Дотримання здорового способу життя у Київській Рус

Київський університет ім. Б. Д. Грінченка

Інститут дошкільної, початкової і мистецької освіти

Реферат на тему:

Дотримання здорового способу життя у Київській Русі

Роботу виконала:

Студентка групи

ДОБ-1-08-4-0-д

Бакшанська Марія

Роботу перевірила:

Вертугіна Валентина

Миколаївна

Київ-2010

Зміст

Вступ

Поняття «здоровий спосіб життя»

Особливості виникнення терміну «здоров'я» у Київській Русі

Вплив християнства на ЗСЖ

Засоби ЗСЖ у Київській Русі

Місце фізичних вправ в Київській Русі

Народні ігри як частина ЗСЖ українців

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Вчений І.П.Павлов стверджував:

«Здоров'я - це безцінний дар природи, воно дається, на жаль, не навіки, його треба берегти. Але здоров'я людини багато в чому залежить від неї самої, від її способу життя, умов праці, харчування, її звичок...»

Сама мета гармонійного (всебічного) розвитку особистості є продуктом історії розвитку людства. Але умови для її реалізації особистість одержує лише на певному етапі історичного розвитку.

Зважаючи на історичні корені українського народу, вважаю особливо актуальним ознайомлення з валеологічним вихованням у Київській Русі, зокрема дотриманням здорового способу життя нашими предками.

Київська Русь (ІХ - ХІІІ ст.), а згодом і Галицько-Волинське князівство (ХІІ - ХІV ст.) були могутніми державними утвореннями з високорозвиненим виробництвом, освітою, медициною, військовою справою. Окремі аспекти фізичної підготовки у Київській Русі були висвітлені у наукових працях. У дисертації В.А.Старкова (1997) на основі фольклорних даних прокласифіковано окремі різновиди давньоруських вправ побутового, змагального та військово-прикладного спрямування. У працях Є.Н.Приступи (1996) досліджено педагогічні аспекти народної фізичної культури українців. Предметом дослідження Я.В.Тимчака (1998) була військово-фізична підготовка в Україні ІХ - ХVІІІ століть: порівнювалися системи військово-фізичної підготовки воїнів періоду Київської Русі та доби козаччини. Ігрова культура слов'ян проаналізована у працях А.В.Цьося (2000). Водночас ці дослідження лише епізодично висвітлюють сутність фізичного виховання у Київській Русі.

Поняття « Здоровий спосіб життя»

(ЗСЖ) Здоровий спосіб життя - це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміцнення здоров'я людей як необхідної умови для прогресивного розвитку суспільства в усіх його напрямках. Здоровий спосіб життя передбачає знання і дотримання режиму навчання та відпочинку, правил харчування й особистої гігієни, визначення й обов'язкове виконання фізичних вправ, які забезпечують оптимальний руховий режим, а також усвідомлення шкідливості вживання наркотиків, алкоголю, тютюну. При цьому велике значення має правильний вибір індивідуальних оздоровчих систем або їхнє поєднання та практичне використання з метою зміцнення здоров'я (самомасаж, загартовування, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо).

Складові ЗСЖ містять різноманітні елементи, що стосуються усіх сфер здоров`я - фізичної, психічної, соціальної і духовної. Найважливіші з них - харчування (в тому числи споживання якісної питної води, необхідної кількості вітамінів, мікроелементів, протеїнів, жирів, вуглеводів, спеціальних продуктів і харчових добавок), побут (якість житла, умови для пасивного і активного відпочинку, рівень психічної і фізичної безпеки на території життєдіяльності), умови праці (безпека не тільки у фізичному, а й психічному аспекті, наявність стимулів і умов професійного розвитку), рухова активність (фізична культура і спорт, використання засобів різноманітних систем оздоровлення, спрямованих на підвищення рівня фізичного розвитку, його підтримку, відновлення сил після фізичних і психічних навантажень) тощо.

Особливості виникнення терміну «здоров'я» у Київській Русі

Як свідчать літературні і фольклорні матеріали, національний ідеал здоров'я формувався через систему обрядів, повір'їв, порівнянь, приказок. Характерною особливістю світогляду населення було ототожнення ідеалу здоров'я рослинами, тваринами, природною стихією. Результати дослідження свідчать, що термін "здоров'я" дуже рано з'явився у писемних джерелах. Наприклад, руські княжичі надсилали половецькому хану Боняку побажання здоров'я (1140 р.), а посли половецького хана зичили здоров'я князю Святославу (1147 р.). У словнику давньоруської мови подано велику кількість слів, що характеризували фізичну підготовленість людини. Досить ґрунтовний їх аналіз виконав В.Старков (1997). Результати його досліджень показали, що в ті часи цінувалися такі якості людини, як сила, швидкість, спритність, на комбінації яких можна побудувати практично всі рухи людини і таким чином описати її рухову активність.

Вплив прийняття християнства на ЗСЖ

У 988 році відбулося хрещення Київської Русі. Прийняття християнства суттєво вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі й на дотримання українцями здорового способу життя . Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тілом, на внутрішній світ людини, на відмову від матеріальних благ заради духовних. Аналіз історичних джерел свідчить, що літописи Київської Русі були своєрідною літературною антологією реальних подій в історії розвитку суспільства. Так, "Повість минулих літ", укладена на початку ХІІ ст., змальовує події попередніх років. У ній відображено велич і силу народу, поєднання духовного й фізичного виховання на прикладах самовідданих вчинків, патріотизму, непохитності духу як окремих людей, так і народу в цілому, показано образ життя українців - який в більшості відповідає ЗСЖ. У ІХ - ХІV ст. у Київській Русі було створено значну кількість літературних праць. Вони мали релігійний зміст і мету утвердити православну віру. Великого значення у них надавали питанням здорового способу життя, що забезпечувало підготовку молоді до трудової і військової діяльності. "Поучення" Володимира Мономаха поєднало віковічний досвід народної педагогіки з основними положеннями православної віри та західноєвропейської літератури. Володимир Мономах подав універсальну систему здорового способу життя, що включає: продуктивну трудову діяльність, психічне здоров'я, рухову активність, загартування, раціональне харчування, особисту гігієну.

Засоби ЗСЖ у Київській Русі

Засоби ЗСЖ у Київській Русі поділяються на три основні групи: фізичні вправи, природні сили, гігієнічні чинники. Фізичні вправи поділяються на підгрупи залежно від специфіки рухової активності: народні ігри, танці та розваги (хороводи, танці, рухливі ігри, розваги, ігри з предметами), кулачні бої і боротьба (кулачні бої, боротьба, культові бої, рукопашний бій), вправи з предметами (палицями, зброєю, арканом, стрільба з лука), вправи з використанням засобів пересування (верхова їзда, веслування, пересування на лижах, катання на ковзанах, санках, крижинах), природні локомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання).

Форми ЗСЖ у Київській Русі були зумовлені світоглядом, звичаями та способом життя населення. Результати дослідження дозволили визначити такі форми: народно-побутові (сім'я, родина, парубочі і дівочі громади, "вулиці", вечорниці), релігійно-культові (весняна, літня, осіння, зимова календарна обрядовість), освітні (княжі школи, монастирі, товариства стрільців, школи верхової їзди, фехтування), змагальні ("руські ігрища", народні змагання), військово-фізична підготовка (військово-прикладна практика, військові походи, полювання, лицарські турніри). На підставі аналізу наукової літератури, давньоруських літописів, етнографічних записів, археологічних знахідок, фольклорних матеріалів та результатів власного дослідження визначено основні закономірності функціонування фізичного виховання у Київській Русі: зв'язок фізичного виховання зі світоглядом, способом життя та місцем проживання населення; взаємопроникнення міжнаціональних елементів фізичного виховання; взаємозв'язок святково-ігрової діяльності та військово-фізичної підготовки; поступовий перехід до організованих форм фізичного виховання.

Місце фізичних вправ в Київській Русі

Одне з найвагоміших місць серед ЗСЖ в період Київської Русі посідали фізичні вправи з використанням предметів, насамперед різноманітної зброї (списи, луки, мечі, бойові палиці та сокири, ножі, щити тощо), а також предметів, які могли бути використані як зброя (каміння, палиці, мотузки, аркани). До цієї групи засобів фізичного виховання варто зарахувати фізичні вправи з використанням засобів пересування (коні, човни, лижі тощо). Значне місце серед таких вправ посідала верхова їзда. Загалом верхова їзда, кінні ристалища-перегони були розповсюдженими і в середовищі княжої дружини, і серед широких верств населення. Вони були основним елементом військово-фізичної підготовки молоді, що відображено в дисертаційній роботі Я.Тимчака (1998).

Не менш важливими засобами фізичного виховання молоді та воїнів залишалися природні локомоції (ходьба, біг, стрибки, лазіння, перелізання, повзання, пірнання, плавання). Вони застосовувалися для розвитку фізичних якостей людини і змалку, і у зрілому віці, зокрема у фізичному вихованні та у військовому вишколі русичів. Серед різновидів природних локомоцій для фізичної підготовки використовувався біг на 20-25 верст. Крім того, розповсюдженими були швидкісне лазіння по деревах, перенесення на собі одного чи двох товаришів. Використовувалися також стрибки у довжину та висоту з жердиною. Поширеним на Русі було плавання і пірнання, особливо серед населення, що жило на берегах природних водойм. Плавання було важливою складовою фізичної підготовки молоді й дорослого населення. Використовувалися стрибки та пірнання у воду, плавання "навперегін" проти течії і за течією.

Засоби загартування організму у період Київської Русі

У період Київської Русі існували чітко сформовані засоби загартування організму, які застосовувалися з раннього віку і впродовж усього життя були невід'ємною запорукою збереження і зміцнення здоров'я кожної людини. Реалізація завдань фізичного виховання у Київській Русі відбувалася у процесі святково-ігрової діяльності та спеціально організованої практики. Під час занять діти і молодь оволодівали спеціальними знаннями, вміннями і навичками, що забезпечували їх підготовку до трудової і військової діяльності. Для Київської Русі характерна велика кількість форм фізичного виховання, що не лише забезпечували збільшення рухової активності населення, а й спрямовували вплив на виховання необхідних якостей особистості. Тобто заняття мали специфічний зміст, що дозволяв цілеспрямовано вирішувати певні завдання фізичного виховання. Народно-побутові форми ЗСЖ пов'язані з повсякденним життям народу. Для дітей виготовляли різноманітні іграшки, здебільшого з глини (датуються Х-ХІІІ ст.), до яких належать кулясті брязкальця з конічними виступами та фіґурки вершників, виявлені у Дорогиничі, фраґменти полив'яних орнаментованих писанок з Белза, Береста і Червена. У Володимирі-Волинському знайдено пошкоджену фіґурку коня, на якій видно зброю і нижню частину вершника. Аналогічні іграшки відомі з розкопок у Києві. Широкого розповсюдження набули дитячі рухливі ігри, які умовно поділялися за порами року, статтю та віком. Традиційною формою самоорганізації молоді були парубочі і дівочі громади. Прийняття в парубоцтво супроводжувалося випробуванням фізичної підготовленості кандидатів. М.Грушевський писав, що "церемонія вступу нового члена до парубочої громади подекуди і досі зветься "коронуванням", імітуючи "висажання на коня", піднесення на князівство, на ватажківство..."

Життя і побут молоді постійно супроводжувалися виконанням фізичних вправ і доведенням своєї сили, спритності, витривалості та сміливості. Велика кількість фізичних вправ та ігор супроводжувала релігійно-культові свята. Вони були пов'язані з уявленням людини про навколишній світ, про взаємозв'язки між його частинами, про місце людини у цьому світі. Складовою частиною свят були рухливі ігри, змагання, одноборства. З часом календарні свята втратили своє магічне значення, а обряди, що виконувалися, трансформувалися в молодіжні і дитячі ігри та забави. Для військово-фізичної підготовки воїнів використовувалися спеціальні військові ігри, тренування, поєдинки. У вільний час воїни постійно вправлялися у стрільбі з лука чи самостріла, володінні мечем, сокирою чи шаблею, метанні списа і ножа. Військово-фізичне виховання у Київській Русі мало не замкнутий і не обмежений характер. На його розвиток впливали культурні надбання сусідніх народів. Зокрема відомо, що в Русі проводилися своєрідні лицарські турніри - "руські ігрища", де воїни набували вправності та відваги. У період Київської Русі на достатньо високому рівні функціонувала школа наставництва. Роль наставників виконували матері, пестуни і дидаскали - шановані досвідчені люди, яким громада доручала важливу справу: доглядаючи дітей, турбуватися про їхній фізичний розвиток, допомагати їм засвоювати знання і навички, необхідні для праці і захисту Батьківщини.

Народні ігри як частина ЗСЖ українців

Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльність людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), Також народні ігри особливо весняні, відображали, з одного боку, побут людей, а з іншого - своїм змістом впливали на навколишній світ і людину, а тому виконували світоглядні функції (родинно-побутову, профілактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетаційну, спонукальну, релаксаційну).

Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльність людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), військовий і сімейний побут, світогляд. До них належать ігри зі співом і примовками, ігри з предметами, ігри без предметів. Про велику поширеність у Київській Русі ігор з предметами свідчать археологічні знахідки, серед яких значне місце посідають шкіряні м'ячі різних розмірів та ваги, кістки для ігор у "Паці", ковзани, фішки для гри у шашки. За часів Київської Русі продовжували розвиватися кулачні бої, які часто застосовувалися під час військових дій. У ХІІІ столітті князь Мстислав Удатний перед битвою запитав своїх воїнів, як вони хочуть битися: пішими чи на конях. Вони дружно відповіли: "Ми не хочемо на конях, а за прикладом предків наших піши і на кулаках битися". У мирний час кулачні бої відбувалися на льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де відбувався обряд водохрещення.

Нероздільні на перших етапах свого розвитку боротьба і кулачні бої у давньоруський період виступають як цілком самостійні види фізичних вправ змагального характеру. Вже з Х-ХІІ століть бій вів натовп під керівництвом старшого з роду, хоча інколи зіткнення зводилося до одноборства найсильніших. Технічний арсенал давньоруських єдиноборств був досить значним, складався з десятків прийомів, а навички кулачного бою і боротьби виховувалися з дитячих років. Боротьба у Київській Русі була розповсюджена практично в усіх сферах життя людей. Поєдинки були звичайним явищем під час свят, на ярмарках, урочистих подіях. Боротьба часто використовувалася як засіб вирішення суперечок та спірних питань між людьми і сприймалася як справедливий суд. Серед давньоруських професій існували бійці судових поєдинків - "полівники", а сам поєдинок - суд - мав назву "поле".

Висновок

Національний ідеал тілесної і духовної досконалості, система побутових та святкових обрядів, вірувань, уявлень, звичаїв і ритуалів щодо тіловиховання визначали світоглядні основи ЗСЖ Київської Русі .У свідомості давньоруського населення ЗСЖ, здоров'я і фізичні здібності мали надзвичайно важливе значення, забезпечували повноцінне життя, високопродуктивну працю та захист Батьківщини. Ідеал богатиря, який поєднує в собі високі моральні якості і фізичну досконалість, подано у фольклорних матеріалах, зокрема у билинах, веснянках та колядках. Прийняття християнства вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі і на дотримання ЗСЖ. Доступність, емоційна насиченість та ефективність дотримання ЗСЖ у Київській Русі дає можливість широкого використання цієї спадщини у сучасних формах фізкультурно-оздоровчої,спортивно-масової та індивідуальної роботи. Отже, за часів Київської Русі був сформований ЗСЖ українців, який дотримувався за допомогою різних засобів та форм. Досвід минулих років суттєво вплинув на розвиток і удосконалення поняття «ЗСЖ».

Список використаних джерел та літератури:

1. Лозко Г. С. Українське народознавство. - К., 1995. - 368 с.

2. Наулко В. І. Культура і побут населення України. - К., 1993. - 288 с.

3. Паламарчук Л. Культура здоровя в традиціях українського народу // Хімія. Біологія. - 2004. - №24. - С. 49-53.

4. Пономарьов А. Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. - К., 1993. - 256 с.

5. Українська етнологія. За ред.. В. Борисенко. - К., 2007. - 400 с.

6. Українське народознавство / За ред.. С. П. Павлюка. - К., 2006. - 568с.