставку у відсотках, поділену на 100:

, (2.7.)

де: ПК - плата за використані кредитні ресурси, грн;

КР - кредитні ресурси, грн;

- ставка за кредит, процентів річних.

При цьому мається на увазі, що в кожному розрахунковому році плата за використання кредитних ресурсів співвідноситься з середньорічною сумою непогашеного кредиту в поточному році:

, (2.8.)

де: - кредитні ресурси, які використовуються на придбання майна,

плата за які здійснюється в розрахунковому році, грн;

і - залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець року, грн;

Q - коефіцієнт, який враховує питому вагу позичкових коштів в загальній вартості придбаного майна. Якщо для придбання майна використані тільки позичкові кошти, коефіцієнт Q =1.

До складу комісійної винагороди лізингодавця включаються власні витрати лізингодавця, наприклад, оплата лізингових послуг брокерів і прибуток, а також може враховуватися премія за ризик.

Комісійна винагорода може встановлюватись, за домовленістю сторін, в процентах:

1) від балансової вартості лізингового майна;

2) від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.У відповідності з цим, розмір комісійної винагороди лізингодавцю по першому варіанту розраховується по формулі:

, (2.9.)

де:Р - ставка комісійної винагороди, процентів річних від балансової

вартості майна;

БВ - балансова вартість лізингового майна, грн.

Розмір комісійної винагороди лізингодавцю за другим варіантом розраховується за формулою:

, (2.10.)

де: і - залишкова вартість майна відповідно на початок і кінець

року, грн;

- ставка комісійної винагороди лізингодавцю, яка встановлюється в

процентах від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.

Додаткові послуги лізингодавця можуть бути постійними чи тимчасовими з відповідною формою розрахунків. Це залежить від змісту робіт, їх обсягу та періодичності, від умов укладеної угоди. До таких послуг доцільно віднести інформаційні, консалтингові, юридичні, технічні, рекламні та ін.

Плата за додаткові послуги в поточному році розраховується за формулою:

, (2.11.)

де: ДП - плата за додаткові послуги в поточному році, грн;

-

витрати лізингодавця за кожну послугу і їх сумарний вираз, що передбачені лізинговим договором, грн;

Т - строк лізингового договору, років.

Розмір податку на додану вартість розраховується за формулою:

, (2.12.)

де: ПДВ - розмір податку, який підлягає виплаті лізингодавцсм в

поточному році, грн;

- виручка від проведення операції по лізинговому договору в

поточному році, грн;

- ставка податку на додану вартість, процентів.

В суму виручки включаються: амортизаційні відрахування, плата за використані кредитні ресурси, сума винагороди лізингодавцю і плата за додаткові послуги лізингодавця, передбачені договором.

Для розрахунку платежів при здійсненні операцій міжнародного лізингу величина ПДВ, яку лізингодавець повинен сплатити, вже входить до суми амортизаційних відрахувань, які лізингоотримувач сплачує у якості лізингових платежів.

Аналіз лізингового досвіду розвинутих країн свідчить, що лізингові платежі можуть розрізнятися за формою, способом нарахування та виплати, періодичністю сплати, формою розрахунків.

За формою лізингові платежі можуть здійснюватися:

· грошовими коштами (грошова форма);

· продукцією або послугами лізингоотримувача (компенсаційна форма);

· у вигляді комбінації перших двох форм -- грошовими коштами у поєднанні з поставкою продукції або наданням послуг лізингоотримувачем (змішана форма).

Особливим видом платежів є інформація та права. Як свідчить досвід, закордонні інвестори із задоволенням приймають як плату за об'єкти лізингу патенти, технічні розробки, готові до впровадження. На вітчизняному ринку існує ряд прикладів великих лізингових операцій, коли майно лізингувалося в обмін на право використання брокерського місця на біржі, ліцензійні та інші права.

За періодичністю лізингові платежі поділяються на щорічні, піврічні, щоквартальні, щомісячні.

Лізингові платежі за способом їх виплати поділяють на ті, що здійснюються рівними частинами; ті, що поступово зростають; ті, що поступово зменшуються.

Водночас, зарубіжні експерти лізингової діяльності доречно зважають на додатковий спосіб здійснення лізингових платежів як той, що здійснюється з певним обумовленим початковим вкладом (авансом чи депозитом). Платіж з авансом (депозитом) передбачає, що користувач об'єкта лізингу надає лізинговій фірмі аванс чи здійснює виплату у розмірі 15--20 % від купівельної вартості об'єкта лізингу після підписання лізингового контракту, але до моменту постачання об'єкта, а останню частину -- 80 або 85 % виплачує після підписання протоколу про прийомку (введення в експлуатацію) протягом 3--5 років щоквартально.

Так, найрозповсюдженішим і простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка. Це пов'язано передусім із:

· підвищеним ступенем ризику здійснення підприємницької діяльності в Україні;

· схильністю до невиконання резидентами -- суб'єктами лізингового бізнесу своїх партнерських зобов'язань;

· загальноекономічними порушеннями кризового характеру.

Зважаючи на реалії лізингового бізнесу в Україні, слід врахувати ще один спосіб лізингових виплат -- з прискореними платежами, коли лізингоотримувач погашає більшу частину своєї заборгованості протягом перших років використання об'єкта лізингу (зокрема обладнання), коли витрати на утримання обладнання невеликі.

Загалом, вибір способу платежу залежить від фінансового стану і платоспроможності лізингоотримувача. В період освоєння лізингоотримувачем обладнання і відсутності у нього достатньої кількості грошових коштів можуть бути передбачені зменшені розміри лізингових платежів з подальшим їх збільшенням в часі до закінчення строку дії лізингового договору. Якщо у лізингоотримувача хороший фінансовий стан, він може значну суму лізингового платежу сплатити через авансовий платіж.

У лізингових компаніях Росії, деяких лізингових компаніях Японії, Франції, ряду лізингових компаніях України застосовують таку методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів:

, (2.13.)

де:А -- вартість лізингової угоди;

С -- ставка лізингового відсотка;

Т -- періодичність лізингових платежів (наприклад, раз у півроку);

П -- термін угоди.

Для визначення суми лізингового платежу, скоригованого на залишкову вартість об'єкта лізингу, використовується формула дисконтного множника:

, (2.14.)

Зважаючи на поширене застосування платежу з авансом як способу нарахування лізингових платежів, наведена формула коригується на додатковий дисконтний множник:

, (2.15.)

Програмне забезпечення комп'ютерів кредитного (лізингового) управління банку дозволяє визначити мінімальну суму лізингового платежу (яка за умови рівномірної сплати лізингових платежів буде однаковою протягом установленого угодою періоду) та загальну суму лізингового платежу як ряд поступальних математичних перетворень, що базується на дисконтному множнику, та скласти графік лізингових платежів.

2.3 Методика оцінки економічної ефективності лізингового фінансування

Аналіз лізингових операцій завершується оцінкою їх економічної ефективності. При цьому визначається величина номінального і реального, фактично отриманого, доходу від лізингових операцій. Дохід від них являє собою суму фактично отриманої орендної плати від орендаторів. До складу орендної плати належать:

· сума амортизації майна, що орендується,

· дохід лізингодавця за послуги, що надаються,

· ризикова премія.

Отже, прибуток від лізингових операцій складає різницю між сумою фактично отриманої орендної плати і сумою нарахованої амортизації на лізингове майно, а сума доходу -- суму фактично отриманої орендної плати. Отже, щоб розрахувати рівень дохідності лізингових операцій, можна скористатися такими формулами:

, (2.16.)

Для розрахунку рівня рентабельності лізингових операцій використовується така формула:

, (2.17.)

Прибутковість лізингових операцій дорівнює співвідношенню між сумою прибутків від лізингових операцій і сумою майна, переданого в оренду:

, (2.18.)

Узагальнюючим показником значимості лізингових операцій в одержанні прибутку є питома вага доходу від лізингових операцій у загальній сумі доходу ():

, (2.19.)

Крім того, в процесі аналізу лізингових операцій використовується такий показник, як доцільність проведення цих операцій. Показник визначається через зіставлення питомої ваги доходів (або прибутків) від лізингових операцій у загальній сумі доходів (або прибутку) банку з питомою вагою лізингових операцій у загальній сумі активу балансу. Якщо значення внеску лізингових операцій у загальну справу одержання прибутку більше, ніж їх питома вага в активах, то це свідчить про порівняно високу ефективність цих операцій.

Один із підходів до визначення ефективності проекту лізингу запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко:

, (2.20.)

де: - вартість об'єкту лізингу;

- чистий прибуток 1-го періоду;

- лізинговий коефіціент;

n - строк лізингу;

і - період лізингового договору (і=1, 2, .... n).

Чистий прибуток при цьому визначається на основі балансу грошових надходжень і витрат, що розробляється в складі бізнес-плану при підготовці лізингового проекту. Якщо значення перевищує нерівність (граничну ефективність проекту), необхідно враховувати ступінь ризику реалізації проекту.

Ще одним показником, що характеризує ефективність лізингової операції, є показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой:

, (2.21.)

де: - загальна сума лізингових платежів за період дії лізингового договору, приведена до першого року лізингу;

- одноразові витрати лізингодавця в році t, грн.;

- поточні витрати лізингодавця в році t, грн.;

- податки, виплачувані лізингодавцем у році t, грн.;

- виторг від реалізації майна, що повертається лізингодавцю в році t, грн.;

- коефіцієнт дисконтування (чинник часу), що представляє собою очікувану норму прибутку від капітальних вкладень у лізингову операцію в році t:

, (2.22.)

де i - розрахунковий розмір ставки дисконту.

Дані методики, незважаючи на ретельне пророблення, мають односторонній характер, тому що визначають економічний ефект тільки для лізингодавця. Економічний ефект для лізингоотримувача можна представити як наступну нерівність:

(2.23.)

де: - вартість об'єкта основних виробничих фондів;

К(%) - процент по кредиту;

- вартість ліквідації об'єкта основних виробничих фондів;

- загальна сума лізингових платежів;

Д(%) - процент по депозиту (або можливий прибуток від використання коштів, що визволилися внаслідок застосування лізингу);

- вартість ремонту об'єкта лізингу (якщо він здійснюється за рахунок лізингодавця);

Т - термін реалізації лізингового проекту.

Знак ">" свідчить, що проект ефективний, "<" -- неефективний, "=" - необхідний більш ретельний аналіз, спрямований на визначення позитивних і негативних чинників (які носять не явно виражений характер).

Однак, якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний. Їм зможуть займатися тільки банки й інші організації, що мають досить вільних засобів і не потребують кредитів, а також підприємства - виробники.

Дана формула передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання. При лізингу таких об'єктів необхідно враховувати більш високі експлуатаційні витрати (якщо за договором їх не несе лізингодавець), невисоку продуктивність, а також оцінювати вартість об'єкта, виходячи з його технічного стану і цін, що склалися на ринку лізингу подібної техніки.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Другий розділ присвячений методичним аспектам функціонування лізингових операцій, зокрема, визначенню методів побудови лізингової угоди, методик розрахунку лізингових платежів і оцінки ефективності лізингового фінансування.

В результаті дослідження методів складання лізингової угоди, виділено два підходи - функціональний і умовно-правовий, визначено склад типової угоди відповідно до цих двох методів. Окрім цього, визначено інші супровідні документи, які є обов'язковими для юридичного закріплення економічних стосунків сторін лізингової угоди. Також визначено права і обов'язки лізингодавя і лізингоотримувача, які потрібно враховувати при складанні угод фінансового лізингу.

Особливу увагу приділено аналізу методичних засад розрахунку лізингових платежів. Визначено основні методи обчислення абсолютної величини лізингових платежів, їх склад і порядок обчислення кожного елементу. Також розглянуто методи обчислення амортизаційних нарахувань як основної складової лізингового платежу. Окрім основних, розглянуто методику розрахунку лізингових платежів, яка базується на формулі ануїтетів. Також розроблено класифікацію лізингових платежів за формою, періодичністю, способом виплати, і виявлено, що найрозповсюдженішим і простим варіантом виплати лізингових платежів в Україні є лінійна або рівномірна виплата з першим внеском, який за розміром часто збігається зі ставкою лізингового відсотка.

В результаті дослідження методики оцінки економічної ефективності лізингового фінансування, визначено методи розрахунку таких показників ефективності, як прибуток від лізингових операцій, рентабельність лізингових операцій, прибутковість лізингових операцій, а також питома вага доходу від лізингових операцій у загальній сумі доходу.

Окрім того, визначено і обгрунтовано підхід до визначення ефективності проекту лізингу, запропонований начальником відділу Фінансово-лізингового будинку банку «Україна» Б. Мариниченко, та показник інтегрального економічного ефекту, розроблений Г. Холодним і Ю. Коронатовой.

Окремо досліджено показник, який визначає економічний ефект для лізингоотримувача від здійснення лізингової операції. В результаті виявлено, що даний показник передбачається для визначення ефективності лізингу нового обладнання, а також те, що якщо лізингодавець буде включати в плату за лізинг відсоток по кредиту, то лізинг буде неефективний.

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА МЕХАНІЗМУ ВИКОРИСТАННЯ ПІІ „ІНТЕРТЕХНОЛОГІЯ” ТОВ МІЖНАРОДНОГО ЛІЗИНГУ ДЛЯ ФІНАНСУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

3.1 Обґрунтування намірів ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ укладення міжнародної лізингової угоди

Для оцінки організаційно-економічного механізму здійснення лізингових операцій розглянемо конкретну ситуацію використання лізингу для фінансування діяльності підприємства на прикладі ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ.

Підприємство з іноземними інвестиціями „Інтертехнологія” Товариство з обмеженою відповідальністю, скорочено - ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ, створене 06 жовтня 1992 р. в м. Києві. На сьогоднішній момент фірма має багатогалузеву структуру господарювання в різних сегментах ринку:

*спектр поліграфічних послуг на базі власного поліграфічного виробництва, створеного в 1996 р.;

*здійснення рекламної діяльності та пов'язане зі здійсненням такої діяльності виробництво щитів, вивісок, в тому числі світлових, стендів та іншої подібної продукції.

В перелік послуг поліграфічного центру входять як послуги по друку, так і послуги додрукового та післядрукового процесу з використанням матеріалів і технології провідних виробників.

Поліграфічний центр „Інтертехнологія” випускає продукцію широкого спектру: плакати і афіші, буклети, листівки, брошури, книги в твердій та м'якій обкладинці, журнали, художні каталоги, теки, різноманітні календарі, подарункові вироби, постери, етикетки, наклейки та ін. Основні послуги:

· високоякісний друк глянцевих журналів, каталогів, книг, плакатів, буклетів та іншої поліграфічної продукції на власному обладнанні;

· розробка фірмового стилю (логотип, торгова марка, бланк, етикетка);

· розробка логотипу;

· підготовка макетів для будь-якої рекламної продукції;

· розробка і дизайн будь-якої упаковки;

· дизайн, макетування, сканування, кольороподіл, верстка, підготовка макету до друку.

Діяльність поліграфічного центру орієнтована на оперативне надання поліграфічних послуг для великого і середнього замовника. Масштаби підприємства в умовах конкуренції дозволяють зробити виробництво мобільним, виконувати замовлення будь-якої складності і об'єму.

Сьогодні на поліграфічному ринку України існує близько 2000 типографій, які випускають різноманітну друковану продукцію, в тому числі і журнали. Визнаними лідерами випуску друкованих видань є такі великі підприємства, як: "Преса України", "Новий друк", друкарня "Юнивест Принт" , "Бліц-Принт".

Підприємство з іноземними інвестиціями «Інтертехнологія» ТОВ належить до середнього сегменту типографій, який охоплює близько 800 - 1000 друкарень. Ці підприємства можна по праву вважати прямими конкурентами ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ. Серед них безпосередніми конкурентами є такі типографії, як: «Інфо принт», «Вольф», «Поліпринт», «Софія-А» (рис.3.1.):

Рис.3.1 Характеристика середнього сегменту поліграфічного ринку в розрізі типографій

Ключовими факторами успіху ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ серед конкурентів є такі показники, як широкий асортимент продукції, якість обслуговування клієнтів, наявність нового обладнання від виробників - лідерів світового рівня, досвід роботи на поліграфічному ринку України, надання компанією послуг додрукового і післядрукового процесу.

Стосовно ринків збуту, ринок поліграфічних послуг України поділяється на 2 сегменти:

- ринок неперіодичних видань, до яких входять книги і брошури, автореферати, нотні, образотворчі та картографічні видання. Цей сегмент книжкового ринку складав у 2008 р. 81,1 % від загальної ємності ринку за кількістю друкованих видань;

- ринок періодичних та продовжувальних видань, до якого входять журнали, збірники, бюлетні, бібліографічні видання, календарі книжкового типу та газети. Цей сегмент у 2008 р. містив 18,9 % від загальної ємності ринку за кількістю видань.

Загалом, ємність поліграфічного ринку в Україні у 2008 році становила 4 429 893,40 тис. примірників продукції і 27748 друкованих одиниць.

Аналізуючи динаміку випуску журнальної продукції в Україні, можна побачити помітне зростання тиражів журнальних видань за 2001-2004 рр., що каже про розширення споживчих потреб у цій продукції, але у 2005-2007 рр. спостерігається незначне скорочення тиражів. Це пов'язано з тим, що багато журнальних видань, які з'являються на ринку, орієнтовані не на масового, а на конкретного споживача (журнали про комп'ютери, мобільні телефони, тощо), і зростання кількості таких видань, що мають одну тематику, призводить до постійної боротьби за потенційного покупця. Тому на ринку немає постійної стабільності і впевненості у тому, що твою продукцію розкуплять, що і призводить до зменшення тиражів. Це твердження відноситься до тих журнальних видань, які тільки з'являються на ринку і ще не встигнули на ньому утвердитися. Але в Україні видаються і такі журнали, які встигли завоювати інтерес, а отже і стабільних покупців, і тому видавці можуть собі дозволити випускати їх великими тиражами з певною упевненістю, що продукт не залишиться на складі, принаймні у значній кількості.

Головною стратегією ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ є збільшення своєї частки на поліграфічному ринку України. Дана стратегія вимагає постійного вдосконалення якості продукції і послуг, розширення об'ємів діяльності підприємства, збільшення фонду основних засобів, налагодження договірних відносин зі споживачами.

Основними ж споживачами і замовниками продукції ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ є:

· виробничі та інші компанії і підприємства, яким необхідна реклама (споживачі рекламної продукції);

· рекламні агенти;

· видавництва (споживачі книг, журналів).

Підприємство не має дилерів та посередників, прийом замовлень і здача виконаної роботи здійснюється безпосередньо напряму із замовниками. Це дає змогу безпосередньо знати вимоги споживачів до продукції та вивчати їх потреби. Основна увага приділяється позиціонуванню. Ціна визначається на основі власних витрат підприємства і собівартості продукції.

Для розширення своєї діяльності підприємство купує нове обладнання, яке дозволяє збільшити асортимент продукції і послуг, покращити їх якість і оперативність надання.

Листова офсетна друкувальна машина KBA RAPIDA 74 забезпечує економічний, швидкий, простий та надійний друк газет, журналів, телефонних довідників та книжкових зошитів. Листова офсетна машина Rapida 74 являється сучасною високопродуктивною машиною для універсального і рентабельного поліграфічного виробництва у форматі 52 х 74 см. З максимальною швидкістю друку 18 000 лист./год.

Приймаючи до уваги повну завантаженість сьогодні листової офсетної друкувальної машини KBA RAPIDA 74 на підприємстві, з придбанням ще однієї ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ зможе виконувати принаймні в 2 рази більше замовлень і, відповідно, значно збільшити об'єми реалізації продукції. Враховуючи свої переваги перед конкурентами, це дасть змогу збільшити свою частку на ринку до 10% - 15%.

Для придбання листової офсетної друкувальної машини KBA RAPIDA 74 вартістю 700 000,00 Євро, необхідно залучити додаткове фінансування.

Враховуючи ситуацію, що склалась сьогодні на ринку фінансових послуг в Україні, при умовах значного обмеження банківського кредитування і наявності високих процентних ставок і певної недовіри до банківського сектору, вирішено скористатись такою формою фінансування зовнішньоекономічної діяльності, як лізинг, а саме міжнародний фінансовий лізинг. Адже лізинг є менш ризикованою формою фінансування, оскільки враховує в однаковій мірі як інтереси лізингодавців, так і лізингоотримувачів.

Оскільки виробництво друкувальної машини здійснюється у Латвії, то лізингову компанію також обрано у Латвії.

На сьогоднішній день на латвійському ринку лізингових послуг працює близько 22 компаній, серед яких 7 компаній (дочірні підприємства банків) об'єднались у Латвійську асоціацію лізингодавців (ЛАЛ). Вони займають не менше 75% латвійського ринку лізингових послуг. Ці компанії працюють на ринку лізингу легкових автомобілів, комерційного транспорту, обладнання, їх клієнти - в основному, підприємства. З 2002 по 2007 рр. у Латвії спостерігався стрімкий розвиток ринку лізингових послуг, що відображає ріст портфелю лізингових компаній - з 2002 по 2007 рр. він виріс приблизно у 6,5 разів. Найбільш швидкі темпи росту відмічені у 2006 та 2007 роках.

Починаючи з другої половини 2007 року можна говорити про вповільнення темпів росту, а на кінець 2008 року - про наявність серйозних факторів ризику для майбутнього розвитку ринку лізингових послуг. Основні фактори - стрімко зростаюча інфляція споживчих цін, прийняття проти інфляційного плану в квітні 2007 року, значне зростання процентних ставок по кредитам і лізингу, зростаюча кількість боржників по кредитам і лізингу.

Незважаючи на вище перераховані фактори, ринок лізингу у Латвії поступово відновлюється, що дає змогу заключати лізингові угоди на поставку обладнання.

Проаналізуємо лізингові програми, які пропонують провідні банки Латвії (таблиця 3.1):

Таблиця 3.1

Аналіз ринку лізингових послуг Латвії

Як видно з таблиці 3.1., найпривабливішими виглядають умови, які пропонує Trasta Komercbanka. Окрім того, Trasta Komercbanka має гарну репутацію, його активи в першому кварталі 2009 року збільшились на 7%, прибуток склав 670 тисяч лат; об'єм вкладів банку за перші 3 місяці 2009 року збільшився на 750 тисяч лат, а кредитний портфель - на 2,6%. Дані показники свідчать про позитивні фінансові результати діяльності банку і його стабільне положення на фінансовому ринку.

Таким чином, для придбання друкувальної машини вирішено укласти угоду фінансового лізингу з Trasta Komercbanka (Латвія) на наступних умовах: строк лізингу - 7 років, авансовий платіж - 10% від вартості обладнання, комісія банку - 8% річних від середньорічної залишкової вартості лізингового майна.

Отже, схема лізингової угоди має наступний вигляд (рис.3.2.):

Рис.3.2 Організація здійснення експортного лізингу

3.2 Проведення розрахунку лізингових платежів

З метою вибору найбільш економічно вигідної форми і схеми здійснення лізингового фінансування, проведемо розрахунок лізингових платежів відповідно до умов лізингової угоди.

Для розрахунку загальної суми лізингових платежів і складення графіку їх виплат скористаємось методом розрахунку лізингових платежів за договором фінансового лізингу з виплатою авансу при укладенні договору і наданням лізингоотримувачу права викупу майна за залишковою вартістю після закінчення строку дії договору. Приймемо, що лізингові платежі здійснюватимуться у грошовій формі, щорічно, рівними частинами. Виходячи з вартості обладнання і умов банку, проведемо розрахунок лізингових платежів:

1. Розрахуємо величину амортизаційних відрахувань лізингоотримувача. Для цього скористаємось прямолінійним методом нарахування амортизації по формулі 2.2. (ліквідаційна вартість об'єкта складає 105 000,00 Євро):

Євро.

2. Проведемо розрахунок середньорічної вартості майна (таблиця 3.2.):

Таблиця 3.2.

Розрахунок середньорічної вартості майна, тис. Євро

3. Проведемо розрахунок загальної суми лізингового платежу. Комісія банку складає 8% від середньорічної вартості майна. Використовується такий вид лізингу, як «чистий» лізинг, тобто додаткові послуги лізингодавець не надає. Оскільки використовується міжнародний лізинг, то вартість обладнання вже містить витрати ПДВ лізингодавця, тому амортизаційні відрахування будуть включати частину податкових зобов'язань лізингодавця:

Таблиця 3.3

Розрахунок загальної суми лізингового платежу, тис. Євро

Загальний розмір лізингового платежу складає 820,40 тис. Євро. Загальний розмір лізингового платежу за мінусом авансу становить:

ЛП=820,40 - 70,00 = 750,40 тис. Євро.

Графік виплат лізингових платежів наведений в таблиці 3.4.:

Таблиця 3.4

Графік сплати лізингових платежів

Таким чином, лізингові платежі складатимуть 107 200,00 Євро щорічно. Сума амортизаційних відрахувань за період дії договору складе 595 000,00 Євро, що становить 85% вартості обладнання (дотримано норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункт 1.18.2 статті 1). Також, відповідно до цього підпункту, лізингоотримувач після закінчення терміну дії лізингової угоди викупає обладнання за залишковою вартістю - 105 000,00 Євро.

При перетині обладнанням території України лізингоотримувач сплачує ПДВ в сумі 140 000,00 Євро, в результаті чого у підприємства виникає податковий кредит. Це дає йому змогу коригувати свої податкові зобов'язання протягом декількох років. Також, оскільки лізинг «чистий», у лізингодавця виникають додаткові витрати по доставці, розвантаженню обладнання. Відповідно до Закону України «Про єдиний митний тариф», розділу III, статті 19,: «до 1 січня 2015 року товари, які не виробляються в Україні і ввозяться на митну територію України для використання у видавничій діяльності та діяльності з виготовлення книжкової продукції, яка виробляється в Україні, та мають згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності код 8443110000 (машини для офсетного друку та обладнання і частини до них), звільняються від сплати мита».

Таким чином, додаткові витрати лізингоотримувача складуть вартість навантаження, доставки і розвантаження обладнання в сумі 3 000,00 Євро.

Комісійна винагорода лізингодавця в сумі 225 400,00 Євро відноситься до валових витрат підприємства (стр.140 таблиці 3.5.), а величина основних фондів збільшиться на вартість обладнання з початку введення його в експлуатацію у 2010 році.

Нижче наведені план доходів і витрат ПІІ «Інтертехнологія» на період дії лізингової угоди (таблиця 3.5.) та прогноз потоку грошових коштів (таблиця 3.6.):

Таблиця 3.5

План доходів і витрат на період дії лізингової угоди (курс Євро/грн. = 10,00)

Прогнозуючи план доходів і витрат до 2016 року, приймемо до уваги, що з моменту введення в експлуатацію другої друкувальної машини у 2010 році збільшиться об'єм виробництва і, відповідно, реалізації продукції. Виходячи із планової річної завантаженості машини в 3072 годин і продуктивності 1476 аркушів на годину, зпрогнозуємо додатковий об'єм реалізації на 2010 рік - 4 262 220,00 грн. З 2010 по 2012 рік заплануємо збільшення об'ємів реалізації у вартісному виразі на 15%, з кожним наступним роком - на 5%. За прогнозом, вже існуючий обсяг реалізації продукції з кожним роком буде зростати на 5%. Пропорційно об'єму реалізації буде зростати собівартість продукції і, відповідно, адміністративні витрати і витрати на збут.

В результаті прогнозу плану доходів спостерігається щорічне зростання чистого прибутку підприємства, що свідчить про успішність впровадженого проекту (Рис.3.3):

Рис.3.3 Прогноз чистого прибутку на період дії лізингової угоди

В таблиці 3.6. представлений прогноз потоку грошових коштів на період дії лізингової угоди.

В результаті спостерігається щорічний прибуток підприємства після сплати лізингових платежів, що свідчить про успішність впровадженого проекту (Рис.3.4.):

Рис.3.4 Прогноз прибутку після сплати лізингових платежів

3.3 Перспективи і загальні рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій підприємством

З метою оцінки доцільності здійснення даної лізингової операції, проведемо оцінку економічної ефективності.

Економічний ефект для ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ укладення даної міжнародної лізингової угоди можна представити як наступну нерівність (формула 2.3.8.), тис. грн.:

7500,00 + 2254,00 + 1050,00 › 7504,00.

Знак ">" свідчить, що проект ефективний, і його впровадження є привабливим для лізингоотримувача.

Проведемо оцінку ефективності впровадження даної лізингової угоди з точки зору інвестицій в основні фонди і виробничий потенціал підприємства за допомогою сукупності показників:

1. Чиста теперішня вартість (ЧТВ) - це різниця результатів і витрат за розрахунковий період, приведених до одного, як правило, початкового року, тобто з урахуванням їх дисконтування (формула 3.1.):

; де: (3.1.)

Тр -- розрахунковий рік;

Дt -- результат (отримані доходи) в t-й рік;

Вt -- витрати в і-й рік;

-- коефіцієнт дисконтування, який розраховується за формулою:

; де: (3.2.)

Е -- ставка дисконту.

При розрахунку чистої теперішньої вартості використаємо ставку дисконту, рівну 28%. Таким чином, чиста теперішня вартість дорівнюватиме 12731,13 тис.грн. Тобто, чиста теперішня вартість є позитивною, що означає, що запропонований проект доцільно прийняти.

2. Індекс рентабельності інвестицій (JR). Індекс рентабельності -- це відношення приведених доходів до приведених на цю ж дату витрат. Розрахунок індексу рентабельності здійснюється за формулою 3.3.:

(3.3.)

Індекс рентабельності проекту складає 1,38, тобто JR > 1. Це означає, що запропонований проект вважається економічно ефективним.

При здійсненні операцій по міжнародному лізингу завжди існують ризики як для лізингодавця, так і для лізингоотримувача, пов'язані із недосконалим вивченням фінансового стану контрагентів, незнанням специфіки виробничої діяльності лізингоотримувача, недосконалістю державного регулювання лізингової діяльності (зокрема, в Україні), також суттєвими є валютний, інфляційний, регулятивний, політичний ризики .

Для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення розроблені певні рекомендації:

1. Основним напрямом зниження фінансових та інших ризиків лізингодавців є наявність достовірної інформації про фінансово-господарський стан і перспективи розвитку підприємств - лізингоотримувачів. З метою виявлення джерел підвищення ефективності міжнародного лізингу, фінансовий стан лізингоотримувача запропоновано визначати на основі розрахунку таких показників:

· ефективність виробничої діяльності (за даними балансу і бухгалтерського звіту);

· ефективність інвестицій (за даними плану грошових потоків та капіталовіддачі);

· ставки фінансування договору лізингу;

· норма прибутку, чиста рентабельність та ін.

Дослідження показали, що лізингова діяльність, незважаючи на відсутність законодавчо регламентованих пільг, по суті, є пільговою через те, що держава регулює розміри податків, норми амортизації, кредитних і тарифних ставок, митних зборів і тим самим стимулює розвиток ефективних видів і форм лізингу.

2. Потенційні лізингодавці і лізингоотримувачі, маючи необхідність в укладанні лізингових угод, завжди стоять перед проблемами вибору схем лізингу та організаційно-економічного механізму їх реалізації. Є пропозиція вести цю роботи в три етапи:

· проектування, підготовка і обґрунтування лізингової угоди;

· юридичне оформлення лізингової угоди за результатами прийнятих рішень і розрахунків, виконаних на першому етапі;

· реалізація лізингової угоди.

Характер і обсяг роботи на кожному етапі відрізняється, проте необхідно, щоб вони розглядалися в комплексі і були взаємоузгоджені. Здійснення цих кроків в такій послідовності, а також підготовка необхідних документів на кожному етапі дасть змогу вже на початку впровадження певної лізингової схеми конкретно визначити параметри даної угоди, схему здійснення лізингової операції, ризики, і в деякій мірі спростить весь процес її здійснення, що дуже часто є до кінця незрозумілим для обох сторін.

3. Для цілей організації і виконання міжнародних лізингових угод і договорів рекомендовано методику складання бізнес-плану підприємства, метою якого є отримання кредиту, залучення інвестицій та потрібного обладнання чи іншого майна, визначення стратегічних і тактичних цілей. В свою чергу, бізнес-план повинен складатися і лізинговими компаніями - лізингодавцями. Це дасть змогу вже на початковому етапі переговорів мати конкретне уявлення кожної зі сторін про параметри майбутньої лізингової угоди.

4. Також сформульовані певні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення бухгалтерського обліку і оподаткування лізингових операцій. У країнах з ринковою економікою важливою формою економічних взаємовідносин між державою і учасниками лізингу є система податків і податкових пільг. В багатьох країнах такі пільги введені і сприяють розвитку лізингу. В Україні ефективну систему оподаткування лізингових операцій ще не створено, більше того, загальні недоліки існуючої системи характерні і для лізингу. В роботі показано, що діюча система оподаткування підприємницької діяльності і, у тому числі, лізингу не стимулює його розвиток і не спрямована на вирішення проблем залучення інвестицій та здійснення інновацій. Запропоновано розглянути можливість звільнення лізингоотримувачів від сплати ПДВ при оформленні митної декларації, оскільки лізингоотримувач ввозить не свою власність. Предмет міжнародного лізингу може стати власністю лізингоотримувача-резидента лише за умов виконання договору лізингу. У випадку, якщо договір лізингу розривається, предмет лізингу повинен бути повернений лізингодавцю. Так, даний ПДВ доцільніше сплачувати в момент переходу права власності на майно лізингоотримувачу і виходячи із залишкової його вартості на момент переходу.

Для вирішення проблеми подвійного оподаткування запропоновано розгляд таких методів:

· податковий кредит, або зарахування (зменшення суми належних до сплати в бюджет податків на суму, сплачену закордоном. Однак таке зменшення, повинно здійснюватися не на всю суму сплаченого закордоном податку, а тільки на ту його частину, яка не перевищує максимально можливу суму податку з такої ж суми прибутку в країні резидента);

· податкове вирахування (зменшення суми сукупного оподатковуваного прибутку в державі, в якій компанія є податковим резидентом, на суми податків, сплачених в інших країнах);

· податкове звільнення (угоди про уникнення подвійного оподаткування - держава, де зареєстрована організація, оподатковує певні види прибутку, в тому числі і закордонного, при цьому доходи, отримані в іноземних державах, не будуть підлягати оподаткуванню в цих державах).

З метою створення додаткових економічних стимулів здійснення міжнародних лізингових операцій необхідним є також введення механізму прискореної податкової амортизації. Зокрема вона може застосовуватись, наприклад тільки на певну групу товарів, лізинг якого має пріоритетне значення для розвитку економіки, а також шляхом введення прискореної податкової амортизації в перші роки використання високотехнологічного обладнання.

Застосування даних рекомендацій дозволить поліпшити взаємовідносини між учасниками лізингової угоди. Виходячи із реальної ситуації, що склалася в країні, можна стверджувати, що ефективність лізингових відносин і підвищення їх впливу на розвиток національної економіки і вирішення конкретних задач можуть бути забезпечені на базі вдосконалення організаційно-економічних механізмів, а саме через вдосконалення законодавства, економічних методів управління, поєднання інтересів учасників лізингу, використання різних джерел фінансової підтримки, спрямування інвестицій в технічне переозброєння і оновлення виробництва.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

Третій розділ присвячений розробці механізму використання ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ міжнародного лізингу для фінансування зовнішньоекономічної діяльності підприємства. В результаті здійснення обгрунтування намірів ПІІ «Інтертехнологія» ТОВ укладення міжнародної лізингової угоди, проведено розрахунок лізингових платежів і визначено перспективи і розроблено загальні рекомендації щодо здійснення міжнародних лізингових операцій підприємством.

Обґрунтовано необхідність збільшення основних фондів ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ з метою розширення діяльності і збільшення обсягів виробництва продукції, доведено переваги вибору лізингу як форми фінансування придбання нового обладнання. Шляхом дослідження латвійського ринку лізингових послуг здійснено обґрунтований вибір лізингодавця.

Здійснено оцінку економічної ефективності організації даної лізингової операції шляхом визначення потоку грошових коштів на період дії лізингової угоди, а також розрахунку показників чистої теперішньої вартості і індексу рентабельності інвестицій. В результаті виявлено, що чиста теперішня вартість є позитивною, що означає, що запропонований проект доцільно прийняти, а індекс рентабельності проекту JR > 1, що означає, що запропонований проект вважається економічно ефективним.

Розроблено основні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Також сформульовані певні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення бухгалтерського обліку і оподаткування лізингових операцій. Запропоновано розглянути можливість звільнення лізингоотримувачів від сплати ПДВ при оформленні митної декларації, запропоновано розгляд декількох методів для вирішення проблеми подвійного оподаткування, також доведено необхідність введення механізму прискореної податкової амортизації при організації операцій міжнародного лізингу.

Визначено, що застосування даних рекомендацій дозволить поліпшити взаємовідносини між учасниками лізингової угоди, а ефективність лізингових відносин і підвищення їх впливу на розвиток національної економіки і вирішення конкретних задач можуть бути забезпечені на базі вдосконалення організаційно-економічних механізмів, а саме через вдосконалення законодавства, економічних методів управління, поєднання інтересів учасників лізингу, використання різних джерел фінансової підтримки, спрямування інвестицій в технічне переозброєння і оновлення виробництва.

ВИСНОВКИ

Дана робота присвячена актуальній проблемі - вдосконаленню організаційно-економічного механізму розвитку лізингу в Україні, яка має велике значення для подальшого розвитку лізингу і управління цим процесом.

З удосконаленням у світі економічних систем та фінансових операцій лізинг розглядається як новий вид фінансування, особливий вид інвестиційної діяльності. У різних формах він є альтернативою банківського кредитування. Використання даної послуги дає змогу значно зменшити стартовий капітал для започаткування та розвитку бізнесу. Тож, розширення лізингових операцій стає рушієм розвитку малих та середніх підприємств. Розвиток ринку лізингових операцій може відіграти вирішальну роль у модернізації обладнання підприємств, розвитку малого і середнього бізнесу в Україні, особливо враховуючи той факт, що більшість малих підприємств не може скористатися кредитами у зв'язку з відсутністю у потрібному обсязі заставного майна. Ринок лізингових послуг в Україні сьогодні демонструє явно виражену тенденцію у бік їх імпорту. Так, понад 80% лізингових операцій здійснюються за договорами міжнародного лізингу. Основними причинами цього є прийнятні умови нерезидентів України за такими показниками, як термін лізингу, розмір передоплати, а також те, що закордонні компанії є класичними фінансовими посередниками і на відміну від українських, не заробляють на самому предметі лізингу.

В умовах глобалізації світової економіки сфера послуг набуває най динамічнішого розвитку та стає одним із впливових чинників, від яких залежить зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності країни на світових ринках, покращення добробуту населення. Особливу роль в цьому процесі відіграють окремі види послуг, зокрема послуга міжнародного лізингу. Традиційні форми інвестування, зокрема залучення власних коштів і банківських кредитів, вже не здатні задовольнити потреби в інвестиціях і стримують НТП. Доказом цього є постійне зростання частки лізингу в загальних інвестиціях розвинених країн.

Втілення стратегії економічного зростання нашої держави та розвитку її окремих пріоритетних галузей на засадах міжнародного лізингу можливо лише за умови створення функціонального регуляторного механізму, що включає в себе методи цивільно-правового регулювання, методи економічного регулювання, а також адміністративні методи регулювання лізингової діяльності. Саме система регулювання визначає динаміку, тенденції та напрямки розвитку міжнародного лізингового ринку. Особливе значення мають економічні методи регулювання лізингу, серед яких слід виділити систему оподаткування, яка безпосередньо впливає на економічну доцільність та ефективність використання даного фінансового інструменту.

В результаті даної роботи досягнуті наступні теоретичні, методичні і практичні результати:

· в результаті аналізу міжнародного ринку лізингових послуг визначені тенденцій і перспективи його розвитку;

· визначена класифікація видів і форм лізингу за різними класифікаційними ознаками, сформульовані основні функції лізингу;

· визначено сучасний стан ринку лізингу в Україні, рівень його інтеграції у світовий ринок лізингових послуг;

· виявлено позитивні і негативні сторони в діючому законодавстві України з приводу державного регулювання лізингових операцій;

· визначено критерії доцільної участі лізингоотримувача та лізингодавця у процесі організації лізингового бізнесу шляхом визначення методів побудови лізингової угоди, розрахунку лізингових платежів і оцінки ефективності лізингового фінансування;

· розроблено проект організації міжнародної лізингової операції на ПІІ „Інтертехнологія” ТОВ, обґрунтовано його доцільність і ефективність впровадження;

· розроблено практичні рекомендації для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення проблем впровадження міжнародного лізингу розроблено рекомендації для вдосконалення механізму здійснення лізингових операцій, а саме рекомендовано: з метою виявлення джерел підвищення ефективності міжнародного лізингу, фінансовий стан лізингоотримувача запропоновано визначати на основі розрахунку відповідних показників; поетапне проведення роботи по впровадженню певних лізингових схем; впровадження методики складання бізнес-плану як лізингоотримувачами, так і лізингодавцями; заходи реформування системи оподаткування підприємництва у сфері міжнародного лізингу.

Практичне значення отриманих результатів полягає у розробленні рекомендацій для мінімізації ризиків при здійсненні операцій міжнародного лізингового фінансування, а також для удосконалення схеми їх здійснення. Розроблений в роботі комплекс пропозицій і рекомендацій спрямований на їх раціональне застосування в практиці організації здійснення міжнародних лізингових операцій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

2. Закон України «Про єдиний митний тариф» № 2097-XII від 05.02.1992 [Текст]: остання редакція від 18.12.2008 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1992, N 19, ст. 259.

3. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 [Текст]: остання редакція від 16.04.2009 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1995, N 4, ст. 28.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-XII від 16.06.1991 [Текст]: остання редакція від 06.03.2009 / Відомості Верховної Ради (ВВР). - К., 1991, N 29, ст. 377.

5. Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 [Текст]: остання редакція від 04.02.2009 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1997, N 21, ст. 156.

6. Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» № 3301-IV від 11.01.2006 [Текст]: / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 2006, N 16, ст. 138.

7. Закон України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 [Текст]: остання редакція від 11.12.2003 / Відомості Верховної Ради України (ВВР). - К., 1998, N 16, ст. 68.