Формування моделі успішного менеджера

1

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ БІЗНЕСУ

1.1 Бізнес як економічна та управлінська категорія

1.2 Характеристика видів та форм бізнесу

РОЗДІЛ 2. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СПЕЦИФІЧНА СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Сутність менеджменту

2.2 Основні принципи та характеристика функцій менеджменту

2.3 Менеджер як керівник, лідер і підприємець

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ УСПІШНОГО МЕНЕДЖЕРА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Бізнес - це підприємницька діяльність, напрямлена на виробництво і реалізацію товарів, послуг, цінних паперів, грошей або інших видів дозволеної законом діяльності з метою отримання прибули.

В умовах ринкової конкуренції, швидкого економічного і технологічного розвитку вирішального значення для розвитку бізнесу відіграє менеджер. Він формує цілі організації, забезпечує її ресурсами, планує і здійснює контроль, приймає рішення й організовує діяльність.

Управлінська діяльність - один із найважливіших факторів функціонування й розвитку підприємств в умовах ринкової економіки. Ця діяльність постійно удосконалюється у відповідності до об'єктивних вимог виробництва і реалізації товарів, складності господарських зв'язків, підвищення ролі споживача у формуванні техніко-економічних та інших параметрів продукції.

Менеджмент як наукова система організації виробництва є однією з найважливіших умов ефективної та прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення форм і методів управління на рівні основної ланки - підприємства. Практичне використання такого досвіду - одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту.

Ринкова економіка більш вимоглива до керівників, ніж планова. У зв'язку з цим необхідна цілковито нова концепція розвитку організації, яка була б життєздатна в нових господарських умовах.

Все це висуває високі вимоги до підготовки спеціалістів-менеджерів, які постійно пов'язані з підготовкою і прийняттям рішень.

Для ефективного керування людьми керівникові потрібно володіти певними професійно-діловими, адміністративно-організаційними, соціально-психологічними і моральними якостями.

Мета даної роботи - проаналізувати учбовий матеріал, розкрити сутність бізнесу, визначити важливість менеджменту у розвитку бізнесу, а також сформулювати модель успішного менеджера.

Задачі даної роботи:

- розкрити сутність бізнесу, охарактеризувати його види і форми;

- розкрити сутність менеджменту, визначити його основні принципи і функції;

- розкрити ролі менеджера як керівника, лідера і підприємця;

- сформулювати модель успішного менеджера.

Об'єктом курсової роботи є менеджер, бізнес і підприємець.

Предметом є менеджмент як сукупність принципів, методів і форм управління підприємницькою діяльністю з метою підвищення її ефективності і зростання прибутку.

РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ БІЗНЕСУ

1.1 Бізнес як економічна та управлінська категорія

Бізнес як вид економічної діяльності здійснюється приватними особами, підприємствами або організаціями з виробництва, продажу товарів або надання послуг в обмін на інші товари, послуги чи гроші до взаємної вигоди зацікавлених осіб.

У зарубіжній літературі наводяться різні визначення бізнесу. Найбільш повне з них викладено в підручнику "Концепція бізнесу" (США): "Що таке бізнес? Бізнес -- це система ведення справ. Бізнес -- це створення продукції, потрібної людям. Бізнес -- це робота. Бізнес -- це центральна магістраль у соціально-економічній системі. Бізнес -- це те, як ми живемо. Що таке бізнес? Спробуйте самі обрати те єдине слово, те визначення, яке б відобразило численність різних видів діяльності та понять і здавалося б найбільш точним. Самі ж ми визначаємо бізнес як систему виробництва для задоволення потреб і бажань суспільства" [21, ст. 6].

Бізнес - це підприємницька діяльність, напрямлена на виробництво і реалізацію товарів, послуг, цінних паперів, грошей або інших видів дозволеної законом діяльності з метою отримання прибутку. Є і інші підходи до визначення бізнесу. Проте при всіх їх відмінностях у всіх визначеннях присутні два ключові моменти: поняття “діяльність” і поняття “дохід (прибуток)”. Саме ці два поняття найглибше передають суть бізнесу, показують його характерні особливості, відмінності від інших видів людської діяльності. Діяльність в ім'я доходу - це і є бізнес [10, ст. 8].

Будь-який бізнес має свою економіко-організаційну форму у вигляді підприємства [21, ст. 6].

Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку [1, ст. 42].

Підприємництво - особлива форма економічної активності, що передбачає:

- орієнтацію на досягнення комерційного успіху;

- інноваційний характер підприємницької діяльності;

- постійний характер господарювання, укладання регулярних угод (бізнес-операцій);

- перспективність, спрямування на подальший розвиток, розширення масштабів і сфери розповсюдження;

- залучення у господарську діяльність різних учасників підприємницької активності;

- свободу та самостійність суб'єктів у прийнятті управлінських рішень та здійсненні бізнесу;

- наявність фактора ризику;

- майнова відповідальність підприємця за результати господарювання [5, ст. 11].

Важливими умовами успішного підприємництва є самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, наявність у них певних свобод і прав щодо вибору підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору джерел фінансування, доступу до ресурсів, збуту продукції, встановлення на неї цін тощо. Самостійність підприємця слід розуміти в тому сенсі, що над ним немає керівного органу, який вказує, що робити, скільки витрачати, кому і за якою ціною продавати. Але підприємець постійно залежить від ринку, від динаміки попиту і пропозиції, від рівня цін, тобто від сформованої ринкової системи.

Неодмінною умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхні наслідки і пов'язаний із цим ризик, бо підприємницька діяльність завжди супроводжується дією факторів невизначеності і не-передбачуваності. Навіть найретельніші розрахунок і прогноз не можуть усунути чинника непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Важливою рисою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутку, яке має об'єктивну основу. Воно зумовлене тим, що прибуток виконує важливу функцію в ринковій економіці. Лише прибуток дає змогу підприємцеві забезпечити існування його підприємства, а також зважуватись на впровадження інновацій, що сприяють зростанню рентабельності виробництва. Тому коректно отриманий прибуток є мірилом успішної підприємницької діяльності.

Разом з тим орієнтуватися лише на отримання прибутку недостатньо в сучасному бізнесі. Діяльність багатьох підприємців досить часто виходить за рамки суто економічних завдань. Вони беруть участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, жертвують кошти на розвиток культури, освіти, охорони здоров'я, збереження навколишнього середовища тощо.

Для підприємництва також характерна наявність оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності [20, ст. 18].

Підприємництво як певний стиль і тип господарської поведінки має такі характерні риси:

- мобільність, гнучкість, динамічність;

- цілеспрямованість і настирливість у здійсненні бізнесу;

- ініціативність, творче ставлення до справи і підприємливість;

- пошук нетрадиційних рішень, нових дій у сфері бізнесу;

- готовність до ризику та вміння ним управляти;

- комунікативний характер діяльності;

- оперативність рішень та дій;

- орієнтація на потреби споживачів, їхню поведінку на ринку;

- дотримання морально-етичних принципів та ділового етикету [5, ст.19];

- обмін діяльністю між суб'єктами ринку, прагнення кожного учасника нав'язати та реалізувати свої інтереси;

- виявлення особистої чи колективної ініціативи у формуванні комерційних відносин з партнерами по бізнесу, перспектив подальшого співробітництва на вигідних умовах;

- готовність та уміння проводити різні форми ділового спілкування, здатність йти назустріч контрагентам із збереженням своєї позиції на товарному ринку;

- вміння виявляти серед запропонованих комерційних пропозицій привабливу угоду на основі проведення попередніх підприємницьких розрахунків, оцінки ринкової ситуації [5, ст. 20].

Підприємець безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом, спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення web-сайту фірми як рекламного майданчика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування послуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетингову політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економічної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Пошук партнерів, клієнтури, фінансових ресурсів, матеріалів і сировини, обладнання, транспортних засобів, приміщення, вигідних ділових контактів, документів, інформації -- завжди у полі зору справжнього підприємця. Він завжди поспішає, оскільки вважає, що «час -- гроші». 1 саме це дає імпульс до напруженої праці, у тому числі у вихідні дні, період відпустки. Така поведінка у сфері бізнесу відрізняється від звичайної праці у державних структурах [5, ст. 19].

Основними функціями підприємницької діяльності є::

1) ведення фінансів та обліку: мобілізація капіталу за рахунок коштів інвесторів чи кредитів, накопичення доходів від продажу, управління використанням капіталу і доходів у межах бізнесу;

2) кадрова: добір та прийняття на роботу відповідно до потреб бізнесу, вирішення усіх питань, що стосуються працівників;

3) матеріально-технічне забезпечення: придбання сировини, машин та обладнання, інші поставки, необхідні для господарської діяльності;

4) виробнича: перетворення сировини та інших матеріалів на вид продукції, потрібний для продажу клієнтам підприємства;

5) маркетинг: визначення потреб споживачів та управління процесом обміну між підприємствами та їх контрагентами [21, ст. 6].

6) творча: пов'язана з розробкою та реалізацією нових бізнес-ідей, ноу-хау, винаходів; творче ставлення до справи [5, ст. 20].

7) стимулююча: дозволяє створити механізм підвищення ефективної та корисної праці, застосувати дійові методи стимулювання збуту товарів на основі виявлених споживчих потреб.

8) управлінська: пов'язана з механізмом управління персоналом та фірмою.

9) захисна: передбачає систему захисту прав та інтересів підприємців, створення сприятливих умов функціонування бізнесу, усунення існуючих проблем на макрорівні. Це здійснюється на основі співробітництва підприємців та їхніх об'єднань з державними органами влади і управління, міжнародними організаціями, фондами, проектами для забезпечення сталого розвитку підприємництва в цілому, у тому числі приватного та малого бізнесу [5, ст. 21].

10) соціальна функція передбачає виготовлення таких товарів і надання послуг, які потрібні суспільству, забезпечують задоволення особистих та суспільних потреб.

11) особистісна функція означає самореалізацію мети кожного конкретного підприємця, його задоволення своєю діяльністю.

Зазначені функції підприємництва окреслюють основні параметри поведінки підприємця. Вони полягають у тому, щоб цінувати людський капітал, вбачати в людині джерело ефективної роботи підприємства, генерування нових ідей, формувати у персоналу економічне мислення, націленість на пошук нових рішень, вміння ризикувати. Кожний підприємець також повинен вміти об'єднувати співробітників для досягнення цілей фірми, бути лідером колективу, приділяти постійну увагу задоволенню потреб і прагнень його членів, формувати високі духовні якості, домагатися, щоб цінності фірми стали складовою менталітету працівників. Підприємництво стане ефективним, коли його управлінський персонал, керівник будуть професійно підготовлені до пошуку оптимальних варіантів здійснення підприємницької діяльності. Для цього треба вміти планувати діяльність своєї фірми, прагнути оволодіти якомога більшим обсягом інформації, розумно ризикувати. Крім того, підприємець повинен орієнтувати діяльність своєї фірми на задоволення потреб споживачів, підвищувати якість продукції, послуг, робіт, що надаються та виконуються відповідно до чинного законодавства. Підприємець має бути законослухняним громадянином, не порушувати природоохоронне, податкове законодавство, вміти поєднувати індивідуальні, колективні та суспільні інтереси. Не менш важливо для підприємця завжди діяти енергійно, цілеспрямовано, вірити в успіх своєї фірми, бути наполегливим і водночас гнучким, постійно розвиватися як творча особистість [20, ст. 17].

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

В Україні суб'єкт підприємницької діяльності може бути зареєстрований у двох формах -- як юридична чи фізична особа. Фізичні особи (громадяни) організовують індивідуальне виробництво, де засоби виробництва належать організатору і використовується власна праця. Виробництво може здійснюватись фізичною особою із застосуванням найманої праці і капіталу.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, асоціації та об'єднання) як суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють виробничу діяльність порівняно з індивідуальним підприємством у більших обсягах та із залученням найманої робочої сили [20, ст. 30].

Юридична особа -- це носій майнових прав і обов'язків. Вона займається підприємницькою діяльністю; існує незалежно від осіб, які входять до її складу; несе самостійну майнову відповідальність за зобов'язанням, яке бере на себе. Майно юридичної особи відокремлюється від особистого майна її членів.

Для забезпечення своєї життєздатності працездатні люди віддають перевагу створенню підприємств як юридичних осіб у сфері підприємницьких відносин. Господарський кодекс України визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності. Цей кодекс створює рівні правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності на майно та організаційної форми підприємства, спрямований на забезпечення самостійності суб'єктів, визначає їхні права і відповідальність у здійсненні господарської діяльності, регулює відносини з іншими підприємствами і організаціями.

Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому Господарським Кодексом України та іншими законами.

Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом [1, ст. 62].

Майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Джерелами формування майна підприємства є:

- грошові та матеріальні внески засновників;

- доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності;

- доходи від цінних паперів;

- кредити банків та інших кредиторів;

- капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

- майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян;

- інші джерела, не заборонені законодавством України.

Цілісний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об'єктом купівлі-продажу. Підприємство випускає, реалізує та придбає цінні папери відповідно до законодавства України. Держава гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом [5, ст. 29].

Своєрідне місце серед суб'єктів підприємницької діяльності посідає держава. Воно зумовлене тим, що в ринковій економіці, з одного боку, державою розробляються, приймаються до виконання та контролюються правила ведення підприємницької діяльності. З іншого боку, вона не може усунутись із сфери підприємництва, бо в кожній державі існує державний сектор, в якому зосереджуються найбільш життєво важливі галузі економіки або підприємства, що з якихось причин нераціонально використовують ресурси в межах приватнопідприємницької діяльності [20, ст. 30].

Об'єкти підприємницької діяльності -- це все те, що виступає предметом купівлі-продажу на ринку (рис 1.1).

Підприємці при здійсненні бізнесу мають справу з різними об'єктами, серед них -- товари широкого споживання, матеріали, сировина, напівфабрикати, обладнання, транспортні засоби, будинки, приміщення, споруди, цінні папери, послуги, майнові та немайнові права, кредити, валюта, ноу-хау тощо.

Підприємець самостійно визначає, які саме об'єкти йому потрібні для створення власної справи, забезпечення нормального функціонування підприємства з урахуванням виду господарської діяльності, цілей та стратегій, фінансових можливостей, характеру комерційних відносин з іншими суб'єктами ринку [5, ст. 33].

1

Рисунок 1.1 Об'єкти підприємницької діяльності

У нашій державі багато видів підприємницької діяльності потребують ліцензування, тобто отримання спеціального дозволу на їх ведення в державних органах. Це стосується виробництва пива, вина, лікеро-горілчаних напоїв, тютюнових виробів, розвідки та експлуатації корисних копалин, виготовлення і реалізації медикаментів та хімічних речовин, ремонту спортивної, мисливської та інших видів зброї, здійснення медичної, ветеринарної та юридичної практики. Ліцензування цих видів підприємницької діяльності дає змогу державним органам їх контролювати і регулювати [20, ст. 33].

Суб'єкти підприємництва у своїй діяльності дотримуються певних принципів, тобто основоположних фундаментальних ідей, відповідно до яких вона здійснюється. Законодавством України передбачено, що підприємництво базується на таких принципах:

- вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги;

- вільний найм підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок та власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів;

- самостійна здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд [1, ст. 44].

1.2 Характеристика видів та форм бізнесу

Залежно від змісту підприємницької діяльності та її зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні види бізнесу:

- виробниче підприємництво -- коли сам підприємець безпосередньо, використовуючи як фактори знаряддя та предмети праці, робочу силу, виробляє продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію для подальшого продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям;

- комерційне підприємництво -- підприємець виступає комерсантом, торговцем, продаючи готові товари, отримані ним в інших осіб, споживачеві;

- фінансове підприємництво -- особлива форма комерційного підприємництва, в якому предметом купівлі-продажу є гроші та цінні папери, що продаються підприємцем покупцеві чи надаються йому в кредит;

- посередництво -- підприємництво, в якому підприємець сам не виробляє і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов'язує ланки у процесі товарного обміну, в товарно-грошових операціях;

- страхове підприємництво -- підприємець гарантує страховику майна, цінностей, життя за певну плату компенсацію можливих втрат у разі непередбаченого лиха [21, ст. 11].

Існують слідуючи форми бізнесу.

1. Підприємницький бізнес. Діловий інтерес підприємців -- отримання доходів, яке реалізується через виробництво та продаж продукції (надання послуг). Підприємництво характеризується такими рисами:

1) підприємницький бізнес в крупних і середніх фірмах базується здебільшого на розмежуванні влади та управління (власності та безпосередньо підприємництва). Цьому найбільшою мірою сприяє значне поширення акціонерної власності;

2) підприємницький бізнес у дрібних фірмах є загальнодоступною справою. В розвинутих країнах він всебічно заохочується, підтримується державою і становить основу постійного відтворення підприємницького середовища.

Компоненти підприємницького бізнесу:

- виробництво продукції;

- комерція (торгівля);

- комерційне посередництво [21, ст. 9].

Характерними ознаками підприємництва є:

- самостійність;

- ініціативність;

- відповідальність;

- ризикованість;

- активність пошуку;

- динамічність;

- мобільність [21, ст. 10].

Підприємництву здебільшого притаманні тактичні дії, відносна нетривалість бізнес-операцій, ділових угод.

Підприємництву притаманні загальні риси будь-якої економічної діяльності. Водночас воно характеризується власним змістом, спрямованістю, послідовністю процедур, що здійснює підприємець. Кожна бізнес-операція-- це один завершений цикл підприємництва.

Підприємець -- це людина, яка організує, управляє та бере на себе ризик, з яким пов'язана діяльність у бізнесі чи на підприємстві.

Ця людина присвячує себе тому, щоб зробити свій бізнес успішним, і готова ризикувати грішми та репутацією заради реалізації своєї ідеї. Вона ризикує фінансовими, матеріальними і людськими ресурсами, щоб знайти новий шлях для створення нової концепції бізнесу чи нових можливостей в межах існуючої фірми [21, ст. 11].

2. Споживчого бізнесу. Діловий інтерес споживачів -- це придбання товарів і послуг, який реалізується через самостійні контакти з виробниками та продавцями продукції (послуг) на основі власного пошуку за принципом максимізації вигоди. Для споживачів такою вигодою є товар (послуга), який найкраще задовольняє потреби.

Реалізуючи свої інтереси, споживачі здійснюють специфічний споживчий бізнес.

Особливості цієї форми бізнесу:

1) відображає зацікавленість людей в кінцевих результатах виробництва на основі пошуку найкращих умов їх досягнення;

2) здійснюється усіма громадянами, і тому відображає загальну участь людей в системі ділових відносин;

3) є стимулюючою силою щодо підприємницького бізнесу, змушуючи підприємства сприймати споживачів як партнерів у ділових відносинах;

4) учасниками споживчого бізнесу є і підприємці як споживачі продукції інших фірм.

Основу споживчого бізнесу становить приватна власність на предмети споживання і послуги [21, ст. 12].

3. Трудовий бізнес. Специфічною категорією учасників ділових відносин є громадяни, які працюють за наймом. Як і споживачі, вони -- рівноправні учасники ділових стосунків з підприємцями. Діловий інтерес найманих працівників -- отримання доходів, який реєструється шляхом роботи в підприємницькій фірмі на контрактній чи іншій основі. Вигода в ділових відносинах для найманих працівників -- особистий дохід, отриманий в результаті виконання ними посадових обов'язків.

4. Державний бізнес. Державне підприємництво діє як поєднання комерційних і некомерційних засад. Вирізняють три види підприємств:

а) бюджетні (відомчі) -- усі їхні доходи і витрати проходять через бюджет;

б) громадські корпорації -- акціонерні товариства, всі акції яких належать державі;

в) змішані акціонерні товариства (приватно-публічні корпорації).

Державне підприємництво передбачає націоналізацію та денаціоналізацію підприємств, створення державою власних підприємств та забезпечення управління і планування їхньої діяльності.

В умовах сучасної ринкової економіки ділові люди здійснюють підприємницькі ініціативи, вступаючи у відносини з іншими діловими людьми. Якщо ділові відносини, їх предмет чи форма не заборонені законом, то зацікавленість в їх здійсненні виявляє і держава. Діловий інтерес держави відрізняється від ділових інтересів інших суб'єктів. Основу його становлять потреби в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих та інших програм, здатних принести користь державі як єдиному цілому і тим самим -- її громадянам.

Принципом взаємної вигоди сторін за таких ділових відносин є з боку підприємницьких фірм -- стимулювання державою участі у цих програмах, з боку держави -- можливість реєстрації таких програм.

Основою державного бізнесу є державна власність на засоби виробництва, інформацію, продукцію інтелектуальної праці, цінні папери, грошові ресурси [21, ст. 13].

Отже, бізнес - це створення продукції, потрібної людям, з метою отримання прибутку.

РОЗДІЛ 2. МЕНЕДЖМЕНТ ЯК СПЕЦИФІЧНА СФЕРА ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Сутність менеджменту

Будь-яким підприємством - чи то промисловим гігантом, чи сімейним магазином необхідно управляти. Коли говорять "управління підприємством", мають на увазі дії його керівника, які направлені на досягнення якоїсь певної мети.

Сьогодні керівників підприємств дедалі частіше називають словом "менеджер", а те, чим вони займаються, - менеджмент. Що ж означає слово "менеджер"? З самого початку англійці вживали це поняття в управлінні ... кіньми. Слово "менеджмент" означає "мистецтво верхової їзди". В сучасному значенні слова "менеджер" і "менеджмент" з'явилися лише тоді, коли господарі підприємств зрозуміли, що дуже вигідно не самим керувати власним майном, а залучати до цього професіоналів, спеціально відібраних і навчених такій роботі. Саме їм, талановитим спеціалістам, які працюють за наймом, стали доручати головне завдання підприємства - отримання високого прибутку. Завдання не легше, ніж управління норовистим конем. Варто відмітити, що за цю важку працю не шкодували високої винагороди. Менеджер і нині одна із професій, яка найбільш щедро оплачується в розвинутих країнах [16, ст. 15].

Поряд із менеджментом застосовується термін «управління». Однак між цими термінами існує суттєва відмінність, тому їх не можна ототожнювати. Управління -- це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку зі зміною обставин. Управляти можна технічними системами, комп'ютерними мережами, автомобілем, конвеєром, літаком, людьми тощо. Менеджмент є різновидом управління, який стосується лише управління людьми (працівниками, колективами працівників, групами, організацією тощо).

Менеджмент -- цілеспрямований вплив на колектив працівників або окремих виконавців з метою виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей [12, ст. 9].

Менеджмент (англ. manege -- управляти) -- вид діяльності, спрямованої на досягнення певних передбачених цілей виробничо-господарською організацією (підприємством), яка функціонує в ринкових умовах, шляхом раціонального використання її матеріальних, трудових і фінансових ресурсів [22, ст. 23].

Парадигми менеджменту дають різнобічне трактування цього поняття і його ролі у виробничо-господарській діяльності. Наприклад, Оксфордський словник англійської мови дає такі його тлумачення:

1) Менеджмент -- це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками).

2) Менеджмент -- це влада та мистецтво керівництва.

3) Менеджмент -- це вміння й адміністративні навички організовувати ефективну роботу апарату (служб працівників).

4) Менеджмент -- це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи [12, ст. 10].

1

Рисунок 2.2. Основні підходи до визначення поняття «менеджмент»

Функціональна багатогранність менеджменту безпосередньо пов'язана з особливостями його економічних, соціально-психологічних, правових, організаційно-технічних аспектів (рис. 2.2).

Економічні аспекти менеджменту реалізують в управлінні виробництвом, під час якого координується використання необхідних для ефективного досягнення цілей матеріальних і трудових ресурсів.

Соціально-психологічні аспекти виявляються в діяльності певних осіб щодо спрямування зусиль усього персоналу організації на досягнення поставлених цілей та шляхом створення керівної структури, за допомогою якої реалізуються відносини між керівництвом і підлеглими. Особливості такої діяльності залежать від культури суспільства, традицій, цінностей і звичок людей.

Правові аспекти відображають структуру державних, політичних та економічних інститутів, здійснювану ними політику, законодавство, яке регулює бізнес, трудові відносини, податкову політику тощо.

Організаційно-технічні аспекти передбачають раціональну оцінку ситуації і систематичний відбір цілей та завдань, послідовне розроблення стратегії вирішення цих завдань, упорядкування необхідних ресурсів, раціональне проектування, організацію, керівництво і контроль за діями щодо реалізації цілей, мотивування й винагородження людей.

У розглянутих аспектах виявляється зміст менеджменту як діяльності, спрямованої на певний об'єкт [22, ст. 23].

Об'єкт управління - це керована ланка, елемент системи управління, який сприймає дію управління з боку інших елементів. У виробничих системах об'єкти управління є організаційно відокремленими підрозділами, дільницями, цехами, філіалами підприємств [16, ст. 23].

Вплив менеджменту на організацію та її зовнішнє середовище опосередковується виробничими відносинами, що зумовлює конституювання предмета менеджменту як діяльності.

Предмет менеджменту як діяльності -- система виробничих відносин у процесі створення товарів (послуг), призначених для потреб ринку [22, ст.24].

Менеджмент як управління в умовах ринкової економіки передбачає:

- орієнтацію організації на попит і потреби ринку, конкретних споживачів; виробництво видів продукції (послуг), які мають попит і можуть принести очікуваний прибуток;

- постійне прагнення до підвищення ефективності виробництва: отримання оптимальних результатів із меншими витратами;

- господарську самостійність, яка забезпечує свободу прийняття рішень тими, хто відповідає за кінцеві результати організації, її підрозділів;

- постійний перегляд цілей і програм залежно від ситуації на ринку;

- встановлення остаточного результату діяльності організації, її підрозділів на ринку;

- необхідність використання сучасної інформаційної бази з метою здійснення багатоваріантних розрахунків для прийняття обґрунтованих і оптимальних рішень [22, ст. 25].

2.2 Основні принципи та характеристика функцій менеджменту

Принципи управління - керовані правила, що визначають основні вимоги до систем, структур й організації управління [16, ст. 85].

А. Файолю належить розробка ряду принципів адміністративного управління, які, на його думку, є універсальними для будь-якої організації. Ці принципи не втратили свого значення і в наш час.

1. Поділ праці. Спеціалізація є природним порядком речей. Метою поділу праці є виконання роботи, більшої за обсягом і кращої за якістю у разі застосування однакових зусиль. Це досягається завдяки зменшенню кількості цілей, на які мають бути спрямовані зусилля та увага.

2. Повноваження та відповідальність. Повноваження - це право віддавати наказ, а відповідальність - це зобов'язаність якісно виконати роботу; там, де видаються повноваження, виникає відповідальність.

3. Дисципліна. Дисципліна передбачає справедливе застосування санкцій. Дисципліна вимагає слухняності та поваги до досягнутих узгоджень між фірмою та її працівниками. Установлення цих узгоджень, які пов'язують фірму та її працівників, з яких виникають дисциплінарні відносини, має стати однією з головних цілей керівництва.

4. Єдиноначальність. Працівник має одержувати накази від одного безпосереднього начальника.

5. Єдність напряму. Кожна група, що діє для досягнення однієї мети, має бути об'єднана єдиним планом і мати одного керівника [14, ст. 20].

6. Підпорядкованість індивідуальних інтересів загальним. Це означає, що інтереси робітника або групи робітників не повинні переважати над інтересами підприємства в цілому. Якщо інтереси розходяться, то керівник повинен їх примирити.

7. Винагорода. А. Файоль вважає, що винагорода та метод оплати праці повинні бути справедливими і максимально задовольняти як співробітників, так і роботодавців.

8. Централізація. Нова думка тут полягає в тому, що централізація має розумну міру. В загальному випадку - чим більше підприємство, тим менше повинно бути централізації.

9. Ієрархія. Тут проводиться актуальна сьогодні думка про необхідність мінімальних ієрархічних сходинок, а також про користь горизонтальних зв'язків у системі управління.

10. Порядок. А. Файоль ділить порядок на «матеріальний» - порядок речей і «соціальний» - порядок людей. Стосовно речей порядок означає: «Всьому своє місце, і все на своєму місці»; стосовно людей: «Кожному своє місце, і кожен на його місці». Мова йде про необхідність точних знань виробництва і робітників з можливостями і потребами.

11. Справедливість. Вона забезпечується лояльністю і відданістю персоналу - з одного боку, добротою і об'єктивністю адміністраторів - з іншого.

12. Стабільність персоналу. А. Файоль розглядає плинність кадрів як причину і одночасно як наслідок неефективного керівництва. Стабільність персоналу - перша ознака доброго керівництва

13. Ініціатива. Адміністратор повинен стимулювати ініціативу знизу. Дуже сучасний принцип.

14. Корпоративний дух. Мова йде про важливість колективізму в роботі підприємства. Тому принцип «розділяй і володій» в управлінні виробництвом застосувати не можна. Повинні бути спільні інтереси у працюючих на виробництві людей [16, ст. 90].

Принципи управління А. Файоля дотепер успішно застосовують багато процвітаючих компаній. Він показав, що складний процес управління можна розділити на послідовно пов'язані сфери та функції. Його думка, що управління є безперервним процесом, який починається з планування та закінчується контролем, і нині є актуальною.

Під функціями менеджменту слід розуміти відносно відокремлені напрями управлінської діяльності (трудові процеси у сфері управління), які забезпечують управлінську дію. Вони відображають суть і зміст управлінської діяльності на всіх рівнях управління. Процес управління здійснюється шляхом реалізації певних функцій.

Управління розглядається як процес, оскільки робота для досягнення мети за допомогою іншої - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації. їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що складається із серії взаємопов'язаних дій. Процес управління - це є загальна сума всіх функцій, а саме:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль;

- регулювання [16, ст. 221].

Після визначення комплексу цілей діяльності організації постає потреба в упорядкованому плануванні -- прийнятті рішень про те, що робити, як робити, хто і що повинен робити. Організація приступає до планування своєї діяльності.

Планування як функція менеджменту -- конкретизація цілей у системі показників соціально-господарської діяльності організації та розроблення стратегії й тактики виробничої, управлінської діяльності, орієнтованої на досягнення цілей менеджменту і виконання розроблених планів.

Планування в менеджменті має такі завдання:

- свідома організація виробничо-господарської діяльності;

- спонукання працівників «заглядати в майбутнє», тобто прищеплення їм здатності погоджувати щоденні дії з перспективою розвитку організації;

- використання плану як критерію для контролю фактичних параметрів;

- організація щоденної особистої праці всіх працівників управління [22, ст. 222].

Отже, планування спрямоване на оптимальне використання можливостей організації, у тому числі на найефективніше використання всіх видів ресурсів і усунення помилкових дій, які можуть призвести до спаду ефективності діяльності організації. Планування як діяльність охоплює:

- деталізацію цілей у формі завдань, вирішення яких необхідне для досягнення загальних цілей;

- визначення засобів і способів вирішення завдань;

- забезпечення виконання завдань необхідними ресурсами -- пошук їх джерел і способів оптимального розподілу в часі, між сферами (галузями) діяльності організації та між виконавцями.

Планування є виявом свідомої діяльності, оскільки спонтанні дії характеризуються передусім відсутністю плану [22, ст. 223].

Наступним кроком після визначення перспективи і майбутніх параметрів діяльності організації є її побудова, яка закріплює повноваження, завдання, обов'язки працівників у різних підрозділах і на різних рівнях управління.

Організування -- вид управлінської діяльності, який відображає процес формування структури управління організацією.

Сутність цієї функції менеджменту утворюють такі структурно-функціональні аспекти:

- поділ організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегії (департаменталізація);

- встановлення взаємовідносин повноважень вищих і нижчих рівнів управління і забезпечення можливості розподілу та координації завдань.

Організування ґрунтується на трьох категоріях: повноваження, відповідальність й делегування.

Повноваження -- обмежене право використовувати матеріальні, фінансові, трудові та інші ресурси підприємства і спрямовувати зусилля підлеглих працівників на виконання встановлених завдань.

Повноваження делегують відповідній посаді, а не особі, тобто при зміні роботи змінюються і повноваження працівника.

Відповідальність -- покладений на посадову особу обов'язок виконувати поставлені завдання і забезпечувати їх позитивне виконання [12, ст.95].

Делегування -- передавання завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання.

Загалом делегування є способом домогтися виконання роботи іншими людьми. Водночас воно є актом, який перетворює людину на керівника [12, ст. 96].

З метою подолання проблеми делегування повноважень і приймання відповідальності доцільно забезпечити чіткий функціональний розподіл, прозорість інформації, створити дієві мотиваційні механізми тощо.

Мотивування -- вид управлінської діяльності, який забезпечує процес спонукання себе та інших працівників до діяльності, що спрямована на досягнення особистих цілей і цілей організації.

У процесі історичного розвитку мотивація як економічна категорія пройшла два етапи:

- застосування політики «батога та пряника»;

- використання методів психології і фізіології (згідно з доктринами Зігмунда Фрейда (1856--1936), Е. Мейо, М. Туган-Барановського та ін.).

Мотивація ґрунтується на двох категоріях: потреби -- відчуття фізіологічної або психологічної нестачі чого-небудь і винагороди -- те, що людина вважає цінним для себе [12, ст. 156].

Після планування, організування і мотивування діяльності в організації виникає потреба в забезпеченні постійних спостережень за ходом виробничо-господарських процесів та у виявленні проблем, які перешкоджають її успішному здійсненню.

Контролювання -- вид управлінської діяльності щодо оцінки рівня виконання завдань і досягнення цілей, виявлення відхилень, збоїв, недоліків та причин їх виникнення з метою уникнення нагромадження й повторення помилок, мінімізації втрат, подолання складних організаційних проблем тощо.

Контролювання є важливим чинником забезпечення стабільності, передбаченого рівня розвитку економічного суб'єкта, уникнення криз. Важливими елементами контролювання є спостереження за станом суб'єктів економіки, цілеспрямований збір та аналіз інформації про них з метою прийняття оптимальних рішень [12, ст. 185].

Об'єктивна зумовленість і необхідність реалізації контролювання як функції менеджменту зумовлені такими чинниками:

- складністю технологічних процесів в організації;

- невизначеністю середовища (зміни законів, політики, структури організації, технології, ринку, складу і кваліфікації працівників організації тощо);

- динамізмом науково-технічного розвитку;

- ймовірністю виникнення кризових ситуацій;

- особливістю глобалізації;

- доцільністю підтримання успішних програм, напрямів діяльності організації;

- тиском з боку конкурентів;

- боротьбою за ринки збуту товарів тощо.

Мета контролю полягає в максимальному забезпеченні фактичних результатів очікуваним.

Для того щоб контроль відповідав своєму призначенню і реалізував свої функції, він повинен: базуватися на чітко визначених нормативах, гнучких, динамічних технологіях; відображати пріоритети організації відповідно до її стратегічного спрямування і діяльності; орієнтуватися на досягнення конкретних результатів; відповідати основному для організації виду діяльності; забезпечувати своєчасність, мобільність, надійність, гнучкість контрольних операцій; бути простим, зрозумілим, економічним (ґрунтуватися на співставленні витрат на його здійснення з досягнутими результатами).

Процес здійснення контролю стосується інтересів конкретних працівників, що може спричинити зміну їх виробничої та соціальної поведінки. В кожному окремому випадку вона виявлятиметься по-різному. Певні працівники, які перебувають у сфері дії контролю, намагатимуться працювати якнайкраще, інші, щоб уникнути неприємностей, намагатимуться приховувати об'єктивну інформацію, вдаючись до її фальсифікації. Іноді контроль спричиняє стресовий стан у людей, породжує конфліктні ситуації, за яких можливі відхилення у психіці втягнутих у конфлікт людей. Тому контроль потребує вивіреного, делікатного використання з урахуванням усього спектра чинників, що впливають на його реалізацію [12, ст. 186].

Регулюючий вплив на об'єкт управління робить будь-яке прийняте і реалізоване управлінське рішення. Процес регулювання являє собою заключну стадію ухвалення управлінського рішення - акт спонукально-практичної діяльності керівника, який здійснюється за заздалегідь розробленому і свідомо обраному варіанті.

Регулювання - це вид діяльності, що являє собою вплив керівника на підлеглих таким чином, щоб вони виконували роботу для досягнення цілей організації. У цьому випадку функція регулювання пов'язана із широко використовуваним терміном „управління". Таке поняття керівництва розглядає лише одну сторону процесу управління - вплив однієї особи (керівника) на підлеглих. Інша сторона полягає в тому, що управління - це процес впливу керівника на підлеглих за допомогою різних методів регулювання, а саме вплив, який здійснюється за допомогою влади і лідерських якостей керівника. Таким чином, функція регулювання - це процес управління, який здійснюється за допомогою методів формального впливу і підсиленого (владою і лідерством) [16, ст. 432].

Ці п'ять первинних функцій управління об'єднані зв'язуючими процесами комунікації і прийняття рішення.

Прийняття рішень -- це, по суті, серія правильних рішень з кількох альтернативних можливостей, які вибирає керівник організації в цей час і в цьому місці, тобто як і що планувати, організовувати, мотивувати та контролювати. Прийняття рішень керівником становить основний зміст його діяльності.

Комунікація - це процес обміну інформацією, її змістовним значенням між двома чи більше особами. Міцність і якість стосунків між людьми - чи то друзями, чи то членами родини, чи то співробітниками - залежить в основному від того, наскільки чіткими та чесними є стосунки між ними [14, ст. 11].

2.3 Менеджер як керівник, лідер и підприємець

Менеджер -- управлінець ринкової орієнтації, який активно впроваджує ефективні ідеї господарювання, нововведення та досягнення науково-технічного прогресу, виважено враховує зміни у міжнародних відносинах, своєчасно впливає на кон'юнктуру і динаміку попиту та пропозиції, вміло перебудовує виробничо-господарську діяльність з урахуванням вимог ринку [12, ст. 13].

Керівники нижчої ланки, молодші начальники, операційні керівники - це організаційний рівень, який знаходиться безпосередньо над робітниками та іншими працівниками. Молодші начальники, майстри, контролери в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань для безперервного забезпечення інформацією про правильність виконання цих завдань. Вони відповідають за безпосереднє використання виділених їм ресурсів, таких як сировина й обладнання. Робота керівника нижчої ланки є напруженою і наповненою різнобічними діями. Вона характеризується перервами, переходами від одного завдання до іншого.

Керівники середньої ланки. Робота молодших начальників координується і контролюється керівниками середньої ланки. Характер роботи керівника середньої ланки дуже змінюється від організації до організації і навіть всередині однієї організації. Вони часто очолюють великі підрозділи або відділи в організації. Характер їх роботи значною мірою визначається змістом роботи підрозділу.

Керівники цієї ланки є буфером між керівниками вищої і нижчої ланок. Вони готують інформацію для рішень, які приймають керівники вищої ланки.

Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому. Керівники вищої ланки, які успішно діють, у великих організаціях цінуються дуже високо, і їх праця добре оплачується. Робота керівника вищої ланки не має чіткого завершення, тому вона є дуже напруженою і великою за обсягом [16, ст. 28].

Окрім менеджера - керівника, в ринковій економіці надзвичайно важливу роль відіграє ще одна ключова фігура -- підприємець. Підприємництво за своєю сутністю є основним механізмом здійснення структурних змін в економіці, забезпечення економічного зростання, формування заново створеного капіталу, забезпечення результативної інноваційної та інвестиційної діяльності тощо.

Підприємець -- людина, яка готова йти на ризик, нововведення, новаторство, зміни в організації; регулює процес створення нового; несе фінансову, моральну та соціальну відповідальність; отримує грошовий дохід та задоволення від досягнень; розвиває власну справу на засадах вкладення додаткових фінансових коштів (своїх та позичених) і залучення матеріальних цінностей.

Кардинальна відмінність між підприємцем та менеджером полягає в тому, що підприємець генерує ідею (наприклад, створення хлібопекарні), реалізовує її за власні або позичені кошти (засновує підприємство з випікання хліба, фінансує весь процес) та наймає менеджера для керівної роботи, який здійснює управління створеною підприємцем організацією. Відмінності між менеджером та підприємцем відображені у табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Відмінності між менеджером та підприємцем [12, ст. 15].

Певною мірою ролі менеджера і підприємця можуть збігатися. Підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати менеджером. А менеджер може відкрити власну справу й стати підприємцем. Але такий збіг ролей менеджера і підприємця можливий тільки тимчасово, оскільки через певний час функції працівників конкретизуються, і вони займуть відповідні позиції в організації. Тривале поєднання ролей «підприємець-менеджер» можливе тільки на невеликих підприємствах [12, ст.14].

Справжніх керівників вирізняє наявність такої специфічної властивості, як здатність підбирати для кожної конкретної ситуації найефективніший механізм впливу на підлеглих і здатність до ефективного лідирування.

Більшість людей не розрізняють поняття керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу досить різне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать типи організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особисті якості менеджера і т. ін.

Організації, що досягають успіху, відрізняються від інших тим, що мають більш динамічне та ефективне керівництво [14, ст.308].

Природу лідерства можна краще зрозуміти, якщо порівнювати її з керівництвом. Бути керівником і бути лідером в організації - це не одне і те саме. Керівник у своєму впливі на роботу підлеглих і побудові відносин з ними насамперед використовує і покладається на основу влади і джерела, що її живлять. Лідерство ж як специфічний тип відносин управління ґрунтується більше на процесі соціального впливу, а точніше на взаємодії в організації. Цей процес складний і потребує високого рівня взаємозалежності його учасників. На відміну від власного управління, лідерство припускає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відносини «керівник - підлеглий», властиві традиційному погляду на управління, заміняються відносинами «лідер - послідовник».

У менеджменті лідерство є ключовою ситуаційною змінною, визначається якостями керівника і підлеглих та ситуацією.

Лідерство - управлінські взаємовідносини між керівником і послідовниками, засновані на ефективному поєднанні різних джерел влади і спрямовані на спонукання людей до досягнення загальних цілей.

Виділяють формальне і неформальне лідерство. У випадку формального лідерства вплив на підлеглих чиниться з позицій займаної посади. Процес впливу на людей через особисті здібності, уміння та інші ресурси називають неформальним лідерством.

Ідеальним для лідерства є поєднання особистої та організаційної влади.

Проблеми, що постають перед групами людей під час досягнення ними загальних цілей, вирішують шляхом згуртування навколо одного лідера. У підприємництві цей тип лідерства є основним. Це дозволяє за рахунок концентрації влади в одних руках вирішувати складні завдання виживання [14, ст. 309].

Найхарактерніші риси ефективного лідера: бачення ситуації в цілому; здатність до комунікації; довіра співробітників; гнучкість під час прийняття рішень [14, ст. 310].

Керівник організації - людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими.

РОЗДІЛ 3. ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ УСПІШНОГО МЕНЕДЖЕРА

Матеріали досліджень і багаторічна практика показують, що ефективність діяльності підприємства лише на третину обумовлюється вкладеннями в матеріально-речові елементи виробництва. Решта залежить від людського фактора -- інтелектуального потенціалу, кваліфікаційного рівня і здібностей керівників та спеціалістів.

Деякі вимоги до менеджера містяться в законодавстві про працю, правилах внутрішнього розпорядку, кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах.

В залежності від рівня управління менеджер може виступати в кількох рангах:

- керуючий, наділений владою вести за собою підлеглих;

- лідер, який здатний вести за собою підлеглих;

- дипломат, що встановлює контакти з партнерами і владою;

- вихователь, який має високі моральні якості, здатний створити колектив;

- інноватор, який розуміє роль науки у сучасних умовах, вміє оцінити і негайно впровадити у виробництво певний винахід;

- особистість, яка має глибокі знання і здібності, рівень культури, чесність, рішучість [21, ст. 64].

Місце менеджера у процесі управління наведено на рис. 3.3.

1

Рис. 3.3. Менеджер у процесі управління [21, ст. 64].

Від менеджера будь-якого рівня вимагається:

- наявність загальних знань у галузі управління підприємством;

- компетентність у питаннях технології виробництва в тій галузі, до якої належить підприємство за видом і характером діяльності;

- оволодіння не лише навичками адміністрування, а й підприємництва, уміння володіти ситуацією на ринках, виявляти ініціативу та активно перерозподіляти ресурси підприємства в найбільш вигідних сферах застосування;

- прийняття обґрунтованих і компетентних рішень на основі узгодження з керівниками нижчого рівня і працівниками та розподіл участі кожного в їх виконанні [21, ст. 63].

У процесі управління менеджер повинен вміти виконувати такі функції:

- організація і планування діяльності колективу і своєї особистої роботи;

- розподіл завдань та інструктаж підлеглих;

- контроль за ними;

- підготовка звітів;

- перевірка і оцінка результатів роботи;

- ознайомлення з усіма новинками світу бізнесу, техніки і технології;

- висування та розгляд нових ідей і пропозицій;

- ознайомлення з поточною кореспонденцією;

- відповіді на дзвінки і прийом відвідувачів;

- проведення зборів і представництво;

- ведення переговорів;

- підвищення кваліфікації [21, ст. 64].

Людина, яка здатна до організаторської діяльності, зазвичай володіє такими здібностями:

- практичність розуму -- здатність застосувати знання, досвід життєвих ситуацій;

- товариськість -- відкритість для інших, готовність спілкуватись, потреба у контакті з людьми;

- глибина розуму -- здатність розуміти сутність явищ, бачити їх причини і наслідки, визначати головне;

- активність -- вміння діяти енергійно, настирно при вирішенні практичних завдань;

- ініціативність -- особливий творчий вияв активності;

- висунення ідей, пропозицій, діловитість;

- наполегливість -- виявлення сили волі, завзятості, уміння доводити справу до кінця;

- самовладання -- здатність контролювати свої почуття, поведінку в складних ситуаціях;

- працездатність -- терпіння, здатність вести напружену роботу, вміння тривалий час не стомлюватись;

- спостережливість -- вміння бачити, мимохідь визначити примітне, зберегти в пам'яті деталі;

- організованість -- здатність підпорядкування необхідному режиму, планувати свою діяльність, виявляти послідовність, зібраність;

- самостійність -- незалежність в рішеннях, вміння знаходити шляхи виконання завдань, брати на себе відповідальність [21, ст. 66].

- комунікативна здібність, яка знаходить свій прояв у налагодженні сприятливих взаємовідносин між працюючими, що забезпечує успішну колективну діяльність та знаходження в ній свого місця кожним учасником трудового процесу. Якщо ж комунікативні здібності індивіда співпадають із здібностями до лідерства, то це є передумовою формування успішного менеджера.

- стратегічне мислення, уміння заглянути на багато років вперед. Постійне копання лише у сьогоденні веде до втрати перспективи, помітно знецінює роботу будь-якого керівника. Вести за правильним курсом підприємство в морі сучасної економіки може керівник, який пильно дивиться вперед, вивіряючи курс на зміни зовнішнього середовища, кон'юнктури ринку, політики держави.

Серед морально-психологічних якостей, якими має володіти успішний менеджер, найбільш важливими є високі життєві ідеали, чесність і правдивість, справедливість і об'єктивність, воля і мужність, розвинуте почуття обов'язку і відповідальності, інтелігентність і толерантність тощо.

Важливою рисою для керівника є тактовність у взаємовідносинах з вищестоящими керівниками, колегами по роботі і, що особливо важливо, з підлеглими. Керівник повинен постійно демонструвати емоційну стриманість, ввічливість і безмежну терпеливість. Ні за яких обставин керівник не може адекватно відреагувати на грубощі підлеглих та інші нетактовні дії.

Оскільки службова діяльність керівника завжди має виховну спрямованість, йому повинні бути властиві певні педагогічні якості: уміння здійснювати навчання підлеглих, розвивати у них потрібні професійні навички; організовувати загальнокультурне, естетичне і фізичне виховання молодих працівників; чітко та логічно формулювати розпорядження, аргументувати свої погляди.

Успішно працюючим керівникам, як правило, притаманні, такі риси, як здоровий глузд і певна мудрість. Американський вчений Р. Акофф пише, що мудрість -- це здібність передбачати окремі наслідки здійснюваних операцій, готовність пожертвувати негайною вигодою заради великої вигоди в майбутньому. На думку вченого, мудрість завжди звернута до майбутнього, але вона відноситься до майбутнього не як ворожка, яка робить спробу тільки пророкувати його. Мудра людина намагається керувати майбутнім.

Обов'язковою рисою нинішнього керівника є його гуманізм -- розвинуте почуття справедливості, людяності, пошани до людей і їх гідності, турбота про добробут людей, постійне здійснення заходів, спрямованих на підвищення задоволеності праці усіх підлеглих.

Сучасний менеджер повинен мати фундаментальні знання з макро- і мікроекономіки, наукового менеджменту, теорії розпорядництва і лідерства, соціології, психології та права, інформаційної технології і комп'ютерної техніки.

Добра теоретична підготовка і досвід практичної роботи є передумовою того, щоб менеджер володів:

- мистецтвом керівництва, навичками роботи з людьми;

- політичною культурою;

- комплексним системним підходом до роботи;

- здібністю генерувати ідеї, трансформувати їх у практичній дії;

- творчою уявою, сучасним економічним мисленням;

- комп'ютерною грамотністю;

- правильним стилем життя роботи, культурою спілкування;

- іноземними мовами, насамперед англійською.

У процесі професійної діяльності і постійного самовдосконалення менеджер розвиває управлінські уміння. Ефективний менеджер повинен вміти:

- мислити масштабно, вирішувати стратегічні проблеми;

- діагнозувати організаційну систему, інтерпретувати ситуацію і робити правильні висновки;

- оперативно приймати і реалізовувати нестандартні рішення;

- спрацьовуватися з людьми і мотивувати їх до високопродуктивної праці, вести за собою очолюваний колектив;

- раціонально організовувати свою працю і працю підлеглих, забезпечувати високу трудову дисципліну;

- об'єктивно підбирати, оцінювати, розставляти кадри;

- забезпечувати самоорганізацію трудового колективу, створювати сприятливий психологічний мікроклімат;

- орієнтуватися в людях, розуміти їх характери, здібності і психологічний стан;

- встановлювати ділові відносини з іншими керівниками;

- володіти собою в будь-якій ситуації;

- вміти вести розмову, бути красномовним, виразно, переконливо, аргументовано проводити переговори, мати почуття гумору.

Перераховані основні вимоги до умінь менеджера є трансформованими знаннями, які втілюються при здійсненні конкретних управлінських операцій: правильно планувати роботу, аналізувати ситуацію, проводити нараду, видавати розпорядження та ін.

Фактори, які визначають успіх менеджерів:

- уміння і бажання створювати результати;

- бажання і здатність нести відповідальність і приймати ризикові рішення;

- готовність розпочинати процеси змін, управляти ними і використовувати в інтересах організації;

- готовність до співробітництва;

- мистецтво приймати швидкі рішення;

- здатність передбачити майбутнє;

- широкий кругозір;

- відчуття ситуації;

- здатність побачити, виділити головне;

- наполегливість;

- уміння управляти своїми думками;

- повага до інших;

- здорова гонористість.

Уміння і бажання досягти результатів є головною метою управління і саме воно допомагає:

- перетворити бажання на дію;

- почувати себе значним;

- отримати визнання оточення;

- забезпечити успіх і службове зростання;

- створити матеріальний добробут;

- виробити активну життєву позицію;

- розвитку і самовдосконаленню;

- отриманню задоволення і радісному сприйняттю життя [21, ст. 69].

У таблиці 3.2 наведений перелік здібностей, які повинен мати успішний менеджер.

Таблиця 3.2.

Перелік здібностей успішного менеджера

Потрібно пам'ятати, що не існує і не існуватиме менеджера, який би мав універсальні здібності й однаково ефективно діяв в будь-якій ситуації. Існує певний набір людських якостей, наведений вище, що становлять основу організаторських здібностей. Ці якості не залежать від виробничого досвіду працівника, тому керівником людина може стати у відносно молодому віці.

Ефективність роботи менеджера залежить від нього самого і пов'язана з умінням організувати свою діяльність і діяльність підлеглих, з його відносинами з ними [21, ст. 66].

На практиці ефективність управлінської діяльності залежить, з одного боку, від досвіду і якості менеджера, а з іншого -- від його здібностей. Відомий психолог С.Л. Рубінштейн стверджував, що в процесі реалізації якихось здібностей набуваються знання, уміння та навички. Отже, розвинуті здібності є обов'язковою рисою сучасного менеджера. Здібності -- це індивідуально-психологічні особливості індивіда, його потенціал, що є умовою успішного виконання завдань.

ВИСНОВКИ

Бізнес - це підприємницька діяльність, напрямлена на виробництво і реалізацію товарів, послуг, цінних паперів, грошей або інших видів дозволеної законом діяльності з метою отримання прибутку.

В умовах ринкової конкуренції, швидкого економічного і технологічного розвитку вирішального значення для розвитку бізнесу відіграє менеджер. Менеджером може бути як власник підприємства так і його керівник. Розрізняють керівників нижньої, середньої та вищої ланок.

Керівники нижчої ланки в основному здійснюють контроль за виконанням виробничих завдань для безперервного забезпечення інформацією про правильність виконання цих завдань. Вони відповідають за безпосереднє використання виділених їм ресурсів, таких як сировина й обладнання.

Керівники середньої ланки є буфером між керівниками вищої і нижчої ланок. Вони готують інформацію для рішень, які приймають керівники вищої ланки.

Керівники вищої ланки відповідають за прийняття найважливіших рішень для організації в цілому.

В ринковій економіці надзвичайно важливу роль в управлінні підприємством відіграє підприємець, який започаткував нове підприємство, може його очолити, тобто стати керівником. Він безперервно шукає нові способи дій, які, за задумом, спроможні призвести до успіху. Він удосконалює якісні характеристики продукції, що виробляється, впроваджує прогресивні технології та усе нове, що є у практиці вітчизняного та зарубіжного бізнесу, замислюється над питаннями розміщення web-сайту фірми як рекламного майданчика у мережі Інтернет для розширення клієнтури та просування послуг на зовнішніх ринках. Підприємець ретельно формує маркетингову політику, встановлює договірні ціни відповідно до вимог економічної ситуації, співвідношення між попитом і пропозицією.

Справжніх керівників вирізняє наявність такої специфічної властивості, як здатність підбирати для кожної конкретної ситуації найефективніший механізм впливу на підлеглих і здатність до ефективного лідирування.

Успішний керівник організації - людина, яка одночасно є лідером і ефективно керує своїми підлеглими. Загальні вимоги до керівника (менеджера) містяться в законодавстві про працю, правилах внутрішнього розпорядку та інших документах, а спеціальні вимоги викладені в кваліфікаційних довідниках, службових інструкціях та деяких інших нормативних актах.

Сучасному менеджеру мусить бути притаманна широка гама ділових якостей: висока ерудиція і професійна компетентність, схильність до лідерства в колективі, підприємництва і здатність ефективно діяти в умовах економічного ризику, практичний розум і здоровий глузд, комунікабельність, заповзятливість, ініціативність і енергійність, вимогливість і дисциплінованість, висока працездатність, воля, цілеспрямованість тощо. Діловитість насамперед проявляється у здатності знаходити (в рамках компетентності наданих повноважень і наявних засобів) оптимальний підхід до ситуацій, що виникають і самим коротким шляхом досягають мети.

У керівника мусять бути розвинуті організаційні здібності, вміння згуртувати колектив, мотивувати його на виконання прийнятих рішень, досягнення поставлених цілей. Також менеджер повинен володіти соціально-психологічними якостями: упевненість у собі, уміння керувати своєю поведінкою і емоціями у стресових ситуаціях, толерантність, переконливість, інтелектуальність, працездатність, самостійність, тактовність у взаємовідносинах з вищестоящими керівниками, колегами по роботі і підлеглими, уміння здійснювати навчання і виховання підлеглих.

Потрібно пам'ятати, що не існує менеджера, який би мав універсальні здібності й однаково ефективно діяв в будь-якій ситуації. Існує певний набір людських якостей, наведений вище, що становлять основу організаторських здібностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Господарський Кодекс України від 16.01.2003, № 436-IV

2. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991, № 887-XII

3. Баєва О.В., Ковальська Н.І. “Практичні аспекти менеджменту” - К.: МАУП, 2006. - Ч. 1 - 172 с.

4. Баєва О.В., Новальська Н.І., Згалат-Лозинська Л.О. “Основи менеджменту: практикум: Навч. посіб., 2 ч.” - К.: Центр учбової літератури, 2007 -- 524 с..

5. Виноградська А.М. “Основи підприємництва: Навчальний посібник, 2-е видання”. - К.: Кондор, 2005. - 544 с.

6. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Ісканова О.М. “Організація праці менеджера” - К.: Кондор. - 2003. - 414 с.

7. Галенко В.П., Рахманов А.И., Страхова О.А. “Менеджмент. 2-е изд.”-- СПб.: Питер, 2003. -- 224 с: ил. -- (Серия «Учебник для вузов»).

8. Гірняк О.М., Ладновський П.П. “Менеджмент” - Львов: “Магнолія 2006”, 2007, - 352 с.

9. Кабушкин Н.И. “Основы менеджмента: учебное пособие” - 5-е изд., стереотип. - М.: Новое знание, 2002. - 336 с.

10. Коростелев В.А. «Роль консалтинга в управлении бизнесом: Учеб. Пособие». - К.: МАУП, 2004. - 252 с.

11. Кредисов А.І., Панченко С.Т., Кредисов В.А. “Менеджмент для керівників” - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1999 - 556 с.

12. Кузьмін О.Є., Мельник О.Г. “Основи менеджменту: Підручник.”-- К.: «Академ-видав», 2003. -- 416 с. (Альма-матер).

13. Мескен М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. “Основи менеджмента” - М.: “Дело”, - 1992. - 702 с.

14. Новиков Б.В., Синіок Г.Ф., Круш П.В. “Основи адміністративного менеджменту” : Навч. посіб. - К.: “Центр навчальної літератури”, - 2004.- 560 с.

15. Осовська Г.В., Копитова І.В. “Основи менеджменту. Практикум: Навчальний посібник.” - К.: Кондор, 2005.- 581 с.

16. Осовська Г.В., Осовський О.А. “Основи менеджменту: Підручник. Видання 3-є, перероблене і доповнене.” - К.: «Кондор», 2006. - 664 с.

17. Робінс, Стефан П., Де Ченцо, Девид А., “Основи менеджменту” - К.: Видавництво Соломіє Павличко “Основи”, - 2002. - 671 с.

18. Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. «Современный менеджмент (в схемах): Опорный конспект лекций». -- 3-е изд., стереотип. -- К.: МАУП, 2003. -- 152 с ил. -- Библиогр.: с. 147-148.

19. Сладкевич В.П., Чернявский А.Д. «Сучасний менеджмент організацій». - К.: МАУП, 2007. - 488 с.

20. Федоренко В.Г., Денисенко М.П., Руженський М.М. «Підприємництво». - К.: МАУП, 2005. - 280 с.

21. Федулова Л.І., Федоренко В.Г., Гриньов В.Ф. “Бізнес-менеджмент” - К.: МАУП, 2007, - 632 с.

22. Хміль Ф.І. "Основи менеджменту: Підручник". -- К.: Академвидав, 2005. -- 608 с. (Альма-матер)

23. Хомяков В.І. “Менеджмент підприємств” - 2-ге вид., перероб.і доп.- К.: Кондор, 2005. - 434 с.

24. Хроленко А.Т. «Самоменеджмент: для тех, кому от 16 до 20». -- М.: Экономика. 1996. - 208 с.

25. Швальбе Б., Швальбе X. «Личность, карьера, успех». -- М.: АО Издат. группа "Прогресс-Интер" 1993. - 234 с.

26. Щекин Г.В. «Как эффективно управлять людьми: психология кадрового менеджмента». - К.: МАУП, 1999 - 156 с.

27. Щекин Г.В. «Организация и психология управления персоналом». - К.: МАУП, 2002. - 276 с.

28. Щекин Г.В. «Теория и практика управления персоналом» - К.: МАУП, 2003. - 280 с.

29. Щекин Г.В. «Управление бизнесом: Экспресс-курс для деловых людей». -- К.: МАУП, 2004. -- 232 с.

30. Эддоус М., Стэнсфилд Р. «Методы принятия решений». - М.: ЮНИТИ, 1997. - 362 с.