Розробка програми підвищення показників виробничо-господарської діяльності підприємства

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

Робота допущена до захисту

Зав.кафедрою економіки

підприємства

РОЗРОБКА ПРОГРАМИ ПІДВИЩЕННЯ ПОКАЗНИКІВ

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

ВАТ “ХЛІБ”(ХЛІБОЗАВОД № 8)

Дніпропетровськ 2004

АНОТАЦІЯ

Дипломної роботи магістра

на тему: “РОЗРОБКА ПРОГРАМИ ПІДВИЩЕННЯ ПОКАЗНИКІВ ВИРОБНИЧО - ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ВАТ “ХЛІБ”(ХЛІБЗАВОД № 8)”

Науковий керівник

Об'єкт досліджень дипломної роботи : детальний економічний аналіз діяльності ВАТ“ХЛІБ” (м. Дніпропетровськ) за 2001 - 2003 роки , виявлення основних проблем його економічного стану і шляхів подальшого розвитку, ви-конання розрахунків економічної ефективності капітальних інвестицій в проект територіальної диверсифікації виробничих ланок проекту “Соціальний хліб”.

Мета досліджень дипломної роботи: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму діяльності підприємств, оцінка конкуруючих економічних процесів ефективності діяльності на вітчизняному хлібному ринку, оцінка конкурентного ринку хлібної продукції та перспектив завоювання нових сегментів ринку.

Актуальність досліджень дипломної роботи: При стрімкому рості цін на зерно після неврожаю 2003 року на ринку з'явилися територіальні “ніши” за ра-хунок масового банкрутства малих хлібозаводів, для зайняття яких доцільний конкурентний аналіз схем “Нарощування обсягів крупного виробника хліба” - “Територіальна диверсифікація виробництва філіями крупного хлібозаводу”.

КЛЮЧОВІ СЛОВА : РИНОК ХЛІБА, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО, ДИВІДЕНДНИЙ ПОКАЗНИК ЕФЕКТИВНОСТІ, МАРКЕТИНГ РИНКУ, СЕГМЕНТ РИНКУ, “СОЦІАЛЬНИЙ ХЛІБ”, ДИСКОНТОВАНІ ОЦІНКИ

Дипломна робота магістра складається із вступу, трьох розділів, виснов-ків та списку літератури . Роботу подано на 110 стор., вона містить 32 таблиці, 9 рисунків. Список використаної літератури включає 23 найменування.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. СУТНІСТЬ ТА ПОКАЗНИКИ

МЕНЕДЖМЕНТУ ФІНАНСОВО - ГОСПОДАРСЬКОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА У ФОРМІ ВІДКРИТОГО

АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

1.1 Об'єкт дослідження - відкрите акціонерне товариство та особливості

його статусу в Україні

1.2 Організація фінансів підприємства

1.2.1 Сутність фінансів підприємства

1.2.2 Фінансовий механізм отримання прибутку підприємства

1.3 Менеджмент структури витрат в собівартості продукції

1.4 Специфіка державного регулювання та розвитку конкуренції на

ринку хліба в Дніпропетровській області у 2003 - 2004 роках

РОЗДІЛ 2. АНАЛІТИЧНА ЧАСТИНА. АНАЛІЗ ДИНАМІКИ ФІНАНСОВОЇ

ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ХЛІБ” В 2001 - 2003

РОКАХ

2.1 Загальна характеристика ВАТ “ХЛІБ

2.2 Джерела інформації для аналізу та управління фінансами підприємства

2.3 Структурний аналіз динаміки розвитку ВАТ «ХЛІБ»

2.3.1 Аналіз составу та джерел майна (активів) підприємства

2.3.2 Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства

2.4 Коефіцієнтний аналіз економічних показників діяльності ВАТ “ХЛІБ”

2.5 Аналіз загрози банкрутства підприємства

РОЗДІЛ 3. ПРОЕКТНА ЧАСТИНА. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ

ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ “ХЛІБ”

ЗА РАХУНОК ВПРОВАДЖЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ДИВЕРСИФІКАЦІЇ “СОЦІАЛЬНИЙ ХЛІБ”

3.1 Підприємницька ідея бізнес-плану інвестиційного проекту територіальних

пекарень «Соціальний хліб”

3.2 Методи оцінки ефективності інвестиційних проектів

3.3 Калькуляція прибутку бізнес-плану впровадження хлібопекарні

«ВОСХОД-1300Р» продуктивністю 1300 кг/день на базі Ротаційної печі

«Мусон-ротор» 7.1

3.4 Калькуляція прибутку бізнес-плану впровадження хлібопекарні

«ВОСХОД-3200 Р» продуктивністю 3240 кг/день на базі люлечної печі

«Мусон-ротор» 14

3.5 Розрахунок коефіцієнтів економічної ефективності при впровадженні

10 пекарень «ВОСХОД-3200Р» проекту “Соціальний хліб”

3.6 Прогнозні характеристики підприємства ВАТ “ХЛІБ” після впровадження

проекту “Соціальний хліб”.

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ ЛІТЕРАТУРИ

12

ВСТУП

Фінанси підприємства - це сукупність грошових відносин, зв'язаних з формуванням і використанням грошових доходів і нагромаджень підприємства. Фінанси підприємства забезпечують кругообіг основного й оборотного капіталу і взаємовідносини з державним бюджетом, податковими органами, банками, страховими компаніями й іншими установами фінансово-кредитної системи. При цьому вони виконують дві функції :

Відтворювальна функція складається в обслуговуванні грошовими ресурсами кругообігу основного й оборотного капіталу в процесі комерційної діяльності підприємства на основі формування і використання грошових доходів і нагромаджень.

Контрольна функція - це фінансовий контроль за виробничо-господарською діяльністю підприємства.

Найбільш складною організаційно-правовою формою комерційних організацій є акціонерні товариства відкритого і закритого типів. Як правило, акціонерне товариство (АТ) поєднує широке коло юридичних і фізичних осіб. Майно акціонерного товариства формується за рахунок продажу акцій у формі відкритої або закритої підписки, отриманих доходів і інших джерел.

Статутний капітал акціонерних товариств формується за рахунок внесків, оформлених у виді визначеної кількості акцій рівної номінальної вартості, АТ випускають звичайні і привілейовані (не більш 10% статутного капіталу) акції, що мають різну номінальну вартість і дають їх власників різні права.

Розходження між відкритими і закритими акціонерними товариствами стосуються головним чином випуску і обертання акцій .

Відкрите акціонерне товариство має потенційно необмежені можливості в залученні капіталу, збільшенні числа акціонерів, кількості і сумі емісії, здійснюваних у формі відкритої підписки. Закрита підписка має місце при заснуванні акціонерного товариства, надалі проводяться відкриті підписки.

Закрите акціонерне товариство відносно менше по складу учасників, величині статутного капіталу, має обмеження в організації емісійного процесу. Підписка на акції - тільки закрита, що означає визначене, обмежене коло акціонерів. Акціонери користаються переважним правом придбати акції, продавані іншими акціонерами, умови і порядок продажу акцій обумовлюються в статуті закритого АТ.

Об'єкт досліджень дипломної роботи : детальний економічний аналіз діяльності відкритого акціонерного товариства “ХЛІБ(Хлібозавод № 8)” (м. Дніпропетровськ) за 2001 - 2003 роки , виявлення основних проблем його економічного становища і шляхів подальшого розвитку, виконання розрахунків економічної ефективності капітальних інвестицій в проект територіальної диверсифікації виробничих ланок проекту “Соціальний хліб”.

Мета досліджень дипломної роботи: вивчення закономірностей та принципів фінансового механізму діяльності підприємств , оцінка конкуруючих економічних процесів ефективності діяльності на вітчизняному хлібному ринку, оцінка конкурентного ринку хлібної продукції та перспектив завоювання нових сегментів ринку.

Актуальність досліджень дипломної роботи: з врахуванням великої кількості в Україні та Дніпропетровській області хлібних підприємств та стрімкого росту цін на зерно після неврожаю 2003 року на ринку з'явилися територіальні “ніши” за рахунок масового банкрутства малих хлібозаводів, для зайняття яких актуально проведення конкурентного аналізу схем “Нарощування обсягів крупного виробництва хліба” - “Територіальна диверсифікація виробництва філіями крупного виробника хліба”.

Методи досліджень : проведення горизонтального(індексно-хронологічного) та вертикального(структурно-хронологічного) аналізу балансу та фінансової звітності підприємства, аналіз фінансових коефіцієнтів, прогнозування інвестиційної привабливості методом дисконтованого аналізу ефективності впровадження територіальної диверсифікації виробництва підприємства по Дніпропетровській області.

58

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. СУТНІСТЬ ТА ПОКАЗНИКИ

МЕНЕДЖМЕНТУ ФІНАНСОВО - ГОСПОДАРСЬКОЮ

ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА У ФОРМІ ВІДКРИТОГО

АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

1.1 Об'єкт дослідження - відкрите акціонерне товариство та

особливості його статусу в Україні

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Кодексом [1] та іншими законами [4].

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство, якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом.

Підприємство не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

У разі якщо в статутному фонді підприємства іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків, воно визнається підприємством з іноземними інвестиціями. Підприємство, в статутному фонді якого іноземна інвестиція становить сто відсотків, вважається іноземним підприємством.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п'ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п'яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

У випадках існування залежності від іншого підприємства, підприємство визнається дочірнім.

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України.

Відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Підприємство має право реалізовувати самостійно всю продукцію, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, на території України і за її межами, якщо інше не передбачено законом.

Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, яка є частиною зовнішньоекономічної діяльності України і регулюється законами України, іншими прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Підприємство, яке здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва, філії та виробничі підрозділи, утримання яких здійснюється за кошти підприємства.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна.

Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

Майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі права оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і реалізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господарською організацією, до складу якої вони входять.

Держава забезпечує рівний захист майнових прав усіх суб'єктів господарювання.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.

Власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до Кодексу[18]та інших законів.

Власник має право здійснювати організаційно-установчі повноваження також на основі належних йому корпоративних прав відповідно до Кодексу [1] та інших законів.

Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Кодексом [1] та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених Кодексом [1] та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Суб'єкт господарювання - відокремлений підрозділ (структурна одиниця) господарської організації використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності на праві оперативного використання майна.

Обсяг майнових правомочностей суб'єкта господарювання у межах права оперативного використання майна визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт, відповідно до закону.

Майном у Кодексі [1] визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Джерелами формування майна суб'єктів господарювання є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

- доходи від цінних паперів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

Суб'єкти господарювання в межах своєї компетенції та відповідно до встановленого законодавством порядку можуть випускати та реалізовувати цінні папери, а також придбавати цінні папери інших суб'єктів господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

В Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. У сфері господарювання у випадках, передбачених законом, використовуються такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик, облігації місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі, інші види цінних паперів, передбачені Кодексом [1] та іншими законами.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи), якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі. Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

Порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом.

Правовий режим цінних паперів визначається Кодексом [1] та іншими законами.

Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Кодексом [1], господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 Кодексу [1], а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб'єктів господарювання або інших осіб встановлюються Кодексом [1], іншими законами.

Господарські товариства є юридичними особами.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачено законом.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб'єкти підприємництва.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності по створенню акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

Установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір. Установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут.

Установчі документи господарського товариства повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені статтею 57 Кодексу [1].

Статут акціонерного товариства, крім зазначених у частині другій цієї статті відомостей, повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Засновницький договір повного товариства і командитного товариства, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинні визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Найменування господарського товариства повинно містити зазначення виду товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

До установчих документів можуть бути включені також відомості щодо інших умов діяльності господарського товариства, які не суперечать закону. Якщо в установчих документах не вказано строк діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений строк.

Установчі документи господарського товариства у передбачених законом випадках погоджуються з Антимонопольним комітетом України.

Державна реєстрація господарського товариства здійснюється в порядку, передбаченому статтею 58 Кодексу [1].

Особливості реєстрації господарських товариств, які здійснюють банківську і страхову діяльність, а також професійну діяльність на ринку цінних паперів, визначаються Кодексом [1] та відповідними законами.

Господарське товариство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації.

Зміни, які сталися в установчих документах господарського товариства і які вносяться до державного реєстру, підлягають державній реєстрації за тими ж правилами, що встановлені для державної реєстрації товариства. Господарське товариство зобов'язане у п'ятиденний строк повідомити орган, що здійснив реєстрацію, про зміни в установчих документах товариства.

Господарське товариство є власником [4]:

- майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

- продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

- доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

- іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Вклад, оцінений у гривнях, становить частку учасника та засновника у статутному фонді товариства. Порядок оцінки вкладів визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, встановленому Кодексом [1] та законом, прийнятим відповідно до нього.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру.

У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

1.2 Організація фінансів підприємства

1.2.1 Сутність фінансів підприємства

Фінанси підприємства - це сукупність економічних, грошових відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу і використання сукупного суспільного продукту, національного багатства, і зв'язані з утворенням, розподілом і використанням валового доходу, грошових нагромаджень і фінансових ресурсів підприємств [10].

До фінансових відносин, що визначають зміст даної категорії, прийнято відносити грошові відносини, що виникають у процесі розширеного відтворення, а саме:

1) між підприємствами й іншими суб'єктами господарювання;

2) між підприємствами і бюджетною системою;

3) між підприємствами і фінансово-кредитною системою;

4) усередині різних об'єднань підприємств;

5) усередині підприємства.

Роль фінансів підприємства полягає в наступному [12 ]:

1. Розподіляючи і перерозподіляючи національний доход і національне багатство на загальнодержавному рівні, фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни, використовуваних для утворення бюджету і позабюджетних суспільних фондів.

2. У ході розподілу і перерозподілу національного доходу і національного багатства на рівні підприємств вони забезпечують сферу матеріального виробництва необхідними фінансовими ресурсами і коштами для безупинного процесу розширеного відтворення.

3. На рівні виробничих колективів за допомогою фінансів формуються такі грошові фонди, як фонди оплати праці і матеріального стимулювання, здійснюються програми соціального розвитку колективів підприємств.

4. Важливої є роль фінансів підприємств у збалансованості в народному господарстві між матеріальними і грошовими фондами, призначеними для цілей споживання і нагромадження. Від ступеня забезпечення такої збалансованості багато в чому залежать стабільність національної грошової одиниці, грошовий обіг, стан платіжно-розрахункової дисципліни в народному господарстві.

5. Безпосередній зв'язок фінансів підприємств і фінансів галузей народного господарства з усіма фазами відтворювального процесу обумовлює їх високу потенційну активність і велику можливість впливу на всі сторони господарювання.

6. Фінанси підприємств можуть служити важливим інструментом державного регулювання економіки. З їхньою допомогою здійснюється регулювання відтворення виробленого продукту, забезпечується фінансування розширеного відтворення на основі оптимального співвідношення між засобами, спрямованими на споживання і нагромадження.

Фінанси підприємств виконують три основні функції [23]:

розподільну;

контрольну;

формування грошових доходів;

Під розподільною функцією фінансів підприємства варто розуміти здійснення ними своєї діяльності в процесі розподілу валового внутрішнього продукту підприємства.

Під контрольною функцією фінансів підприємства варто розуміти внутрішньо властиву їм здатність об'єктивно відбивати і тим самим контролювати стан економіки підприємства.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних засобів підприємства, його доходів, залучення позикових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл доходів, що утворяться в результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Організація господарської діяльності вимагає відповідного фінансового забезпечення, тобто первісного капіталу, що утворюється з внесків засновників підприємства і приймає форму статутного капіталу. Це найважливіше джерело формування майна будь-якого підприємства.

При створенні підприємства статутний капітал направляється на придбання основних фондів і формування оборотних коштів у розмірах, необхідних для ведення нормальної виробничо - господарської діяльності, вкладається в придбання ліцензій, патентів, ноу-хау, використання яких є важливим доходним фактором. Таким чином, первісний капітал інвестується у виробництво, у процесі якого створюється вартість, що виражається ціною реалізованої продукції.

Після реалізації продукції вона приймає грошову форму - форму виторгу від реалізації вироблених товарів, що надходить на розрахунковий рахунок підприємства.

Виторг - це ще не доход, але джерело відшкодування витрачених на виробництво продукції коштів і формування грошових фондів і фінансових резервів підприємства. У результаті використання виторгу з нього виділяються якісно різні складові частини створеної вартості.

Насамперед це зв'язано з формуванням амортизаційного фонду, що утворюється у виді амортизаційних відрахувань після того, як знос основних виробничих фондів і нематеріальних активів прийме грошову форму. Обов'язковою умовою утворення амортизаційного фонду є продаж зроблених товарів споживачу і надходження виторгу.

Оскільки матеріальну основу створюваного товару складають сировина, матеріали, покупні комплектуючі вироби і напівфабрикати, їхня вартість поряд з іншими матеріальними витратами, зносом основних виробничих фондів, заробітною платою працівників складають витрати підприємства з виробництва продукції, що приймають форму собівартості.

До надходження виторгу ці витрати фінансуються за рахунок оборотних коштів підприємства, що не витрачаються, а авансуються у виробництво. Після надходження виторгу від реалізації товарів оборотні кошти відновлюються, а понесені підприємством витрати по виробництву продукції відшкодовуються.

Відокремлення витрат у виді собівартості дає можливість зіставити отриманий від реалізації продукції виторг і зроблені витрати. Зміст інвестування засобів у виробництво продукції складається в одержанні чистого доходу , і якщо виторг перевищує собівартість, то підприємство одержує його у виді прибутку.

Прибуток і амортизаційні відрахування є результатом кругообігу засобів, вкладених у виробництво, і відносяться до власних фінансових ресурсів підприємства, якими воно розпоряджається самостійно. Оптимальне використання амортизаційних відрахувань і прибутку по цільовому призначенню дозволяє відновити виробництво продукції на розширеній основі.

Призначення амортизаційних відрахувань - забезпечувати відтворення основних виробничих фондів і нематеріальних активів.

На відміну від амортизаційних відрахувань прибуток не залишається цілком у розпорядженні підприємства, його значна частина у виді податків надходить у бюджет, що визначає ще одну сферу фінансових відносин, що виникають між підприємством і державою з приводу розподілу створеного чистого доходу [23].

Прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства - це багатоцільове джерело фінансування його потреб, але основні напрямки його використання можна визначити як нагромадження і споживання. Пропорції розподілу прибутку на нагромадження і споживання визначають перспективи розвитку підприємства.

Амортизаційні відрахування і частина прибутку, що направляється на нагромадження, складають грошові ресурси підприємства, використовувані на його виробничий і науково - технічний розвиток, формування фінансових активів - придбання цінних паперів, внески в статутний капітал інших підприємств і т.п.

Інша частина прибутку, використовується на нагромадження, направляється на соціальний розвиток підприємства. Частина прибутку використовується на споживання, у результаті чого виникають фінансові відносини між підприємством і особами - акціонерами, як зайнятими, так і не зайнятими на підприємстві.

1.2.2 Фінансовий механізм отримання прибутку підприємства

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва [23].

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії “Витрати виробництва”. Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що

Рис.1.1 Загальна схема функціонування фінансово-товарних потоків в процесі розширеного відтворення

реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва.

Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт - це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми. Об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників.

На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів(Рис.1.2).

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарі, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку[30].

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою від вантаження продукції (товарів), а для робіт(послуг) - за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

На рис. 1.3 наведено структурно-логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації [23].

Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

1.3 Менеджмент структури витрат в собівартості продукції

Будь-яке підприємство намагається не тільки продати свій товар по вигідній високій ціні, але і скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Якщо перше джерело збільшення доходів підприємства багато в чому залежить від зовнішніх умов діяльності підприємства, то друге - практично винятково від самого підприємства, точніше, від ступеня ефективності організації процесу виробництва і наступної реалізації зроблених товарів [18].

Багато економістів внесли істотний вклад у вивчення витрат. Наприклад, теорія витрат К.Маркса ґрунтується на двох принципових категоріях - витрати виробництва і витрати обертання. Під витратами виробництва розуміються витрати на зарплату, сировину і матеріали, сюди ж входять амортизація засобів праці і т.д. Витрати виробництва повинні нести організатори підприємства з метою створення товарів і наступного одержання прибутку. У вартості одиниці товару, витрати виробництва складають одну з двох її частин. Витрати виробництва менше вартості товару на величину прибутку.

Категорія витрати обертання зв'язана з процесом реалізації товарів. Додатковими витратами обертання є витрати на упакування, сортування, транспортування і збереження товарів. Цей вид витрат обертання близький до витрат виробництва і, входячи у вартість товару, збільшує останню. Додаткові витрати відшкодовуються після продажу товарів з отриманої суми виторгу. Чисті витрати обертання - витрати на торгівлю (зарплата продавців і т.д.), маркетинг (вивчення споживчого попиту), рекламу, витрати на оплату персоналу штаб-квартири і т.д. Чисті витрати не збільшують вартості товарів, а відшкодовуються після продажу з прибутку, створеного в процесі виробництва товарів.

Сучасні концепції витрат у центрі класифікації містять - взаємозв'язок між обсягом виробництва , витратами і ціною на даний вид товарів. Витрати поділяються на не залежні і залежні від обсягу виробленої продукції.

Постійні витрати не залежать від величини виробництва, існують і при нульовому обсязі виробництва. Це попередні зобов'язання підприємства (відсотки по позиках і ін.), податки, амортизаційні відрахування, оплата охорони, орендна плата, витрати на обслуговування устаткування при нульовому обсязі виробництва, зарплата управлінського персоналу і т.д. Перемінні витрати залежать від кількості виробленої продукції, складаються з витрат на сировину, матеріали, зарплату робітникам і т.д. Сума постійних і перемінних витрат утворить валові витрати - суму грошових витрат на виробництво визначеного виду продукції. Для виміру витрат на виробництво одиниці продукції використовуються категорії середніх, середніх постійних і середніх перемінних витрат. Середні витрати дорівнюють частці від розподілу валових витрат на кількість зробленої продукції. Середні постійні витрати визначаються розподілом постійних витрат на кількість зробленої продукції. Середні перемінні витрати утворяться розподілом перемінних витрат на кількість зробленої продукції.

Для досягнення максимального прибутку потрібно визначити необхідний розмір випуску продукції. Інструментом економічного аналізу служить категорія граничних витрат. Граничні витрати являють собою додаткові витрати на виробництво кожної додаткової одиниці продукції в порівнянні з даним обсягом випуску. Вони розраховуються вирахуванням сусідніх значень валових витрат. У конкретній практиці застосування розрахунку витрат для аналізу діяльності підприємств в Україні й у західних країнах маються як подібності, так і розходження. В Україні широко використовується категорія собівартість, що представляє собою сумарні витрати на виробництво і реалізацію продукції. Теоретично в собівартість повинні входити нормативні виробничі витрати, але на практиці до неї відносять наднормативна витрата сировини, матеріалів і т.д. Собівартість визначають на основі додавання економічних елементів (однорідних по економічному призначенню витрат) чи шляхом підсумовування статей калькуляції, що характеризують безпосередні напрямки тих чи інших витрат для калькулювання собівартості, застосовується класифікація прямих і непрямих витрат (витрат). Прямі витрати - це витрати, безпосередньо зв'язані зі створенням одиниці товару. Непрямі витрати необхідні для загального здійснення виробничого процесу даного виду продукції на підприємстві. Загальний підхід не виключає розходжень по конкретній класифікації деяких статей.

У сучасному економічному аналізі використовується вищеописаний розподіл витрат (витрат) на постійні і перемінні, причому прямі і частина непрямих витрат відносяться до перемінних, а частина непрямих витрат, що залишилася, (не залежних від обсягу виробництва) - до постійних. Нерідко перша з вищевказаних частин непрямих витрат виділяється в окрему групу - частково перемінні витрати, оскільки ці витрати змінюються по своїй величині не в прямо пропорційній залежності від зміни обсягу виробленої продукції. Розподіл витрат на прямі і перемінні дозволяє одержати показник - додану вартість, обумовлену вирахуванням із загального доходу (виторгу) підприємства перемінних витрат. Додана вартість складається, таким чином, з постійних витрат і чистого прибутку. Цей показник дозволяє оцінити загальну ефективність виробництва і реалізації поза залежністю від прямо залежних від величини обсягу виробництва перемінних витрат .

Керування витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію по місцях і центрам відповідальності. Місце витрат - це місце їхнього формування ( робоче місце, ділянка, цех). Під центром відповідальності - розуміють організаційна єдність місць витрат з центром відповідальності за їхній рівень [9].