Паливно-енергетичний комплекс України

29

• ВСТУП 2
• 1. Значення і місце паливно-енергетичного комплексу в економіці України 3
• 2. Основні етапи і сучасні проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу 6
• 3. Особливості і фактори розміщення паливно-енергетичного комплексу 12
• 4. Сучасна територіальна організація паливно-енергетичного комплексу 16
• 5. Продукція паливно-енергетичного комплексу у зовнішній та внутрішній торгівлі 22
• 6. Перспективи розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу України 25
• ВИСНОВКИ 28
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29

Метою курсової роботи є поглиблення та закріплення знань з основних питань теорії розміщення продуктивних сил, закономірностей розміщення паливно-енергетичного комплексу та застосування їх на практиці.

Завдання курсової роботи - розкрити значення та охарактеризувати сучасний стан паливно-енергетичного комплексу України, висвітлити вплив факторів на розвиток та розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу , викласти основні проблеми та тенденції подальшого розвитку галузі.

У роботі розглянуто сукупність принципів та факторів, які безпосередньо чи опосередковано впливають на розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні. Основними факторами є наявність паливно-енергетичних ресурсів і споживачів електроенергії.

Незважаючи на значні негаразди, галузь має непогані перспективи для подальшого розвитку. Паливно-енергетичний комплекс потребує особливої уваги, оскільки являється галуззю національної економіки.

При написанні роботи використано статистичні дані, графічний та картографічний матеріал, який допоміг краще проаналізувати стан та розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні.

Схема 1 Масляк П.О. Географія. - К.: “Знання”, 1998. - С. 765.

Структура паливно-енергетичного комплексу України

У розвитку продуктивних сил України паливно-енергетичний комплекс відіграє всезростаючу роль, що пов'язано, з одного боку, із загальносвітовими тенденціями, а, з іншого - з енергомісткістю народного господарства та обмеженими енергоресурсами держави (діаграма 1).

Діаграма 1 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 110.

Виробництво продукції промисловості за основними галузями у 1999 році

Таким чином, частка паливної промисловості та електроенергетики у загальному виробництві продукції промисловості у 1999 році становила відповідно 12 % та 16%, при чому їх частка зросла у порівнянні з 1990 роком на 5,7 % та 13%. Паливно-енергетичний комплекс посідає 1 місце за виробництвом продукції у структурі промисловості України.

У структурі промисловості на частку паливно-енергетичного комплексу припадає 26% вартості основних фондів і майже 16% середньорічної чисельності промислово-виробничого персоналу (табл.1).

Таблиця 1 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 134.

Середньорічна кількість промислово-виробничого персоналу за галузями

(тис. чол..)

Вугільна промисловість це найбільш розвинена галузь паливної промисловості України, яка за обсягом видобутку палива в натуральному виражені посідає перше місце серед інших галузей паливно-енергетичного комплексу. Тут зосереджена більшість працівників (93%) і основних фондів (78%) паливної промисловості. Вугільна промисловість є, по суті, базою для розвитку електроенергетики, коксохімії, металургії.

Енергетика значною мірою впливає не тільки на розвиток, але й на територіальну організацію народного господарства, насамперед промисловості. Підприємства паливно-енергетичного комплексу основа формування багатьох елементів територіальної організації народного господарства. Так, біля об'єктів енергетики виникли потужні промислові вузли і центри, навколо яких утворилися територіально-виробничі комплекси і промислові райони. Поряд з цим паливо використовується також як сировина для одержання різноманітних цінних продуктів. Так, з нафти одержують різні масла, пластмаси, мийні речовини, добрива тощо.

Таким чином, паливно-енергетичний комплекс має надзвичайно велике значення для соціального і економічного розвитку України.

Таблиця 2 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 134.

Динаміка обсягів виробництва найважливіших видів продукції паливно-енергетичного комплексу України

У структурі виробництва електроенергії в Україні переважає теплоелектроенергетика (діаграма 2).

Діаграма 2 Україна у цифрах 1999. - К.: “Техніка”. - 2000. - С. 85.

Таким чином, теплові електростанції виробляють 47% електроенергії в Україні і є найбільшим джерелом електроенергії на сучасному етапі розвитку електроенергетики країни. Однак обсяги виробництва електроенергії за останні роки значно скоротилися (діаграма 3).

Діаграма 3 Україна у цифрах 1999. - К.: “Техніка”. - 2000. - С. 86.

Динаміка виробництва електроенергії теплоелектростанціями України

Таким чином, виробництво електроенергії тепловими електростанціями у 90-х роках зазнало спаду, що було пов'язано з розпадом СРСР та скрутним становищем всієї промисловості України.

Зниження обсягів виробництва спостерігається також у вугільній та нафтовій промисловостях (діаграма 4).

Діаграма 4 Україна у цифрах 1999. - К.: “Техніка”. - 2000- С. 120.

Динаміка видобутку вугілля та нафти в Україні

Отже, видобуток вугілля скоротився з 189 млн. т в 1985 р. до 81,7 млн. т в 1999 році. У 1996 році видобуток вугілля був найменшим і становив 70,5 млн. т, у тому числі кам'яного вугілля - 68,9 млн. т, бурого - 1,6 млн. т. З 1997 року спостерігається збільшення обсягів видобутку, хоча і незначними темпами, що пов'язано з цілим рядом проблем в галузі.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. Так, у порівнянні з 1985 р. обсяги видобутку нафти скоротилися на 2 млн. т.

Газова промисловість найінтенсивнішого розвитку набула у першій половині 70-х років (табл. 3).

Таблиця 3 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 134.

Динаміка видобутку природного газу в Україні

Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу знизився більше ніж у 3 рази.

В цей же час в галузі відмічається цілий ряд проблем. Однією з головних є застаріле обладнання та відсталі технології. Десятками років комплекс не переоснащувався. Тому близько 90 % обладнання фізично і морально спрацьовано. У період спаду виробництва та складної економічної кризи в Україні майже не відбувається технічне й технологічне переозброєння паливно-енергетичного комплексу, що негативно позначається на техніко-економічних показниках.

Економічний механізм реалізації інвестиційної політики має бути спрямований насамперед на розширене відтворення розвитку науково-технічного прогресу. З цією метою доцільно здійснювати активну амортизаційну політику, постійно підвищувати роль і значення амортизації у створенні необхідних передумов для власного виведення з експлуатації морально і фізично застарілого обладнання.

Крім того, українське вугілля в основному має високу собівартість. У кам'яновугільних басейнах це пов'язане з глибоким заляганням пластів та невеликою їхньою потужністю. Буре вугілля невигідно перевозити на далекі віддалі, тому що він має низьку теплотворну здатність, сипучість, підвищену вологість.

Одним з провідних чинників, що обмежує розвиток енергетики в Україні, є екологічний. Викиди від роботи цієї галузі становлять близько 30 % всіх твердих часток, що надходять в атмосферу внаслідок господарської діяльності людини. За цим показником теплові електростанції зрівнялися з підприємствами металургії і випереджають всі інші галузі промисловості. Вони є основними джерелами кислотних дощів в Україні та парникового ефекту на нашій планеті.

Негативного екологічного впливу завдає Україні гідроенергетика. Будівництво гідровузлів на Дніпрі призвело до затоплення великих площ. Водосховища підвищили рівень навколишніх ґрунтових вод. В районах шахтного видобутку вугілля значні площі зайняті териконами. В Донбасі 1270 відвалів. Понад 500 з них горять, забруднюючи повітря.

Таким чином, всі ці та інші проблеми доводять необхідність розгляду особливостей та факторів розміщення паливно-енергетичного комплексу України з метою більш ефективної територіальної організації галузі.

Розміщення гідроелектростанцій повністю залежить від природних умов, а виробництво енергії має сезонний характер. Гідроелектростанції працюють на базі гідроенергоресурсів. Гідроенергоресурси являються важливою складовою частиною водних ресурсів. Це запаси енергії річкових потоків і водоймищ, що лежать вище за рівень моря. ГЕС доцільно будувати в гірських районах, на річках із великим падінням і витратою води.

Електронний транспорт в електроенергетиці має не останнє значення. Сукупні транспортні витрати на транспортування електроенергії мають важливе значення у визначенні загальних витрат на виробництво і доведення продукції до споживача. Це в кінцевому випадку впливає на кінцеву ціну продукції на ринку. Розвиток електронного транспорту розширює територіальні межі промисловості.

Найбільший вплив на розміщення вугільної промисловості справляє сировинний фактор, який зумовлений розміщенням родовищ кам'яного та бурого вугілля. Деякі його види нетранспортабельні і потребують переробки на місцях видобутку. Обсяги сировини перевищують масу готової продукції, тому підприємства, які переробляють таку сировину, повинні розміщуватися поблизу зон видобутку (збагачувальні комбінати).

Для видобутку та переробки вугілля необхідна наявність водних ресурсів. Головну роль у водозабезпеченні відіграють річки басейну Дніпра. Стік Дніпра біля Дніпропетровська становить 53,4 км3, а далі дещо зменшується у зв'язку з випаровуванням з поверхні Каховського водосховища. Обсяг стоку ж Сіверського Дінця (водної артерії Донбасу) складає 5 км3. Але в Дніпровсько-Донецькому артезіанському басейні та в західних областях України сконцентровані великі ресурси підземних вод.

Велике значення має транспортний фактор. Вибір району будівництва переробних підприємств визначається на основі співвідношення транспортних витрат на перевезення сировини і готової продукції. Якщо підприємство, переробляючи певні види сировини, будуть розміщені на значній відстані від сировинних зон, то для перевезень сировини необхідно більше транспорту, ніж для перевезення готової продукції, збільшаться транспортні витрати.

В Україні, особливо у вугільно-металургійних промислових районах (Південний Схід), існує добро розвинена транспортна мережа залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для перевезень сировини та готової продукції до місць переробки та споживання.

Основним споживачем вугілля є виробництво енергії, металургійна промисловість та ін., але споживчий фактор не є вирішальним у територіальній організації вугільної промисловості.

Нафтодобувна промисловість орієнтується на нафтові родовища, нафтопереробна промисловість розміщується поблизу нафтопромислів, у портах ввозу сирої нафти або на трасах магістральних нафтопроводів. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужності нафтоперекачувальних станцій. Будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що надходить з різних районів.

Газова промисловість розвивається на базі газових родовищ.

Для розвитку галузей паливно-енергетичного комплексу необхідне устаткування, що його виробляють різні галузі машинобудування. На основі районів видобутку паливних ресурсів виникають населені пункти.

Крім того, на розміщення паливної промисловості впливає географія розміщення населення. Східний район України є найбільш густонаселеним: лише в Донецькій області проживає більше 5 млн. чол., що становить майже десяту частину усього населення України. З них 4568 тис. чол. - міське населення, що становить 90,2 %, і лише 496,4 тис. чол. проживає в сільській місцевості. Зростання чисельності міського населення служить передумовою для розвитку вугільних підприємств. Щільність населення тут найбільша в Україні - 191 чол. на 1 км2.

Населення виступає не тільки як споживач, але і як трудові ресурси, без яких неможливий процес будь-якого виробництва. В тепловій електроенергетиці зайнята значна кількість трудових ресурсів України, Тут чисельність зайнятого населення на 20 % більша ніж в гідроенергетиці.

На всі аспекти розвитку і розміщення паливно-енергетичного комплексу впливає науково-технічний прогрес, завдяки якому вдосконалюється технологія виробництва електроенергії, її транспортування, підвищується рівень автоматизації виробничих процесів тощо.

Важливе значення має екологічний фактор, адже паливно-енергетичний комплекс спричиняє велике екологічне навантаження на навколишнє середовище - забруднює водні ресурси, здійснює газоподібні викиди в атмосферу, земельні, біологічні ресурси. Тому екологічному фактору потрібно приділяти велику увагу.

Отже, на розміщення підприємств паливно-енергетичного комплексу впливає ряд факторів головними з яких є сировинний та споживчий. Також мають вплив транспортний, демографічний, екологічний фактори та науково-технічний прогрес. Лише врахування вирішальних та допоміжних факторів розміщення галузей паливно-енергетичного комплексу забезпечує територіальну організацію виробництва.

Вугільна промисловість

Найбільшим в Україні центром видобутку кам'яного вугілля є Донбас. Вугленосні площа на Лівобережжі становлять понад 150 тис. квадратних кілометрів, що дорівнює приблизно четвертій частині площі країни. Тут зосереджено приблизно 92 % її запасів кам'яного вугілля. У Донбасі переважає енергетичне вугілля (56 %). Основні його запаси зосереджені в Луганській області. У Донбасі знаходиться найглибша в Україні шахта “Глибока” (1405 м), загальна кількість коксівних шахт тут складає 81.

Коксівне вугілля становить 44 % від загальних запасів і залягає переважно в Донецькій області. Тут зосереджено найбільше шахт і сформувалися найпотужніші центри видобутку вугілля: Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Торез, Красноармійськ. Донецьке вугілля використовують як енергетичне паливо на теплових електростанціях переважно в Донбасі та як сировину для виробництва коксу в Донбасі та Придніпров'ї. Найбільшими виробниками вугілля є тут об'єднання: Антрацит, Красноднвугілля, Лисичанськвугілля, Стахановвугілля, Донбасантрацит, Первомайськвугілля, Макіїввугілля, Павлоградвугілля. Діють шахти: Дніпровська, Західно-Донбаська, Новодонецька, Павлогарадська, Степова, ім. Стаханова, ім. Сташкова, ім. Димитрова, Білореченська, Княгинінська, Краснолуцька, Суходільсько-Східна, ім. Артема, ім. Мельникова та багато інших.

В районі діє багато коксохімічних заводів. Найбільші центри коксохімії: Алчевськ, Стаханов, Авдіївка, Горлівка, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Донецьк, Єнакієве, Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка, Маріуполь.

Коксохімічна промисловість Донбасу виробляє 50 % усього коксу України. Серед коксохімічних заводів найбільші в Авдіївці, Донецьку, Горлівці, Маріуполі, Єнакієвому.

Другим важливим кам'яновугільним басейном України є Львівсько-Волинський басейн - важлива паливно-енергетична база на заході країни. Басейн розташований у західній частині країни на території Львівської (північна частина) і Волинської (південна частина) областей.

Площа басейну незначна, близько 10 тис. квадратних кілометрів. Потужність пластів невелика. Але розвиток цієї вугільної бази сприяв поліпшенню паливного балансу Західного регіону України і країни в цілому, формуванню нових промислових комплексів, виникненню нових поселень. Тут виникли міста Червоноград, Нововолинськ, Соснівка, декілька шахтарських селищ. У цілому собівартість львівсько-волинського вугілля нижча за донецьке. Його використовують переважно як енергетичне паливо, в тому числі на Добротвірській і Бурштинській теплових електростанціях. Крім того, вугілля басейну є важливою хімічною сировиною, оскільки придатне для одержання кам'яновугільної смоли, напівкоксу.

Основним районами видобутку бурого вугілля є Дніпровський буровугільний басейн, а також Тернопільська і Закарпатська області.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об'єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ.

Буре вугілля має значно меншу теплотворну здатність від кам'яного, високий вміст сірки, значну зольність. Вугілля району без брикетування не придатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільше для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобувати відкритим способом , розподіляються у 58 родовищах. Найбільше таких родовищ у Кіровоградській (29), Дніпропетровській (19) та Черкаській (5) областях. Основним центром буровугільної промисловості є Ватутіне на Черкащині та Олександрія в Кіровоградській області.

Нафтова і газова промисловість

Нафту і природний газ в Україні видобувають у Передкарпатті, на Лівобережжі та в причорноморському нафтогазоносному регіоні. Провідне місце належить Лівобережжю. Тут є родовища високоякісної нафти. - у Чернігівській (Гнідинцівське і Прилуцьке родовища), Сумській (Охтирське і Качанівське родовища) та Полтавській (Сагайдацьке, Зачепилівське, Радченківське родовища) областях. Вони мають значну кількість попутного природного газу, який використовується для газифікації навколишніх міст і сіл. Є невеликі родовища нафти й на півдні країни.

Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами.

Найбільші родовища газу зосереджені в Харківській області, серед яких особливо відоме Шебелинське (80% усіх запасів газу в Україні). Також в області розташовані Хрестищенське, Кегичевське, Дружелюбівське і Західнохрестищенське родовища. У сумській області - Рибальське, Качанівське, у Полтавській - Солохо-Диканське, у Дніпропетровській - Перещепинське та в Чернігівській області - Гнідинцівське родовище. Менше п'ятої частини видобутку природного газу України зосереджено в Прикарпатті. Це Дашава і родовища Івано-Франківської області. Доволі значні родовища природного газу на півдні країни і передусім у Криму (Голоцинське, Джанкойське, Глібівське, Оленівське, Задорненське, Стрілківське родовища). В останні роки зростає видобуток газу з дна Чорного моря.

В Україні склалася густа мережа газопроводів, які ведуть від родовищ Харківської області, Передкарпаття і Криму до великих індустріальних центрів: Полтави, Києва, Львова, Дніпропетровська, Кривого Рогу, Одеси, Харкова, Сімферополя, Севастополя, Ялти тощо.

Торфова промисловість

Основні родовища торфу зосереджені в Сумській, Чернігівській, Житомирській, Рівненській та Львівській областях. Видобуток його невеликий. У вигляді брикетів і шматків торф використовується як паливо.

Електроенергетика

Найпоширенішими в державі є теплові електростанції, які за характером обслуговування є районними (ДРЕС).

Найбільша кількість теплових електростанцій знаходиться у Донбасі: Луганська, Миронівська і Вуглегірська (обидві біля Артемівська), Старобишевська (на південь від Макіївки), Слов'янська, Кураїівська, Зуївська та інші. У Придніпров'ї найпотужнішими ДРЕС є Криворізька-1, Криворізька-2 (біля Апостолового), Придніпровська (м. Дніпропетровськ), Запорізька. Дві великі ДРЕС є у Харківській області: Зміївська і Готвальдська. На заході України також є ряд ДРЕС, які працюють на вугіллі Львівсько-Волинського вугільного басейну, місцевому мазуті і газі. Найбільші з них - у Добротворі (Львівська область), Бруштині та Калузі (Івано-Франківська область). Великі ДРЕС є і в ряді інших областей України: Ладижинська у Вінницькій області, Трипільська - у Київській області та інші.

Крім електроенергії підприємства електроенергетики України виробляють значну кількість пари і гарячої води. Значну частку тепла і електроенергії виробляють теплоелектроцентралі (ТЕЦ), які обігрівають великі та ряд малих міст (понад 25 міст) України. Найбільшими ТЕЦ на Україні є шість київських, зокрема Київська ТЕЦ-5, Київська ТЕЦ-6, Дарницька, а також Одеська, Роздольська, Лисичанська, Черкаська, Чернігівська, Жидачівська (Львівська область), Кременчуцька, Львівська, Харківська ТЕЦ, Калузька, Краматорська та інші.

В Україні працюють кілька потужних атомних електростанцій - Запорізька, Південноукраїнська, Рівненська, Хмельницька, Чорнобильська (працювала до останнього часу).

Основні гідроелектростанції розташовані на Дніпрі. Це - Дніпрогес, Кременчуцька, Каховська, Дніпродзержинська, Канівська і Київська. На Дністрі збудована Дністровська ГЕС-ГАЕС, у Закарпатській області - Тереблю-Ріцька ГЕС. Крім них, на малих річках діють біля сотні електростанцій невеликої потужності, більші з них належать до державної енергосистеми. Збудовано каскади ГЕС на річках Рось (Корсунь-Шевченківська, Стеблівська та ін.) і Південний Буг.

Наглядно розміщення паливно-енергетичного комплексу в Україні представлено на картосхемі 1.

Таким чином, по території України галузі паливно-енергетичного комплексу розміщені нерівномірно. Найбільша концентрація підприємств по видобутку і переробці вугілля, нафти і газу спостерігається у Південно-Східному та Західному районах України. Найбільшими вугільними басейнами є Донецький та Львівсько-Волинський, на які припадає більше 90 % загальнодержавного видобутку вугілля. Найбільшими районами нафто- і газовидобутку є Лівобережжя, Передкарпаття і причорноморський регіон.

Споживання окремих видів палива наведено в таблиці 4.

Таблиця 4 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 145.

Споживання окремих видів палива

Отже, в Україні споживається значна кількість палива, незважаючи на тенденцію до зменшення обсягів споживання. При цьому у структурі споживання палива переважає природний газ (43,6%) та вугілля (20,9%). Найбільшим споживачем палива є промисловість 89,6 %. І лише незначна частка припадає на транспорт (0,7 %), сільське господарство (0,5 %), житлово-комунальне господарство (0,4 %) та будівництво (0,2%). Продаж палива також здійснюється населенню. Це головним чином, вугілля, природний газ, автомобільний бензин та дизельне пальне. Останнім часом відбулося зниження споживання усіх видів палива населенням України, що пов'язано з економічною кризою в державі.

Через зниження внаслідок інфляції попиту на внутрішньому ринку актуальним є розвиток зовнішньоекономічних зв'язків. Загальновідомі форми зовнішніх економічних зв'язків - зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг, міжнародне спільне підприємництво, науково-технічне співробітництво тощо.

У 90-ті роки запаси вугілля в світі становили понад 15х106 млн. т. Видобуток вугілля - майже 5 млрд. т., у т.ч. Китай - понад 1 млрд. т, США - понад 950 млн. т, Німеччина - біля 500 млн. т, Росія - 353,5 млн. т, а також в Австралії, ПАР, Індії, Польщі і Великобританії - більше 100 млн. т в кожній. За видобуванням бурого вугілля перше місце в світі займає Німеччина.

Україна має експортний потенціал. Тут є значна сировинна база, багаті родовища корисних копалин (в т.ч. вугілля), але надмірний експорт за дешевими цінами не приносить їй належних прибутків.

Особливістю експорту України є його сировинна направленість. Але проблема полягає не у самому факті експорту сировини, а в тому що наша держава мало експортує промислових товарів і технологій.

Україна мала тісні зв'язки з союзними республіками та країнами, що розвиваються, але все це відбувалося під егідою колишнього Союзу, який міцно тримав всі валютні надходження у Москві. Широким потоком випливали такі багатства України, як залізна і марганцеві руди, прокат чорних металів, вугілля, мінеральні добрива, природний газ тощо. Частка України в експорті вугілля колишнього Радянського Союзу становила 65%.

Після набуття Україною незалежності були порушені виробничі зв'язки з країнами колишнього СРСР, що негативно відобразилося на стані вугільної промисловості України. Однак незважаючи на це обсяги експорту вугілля перевищують імпорт (діаграма 5).

Діаграма 5 Україна у цифрах у 1999 році. - Київ: “Техніка”. - 2000 р. - С. 167.

Структура експорту-імпорту вугілля в Україні у 1999 році

З діаграми видно, що експорт продукції вугільної промисловості перевищує її імпорт на 16 %. Це зумовлює необхідність більш ефективного та повного використання ресурсного потенціалу країни.

У структурі експорту-імпорту нафти і газу переважає імпорт. Україна повністю не забезпечує себе цими видами палива. Тому вони імпортуються у значній кількості.

Серед торговельних партнерів України провідне місце у зовнішній торгівлі посідає Росія, Білорусь, Туркменистан і Молдова. Серед країн далекого зарубіжжя - Туреччина, Китай, Італія, Німеччина, США, Польща і Угорщина, Індія. Стійкими залишаються зв'язки з країнами Європи - 21,5% експорту і 31,5 % імпорту.

Без інтеграції у світову економіку і без виходу на зовнішній ринок Україна буде відставати від стрімко змінюваних технологій видобутку і переробки, технічних, екологічних та інших стандартів та критеріїв конкурентоспроможності. На перспективу в регіональному аспекті для України традиційним і найбільш містким ринком залишиться ринок країн СНД.

Найважливіша тенденція в розвитку електроенергетики - об'єднання електростанцій в енергосистемах, які здійснюють виробництво, транспортування і розподіл електроенергії між споживачами. Створення енергосистем зумовлюється потребою ритмічного забезпечення споживачів електроенергією, виробництво якої має не тільки сезонні, а й добові коливання.

Енергосистеми дають можливість маневрувати виробництвом електроенергії як у часі, так і в просторі. Незбігання пікових навантажень в окремих ланках енергосистем уможливлює в разі потреби перекидання електроенергії в зустрічних напрямках із заходу на схід і з півночі на південь.

При транспортуванні електроенергії на значну відстань її втрати неминучі, і вони збільшуються при зростанні відстаней, проте можуть зменшуватися при підвищені напруги передачі. Отже, будівництво високовольтних ліній - питання дуже актуальне.

Перспективним є виробництва електроенергії з нетрадиційних джерел. Доцільно переробляти буре вугілля на рідке паливо, використовувати термальні води, що рентабельно для Карпат і Криму, де на глибинах 1000 і 2000 м температура термальних вод досягає 700С і 1000С. Варто використовувати енергію малих річок, морських хвиль, сірководню вод Чорного моря, силу вітру, енергію сонця, метану шахт Донбасу тощо.

Структурна перебудова народного господарства, економне використання різноманітних видів палива та енергії і впровадження економічних стимулів сприятимуть зменшенню енергоємності національного продукту. Сьогодні в Україні не має механізму стимуляції зменшення споживання енергоносіїв, який має включати державну систему збереження енергоносіїв на тривалу перспективу, систему стандартів і нормативів витрат паливно-енергетичних ресурсів, звітність про енергозбереження.

Потрібно на макроекономічному рівні визначити пріоритети енергозабезпечення споживачів на період відродження економіки, прийняти рішення щодо повного зупинення збиткових, енергоємних неперспективних підприємств і виробництв, вирішити питання фінансування об'єктів життєзабезпечення.

Існує чітко налагоджений зв'язок - без усунення негараздів в енергетиці неможливо досягти ні економічного, ні суспільного прогресу. Як відомо, найбільшим злом економіки перехідного періоду стало порушення внутрішніх і міждержавних економічних взаємовідносин через обвальне падіння платоспроможності споживачів за товари і послуги, викликаного як об'єктивними факторами, так і їх безвідповідальністю. І якщо в будь-якій сфері матеріального виробництва у відносинах з ненадійним партнером можна запровадити схему “гроші-товар”, то в енергетиці, де процеси виробництва і споживання не розділені ні складом, ні часом, цього зробити неможливо.

Вирішення основних проблем паливно-енергетичного комплексу та його стабілізація дасть значний поштовх у напрямку покращання ситуації у всій економіці країни, тим більше, що ця умова є однією з основних на шляху до стабілізації суспільного розвитку країни.

Стан внутрішнього ринку в останні роки зумовлюється переважно заходами уряду по його регулюванню, а також загальною економічною кризою в країні. У зовнішній торгівлі частка експорту продукції вугільної промисловості є досить значною, що зумовлено наявністю багатої сировинної бази. Також відмічається переважання імпорту нафти і газу.

Крім екологічних існують також інші проблеми, які потребують комплексного вирішення на рівні держави: масові неплатежі, несвоєчасна та неповна виплата заробітної плати, страйки працівників галузі, а також інші проблеми, але їх вирішення залежить від перспектив зовнішньоекономічного розвитку нашої держави.