Джерела фінансування проектів

Міністерство освіти та науки України

Житомирський державний технологічний університет

Кафедра менеджменту

Контрольна робота

з курсу: "Управління проектами"

Варіант № 5

Виконала: студентка VI курсу

групи ЗМО-10 м

Карпінська Н. В.

зал. книжка № 20107126

2010

Зміст

1. Джерела фінансування проектів

2. Аналіз положення справ в галузі

3. Резервування коштів на покриття непередбачених витрат

Список використаної літератури

1. Джерела фінансування проектів

Всі джерела фінансування можна класифікувати за такими ознаками:

ѕ відносини власності;

ѕ види власності;

ѕ рівні власників.

За відносинами власності джерела фінансування розділяються на власні, залучені і позикові.

У табл. 1 подана структура джерел фінансування інвестиційних проектів.

Таблиця 1 Структура джерел фінансування інвестиційних проектів

За видами власності розрізняють:

державні джерела фінансування -- це бюджетні засоби і засоби позабюджетних фондів, державні запозичення й інші ресурси, включаючи майно державної власності;

фінансові ресурси господарюючих суб'єктів комерційного і некомерційного типу, суспільних організацій і фізичних осіб -- це прибуток, амортизаційні відрахування, суми, виплачувані страховими організаціями у виді відшкодування втрат від стихійних лих і аварій, а також залучення засобів, приміром, від продажу акцій;

засоби іноземних інвесторів (іноземних держав, міжнародних фінансових і інвестиційних інститутів, окремих підприємств, банків і кредитних установ.

Державне фінансування проектів може здійснюватися на незворотній і зворотній основі, а також основі змішаного інвестування, включаючи такі форми, як фінансова підтримка високоефективних інвестиційних проектів, централізоване фінансування (часткове або повне) державних інвестиційних програм.

На зворотній основі засоби виділяються Міністерством фінансів у межах кредитів, що видаються Національним Банком України у встановленому законодавством порядку. Загальний термін користування виділеними засобами встановлюється в договорах з урахуванням тривалості будівництва об'єктів і термінів виходу введених у дію виробництв на проектну потужність.

На незворотній основі державне фінансування здійснюється за рахунок засобів державного бюджету і відповідно до затвердженого переліку будівництв і об'єктів для державних потреб, при відсутності інших джерел, або в порядку державної підтримки будівництва пріоритетних об'єктів виробничого призначення при максимальному залученні власних, позикових і інших засобів.

На основі змішаного інвестування можуть здійснюватися фінансування і кредитування будівництва за рахунок засобів державного бюджету, власних засобів організацій, підприємств і інших юридичних осіб із дотриманням пропорцій витрати бюджетних асигнувань і власних засобів протягом усього періоду будівництва об'єктів.

Треба особо підкреслити, що принципово новою інвестиційною політикою держави є перехід від розподілу дуже обмежених бюджетних засобів на капітальне будівництво між галузями і регіонами до виборчого часткового фінансування конкретних інвестиційних проектів на конкурсній основі. Це положення стосується і приватних інвесторів, яким держава може здійснити підтримку, якщо за результатами конкурсу їхній інвестиційний проект визнаний кращим.

Поряд із власними засобами господарюючих суб'єктів, бюджетним фінансуванням або державною підтримкою існують такі засоби інвестування проектів, як акціонерне фінансування, лізинг, кредитування й іпотека.

Акціонерне інвестування являє собою вкладення коштів в акції і, отже, одержання додаткових інвестиційних ресурсів під конкретний проект. Це забезпечує інвестору участь у статутному капіталі підприємства. Акціонерне фінансування є альтернативним кредитному фінансуванню.

Кредитування, або боргове фінансування за рахунок кредитів банків і боргових зобов'язань юридичних і фізичних осіб повинно забезпечуватися заставою нерухомого і рухомого майна, у тому числі державних або корпоративних цінних паперів, що визначається кредитним договором і умовами кредитування.

Лізинг -- засіб фінансування інвестиційних проектів, за яким орендодавець (лізингодавець) за договором фінансової оренди (лізингу) зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату у взаємне користування.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що належить до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного обертання на ринку.

Суб'єктами лізингу є: лізингодавець - юридична особа, що здійснює передачу в лізинг за договором спеціально придбаного для цього майна, лізингоодержувач - особа, що одержала майно в користування за договором лізингу.

Лізингові операції здійснюються за договорами лізингу. Лізинг може бути як внутрішнім, коли всі суб'єкти лізингу є резидентами України, так і міжнародним, коли один або декілька суб'єктів лізингу є нерезидентами.

Таким чином, лізинг можна кваліфікувати як передачу майна в тимчасове користування на умовах терміновості, повернення і платності, тобто як товарний кредит в основні фонди підприємств.

Іпотека -- це вид застави нерухомого майна (землі, підприємств, будинків і споруджень і інших об'єктів, безпосередньо пов'язаних із землею) із метою одержання позички.

Кожна з розглянутих форм фінансування має свої особливості. Тому правильно оцінити наслідки різноманітних засобів інвестування можна тільки лише при порівнянні їхніх альтернативних варіантів.

2. Аналіз положення справ в галузі

Бізнес-план оцінюється інвесторами за певними критеріями, одним з яких є галузь, що до неї належить фірма або в котрій вона має намір розпочати свою діяльність. Галузь із ринком, що швидко зростає, розглядається, звичайно, як сприятливіша для бізнесу. Тому цей підрозділ бізнес-плану починається, як правило, зі стислого аналізу стану справ у галузі. Для цього необхідно:

— навести загальні відомості про поточний стан справ у галузі та тенденцій її розвитку;

— стисло охарактеризувати нові для галузі продукти і ринки;

— визначити нові чинники, які можуть у перспективі позитивно або негативно вплинути на розвиток галузі.

У розділі "Положення справ у галузі" бізнес-плану рекомендується не тільки охарактеризувати поточний стан галузі, але й окреслити тенденції розвитку. Описуючи галузь, важливо показати абсолютні розміри ринку, чи схильний цей ринок до зростання або застою, основні сегменти ринку (групи споживачів). Потрібно визначити, наскільки чутливий ринок до різних внутрішніх і зовнішніх факторів, чи піддається він циклічним і сезонним коливанням і т.д. Необхідно описати своїх конкурентів, частку ринку, яку вони захопили, сегменти, на які орієнтуються, врахувати інші галузеві фактори.

Характеризуючи галузь необхідно дати відповіді на наступні питання:

— Хто є основними представниками галузі?

— Які компанії займають ключові позиції на ринку?

— Які фактори визначають успіх діяльності в галузі?

— Які масштаби виробництва в галузі нині?

— Яка динаміка обсягів продажу в галузі за останні роки?

— Скільки нових фірм виникло в галузі останнім часом?

— Які прогнози щодо перспектив розвитку галузі?

— Які нові товари й нові сегменти ринку було освоєно в галузі за останні роки?

— Які нові тенденції помітні в розвитку галузі?

— Які нові чинники, пов'язані з тенденціями в розвитку техніки і технології, змінами в законодавстві, екологічними факторами тощо, впливатимуть на розвиток галузі?

— Яка сировинна база галузі в даний час і в перспективі?

— Який розподіл виробничих потужностей по регіонах і областях?

— У якому стані знаходяться основні фонди, матеріально-технічна база виробництва підприємств галузі?

— Приведіть середню і на кращих підприємствах галузі рентабельність виробництва, витрати на одиницю продукції, на одного зайнятого.

— Укажіть передбачувані обсяги інвестицій у галузь і очікувані результати.

Важливо зробити висновок про загальну привабливість ринку. Якщо вона задовільна, потрібно визначити свою потенційну частку, дати прогноз продажів своєї продукції. Він повинен бути виражений як у грошових показниках, так і у фізичних одиницях.

Джерелами інформації про галузь є різноманітні публікації, статистичні дані, результати аналітичних досліджень, що їх готують спеціалізовані галузеві організації. Ця інформація здебільшого є доступною для незалежної перевірки. підприємець мусить дуже ретельно обирати й перевіряти її, бо інвестори особливо чутливі до найменших неточностей у цій сфері.

Особливо варто роздивитися специфіку і розміри підприємства, вказавши, як плани його розвитку позначаться на виробничому і науковому потенціалі, каналах поширення продукції, частці ринку і т п. Не зайве перерахувати потенційних конкурентів, виявити їх сильні і слабкі позиції. На основі вивчення прогнозів розвитку галузі слід пояснити, на якого споживача розраховані товари або послуги компанії Необхідно навести довідку про останні новинки галузі.

Крім того, у даному підрозділі необхідно розкрити концепцію поведінки фірми в галузі (рис. 1). З цією метою у бізнес-плані потрібно:

— дати загальну характеристику фірми;

— чітко описати продукт і (або) послуги, з якими фірма виходить на ринок.

Рис. 1. Основні складові концепції поведінки фірми в галузі

Якщо бізнес-план складається для фірми, що вже існує і має намір розширити свою діяльність, то варто стисло описати історію розвитку фірми (коли було створено, засновники, основні досягнення тощо).

3. Резервування коштів на покриття непередбачених витрат

Створення резервних фондів є одним з основних засобів компенсації непередбачених витрат, обумовлених можливим подорожчанням робіт (інфляцією витрат), і гарантією реалізації проекту в намічені терміни; способом боротьби з ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, що впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збоїв у виконанні проекту. Основною проблемою при створенні резерву на покриття непередбачених витрат є оцінка потенційних наслідків ризиків. При визначенні суми резерву на покриття непередбачених витрат необхідно враховувати точність первинної оцінки вартості проекту і його елементів залежно від етапу проекту, на якому проводилася ця оцінка. Точність оцінки вартості проекту впливає на розмір резерву на покриття непередбачених витрат. Якщо оцінка не враховує повною мірою реальний вплив на проект потенційного ризику, то неминуча значна перевитрата засобів. Ретельно проведена оцінка непередбачених витрат зводить до мінімуму перевитрату засобів. Визначення структури резерву на покриття непередбачених витрат може проводитися на базі одного з двох підходів. При першому підході резерв ділиться на дві частини: на загальну і спеціальну (рис. 2.8). Загальний резерв повинен покривати зміни в кошторисі, добавки до загальної суми контракту і інші аналогічні елементи. Спеціальний резерв включає надбавки на покриття зростання цін, збільшення витрат по окремих позиціях, а також на оплату позовів по контрактах. Багато практиків вважають, що надбавки на покриття росту цін повинні враховуватися окремо від непередбачених витрат. Це особливо актуально, коли контракти передбачають зміну умов платежу або перегляд умов контрактів відповідно до опублікованих індексів інфляції.

Рис. 2. Варіанти структури резерву на покриття непередбачених витрат: а -- перший підхід, б - другий підхід

Другий підхід до створення структури резерву припускає визначення непередбачених витрат за видами витрат, наприклад, на заробітну плату, матеріали, субконтракти.

Така диференціація дозволяє визначити ступінь ризику, пов'язаного з кожною категорією витрат, які потім можна поширити на окремі етапи проекту.

Подальше уточнення розмірів непередбачених витрат вимагає встановлення взаємозв'язку з елементами структури розподілу робіт на різних рівнях цього розподілу, у тому числі, на рівні комплексів (пакетів) робіт. Перевага такого детального розділу полягає в тому, що воно допомагає набути досвіду і створити базу даних коректування непередбачених витрат.

Цей підхід забезпечує достатній контроль за непередбаченими витратами, проте необхідність використання для цього більшого числа даних і оцінок дозволяє застосовувати його тільки для відносно невеликих проектів. Резерв на непередбачені витрати визначається тільки по тих видах витрат, які увійшли до первинного кошторису. Резерв не повинен використовуватися для компенсації витрат, понесених унаслідок незадовільної роботи.

У загальному випадку резерв може використовуватися для наступних цілей:

— виділення асигнувань для нововиявленої роботи за проектом;

— збільшення асигнувань на роботу, для виконання якій було виділено недостатньо коштів;

— тимчасове формування бюджету з урахуванням робіт, для яких необхідні асигнування ще не виділені;

— компенсація непередбачених змін трудовитрат, накладних витрат і т.п., що виникають в ході роботи над проектом.

Резервування засобів здійснюється в такий спосіб:

ѕ оцінюються можливі наслідки несприятливих подій і обумовлені ними витрати;

ѕ резерви розподіляються по видах робіт і витрат або в залежності від структури контрактних відносин;

ѕ визначається порядок використання резерву на непередбачені витрати при настанні ризикової події.

Якщо компенсація непередбачених витрат потребувала менше засобів, ніж було виділено з резерву, залишок повертається в резервний фонд проекту.

Це спосіб боротьби з ризиком, який передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту та розміром витрат, необхідних для подолання збоїв в виконанні проектів. Частина резерву повинна знаходитися в розпорядженні керуючого проектом для оперативного рішення задач, що виникають у ході робіт. При цьому слід підтримувати позитивне сальдо притоку і відтоку коштів на кожній стадії розрахунку.

Список використаної літератури

1. Батенко Л. П., Загородніх О. А., Ліщинська В. В. Управління проектами: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2005. -- 231 с.

2. Вакалюк В. А. Опорний конспект лекцій з курсу "Управління проектами": Навч. посібник. -- Житомир: ЖДТУ, 2007. -- 132 с.

3. Ілляшенко С. М. Економічний ризик: Навч. посібник. -- К.: ЦНЛ, 2004. -- 220 с.

4. Кобиляцький Л. С. Управління проектами: Навч. посібник. -- К.: МАУП, 2002. -- 200 с.

5. Тарасюк Г. М. Управління проектами: Навч. посібник. -- К.: Каравела, 2006. -- 320 с.