Ринкова економіка: проблеми, моделі, методи

35

35

З м і с т

Вступ 2

I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки 4

II. Моделі переходу до ринкової економіки 9

2.1 Ринкова модель для України 14

2.2 Засоби функціонування ринкової економіки 18

2.3 Зовнішнє регулювання ринкової економіки 18

III. Проблеми ринкового реформування економіки 20

3.1 Поняття ринку, умови його формування і розвиту 20

3.2 Особливості становлення ринкових відносин в Україні 23

3.3 Держава в перехідній економіці України 25

3.4 Сучасна ринкова економічна система 29

Висновок 32

Словник економічних термінів 35

Використана література 36

Вступ

Ринкова модель господарювання в Україні становить таку суспільну норму організацій виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвідношення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально - фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Та зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним і прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем. Другий вагомий аспект ринкової економіки - це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу.

Конкуренція є значним чинником, якщо:

існує така кількість покупців і продавців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто, стати монополістом;

кожний продавець і покупець може вільно ввійти в певну галузь і так само вийти з неї - не існує юридичної або організаційної перешкоди для надходження ресурсів з галузі в галузь.

У плановій економіці питання конкуренції вирішується знову таки через план: держава диктує усім суб'єктам розмір цін на товари та послуги, і тому за таких умов подібні змагання неможливі. Єдиним осередком конкуренції у плановому кругообігу є « чорний ринок », де на відносному рівні існують процеси економічної свободи та вільного вибору. Саме тут, на невизнаному державою ринку, приховане виробництво стало логічним наслідком незацікавленості виробників у інтенсивній і продуктивній праці на офіційних засадах. Це єдине місце, де споживачі отримують при відсутності дефіциту необхідні товари та послуги.

Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.

Принцип третій - автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно важких зв'язків. Кожен суб'єкт економіки користується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються й узгоджуються автоматично. Таке врівноваження та узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення або зменшення надає виробникам та споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів та послуг збільшити, яких - зменшити; які ресурси використати, а які - ні; як розподілити бюджет домогосподарств на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керуються інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовуються, дістають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і прибутки, банкротують.

Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. По - перше, в тому, що усі економічні явища та процеси відбуваються на основі свободи вибору, вільної конкуренції та ціноутворення. По - друге, кожен суб'єкт, кожна особа, що приймає участь у плинності процесів ринку, зацікавлений в процесі виробництва, реалізації, обміні, розподілі та споживанні товару або послуги з метою отримання найвищого бажаного ефекту.

Звичайно, у економіки є свої недоліки:

- ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, у фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали значенню цих сфер у житті суспільства;

- механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;

- конкуренція, цей рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання. Конкуренції діють такі процеси, як злиття фірм, мета яких - посісти монопольне становище на ринку, як укрупнення підприємств під впливом технологічного процесу.

Проте існують економічні теорії, адміністративні, правові заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.

I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Командно-адміністративна система господарювання функціонує як єдине ціле на основі загального одержавлення економіки та на цій базі централізованого планування усього соціально-економічного життя. Обмін між відомствами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рі-шень у центрі, примушують кожну галузь або державне підприєм-ство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприєм-ства поставляють обумовлену кількість продукції, але їм дозволяється залучати ресурси, особливо трудові, без вимоги зведення до міні-муму витрат або проведення стратегії ефективності витрат у ви-робництві. Не керуючись ціновими сигналами ринкової економіки, директори підприємств дістають стільки трудових ресурсів, скільки можуть. Одним з результатів цього є оптове утримання робочої сили, яке забезпечує необхідні її запаси для задоволення єдиної мети центральних плануючих органів: виробництва фірмою запла-нованої кількості продукції незалежно від використаних ресурсів. За таких умов на так званому ринку при квазітоварному вироб-ництві панує диктат виробника, а споживачі через відсутність ви-бору змушені купувати несучасну, неякісну продукцію. В умовах ринкової економіки подібна фірма зазнала б краху через високі витрати на ресурси, що не забезпечують ефективності, а також, під натиском конкурентів, здатних продавати продукцію за цінами, ниж-чими, ніж у цій завеликій фірмі. Однак будучи захищена від конку-ренції, ця фірма з її філіями та підприємствами продовжує функ-ціонувати.

Тому в період розбудови незалежної Української держави гост-ро постало питання про економічні реформи. Перехід до ринку -- одна з ключових проблем, вирішення якої визначить перспективи розвитку економіки України, подальшу долю української нації.

Навіщо потрібна економічна реформа? Командно-адміністратив-на система господарювання, яка існувала у недалекому минулому, не відповідала новим вимогам розвитку економіки, стала гальмом реалізації об'єктивних вимог світової економіки. Вона не може бути поліпшена або удосконалена зміною окремих елементів, а потре-бує перетворень у своїй основі відповідно до вимог нового госпо-дарського механізму. А щоб сформувати новий економічний меха-нізм, потрібна радикальна реформа. Командно-адміністративна система господарювання сформувалась за часів, коли економічне зростання йшло за рахунок використання додаткових ресурсів. Ти-повими умовами тоді були такі, наприклад, коли за п'ять років при-ріст чисельності працівників у народному господарстві становив 10--11 млн. чол., на 25--З0 відсотків збільшувався видобуток палива і сировини, на 40--50 відсотків зростали капіталовкладення і на 50--60 відсотків збільшувався обсяг основних виробничих фондів. Проте до початку 90-х років економічна ситуація в Україні доко-рінно змінилась. На одиницю національного доходу витрачалось в З--4 рази більше ресурсів, ніж у країнах ринкової економіки, част-ка наукоємної продукції в експорті впала до 1 відсотка. Частка ек-стенсивних факторів в економічному зростанні різко скоротилась, а це зумовило об'єктивну необхідність переведення економіки пе-реважно на інтенсивний шлях розвитку. В той же час у світовому господарстві розгортається новий етап науково-технічної революції:

орієнтація на якість, нововведення і високу кваліфікацію кадрів.

Які ж основні критерії оцінки реальних можливостей економіч-ного устрою в умовах переходу від командно-адміністративної сис-теми господарювання до ринкових відносин? Першим критерієм є визначення ступеня можливості забезпечення підвищення прибутку підприємств за рахунок повнішого використання всіх наявних ресурсів і підвищення конкурентоспроможності продукції, робіт, послуг. Другий критерій -- це ступінь спроможності економічного устрою створити умови для підвищення норми прибутку за раху-нок удосконалення технічного розвитку суспільного виробництва на основі активізації творчої діяльності з розвитку елементів, які орієнтують на реалізацію у виробництві виявлених можливостей нових наукових розробок, удосконалення технології виробництва, переходу до використання продуктивніших засобів виробництва і кардинального підвищення якості продукції. Третій критерій -- ступінь спроможності устрою швидко реагувати на зміни попиту і відповідно до цього здійснювати дії, спрямовані на реструктуриза-цію економіки. Четвертий критерій -- ступінь спроможності за-безпечити зростання продуктивності праці за рахунок розвитку подетальної спеціалізації праці та виробництва на основі переходу до широкого використання новітніх, більш продуктивних засобів виробництва, обчислювальної техніки, інтегральних схем, широкої комп'ютеризації та автоматизації, принципово нових ресурсозбе-рігаючих технологій. П'ятий критерій -- ступінь ефективності сис-теми виробничого обліку і контролю, направленого на підвищення продуктивності праці за рахунок більш повного використання наяв-них ресурсів, своєчасного прийняття відповідних коригуючих дій.

Ці основні критерії дають можливість оцінити ступінь спромож-ності економічного устрою забезпечити підвищення ефективності виробництва за рахунок зростання продуктивності праці, поліп-шення якості продукції, робіт, послуг у розрахунку на максималь-ний попит конкретних споживачів при одночасному зниженні со-бівартості. При цьому загальним критерієм оцінки економічного устрою є спроможність підвищувати соціальну захищеність, добро-бут суспільства в цілому та кожного його члена. Неспроможність адміністративно-командної системи підтверд-жується статистикою. Найбагатшими є країни з розвинутою ринковою економікою. В усіх країнах світу, де річний дохід переви-щує 5000 дол. на одного жителя, встановилися ринкова економіка й демократія, за винятком небагатьох країн Близького Сходу. У табл. 3.1 наведено показники подушного ВНП. Зверніть увагу, що посткомуністичні країни істотно відстають від країн з розвинутою ринковою економікою.

Таблиця 1.1.

ВНП на душу населення.

Серед країн, що переходять від командно-адміністративної сис-теми господарства до ринкових відносин, визначилося кілька груп за специфікою шляхів переходу.

Першій групі властиве створення в надрах старої командно-ад-міністративної системи нових соціальне орієнтованих ринкових відносин. Найхарактернішим є приклад Китаю, де цей процес від-значався тривалою боротьбою серед правлячих кіл за шляхи роз-витку, що закінчилася перемогою проринкових сил у керівництві країною. По-перше, у Китаї процес переходу був ретельно теоре-тично осмислений і розроблений та визначений як тривалий і по-етапний, з відпрацюванням Його через соціально-економічні екс-перименти [щодо форм приватизації, пристосування старої бюро-кратії до нових умов господарювання, розв'язання проблем зайня-тості, залучення іноземного капіталу, розвитку підприємництва тощо). По-друге, перехід провадиться через саму командно-адміні-стративну систему з урахуванням конкретно-історичного досвіду розвитку країни. Ця система не руйнується, а реформується відпо-відно до завдань, які ставляться перед нею для здійснення перехо-ду до ринку. По-третє, перехід до ринкових відносин було розпоча-то з провідної галузі економіки країни -- сільського господарства, у якій зайнята основна частина населення, Перелічені заходи дали позитивні результати, варті ретельного вивчення іншими країна-ми. Подібний шлях розвитку обрали В'єтнам, Монголія та деякі інші країни,

Другу групу країн відзначає поступовий, еволюційний початок переходу до ринкових відносин через різні експерименти та пере-творення, які також: розпочинаються в надрах командно-адмініс-тративної системи. На основі підготовленого соціально-економіч-ного середовища, розпочатого розвитку ринкового господарства відбуваються руйнування командно-адміністративної системи і по-дальший перехід до ринкових відносин. Найхарактернішим є при-клад Угорщини, яка розпочала такі перетворення з другої полови-ни 50-х років. Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країні переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь і масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромаджен-ня капіталу. Цей період у нинішніх країнах розвиненої ринкової економіки тривав у минулому кілька століть. Його головним істо-ричним завданням, з одного боку, було відокремити безпосереднього працівника від засобів виробництва і перетворити його на юридич-но вільного продавця своєї робочої сили, а з іншого -- зосередити засоби виробництва і кошти у незначного прошарку великих під-приємців. Сьогодні такий спосіб нагромадження загрожує гострою соціальною конфронтацією з усіма можливими в епоху ядерної зброї наслідками.

Третя група країн обрала шлях "шокової терапії", що полягав у застосуванні методів короткострокового струсу суспільства. Такий шлях обрала, наприклад, Польща, де були певні передумови для такого безжалісного експерименту; а саме: у країні була поширена ринкова психологія, значною була приватна власність (понад 4/5 орної" землі належало одноосібним господарствам), на чолі держа-ви опинилися сили, яким довіряла і які підтримувала більшість на-селення. Проте, незважаючи на все це, після короткого шоку краї-на мусила відмовитись від нього. Ті, хто вдався до цього методу, пішли у відставку, поступившись місцем тим, хто зважає на довго-строковий час творення економічних процесів.

Свій шлях переходу обрала колишня Чехословаччина, де напри-кінці 80-х років відбулася так звана "оксамитова революція". Спи-раючись на традиції ринкового розвитку, нові й старі методи дер-жавного регулювання економікою, кооперування тощо, країна по-вертається до ринкових відносин цивілізовано. Поділ Її з 1993 р. на дві незалежні країни -- Чехію і Словаччину -- відбувся так само цивілізовано, як і розподіл серед населення державної власності. Основна маса середніх та великих підприємств через акціонування їх перетворена на корпорації. Дрібні підприємства можуть перехо-дити в індивідуальну власність. Кожний громадянин одержав пра-во на свою рівну частку загальнодержавної власності у формі спе-ціальних купонів, на які він придбає акції підприємств, що прива-тизуються. Для того, щоб купони не могли стати предметом ку-півлі-продажу, спекуляцій, махінацій тощо, розроблено соціальний механізм захисту. До Чехії та Словаччини залучається іноземний капітал на розробленій взаємовигідній правовій основі, створюються спільні з ним фірми й у третіх країнах.

Особливістю переходу до ринку Східної Німеччини є те, що вона увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини, однієї з найбільш розвинених у сучасному світі країн. Проте, виходячи з практики, на нього відводиться багато років при величезній допо-мозі в сотні мільярдів марок щорічно.

Логіка переходу України до соціальне орієнтованого ринкового господарства потребує здійснення державотворення через розбудову політичної незалежності країни та її національної економіки. Проте розробка механізму цього процесу надзвичайно складна, оскільки жодний з перелічених шляхів переходу до ринку не може бути повністю використаний у незалежній Україні. Командно-ад-міністративна система тут виявилася неспроможною здійснювати глибинні ринкові реформи. Для застосування "шокової терапії" не було відповідних передумов: психологічної готовності населення, належної підтримки ним владних структур, соціально-економічної бази тощо,

В Україні кількаразово спробували провести шокову так звану лібералізацію цін без створення відповідного ринкового середови-ща. Це спричинилося до розвалу системи державного управління, розриву господарських зв'язків як усередині країни, так і в країнах близького зарубіжжя, глибокої платіжної кризи, інфляції, розба-лансованості фінансово-кредитних відносин, різкого падіння як ви-робництва, так і споживання, зубожіння основної маси населення.

Вихід з такого становища полягає тільки у виробленні довгостро-кової економічної політики переходу до соціальне орієнтованих рин-кових відносин, спрямуванні економічних реформ на тісний зв'язок з соціальними гарантіями. Особливого значення для створення бага-тоукладної економіки набуває посилення економічної ролі держави, утворення сучасного механізму державного регулювання. Україна має ставати на більш реалістичний, цивілізований шлях переходу до ринкових відносин з урахуванням наявних можливостей,

Відпрацьованими теоретично й на практиці засобами переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціальне орієнтованого ринкового господарства є роздержавлення і прива-тизація, спрямовані на розвиток багатоукладної економіки та під-приємництва, Першочергового розв'язання потребують проблеми оптимальних меж і можливостей державного сектора економіки на сучасному етапі; створення механізму сприяння підприємни-цтву, що виробляє продукцію, розвитку ринкових інфраструктур тощо. Надзвичайно важливою є проблема активного включення у проведення ринкових реформ людей праці як однієї з сторін три-кутника: держава -- праця -- підприємництво.

Роздержавлення і приватизація, розвиток підприємництва ма-ють вплинути на зміну структури виробництва; сприяти розвитку ринкової конкуренції й нового, не волюнтаристського, ціноутво-рення; зумовити жорстку фінансову політику держави.

Усі ці заходи, поряд із створенням державної системи регулю-вання економіки, забезпеченням соціального захисту населення, в умовах становлення ринкових відносин мають створити не тільки правові, а й соціально-економічні засади обмеження міжнародного фінансово-спекулятивного капіталу, торгово-мафіозних структур, зупинити руйнівні процеси в економіці держави. Процес трансфор-мації від командно-адміністративних методів регулювання до рин-кових складний і тривалий, вимагає докорінної зміни власності, створення ринкової інфраструктури, зміни психології людей.

II. Моделі переходу до ринкової економіки.

Трансформування планової економіки в ринкову включає страте-гію і тактику. Стратегія -- визначення мети, тобто основних пара-метрів економічної системи, яка створюється. Тактика -- сукупність способів переходу від існуючої економічної системи до нової. Іншими словами, у процесі реформування економіки необхідно мати чіткі уявлення про те, яку економіку будує держава і яким чином;

Одержати уявлення про створювальну економіку можливо лише шляхом визначення її ознак. Основними ознаками економічної си-стеми є: форми власності та відповідні їм сектори економіки; спів-відношення між державними та ринковими важелями управління всім господарством; рівень економічної та соціальної ефективності суспільного виробництва та ін.

В економічній літературі, засобах масової інформації, офіцій-них документах вказується, що Україна переходить до ринкової економіки. Назва «ринкова економіка» вірно відображає зміст ос-новних перетворень планової економіки, але дуже часто створює викривлене зображення сутності майбутньої економічної системи. Невірно думати, що наче створюється повністю лібералізована еко-номіка, тобто ринок вільної конкуренції. Система вільної конку-ренції існувала з початку XVI до кінця XIX століття. За теперіш-нього часу досконала конкуренція не можлива ні в Україні, ні в будь-якій іншій державі.

Результати вивчення сучасного світового господарства пока-зують, що жодна економічно розвинена країна нині не мав моделі так званого «вільного ринку». Ринкові відносини знаходяться під безпосереднім впливом державної економічної політики. Економіч-на система сучасних країн функціонує в правовому полі державних та міжнародних структур. Регулюються та контролюються не лише системи валютно-фінансового та кредитного оборотів, курсова, про-центна, податкова, страхова та емісійна сфери, але й цінова полі-тика, політика обсягу ринкової пропозиції високодефіцитних ресур-сів; Ц6не суперечить, а, навпаки, сприяє розвитку конкурентоспроможного виробництва.

Економічна система розвинених країн з високим рівнем життя являє1 собою замішану економіку. Для змішаної економіки характерне поєднання приватної та державної форм власності, об'єднання плану та ринку, регулювання соціальних проблем та ін. Ця си-стема виникла на початку і остаточно сформувалася у другій половині XX століття.

Труднощі реформування економіки України збільшуються зв'язку з тим, що існують декілька варіантів змішаної економіки, але до теперішнього часу не визначений варіант, що найбільш при-пустимий для України.

Теоретичним джерелом змішаної економіки є інституційно-соціальний напрямок (інституціалізм), представники якого (Т.Вебер, А. Гарсон та ін.) стверджували, що головним інститутом еко-номічної системи є не ринок, а держава, яка повинна здійснювати регулювання всіх інших інститутів -- ринків, корпорацій та ін. Представники інституціалізму вважали за необхідне обмеження сфери приватної та розширення сфери державної власності.

Тепер у країнах зі змішаною економікою мають місце різні спів-відношення приватної та державної власності, ринкових та державних важелів управління господарством. За цією ознакою США відрізняються від Японії та країн Західної Європи.

Економічні системи країн Західної Європи також суттєво відрізняються. Наприклад, у Франції дуже велика роль держави в управлінні виробництвом та в перерозподілі національного доходу. У цій країні близько 50 відсотків власності належить дер-жаві. Майже півстоліття Франція здійснює регулювання економіки за допомогою п'ятирічних планів. У Швеції держава менше регу-лює сферу виробництва, але бере значно більшу участь у перерозподілі національного доходу.

В Японії успішно виконуються державні загальнонаціональні програми завдяки традиціям спільної групової діяльності з висо-ким рівнем організації та дисципліни у кожному колективі. В світі немає аналогів системі органів управління японською економікою, У функціонуванні цієї системи беруть участь держава, приватний сектор та підприємства змішаного капіталу (приватного та дер-жавного).

Американська економіка зовнішньо найбільш лібералізована, але держава має величезний вплив на внутрішню та всю світову систему господарювання за допомогою банківсько-кредитних та валютно-фінансових міжнародних організацій.

Особливості економічної системи, яка створюється в нашій дер-жаві, визначені Президентом України так: «...наша мета -- державно регульована, соціально спрямована ринкова економка». Слід розуміти, що Україна не одночасно створює державно регульовану та соціально орієнтовану економіку. Це дві різні моделі економічної системи, які неможливо разом реалізувати. Державне регулювання -- це змішана економіка, головною задачею якої є зростання ефективності суспільного виробництва. Соціальне спря-мована економіка -- другий, більш прогресивний етап розвитку еко-номічної системи, на якому значно зростає можливість і необхід-ність вирішення соціальних проблем.

Перехід України до ринкової (змішаної) економічної системи можливий лише після подолання кризи економіки. Паралельно вирішувати ці дві задачі -- виходити з кризи та здійснювати ринкові перетворення -- неможливо, бо для цього необхідні діаметрально протилежні ринкові механізми. Вихід з економічної кризи вимагає посилений державного регулювання економіки, а перехід до ринку -- зміни державного управління механізмом саморегулювання конкуренції).

Світовий досвід підтверджує, що подолання кризової ситуації можливе лише шляхом державного управління економікою.

Саме завдяки посиленню державного управління економікою вийшли з кризи 1929--1933 рр. Сполучені Штати Америки. Державу вивів з «великої депресії» Ф. Рузвельт, який став Президентом Америки 4 березня 1933 р. Він розумів, що без втручання держав-ної влади вийти з економічної кризи та підвищити рівень життя американців неможливо. Програма виходу з кризи шляхом держав-них заходів була незвичайною для капіталістичної економіки і отримала назву «нового курсу». «Новий курс» Ф. Рузвельта має два основних положення контроль держави над монополістами та розширення платоспроможного попиту населення.

Для здійснення «нового курсу» президент наполіг прийнятті Конгресом США трьох законів про: банки; регулювання сільського господарства; ввідновлення національної промисловості. Ф.Рузвельт своїм указом закрив всі банки для Державної перевірки. Були відкриті тільки ті банки, які не займалися спекуляцією у погоні за надприбутками, і до призводило до розорення дрібних власників.

Держава планувала розвиток сільського господарства, щоб його врятувати. Був заборонений на три роки продаж землі. Встановлені леготи на виробництво сільськогосподарської продукції та ціни на цю продукцію. Ціни давали можливість не тільки відшкодовувати витрати, а й одержувати прибуток. Уряд відшкодував борги фермерів і відкрив їм кредити.

Закон про відновлення національної промисловості передбачав асигнування в розмірі 3,3 млрд. дол. на громадські роботи спорудження житла, доріг, будівництво військових кораблів та ін. Законодавчо були закріплені заходи по соціальному захисту населення, заборонена дитяча праця; встановлені мінімальна заробітна плата (за одну годину -- 25 центів) І максимальна тривалість робочого тижня (44 години).

В зв'язку з великим безробіттям серед молоді уряд організу-вав трудові табори, через які пройшли близько 3,3 млн. молодих американців. Вони будувати дороги, мости, садили дерева та ін.

Рузвельт не просив кредитів у інших країн. Він пустив у ви-робництво величезні гроші, які лежали без руху в комерційних банках. Через 100 днів економіка країни вийшла з кризи й пере-йшла у фазу пожвавлення.

За допомогою централізованого державного управління відно-вилася економіка Німеччини у післявоєнний період. Програма від-новлення економіки була розроблена міністром народного господар-ства Л. Едвардом. Ось що він писав у своїй книзі «Добробут для всіх»: «Перший індустріальний план, який був вироблений на ос-нові Потсдамських угод від 2 серпня 1945 року, намагався звести обсяг німецької промисловості до рівня, який склав 50--55 відсот-ків рівня 1938 р. або приблизно 65 відсотків рівня 1936 р. ...Другий економічний план, який був введений англійським і американським управліннями для їх зон окупації 29 серпня 1947 р., давав право відновлювати свою промисловість у повному обсязі 1936 р....». Недивлячись на те, що з Німеччини примусово вивозилися вугілля, ліс та інші ресурси, в яких вона мала велику потребу, планування економіки привело до зростання виробництва.

Централізоване командне управління економікою використовувалося для відновлення народного господарства і в інших державах Західної Європи. У Франції з 1945 р. до кінця 60-х рр. застосовувалися обов'язкові для підприємств плани. Перший план, що був прийнятий у 1945 р., визначав обсяг виробництва сталі у тоннах, електроенергії в кіловат-годинах і т. п., а також ціни на всі вироби та систему контролю над ними.

Директивне управління економічною системою застосовувалося для подолання кризової ситуації Японією, Південною Кореєю та іншими країнами Південно-Східної Азії.

Підйом японської економіки у післявоєнні роки здійснювався за допомогою цілеспрямованого розподілу обмежених ресурсів на розвиток ключових галузей -- металургії, машинобудування, морського транспорту, а також введенням твердих цін на основні, про-дукти і товари. Лише у 1975 р. Японія прийшла до моделі вільного ринку.

Подібні централізовані методи управління економічною систе-мою забезпечили ефективний розвиток економіки Південної Кореї, яка на початку 50-х рр. знаходилася у десятці найбідніших держав, а сьогодні наблизилася до десятки найбагатших країн світу. Корейські економісти вважають, що успішний розвиток економіки це результат особливого господарського механізму, суть якого полягає у поєднанні планових основ з вільним ринком. Планові осно-ви -- загальнодержавне планування -- ввів президент Пак Джон Гі. Галузі, які вважалися найбільш важливими (суднобудівна, авто-мобільна та ін.), одержували від держави велику фінансову під-тримку.

Прикладів із світової практики цілком достатньо, щоб переко-натися у необхідності посилення державного управління економі-кою для виведення її з кризи.

Тільки після подолання економічної кризи можлива заміна державного управління економікою ринковими методами, тобто трансформація планової економіки у змішану.

Ідеальною моделлю переходу до змішаної економіки є послідов-на зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу краї-ни й життя населення.

Світовий досвід виробив три основні види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну, «шокової терапії», жорсткого регулювання.

Еволюційна модель вимагає дуже багато часу. Еволюційним шляхом створювалася економіка розвинених країн протягом де-кількох століть.

Метод «шокової терапії» -- швидка зміна планових економічних відносин ринковими -- не може бути застосований, оскільки для цього потрібна величезна створю вальна робота: по перетворенню продуктивних сил, створенню інфраструктури ринку, зміні надбу-дови та ін. Досвід країн СНД та інших держав переконливо пока-зав, що «шокова терапія» успішно лише руйнує існуючу економічну систему і неминуче призводить до спаду виробництва, різкого по-гіршення життя населення, зростання безробіття і т. п. Нова еко-номічна система раптово не створюється. Чим більше руйнувань відбувається у перехідний період, тим більше часу потрібно для створення нової економічної системи. Іншими словами, «шокова терапія» робить неминучим еволюційний шлях побудови змішаної економіки, для якого потрібні десятиліття, а можливо, і більше століття.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави. Таким чином, відбувається реформування економіки у Білорусі та в Китаї. Зростання економіки у цих країнах показує безперечні достоїнства цієї моделі порівняно з методом «шокової терапії». Найбільш ефек-тивно розвивається економіка в КНР.

Реформування економіки Китаю почалося в 1978 р. Головні не-доліки попередньої господарської системи, на думку китайських спеціалістів, полягали у надмірній централізації управління, використанні переважно адміністративних методів, застосуванні, головним чином, морального стимулювання, строго вертикальної підпорядкованості підприємств та ін.

Були визначені принципові напрямки реформи, головними

з яких є:

- використання різноманітних форм господарювання, включаючи

кооперативні та індивідуальні;

- звуження сфери директивного планування за рахунок посилення ринкового регулювання;

- проведення відкритої зовнішньоекономічної політики; розмежування функцій центральних та місцевих органів, розширення господарської самостійності підприємств.

Підсумком проведення реформи повинно стати створення господарської системи нового типу, визначеної китайськими спеціалістами як «соціалістичне планово-товарне господарство». Провідне місце відведено суспільній (загальнонародній та колективній) власності на засоби виробництва, яка доповнюється індивідуальною формою власності.

Управління економікою повинно здійснюватися переважно не командними (директивними) засобами, а державним стимулюванням та ринковими важелями.

У Китаї вважають, що створення господарської системи нового типу повинно привести до зміцнення та підвищення ефективності соціалістичного суспільства, кінцевою метою якого є комунізм.

У кінці 80-х рр. у концепцію господарської реформи Китаю стали вноситися певні корективи. Зокрема були відхилені заклики до приватизації загальнонародної власності, концепція «всемогут-ності ринку», теза про «користь обмеженої інфляції», думка про «неминучість розкладу та корупції кадрів» та ін. Модель економіч-ного зростання була пере орієнтована на підвищення ефективності виробництва та кращу відповідність виробництва суспільним по-требам. Китайці стали підкреслювати, що реформа потрібна не за-ради себе самої, а для забезпеченості прогресивного розвитку на-родного господарства.

Було змінено уявлення про взаємодію плану та ринку. Нова інтерпретація взаємодії плану та ринку полягає у такому:

- ця проблема становить собою ядро реформи;

- процес поєднання плану та ринку в єдиний механізм вимагає порівняно довготривалого періоду;

- головними формами поєднання плану та ринку є директивне: планування та ринкове регулювання;

- форми поєднання плану та ринку повинні постійно вдосконалюватися;

б) основним критерієм ефективності сполучення планового господарства з ринковим регулюванням є підвищення соціально-економічної ефективності народного господарства.

На другому етапі реформ прийнято рішення про посилення централізації управління економікою. Зокрема ставиться задача: підвищити роль директивного плану.

Реформи Китаю мають позитивні економічні та соціальні наслідки. Збільшились темпи зросту виробництва у всіх галузях народного господарства і в економіці в цілому, підвищився рівень життя населення. У Китаї не було економічної кризи, як в Україні та інших країнах, де застосовувались моделі «шокової терапії».

Досвід реформування, економіки в Китаї та в інших державах показує, що жорстке регулювання переходу до ринку найбільш відповідає ідеальній моделі переходу. У процесі такого реформування економічна та соціальна ефективність виробництва підвищуються.

Кожна держава, яка прагне перейти до ринкової (змішаної)економіки, визначає для себе принципову модель переходу та її суттєві параметри. Неможливо повністю перенести на будь-які умови модель переходу до ринкових відносин Китаю чи іншої держави, які майже успішно здійснюють такий перехід. Модель переходу повинна враховувати специфічні умови кожної конкретної держави і в першу чергу -- особливості стану економіки.

2.1 Ринкова модель для України.

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі еко-номіки та її реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов'язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестій-кість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в еконо-мічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує ши-рокий спектр перспектив: від повернення у певній формі до автори-тарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до право ліберальних, заснова-них на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтер-нативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктив-ними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції роз-витку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, на-ціональних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спи-раючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринко-вих трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-дирекретного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, рин-кових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему держав-них установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянсь-кому Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому вироб-ництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та техноло-гічну відсталість--з іншого. Це породжує величезну потребу в при-дбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торго-вельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися дво-ма шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створення нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержав-лення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізне-су; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які по-требують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і науко-во-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати мо-дель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відпо-відних методів економічного життя, де все вирішувало вільне ціно-утворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого по-лягає в тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» -- не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьо-годні назвати таку країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в економічні відносини з іншими країнами, праг-не якомога повніше реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вво-дить квоти, ліцензії, митні бар'єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку, зменшить купівельну спро-можність національного ринку країни, оскільки знизиться плато-спроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця робоча сила, а з іншого -- призведе до соціальних загострень у країні, через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулю-вати ці процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних га-лузях виробництва, подальшого спотворення економіки, яка пере-твориться на технологічний придаток розвинених країн, де відбува-ються екологічно шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», са-мопливом -- не тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України ма-ють бути сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана еко-номіка, що ґрунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулю-вання з боку держави, високий соціальний захист населення, соціаль-на орієнтація економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід'єм-ним елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бра-зилії, Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока організованість, інтелектуальне кадрове забезпечен-ня його інституцій, науково обґрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбува-лася на добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни на це витратили весь повоєнний період (3--4 деся-тиліття); Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур -- приблизно два десятиліття. При цьому ринок «маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч і є розвиненим, відрізняєть-ся від ринку європейських країн і американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка най-більше відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, гео-графічному положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнто-ваного ринку, який у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних структур задоволенню матері-альних і духовних потреб людини.

Така стратегія має ґрунтуватися на чітко визначених пріоритетах економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях ґрунтується на поетапному і поступово-му введенні ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина страждає кожного разу, а у другому -- лише раз, а ефект той самий. Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та послуг відразу вводять вільні ціни. Зрос-тання їх обмежується проведенням граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор. Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказь-кої (монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Ук-раїною і Росією, а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням господарства, і фермером, який працює у рин-ковому середовищі. По-друге, всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої власні інтереси, інтереси своїх ком-паній, країн. По-третє, монетаризм у його класичному розумінні зво-диться до вільного ринку, де рівновага у суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного ціноутворення. В наших умо-вах багаторівневого монополізму (власності, технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки, дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискоре-но, але без «шоку».

По-елементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує посту-повість, поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного боку, і прибутків -- з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому що в Україні, по суті, немає розвиненої інфра-структури, без якої не може існувати сучасний ринок. Економіка по-требує радикальної структурної перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на допомогу ззовні -- не-реальні, їх треба шукати всередині країни, в її сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі кадри для робо-ти у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську си-стему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, при-скореного переходу до ринку, а з іншого -- виходу економіки з кризи. Такими є реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обира-ючи стратегію переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адек-ватні ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові програми розвитку визначальних сфер господарства; забез-печити підтримку пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не посередницької діяльності, різних со-ціальних форм господарства; створити сприятливі умови для залу-чення в країну приватного іноземного капіталу, передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію націо-нального ринку з міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильніши-ми повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких за-садах, будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

2.2 Засоби функціонування ринкової економіки.

Основні засоби функціонування ринкової економіки є принципи:

Вільної економічної, господарської, підприємницької діяльності особистості, соціальної групи;

Примату споживача: з'являється особливий вид відповідальності перед споживачем, і споживач диктує свою волю, бажання, смак виробнику;

Ринкового ціноутворення: ціна на ринку формується в результаті торгу продавця і покупця, взаємодії попиту і пропозиції;

Договірних відносин;

Конкуренції;

Державного регулювання ринку та ринкових відносин. У якості інструментів регулювання ринку виступають державні програми, податкова система, фінансово-кредитна і банківська система;

Відкритості економіки: господарські організації і підприємці мають право здійснювати зовнішньоекономічні операції при виконанні певних умов та обмежень.

Забезпечення соціального захисту населення.

2.3 Зовнішнє регулю-вання ринкової економіки.

Ринкова економіка зародилася й довгий історичний період функціонувала як саморегульована система. Проте можливості ринкового механізму саморегулювання не безмежні. Він не в стані гарантувати вирішення всіх соціально-економічних проблем сучасного суспільства. Механізм ринку дозволяє людям задовольнити лише ті потреби, які виражаються через попит. Але ж є й інші потреби, які ніяк не можна виміряти в грошах і перетворити на попит.

Навіть у стерильній економіці вільного підприємництва (якого, до речі, немає в жодній країні) залишаються принаймні три сфери, непідвладні ринковому механізму. Це екологія, соціальна сфера й сфера колективного користування товарами і послугами (національ-на оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система, національні мережі комунікацій).

Більш того, історичний досвід показує, що чисто ринкове їх регулювання веде до серйозного порушення екологічного балансу суспільства, крайнього загострення соціальних конфліктів, обме-ження доступу всіх громадян до суспільних товарів. Зокрема, орієнтація економіки виключно на попит зумовила те, що ринкові сили протягом століть стимулювали все більше втягнення природ-них ресурсів у господарський оборот. Це негативно вплинуло на екологічний стан як окремих країн, де особливо інтенсивно розро-блялися природні ресурси, так і планети в цілому. Те ж саме можна сказати й про соціальні процеси. Багатовікова орієнтація економіки на суто ринковий механізм привела до глибокого майнового розшарування суспільства, породила масове безробіття, зубожіння значної частини населення, що до початку 20 ст. до крайніх меж загострило соціальні конфлікти.

Все це є свідченням того, що висока ефективність економічної системи не може бути в сучасних умовах досягнута суто ринковим її регулюванням. Необхідний додатковий механізм. І таким додатковим механізмом, як показує досвід країн з розвинутими ринковими економіками, має бути державне регулювання зовніш-ніх ефектів. Таким чином, в економіці вільної конкуренції держа-ва виконує принаймні дві функції - регулювання екологічних і соціальних процесів ( зовнішніх ефектів) і забезпечення населення суспільними товарами. Якщо додати ще одну функцію - забезпе-чення економіки необхідною кількістю грошей ( на що ринок теж нездатний), то отримаємо повний механізм регулювання економіки вільного підприємництва. Див. схему.

Таблиця 2.2

Механізм регулювання ринкової економіки.

Виділяється в цьому механізмі два провідні блоки - вільний ринок і держава. Економічна діяльність держави полягає в тому, щоб доповнити ринок, вирішувати ті проблеми, перед якими він пасує.

III.Проблеми ринкового реформування економіки України.

Мабуть, найпопулярнішим словом сьогодні в нашому суспільстві як на побутовому рівні, так і в наукових працях, публіцистиці є слово “ринок”. Зумовлено це переходом України в нову систему координат, якою для нас є ринкова економіка. Які ж причини її виникнення, умови, в яких вона відтворюється, функції, які виконує в суспільстві? Для того щоб відповісти на ці запитання, слід з'ясувати, що являє собою ринок.

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкова площа), де здійснюється купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром - місцем обміну вироблених благ. Це вірно лише частково. Ринок - поняття більш широке і містке. Це і магазини, універмаги, універсами, різні палатки, де купуються продукти харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких продаються і купуються цінні папери (акції, облігації), - фондові біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент) за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні зобов'язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та потенційних товарів утворюють ринки.

Як явище господарського життя ринок з'явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства. Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно-самостійних, юридично незалежних господарюючих суб'єктів і перехід від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до товарного обміну та ринку. В сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого розвивається засоби зв'язку, акти купівлі-продажу можуть здійснюватися за допомогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв'язку. Для цього не потрібний безпосередній контакт суб'єктів ринкових відносин, а отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що ринок - це обмін, який ведеться за законами виробництва і обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у неринковій формі - наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні. Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага попиту і пропозиції. Будь-які намагання замінити ринок якимось центром, за якими цінами реалізувати товари, чи сучасними досягненнями науково-технічного прогресу, в тому числі електронної обчислювальної техніки, не дали позитивного ефекту. Інтереси суб'єктів виробництва не реалізуються, виробництво розвивається повільними темпами, спотворюється його структура, порушується економічна і соціальна рівновага в суспільстві.

Сучасна економіка вийшла на такі параметри розвитку, що централізоване управління, в тому числі встановлення цін на всі вироблені товари стало гальмом науково-технічного і виробничого розвитку. Досить сказати, що номенклатура виробництва досягла 24 млн. найменувань, десята частина яких щорічно оновлюється. В цих умовах зіставляти витрати і результати може лише ринок. Це більш потужний і досконалий механізм, ніж будь-яка найдосконаліша техніка і технологія.

Ринок забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, пропорційність процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється в нього. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільно необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть продати продавці. В такому випадку ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до рівноваги. Отже, ціна рівноваги - це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий його інструмент, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість якихось споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво: зумовлює його розширення або зменшення. Отже, економіка, що функціонує в ринкових умовах, розвивається за ринковими законами: вартості, попиту і пропозиції, середнього прибутку та ін. Ось чому, будуючи ринкову економіку, не можна взяти з собою “хороші” закони і закономірності (наприклад, якісні товари, широкий асортимент їх) і позбавитись “поганих” (безробіття, банкрутство).

Сутність ринкових зв'язків невіддільна від свободи підприємництва і конкуренції. Головним інтересом підприємця є збільшення прибутку. А це означає, що в ринкових умовах відбувається протидія інтересів як різних підприємців між собою, так і підприємців і працівників, зайнятих виробничою діяльністю. Як розв'язати суперечність, досягти балансу інтересів перелічених суб'єктів?

Добровільний обмін між виробниками, покупцями, робітниками і власниками інших факторів виробництва на основі цін відображає сутність ринкової економіки. Складається враження, що нам слід будувати так званий вільний ринок, який повинен регулюватися стихійно. Але йдучи цим шляхом, ми відтворили б ринок 150-200-річної давності. Безперечно, мова йде не про такий ринок. Його немає і в сучасному розвиненому суспільстві, де він являє собою діалектичну взаємодію ринкових і свідомо регульованих та підтримуваних зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва.

Вільні ринкові відносини у розвинених країнах у традиційному розумінні існують у дуже обмежених масштабах і застосовуються у сфері обслуговування (окремі її напрями), галузях матеріального виробництва з невисоким рівнем капіталоємності, у галузях, що тільки зароджуються. В цілому у матеріальному і нематеріальному виробництві, заснованому на великому капіталі, домінує не стихія ринку, а система замовлень, які являють собою свідомо організований зв'язок між виробником і споживачем. Мають місце й інші форми використання свідомо регульованих зв'язків у сучасній економіці західних країн, у тому числі через бюджетні канали перерозподілу валового національного продукту, акти держави, які регламентують інвестиційну політику, ціноутворення, умови найму та експлуатації робочої сили тощо.

З цілковитою упевненістю можна стверджувати, що свідомо регульовані зв'язки в економіці розвинених країн будуть зміцнюватися у зв'язку з подальшим усуспільненням виробництва, досягненнями науково-технічного прогресу, створенням могутніх інформаційних служб, служб прогнозу тощо.

Отже, долаючи стереотипи старого мислення, виступаючи за все нове, не можна скеровувати економіку у русло стихійних ринкових відносин, які асоціюються з поняттям вільного ринку.

Поняття “вільний ринок” має нести зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін, що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного суб'єкта від владних структур та їхніх чиновників, по-друге, вільний вибір товару, по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.

Досвід розвинених країн, а також нашої країни, країн, що нехтували ринковими відносинами, довів: модель без ринкової економіки безперспективна, вона придушує інтереси людей, паралізує всіляку ініціативу, сповільнює економічний і соціальний розвиток. Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони товарного господарства.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну пам'ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості історичних, економічних, природничих, соціально-політичних, національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У зв'язку з цим характер ринку і ринковий механізм: мотивація праці, критерії ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація та методи регулювання - у різних країнах мають значні відмінності.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової, грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі організованість та виконавча дисципліна.

Отже, ринок є складним утворенням, що являє собою, з одного боку, сферу обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють збалансування за рахунок цін, а з іншого - забезпечує зв'язок між виробництвом і споживанням, безперервність процесу відтворення, його цілісність. Побудувати сучасний ринок означає: привести в дію економічні інтереси людей, стимули виробництва, прискорити економічне зростання, вивести країну на рівень сучасних досягнень науково-технічного і культурного розвитку.

Для того, щоб у нашій країні була побудована ринкова економіка, функціонував реальний ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

По-перше, наявність суб'єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та юридично незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна трансформацією існуючих відносин власності у різноманітні форми - індивідуальну, приватну, акціонерну, державну, кооперативну, змішану;

По-друге, еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою економічної допомоги, пільг тощо не визнає;

По-третє, конкуренція, яка надає усім суб'єктам господарювання можливість вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців, постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

По-четверте, вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб'єктів економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи виробництва;

По-п'яте, реальна інформація про ринок у його суб'єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є псевдо ринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок нікому і ніколи не вдавалося. Він є об'єктивною категорією. Проте суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

3.2 Особливості становлення ринкових відносин в Україні.

Формування ринкової економіки в Україні треба розпочинати з відтворення ринкових інститутів, які існують лише в зародковому стані. Це повинно відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених товарно-грошових відносин. Її становлення по суті розпочалося після скасування кріпацтва у 1861 р. І відбувалося на фоні значних феодальних пережитків. Великим було втручання держави в економіку.

Після 1917 р. Протягом майже 70 років країна йшла шляхом розвитку економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей, загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою, підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю демократичних інститутів.

Однією з головних причин, що призвела до побудови такого суспільства, була панівна доктрина “без ринкового соціалізму”. Ця теорія сприяла проведенню політики автаркії, тобто економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не займає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в зовнішньоекономічних зв'язках.

У нас відсутній визначальний ринковий інститут - економічна самостійність господарюючих суб'єктів. Саме він гарантує незалежність суб'єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого ринку бути не може. Більшість підприємств України належать державі, управляються її органами, що сприяє високому ступеню монополізму. Промислові підприємства, великі за обсягом виробництва, вузькоспеціалізовані. Останнє з суто технологічних причин не дає можливості швидко розукрупнити їх, а отже, і приватизувати. За цих умов формальна заміна державного власника на приватного не тільки нічого не змінить, а й сприятиме подальшому зменшенню обсягів виробництва продукції, зниженню її якості, усуненню тих початкових елементів конкуренції, які вже мали місце за державної власності. До того ж відбувається швидкий занепад і руйнування гігантських підприємств, які є домінуючими у нашій економіці.

Відтворення інституту багато суб'єктивних власників має відбуватися шляхом роздержавлення власності, її трансформації у різні форми - колективну, індивідуальну, державну. Це сприятиме утворенню багатьох форм господарювання та відтворенню конкурентного середовища.

Невіддільним інститутом ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже, реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише при наявності відповідних інших ринкових умов: демонополізації сфер розподілу, обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих, середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а самостійними товаровиробниками. У нас усіх цих передумов поки що немає в розвиненому вигляді.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до обов'язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може бути правильним для нашої економіки, де поки що не створені відповідні ринкові інститути.

Нерозуміння цього теоретичного положення владними структурами України, зняття обмежень на ціни в умовах монопольного характеру виробництва, розриву господарських зв'язків викликало бурхливе зростання цін, зниження купівельної спроможності карбованця і відповідно нарощування грошової емісії для підтримування товарообороту.

В умовах перехідної економіки визначення купівельної спроможності грошей таким ціновим зіставленням не є раціональним. Гонитва грошей за цінами триватиме доти, доки ціни не будуть обмеженими і не стабілізується купівельна спроможність карбованця, не будуть створені умови для стимулювання товарного виробництва.

Ось чому в сучасних умовах нам, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інститути ринку не можуть функціонувати через відсутність ринкової інфраструктури (бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій, пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки (немає досвіду робити і кадрів).

Створення ринкової інфраструктури відбувається повільно, з великими відхиленнями. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. І це зрозуміло: не так просто за короткий час перейти після стількох років життя в умовах командно-розподільчої економіки до системи координат, де діють закони ринку, немає такого втручання в економіку з боку держави. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

3.3 Держава в перехідній економіці України.

Перехід України до ринкової економічної системи (РЕС) здійснюється на основі основних світових тенденцій до лібералізації економіки, подолання трансформаційної кризи, державного регулювання перехідних процесів, макроекономічної стабілізації, міжнародної підтримки, структурної перебудови економіки, соціальних зрушень і соціального захисту.

Позитивний вплив на перехідні процеси роблять і загальносвітові вихідні тенденції до демократизації суспільства і держави, правової і політичної стабільності, поетапності переходу до ринку, приватизації, інвестиційного процесу, зовнішньоекономічних зв'язків. Теорія перехідної економіки вважає обох груп тенденцій руху (основні і вихідні) до РЕС як загальносвітовий імператив. Їхня реалізація здійснюється, відповідно, у специфічних формах у кожній країні.

В Україні відбуваються одночасно і тому повільно але всі процеси системної трансформації - правові, ідеологічні, політичні, соціальні, економічні. Тому особливу актуальність представляє одночасність розвитку демократичної держави і ринкової трансформації. Становлення демократичної, правової і соціальної держави в Україні підсилює концентрацію її визначального впливу на ринкову трансформацію у виді державного регулювання перехідної економіки України (ДРПЕУ).

Економічна необхідність ДРПЕУ обумовлюється як перехідними процесами, так і конституційно з метою переходу від адміністративно-командної до ринкового соціально орієнтованій економіці. Саме цим визначається специфіка багатогранної необхідності ДРПЕУ. Насамперед , вона складається в одночасності розвитку демократичного ГРПЭУ і ринкової економіки як реального базису демократичного суспільства в довгостроковій перспективі. Але в короткостроковому періоді становлення ДРПЕУ значно випереджає становлення ринкової економіки, тому що саме воно об'єктивно і є головною рушійною силою переходу до РЕС.

Далі, ця специфіка вже проявилася в повільному (у зв'язку з відсутністю передумов) здійсненні за посередництвом ДРПЕУ загальних тенденцій переходу до ринку. І, зрештою , специфіка всебічної необхідності ДРПЕУ в тім, що не ринкова економіка його детермінує (що характерно для передових країн), а навпаки, саме воно сприяє і забезпечує рух перехідної економіки в напрямки становлення РЕС в Україні.

ДРПЕУ як система відрізняється загальносистемними рисами і визначеною специфікою. Так, концептуальна підсистема ДРПЕУ містить положення загальної теорії держрегулювання і положення теорії перехідної економіки (невизначеність і нестабільність, масив нової інформації, трансакційні витрати, економічна нерівновага, макроекономічна стабілізація, соціальне розшарування).

Інституціональна підсистема ДРПЕУ включає, загальновідомі законодавчі, виконавчі і судові інститути, що зростає кількість установ, а разом з тим значний ряд нових і самих нових регіональних і місцевих інститутів і установ.

Функціональна підсистема ДРПЕУ органічно зв'язана з його концептуальною й інституційною підсистемами. Вона "убудована" у господарський механізм і служить його науково регулюючим макрокомпонентом.

Її складені: державна власність, державна економічна влада, економічна еліта, державний апарат і, особливо , державна економічна політика як універсальна форма ДРПЕУ.

ДРПЕУ як процес - це двоєдина трансформація:

1) тоталітарної держави в демократичне;

2) планові керування адміністративно-командної економіки в державне регулювання перехідної економіки. Завдяки використанню вихідних форм ДРПЕУ - законодавчої, виконавчої і судовий - уже на першому стартовому етапі цього процесу (1992-1995 р.) була досягнута його головна мета - радикальне зрушення від адміністративно-командної економіки до перехідного: лібералізація цін, роздержавлення, приватизація, початок створення конкурентного середовища, масова поява підприємств, формування національного ринку.

На другому етапі процесу ДРПЕУ (1996-2000 р.) з'явилася нова його мета - завершення формування системи державного регулювання. Цьому сприяли такі фундаментальні нововведення: прийняття

Конституції України, у якій була конституційно закріплена універсальна форма ДРПЕУ - державна економічна політика (і її основні форми) і довершена грошова реформа з переходом до національної валюти - гривні.

На сучасному етапі процесу ДРПЕУ (почався в 2000 р.) висувається його кінцева мета: якісне перетворення перехідної в ринкову економіку України. Тому відбувається ДРПЕУ на рівнях мікро-, мезо-, макро- і мегаекономіки.

Позитивну роль у розвитку ДРПЕУ на мікрорівні зіграв закон України "Про державну підтримку малого підприємництва", прийнятий 22 листопада 2000 року. По цього недостатньо. Сьогодні розвиток підприємницької діяльності стримує велика кількість державних інститутів, що регулюють її: 32 міністерства і відомства видають ліцензії на різні види діяльності ("Урядовий кур'єр", 25 лютого 2000 р.). Ще більше державних установ, що регулюють підприємництво: 88 законів, 218 президентських указів і понад 90 урядові постанови (там же). Тому в Україні на кінець 2000 р. нараховувалося всього 138 тис. малих підприємств, у яких зайнято 1,2 млн. чоловік, чи 8 відсотків працюючих громадян (там же). Тобто головна задача - стимулювання малого бізнесу державним регулюванням поки, далеко не виконується.

ДРПЕУ на регіональному (мезо) рівні також, на жаль, далеко не конструктивно: регіони розділені на прибуткові і дотаційні. Ця обставина стримує творчий пошук резервів зростання других і темпи економічного росту перших. На макрорівні ДРПЕУ залишається головним державним регулятором. Воно реалізується за посередництвом державної економічної політики і її форм: фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики (Конституція України. Стаття 116). Разом з тим, воно здійснюється за допомогою наукового прогнозування, стратегічного планування, загальнодержавного програмування економіки, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Історичні задачі ДРПЕУ на макрорівні:

1) створення і використання базового інституту національного макроринку і його установ;

2) систематичне керування державними підприємствами, "природними монополіями", державною власністю і державним сектором у цілому;

3) законодавче оформлення ринкової економіки, особливо земельного і податкового кодексів;

4) розробка соціально-економічних прогнозів, створення і реалізація задач стратегічного планування, наукових, економічних і соціальних програм на основі підвищення ефективності діяльності місцевих адміністрацій;

5) у сфері зовнішньоекономічних зв'язків (мегаекономіка) інтеграція

перехідної економіки України у світову ринкову економічну

систему.

Становлення ДРПЕУ детермінуються демократизацією суспільства й

еволюцією ринкової економіки. Вона "рухається" у напрямки реалізації демократично-правової і соціально-орієнтованій моделі ДРПЕУ. Основними складовими процесу становлення ДРПЕУ є:

1) виникнення різноманітних форм власності, конкурентного

середовища, національного ринку і зовнішньоекономічних зв'язків як об'єктів

деорегулювання;

2) демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ.

3) дебюрократизація державного апарата ДРПЕУ.

4) децентралізація ДРПЕУ (дерегулювання) перехідної економіки в міру її трансформації в РЕС.

Демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ вимагає демократизації державної економічної влади. Тотальне адміністративне використання державної власності трансформується в демократичне керування власністю як умовою розвитку національного ринку, реалізації інтересів підприємців, населення і ринкової трансформації в цілому. Так, наприклад, демократизація державної економічної влади спостерігається в державній економічній політиці, що направляється на економічне співробітництво з Росією як необхідний і плідний компонент європейської інтеграції України. Далі, ця демократизація економічної еліти, що виникла в перші роки ринкових реформ і складалася переважно з кланово-олигархічних угруповань. Вона поступово змінюється: замість одіозних олігархів, що небачено збагатилися і підкорили власним інтересам долю країни, авторитетну силу набирає Союз промисловців і підприємців. І, нарешті, це правова демократизація середнього і малого бізнесу шляхом легалізації тіньового сектора. Він складається: 1) з легальної діяльності юридичних і фізичних осіб, зв'язаної з одержанням прибутків, з яких чи частково цілком не платяться податки; 2) з нелегального виконання робіт, послуг, що забороняються законом. Як доводить світова і вітчизняна практика, проблема тіньової економіки зважується саме завдяки демократизації держрегулювання. Його можна досягти: 1) зниженням загальної суми податків і їхньої кількості; 2) збільшенням державних інвестицій і робочих місць; 3) розширенням послуг населенню; 4) підвищенням свідомості і моральності підприємців. Дебюрокрагазація державного апарата ДРПЕУ є життєвою необхідністю для становлення РЭС. За даними закордонного дослідження індекс якості мікро- і макрокерування в Україні майже вдвічі нижче в порівнянні з Угорщиною і Словенією. Але частота і розмір податку у виді хабара були майже удвічі великими порівняно з Угорщиною і Словенією (Тransiechen, 1999, XІІ, 7-8).

Очевидні і такі аномалії корпоративного менеджменту, як неможливість реструктурувати деякі компанії (не повертають дотації і кредити), помилкове інвестування, нездатність реалізувати високоякісні проекти. Тільки десь на 40 відсотків реалізуються закони і постанови, і це відбувається в той час, як інституціональна складова особливо актуальна в якісній динаміці перехідних процесів. На жаль і кількість службовців тільки центральних органів виконавчої влади в Україні збільшилася з 1994 по 1999 рік з 145,8 тисяч до 180,6 тисяч ("Вісті", 2 червня 2000 року). Мова йде про те, щоб зменшувати кількісно і трансформувати якісно бюрократію в сучасний клас цивілізованих менеджерів, розуміючих власну залежність від громадянина, населення, країни і її історичної долі.

Децентралізація (дерегулювання) ДРПЕУ здобуває характер східчастого процесу, обумовленого еволюцією перехідної економіки. Це стосується малого і середнього підприємництва, корпоративного сектора, акціонерних товариств із частковою участю держави, значної частини і державних підприємств, що вже акціоновані, національного ринку. Даний процес поступово охоплює і невиробничу сферу, особливо утворення й охорона здоров'я. Приклад і досвід центру в цьому відношенні поступово застосовують і місцеві адміністрації. Отже, децентралізація (дерегулювання), дебюрократизація державного апарата і демократизація державних інститутів і установ є, з одного боку, факторами розвитку цивілізованих ринкових відносин, а з іншого боку - індикаторами реформування перехідної економіки України до РЕС.

ДРПЕУ як результат розглядається в якісному і кількісному аспектах. Якісний аспект складається в становленні ДРПЕУ і його універсальної форми - державної економічної політики. Вони починають виконувати власні функції: захист прав власності, створення національного ринку і конкурентного середовища, забезпечення рівних умов конкуренції, прийняття простих і якісних законів, керування державною власністю. Одночасно зменшується безпосереднє втручання держави в справи бізнесу, воно не керує реальним сектором і торгівлею.

Отже, держава в перехідній економічній системі відіграє роль рушійної сили, що впливає на її трансформацію в РЕС. Таким чином, конструктивна роль держави в ринковій економічній системі визначається тенденціями до демократизації, держрегулюванню і дерегеулюванню економіки.

3.4 Сучасна ринкова економічна система

Антиподом централізовано-командній економіці виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудо-вуватися, пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

3 другої половини XX ст., коли широко розгорнулася НТР істали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструкту-ри, почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв'язки між господарюючими суб'єктами. Істотних зміннабуває господарський механізм.

Як вже було визначено, першим елементом ринкової екокомі-ки слід вважати формування приватного сектора. Одна із переду-мов існування ринкової системи -- створення умов для вільного підприємництва. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.

Другий елемент -- економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами властивості на базі корпоративного управління виробничими суб'єктами.

Третій елемент ринкової економіки -- реформування держав-ного сектору, що здійснюєтьсяпіляхом комерціоналізаїцї госпо-дарської діяльності; передачі державного майна в оренду трудо-вим колективам; приватизації державної власності.

Четвертий елемент -- формування інфраструктури ринку, її скла-дові за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва: комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі, підприємства оптової та роздрібної торгівлі.

П'ятим важливим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зроби-мо два зауваження. Перше -- ціни складаються в результаті спів-відношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон'юнктури. Друге -- ціни визначають сферу дії рин-кових відносин обміну у відповідних географічних межах.

Механізм функціонування ринкової економіки мас складну структуру і охоплює усі сфери господарського житія. Ця еко-номічна структура обумовлюється:

формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);

структурою товаровиробників (державні, орендні, коопера-тивні, приватні підприємства, підприємства індивідуальноїтрудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тої чи ін-шої форми господарюючих суб'єктів;

особливостями сфери товарного обігу;

рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозді-лів господарства;

видами торгівлі, що використовуються в країні.

Перелічені характеристики можуть проявлятись по-різному в залежності від конкретних умов, що приводить до формування специфіки в кожній країні. Процес становлення ринкової еконо-міки вимагає розвитку процесів лібералізації зменшення ролі дер-жавного втручання в господарське життя.

Можна систематизувати основні риси та визначити відмінності системи вільного (чистого) ринку від сучасної ринкової системи:

Порівняльні особливості систем вільного (чистого) ринку

та сучасного ринкового господарства.

Таблиця 2.3

Висновок

Отже, у широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, в якому необхідно реформувати деякі галузі ринкового господарства України, а саме:

- самостійність учасників економічного процесу;

- комерційний характер їхньої взаємодії;

- суперництво (конкуренція) господарюючих суб'єктів;

- формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби;

Ціни, що складаються на основі попиту та пропонування.

Нині ринок є ланцюгом, що зв'язує виробництво і споживача.

Все вищезгадане дає підстави стверджувати, що ринок з його механізмом функціонування ринкової економіки відноситься до розряду загальнолюдських цінностей, є досягненням усієї світової цивілізації й залишиться таким в осяжному майбутньому.

З сутності ринку та його функцій логічно випливає його роль в процесі суспільного виробництва. Поняття “ринкова реформа” і “роль” ринку тісно зв'язані між собою.

Роль ринку у суспільному виробництві зводиться до наступного:

- давати сигнал виробництву за допомогою обернених “первинних” зв'язків: що, в якому обсязі і у якій структурі треба виробляти;

- врівноважувати попит і пропозицію, забезпечувати збалансованість економіки;

- диференціювати товаровиробників у відповідності з ефективністю їх праці і направленістю на покриття ринкового попиту;

-“санітарна” роль ринку зводиться до вимивання неконкурентноспроможних підприємств і звертання застарілих підприємств.

Саме остання функція визначає в значній мірі форми реалізації функцій ринку. Конкуренція сприяє здійсненню таких функцій ринку, як визначення ринкової ціни, стимулювання виробництва, розвиток науково-технічного процесу та багато іншого. І безперечно, що значна роль на ринку безпосередньо належить державі. Ринок не може розвиватись стихійно, за ним повинен здійснюватись розумний наглядовий контроль, саме держава має забезпечити цей контроль. І однією з важливих функцій держави є проведення антимонопольної політики, яка була б спрямована на розвиток вітчизняного виробництва та підтримку підприємництва.

Найважливішим атрибутом ринкової реформи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну, у якій здійснюються угоди купівлі і продажу товарів і послуг. Також можна виділити ще одне розуміння ринку - як форми організації і функціонування економічних зв'язків господарюючих суб'єктів, що ґрунтуються на принципах вільної купівлі-продажу, як суспільної форми функціонування економіки, за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання, прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Об'єктивними умовами існування і реформування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокремленість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми суб'єктами господарювання. Існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Щодо реформування українського ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов'язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів(предметів споживання),ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок - місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок - транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів(промислових, продовольчих, комп'ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг(страхування, консультативні послуги тощо).

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру: товарні, фондові та валютні біржі, торгово - збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність - чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинуті ший ринок.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення - необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницькі організацій, пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність ведення культури ринкової економіки пов'язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням.

Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий.

Вони не тільки мало знають про ринок, а й вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Словник економічних термінів:

Благо економічне -- благо, кількість якого обмежена, і кожен хотів би взяти його більше, коли б міг.

Валовий національний продукт (ВНП) -- на відміну від ВВП він відображає вартість продукції, яку вироблено не на національній території, а підприємствами даної країни, де б вони не були росташовані.

Економічна експансія -- розширення сфери економічного впливу.

Економічна ефективність -- результативність економічної діяльності, що характеризується відношенням економічного результату до витрат та його отримання.

Економічний аналіз -- виведення економічних закономірностей із відповідних фактів економічної дійсності.

Економічні ресурси -- усі види ресурсів, що викорисовуються у процесі виробництва товарів і послуг.

Людина економічна -- сукупність економічних потреб, цілей індивіда, структуру таих потреб, інтересів і цілей людини необхідно розглядати відповідно до структури суспільного способу виробництва.

Метод економічної теорії -- засіб пізнання, певна сукупність, система прийомів і операцій зметою мисленого відтворення предмета, що вивчається.

Мілітаризація економіки -- це переведення значної частини національного господарства на виробництво товарів і послуг воєнного призначення, утворення військово-промислового комплексу.

Реальний ВНП -- валовий національний продукт, розрахований у цінах базисного року.

Режим економії -- спосіб ведення господарства, в основу якого покладений принцип бережливості, мінімізації витрат ресурсів, ресурсозбереження.

Ризик економічний -- ризик, пов'язаний з невизначеністю, непередбаченістю, випадковістю поведінки суб'єктів ринкових відносин, що може завдати збитків підприємцю.

Ринкова рівновага -- приблизна рівність попиту і пропозиції на певний товар в даний час та на даному ринку.

Тіньова економіка сукупність не підрахованих, нерегламентованих, а також протиправних видів діяльності з виробництва, збуту товарів і надання послуг.

„Шокова терапія” комплекс соціально-економічних заходів, які направлені на швидкий (в межах 2-3 років) перехід до ринку і утворення її інфраструктури.Використана література

1. Конституція України, ст. 116

2. Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” від 22 лютого 2000 року.

3. А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін «Основи економічної теорії», Київ «Вища школа», 1995

4. Основи економічної теорії під редакцією А.А. Чухна, Київ «Вища школа», 2001.

5. Общая экономическая теория (политэкономия), «Промо-медиа», Москва -1995

6. Г.І. Башнянин, П.Ю. Лазур, В.С. Медведєв Політична економія, Київ «Ніка- центр», 2000

7. Ю.В. Ніколенко, А.В. Демківський, В.А. Євтушевський, А.М. Кравчук, М.Д. Миронов, С.І. Ромашко, Б.Т. Свєтлов, В.В. Фещенко “Основи економічної теорії”, Київ “Либідь”, 1998 .

8. Гуревичев М.М. „Основы экономической теории”. Учебное пособие,. - Харьков: НТУ „ХПИ”, 2003.

9. Економічний словник-довідник. //Укл. М.А. Сіроштан, Г.М. Григорян, Л.М. Сєдова, І.С. Зайцева, С.В. Лукашев, О.О. Пономаренко. Харків РВВ ХДЕУ, 1999.