Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

План

Введення
1. Поняття суспільного відтворювання
2 Ґрунтова рента і ціна на грунт
3. Агробізнес і агропромисловий комплекс, шляхи аграрних перетворень на Україні
Висновки
Література

Введення
Значною мірою труднощі розв'язання продовольчої проблеми обумовлені ще і особливостями сільського відносин полягають в тому, що в сільському господарстві земля виступає як основний засіб виробництва. Крім того, велику роль грають природні умови: тривалість вегетаційного періоду, кількість опадів. Все це в економічній науці характеризується таким поняттям - кращі і гірші землі. Якість землі є одним з вирішальних чинників підвищення результативності сільськогосподарського виробництва.

За одних і тих же економічних умов, при однакових витратах праці і засобів сільськогосподарські підприємства під впливом неоднакової якості землі і різних природних чинників можуть одержувати різну масу продукції. Тому витрати на одиницю продукції виявляються неоднаковими. Людина не може довільно відтворити основний засіб сільськогосподарського виробництва - землю. Обмеженість родючої землі призводить до того, що суспільство вимушено залучати до процесу виробництва не тільки кращі, але і середні і навіть гірші за якістю землі, щоб задовольнити свої потреби в сільськогосподарських продуктах. Через обмеженість родючої землі дія закону вартості в землеробстві має специфічну особливість. На відміну від промисловості ринкова ціна на продукти сільського господарства визначається не середніми умовами виробництва, а умовами виробництва на гірших за якістю землях за суспільно нормальних середніх для цих земель умов господарювання. Це означає, що підприємства, провідні господарство на відносно гірших за якістю землях, продаючи свою продукцію за цими цінами, відшкодовуватимуть витрати виробництва і одержуватимуть прибуток. Тільки при цій умові використовування гірших за якістю ділянок землі стає можливим.

1. Поняття суспільного відтворювання
Відтворювання - це процес виробництва, який постійно поновлюється; він розглядається у взаємодії його структурних компонентів. Розрізняють:
§ Одиничне виробництво, тобто відтворювання в рамках окремих господарських одиниць (фірм, підприємств або їх структурних підрозділів);

§ Суспільне відтворювання, або відтворювання в масштабах всього народного господарства, його галузей, регіонів і сфер з урахуванням світогосподарчих зв'язків.

Відтворювання в будь-яких межах припускає: відновлення і розвиток робочої сили; відшкодування спожитих засобів виробництва, їх модернізацію і розширення; раціональне використовування природних ресурсів

Разом з постійним відновленням і розвитком суб'єктивного і об'єктивного чинників виробництва, тобто продуктивних сил суспільства, відтворюються і властиві йому виробничі взаємозв'язки: як відносини користування, так і майнові відносини. Вони можуть відтворюватися в незмінному вигляді, але це буває рідко і короткочасно, або в модифікованій формі, коли спостерігається їх еволюційне або революційне перетворення. З кінця 80-х років на постсоціалістичному просторі Євразії відбувається якраз революційна модернізація системи виробничих відносин, тобто якісний стрибок їх розвитку, який полягає в демонтажі базису казенного ладу і спробі переходу до системи виробничих відносин, адекватних змішаній економіці ринкового типу. На ділі, на жаль, цей якісний стрибок виявився явно регресивним в багатьох аспектах

Розрізняють три типи відтворювання: недовироблення, при якому новий акт виробничого процесу одержується меншим або більш примітивним в порівнянні з передуючим, фіксуючи той, що недовикористав виробничих потужностей, притому не взагалі, а в порівнянні з колишнім періодом, як це спостерігалося в постсоціалістичних країнах в 90-х роках в зіставленні на 80-і роки; просте відтворювання, коли обсяг і структура продукту, а також стан чинників виробництва залишаються незмінними в поточному періоді в порівнянні з попереднім, тому що ні фонди відшкодування матеріальних витрат в частині амортизації засобів праці, ні додатковий продукт не прямують на розвиток виробництва; значить, додатковий продукт, якщо він створюється, цілком йде в особисте споживання власників чинників виробництва, а також на фінансування невиробничої сфери; розширене відтворювання, при якому об'єм виробництва зростає, а структура продукту і стан чинників виробництва удосконалюються. [1, с. 26]

Капітали, що функціонують в аграрній сфері, мають істотні особливості в порівнянні з іншими капіталами виробничої сфери. По-перше, основним об'єктом їх додатку є такий невідтворний чинник, як грунт; по-друге, чітко визначена сезонність виробництва; по-третє, ураховуючи обмеженість грунтів як виробничого чинника одним з елементів витрат може бути земельна рента.

Розглянемо послідовно кожну з указаних особливостей.

Грунт як чинник виробництва грає в сільському господарстві ведучу роль. Здатність його відтворювати продукт залежно від родючості є найважливішим чинником, що впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва. В той же час інтенсивне використовування грунтів може привести до зниження родючості. Отже, запорукою успіху є здійснення заходів по її підвищенню. Не дивлячись на технічний прогрес в аграрному секторі, тут застосовується, в порівнянні з іншими галузями економіки, більш живої праці унаслідок достатньо високої трудомісткості виробничих процесів. Це обумовлює в цій галузі ефективність щодо невеликих підприємств. Розміри капіталів в порівнянні з промисловістю тут менше, тому в сільському господарстві країн ринкової економіки значну частину продукції проводять сімейні фермерські господарства.

Оборотний капітал аграрного підприємства обертається лише один раз за рік. Таким чином, для безперервного фінансування виробничого процесу ураховуючи сезонність виробництва ці підприємства вдаються до кредиту.

На індивідуальну вартість продукту впливають різна родючість грунту, а також близькість до ринків збуту. Це стає важливою передумовою появи специфічної частки чистого прибутку -- ренти Керування сільським господарством незначними за розмірами виробничими ланками може змінити мотивацію виробництва: підприємство може функціонувати не ради додаткової вартості, а лише для самозабезпечення сім'ї. Тому збитковість підприємства не завжди означатиме, що його власник припинить його діяльність або скоротить обсяг виробництва. [2, с242]

2. Ґрунтова рента і ціна на грунт

Ґрунтова рента є складною соціально-економічною категорією, яку не можна розглядати у відриві від виробничих відносин суспільства. Освіта, розподіл і використовування ренти органічно пов'язано з аграрними, земельними відносинами. Земля грає вирішальну роль в сільськогосподарському виробництві. Її привласнення і господарське використовування складає істоту, стрижень земельних відносин

Рентні відносини - це відносини між власником землі і орендарем по розподілу прибутку. Підприємець одержує звичайний (середний) прибуток, а надлишок (надприбуток) у вигляді ренти дістається землевласнику.

Аграрні відносини при капіталізмі, єство яких визначається монополією приватної власності на землю, є специфічною формою виробничих відносин в сільському господарстві, пов'язану із землеволодінням, землекористуванням, розподілом і привласненням додаткового продукту. [3, с. 233]

В сільському господарстві розрізняють три види ренти: диференціальну, абсолютну і монопольну. Природна основа для утворення диференціальної ренти полягає в тому, що природні умови не бувають і не можуть бути однаковими для всіх районів. Грунти, що знаходяться у власності і користуванні сільськогосподарських підприємств, істотно розрізняються за якістю; по родючості і відстані від пунктів збуту. В цих умовах ефективність однакових трудових витрат виходить різна. У сільськогосподарських підприємствах з переважними умовами виробництва створюється додатковий продукт, який є природним базисом утворення диференціальної ренти. Але самі по собі природні умови не можуть породити рентні відносини. Відносини з приводу ґрунтів між різними власниками і користувачами ґрунтів завжди приймали форму рентних відносин. Земельна рента належить і привласнюється власником грунту.

Диференціальна рента I - це додатковий чистий прибуток, який створюється в господарствах, що користуються кращими ґрунтами, а також ближче розташованими до ринку збуту продукції шляхам сполучення. Господарства, що користуються кращими ґрунтами, витрачають на одиницю продукції менше праці в порівнянні з господарствами, розташованими на гірших грунтах. Тому індивідуальна вартість одиниці продукції нижче у господарствах з кращими умовами виробництва. Різниця між суспільною і індивідуальною вартістю продукції є диференціальною рентою I. Диференціальна рента II - одна з форм додаткового продукту, який утворюється в наслідку різної продуктивності витрат, тобто інтенсифікації землеробства.

Інтенсифікація в сільському господарстві означає збільшення основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат на обробку однієї і тієї ж земельної площі, яке супроводиться зростанням виходу продукції. Ті господарства, які краще забезпечені основними засобами виробництва, мають широку нагоду для виконання всього комплексу сільськогосподарських робіт в оптимальні агротехнічні терміни, для підвищення культури землеробства і тваринництва і їх ефективності

Якщо правильно використовувати додаткові засоби для комплексного поліпшення обробки ґрунту, то вони забезпечать такий приріст продукції, який не тільки окупить ці витрати, але і дасть додатковий дохід, який за умов товарно-грошових відносин перетворюється на диференціальну ренту II Причиною утворення диференціальної ренти обох видів є монополія на землю як об'єкт господарювання, яка обумовлює формування суспільної вартості на основі індивідуальної вартості продукції, проведеної на гірших ділянках грунту. Умовами утворення диференціальної ренти є відмінності в природній родючості грунтів і неоднакове місцерозташування їх до ринків збуту сільськогосподарської продукції. Джерело ренти - додатковий додатковий продукт, який створюється продуктивною землеробською працею на кращих земельний ділянках (надприбуток).

В умовах формування багатоукладної економіки в аграрному секторі і переходу до ринкової економіки з'являються нові механізми вилучення диференціальної ренти I: це рентні платежі, платня за грунт, величина яких диференціюється залежно від якості грунта. Встановлення їх здійснюється на підставі даних земельного кадастру.

Диференціальна рента II, яка є результатом додаткових матеріальних, фінансових і трудових витрат, інтенсифікації виробництва, залишається в господарствах і використовується для розвитку виробництва і частково для додаткового стимулювання працівників сільськогосподарських підприємств. [4, з 172]

Причиною утворення диференціальної ренти є монополія на землю як на об'єкт господарства.

Монополія на землю як на об'єкт господарства полягає в обмеженості землі, повної її зайнятості окремими господарствами.

В промисловості можна необмежено будувати промислові підприємства. В сільському господарстві кількість кращих і середніх земель обмежена і довільно не може бути збільшений. Земля відрізняється від інших засобів виробництва тим, що вона не є продуктом людської праці. Через це фермери, які користуються середніми і кращими земельними ділянками, мають на них свого роду монополії як на об'єкт господарства. Це означає, що кожна земельна ділянка як об'єкт господарства до «перебігу терміну орендувати знаходиться в неподільному користуванні певного капіталіста, який не допустить додатку до цієї землі іншого капіталу.

Монополія господарства на землю і відмінності в родючості окремих земельних ділянок при капіталістичному землеробстві ведуть до того, що ціни на продукти сільського господарства на відміну від цін на продукти промисловості визначаються не середніми умовами виробництва, а суспільно необхідними умовами виробництва на гірших земельних ділянках. Це є передумовою утворення диференціальної ренти.

В наслідок цього на середніх і кращих землях виходить, окрім середнього прибутку, ще додатковий прибуток, який представляє різницю між суспільною і індивідуальною ціною виробництва сільськогосподарських продуктів. Цей додатковий прибуток, що виник на середніх і кращих землях, передається фермерами-орендарями землевласникам у вигляді диференціальної земельної ренти.

Приватна власність на землю ніякого відношення до створення диференціальної ренти не має. Вона дає лише право землевласнику перекласти створену в сільському господарстві додатковий прибуток з кишені орендаря в свою власну кишеню. Джерела диференціальної ренти є додаткова вартість, створена на кращих і середніх землях в порівнянні з гіршими. Природним базисом, необхідною умовою більш високої продуктивної праці в сільському господарстві є відмінності в родючості земельних ділянок і місцеположенні, тобто кращі умови сільськогосподарського виробництва.

Відмінності в родючості і місцеположенні можуть бути природними, дарованими природою і штучними, отриманими в результаті додаткових вкладень капіталів з метою підвищення врожайності на цих землях або поліпшення їх місцеположення. Це у вирішальній мірі пов'язано з інтенсифікацією сільського господарства. [3, с. 234-236]

Серед величезного різновиду земель виділяються такі, які розміщені в найсприятливіших грунтово-кліматичних зонах. Ці обставини дають можливість господарствам, розміщуваним в цих регіонах, одержувати цитрусові, сорти винограду, овочі. Підвищений попит населення на цю продукцію над пропозицією дає можливість реалізовувати проекцію підвищеного попиту за монопольно високими цінами, які перевищують вартість товару. В результаті різниці монопольної ціни і вартості рідкісного землеробського продукту утворюється надприбуток, який є монопольною рентою і привласнюється власником землі.

Джерело її виникнення - доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні землеробські продукти; природно, що платня, рентні платежі за користування такими ділянками землі повинні бути більш високими, ніж з інших.Життєвий досвід показує, що власник землі одержує дохід не тільки з кращих і середніх ділянок землі, але і з гірших. Як пояснити походження цього доходу, який отримав назву абсолютної ренти?

Абсолютна рента утворюється як надлишок суспільної вартості сільськогосподарської продукції над ціною виробництва (витрати виробництва + середній прибуток). Інакше кажучи, абсолютна рента - це різниця між ринковою вартістю продукції і ціною виробництва. Вона виникає тоді, коли в умовах обмеженості землі як головного засобу виробництва існує і монополія приватної власності на землю. Остання обмежує перелив капіталу в сільське господарство.

Але в сучасних умовах підприємці легко проникають з своїм капіталом у всі сфери діяльності. Тому в нинішній період розвитку суспільства немає причин і умов для утворення абсолютної ренти. З рентними відносинами пов'язана така категорія, як ціна землі. Конкретною формою доходу, який одержує власник землі, є орендна плата, що включає ренту і інші платежі за користування розміщеними на ділянці спорудами, житлом і т.п.

Орендна плата = Рента + амортизація споруд + відсоток на капітал.

Але земля не тільки здається в оренду, але може бути і продана, тому повинна мати ціну.

На відміну від інших товарів, земля - особливий товар, на її створіння не затрачувала праця (не має вартості). Тому ціна землі грунтується не на вартості, а на доході, який вона приносить своєму власнику.

Власник погодиться продати свою земельну ділянку за таку суму, яка, будучи встановленою в банк, принесе йому дохід у вигляді відсотка не нижче від того, який він одержував би у формі ренти, орендної плати. Інакше кажучи, ціна землі - це капіталізована земельна рента. Вона прямо пропорційна розміру ренти і обернено пропорційна банківському відсотку. Формула її така:

Ціна землі =

Ціна землі має тенденцію до збільшення. Особливо швидко ростуть ціни на земельні ділянки в містах.[4, с.177]

3. Агробізнес і агропромисловий комплекс, шляхи аграрних
перетворень на Україні
Сучасне сільськогосподарське виробництво базується на міжгалузевій виробничій кооперації, що зв'язує сільське господарство і зв'язані з ним галузі економіки, які:

з одного боку, дають сільському господарству засоби виробництва, всі необхідні технічні умови виробництва;
з другого боку, переробляють сільськогосподарську сировину і доводять продукти харчування, готові до споживання, до споживача.
АПК -- це функціональна багатогалузева підсистема, яка виражає взаємозв'язок, взаємодія сільського господарства і зв'язаних з ним галузей економіки по виробництву сільськогосподарської техніки, сільськогосподарської продукції, її переробці і реалізації.
Формування АПК пов'язано з переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва, яка значно поглибила і розширила технологічні і функціональні зв'язки сільського господарства з іншими галузями національної економіки.
Цю залежність сільського господарства від суміжних галузей економіки можна представити на рис 1.
Чим більше розвинута міжгалузева кооперація, тим менше частка сільського господарства у вартості кінцевого продукту АПК (ПК).
Агробізнес представляється сукупністю всіх операцій по виробництву операцій на фермах; по зберіганню, переробці і реалізації сільськогосподарської сировини і предметів споживання, створених з нього в цілях максимізації доходу в умовах якнайповнішого забезпечення попиту на дану продукцію. Комплексний характер виробництва і використовування сільськогосподарських продуктів і продовольства в умовах ринкової економіки є основою для формування агробізнесу поглибленням розподілу праці:
перерозподілом функцій між сферами АПК;
індустріальним розвитком сільського господарства.

17
Рис. 1 Залежність сільського господарства від суміжних галузей економіки
В умовах ринкової моделі економіки агробізнес -- це специфічна форма координації забезпечення сільського господарства необхідними ресурсами і здійснення послідовних операцій виробництва, переробки і розподілу продовольства і технічної сировини. Мета агробізнесу -- максимізація доходу через задоволення потреб. Властива країнам в розвинутій економіці тенденція переважання у виробничій системі АПК несільськогосподарських сфер зумовлює і провідне значення їх інститутів в агробізнесі.
Для несільськогосподарських підприємств, фірм, об'єднань сучасного агробізнесу закономірно поступове посилення концентрації і централізації господарської діяльності на все більш крупних фірмах (об'єктах).[5, с 267]
До заходів загальноекономічного впливу на розвиток агробізнесу можна віднести державні програми регулювання базових галузей економіки, які не входять до складу АПК, але здійснюють суттєвий вплив на його розвиток. Наприклад, будівництво і підтримання високого експлуатаційного рівня транспортної мережі, що веде до збільшення можливостей швидкої доставки великих партій сільськогосподарської продукції до споживачів і зниження вартості перевезень.
Другим рівнем державного регулювання агробізнесу є аграрна політика. Держава визначає напрями і методи державного регулювання продовольчого ринку шляхом прийняття законодавчих актів. Виконавчий орган (міністерство сільського господарства) може вносити до них відповідні корективи, зумовлені змінами ринкової кон'юнктури, але в межах, передбачених законодавством.
Вихідне положення серед інструментів займають питання оренди, купівлі-продажу та ціни землі. В усіх країнах ринкової економіки купівля-продаж землі суворо регулюється державою, проводиться під її контролем з метою цільового використання земельних ділянок згідно кадастру. В усіх європейських країнах є банк (реєстр) земельних ділянок, які хоч раз були в продажу.[6, с 356]
Маючи родючі грунти, сприятливі для сільського господарства природні умови, виключно працелюбне селянство, Україна здатна швидко відродитися і увійти до числа самих розвинутих країн світу. Для цього, крім всього іншого, вона повинна мати аграрну політику як визначальну основу, що далеко йде, для практичних дій по подальшому ефективному розвитку продовольчої сфери.
Безумовно, рух до ринку - проблема багатогранна і складна. Розглянемо її головні аспекти.
Ринкова економіка припускає перш за все вільне підприємництво. Головною фігурою тут є господар-власник. Для цього необхідне формування багатоукладної економіки в АПК. Шлях до них лежить через процеси роздержавлення і приватизації землі.
Перехід від існуючої регламентації в реалізації продукції (через держзамовлення, продподаток і т.п.) і лімітованого постачання фондами матеріально-технічних ресурсів до вільної реалізації продукції і оптової торгівлі ресурсами. Необхідним атрибутом такого механізму є вільні ціни на сільськогосподарську продукцію, що складаються під впливом попиту і пропозиції.
3. Щоб розвивати виробництво з орієнтацією на споживача, потрібна адекватна ринкова інфраструктура. Ринок товарів повинен органічно доповнюватися ринками капіталів, праці і, звичайно ж, землі. Перехід до ринку виключає існуючу штучну підтримку погано працюючих підприємств.[4, с 179]
Висновки
Таким чином, підприємницька діяльність в сільському господарстві відзначається особливостями, які необхідно мати на увазі під час розробки механізму зростання ефективності сільськогосподарського виробництва і АПК в цілому. Набутий іншими країнами досвід державного регулювання аграрних відносин повинен бути використаний в процесі трансформації аграрних відносин в Україні. Стан справ у аграрному секторі економіки України в останні роки (2002--2003) дає підстави стверджувати, що ринкові зміни не мають комплексного характеру, хоча реформування аграрних відносин зумовило позитивні зрушення. Зокрема, приватні господарські утворення з 2000 року нарощують виробництво, продуктивність праці, інвестиції та кредитування, сплату податків тощо. Проте актуальним залишається забезпечення поступального розвитку аграрних відносин і особливо формування комплексного аграрного ринку в Україні.
Література
1. Бутук А.И. Макроэкономика. К.: Знання, 2004. - 514с.
2. Основы экономической теории. Политэкономический аспект. Отв. ред.Г.Н. Клименко. К.:Знання - Пресс, 2001. - 646с.
3. Политэкономия. Под ред. Д.В. Валового. М.: ЗАО Бизнес - школа Интел Синтез, 2000. - 408с.
4. Основы макроэкономики. Учебно-методическое пособие. Под общ ред. проф. В.И. Богачева. Луганск, Світлиця, 1997. - 253с
5. Экономическая теория (Политэкономия). Под общ. ред. В.И. Видяпина. М.:ИНФРА-М, 1997. - 560с.
6. Політична економія За ред. д.е.н. В.О. Рибалкіна, д.е.н. проф..В.Г. Бодрова. К.: Академвидав, 2004. - 672с.

Информация