Центральная Научная Библиотека  
Главная
 
Новости
 
Разделы
 
Работы
 
Контакты
 
E-mail
 
  Главная    

 

  Поиск:  

Меню 

· Главная
· Биржевое дело
· Военное дело и   гражданская оборона
· Геодезия
· Естествознание
· Искусство и культура
· Краеведение и   этнография
· Культурология
· Международное   публичное право
· Менеджмент и трудовые   отношения
· Оккультизм и уфология
· Религия и мифология
· Теория государства и   права
· Транспорт
· Экономика и   экономическая теория
· Военная кафедра
· Авиация и космонавтика
· Административное право
· Арбитражный процесс
· Архитектура
· Астрономия
· Банковское дело
· Безопасность   жизнедеятельности
· Биржевое дело
· Ботаника и сельское   хозяйство
· Бухгалтерский учет и   аудит
· Валютные отношения
· Ветеринария




Суспільний продукт і його основні форми

Суспільний продукт і його основні форми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇСЛУЖБИ УКРАЇНИ

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Політична економія"

на тему:

Суспільний продукт і його основні форми

Керівник курсової роботи:

старший викладач

Воробйов Андрій Федорович

Ірпінь - 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1 Суспільний продукт і його структура

1.1 Речі та послуги

1.2 Методи обчислення суспільного продукту

1.2.1 Система національних рахунків

1.2.2 Система балансу народного господарства

Розділ 2 Сучасні форми суспільного продукту

2.1 Валовий суспільний продукт

2.2 Валовий внутрішній продукт

2.3 Національний дохід

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

У курсовій роботі розкривається поняття суспільного продукту.

Актуальність обраної теми курсової роботи полягає в тому, що виробництво в деякій ступені можна назвати основою економіки. Так, саме в процесі виробництва створюються необхідні товари, споживаються природні ресурси. За вироблену продукцію працівники отримують заробітну плату, що дає їм можливість реалізовувати свої життєві потреби. Виробництво є рушійною силою розвитку суспільства, воно стимулює створення інноваційних продуктів, що ще більшою мірою задовольняють потреби суспільства. Ступінь розвитку виробництва та його структура відображають ступінь розвитку держави на світовій арені.

Розвиток виробництва залежить від чинників, що використовуються в процесі виробництва. Основні з них - праця, земля, капітал, підприємництво. В останній час п'ятим і не менш важливим чинником називають час. Саме час, наприклад, час створення нового продукту, тривалість виробничого циклу, строк реагування виробника на потреби споживачів або дії конкурентів надають конкурентних переваг найбільш «швидким» виробникам. Для цього створюють цілі підрозділи, які допомагають оптимізувати процес виробництва.

Важливе значення мають як кількісні та якісні параметри факторів виробництва, так і їхня майнова належність, від якої багато в чому залежить мотивація праці учасників процесу виробництва. Коли відомо, які і як використовуються фактори виробництва, кому вони належать, можна більш-менш об'єктивно визначити рівень процесу виробництва.

Багато підприємств сьогодні вважають одним з основних чинників виробництва - працю, а основним «капіталом» - працівників.

В останній час набуває особливого значення поняття «інтелектуального капіталу», що характеризує важливість збереження та розвитку персоналу підприємств.

Ринкова економіка стимулює найбільш рішучих людей створювати власні підприємства. Саме підприємці створюють нові продукти або надають нові або більш якісні послуги. Можна сказати, що підприємництво є стимулом науково-технічного прогресу, що в результаті призводить до освоєння менш матеріалоємних, енергоємних виробництв.

Капітал та природні ресурси приймають участь безпосередньо у процесі виробництва. Від їх вартості та якості залежить конкурентоздатність продукції , що виробляється.

Таким чином, ми бачимо, що виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. У процесі виробництва взаємодіють праця і природа. Праця - людська діяльність, спрямована на створення матеріальних і духовних благ для задоволення потреб людей.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення не тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

1 Суспільний продукт і його структура

суспільний продукт валовий національний

1.1 Речі та послуги

Узагальнюючим результативним показником виробничої діяльності суспільства виступає сукупний суспільний продукт. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

Суспільний продукт є результатом продуктивного функціонування всієї економіки суспільства, усіх його ланок і сторін. За системи товарного виробництва кожен продукт виступає як товар, що має певну натуральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком -- ще й ринкову вартість.

Натуральна форма суспільного продукту дає можливість розглядати його структуру за матеріально-речовим характером. За видами матеріальних благ і послуг можна оцінити рівень суспільного поділу праці і диференціації суспільного продукту. Поділ праці веде до того, що кількість видів продукції розширюється. Сьогодні кількість видів продукції вимірюється десятками мільйонів і швидко зростає. Але за всієї різноманітності продукти як корисні блага діляться на дві великі групи: речі і послуги.

Для того щоб бути благом корисним, продукт необов'язково повинен набувати форми речі, матеріального блага. Корисними є і послуги, що мають нематеріальний характер. Це послуги освіти, медицини, культури, сфери попиту і т. д. Виробничі потреби задовольняються науковими, інформаційними, транспортними та іншими послугами. Зараз обсяг і якість послуг - один з важливих показників економічного і соціального прогресу.

Особисті і виробничі послуги -- невід'ємна частина суспільного продукту. У зв'язку з цим суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: сферу виробництва матеріальних благ, тобто сферу матеріального виробництва, і сферу послуг, тобто сферу нематеріального виробництва.

Проте першоосновою суспільного продукту є речові блага і продукти харчування, одяг, житло, верстати, комбайни тощо.

За всієї різноманітності вироблені матеріальні продукти і послуги поділяються на два види залежно від того, які потреби людей вони задовольняють: на предмети споживання, що задовольняють особисті потреби людей, і на засоби виробництва, які задовольняють виробничі потреби людей. Відповідно, як обґрунтував К. Маркс, виробництво ділиться на два великих підрозділи: І -- виробництво засобів виробництва і ІІ -- виробництво предметів споживання, включаючи споживчі послуги.

Оскільки виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміжний продукт і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або перепродажу.

Більшість продуктів (сировина, матеріали, комплектуючі машин) проходять кілька виробничих циклів протягом року, перш ніж потрапляють до кінцевого споживача. У результаті окремі частини і компоненти більшості продуктів купуються і продаються декілька разів.

Проміжні продукти -- це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для перепродажу.

У системі суспільного поділу праці багато підприємств (і цілі галузі) спеціалізуються на виробництві проміжних продуктів -- пшениці, залізної руди, деревини, нафти, льону, металу і т. д.

Іншою стороною суспільного продукту виступає його вартість. За допомогою цієї категорії ведеться облік ринкової вартості суспільного продукту, окремих галузей і сфер виробництва, а також вимірюється додана вартість. Без категорії вартості неможливо обчислити обсяги суспільного продукту.

Початковий пункт аналізу відтворення суспільного капіталу - двояке ділення сукупного суспільного продукту: за вартістю і натуральною формою. За вартістю весь суспільний продукт, як і продукт окремого підприємства, ділиться на три частки - постійний капітал (с), змінний капітал (х) та додаткову вартість (m).

По натуральній формі він складається з двох часток - засобів виробництва (створюваних в I підрозділі ) і предметів споживання (створюваних в ІІ підрозділі ). Два підрозділи (I, II) відрізняються один від одного перш за все по характеру споживання їх продуктів: продукція I підрозділу служить для підприємця, а продукція II - для особистого споживання .

В процесі реалізації одна частка продукції реалізується в рамках свого підрозділу, а інша - шляхом обміну між ними. Головними умовами реалізації суспільного продукту при простому відтворенні, як показав Маркс, є: , тобто рівність суми змінного капіталу і додаткової вартості сумі спожитого постійного капіталу підрозділу; тобто рівність вартості річної продукції сумі постійного капіталу обох підрозділів; , тобто рівність вартості річної продукції сумі доходів робітників і підприємців обох підрозділів.

1.2 Методи обчислення суспільного продукту

Суспільство так само, як і підприємство, має обчислювати результати суспільного виробництва, тобто суспільний продукт. Теорія і практика розробили два методи обчислення суспільного продукту -- систему національних рахунків (СНР) і систему балансу народного господарства (БНГ). Зараз майже всі країни світу використовують систему національних рахунків.

1.2.1 Система національних рахунків

Система національних рахунків -- це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахунків і балансових таблиць, що розкривають результати економічної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв'язки в національному господарстві.

У системі національних рахунків обліковуються такі сфери економічної діяльності: галузі матеріального виробництва, державне управління, некомерційні підприємства обслуговування населення і домашні господарства. Розрізняють такі поняття, як економічна операція та економічний агент. У даному разі економічний агент -- це будь-який господарський суб'єкт економіки, включаючи домашні господарства і некомерційні підприємства.

Під час обліку використовується грошовий вираз ринкової вартості благ, що переміщуються, для забезпечення бази порівняння. Сам облік здійснюється у вигляді подвійного запису, прийнятого в бухгалтерському обліку. Спрощено можна уявити розрахунок національних рахунків як бухгалтерію гігантського підприємства, яким є економіка країни, а шляхами в ньому виступають певні сектори економіки.

У СНР використовуються дві класифікації. Перша -- функціональна -- застосовується в рахунках виробництва, споживання і капітало - утворення і виглядає так:

а) галузі виробництва товарів і послуг;

б) органи загального державного управління;

в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства;

г) домашні господарства.

Друга класифікація -- інституціональна -- використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

а) нефінансові підприємства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують домашні господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

Одиницею обліку при складанні національних рахунків є економічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виключається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результатів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінцевий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додану вартість можна визначити двояко:

а) за статистикою -- це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

б) як економічна категорія -- це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

У табл. 1.1 розглянуто декілька стадій виробництва хліба, щоб проаналізувати, як точне і суворе дотримання методу доданої вартості дає змогу вилучити проміжні витрати, які виділяють у звітах про прибутки і збитки фермери, мірошники, пекарі й бакалійники. Кінцевий розрахунок показує бажану рівність між кінцевим продажем хліба (а) і сумою доходів (б), що розраховані як сума всіх доданих вартостей на різних стадіях виробництва хліба.

Таблиця 1.1 Грошові надходження від хліба, витрати і додана вартість

(у коп. за хлібину)

Стадії

виробництва

(1)

(2)

(3)

доходи від продажу (виторг)

витрати на проміжні матеріали або

продукти

додана вартість (заробітна плата, прибуток, тощо) (3)=(1)-(2)

Пшениця

24

-0

=

24

Борошно

33

-24

=

9

випечений хліб

60

-33

=

27

хліб, доставлений до місця продажу

90

-60

=

30

207

-117

=

90

(обсяги виторгу)

(сума доданих вартостей)

Таким чином, за методом доданої вартості, щоб уникнути подвійного рахунку, потрібно враховувати в національному продукті тільки кінцеві товари і не враховувати проміжні продукти, які йдуть на створення кінцевих товарів. Розраховуючи додану вартість на кожній стадії і пам'ятаючи про необхідність віднімання витрат на проміжні товари, що купуються в інших фірм, за допомогою методу розрахунку кінцевого національного продукту як потоку доходів можна належно уникати подвійного рахунку і враховувати зарплату, процент, ренту і прибуток тільки один раз.

1.2.2 Система балансу народного господарства

Баланс народного господарства являє собою систему взаємопов'язаних балансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить відтворення: матеріального продукту -- сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу; національного багатства.

Для БНГ характерне розмежування двох сфер -- матеріального виробництва і так званої невиробничої сфери. Матеріальне виробництво поділяється на виробництво засобів виробництва (І підрозділ) і на виробництво предметів споживання (ІІ підрозділ). Система балансів -- це зведений матеріальний баланс, міжгалузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в економіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробництва і предметів споживання. Концепція СНР, навпаки, розглядає економіку як єдине ціле без принципового розмежування матеріального і нематеріального виробництва. До того ж у СНР принципове значення має система домогосподарств.

За СНР виробнича діяльність -- це будь-яка законна діяльність, що приносить дохід. Безумовно, з часом метод БНГ буде вдосконалений, але з урахуванням досягнень СНР. Поки що системі національних рахунків альтернативи немає.

Таким чином, якщо ми повернемося до табл. 1.1, то за системою національних рахунків суспільний продукт, створений за виробництва хлібини, становитиме 90 коп., тоді як за системою БНГ -- 207 коп. Це тому що БНГ обов'язково включає розрахунки результатів виробництва проміжного продукту, тобто подвоєний рахунок. Водночас у показниках БНГ є і чистий продукт, який не включає в себе будь-який повторний рахунок.

2 Сучасні форми суспільного продукту

2.1 Валовий суспільний продукт

Протягом тривалого часу в Україні, як і в інших країнах Східної Європи, узагальнюючий результат виробництва розглядався як валовий суспільний продукт. Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік (чи інший проміжок часу) валової продукції всіх галузей матеріального виробництва: промисловості, будівництва, сільського й лісового господарства, вантажного транспорту, зв'язку і торгівлі (тією мірою, якою вони обслуговують виробництво), матеріально-технічного постачання, заготовок сільськогосподарських продуктів, громадського харчування, а також інших виробничих видів діяльності (видавництво, виробництво кінофільмів, збирання грибів, ягід тощо).

При визначенні величини валового суспільного продукту завжди стикаються з повторним рахунком окремих виробничих затрат. Справа в тому, що до його вартості включається не лише готовий, а й проміжний продукт (сировина, паливо, матеріали), причому один і той же проміжний продукт враховується декілька разів. Наприклад, залізна руда спочатку включається у валову продукцію гірничодобувної промисловості, а потім - у вартість виготовленого з неї металу, тобто у валову продукцію металургійної промисловості, і т. д. У кінцевому підсумку валова продукція всіх галузей економіки включає повторний рахунок різних елементів проміжного продукту. В цьому полягає головний недолік даного показника: він навіть приблизно не відображає тієї суми благ, які створені суспільством для задоволення своїх потреб. Якщо скористатися даними табл. 1.1, то валовий суспільний продукт за показниками, наведеними у стовпці 1, становить 207 коп. При цьому повторний рахунок становитиме 117 коп., або понад 50% ВСП. Зрозуміло, що ВСП не є об'єктивним показником результатів суспільного виробництва; він перевищує їх, як правило, більше ніж удвічі.

Детальніше характеризує результати господарської діяльності кінцевий суспільний продукт. Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. За своїм речовим змістом він складається:

а) з готових до особистого споживання предметів споживання;

б) з готових до виробничого використання засобів праці (тобто лише частини засобів праці без предметів праці).

Отже, кінцевий продукт є лише частиною валового продукту, яка у вигляді готової продукції надходить у розпорядження суспільства й використовується для споживання населення, відновлення зношених протягом року засобів праці та нагромадження. За своєю величиною він відрізняється від валового суспільного продукту тим, що не включає проміжного продукту, а також незавершеного виробництва та будівництва і виключає, таким чином, повторний рахунок матеріально-виробничих затрат.

Розраховується кінцевий продукт як сума валової продукції не всіх галузей матеріального виробництва, а лише тих, де формується готовий продукт. Наприклад, для виготовлення вантажного автомобіля необхідна різноманітна кількість деталей, які виробляють понад 100 галузей економіки. Але в кінцевому продукті всі вони враховуються один раз, а саме: у вартості вантажного автомобіля.

Щоб детальніше це уявити, розглянемо схематично рух лише одного елемента - металовиробів, необхідних для виготовлення автомобіля. Цей рух складається з таких крупних блоків:

видобуток руди - виплавка металу - виготовлення автомобіля - складання заготовок і деталей.

Наприклад, у розрахунку на один автомобіль видобувається 10 т залізної руди вартістю 300 грн. Дана вартість складається із затрат засобів праці і створеної живою працею шахтарів вартості у такому, скажімо, співвідношенні: 100 грн. - перенесена вартість і 200 грн. знову створена вартість.

На наступній стадії з даної руди виготовляється метал на суму 700 грн., сюди включається вартість використаної руди 300 грн. і додана вартість 400 грн., яка створена на металургійних підприємствах. Метал поступає на машинобудівні підприємства, де спочатку виготовляються певні деталі, припустімо, на 2000 грн. (700 грн. руда + 1300 грн. додана вартість), а потім збирається автомобіль вартістю 8000 грн. (2000 грн. деталі + 6000 грн. додана вартість). У цьому випадку кінцевий продукт становитиме 8000 грн. - це вартість вантажного автомобіля. Розрахована ж за валовим методом дана вартість дорівнюватиме:

11 тис. грн. = 300 + 700 + 2000 + 8000.

У 1994 р. в Україні валовий суспільний продукт становив (у фактично діючих цінах) - 2 269 566 млрд. крб., а кінцевий суспільний продукт - 1 001 127 млрд. крб. Отже, в структурі валового продукту лише його менша частина слугує задоволенню людських потреб. Тому валовий продукт не може характеризувати кінцеві результати суспільного виробництва, однак саме цей показник вживався в нашій країні до недавнього часу. Використовуючи валові показники, статистичні органи фактично перекручували дійсність, не завжди давали правдиву інформацію про такі важливі економічні показники, як підвищення продуктивності праці, темпи зростання обсягів виробництва та ін. Наведені дані свідчать також про досить високі проміжні затрати на виготовлення одиниці готового продукту. Це - показник високої матеріалоємності продукту, що виражає низьку ефективність суспільного виробництва.

Таким чином, кінцевий продукт є показником, що відображає величину створених у суспільстві матеріальних благ.

Виходячи з цього, чи доцільно розраховувати ще й валовий суспільний продукт? На це запитання, мабуть, треба дати ствердну відповідь. Справа в тому, що валовий суспільний продукт виражає складні госпрозрахункові відносини між підприємствами, а також між галузями економіки.

Він є необхідним для госпрозрахункової, комерційної діяльності підприємств. Крім того, суспільство завжди має знати, скільки необхідно створити проміжного продукту, щоб одержати певну кількість готових до споживання предметів. Кінцевий же продукт має велике значення для статистичного обліку реально виготовлених у суспільстві матеріальних благ, а також для розрахунку загальногосподарської економічної ефективності.

2.2 Валовий внутрішній продукт

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національний продукт (ВНП). Результати господарської діяльності в цілому у галузях матеріального і нематеріального виробництва найповніше виражаються через валовий національний продукт. До офіційної статистики нашої країни даний показник був включений лише з 1987 р. У капіталістичних країнах його величина визначається постійно.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств. Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) за виробленою продукцією (виробничий метод);

2) за витратами (метод кінцевого використання);

3) за доходами (розподільний метод).

Під час розрахунку ВВП виробничим методом підсумовується додана вартість, створена всіма галузями економіки. Для цього за кожною галуззю економіки спочатку розраховується валовий випуск, якій потім зменшується на величину проміжного споживання. Отриманий результат характеризує сукупну вартість кінцевої продукції, або доданої вартості, створеної в галузях економіки.

У ході розрахунку ВВП за витратами підсумовуються витрати всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогосподарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з даної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

У процесі розрахунку ВВП за доходами підсумовуються всі види факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рента), а також амортизаційні відрахування.

У табл. 1.2 в узагальненому вигляді показані методи обчислення ВВП за витратами і за доходами.

Табл.1.2.Методи обчислення ВВП за витратами і за доходами

Огляд національних рахунків

ВВП як сума видатків

ВНП як сума доходів

компоненти ВВП

доходи як джерела ВНП

споживання домашніх господарств

заробітна плата

+ валові приватні внутрішні інвестиції (І)

+ процент, рента та інші майнові доходи

+ видатки держави (Д)

+ непрямі податки

+ чистий експорт (Х)

+ амортизація

+ прибутки

дорівнює валовому внутрішньому продукту

дорівнює валовому внутрішньому продукту

За першим підходом валовий внутрішній продукт дорівнює сумі споживання домашніх господарств С, валових приватних інвестицій І, видатків держави Д і чистого експорту Х, тобто:

ВВП = С + І + Д + Х.

За другим підходом ВВП обчислюється як сума виплаченої в економіці заробітної плати, процента, ренти та інших майнових доходів, непрямих податків на бізнес, амортизації та прибутків. Кожен з підходів дає абсолютно однаковий результат. Для підприємств доходи домогосподарств є витратами виробництва.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП -- це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами. В умовах інфляції він завищує результати економіки і потребує коригування. Реальний ВВП -- це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річного зростання цін.

Як зазначалося, близьким до ВВП за змістом є показник валового національного продукту. Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, створених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами. Валовий національний продукт підраховується за національним принципом. ВНП обчислюється як валовий внутрішній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економіці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні. Але в дійсності певна частина створених у країні факторних доходів (від капіталу, робочої сили і землі) може являти собою власність іноземців, тому в складі ВНП такі доходи не враховуються, але вони включаються у ВВП. Разом з тим доходи, отримані громадянами даної країни за кордоном, враховуються у ВНП, але не входять у обсяг ВВП. Наприклад, доход громадянина України, який працює у США, є частиною валового національного продукту України. Але цей доход не є частиною валового внутрішнього продукту, бо він заробляється не в Україні. З іншого боку, доходи, які одержала компанія "Кока-кола" від виробництва продукції в Україні, є частиною валового національного продукту США, а не валового національного продукту України. Але такі доходи становлять частину валового внутрішнього-продукту України, бо вони зароблялись в Україні.

Валовий внутрішній продукт в Україні в 1994 р. становив 1 203769 млрд. крб.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розвиваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнародне зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних країн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

2.3 Національний дохід

Важливим результативним показником є також чистий продукт. Він являє собою частину валового національного продукту. Якщо з останнього вирахувати вартість тих засобів праці, які витрачаються на відшкодування їх зношеної частини, то одержимо чистий продукт. Це - реальний доход, який суспільство може використати для особистого споживання, а також для розширення виробництва. Тому стосовно суспільства в цілому чистий продукт характеризують як національний доход., Його ще називають валовим доходом суспільства. За своїм натуральним змістом він складається з предметів споживання (матеріальних і духовних благ) і нагромаджуваної (тобто спрямованої на розширення виробництва) частини засобів виробництва. Тому його можна розділити на два крупних фонди: нагромадження і споживання. Відношення фонду нагромадження до всього обсягу національного доходу називається нормою нагромадження.

Важливе значення також має поділ чистого продукту на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт - частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили в сфері виробництва (матеріального і нематеріального). Це - витрати на одяг, житло, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи. Додатковий продукт - це надлишок над необхідним продуктом. Він використовується для розширення виробництва, створення економічних основ для розвитку сфери нематеріального виробництва, повнішого задоволення духовних потреб суспільства. Відношення додаткового продукту до необхідного називається нормою додаткового продукту.

Наприклад, в Україні в 1994 р. було вироблено національного доходу на суму 966 727 млрд. крб., у тому числі необхідного продукту - 360 711 млрд. крб., додаткового продукту - 606 018 млрд. крб., норма додаткового продукту становила 168%.

Національний дохід, використаний на нагромадження і споживання, у цьому ж році становив 1 003 355 млрд. крб., у тому числі: фонд споживання - 656 867 млрд. крб. і фонд нагромадження - 346 488 млрд. крб., норма нагромадження - 35%.

Аналізуючи наведені дані, слід мати на увазі, що вони розраховані за методикою, згідно з якою до національного доходу включається лише продукт сфери матеріального виробництва. Отже, вони показують, скільки часу працівники саме виробничої сфери працюють на себе і скільки - на інших членів суспільства.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) -- це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування.

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП зменшити на величину непрямих податків на бізнес (податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес;

або НД = ВВП - Амортизаційні відрахування - Непрямі податки на бізнес.

Національний дохід -- це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід -- це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результативності суспільного виробництва, національної економіки. Виробництво національного доходу на душу населення найбільш оптимально визначає рівень добробуту населення.

До останнього часу в економічній літературі вважалося, що національний дохід -- це новостворена вартість, яка створюється тільки у сфері матеріального виробництва (промисловості, сільському господарстві, будівництві, на транспорті, у торгівлі і громадському харчуванні (частково), у сфері зв'язку (частково)). Це звужений підхід до національного доходу, який не враховує внесок працівників сфери нематеріального виробництва.

Нині вже загальновизнано, що частину національного доходу створюють працівники сфери послуг. В економічно розвинутих країнах більше половини працюючих зайнято у сфері послуг, тому в них основну частину доходів заробляють шляхом надання послуг. У нашій країні вирішальна роль у виробництві національного доходу залишається за матеріальним виробництвом. Головним напрямом розвитку останнього є перехід від екстенсивного до інтенсивного типу виробництва.

Для розуміння національного доходу велике значення мають процеси його виробництва, розподілу, перерозподілу і кінцевого споживання.

Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів).

Розподіл національного доходу веде до визначення частки всіх учасників його виробництва: заробітної плати, прибутку, процента, ренти, дивіденду та ін. Ці доходи називаються первинними, або основними. Водночас їх можна назвати факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу і відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

У результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери виробництва.

Перерозподіл національного доходу здійснюється через механізм ціноутворення, державний бюджет, податкову систему, внески до різноманітних фондів та ін. На основі перерозподілу національного доходу формуються вторинні доходи. Основними формами таких доходів є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям тощо. Перерозподіл національного доходу здійснюється офіційними та неофіційними каналами.

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксується в офіційній статистиці. Наймасштабніше неофіційний перерозподіл національного доходу відбувається внаслідок існування тіньової економіки, яка являє собою сукупність неврахованих і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продукції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, проституція тощо).

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Україні додалися вивезення товарів за кордон з метою наживи, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційними банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін.

Використання національного доходу йде за двома напрямками: на споживання і заощадження (нагромадження). Останнє необхідно для розширення масштабів національного виробництва і майбутнього зростання національного продукту.

Національний дохід, що йде на споживання та нагромадження, не збігається з величиною створеного національного доходу. Останній зменшується на суму збитків від стихійних лих та інших втрат.

Крім того, використаний національний дохід може відрізнятися від створеного на величину сальдо зовнішньоторговельного балансу. Якщо країна імпортує більше товарів і послуг, ніж експортує, то використаний національний дохід буде більший від створеного, і навпаки. Але це не означає, що країні вигідно більше ввозити товарів і послуг, ніж вивозити.

Велике значення для збільшення величини національного доходу, прискорення соціально-економічного прогресу та розширеного відтворення має оптимальне співвідношення між споживанням і заощадженням національного доходу. Оптимальним у колишньому СРСР вважалося співвідношення між споживанням і заощадженням у пропорції 75:25. За час економічної кризи норма нагромадження в Україні значно скоротилася.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (податки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробництва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по старості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (трансфертні виплати -- виплати, які не пов'язані з трудовою діяльністю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід -- це одержаний дохід, а національний доход -- це зароблений дохід.

Нарешті, якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо так званий дохід в особистому розпорядженні домогосподарств -- кінцевий показник системи національного рахівництва. Він використовується на споживання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтворення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

Висновки

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

Виробництво - це процес дії людини на речовину природи з метою створення матеріальних благ і послуг, необхідних для розвитку суспільства.

Процес виробництва одночасно припускає і процес споживання. Враховуючи зв'язок виробництва і споживання, можна сказати, що продукт є результатом динаміки і взаємопроникнення цих двох стадій.

В процесі виробництва складаються економічні, або виробничі, відносини. Продуктивні сили і виробничі відносини знаходяться в постійній динаміці, люди міняють свої продуктивні сили, ставлять собі на службу нові технології, нові матеріали і т.д.

Для виробництва кожного продукту існує свій набір чинників. Тому виникає потреба їх класифікувати, об'єднати у великі групи.

Виробництво можливе тільки при введенні у виробничий процес всіх чинників. Виробництво певної речі або послуги вимагає певного набору чинників, але головними з них є земля, праця, капітал і підприємництво. Вони діють взаємозв'язано і доповнюють один одного.

Суспільний продукт - це виражена в ринкових цінах сукупність товарів і послуг, вироблених протягом одного року.

Вартісна структура суспільного продукту є найважливішою проблемою дослідження суспільного відтворення, бо остання виступає як проблема відшкодування всього суспільного продукту в натурально-речовинній формі і за вартістю.

В результаті суспільного виробництва створюється суспільний продукт. У своєму русі суспільний продукт проходить ряд взаємозв'язаних стадій: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Виробництво національного доходу відбувається в галузях матеріального виробництва і у сфері послуг. Розміри національного доходу зростають за рахунок чисельності зайнятих та продуктивності праці. Фактори зростання національного доходу поділяють на два види: екстенсивний (за рахунок збільшення ресурсів) та інтенсивний (за рахунок більш раціонального, якісного використання існуючих факторів).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Большая Советская Энциклопедия том 34. М. 1955. С. - 405.

2. Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. -- М.: Юристь, 2000. - 861 с.

3. Сучасний тлумачний словник української мови / За заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В.Дубічинського - Х.: ВД «ШКОЛА», 2006. - С. - 773.

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За заг. ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2004. - 527 с.

5. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

6. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. - К.: Академвидав, 2004. - 672 с.

7. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія/Підручник. - Київ: Ніка-Центр. Ельга, 2000. - 527 с.

8. Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник/ За ред. Г.Н Климка, В.П.Нестеренка. - К.: Вища школа, 1994. - 559 с.

9. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 1: Суспільне , свиробництво. Ринкова економіка / За ред. Ю.В.Ніколенка. - К.: Либідь, 1998.-272 с.

10. Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн. 2: Підприємництво, маркетинг, менеджмент. Відтворення в національному та світовому господарстві / За ред. Ю.В.Ніколенка. - К. - :Либідь, 1998. - 272 с.

11. Мочерний С.В., Мочерна Я.С. Політична економія: Навч. посіб.- 2-ге вид., випр. і доп. - К.: Знання, 2007. - 684с. - (Вища освіта ХХІ ст.)

12. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічних знань: Навч. посіб. -- К.: Вища шк., 1999. -- 403 с.

13. Маршалл А. Принципи економічної науки, М., 1993, т.1. - с.122.

Размещено на Allbest.ru






Информация 







© Центральная Научная Библиотека