Ринок праці України

8

Міністерство освіти і науки України

Запорізька державна інженерна академія

Кафедра економічної теорії

Контрольна робота

з курсу „Макроекономіка” на тему:

« Ринок праці України»

м. Запоріжжя, 2006р.

План роботи

Вступ

1. Теоретичні аспекти ринку праці

2. Необхідність та форми регулювання ринку праці в сучасних умовах

2.1. Державне регулювання ринку праці в Україні

2.2. Правове регулювання ринку праці в Україні

2.3. Діяльність Державної служби зайнятості в Україні

3. Проблеми функціонування ринку праці в умовах реформування економіки України

Висновок

Список літератури

Вступ

Ринок праці як економічна категорія довгий час розглядався як явище, властиве лише капіталістичним країнам, а безробіття - як наслідок пануючих відносин на ринку праці, що виникають в результаті численних суперечностей між працею і капіталом.

Довгий час вважалося, що поступальний розвиток радянської економіки дає необмежені можливості для повної зайнятості в суспільному виробництві, і завдання полягає лише в тому, щоб залучити в нього все працездатне населення за принципом “хто не працює, той не їсть”. Загальна обов'язковість праці і пріоритет суспільного над особистим визначали соціальний клімат радянського суспільства протягом десятиліть.

Перехід до ринку загострив проблеми зайнятості і додав до них нові, пов'язані із структурною перебудовою української економіки і виникненням нових трудових відносин, обумовлених різними формами власності. В результаті неминуче вивільнення працівників з підприємств в умовах переходу до ринкових відносин і поповнення ними вже і без того численній армії безробітних. Проте розглядати безробіття як явище перехідного періоду помилкове. Вона пов'язана і з економічним розвитком, і із зміною потребі в робочій силі і соціальному статусі самого працівника.

Мета даної роботи - показати суть ринку праці і проблеми його формування і стабільного функціонування в сьогоднішніх умовах. З урахуванням специфіки даної теми і круга порушених питань структура роботи дозволяє послідовно освітити в першій частині теоретичні питання формування ринку праці, в другій - проблеми регулювання його діяльності, а в третій - практичний аспект функціонування ринку праці в сучасних умовах.

1.Теоритичні аспекти ринку праці

Ринок праці посідає центральне місце серед інших ринків. Основу ринку становлять дві головні дійові особи: роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні їх до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не мають на знарядь, ні предметів праці, але володіють здібностями до праці, - це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці представляють попит на неї та оплачують її. Отже, на ринку праці як і на інших ринках мають місце пропозиція, попит та ціна у вигляді заробітної плати.

Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем зарплати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо.

Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічною оснащеністю виробництва. Ціни на товари споживчого ринку безпосередньо впливають на рівень і оплату робочої сили. Все це зумовлює перелив капіталу, зміну в попиті і пропозиції робочої сили, появу безробіття та ін., що дуже часто ускладнює відносини між економічними суб'єктами. Тому в налагодженні найраціональніших економічних відносин на ринку праці велика роль належить державі.

Ринок праці в ринковій економіці - це ринок найманої праці, де роботодавець і найманий працівник виступають як юридично рівноправні особи. В цьому полягає унікальність ринку праці, його відміна від інших ринків.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

Потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця (особи, зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві; студенти та учні старших класів, що навчаються з відривом від виробництва; військовослужбовці; фермери; підприємці та інше працездатне населення).

Циркулюючого, тобто сфери купівлі-продажу робочої сили (продавець своєї робочої сили переміщується між підприємствами у пошуках роботи, перебуваючи при цьому фактично безробітним: особи, які перебувають у фрикційному, структурному та циклічному безробітті; звільнені військовослужбовці з лав армії та флоту; пенсіонери, які шукають роботу; особи, що перебувають на перепідготовці, підвищенні кваліфікації та громадських роботах).

Внутріфірмового (особи, що переміщуються безпосередньо на підприємствах у зв'язку з появою вакансій за рахунок звільнення працівників, модернізації і розширення виробництва, нового будівництва, зростання коефіцієнта змінності роботи підприємства, переміщень на робочих місцях).

Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, у свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон'юнктури та фази економічного циклу в країні. У випадку, коли економіка перебуває у стані циклічного піднесення, попит на робсилу зростає. Отже, ринок праці розширюється.

Якщо суспільне виробництво переживає кризу чи депресію, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці викликає зміни чисельності та співвідношення між його складовими: зайнятими та безробітними.

Співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці проявляється в ринковій ціні робочої сили і залежить від кон'юнктури ринку (рис .1).

Проблема функціонування ринку праці пояснюється економістами по-різному. З точки зору класичної теорії безробіття - це специфічне економічне явище, яке виникає в результаті підвищення зарплати. В умовах, коли зарплата досягає досить високого рівня, тобто знаходиться вище, ніж рівень, за якого всі ті, хто шукає роботу, її знаходять, виникає надлишок пропозиції на ринку праці і як наслідок - безробіття.

Точка перетину кривих попиту і пропозиції робочої сили (Т1) показує рівновагу на ринку праці, якій відповідає певний рівень заробітної плати (ЗП1). Зростання пропозиції робочої сили при незмінному попиті на неї викличе зниження заробітної плати. Збільшення попиту на робочу силу при незмінній її пропозиції спричинить зростання заробітної плати.

Класична теорія виходить з того, що проблеми безробіття або дефіциту робочої сили розв'язуються через ринкового саморегулювання. Втручання держави у цей процес розглядається зайвим і шкідливим. Безробіття, за класичної теорією, - це наслідок постійних прагнень самих найманих працівників до підвищення своєї зарплати. Рівновага на ринку праці в цьому випадку досягається тільки через ринковий механізм. Тобто надлишок пропозицій має “тиснути” тільки на ціну робочої сили донизу таким самим чином, як і в моделях рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції. Практично це означає, що безробіття може знижувати рівень зарплати, а це, в свою чергу, підвищить рівень зайнятості.

Отже, класична модель виходить з того, що в умовах безробіття зарплата повинна зменшуватись. Але економічна практика свідчить про те, що номінальна заробітна плата, як правило, не знижується в період спаду виробництва. Цьому протистоять наймані працівники та створені ними з метою захисту власних інтересів профспілкові організації. Роботодавці також зацікавлені в стабільній заробітній платі, бо це дає змогу їм краще планувати роботу та підтримувати безконфліктні стосунки з працівниками. Все це стримує зарплату та перешкоджає її коливанням угору та вниз залежно від на ринку праці. Але згідно з класичною моделлю стабільна заробітна плата породжує безробіття.

В економіці може виникати ситуація, коли попит на робочу силу знижується до рівня, нижче від якого зменшення заробітної плати не дає можливості підвищити зайнятість. У цьому випадку виникає так зване добровільне безробіття. Наймані працівники не погоджуються зі зниженням заробітної плати і, як наслідок, віддають перевагу безробіттю (рис. 2).

Класична теорія не вважає безробіття серйозною економічною проблемою. Але економічна практика підтверджує необгрунтованість такої позиції. Кейнс не заперечував, що зменшення заробітної плати може призвести до зростання зайнятості. Але він скептично ставився до спроб застосувати цей засіб як кращі ліки проти безробіття.

По-перше, підкреслював Кейнс, на практиці дуже важко знизити заробітну плату, тому майже неможливо, щоб подібна стратегія дала позитивні результати щодо збалансування ринку праці.

По-друге, існують сумніви, що зниження заробітної плати (навіть якщо зробити припущення, що це може бути здійсненним) справді зможе бути ефективним засобом проти безробіття. Справа в тому, що коли заробітна плата знижується, скорочуються витрати підприємства. Це створює потребу в найму більшої кількості працюючих. Але одночасно знижується купівельна спроможність тих, хто отримує заробітну плату і купує вироблені товари та послуги. Отже, на споживчий попит впливають два суперечливі фактори. Частково попит зростає внаслідок того, що більша кількість людей одержує роботу, а частково він зменшується, оскільки купівельна спроможність кожного з них знижується внаслідок зниження заробітної плати. Підсумковий результат зовсім не означає зростання сукупного попиту.

Головний висновок кейнсіанської теорії полягає в тому, що в ринковій економіці не існує такого механізму, який гарантував би повну зайнятість населення. Стверджується, що економіка може бути збалансованою щодо досягнення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією при значному рівні безробіття і відчутних темпах інфляції. Для досягнення рівноваги на ринку праці й повної зайнятості працездатного населення необхідне систематичне втручання держави в економічні процеси.

Проте кейнсіанська теорія, як було доведено пізніше, є характерною тільки для КП. У ДП різні варіанти втручання держави в економіку та ринок праці ведуть до інфляції. До цього висновку дійшли у 70-і роки, коли стало очевидним, що регулювання економіки та ринку праці відповідно до теорії Кейнса стало неефективним. Кейнсіанська теорія була піддана критиці з боку монетаристів.

Монетаристи та їх прихильники (М.Фрідман, Ф.Хайєк та ін.), спираючись на класичну теорію, відстоюють можливість досягнення макроекономічної стабільності та довгострокової рівноваги тільки в умовах повністю вільних та конкурентних ринків з гнучкими цінами і заробітною платою. Держава, за їхньою думкою, не повинна втручатися в ринок праці, якщо безробіття не перевищує природний рівень. В іншому випадку починає розвиватися стагфляція, тобто одночасне зростання безробіття та інфляції. Відповідно до монетаристської теорії вихід з будь-якої кризи можливий тільки за умови проведення жорсткої фінансово-кредитної політики. При цьому враховується і роль держави. Проте вона стосується тільки макроекономічного регулювання, в тому числі і ринку праці, за допомогою податкового та грошово-кредитного механізму.

Ринок праці не є однорідним. Він складається із багатьох секторів і робочих місць, що формують різні вимоги до проблеми працевлаштування. Існує велика різноманітність спеціалізованих ринків праці - залежно від професійної категорії, кваліфікованого та освітнього рівня або регіону. Стикування спеціалізованих ринків праці пов'язане з певними труднощами. Зокрема може бути, що безробітний не має відповідної освіти чи достатнього рівня професійної кваліфікації, необхідних на ринку праці., котрий розширюється в даний час, або структура та рівень заробітної плати настільки жорстокі, що немає ніякої зацікавленості підвищувати кваліфікацію чи шукати нову роботу.

Становлення ринку праці в Україні відбувається дуже повільно, що є характерним для перехідної економіки.

Для нормального функціонування ринку має бути розроблений і впроваджений в життя комплекс правових, економічних та соціальних передумов, які формують ринкове середовище. Серед цих передумов найважливішими є такі:

Єдність правових умов функціонування ринку праці на основі вільно вибраної зайнятості і конкурентності.

Наявність єдиного економічного простору і забезпечення вільного переміщення в ньому громадян.

Відсутність обмежень на зарплату, що забезпечує працівнику відтворення його здатності до праці, можливість утримання сім'ї, а також наявність ринку житла і робочих місць.

Організація на всій території країни системи бірж праці (центрів зайнятості), що ефективно функціонують.

Створення широкомасштабної системи професійної орієнтації, навчання та перепідготовки кадрів.

Наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи, насамперед, системи працевлаштування, профорієнтації і перепідготовки кадрів.

3. Необхідність та форми регулювання ринку праці України в сучасних умовах

3.1. Державне регулювання ринку праці України

Аналіз зовнішніх ефектів дав змогу встановити таку закономірність: на ринку робочої сили купується специфічний товар - робоча сила - у меншій порівняно з потребами різних сфер економічної діяльності кількості. Звідси висновок : у суспільстві стихійно функціонуючий ринок робочої сили не здатний забезпечити ефективний розподіл ресурсів праці за видами економічної діяльності, підприємствами, територіями. Виправити цей недолік ринку покликані державні інститути шляхом розробки системи освіти і професійної підготовки, а також системи професійної орієнтації відповідно до потреб економіки. Саме на державному рівні потрібно прогнозувати і вивчати попит на певні професії в майбутньому на основі аналізу тенденцій розвитку світової та вітчизняної економіки для того, щоб забезпечити випереджальну підготовку кадрів.

На жаль, в Україні не створено єдиної системи прогнозування попиту на ринку праці, унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці. Як державні, так і приватні вищі навчальні заклади продовжують на платній основі готувати спеціалістів, виходячи з потреб сьогодення й готуючи в такий спосіб „майбутніх безробітних”. Так, триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, що обумовлена насамперед інерцією високої престижності навчання за спеціальностями, які гарантували в недавньому минулому високі і стабільні доходи. Ринок освітніх послуг адекватно відреагував на таку ситуацію: зростаюча пропозиція на національному ринку праці економістів і юристів неминуче позначається на можливості працевлаштування фахівців за цими спеціальностями. Водночас виникла необхідність забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей. Але обсяги випуску таких фахівців вищих навчальних закладів майже не змінилися, а їх питома вага у складі випускників вищих навчальних закладів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.

Така ситуація, безумовно, не може не позначитися на розробці урядом відповідних заходів щодо усунення цієї вади. Тому серед основних напрямів регулювання ринку праці є завдання Кабінету Міністрів України та Національної академії наук України розробити довгостроковий прогноз потреби економіки країни в робочій силі за професійно - кваліфікаційними групами. У цьому аспекті перед кабінетом Міністрів України поставлено також завдання „ формувати державне замовлення на підготовку робочої сили, спираючись на результати прогнозу потреби економіки країни в робочій силі за професіями, і на тендерних засадах розміщувати замовлення у навчальних закладах ( вищих та середніх)”.

Прогнози розвитку ринку праці мають стати невід'ємною складовою всіх стратегічних документів, програм розвитку всіх без винятку галузей економіки та регіонів і територіальних одиниць. Пріоритети створення робочих місць повинні обумовлювати основні напрями розвитку національного та регіональних економічних комплексів, спеціалізацію окремих регіональних структур і, через попит на робочу силу, розвиток освітніх послуг.

Функціонування ринку праці відбувається в умовах недосконалої конкуренції, оскільки на ньому пропонується робоча сила різної якості, тобто існує диференціація пропозиції послуг праці. Саме внаслідок усвідомлення неможливості існування на ринку праці досконалої конкуренції останнім часом набули актуальності дослідження якості робочої сили, яка значною мірою визначає рівень її конкурентоспроможності. Сфера державного втручання в цьому аспекті має стосуватися розроблення єдиних стандартів якості на ринку освітніх послуг. В Україні реалізація даного напряму набуває особливого значення у зв'язку з інтеграцією в європейський освітній простір. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму розвитку вищої освіти на 2005-2007 рр. Такий короткий термін для виконання цієї програми свідчить про невідкладність вирішення завдань, які стоять перед вищою освітою. Вони підпорядковані єдиній меті - підвищення якості освіти.

Серед конкретних заходів, які пропонуються згідно з Програмою, варто відзначити вдосконалення механізму моніторингу якості освіти. Зазначається, що на сьогодні не існує державної системи проведення рейтингу вищих навчальних закладів. Необхідно вибрати оптимальну кількість критеріїв, яка забезпечить відповідну оцінку вищих навчальних закладів на державному рівні. Крім цього, у Програмі поставлено завдання створити національну систему зовнішнього оцінювання й моніторингу якості освіти та здійснити поетапне її впровадження.

Ринок праці не здатний забезпечити рівні можливості доступу до робочих місць. Безумовно, конкурувати на ринку праці може лише працездатне населення, а непрацездатне населення та соціально вразливі категорії серед працездатних потребують функціонування в кожній країні ефективної системи дієвих субсидій підприємцям на працевлаштування безробітних із соціально вразливих верств населення.

Основне економічне завдання інститутів, які створюються державою для регулювання соціально - трудових відносин на ринку праці , полягає в мінімізації трансакційних витрат, тобто скорочені витрат матеріальних ресурсів на пошук працівником підходящого робочого місця, а роботодавцем - підходящого працівника. Тому найголовнішою функцією інститутів ринку праці є подолання „непрозорості ринку”, недосконалості інформації, яку мають працівники і роботодавці, оскільки саме брак інформації призводить до зростання трансакційних витрат.

Отже, головною метою урядових програм щодо регулювання ринку праці є створення правового, організаційного та економічного механізмів для забезпечення зайнятості населення та соціального захисту від безробіття. Необхідною умовою виконання програм є узгодженість державної політики зайнятості з основними напрямами соціальної та економічної політики держави, консолідація зусиль органів державної влади. Однак більшість задекларованих напрямів державного регулювання ринку праці не відповідають реаліям трансформаційних процесів у нашому суспільстві. Тож без нової інституціональної методології економічного аналізу неможливо створити основу для розроблення максимально наближених до реальних напрямів регулювання ринку праці. З метою вдосконалення державного регулювання ринку праці пропонується на основі виявлення ринкової невдачі показати, що та чи інша урядова програма може привести до парето - вдосконалення (становище одного суб'єкта могло б поліпшитися без погіршення становища іншого), і робити висновок про необхідність державного втручання з визначенням конкретних напрямів, відповідних заходів щодо їх ресурсного забезпечення. Саме в разі обґрунтування доцільності впровадження програми доречно буде поставити питання про відповідальність за її виконання.

3.2. Правове регулювання ринку праці в Україні

Правові відносини у сфері зайнятості населення врегульовуються Законами України „Про зайнятість населення”, „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” та низкою інших законів.

З метою приведення наявного нормативно - правового забезпечення у сфері регулювання зайнятості до вимог Програми діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям” та вимог ринку праці підготовлено ( опрацьовуються ) такі документи:

· Проект Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про зайнятість населення””;

· Проект Закону України „Про професійний розвиток персоналу на виробництві”;

· Проект Закону України „Про Державну програму зайнятості населення на 2006-2009 роки”.

Ці документи розроблено ( розробляються ) з метою забезпечення регулювання ринку праці за допомогою правового, організаційного та економічного механізмів, чим створюються умови для зайнятості населення та соціального захисту від безробіття й передбачаються заходи щодо створення нових робочих місць не менше як для 5 млн. незайнятих громадян.

3.3. Діяльність Державної служби зайнятості

У серпні 2003 року Державна служба зайнятості України стала 92 - м членом Світової Асоціації громадських служб зайнятості. Безперечно, вступ до такої поважної Асоціації сприятиме і вже сприяє підвищенню її громадського іміджу , а з часом дасть змогу досягти нових успіхів у наданні послуг працедавцям, сприянні зайнятості населення й підвищення рівня його соціального захисту від безробіття. Щоправда, досягти цього можна за умови зростання як внутрішнього організаційного, так і творчого потенціалу, урізноманітнення форм і методів роботи.

Нещодавно підбито підсумки роботи Львівської обласної служби зайнятості. Безперечно. Є досягнення, є і проблеми. Так, скажімо, якщо на початку 2000р. на одне вільне робоче місце претендувало 102 особи, то нині - 12. За цей проміжок часу удвічі збільшився рівень працевлаштування; майже у шість разів зросла потреба підприємств, установ і організацій у працівниках. Значно зменшились обсяги родинного та довготривалого безробіття. Цими змінами завдячуємо не лише економічному розвиткові Львівщини, а й значною мірою тій діяльності, яку здійснює служба зайнятості на теренах області.

Але коли мова йде про труднощі економічного розвитку, про ті непрості умови, в яких доводиться працювати, про кризові явища, то не потрібно забувати, що протистояти негативним тенденціям, крім сумлінної праці, може науковий підхід до вирішення наболілих проблем, адекватна і виважена реакція на виклики ринку. Тому використовувати науково - методичні засади в роботі служби зайнятості вкрай необхідно й саме це приносить неабияку користь для підвищення ефективності співпраці центрів зайнятості та їх соціальних партнерів.

Вагомого результату у стабілізації ситуації на ринку праці вдалося досягти завдяки реалізації міжнародних проектів. Так, одним із компонентів таких проектів було створення на базі Львівського міського центру зайнятості Ресурсно - інформаційного центру ( РІЦ), аналогів якому в Україні немає. Ця організація діє уже впродовж трьох років, надаючи послуги працедавцям та населенню.

Нові та нестандартні підходи до роботи викликали інтерес з боку громадян та працедавців. Про це свідчать і цифри. За три роки роботи до РІЦу звернулося близько 17000 осіб, з них понад 6500 молоді у віці до 28 років, практично 7000 осіб відвідало РІЦ вдруге. Усього клієнтам РІЦу надано майже 24000 послуг. Працевлаштовано понад 1000 осіб. В базі даних налічується майже 2000 резюме, 1800 анкет претендентів на працевлаштування.

Усі послуги центрів зайнятості зорієнтовані на задоволення потреб клієнтів. Нині головну увагу зосереджено на активізації конструктивної співпраці з працедавцями. Адже задовольняючи їхні потреби надається реальна допомога безробітним. З плином часу ці партнерські взаємини набуватимуть нових форм, будуть ще більш плідними та ефективними.

Таким чином, одним з першочергових питань у сфері реалізації важливих державних завдань соціальної сфери є питання активної політики зайнятості та забезпечення громадянам гарантій щодо соціального захисту від безробіття. Отже проблематика, над якою працює служба зайнятості, - сприяння працевлаштуванню та задоволення потреб працедавців, - посідає одне з чільних місць. І саме внесок Державної служби зайнятості, який полягає у поліпшені якісних параметрів життя громадян, є одним з найголовніших.

4. Проблеми функціонування ринку праці в умовах реформування економіки України

На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин в усьому світі спостерігається загострення проблем зайнятості населення. Так за даними Міжнародної організації праці, у світі близько третини робочої сили (1 млрд. осіб) залишається безробітними або неповно зайнятими. Тільки в країнах Європейського союзу їх нараховується 15,8 млн. осіб, або 9,2% економічно активного населення.

Найгостріше зазначена проблема виявляється в країнах, де формуються ринкові відносини. Основними чинниками, від яких безпосередньо залежать обсяги й рівень зайнятості, є основні макроекономічні показники, що визначають загальні обсяги й темпи зростання виробництва окремих галузей і сфер економіки, продуктивності праці тощо.

Водночас існують досить обґрунтовані, але протилежні погляди щодо наявності чіткого зв'язку між економічним зростанням і зайнятістю та можливістю забезпечити економічне зростання без збільшення робочих місць. Остання точка зору ґрунтується на тому, що зростання (особливо на базі нових інвестицій, пов'язане з використанням і поширенням нових технологій) веде до підвищення продуктивності праці і не сприяє збільшенню рівня зайнятості.

Фахівці дійшли висновку, що в промисловості існує позитивний зв'язок між сукупним приростом валової доданої вартості і збільшенням зайнятості, оскільки є певна тенденція до її збільшення. Проте в деяких галузях спостерігаються тенденції до зростання обсягів виробництва за одночасного зниження зайнятості. Крім цього під час аналізу співвідношення виробництво/зайнятість дані про зайнятість свідчать, що ігнорується загальна тенденція до скорочення робочого часу в розрахунку на одного працівника. Ігнорування зазначеної тенденції може призвести до переоцінки еластичності зайнятості та обсягів виробництва, що відбувається останніми роками.

В Україні за період реформ скорочення виробництва та зменшення попиту на робочу силу негативно позначилися на зайнятості населення, передусім у таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство, які традиційно визначали структуру ринку праці України. Однак, за розрахунками, не спостерігається сталої математичної залежності між динамікою реального ВВП та зайнятістю населення . Так, протягом 1991-2003 рр. Обсяги реального ВВП скоротилися на54,1%( з 164,8 млрд. крб. у 1990 р. до 75,6 млрд. крб. у 2003 р.( у порівнянних цінах1990 р.)); чисельність зайнятих в економіці зменшилася на 15,4% ( з 25,4 млн. осіб у 1990 р. до 21,5 млн. осіб у 2003 р.).

Наведені данні свідчать про те, що зміна реального ВВП в Україні не корелюються зі скороченням зайнятості, як це відбувається в країнах з ринковою економікою ( зокрема відповідно до закону Артура Оукена ).Тобто, на сучасному етапі реформування економіки в Україні визначити дію окремих законів ринкової економіки повною мірою неможливо.

Ситуація, що склалася стосовно співвідношення темпів змін реального ВВП і обсягів зайнятості, пояснюється дією таких факторів:

· низьким рівнем і значними темпами зниження продуктивності праці. Такий важливий показник продуктивності праці, як обсяг валового внутрішнього продукту на одного зайнятого, скоротився за останні 12 років на 45,8%.

· Наявністю значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили ( навантаження на 1 робоче місце на 1 січня 2000 р. становило 24 особи, у тому числі для фахівців - 34 особи, робітників найпростіших професій - 54 особи, на 1 січня 2004 р.-7 осіб, з них фахівців -8, робітників найпростіших професій-24).

Погіршується демографічна ситуація в країні - за останні 13 років кількість населення зменшилася приблизно на 3 млн. осіб, що поряд з іншими чинниками істотно вплинуло й на ринок праці. Згідно з розподілом населення за економічною активністю простежуються зміни на ринку праці України.

Сучасний стан ринку праці в Україні характеризується наявністю комплексу проблем. Серед них найважливіші такі:

· співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили;

· складна ситуація щодо працевлаштування окремих соціально-демографічних груп населення (жінки, молодь, сільське населення, інваліди);

· необхідність підвищити рівень професійної освіти, професійного навчання працівників, що забезпечує їхню конкурентоспроможність відповідно до сучасних умов розвитку економіки і структурних зрушень, що відбуваються ринках товарів (послуг);

· значна середня тривалість безробіття;

· наявність вимушеної неповної зайнятості.

З погляду забезпечення соціальної стабільності особливе занепокоєння викликає значна середня тривалість незайнятості, яка в середньому в Україні у 2004р. дорівнювала 22 місяці. Близько 60% відсотків безробітних громадян України перебували в цьому стані понад рік. Проте відомо, що після більш як 9 - ти місяців перебування у стані безробіття знижується активність пошуку роботи, зменшується бажання працювати, втрачаються трудові навички, переоцінюються трудові цінності. Довготривале безробіття породжує бідність і подальше розшарування населення за рівнем доходів, маргіналізацію населення та багато інших наслідків.

Ще однією негативною рисою ринку праці України, яка є прямим наслідком перехідного періоду від адміністративно - командної до ринкової економіки, є вимушена неповна зайнятість, або приховане безробіття. Його існування зумовлене надлишком робочої сили стосовно такої, що необхідна для виробництва продукції, яка користується попитом на ринку. Незважаючи на позитивну тенденцію скорочення прихованого безробіття протягом останніх років, його масштаби залишаються значними. У 2004р. 3,2% працівників ( 377,3 тис. осіб) перебували у вимушених відпустках без збереження або з частковим збереженням заробітної плати; 11,3% ( 1326,4 тис. осіб ) працювали в режимі неповного робочого дня ( тижня).

У цілому в країні внаслідок роботи в режимі вимушеної неповної робочої зайнятості у 2004р. втрачено понад 571,8 млн. людино - годин. І, незважаючи на те, що обсяги цих втрат скоротилися порівняно з 2003р. на 26,5%, вони залишаються занадто великими. Негативна оцінка прихованого безробіття визначається такими обставинами. По - перше, воно створює умови для подальшого зростання загального рівня безробіття. По - друге, приховане безробіття є фактором зниження кваліфікації робочої сили й негативно впливає на рівень доходів працюючих у цьому режимі і відповідно життєвий рівень населення, призводить до зневіреності в можливості знайти підходящу роботу, на відміну від розвинутих країн, де робота неповний час використовується за згодою працівників і відповідає їхнім потребам. Нарешті, приховане безробіття сприяє тонізації економіки, формує сприятливе середовище для криміналізації суспільства.

Не менш вагомою проблемою є те, що в Україні не створено єдиної системи прогнозування попиту на ринку праці, унаслідок чого спостерігається професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці. Як державні, так і приватні вищі навчальні заклади продовжують на платній основі готувати спеціалістів, виходячи з потреб сьогодення й готуючи в такий спосіб „майбутніх безробітних”. Так, триває тенденція випереджального збільшення масштабів підготовки економістів та юристів, що обумовлена насамперед інерцією високої престижності навчання за спеціальностями, які гарантували в недавньому минулому високі і стабільні доходи. Ринок освітніх послуг адекватно відреагував на таку ситуацію: зростаюча пропозиція на національному ринку праці економістів і юристів неминуче позначається на можливості працевлаштування фахівців за цими спеціальностями. Водночас виникла необхідність забезпечення економіки висококваліфікованими фахівцями з інженерних спеціальностей. Але обсяги випуску таких фахівців вищих навчальних закладів майже не змінилися, а їх питома вага у складі випускників вищих навчальних закладів знизилася з 28,1% у 2000 р. до 23,9% у 2002 р.

І як наслідок цього, важливим індикатором ситуації на ринку праці є навантаження на одне вільне робоче місце. Незважаючи на позитивну динаміку, його рівень досить залишається високим, що свідчить про наявність значних диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили. Станом на 1 січня 2004 р. на кожне вільне робоче місце в середньому в Україні припадало 7 осіб, що шукали роботу, тобто пропозиція робочої сили в 7 раз перевищила попит на неї. Особливо високою залишається напруга на ринку праці в західних регіонах країни, зокрема в Тернопільській, Рівненський, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській областях, де навантаження на одне вільне робоче місце коливається в межах від 16 до 25 осіб, тобто перевищує середній рівень в Україні у 2-4 рази. Проте в містах Київ і Севастополь майже не спостерігається диспропорцій між попитом і пропозицією робочої сили.

Важливою проблемою залишається порівняно складна ситуація із зайнятістю окремих

соціально - демографічних груп населення. За середнього в Україні рівень зайнятості у 2005 р. 56,6% рівень зайнятості жінок дорівнює 52,8%, молоді -45,4%. Молодіжний сегмент ринку праці характеризується тим, що рівень безробіття молоді у 2003 р. більш як у 1,5 рази перевищував середній у країні. Це означає, що значна частина молоді не в змозі адаптуватися до ринкових умов і виявляється неконкурентноспроможною на ринку праці. Для цієї категорії молоді підвищується ризик щодо успішного працевлаштування, знижується загальна ймовірність знайти будь -яку роботу. Трудності працевлаштування спонукають молодь займатися нерегламентованою, а то й тіньовою діяльністю, що, як відомо, призводить до ще більших негативних наслідків.

Становище жінок на ринку праці визначається такими негативними чинниками , як: прискорені масштаби їхнього вивільнення з виробництва, набагато вище навантаження на одну вакансію порівняно з чоловіками; ускладнення процесу працевлаштування; обмежені можливості кар'єрного росту. Через це поліпшення становища жінок на ринку праці є важливою проблемою, яка потребує формування й реалізації активної соціальної політики в цій сфері, що може забезпечити жінкам рівні можливості з чоловіками для реалізації власного потенціалу й розвитку особистості.

Важливою проблемою, що ускладнює ситуацію на ринку праці України, є поширення неофіційної та тіньової зайнятості, що становить зараз майже половину загального обсягу виробництва в країні. З одного боку, діяльність тіньового сектору є важливою для значної частини українців, оскільки забезпечує їх робочими місцями. Проте, оскільки підприємства, що працюють у цьому секторі, не сплачують податки, це збільшує податкове навантаження на офіційний сектор, знижує ефективність його функціонування і, отже, звужує можливості його розвитку, стримує процеси створення робочих місць, підвищення заробітної плати робітникам. Зниження бази оподаткування внаслідок зростання масштабів тіньового сектору призводить до збільшення дефіциту бюджету, зменшення соціальних витрат і негативно позначається на життєвому рівні населення. З огляду на це важливим завданням державної політики є сприяння переходу діяльності тіньового сектору в офіційну економіку, що крім іншого запобігає поширенню корупції, яка призводить до неефективного функціонування державного механізму, звуження перспектив забезпечення реального економічного зростання як передумови продуктивної зайнятості.

Результати аналізу свідчать про те, що різке падіння обсягів виробництва в Україні за роки реформ не корелюється зі скороченням зайнятості, як це відбувається у країнах з ринковою економікою, що пояснюється дією низки факторів, зокрема наявністю вимушеного прихованого безробіття; значними диспропорціями між попитом і пропозицією робочої сили; низьким рівнем продуктивності праці тощо.

Висновок

Процесс становлення ринку праці в Україні супроводжується посиленням його сегментації. В соціально-економічній структурі працездатного населення відбуваються суттєві зрушення, які трансформують практично однорідну всезагальну зайнятість дореформенного періоду в сегментований ринок праці. Кожний сегмент як зайнятого, так і не зайнятого населення відрізняється специфікою свого соціального статусу, економічною поведінкою, гарантіями зайнятості, рівнем та стабільністю доходів, конкурентоспроможністю та захищеністю ринку праці. В посиленні сегментації ринку праці на сучасному етапі беруть участь різні фактори, зокрема структурні зміни в економіці, поява альтернативних форм господарювання і власності, спад виробництва і зниження життєвих стандартів українців. Наслідком дій цих факторів стало значне розшарування населення, загострення проблеми безробіття, зубожіння певних соціальних верств.

Розробляючи державну стратегію регулювання ринку праці та забезпечення ефективного використання робочої сили, необхідно враховувати взаємозалежності між основними макроекономічними показниками та такими, що визначають умови відтворення й використання робочої сили.

Державна стратегія забезпечення ефективного використання робочої сили охоплює значну кількість компонентів, серед яких найважливішими є підвищення життєвого рівня і зайнятості населення, а саме:

· створення ефективних робочих місць у державному і приватному секторах економіки;

· забезпечення ефективного відтворення робочої сили шляхом гарантії основних соціальних показників нормативів на рівні, не нижчому за прожитковий мінімум;

· проведення політики стимулювання й підтримки зайнятості;

· зростання платоспроможного попиту;

· відновлення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати;

· зменшення диференціації населення за рівнем життя;

· здійснення стратегії боротьби з бідністю тощо.

Розроблення державної стратегії ефективного використання робочої сили й механізмів її реалізації є важливим важелем та рушійною силою подальшого соціально - економічного розвитку України.

Список літератури

1. М. Солдатенко. Професійні кадри - запорука ефективного виробництва. . // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2004 р.№8

2. Ю.Туранський. Перспективи діяльності Державної служби зайнятості в контексті євро інтеграційних процесів в Україні. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2004 р.№8

3. М.Гуць. Оцінка стану ринку праці в умовах реформування економіки України. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№2.

4. О. Гулевич. Нормативний аналіз державного регулювання ринку праці. // Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№3

5. Т. Петрова. Державна політика зайнятості населення: проблеми та напрями актуалізації.// Україна: аспект праці. Науково-економічний та суспільно-політичний журнал. - Київ . 2005 р.№5

6. С.М. Панчишин. Макроекономіка. Навчальний посібник. - К: „Либідь”, 2001р.