Системний аналіз ризику в економіц

Вступ

1. Сутність і системні властивості ризику

1.1 Ризикотвірні чинники

2. Класифікація ризику

2.1 Методологічні та методичні підходи

3. Суб'єкти ризику

4. Сприйняття ризику

4.1 Психологічне сприйняття ризику

4.2 Аспекти сприйняття ризику

5. Складність економічних систем та аналіз ризику

6. Кількісний аналіз ризику

6.1 Метод аналогій

6.2 Аналіз чутливості (вразливості)

6.3 Аналіз ризику методами імітаційного моделювання

6.4 Аналіз ризику можливих збитків

6.5 Наслідки кількісного аналізу ризику

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поняття ризику здається інтуїтивно зрозумілим, однак, як це буває з багатьма гуманітарними поняттями, в різних ситуаціях воно може визначатись по-різному. Більше того, воно може неоднаково трактуватись навіть в одній і тій самій ситуації. Візьмемо наприклад екосистему, що складається з вовків, зайців і трави (три трофічні рівні) [5]. З погляду вовків, безпека й допустимий ризик вимагають, щоб було багато зайців і трави. Безпека одного конкретного зайця вимагає відсутності вовків. Безпека зайців як виду вимагає малої популяції вовків для підтримки здоров'я популяції зайців. Безпека трави потребує, щоб зайців було мало. Безпека всієї екосистеми потребує підтримання чисельності вовків, зайців і трави у певних пропорціях. Те саме спостерігається й в інших сферах буття. Отже, безпеки й ризику взагалі для всіх випадків не буває. Тому поняття ризику є системним. Воно залежить від того, які системи ми аналізуємо, а які нам байдужі і розглядаються як зовнішній резервуар.

1. Сутність і системні властивості ризику

Вважаємо, що життя кожної людини -- це ситуація постійного вибору урахування тих чи інших гіпотез і встановлення ієрархії цінностей. Ступінь ризику залежить і від ставлення суб'єкта прийняття рішення до невизначеності й конфлікту, до зумовленого ними ризику: схильності, несхильності, байдужості. Тому всі чинники невизначеності, конфліктності і зумовленого ними ризику поділяються на об'єктивні та суб'єктивні. Отже, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах невизначеності, конфліктності, а особа, яка приймає рішення, заінтересована в результатах рішення. Ризик є діалектичною єдністю об'єктивного і суб'єктивного. Він пов'язаний з творчістю, пошуком нових підходів і методів діяльності. Важливими є такі характеристики ризику, як суперечливість, альтернативність, невизначеність.

Об'єктивно економічна діяльність та підприємництво неможливі без ризику, котрим вони обтяжені. Навіть абсолютна бездіяльність в економіці та бізнесі підпадає під ризик невикористаних можливостей, «закопаних талантів».

Ризик -- характерний феномен ринкової економіки, що потребує ретельного аналізу його впливу на об'єкти (процеси) оцінювання й управління з урахуванням множини внутрішніх і зовнішніх чинників, надсистеми, а також обов'язкового урахування ставлення до ризику суб'єктів господарювання (суб'єктів ризику).

Аналіз ризиків являє собою корисний інструмент, за допомогою якого аналіз проектів (у широкому розумінні цього поняття) стає глибшим, а інвестиційні (інноваційні), а також оперативні рішення -- ефективнішими.

Аналіз ризику може мати таку послідовність:

1) визначення внутрішніх і зовнішніх чинників, які збільшують або зменшують ступінь певного виду ризику;

2) дослідження виявлених чинників;

3) оцінка певного виду ризику з використанням двох підходів:

а) визначення фінансової доцільності (ліквідності);

б) визначення економічної доцільності (ефективності вкладених коштів);

4) встановлення допустимого ступеня ризику;

5) перевірка окремих операцій щодо обраного ступеня ризику;

6) розробка заходів для зниження ступеня ризику.

Призначення аналізу ризику -- переконатися суб'єктові управління (прийняття рішення) самому та надати потенційним партнерам необхідні дані для прийняття рішень стосовно доцільності участі в певній економічній діяльності (проекті у широкому розумінні) і передбачити та вжити заходів захисту від можливих збитків, відхилення від цілей.

Якісний аналіз ризику є найскладнішим і вимагає ґрунтовних знань, досвіду та інтуїції у даній сфері економічної діяльності. Його головна мета -- визначити чинники ризику, області ризику, після чого ідентифікувати всі можливі ризики.

Кількісний аналіз ризику, кількісне (числове) визначення ступеня окремих ризиків і ризику даного виду діяльності (проекту) в цілому -- це теж досить непроста проблема.

Якісний аналіз ризику також має декілька аспектів.

Перший аспект пов'язаний з необхідністю порівнювати очікувані позитивні результати з можливими економічними, соціальними та іншими як сьогоднішніми, так і майбутніми, наслідками. Взагалі мало мати схильність до ризику: потрібен ризик обґрунтований, інакше він може набути характеру авантюри. Ризикувати доцільно, якщо це приводить до кращих наслідків, аналізуючи та аргументуючи правильність своїх дій. Необхідно намагатись якомога точніше і глибше визначати джерела і причини ризику.

Другий аспект якісного аналізу ризику пов'язаний з виявленням впливу рішень, які приймаються в умовах невизначеності, на інтереси суб'єктів економічного життя. Без урахування інтересів (зацікавленості), без управління ними неможливі реальні якісні перетворення в соціально-економічному житті. Необхідно виявити, для кого ризик корисний? Чиїм інтересам він відповідає? Йдеться про те, що коли немає зацікавленості в результатах економічних рішень, то немає й ризику.

Отже, ризикованій ситуації притаманні такі основні риси [3]:

наявність невизначеності, альтернатив і необхідність вибору однієї з них (відмова від вибору також є різновидом вибору);

зацікавленість у результатах;

можливість оцінити наявні альтернативи -- прийняти рішення.

На стадії якісного аналізу ризику необхідно, зокрема, виокремити його чинники. Наголосимо, що всі чинники, які тією чи іншою мірою впливають на ступінь ризику, можна умовно поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.

До об'єктивних чинників належать такі, що не залежать безпосередньо від фірми та менеджерів (суб'єктів прийняття рішень). Це зокрема: інфляція, конкуренція, політичні та економічні кризи, екологія, мито, наявність режиму найбільшого сприяння, можлива робота в зоні вільного економічного підприємництва тощо.

До суб'єктивних чинників належать ті, які характеризують суб'єкт прийняття рішень (безпосередньо менеджера, підприємця).

Ризик визначається багатьма причинами. Наведемо деякі з них. По-перше, науково-технічний прогрес (НТП) формує нову систему орієнтирів людини, радикально змінює предметне середовище, в якому вона живе. Якісно іншими стають роль і співвідношення продуктивної та інноваційної діяльності. Створюється атмосфера гострої потреби в новаторських, сміливих рішеннях, відбувається пошук принципово нових, таких, що раніше не застосовувалися, неординарних методів розв'язання складних задач. За таких умов менеджери різних рівнів управління повинні і змушені йти на ризик. НТП надає діяльності багатьох менеджерів (підприємців) творчого характеру. Тобто ризик пов'язаний з творчістю -- діяльністю, яка характеризується неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Ризик зумовлений суттю творчого процесу, особливостями впровадження нового у практику, необхідністю розв'язувати суперечності між подіями та процесами, що з'являються в суспільстві, та старими способами соціального регулювання.

По-друге, середовище діяльності людей дедалі більшою мірою стає ринковим, що вносить додаткові елементи невизначеності, конфліктності, розширює межі ризикованих ситуацій. За цих умов виникає недетермінованість (неоднозначність) та невпевненість щодо одержання кінцевого результату, а отже, зростає і ступінь ризику. Ринок, як відомо, не «манна небесна», а досить жорстка система, яка вимагає від кожного великої фізичної та інтелектуальної віддачі. Конкуренція не визнає кволих. У США, наприклад, щорічно створюється 10,5 млн нових фірм і 80 % з них стає банкрутами протягом першого ж року існування.

По-третє, на порядок денний постає питання щодо глобального ризику. Він пов'язаний із зростаючою небезпекою самознищення цивілізації внаслідок якоїсь катастрофи (про неї нагадує Чорнобильська катастрофа, небезпека ядерної війни), екологічної небезпеки (забруднення навколишнього середовища), вичерпання ресурсів (енергетична криза), продовольчої проблеми (у зв'язку з наростанням дефіциту продовольства) і пов'язаних з цим хвороб та епідемій, несприятливої демографічної ситуації (у зв'язку з неконтрольованим зростанням (зменшенням) чисельності населення).

Можна запропонувати таку багатокрокову процедуру (алгоритм) якісного аналізу ризику та поведінки його суб'єктів щодо прийняття рішень у ситуації, обтяженій ризиком (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Узагальнена формалізована процедура якісного аналізу ризику та поведінки його суб'єктів

До внутрішніх чинників можна віднести всі ті дії, процеси, предмети, причиною котрих є діяльність компанії як у галузі управління, так і в сфері обігу та виробництва (основна, допоміжна і забезпечуюча діяльність). До даної групи, як правило, включають планомірність, цілеспрямованість і ступінь обґрунтованості в діяльності керівництва й відповідних служб компанії щодо розробки стратегії розвитку підприємства, характеристики надійності функціонування технічних систем у компанії, рівня освіти персоналу тощо.

До категорії зовнішніх чинників належать політичні, науково-технічні, соціально-економічні та екологічні чинники. Таке трактування чинників носить макроекономічні риси. Характерними зовнішніми ризикотвірними чинниками є торги на валютних біржах, поведінка конкурентів, розвиток НТП тощо.

Окрім того, доречною є класифікація чинників ризику за ступенем їх впливу. Ці чинники можна умовно поділити на:

об'єктивні -- ті, на котрі компанія не може вплинути;

суб'єктивні -- ті, котрі піддаються впливу компанії.

Проблема полягає в тому, що ризикотвірні чинники розглядаються лише як чинники прямого впливу на конкретні види ризиків. Необхідно враховувати також можливість діалектичного переходу самого ризику в категорію ризикотвірного чинника, а це вимагає формування концепції про ризикотвірні чинники як фактори прямого й опосередкованого впливу. Загальна практика розглядає ринковий і кредитний ризики окремо, що призводить до неповного відображення ризику. У зв'язку з цим вводиться поняття так званих ризикотвірних чинників першого і другого рівнів, що відповідають чинникам прямого й опосередкованого впливу. Актуальним є й необхідність наукового дослідження з систематизації ризикотвірних чинників другого рівня і ризиків, на котрі ці чинники впливають.

Зазначимо, що більшість ризикотвірних чинників є односкладовими. Прикладом такого чинника є можливе зниження ціни золота, котре впливає лише на ринкові ризики і не впливає на організаційні та техніко-виробничі ризики. Прикладом складного ризикотвірного чинника є підвищення цін на енергоносії, котре впливає на ринкові ризики, а також організаційні (можливі «збої» системи виробництва) та кредитні ризики (можливе підвищення собівартості продукції, що призводить до неможливості своєчасного повернення кредиту). До складних ризикотвірних чинників необхідно віднести динаміку курсу гривні. У разі підвищення курсу банк, що має активи у валюті, зазнає збитки, що є наслідком ринкового ризику. Одночасно у разі, якщо банк надав або отримав кредит в іноземній валюті, він буде обтяжений кредитним ризиком.

У свою чергу, складні чинники ризику за ступенем впливу можна поділити на складні ризикотвірні чинники мікроекономічного й макроекономічного рівнів.

До складних ризикотвірних чинників мікроекономічного рівня, що впливають на діяльність будь-якого економічного суб'єкта (підприємство, банк, страхова компанія тощо), можна віднести:

недобросовісність чи професійні помилки співробітників компанії;

помилка в програмному забезпеченні;

протиправні дії працівників компанії і третіх осіб (крадіжки, шахрайство тощо);

помилки в технологічному процесі;

рівень менеджменту.

До складних ризикотвірних чинників макроекономічного рівня можна віднести:

зміну курсу гривні відносно провідних світових валют;

темпи інфляції;

зміну ставки рефінансування НБУ (LIBOR, MIROR та ін.);

зміну цін на енергоносії;

зміну ставок оподаткування;

зміну кліматичних умов.

2. Класифікація ризику

2.1 Методологічні та методичні підходи

Аналіз ризику доцільно проводити у розрізі його класифікаційних груп, зокрема:

1. за масштабами та розмірами (глобальний, локальний);

2. за аспектами (психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований, соціально-економічний);

3. щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень (з об'єктивною ймовірністю, суб'єктивною ймовірністю, з об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю);

4. за ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень: мінімальний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий, критичний, катастрофічний;

5. за мірою обґрунтованості -- раціональний (обґрунтований), нераціональний (необґрунтований), авантюрний (азартний);

6. щодо часу прийняття ризикованих рішень (випереджаючий, своєчасний, запізнілий);

7. щодо чисельності осіб, що приймають рішення (індивідуальний, груповий);

8. щодо ситуації -- в умовах невизначеності (стохастичний ризик), в умовах конфлікту (конкуруючий ризик), в умовах розпливчастості.

Кожен вид ризику треба детально проаналізувати, змоделювати, розкласти на елементи, що дозволить певною мірою зменшити невизначеність ситуації, приймаючи відповідне рішення.

Запропоновані також такі принципи класифікації ризиків:

1. класифікація ризиків повинна відповідати конкретним цілям;

2. класифікація з позицій системного підходу;

3. ризикові ситуації ризиків однієї групи повинні мати деталізацію одного порядку і відповідати цілям класифікації;

4. одна й та ж ризикована ситуація може містити різні ризики;

5. розглядаючи питання таксономії ризику, доцільно виокремити такі характерні ознаки цього явища: джерела ризику, об'єкт, що несе ризик, суб'єкт, що сприймає ризик (обтяжений ризиком).

Моделювання принципової можливості досягнення поставленої цілі управління (розв'язок оберненої задачі) дозволяє визначитись, чи існує можливість досягнення цілі управління в даній ситуації за обраного напряму її реалізації. Вказаний режим припускає, що жодних ресурсних обмежень (наприклад, бюджетних) немає, тобто розглядається ідеалізована ситуація. В результаті моделювання можна отримати не лише відповідь на питання, чи існують принципові можливості щодо поліпшення ситуації в досліджуваному об'єкті за обраного напряму розвитку, але й інформацію про необхідні ресурси для реалізації управлінських рішень, досягнення цілей.

Моделювання реальних можливостей досягнення поставлених цілей, коли враховуються обмеження на ресурси, тобто розглядаються реальні можливості руху в обраному напрямі.

Технологія когнітивного аналізу та моделювання дозволяє:

досліджувати проблеми з нечіткими чинниками та взаємозв'язками;

враховувати зміни зовнішнього середовища;

залежно від виокремлених ризиків чи можливостей планувати (прогнозувати) майбутнє з урахуванням наявних на сьогодні перспектив, ресурсів і засобів;

використовувати тенденції розвитку ситуації, що об'єктивно склались, в своїх інтересах;

формувати обґрунтовані стратегії соціально-економічного розвитку.

Такі технології отримують довіру в структурах, які займаються стратегічним управлінням на всіх рівнях ієрархії управління. Тут вже йдеться про якісний та кількісний аспекти аналізу ризику. Стосовно проблем класифікації ризику, то цей аспект ризикології потребує подальшого розвитку.

4. Сприйняття ризику

4.1 Психологічне сприйняття ризику

Згідно з теорією особистості й особистісного зростання, розробленою одним із засновників так званої гуманістичної психології А. Маслоу, всім індивідуумам притаманні не лише фізіологічні, але й психологічні потреби. Останні, так само як і фізіологічні, повинні задовольнятись задля збереження фізичного і духовного здоров'я. До переліку психологічних потреб належить потреба безпеки. Її роль і положення щодо інших потреб відіграє найважливішу роль у розумінні психологічного підґрунтя сприйняття ризику.

У переліку основних потреб людини діє, за Маслоу, певна ієрархія пріоритетів, яка включає п'ять рівнів потреб:

Маслоу наголошує, що тільки-но потреба задовольняється, вона відразу перестає бути мотивацією поведінки. Але потреби не статичні. Для них суттєвими є чинники часу і зовнішні обставини. Так, навіть якщо потреби безпеки вже задоволені, але виникла ситуація, котра безпеку ставить під загрозу ризику, ці потреби знову активізуються як мотивації поведінки. Концепція Маслоу особливо важлива у вивченні ставлення людей до ризику, бо вона дає підґрунтя для розгляду дій індивідуума в ситуаціях, пов'язаних з ризиком, коли такі чинники, як загроза смерті, болю, страждання не проявляються безпосередньо.

Виявленням і вивченням аспектів, які визначають сприйняття ризику, займаються психологи і соціальні психологи. Найважливішою метою цих досліджень є встановлення зв'язку між двома процесами: сприйняттям ризику і виробленням рішення про прийнятність (допустимість) ризику. Від сприйняття ризику залежить його оцінка, управління ним (прийняття заходів по його усуненню чи зниженню), а також вибір шляху інформування людей про той чи інший ризик. Психологи встановили, що призводять до ризику не поодинокі чинники. Досліди, які проводились спеціально, показали, що сприйняття ризику залежить від численних чинників та аспектів, які необхідно брати до уваги. Основні з цих аспектів наведені нижче з їх стислими характеристиками.

Аспект катастрофічності означає, що події, наслідком яких є людські жертви, згруповані в часі і просторі (наприклад, вибух на хімічному комбінаті), спричиняють посилене сприйняття ризику порівняно з подіями, жертви яких розсіяні в просторі і часі. Приклад останніх -- аварії автомобільного транспорту.

Аспект розуміння зумовлений тим, наскільки дані явища чи процеси зрозумілі людям. Наприклад, ступінь сприйняття ризику, пов'язаного зі впливом радіації, суттєво нижчий, ніж ризику, на який наражається пішохід, що переходить вулицю.

Аспект контрольованості дій чи подій проявляється у вигляді усвідомлюваної індивідуумом можливості впливати на ту дію (подію), в яку він втягнутий. Якщо людина перебуває в ситуації, розвиток якої відбувається незалежно від її особистого контролю, вона схильна до більшого хвилювання за наслідки цього розвитку, її сприйняття ризику інтенсифіковане. Дослідження, зокрема, показують, що людина за кермом автомобіля сприймає ризик потрапити в аварію меншою мірою, ніж її пасажир.

Аспект добровільно наразитись на ризик досить суттєво діє на його сприйняття. Люди набагато менше замислюються про ризик, якщо вони ризикують за власним рішенням. Захоплення альпінізмом чи загорянням на сонці пов'язано зі значною небезпекою, однак у цих випадках проблем з сприйняттям ризику немає. Навпаки, екологічні ризики, зумовлені, наприклад, забрудненням питної води чи повітря сприймаються болісно, бо вони зовсім не добровільні.

Дію всіх перелічених аспектів на сприйняття ризику можна вивчати кількісно. Таким чином діють, проводячи дослідження, котрі називають психометричними. Кожному чиннику приписують ваговий коефіцієнт, який ґрунтується на суб'єктивних якісних оцінках інтенсивності його впливу («дуже слабкий», «слабкий», «середній» тощо). Потім проводиться анкетування, в якому бере участь кілька десятків чи сотень опитуваних. Дані анкетування обробляються за допомогою одного з методів багатовимірної статистики (як правило, факторного аналізу).

5. Складність економічних систем та аналіз ризику

Складність економічних систем визначається неоднорідністю елементів, що її утворюють, різнохарактерними та ієрархічними зв'язками між елементами, стуктурним різноманіттям елементів. Цим пояснюється множинність критеріїв щодо їх діяльності.

Динамічність і нестаціонарність економічних систем зумовлюється тим, що вони неперервно розвиваються за постійної зміни обсягів матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних ресурсів, обсягів, затрат, доходів, коливань попиту і пропозиції, нестачі, неповноти інформації, конкуренції тощо.

Економічна система є відкритою системою, бо вона обмінюється інформацією із зовнішнім середовищем.

Вплив суб'єкта на об'єкт управління може здійснюватись лише за умови циркуляції певної (необхідної) інформації між керуючою і керованою підсистемами. Процес управління (прийняття рішень), незалежно від його конкретного змісту, завжди передбачає одержання, передачу, переробку та використання інформації.

Необхідною є інформація, що, зокрема, містить дані про:

цілі і завдання відносно керованої економічної системи (її підсистем);

критерії діяльності та межі керованості системи (об'єкта, проекта);

стан об'єкта управління;

механізм функціонування, закономірності і тенденції розвитку об'єкта (проекта);

можливі зміни умов діяльності компанії (фірми). Прогноз можливого розвитку зрушень зовнішнього економічного середовища;

альтернативні стратегії діяльності (проекту), наявність альтернатив рішень;

наслідки реалізації альтернатив, механізм вибору кращого (оптимального, раціонального), в певному сенсі, варіанту.

Універсальною схемою, що відображає технологічну сторону управління (менеджменту), є схема кібернетичного контуру управління зі зворотним зв'язком. Наведена на рис. 5.1 схема є загальновідомою, але розглянемо її детальніше.

Рис. 5.1 Схема кібернетичного контуру управління зі зворотним зв'язком

По-перше, управління -- процес цілеспрямований, отже, існує певна ціль (мета), на досягнення якої зорієнтований суб'єкт управління.

По-друге, об'єкт управління (керована система) за рахунок своєї діяльності здатний забезпечити досягнення цієї мети.

По-третє, керуюча інформація так чи інакше діє на об'єкт, тобто, сприймаючи її, він змінює свою поведінку.

По-четверте, суб'єкт управління має можливість прогнозувати поведінку об'єкта, зокрема, зміну її під впливом керуючої інформації.

Інструментом такого прогнозування є певна модель (комплекс моделей), якою керується суб'єкт управління. Модель дозволяє здійснювати відповідний прогноз, порівнювати його з ціллю і на цьому підґрунті формувати керуючу інформацію. Однак будь-яка модель відображає лише частину чинників і закономірностей, які впливають на поведінку об'єкта управління. Тому у контурі управління передбачено канал зворотного зв'язку.

Проте, і на цьому потрібно наголосити, необхідна обов'язкова наявність у системі управління трьох основних компонентів, які мають інформаційну природу: мети (цілей), моделей управління та даних, що надходять у систему [46, 202].

Цілі як перший інформаційний компонент за формою є інформацією про прагнення суб'єкта досягти певного усвідомленого результату.

Другим інформаційним компонентом є моделі управління. Вони використовуються не лише для дослідження управлінської ситуації, а й для формалізації суб'єктом об'єктивно існуючих, важливих, стійких зв'язків і співвідношень, що визначають специфіку об'єкта, зовнішнього економічного середовища та самого суб'єкта управління.

Третім інформаційним компонентом є дані, що надходять у систему ззовні. Це як інформація про об'єкт (зокрема інформація зворотного зв'язку), так і інформація про зовнішнє економічне середовище.

Цілі, моделі і вихідна інформація управління -- специфічні для кожного рівня управління.

Говоритимемо, що процес формування керуючої інформації в системі управління є повністю визначеним, якщо інформаційні компоненти системи управління задовольняють таким умовам:

Система цілей суб'єкта управління однозначно кількісно визначена і відносно просто може бути приведена до однієї цілі. Це означає, що суб'єкт завжди має можливість однозначно оцінити перевагу для себе однієї з двох будь-яких ситуацій (об'єктів, проектів), з якими він зустрічається у своїй управлінській діяльності, або визначити їх еквівалентність.

Усі моделі, використовувані в системі управління, є формальними, строго кількісно визначеними і відображають, з погляду суб'єкта управління, всі суттєві стійкі властивості та закономірності об'єкта управління та його зв'язки із зовнішнім середовищем.

Первісна інформація відображає всі важливі індивідуальні особливості об'єкта управління та його зв'язки із зовнішнім середовищем, що реально склалися на об'єкті і в зовнішньому середовищі, і спільно з моделями забезпечує можливість однозначної ідентифікації всіх істотних з погляду суб'єкта управління ситуацій.

На рис. 5.2 наведено схему, за якою можна аналізувати ризик, зумовлений внутрішніми та зовнішніми щодо об'єкта (господарської системи) причинами.

Джерелами можливих збитків підприємця, а отже, і джерелом ризику є:

політичні чинники;

економічна, соціальна нестабільність;

темпи науково-технічного прогресу, застосування нових технологій, моральне старіння товарів і обладнання;

недосконалість методів управління виробництвом (компанією, фірмою);

некомпетентність кадрів;

рекет, злодійство, загострення кримінальної ситуації;

несумлінність компаньйонів;

недосконалість кредитно-грошової і фінансової політики держави;

форс-мажорні обставини.

Рис. 5.2 Причини виникнення економічного ризику

Необхідно враховувати три характерні аспекти діяльності бізнесменів (менеджерів): обмежені можливості управління; недостатність інформації; брак часу. Господарські ситуації неможливо контролювати повністю. Вони залежать від дій постачальників і конкурентів, запитів на продукцію, заходів уряду тощо. Ці ситуації ніколи не повторюються точно, бо діють приховані на даний час тенденції. Як результат -- інформація неповна, ненадійна, часто недоступна.

Як свідчать дослідження, одним з важливих питань в якісному аналізі ризику є, зокрема, аналіз і прогнозування можливих втрат (збитків) ресурсів. Необхідно наголосити, що випадковий розвиток подій здатний призводити не лише до збитків у вигляді підвищених витрат ресурсів і зниженні кінцевого результату. Одна й та ж випадкова подія може призвести до збільшення витрат у вигляді одного виду ресурсів і зменшення іншого, тобто поряд із підвищеними витратами одних ресурсів може мати місце економія інших. Збитки, які можуть спостерігатися у підприємницькій діяльності, оцінюються їх величиною та ймовірністю появи.

З погляду загальної оцінки величини ймовірних збитків їх можливо класифікувати як визначальні і другорядні. Якщо має місце якийсь один вид збитків, домінуючий за абсолютною величиною чи ймовірністю виникнення, у кількісній оцінці рівня ризику до уваги можна брати лише цей вид збитків.

Розглядаючи збитки, що призводять до ризику, необхідно брати до уваги лише випадкові збитки, що не піддаються прямому обчисленню.

Збитки можливо класифікувати за видами підприємницької діяльності: виробничі, комерційні, фінансові.

Якщо рішення приймається в умовах невизначеності та зумовленого цим ризику (іншого в економіці майже не буває), а його наслідки поширені на кілька періодів (років), то критерій максимізації прибутку не може бути однозначно інтерпретованим, отже, не може бути надійним підґрунтям для прийняття раціональних (оптимальних) рішень.

6. Кількісний аналіз ризику

Для кількісного аналізу ризику використовують низку методів. Серед них, як показують дослідження, інваріантними стосовно широкого спектра економічних проблем є такі:

метод аналогій;

аналіз чутливості (вразливості);

аналіз методами імітаційного моделювання;

аналіз ризику можливих збитків тощо.

Рис. 6.1 Процес кількісного аналізу ризику методами імітаційного моделювання

Як і в методі чутливості аналізу ризику, тут також здійснюється оцінка коливань вихідної величини за випадкових змін вхідних величин, але детальніше, з урахуванням ступеня взаємозалежності випадкових змін вхідних величин.

Перший крок аналізу полягає в формуванні моделі об'єкта (проекта), що розглядається. Про це йшлося у попередньому матеріалі (аналіз чутливості).

Другий крок здійснюється для визначення ключових аргументів (чинників ризику), застосовуючи, зокрема, метод аналізу чутливості (вразливості). Аналіз вразливості використовується щодо низки чинників, які входять у нашу модель, але він не бере до уваги те, наскільки реалістичними (ймовірними) є ті чи інші випадкові коливання (значення) чинника ризику (аргумента). Для того, щоб дані, одержані в процесі аналізу вразливості, мали сенс, у тест аналізу повинна бути вмонтована концепція впливу невизначеності, пов'язаної з чинниками, що аналізуються, а також можливості використати цей аналіз для вибору чинників підвищеного ризику. Наприклад, може бути визначено, що відхилення у ціні купівлі певного виду устаткування на початку здійснення інвестиційного проекту має значний вплив на чистий інтегрований дисконтований дохід від проекту (велике, за абсолютною величиною, значення коефіцієнта еластичності). Однак імовірність будь-якого, навіть досить незначного відхилення цього чинника може бути дуже малою, якщо, наприклад, постачальник, згідно з умовами контракту, зобов'язаний (гарантіями) здійснити поставки за фіксованою (узгодженою) ціною. Отже, ризик, пов'язаний з цим чинником (аргументом), незначний. Даний чинник вилучається з подальшого аналізу. Тобто для подальшого аналізу ризику залишаються лише ті чинники, які не є строго детермінованими, а еластичність відповідної функції по даному чиннику (аргументу) є значною (суттєвою).

Третій крок полягає в тому, щоб визначити можливі інтервали відхилень прогнозованих значень параметрів (чинників ризику) від очікуваних (найімовірніших). На цьому етапі доречно використовувати математичні (статистичні) оцінки якості прогнозів. Для тих, хто вперше використовує аналіз ризику, визначення меж (множини) можливих (імовірних) значень виявлених чинників ризику може здаватися громіздким і складним завданням. Але воно є не складнішим, ніж визначення відповідної детермінованої (сподіваної, найбільш імовірної) оцінки відповідної випадкової змінної. При застосуванні детерміністичного економічного аналізу та обчисленні ефективності (чистої приведеної вартості тощо) доводиться враховувати ймовірні значення. Вони можуть приймати випадкові змінні (ціни, змінні та постійні витрати, витрати на купівлю обладнання, витрати на будівельно-монтажні роботи тощо), що входять у модель об'єкта (проекта), перш ніж обрати конкретне (сподіване) їх значення для подальших обчислень згідно з обраними критеріями та аналізом за базовим сценарієм. Отже, якщо здійснювалася оцінка відповідних показників за якогось єдиного значення (величини) відповідних чинників (аргументів), то можна вважати, що частка підготовчої роботи щодо оцінки меж можливих значень і розподілу ймовірностей була вже виконана. На практиці проблема, з якою нерідко зіштовхуються в зв'язку з визначенням множини значень і розподілів імовірностей відповідних величин для аналізу ризиків після завершення розгляду базового сценарію, полягає в тому, що лише в ході цього процесу приходить розуміння того, що недостатньо уваги було приділено оцінці цього єдиного значення чинника у здійсненні детерміністичного аналізу.

Четвертий крок полягає у визначенні розподілу ймовірності випадкових (імовірних) значень аргументів (чинників ризику). Він здійснюється паралельно з третім кроком. Під час аналізу ризиків використовується інформація, що відображає множинність значень випадкових змінних (чинників), які входять у математичну модель, і відображає значення відповідних величин у майбутньому (стан економічного середовища) та їх розподіл. Тобто використання в аналізі ризику випадкових величин замість детермінованих власне і дає можливість адекватно врахувати ризик, яким обтяжена відповідна сфера економіки та підприємництва.

Досить часто певна інформація закладена в досвіді людини (експерта). Хоча майже неможливо точно передбачити конкретне значення певного чинника, завжди існує можливість встановлення певних, відносно широких меж його ймовірних значень і відповідний, наближений розподіл імовірностей, який був би досить представницьким.

Підготовка даних та оцінка розподілу ймовірності для відібраних чинників ризику включає як встановлення множини їх можливих значень, так і ймовірностей (вагових величин). На практиці визначення цих величин є ітераційним процесом, інтервали значень відповідних чинників уточнюються, враховуючи конкретний профіль розподілу ймовірності, і навпаки.

Виокремлюють два основні класи законів розподілу ймовірності: неперервні і дискретні. Серед випадкових величин розрізняють такі, що мають симетричні й асиметричні закони розподілу. Симетричні закони краще характеризують ті випадкові змінні, які зумовлені впливом на них малих за своїми можливостями та важливістю різноспрямованих сил і тенденцій, наприклад ціна на товар (реальна), що визначається в умовах конкурентного ринку. Дискретні закони розподілу випадкових величин корисні в тому разі, коли проводяться експертні оцінки. Вони краще узгоджуються з ситуаціями, коли в системі, яка визначає величину випадкової змінної, наявні односторонні обмеження.

П'ятий крок призначений для виявлення взаємозалежності, яка на практиці може існувати між ключовими аргументами (чинниками ризику). Вважають, що дві та більше випадкові змінні корельовані в тому разі, коли вони змінюються систематично. У наборі ризикових чинників такі залежності (взаємозумовленість) зустрічаються досить часто. Наприклад, рівень собівартості значною мірою зумовлює величину ціни реалізації. Рівень ціни на певний товар, як правило, має обернене співвідношення з обсягом його продажу.

Ігнорування кореляції може призвести до неправильних результатів в аналізі ризику, тому важливо переконатися в наявності чи відсутності таких взаємозв'язків і, де це необхідно, ввести у моделюванні обмеження, що знизили б до раціонального рівня ймовірність вироблення сценаріїв, які порушують вплив кореляції (взаємозалежності). Фактично наявність кореляційного зв'язку обмежує випадковий вибір значень корельованих випадкових змінних (чинників ризику). Цей вибір стає зумовленим як межами відповідних характеристик, так і напрямом (прямо чи обернено пропорційним) зв'язку. Доцільно також використовувати лінійні моделі множинної регресії, які встановлюють взаємозв'язки між низкою чинників ризику (випадкових величин).

Необхідно зауважити, що соціально-економічні процеси, які обтяжені ризиком, не завжди можна описати за допомогою лише одного рівняння регресії. Для адекватнішого відображення багатосторонніх реальних взаємозв'язків між явищами, що їх відображають обрані чинники ризику, необхідно використовувати систему співвідношень. Для цього застосовуються економетричні моделі та методи.

Шостий крок полягає у здійсненні власне генерації випадкових сценаріїв, які ґрунтуються на системі прийнятих гіпотез щодо чинників ризику згідно з обраною моделлю на першому кроці. Після того, як усі гіпотези були ретельно досліджені і побудовано відповідні залежності, залишається лише послідовно здійснювати обчислення згідно з обраною на першому кроці моделлю до тих пір, доки не буде одержана досить репрезентативна вибірка з нескінченної множини можливих значень ключових аргументів, враховуючи накладені на них обмеження. Для цього, як свідчить досвід, достатньо, щоб вибірка була одержана в результаті здійснення 200--500 обчислень («прогонів»).

Серія «прогонів» здійснюється за методом Монте-Карло.

Після кожного «прогону» генеруються власне різні результати, бо значення ризикових чинників обираються випадково, з урахуванням законів розподілу у визначеному інтервалі значень ключових аргументів, урахуванням кореляційних зв'язків. Метод Монте-Карло можна розглядати як імітацію майбутнього в лабораторних умовах. Кожен одержаний результат (ефективність) відображає можливе значення результату «прогону». Результати кожного «прогону» зберігаються для подальшої статистичної обробки здобутої вибірки та її аналізу.

Сьомий крок. Після серії «прогону» можна одержати розподіл частот для результуючого показника (ефективності, чистої теперішньої вартості проекту, норми доходу тощо). Результати можуть бути подані як дискретним, так і неперервним законом розподілу результуючого показника як випадкової величини. Для перевірки гіпотез щодо закону розподілу можливо застосувати відповідні критерії. Можуть бути обчислені числові характеристики результуючого показника (сподівана величина показника, варіація (дисперсія), семіваріація, асиметрія, ексцес тощо).

Отримані результати вимагають їх інтерпретації. Коли обчислено сподіване значення результуючого показника (наприклад, чиста приведена вартість або норма доходу) об'єкта (проекту), то рішення щодо прийняття чи відхилення даного проекту залежить від того, який знак має ця величина. Якщо він додатний, то це є необхідною, але не достатньою умовою, щоб даний проект прийняти. Якщо знак відповідного показника (прибуток або ЧПВ) від'ємний, то такий проект слід відхилити.

Аналогічно у виборі альтернативних об'єктів (проектів) для подальшого аналізу та прийняття рішень залишаються ті, для яких, скажімо, сподіваний прибуток є додатною величиною.

Отже, сподіване значення величини проаналізованого показника (як випадкової величини), яке у детермінованому аналізі об'єктів (проектів) було підставою для остаточного рішення, при врахуванні ризику є лише одним з параметрів розподілу випадкової величини. Суттєва інформація міститься в законі (законах) розподілу (числових характеристиках випадкової величини). Тобто аналіз ризику створює додаткові можливості для адекватної оцінки об'єкта (проекту).

Остаточне рішення виявляється об'єктивно-суб'єктивним, тобто значною мірою залежить від того, як суб'єкт прийняття рішень (суб'єкт ризику) ставиться до ризику. Проблеми щодо різного ставлення до ризику в прийнятті рішень наведені, зокрема, в [3]. Загальним правилом може служити такий алгоритм: слід обрати об'єкт (проект) з таким розподілом імовірності норми доходу (прибутку), який найкраще відповідає ставленню до ризику суб'єкта (інвестора). Якщо хтось є «ризикованим гравцем», то він гроші швидше всього вкладе в проект з відносно великою віддачею, не звертаючи особливої уваги на ризик, яким цей проект обтяжений. Якщо ж особа, яка приймає рішення, обережніша (не схильна до ризику), то вона інвестує в проект з більш скромною, але гарантованішою віддачею.

Беручи до уваги традиційну поведінку суб'єкта прийняття рішення, розглядаємо кілька можливих спрощених ситуацій. У кожній ситуації подано як інтегральну (F(х)), так і диференційну (f(х)) функції певного закону розподілу їмовірностей випадкової величини економічного показника (наприклад, ЧПВ), яка характеризує доцільність інвестування в один проект або вибору між альтернативними проектами.

З аналізу ситуацій можна вивести кілька правил щодо того, який з альтернативних проектів є сенс прийняти, беручи до уваги ризик.

Правило 1. Якщо криві інтегральних функцій законів розподілу ЧПВ двох альтернативних (взаємовиключаючих) проектів не перетинаються в жодній точці, то завжди доцільно віддати перевагу тому проектові, в якого графік диференційної функції (щільність розподілу) розташований дещо правіше.

Правило 2. Якщо криві інтегральних функцій законів розподілу ЧПВ двох взаємовиключаючих проектів перетинаються в певній точці, то рішення залежить від суб'єкта (інвестора), від його схильності (несхильності) до ризику. Необхідні якісь додаткові гіпотези або додаткова інформація для прийняття одного з проектів.

1. Ризикологія в економіці та підприємстві / Под ред.. В.В. Вітлінський, Г.І. Великоіваненко. КНЕУ Київ 2004 р.-545 с.

2. Банковское дело / Под ред. О.Л. Лаврушина. -- М.: Банковский и биржевый научно-консультационний центр, 1992. -- 428 с.

3. Вітлінський В.В. Економічний ризик: системний аналіз, менеджмент. -- К.: КДЕУ, 1994. -- Деп. в ДНТБ України 17.10.94 р. -- №2035-Ук94. -- 245 с.

4. Омаров А.М. Предприимчивость и хозяйственный риск. Отраслевое и территориальное управление в условиях перестройки. -- М.: Система, 1991. -- 154 с.

5. Управление риском: Риск. Устойчивое развитие. Синергетика. -- М.: Наука, 2000.