Планування прибутку від операційної діяльності торговельного підприємства за матеріалами ТОВ "Богуславка"

Планування прибутку від операційної діяльності торговельного підприємства за матеріалами ТОВ "Богуславка"

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПЛАНУВАННЯ ПРИБУТКУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА
• 1.1 Сутність і роль прибутку в забезпеченні економічного розвитку підприємства
• 1.2 Фактори, що визначають прибуток та рентабельність підприємства
• 1.3 Сучасні методи планування прибутку та оцінка їх результативності
• РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ФОРМУВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ТОВ "БОГУСЛАВКА"
• 2.1 Характеристика комплексу задач на ПЕОМ по управлінню формуванням прибутку
• 2.2 Аналіз динаміки обсягу прибутку від операційної діяльності
• 2.3 Оцінка достатності формування прибутку
• 2.4 Аналіз напрямів використання прибутку від операційної діяльності
• РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ПЛАНУВАННЯ, ФОРМУВАННЯ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ВІД ОПЕРАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ "БОГУСЛАВКА"
• 3.1 Обґрунтування проекту плану формування прибутку від операційної діяльності ТОВ "Богуславка"
• 3.2 Напрями використання прибутку від операційної діяльності товариства в плановому періоді
• ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Перехід до ринкових відносин в економіці України ставить по-новому і розширює можливості діяльності підприємства, як основної її ланки. У нових умовах істотно помінялися правові, фінансово-економічні і соціальні відносини як усередині підприємства, так і в зовнішньому середовищі. Склалося різноманіття форм власності, істотно змінилися відносини підприємств із державою й іншими суб'єктами ринку. Економічна воля, як умова і наслідок ринкових відносин, пред'являє більш високі вимоги до рівня господарювання й економічної діяльності підприємства.

Результат діяльності фірми оцінюється системою показників, основним з який є рентабельність, обумовлена як відношення прибутку до одного з показників функціонування торгового підприємства. Це дозволяє виявити не тільки загальну економічну ефективність роботи підприємства, але й оцінити інші сторони його діяльності.

Прибутковість діяльності будь-якого торгового підприємства визначає його функціонування незалежно від економічної політики держави. Прибуток як економічна категорія одержав новий зміст в умовах переходу до ринкових відносин, що характеризуються розвитком конкуренції, вільного ціноутворення, приватної власності на капітал і ін. Прибуток є основним спонукальним мотивом здійснення будь-якої підприємницької діяльності ( у тому числі торгової), оскільки забезпечує ріст добробуту власників підприємства через доход на вкладений капітал. Наймані робітники також зацікавлені в прибутковості підприємства, що у визначеній мірі є не тільки гарантом їхньої зайнятості (довгострокова перспектива), але і забезпечує додаткову матеріальну винагороду їхньої праці і задоволення соціальних потреб (короткострокова перспектива). Крім цього, прибуток підприємства через систему податкових платежів дозволяє формувати дохідну частину державних бюджетів усіх рівнів, створюючи тим самим базу економічного розвитку держави в цілому. Таким чином, ми можемо сказати, що прибуток є одним з найважливіших показників оцінки ефективності діяльності підприємства в умовах ринкової економіки. Високий рівень рентабельності дає перевагу будь-якому підприємству в залученні інвестицій, в одержанні кредитів, у виборі постачальників і ін., що визначає конкурентноздатність, а також ступінь його незалежності від несподіваної зміни ринкової кон'юнктури. У зв'язку з цим питання економічного аналізу рівня рентабельності в торгівлі з метою виявлення резервів для її підвищення здобувають винятково важливе значення.

До задач розробки плану прибутку можна віднести:

- Забезпечення максимізації розміру формованого прибутку, що відповідає ресурсному потенціалу підприємства.

- Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований капітал власникам підприємства.

- Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів за рахунок прибутку відповідно до задач розвитку підприємства в майбутньому періоді.

- Забезпечення постійного росту ринкової вартості підприємства.

Основними задачами аналізу прибутку є:

- Оцінка досягнутого обсягу прибутку; вивчення ступеня виконання плану і динаміки; виявлення тенденцій зміни прибутку.

- Вивчення структури прибутку.

- Визначення і зміна факторів формування прибутку.

- Виявлення резервів збільшення прибутку.

- Розробка прогнозних показників прибутку.

Відповідно основною метою даної магістерської роботи є розробка ефективної системи формування прибутку торговельного підприємства. В зв'язку з цим в роботі були розглянуті такі завдання як: формування прибутку на торговельному підприємстві, аналіз кінцевих фінансових результатів, розробка стратегії по управлінню прибутком та прогнозування обсягів прибутку на майбутній період. Предметом курсової роботи є вдосконалення управління формуванням прибутку торговельного підприємства.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є ТОВ "Богуславка". Для здійснення аналізу та відповідних розрахунків були використанні: баланс підприємства форма №1-м, Звіт про фінансові результати форма №2-м і інша фінансово-бухгалтерська звітність. Предметом дослідження безпосередньо результати фінансової та бухгалтерської звітності щодо формування прибутку підприємства.

В ході виконання магістерської роботи розкрито наступні завдання:

- розглянуто теоретичні засади планування прибутку торговельного підприємства;

- визначено сутність і роль прибутку в забезпеченні економічного розвитку підприємства;

- виділено основне коло факторів, що визначають прибуток та рентабельність підприємства;

- досліджено формування та використання прибутку ТОВ "Богуславка";

- охарактеризовано комплекс задач на ПЕОМ по управлінню формуванням прибутку;

- здійснено аналіз обсягу прибутку від операційної діяльності;

- оцінено достатність формування прибутку;

- проаналізовано напрями використання прибутку від операційної діяльності;

- обґрунтовано проект плану формування прибутку від операційної діяльності ТОВ "Богуславка";

- наведено основні напрями використання прибутку від операційної діяльності товариства в плановому періоді.

В роботі використано спеціалізовані, фінансово-економічні методи досліджень: ланцюгових підстановок, фінансових коефіцієнтів, індексний, факторний аналіз і ін..

Методично-інформаційною базою написання магістерської роботи виступили монографії, статті, опорні конспекти лекції, методичні та методологічні видання та публікації провідних вчених з України та закордону, а також видання офіційних органів влади в Україні.

Магістерську роботу викладено на 88 сторінках друкованого тексту, роботу проілюстровано 16 рисунками, 11 таблицями. Робота містить 43 літературні джерела, 6 додатків.

Прибуток являє собою кінцевий фінансовий результат господарської діяльності підприємства. Загальна економічна теорія визначає роль економіки так: "У реальній дійсності прибуток - кінцева мета і рушійний мотив товарного виробництва і ринкової економіки. Це головний стимул і основний показник ефективності будь-якого підприємства і фірми"[3]. Дійсно, важко переоцінити значення прибутку в загальній системі вартісних інструментів керування підприємством. Це обумовлено тим, що "…прибуток є основним показником оцінки господарської діяльності підприємства, тому що в ній акумулюються всі доходи, витрати, збитки, узагальнюються результати господарювання" [24].

В торгівлі, з урахуванням специфіки виконуваних функцій і особливостей формування доходів та витрат, прибуток визначається як різниця між доходом підприємства і його поточними витратами.

Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності торговельного підприємства. Його одержання є обов'язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування і зміцнення конкурентноздатності на ринку.

Прибуток виконує ряд функцій (рис. 1.1) [20]:

1. Оціночна функція. Прибуток підприємства використовується як оціночний показник, що характеризує ефект його господарської діяльності. Використання цієї функції повною мірою можливе тільки в умовах ринкової економіки, яка передбачає свободу встановлення цін, свободу вибору постачальника і покупця.

2. Розподільча функція. її зміст полягає в тому, що прибуток використовується як інструмент розподілу чистого доходу суспільства на частину, що акумулюється в бюджетах різних рівнів та залишається в розпорядженні підприємства.

3. Стимулююча функція. Виконання цієї функції визначається тим, що прибуток є джерелом формування різних фондів стимулювання (фонд заохочення, виробничого та соціального розвитку, фонд виплати дивідендів, пайовий фонд, абощо).

Рис. 1.1. Функції прибутку підприємства

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників і власника підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов'язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку.

Об'єктом економічних інтересів держави є частина прибутку, яка виплачується у вигляді податків та обов'язкових платежів. Економічний інтерес підприємства як товаровиробника знаходить своє узагальнення в обсязі прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства і використовується для вирішення виробничих та соціальних завдань його розвитку. Економічний інтерес робітників підприємства пов'язаний передусім з розміром прибутку, який спрямовується на матеріальне заохочення, соціальні виплати та соціальний розвиток. Власника підприємства цікавить в першу чергу розмір фонду виплати дивідендів, а отже -- та частина прибутку, котра пов'язана з виробничим розвитком, а відповідно приростом капіталу підприємства. У зв'язку з тим, що прибуток є єдиним джерелом реалізації економічних інтересів всіх перерахованих сторін, жодна з них не може мати пріоритетів в задоволенні, оскільки це призведе до ущемлення інтересів інших сторін. Наприклад, надмірні податки з прибутку підприємства знижують економічну зацікавленість підприємства в його збільшенні, що призводить до зменшення надходжень в бюджет.

Прибуток є якісним показником, позаяк в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величини витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

В процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації (рис. 1.2) [20]:

I. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

- прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

- прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);

- прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

- прибуток від проведення позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій.

Обсяг прибутку за кожним видом діяльності формується як сальдо доходів та витрат на її проведення.

II. Залежно від порядку визначення розрізняють:

- валовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків).

- оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства-платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань.

Рис. 1.2. Види прибутку підприємства, що використовуються в обліку, аналізі, плануванні

- чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов'язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

Отриманий чистий прибуток є власністю підприємства, розподіляється та використовується на його розсуд.

Права окремих керівників та виконавчих органів підприємства, його посадових осіб з прийняття рішень стосовно використання отриманого чистого прибутку фіксуються в Статуті підприємства.

ІІІ. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку. Реальний прибуток - це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

IV. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу валового прибутку. Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прийнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які виміряні з точки зору вигоди, що "втрачена" через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом.

Альтернативні витрати підприємства відповідають розміру втраченої вигоди в результаті використання даного ресурсу замість найкращого, альтернативного. Невірний вибір ресурсів, а також і нераціональне використання власних (які уже маємо) ресурсів, призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.

Економічний прибуток менший від бухгалтерського на величину неявних витрат підприємства.

V. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.

Такі види прибутку пов'язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості.

Підприємство може мати обсяги діяльності, при яких доходи від реалізації менші за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу.

Графічна інтерпретація точки беззбитковості при проведенні торговельної діяльності може бути представлена наступним чином (рис. 1.3) [11].

Алгоритм розрахунку точки беззбитковості витікає із основної умови її досяг

ВД=ВО

Величина валового доходу і витрат обертання залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту). Ця залежність може бути відображена так:

ВД= (РВД·Т)/100*(1.1)

ВО=ВОЗМ+ВОпост=ВОЗМ·Т/100+ВОпост**(1.2)

де ВД, Рвд - відповідно валовий доход підприємства в абсолютній сумі та його рівень у відсотках до товарообороту; Якщо підставити вирази (*) і (**) у вихідне рівняння та зробити необхідні математичні переутворення, одержимо:

Рис. 1.3. Графічна інтерпретація точки беззбитковості підприємства

,

,

,(1.3)

ВО, ВОЗМ, ВОпост - відповідно загальна сума витрат обігу підприємства, її змінна та постійна частина;

Рвозм - рівень змінних витрат обігу у відсотках до товарообороту;

Т - обсяг товарообороту.

За точкою беззбитковості підприємство при умові зростання обсягів діяльності входить в зону прибутковості. Величина прибутку, як цільова функція діяльності підприємства, залежить від обраної стратегії. Вона може бути: мінімальною, нормальною, необхідною.

Під мінімальним розуміється прибуток, розмір якого після уплати податків задовольняє уявлення власників підприємства про мінімальний рівень рентабельності на вкладений капітал. Кількісно мінімальний рівень рентабельності відповідає рівню середньої процентної ставки банків по депозитам, що склалася в теперішній період часу. Це обумовлюється тим, що власник підприємства не зацікавлений інвестувати кошти в створення (функціонування) підприємства, якщо чистий прибуток за результатами діяльності підприємства менший за суми процентів, які б він міг одержати від зберігання своїх грошових коштів у банку чи придбання на них цінних паперів інших підприємств.

Сума мінімального прибутку може бути розрахована, виходячи з даного припущення:

,(1.4)

де Сп - частка прибутку, яка сплачується в бюджет у вигляді податків та обов'язкових платежів;

МРР - мінімальний рівень рентабельності капіталу, відсотків;

К -- обсяг інвестованого капіталу, гр.од.

Визначення обсягу діяльності, що забезпечує одержання мінімальної рентабельності здійснюється з формулою:

,(1.5)

де Тмрр - обсяг товарообороту, що забезпечує одержання мінімального прибутку.

Графічна інтерпретація точки мінімальної рентабельності буде мати наступний вигляд (рис. 1.4):

Рис. 1.4. Графічна інтерпретація точки мінімальної рентабельності підприємства

Тт/о6 - обсяг товарообороту, при якому досягається беззбитковість;

Тмрр - обсяг товарообороту, при якому досягається мінімальна рентабельність на вкладений капітал.

Під нормальним розуміється прибуток, котрий відповідає нормі прибутку на капітал (НПК), що в середньому склалася на ринку.

Кількісно розмір нормального прибутку (Пнорм) розраховується наступним чином:

(1.6)

де К - капітал підприємства;

НПК - нормальний рівень прибутковості, відсотків.

Під необхідною розуміється сума прибутку, яка відповідає потребам підприємства в коштах на виробничий та соціальний розвиток, що утворюються за рахунок прибутку після сплати податків.

Поняття "максимальний прибуток" пов'язане з реалізацією мети поведінки підприємства на ринку. Підприємство, яке намагається максимізувати одержуваний прибуток, мусить, з одного боку, визначити доцільність нарощування обсягів діяльності, з другого - розрахувати обсяг діяльності, що дозволяє одержати максимально можливий прибуток.

Підприємство має сенс продовжувати функціонування, якщо при досягнутому обсязі діяльності його доход перебільшує змінні витрати. Підприємству слід припинити свою діяльність або шукати нові напрямки діяльності, якщо сумарний доход від продажу не перебільшує змінних витрат (або хоча б не дорівнює їм).

При визначенні меж розширення обсягу діяльності підприємство має виходити із наступного правила: максимальний прибуток підприємство одержує при такому обсязі діяльності, коли граничні доходи дорівнюють граничним витратам. Під граничними доходами (або витратами) розуміють, відповідно, приріст доходів (або витрат) підприємства при збільшенні обсягів його діяльності на одну додаткову одиницю.

Прибуток як економічний показник являє собою різницю між ціною реалізації та собівартістю продукції(товарів, послуг), між обсягом отриманої виручки та сумою витрат на виробництво та реалізацію продукції.

Прибуток, як економічний показник, дозволяє поєднувати економічні інтереси держави, підприємства, як господарюючого суб'єкта, робітників i власника підприємства. Вирішення цього завдання перш за все пов'язане з пропорціями в розподілі та використанні прибутку.

Прибуток є якісним показником, поза як в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величина витрат обертання. Таким чином, прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

Прибуток характеризує кінцевий результат діяльності торговельного підприємства. Його одержання с обов'язковою умовою розширеного відтворення на підприємстві, забезпечення його самофінансування i зміцнення конкурентноздатності на ринку.

Управління прибутком являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень по всіх основних аспектах її формування, розподіли і використання на підприємстві.

Ефективне управління прибутком підприємства забезпечується реалізацією ряду принципів, основними з яких є:

Інтегрованість з загальною системою управління підприємством. У якій би сфері діяльності підприємство не приймалося управлінське рішення, воно прямо чи побічно впливає на прибуток. Управління прибутком безпосередньо пов'язане з виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу, інвестиційним менеджментом, фінансовим менеджментом і деякими іншими видами функціонального менеджменту. Це визначає необхідність органічної інтегрованості системи управління прибутком із загальною системою управління підприємством.

Комплексний характер формування управлінських рішень. Всі управлінські рішення в області формування і використання прибутку найтіснішим образом взаємозалежні і роблять прямий чи непрямий вплив на кінцеві результати управління прибутком. У ряді випадків цей вплив може носити суперечливий характер. Так, наприклад, здійснення високоприбуткових фінансових вкладень може викликати дефіцит фінансових ресурсів, що забезпечують виробничу діяльність, і як наслідок -- суттєво зменшити розмір операційного прибутку. Тому управління прибутком повинний розглядатися як комплексна система дій, що забезпечує розробку взаємозалежних управлінських рішень, кожне з яких вносить свій внесок у результативність формування і використання прибутку по підприємству в цілому.

Високий динамізм управління. Навіть найбільш ефективні управлінські рішення в області формування і використання прибутку, розроблені і реалізовані на підприємстві в попередньому періоді, не завжди можуть бути повторно використані на наступних етапах його діяльності. Насамперед, це пов'язано з високою динамікою факторів зовнішнього середовища на стадії переходу до ринкової економіки, і в першу чергу -- зі зміною кон'юнктури товарного і фінансового ринків. Крім того, змінюються в часі і внутрішні умови функціонування підприємства, особливо на етапах переходу до наступних стадій його життєвого циклу. Тому системі управління прибутком повинний бути властивий високий динамізм, що враховує зміну факторів зовнішнього середовища, ресурсного потенціалу, форм організації і управління виробництвом, фінансового стану й інших параметрів функціонування підприємства.

4. Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень. Реалізація цієї вимоги припускає, що підготовка кожного управлінського рішення в сфері формування, розподілу і використання прибутку повинні враховувати альтернативні можливості дії. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинний бути заснований на системі критеріїв, що визначають політику управління прибутком підприємства. Система таких критеріїв установлюється самім підприємством.

5. Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства. Які би прибутковими не здавалися ті чи інші проекти управлінських рішень у поточному періоді, вони повинні бути відхилені, якщо вони вступають у протиріччя з місією (головною метою діяльності) підприємства, стратегічними напрямками його розвитку, підривають економічну базу формування високих розмірів прибутку в майбутньому періоді.

Розглядаючи головну мету управління прибутком слід зазначити, що вона нерозривно зв'язана з головною метою господарською діяльністю підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком теорії прибутку змінювалися і підходи економістів до визначення головної мети управління нею. У генезисі цієї проблеми можна виділити три основних підходи [3]:

1.Класична економічна теорія затверджувала, що головною метою господарської діяльності підприємства є максимізація прибутку. Ця мета випливала з положення А. Сміта, що максимізація прибутку окремих суб'єктів господарювання веде до максимізації всього суспільного добробуту [оvеral еcоnоmic wеlfarе]. Уперше вона була чітко сформульована в 1938 році французьким економістом А. Курей а потім розвинута в роботах представників неокласичної школи. Реалізація цієї мети забезпечувалася шляхом досягнення рівності показників граничного доходу і граничних витрат підприємства.

Однак згодом це формулювання головної мети господарської діяльності підприємства було піддано критиці багатьма економістами. Так, було доведено, що максимізація прибутку далеко не завжди забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Отриманий високий по сумі і рівню прибуток може бути цілком витрачений на меті поточного споживання, у результаті чого підприємство буде позбавлено основного джерела формування власних фінансових ресурсів для свого майбутнього розвитку (а підприємство, що не розвивається, втрачає в перспективі досягнуту конкурентну позицію на ринку, скорочує потенціал збільшення власного капіталу за рахунок внутрішніх джерел, що в остаточному підсумку призводить до зниження його ринкової вартості).

Крім того, високий рівень прибутку підприємства може досягатися при високому рівні підприємницького ризику, що генерує погрозу банкрутства. Тому в ринкових умовах максимізація прибутку може виступати як одна з найважливіших задач господарської діяльності чи підприємства як критерії оцінки ефективності окремих видів його операції, але не як головна мета управління прибутком.

2.Теорія стійкого економічного росту, що розвивається багатьма наступними економістами, головною метою господарської діяльності висуває забезпечення фінансового рівноваги підприємства в процесі його розвитку. На їхню думку реалізація цієї мети забезпечує тривалий без кризи розвиток підприємства і поступове розширення обсягу його господарської діяльності. Разом з тим, така ціль господарської діяльності підприємства, мінімізуючи рівень підприємницьких ризиків, не дозволяє реалізувати повною мірою всі резерви росту її рентабельності. Крім того, механізм реалізації цієї мети недостатньо пов'язаний з коливаннями кон'юнктури фінансового товарного ринків, що змінюють параметри умов формування прибутку конкретного підприємства при заданих темпах його економічного розвитку. У зв'язку з викладеним, досягнення і підтримка фінансової рівноваги не може розглядатися як головна мета господарської діяльності підприємства (хоча і є однієї з важливих задач управління прибутком).

3.Сучасна економічна теорія як головну мету господарської діяльності підприємства висуває забезпечення максимізації добробуту власників підприємства, що одержує конкретне вираження в максимізації ринкової вартості підприємства. Це положення розділяється всіма сучасними теоретиками в області управління прибутком, тому що на їхню думку вона щонайкраще реалізує фінансові інтереси власників підприємства. У цій головній меті одержують відображення фактори часу, прибутковості і ризику, що є більш повним відображенням мотивації господарської діяльності підприємства.

З обліком викладеного, головною метою управління прибутком є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді. Ця головна мета покликана забезпечувати одночасно гармонізацію інтересів власників з інтересами держави і персоналу підприємства.

Система управління прибутком реалізує свою головну мета шляхом здійснення певних функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом розглянутої системи управління прибутком [4].

1.Функції управління прибутком як управлінської системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу управління (будь-якої управлінської системи) поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т.д. У теорії управління ці функції характеризуються як загальні.

2.Функції управління прибутком як спеціальної області управління підприємством. Склад цих функцій визначається конкретним об'єктом відповідної управлінської системи. Теорія управління розглядає ці функції як специфічні.

Абсолютним показником прибутковості є сума прибутку. Відносний показник прибутковості - це рівень рентабельності.

Прибуток -- це частина виробленої та реалізованої додаткової вартості, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток тоді, коли втілена у створеному продукті вартість буде реалізована i набере грошової форми.

Прибуток формується на макрорівні, i на нього, як на фінансовий показник роботи підприємства, що відображається в бухгалтерському обліку i офіційний звітності, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення i калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків i витрат; визначення загального (валового) прибутку.

Отже, на формування абсолютного розміру прибутку впливають:

· результати, тобто ефективність, його фінансово-господарської діяльності;

· сфера діяльності;

· галузь господарства;

· установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

У збільшенні прибутку та високій рентабельності зацікавлені підприємства, i держава, оскільки, з одного боку, вони є прямим джерелом виробничого i соціального розвитку підприємства, а з іншого - забезпечують постійні й зростаючі надходження до державного бюджету.

Разом з тим відомо, що приросту прибутку можна досягти не лише збільшенням внеску трудового колективу підприємства, а й у результаті певних порушень державної дисципліни (найчастіше - порушень порядку встановлення цін), інших протиправних дій, що тягнуть за собою карну відповідальність, адже спричиняють негативні явища в розвитку економіки держави.

Згідно з П(с)БО 3 узагальненим фінансовим показником діяльності підприємства є сума його прибутку (прибуток від звичайної діяльності до оподаткування). До введення міжнародних стандартів це був балансовий прибуток.

Як відомо, одержання загальної суми прибутку пов'язане з кількома напрямами діяльності підприємства [9]. Розглянемо модель формування прибутку у різних напрямках діяльності торговельного підприємства.

Перший напрям -- це основна діяльність, результатом якої є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Зазвичай цей прибуток становить основну питому частку в складі загального прибутку. Прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається відніманням від виручки від реалізації податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг).

Другий -- це діяльність, що не є основною для певного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг. її результат можна визначити як прибуток від іншої реалізації. Ним може бути прибуток від реалізації основних засобів, нематеріальних активів, який визначається відніманням від виручки від реалізації податку на додану вартість, витрат на реалізацію і залишкової вартості їх.

Третій -- це діяльність, пов'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції; від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома частка у балансовому прибутку мають тенденцію до зростання. Це зумовлено розвитком ринкової економіки, фондового ринку.

Четвертий напрям -- це діяльність, пов'язана з одержанням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підприємств. До них належать:

· прибутки і збитки попередніх років, що виявлені у звітному періоді;

· невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій);

· надходження боргів, списаних раніше як безнадійні;

· штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення господарських договорів суб'єктами господарювання у зв'язку із застосуванням фінансових санкцій;

· штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кредиту з державного бюджету;

· кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності;

· дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності:

· прибуток від завищення цін і тарифів;

· курсова різниця від операцій в іноземній валюті;

· прибуток і збиток від ліквідації основних засобів;

· вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини виконаного повністю бартерного контракту;

· прибуток (збиток) від спільної діяльності.

У зв'язку з переходом бухгалтерського обліку України на міжнародні стандарти змінилися форми бухгалтерських звітів, зокрема форми 1 і 2, потрібні для аналізу прибутку підприємства.

Передусім визначимо сутність поняття прибутку відповідно до нових стандартів. Для цього розглянемо окремі статті форми 2 "Звіт про фінансові результати".

Стаття "Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" - відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто дохід без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та податків з продажу (податку на додану вартість, акцизного збору тощо).

Стаття "Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)" - визначається вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, знижок, зборів тощо.

Стаття "Валовий прибуток (збиток)" -- розраховується як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг).

Стаття "Інші операційні доходи" -- відображаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг): дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних актів; дохід від реалізації оборотних актів (крім фінансових інвестицій) тощо.

Стаття "Прибуток (збиток) від операційної діяльності" -- обчислюється як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Стаття "Інші доходи" -- відображаються доходи від фінансових інвестицій, необоротних активів та майнових комплексів; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Стаття "Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування" -- обчислюється як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від основної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків);.

Стаття "Прибуток від звичайної діяльності"-- визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. Збиток від звичайної діяльності дорівнює алгебраїчній сумі збитку від звичайної діяльності до оподаткування та суми податків на прибуток.

Стаття "Чистий прибуток (збиток)" -- розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків на надзвичайний прибуток.

У зв'язку з тим, що відповідно до П(с)БО 3 у формі 2 „Звіт про фінансові результати" поняття „балансовий прибуток" уже не існує, то для розрахунку рентабельності й прибутковості підприємства використовуватимемо поняття „загальна сума прибутку" (ЗП). Загальна сума прибутку подібна до балансової.

Прибуток торговельного підприємства як результативний показник його діяльності, залежить від співвідношення між розміром доходів торговельного підприємства і витратами на здійснення торговельно-фінансової діяльності.

Залежність прибутку від величини доходів і витрат може бути подана так[11]:

П=Д - ПВ=(ВД ± Дінш) - (ВО ± Зінш)=(Цреал - Цзак)·К - ВО ± Пінш)(1.7)

де Д - доход від усіх видів діяльності;

ПВ - поточні витрати для здійснення усіх напрямків діяльності;

ВД - валовий доход від реалізації товарів;

Дінш - доход від інших видів діяльності;

ВО - витрати обігу;

Зінш - витрати, пов'язані зі здійсненням інших видів діяльності;

Цреал, Цзак - відповідно, ціна реалізації і закупівлі товарів;

К - кількість товарів, що реалізується;

Пінш - прибуток від іншої діяльності (як різниця між доходами, витратами і втратами від іншої діяльності).

Таким чином, розмір одержаного прибутку залежить від ціни реалізації і закупівлі товарів, кількості проданих товарів, різниці між доходами, витратами обігу і витратами від іншої (позареалізаційної) діяльності. Управління даними факторами та їх прогнозування дозволяє забезпечити отримання необхідного прибутку.

Важливим фактором, який впливає на величину прибутку, є рівень ціни закупівлі товарів. Підприємство при здійсненні комерційних угод мусить намагатися закупити товар за якомога нижчою ціною. Це може бути досягнуто шляхом скорочення кількості посередників при закупівлі товарів, використання цінових знижок при узгодженні ціни товару, закупки партій товарів в період їх сезонного розпродажу. Якщо підприємство займається зовнішньоекономічною діяльністю, то зниженню ціни закупівлі товарів може сприяти придбання товарів у іноземних партнерів (при сприятливому співвідношенні курсів національної та іноземної валют) або здійснення прямих товарообмінних (бартерних) операцій (при сприятливому співвідношенні рівня цін на обмінювані товари).

Зростання розмірів одержання прибутку пов'язане також із збільшенням рівня цін продажу товарів. Управління цінами реалізації залежить від обґрунтованості вибору цінової політики підприємства на споживчому ринку, використання сприятливої торговельної кон'юнктури в окремі періоди року (днів тижня).

Збільшенню ціни реалізації товарів сприяє розширення продажу сезонних товарів перед початком сезону (коли ціни найвищі), реалізація окремих груп товарів на аукціонах і товарних біржах, експорт конкурентноздатних товарів при сприятливому співвідношенні курсів національної і іноземної валют.

Маса одержання прибутку залежить від обсягу діяльності підприємства (товарообороту), кількості реалізованих товарів. Збільшенню обсягу продажу сприяє здійснення ефективної маркетингової політики шляхом включення в перелік взаємодоповнюючих товарів, надання споживчого кредиту при реалізації товарів, розширення системи додаткових торговельних послуг, пов'язаних із реалізацією товарів, здійснення ефективних рекламних заходів. Для оптової торгівлі важливе значення в розширенні продажу має регіональна диверсифікація збуту.

Розглянуті фактори прямо впливають на величину доходів, а відповідно, і на прибуток підприємства.

При тій же величині доходів підприємство може мати різний розмір прибутку, що залежить від величини витрат обігу. Розмір витрат обігу формується під впливом таких факторів, як: обсяг товарообороту, його склад та асортиментна структура, джерела надходження товарів, місцезнаходження контрагентів комерційних угод, умови страхування угод, рівень продуктивності праці на підприємстві, ступінь використання ресурсів, структура капіталу, розміри матеріально-технічної бази тощо. Вищерозглянуті фактори впливають на прибуток від реалізації товарів.

Джерелом зростання прибутку підприємства можуть бути також доходи від позареалізаційних операцій за мінусом витрат на ці операції.

Зростання доходів від позареалізаційних операцій підприємства може бути забезпечено за рахунок вкладення вільних грошових коштів у різноманітні цінні папери; продажу їх на фінансовому ринку; придбання депозитних сертифікатів банків або відкриття в них депозитних рахунків; здачі в оренду основних фондів, які не використовуються в теперішній час; віднесення певної суми збитку на винних осіб і своєчасне її стягнення; стягнення штрафних санкцій, що пред'являються до контрагентів; урахування суми втрат від інфляції і втраченої (недоотриманої) вигоди. Прибуток від позареалізаційних операцій буде більший, якщо не допускати непродуктивних витрат і збитків.

Отже, розглянувши формування операційного прибутку на підприємстві, можна сказати, що саме цей показник характеризує ефективність господарювання підприємства. І мета діяльності кожного підприємства -- це одержання доходів і прибутку, які в умовах ринкової економіки становлять основу економічного розвитку підприємства.

Планування прибутку - складова частина фінансового планування. Воно проводиться нарізно за видами діяльності підприємства, оскільки розрізняється методологія обчислення й оподатковування прибутку відрізних видів діяльності. У процесі розробки фінансових планів враховуються всі фактори, що впливають на розмір прибутку та моделювання цих змін у квартал, півріччя. [4]

У загальному випадку виділяють три методи планування прибутку. Перший - метод прямого розрахунку. В його основі лежить розрахунок прибутку від реалізації продукції за асортиментом. Планування є елементи чистого прибутку і в першу чергу прибутку від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою розрахунку прибутку служить прогнозований обсяг продажу, оскільки саме з ним пов'язана програма діяльності і запаси. Цей обсяг обмежується наявними потужностями, саме вони і є відправною точкою планування. Після визначення обсягу продажу розробляється програма на основі укладених контрактів. [25]

Програма діяльності залежить від планового обсягу реалізації і від запасів готовоі продукції на складі на початок та кінець планового періоду.

Важливим моментом у плануванні прибутку є облік трудових витрат виходячи з норм витрат робочого часу на виготовлення одиниці продукції і вартості людино-години. З урахуванням необхідних відрахувань у соціальні фонди плануються витрати на оплату праці.

На наступному етапі складаються кошториси адміністративних і комерційних витрат. Ці витрати пов'язані з обслуговуванням і управлінням діяльності торговельного підприємства, а також із просуванням товарів на ринок збуту. Частина цих витрат залежить від обсягу продажу (наприклад комісійні). Інші є постійними і враховуються в загальній сумі. Визначення постійних і змінних витрат підприємство здійснює самостійно.

На підставі цих розрахунків формується план з прибутку від реалізації продукції. Для планування прибутку використовуються дані про майбутні операційні доходи і витрати з фінансової та інвестиційної діяльності.

Більш простий варіант припускає узагальнений розрахунок за позиціями плану. Прибуток від реалізації товарної продукції розраховується як різниця між вартістю всього товарного випуску за цінами продажу (без ПДВ акцизів, митних платежів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю товарної продукції планового періоду.

Прибуток від реалізації продукції розраховується як різниця між розмірами виручки в цінах продажу (без ПДВ, акцизів, торгових і збутових знижок) і повною собівартістю реалізованої продукції. Розмір виручки і повна собівартість реалізованої продукції визначаються з урахуванням перехідних залишків готової продукції на початок і кінець планового періоду.

Другий метод планування прибутку - аналітичний - застосовується при незначних змінах в асортименті продукції та при відсутності інфляції, зростання цін і собівартості. При використанні аналітичного методу розрахунок ведеться окремо за порівнянною і непорівнянною товарною продукцією. Порівнянна продукція випускається в базисному році. [25]

Прибуток від виробництва порівнянної продукції в плановому році визначається з врахуванням прибутку, обчисленого на першому і наступних етапах;

Перевага аналітичного методу полягає в тому, що він показує вплив різних факторів на величину прибутку. Але ця перевага виявляється тільки при стабільних умовах господарювання.

Третій метод припускає визначення точки беззбитковості, тобто визначення обсягу і вартості продажу, при яких підприємство здатне покрити всі свої витрати, не одержуючи прибутку. Цей метод планування прибутку базується на принципі розподілу витрат на постійні і змінні та розрахунку маржинального прибутку. З виторгу від реалізації продукції (без ПДВ, акцизів, мита) віднімаються змінні витрати і залишається маржинальний прибуток. Далі з маржинального прибутку віднімаються постійні витрати і визначається фінансовий результат (прибуток чи збиток). Точка беззбитковості -- це такий розмір виручки, при якому підприємство не одержує ні прибутку, ні збитку.

Після визначення точки беззбитковості планування прибутку будується на основі ефекту операційного (фінансового) важеля, тобто того запасу фінансової стійкості, при якому підприємство може дозволити собі знизити обсяг реалізації, не приходний до збитковості. Ефект операційного важеля полягає в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації приводить до ще більш сильної зміни прибутку. Дія даного ефекту пов'язана з непропорційним впливом постійних і змінних витрат на фінансовий результат при зміні обсягу виробництва і реалізації. Чим вище частка постійних витрат у собівартості продукції, тим сильніше вплив операційного важеля, і навпаки, при зростанні обсягу продажу частка постійних витрат у собівартості знижується і вплив операційного важеля зменшується.

При плануванні діяльності підприємства розробляють плани для: різних підрозділів підприємства та загальний план; всіх видів діяльності або цільові плани, що передбачають завдання по якомусь одному напрямку роботи; різних періодів часу -- довго", середньо- та короткострокові. Кожний вид плану має свої особливості в методах та порядку його розробки, різні показники. [30]

В умовах ринку зростаюче значення має передпланова проробка можливих варіантів розвитку, дії в майбутньому зовнішніх та внутрішніх чинників, тобто Прогнозування. Як необхідний елемент системи планування, інструмент, що дозволяє визначити (з певною ймовірністю) майбутні якісні та кількісні умови діяльності підприємства, прогнозування поділяється на два напрямки: 1) прогнозування зовнішнього середовища та 2) прогнозування внутрішніх умов діяльності. Перший напрямок має пріоритетне значення і повинен включати в себе прогнози: народногосподарський, науково-технічний, ринкової кон'юнктури, і соціально-політичний. Прогнозування внутрішніх умов являє собою послідовну розробку економічного, науково-технічного, соціального та організаційного прогнозів.

В залежності від тривалості планового періоду планування поділяється на перспективне і поточне.

Перспективне планування на підприємстві охоплює довгострокове (стратегічне) і середньострокове. Із врахуванням горизонту планування перспективний план розробляється із різною отупінню деталізації. Довгостроковий план виражає переважно стратегію розвитку підприємства, в ньому представлені рішення, що стосуються сфер діяльності та вибору її напрямків. Він має більш концептуальний характер і в ньому описово представлені якісні рішення, а необхідний цифровий матеріал використовується лише для обґрунтування цих рішень. Найважливішими складовими середньострокового плану є детальна хронологізація проектів, повна номенклатура виготовлюваної продукції, більш конкретні інвестиційні та фінансові показники. Середньостроковий план -- це більш деталізований стратегічний план на перші S роки діяльності підприємства. Межа між довгостроковими і середньостроковими планами дуже розмита і не може бути встановлена однозначно. "Довжина" планового періоду залежить від ступеню визначеності умов діяльності підприємства, його галузевої належності, загальної економічної ситуації в країні, достовірності первинної інформації, якості її аналітичної обробки тощо.

При переході від довгострокового до середньострокового плану інтервальні показники замінюються на абсолютно визначені, а самі показники аикористовуються в менш агрегованій формі.

Поточне планування полягає в розробці планів на всіх рівнях управління підприємством та по усіх напрямках діяльності, а також планів на більш короткі періоди ртал, місяць). Різновидом поточного планування є оперативно-календарне планування, яке являє собою календарне ув'язування виробничого процесу між структурними підрозділами із врахуванням послідовності та метрів технологічного процесу.

Ядром (визначальною ланкою), системи планів риємства виступає його стратегія розвитку, при розробці якої використовуються результати аналізу нього середовища, виконання прийнятих стратегічних ;гичних планів. Ці ж результати, як і вибрана стратегія слугують основою для розробки детальних середньо та довгострокових планів (рис.1.5).

Оскільки аналітична робота, спостереження за змінами в ринковому середовищі проводяться постійно, то завжди може виникнути необхідність внести певні корективи або в короткострокові, або в середньострокові плани. Існує також ймовірність передчасної розробки нової стратегії підприємства.

Планування діяльності підприємства здійснюється за допомогою різних методів. При виборі методів планування необхідно враховувати певні вимоги до них. Методи планування повинні:

- по-перше, бути адекватними зовнішнім умовам господарювання, особливостям різних етапів процесу становлення та розвитку ринкових відносин;

- по-друге, найбільш повно враховувати профіль діяльності об'єкта планування та різноманітність в засобах та шляхах досягнення основної підприємницької мети -- збільшення прибутку; по-третє, відрізнятися в залежності від виду розроблюваного плану. Більшість відомих методів планування можна класифікувати за різними ознаками.

Рис. 1.5. Принципова схема взаємодії основних блоків процедури розробки планів діяльності підприємства.

Результати класифікації методів планування за певними ознаками представлені в табл. 1.1. [28]

Ресурсний метод планування, виділений за ознакою "Вихідна позиція для розробки плану", із урахуванням ринкових умов господарювання та наявних ресурсів може застосовуватись при монопольному становищі підприємства або при слабо розвинутій конкуренції. З посиленням конкурентної боротьби вже потреби ринку попит на продукцію (послуги) стають вихідною позицією, початковим моментом планування. Підприємство самостійно виконує цілепокладання, визначає мету (цілі) діяльності і для її (їх) досягнення формує відповідні плани.

Таблиця 1.1 Класифікація методів планування