Центральная Научная Библиотека  
Главная
 
Новости
 
Разделы
 
Работы
 
Контакты
 
E-mail
 
  Главная    

 

  Поиск:  

Меню 

· Главная
· Биржевое дело
· Военное дело и   гражданская оборона
· Геодезия
· Естествознание
· Искусство и культура
· Краеведение и   этнография
· Культурология
· Международное   публичное право
· Менеджмент и трудовые   отношения
· Оккультизм и уфология
· Религия и мифология
· Теория государства и   права
· Транспорт
· Экономика и   экономическая теория
· Военная кафедра
· Авиация и космонавтика
· Административное право
· Арбитражный процесс
· Архитектура
· Астрономия
· Банковское дело
· Безопасность   жизнедеятельности
· Биржевое дело
· Ботаника и сельское   хозяйство
· Бухгалтерский учет и   аудит
· Валютные отношения
· Ветеринария




Методи прийняття рішень в управлінні ризиками

Методи прийняття рішень в управлінні ризиками

64

Курсова робота

на тему:

«Методи прийняття рішень в управлінні ризиками»

Одеса, 2010 рік.

Вступ

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою відносно нове самостійний напрям фінансового менеджменту і є одним з найбільш важливих управлінських процесів у його системі. Наукові дослідження з проблем управління фінансовими ризиками підприємства охоплюють в даний час широкий спектр питань - від оцінки та способів нейтралізації ризику окремих його фінансових операцій до фінансової діяльності в цілому. Багато дослідників за розробку окремих проблем управління фінансовими ризиками удостоєні Нобелівської премії.

Фінансові ризики можуть серйозно впливати на багато аспектів фінансової діяльності підприємства, однак найбільш значуще їх вплив проявляється у двох напрямках. По-перше, рівень прийнятого ризику надає визначальну дію на формування рівня прибутковості фінансових операцій підприємства - ці два показники перебувають у тісному взаємозв'язку і являють собою єдину систему «прибутковість-ризик». По-друге, фінансові ризики є основною формою генерування прямої загрози банкрутства підприємства, так як фінансові втрати, пов'язані з цим ризиком, є найбільш відчутними. Тому, практично всі фінансові рішення, спрямовані на формування прибутку підприємства, підвищення його ринкової вартості та забезпечення фінансової безпеки, вимагають від фінансових менеджерів володіння технологією вироблення, прийняття і реалізації ризикових рішень.

Мета даної курсової роботи - вивчити систему сучасних методів управління фінансовими ризиками, адекватних ринковій економіці; сприяти сприйняттю ними нової фінансової філософії та фінансової культури цього виду управлінської діяльності; допомогти виробити логіку прийняття ризикових рішень, що забезпечують їх динамізм і варіативність; ознайомити з сучасними фінансовими технологіями та інструментами, використовуваними у вітчизняній і зарубіжній практиці ризик-менеджменту.

У роботі розглядається основне коло питань управління фінансовими ризиками підприємства в сучасних умовах. У ній викладено теоретичний базис ризик-менеджменту; сформульовані сутність, мета і функції управління фінансовими ризиками підприємства; розглянуті його методологічні системи та методичний інструментарій. Ця курсова робота ознайомить із сучасними методами дослідження систематичних і не систематичних фінансових ризиків підприємства, механізмами їх нейтралізації, особливостями управління цими ризиками в операційній і інвестиційної діяльності.

1. Характеристика ризику як об'єкта фінансового управління

Накопичений в процесі еволюції економічної думки теоретичний арсенал дозволяє досить різносторонні охарактеризувати природу підприємницького ризику в цілому і фінансового ризику зокрема. Разом з тим, на сучасному етапі в трактуванні категорії ризику окремими дослідниками є багато супереч; ряд цих трактувань носять обмежений характер; у багатьох випадках «ризик» ототожнюється з поняттям «умови ризику». У зв'язку з цим доцільно комплексно розглянути основні сутнісні характеристики і особливості фінансового ризику у світлі вже накопиченого теоретичного арсеналу і сформулювати на цій основі більш повне його визначення.

Фінансовий ризик підприємства відображають наступні основні характеристики:

1. Економічна природа. Фінансовий ризик проявляється у сфері економічної діяльності підприємства, прямо пов'язаний з формуванням його доходів і характеризується можливими економічними його втратами в процесі здійснення фінансової діяльності перерахованих економічних форм свого прояву фінансовий ризик характеризується як категорія економічна, що займає певне місце в системі економічних категорій, пов'язаних із здійсненням господарського процесу.

2. Об'єктивність прояви. Фінансовий ризик є об'єктивним явищем у функціонуванні будь-якого підприємства, він супроводжує практично всі види фінансових операцій і всі напрямки його фінансової діяльності. Ризик властивий кожному фінансовому рішенням, пов'язаному з очікуванням доходів, незалежно від того розуміє цю ситуацію фінансовий менеджер чи ні. Хоча прийняття ризикового фінансового рішення і носить суб'єктивний характер, об'єктивна природа прояви ризику залишається незмінною. Це визначає усвідомлене ставлення до ризику в процесі здійснення фінансової діяльності.

3. Дія в умовах вибору. Це одна з найбільш істотних характеристик фінансового ризику, яка часто випускається чи невірно трактується багатьма дослідниками. Така дія робиться фінансовим менеджером в умовах ризикової ситуації або ситуації невизначеності тільки при наявності варіантів цього вибору. У цій своїй характеристиці фінансовий ризик виявляється як на стадії вибору (прийняття) рішення, так і на стадії його реалізації. Як дію в умовах вибору фінансовий ризик є способом практичного вирішення протиріч у розвитку можливих умов провадження майбутньої фінансової діяльності. Іншими словами, фінансовий ризик це не відображення ризикової ситуації (умов ризику або невизначеності), а конкретна дія суб'єкта, що приймає рішення, спрямоване на практичний вихід з цієї ситуації в умовах неминучого вибору.

4. Альтернативність вибору. Фінансовий ризик передбачає необхідність вибору альтернативи дій фінансового менеджера. За будь-яких видах ситуації ризику або невизначеності існує, щонайменше, дві альтернативи цього вибору - прийняти на себе фінансовий ризик або відмовитися від нього. У реальній практиці таких альтернатив набагато більше і в залежності від конкретного змісту умов ризику або невизначеності ці альтернативи характеризуються різним ступенем складненості і методами вибору. В одних випадках вибір альтернативних дій здійснюється на основі минулого досвіду, в інших - на моделюванні ситуацій розвитку подій у майбутньому, в третіх - просто на інтуїції фінансової системи менеджера, що приймає рішення. Там де немає альтернативи вибору, немає і самого поняття фінансового ризику.

5. Цілеспрямована дія. Фінансовий ризик завжди розглядається по відношенню до конкретної мети, на досягнення якої він спрямований. Як правило, такою метою є отримання певної суми доходу в результаті здійснення окремої фінансової операції або фінансової діяльності в цілому. У цьому відношенні фінансовий ризик розглядається як можливість не досягнення мети того чи іншого управлінського рішення з метою подолання об'єктивно існуючої невизначеності умов здійснення майбутньої фінансової діяльності. Саме можливість неспівпадення отриманого фінансового результату з наміченим цільовим його показником і характеризує сутність фінансового ризику. Без такого цільового вимірювача фінансовий ризик як дія втрачає свій сенс.

6. Ймовірність досягнення мети. Наявність ймовірності відхилення від мети є атрибутом будь-якого фінансового ризику, який відображає його зміст. При цьому кількісна ідентифікація цієї ймовірності в умовах ризику істотно відрізняється від умов невизначеності. Умови ризику характеризуються як сукупність майбутніх варіантів здійснення фінансової діяльності, в котрих існує об'єктивна можливість кількісно оцінити вірогідність досягнення цільового результату. На відміну від них, умови невизначеності розглядаються як сукупність майбутніх варіантів можливостей здійснення фінансової діяльності, в яких імовірність досягнення цільового результату в кількісному вимірнику встановлена бути не може. Разом з тим, фінансовий менеджер, який приймає ризикове рішення в умовах невизначеності, впевнений, що ймовірність досягнення цільового результату існує, інакше фінансовий ризик як його дію був би позбавлений сенсу.

7. Невизначеність наслідків. Ця характеристика фінансового ризику визначається неможливістю детермінувати кількісний фінансовий результат (в першу чергу, прибутковість здійснюваних фінансових операцій) у процесі прийняття фінансових рішень. Наслідки дій фінансового менеджера, пов'язаних з фінансовим ризиком, можуть мати як позитивні, так і негативні відхилення від цільового результату. При цьому рівень результативності фінансових операцій може коливатися (по відношенню до цільового його значенню) залежно від виду та рівня ризику в досить значному діапазоні. Ця невизначеність наслідків фінансового ризику проявляється як в умовах невизначеності, так і в умовах ризику.

8. Очікувана несприятливість наслідків. Як сказано вище, наслідки фінансової ризику можуть характеризуватися як позитивними, так і негативними результатами фінансової діяльності. Однак у теорії і в господарській практиці рівень фінансового ризику оцінюється, перш за все, розмірами можливого економічного збитку. Цей економічний збиток у процесі реалізації фінансового ризику може приймати різні форми - втрату прибутку, доходу, частини або всієї суми капіталу підприємства. У фінансовій практиці цей економічний збиток завжди оцінюється в грошовому вимірі.

9. Динамічність рівня. Рівень фінансового ризику, притаманний тій чи іншій фінансової операції або визначеному виду фінансової діяльності підприємства, не є незмінним. Перш за все, він істотно варіює в часі, тобто залежить від тривалості здійснення фінансової операції. Фактор часу надає самостійне вплив на рівень фінансового ризику, проявляється в альтернативності форм вложення капіталу, можливості зростання темпів інфляції, невизначеності руху ставки позикового відсотка на фінансовому ринку і т. п. Крім того, показник рівня фінансового ризику значно варіює під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів, які знаходяться в постійній динаміці.

10. Суб'єктивність оцінки. Незважаючи на об'єктивну природу фінансового ризику як економічного явища, оцінка рівня фінансового ризику носить суб'єктивний характер. Ця суб'єктивність, тобто нерівнозначність оцінки даного об'єктивного явища різними суб'єктами здійснення цієї оцінки, визначається різним рівнем повноти та достовірності інформативною бази, кваліфікацією фінансових менеджерів, їх досвідом у сфері ризик-менеджменту та іншими факторами.

Розглянуті основні характеристики фінансового ризику дозволяють сформулювати його наступним чином:

Фінансовий ризик підприємства представляє собою результат вибору його власниками або менеджерами альтернативного фінансового рішення, спрямованого на досягнення бажаного цільового результату фінансової діяльності при ймовірності понесення економічного збитку (фінансових втрат) в силу невизначеності умов його реалізації.

1.1 Класифікація фінансових ризиків підприємства

Фінансові ризики підприємства характеризуються великим різноманіттям і з метою підготовки та реалізації ефективних управлінських рішень потребують певної класифікації. У складі основних класифікаційних ознак фінансових ризиків підприємству пропонується виділити наступні:

1. Джерело виникнення ризику.

2. Вид фінансового ризику.

3. Характеризується об'єкт оцінки ризику.

4. Сукупність досліджуваних інструментів.

5. Комплексність фінансового ризику.

6. Характер можливих фінансових наслідків ризику.

7. Характер прояву ризику в часі.

8. Рівень ймовірності реалізації ризику.

9. Рівень можливих фінансових втрат за ризиком.

10. Можливість передбачення ризику.

11. Можливість страхування ризику.

1. За джерелами виникнення виділяють наступні групи фінансових ризиків:

* Систематичний або ринковий ризик. Він характеризує ймовірність фінансових втрат, пов'язаних з несприятливими змінами кон'юнктури різних видів фінансового ринку. Цей вид ризику характерний для всіх учасників фінансової діяльності.

* Несистематичний або специфічний ризик. Він характеризує ймовірність фінансових втрат, пов'язаних з не ефективною діяльністю конкретного підприємства. Цей ризик викликається некваліфікованим фінансовим менеджментом, неефективною структурою активів і капіталу, надмірної прихильністю до ризикових (агресивних) фінансових операцій з високою нормою прибутковості, недооцінкою господарських партнерів та іншими аналогічними факторами, негативні наслідки котрих значною мірою можна запобігти за рахунок ефективного управління фінансовими ризиками.

2. Вид фінансового ризику. Цей класифікаційний ознака є основним параметром диференціації фінансових ризиків у процесі управління ними. Характеристика конкретного виду ризику одночасно дає уяву про генеруючи його фактор, що дозволяє «прив'язати» оцінку ступеня ймовірності виникнення та розміру можливих фінансових втрат по даному виду ризику до динаміки відповідного фактора. Видова різноманітність фінансових ризиків у класифікаційній їхній системі представлено в найбільш широкому діапазоні. При цьому слід відзначити, що поява нових фінансових технологій, використання нових фінансових інструментів та інші інноваційні фактори будуть відповідно породжувати і нові види фінансових ризиків.

На сучасному етапі до числа основних видів систематичних і несистематичних фінансових ризиків підприємства відносяться наступні:

* Процентний ризик. Він полягає в неочікуваному висуванні процентної ставки на фінансовому ринку (як депозитної, так і кредитної). Причиною виникнення даного виду фінансового ризику (якщо елімінувати раніше розглянуту інфляційну його складову) являється: зміна кон'юнктури фінансового ринку під впливом державного регулювання; зростання або зниження пропозиції вільних грошових ресурсів та інші фактори. Негативні фінансові наслідки цього виду ризику проявляються в емісійній діяльності підприємства (при емісії як акцій, так і облігацій), в його дивідендній політиці, в короткострокових фінансових інвестиціях і деяких інших фінансових операціях.

* Валютний ризик. Цей вид ризику властивий підприємствам, які ведуть зовнішньоекономічну діяльність (які імпортують сировину, матеріали і напівфабрикати і експортують готову продукцію). Він проявляється в недоотриманні передбачених доходів в результаті безпосереднього впливу зміни обмінного курсу іноземної валюти, що використовується під час зовнішньоекономічних операцій підприємства, на очікувані грошові потоки від цих операцій. Так, імпортуючи сировину і матеріали, підприємство програє від підвищення обмінного курсу відповідної іноземної валюти по відношенню до національної. Зниження ж цього курсу визначає фінансові втрати підприємства при експорті готової продукції.

* Ціновий ризик. Цей вид ризику полягає в можливості понесення фінансових втрат, пов'язаних з несприятливою зміною цінових індексів на активи, які обертаються на фінансовому ринку. Такими активами можуть виступати акції, похідні цінні папери, золото та інші.

* Ризик зниження фінансової стабільності (або ризик порушення рівноваги фінансового розвитку) підприємства. Цей ризик генерується недосконалістю структури капіталу (надмірної часткою використовуваних позикових коштів), що породжує незбалансованість позитивного і негативного грошових потоків підприємства по об'ємам. Природа цього ризику і форми його прояву розглядаються в процесі викладу дії механізму фінансової системи левериджу. У складі фінансових ризиків за ступенем небезпеки (генерування загрози банкрутства підприємства) цей вид ризику відіграє провідну роль.

* Ризик неплатоспроможності (або ризик незбалансованої ліквідності) підприємства. Цей ризик генерується зниженням рівня ліквідності оборотних активів, зароджує розбалансованість позитивного і негативного грошових потоків підприємства в часі. За своїми фінансовими наслідками цей вид ризику також відноситься до числа найбільш небезпечних.

* Кредитний ризик. Він має місце у фінансовій діяльності підприємства при наданні їм товарного (комерційного) або споживчого кредиту покупцям. Формою його прояву є ризик неплатежу або несвоєчасного розрахунку за відпущену підприємством в кредит готову продукцію.

* Інвестиційний ризик. Він характеризує можливість виникнення фінансових втрат у процесі здійснення інвестиційної діяльності підприємства. У відповідності з видами цієї діяльності розділяються і види інвестиційного ризику - ризик реального інвестування і ризик фінансового інвестування. Всі розглянуті види фінансових ризиків, пов'язаних із здійсненням інвестиційної діяльності, відносяться до так званих «складним ризикам», що підрозділяються у свою чергу на окремі їх підвиди. Так, наприклад, у складі ризику реального інвестування можуть бути виділені ризики невчасної підготовки інвестиційного проекту; несвоєчасного завершення проектно-конструкторських робіт; несвоєчасного закінчення будівельно-монтажних робіт; несвоєчасного відкриття фінансування щодо інвестиційного проекту; втрати інвестиційної привабливості проекту у зв'язку з можливим зниженням його ефективності і т. п. Так як всі підвиди інвестиційних ризиків пов'язані з можливою втратою капіталу підприємства, вони також включаються до групи найбільш небезпечних фінансових ризиків.

* Інноваційний фінансовий ризик. Цей вид ризику зв'язаний з впровадженням нових фінансових технологій, використанням нових фінансових інструментів і т.п.

* Депозитний ризик. Цей ризик відображає можливість неповернення депозитних вкладів (непогашення депозитних сертифікатів). Він зустрічається відносно рідко і зв'язаний з неправильною оцінкою і невдалим вибором комерційного банку для здійснення депозитних операцій підприємства. Тим не менше випадки реалізації депозитного ризику зустрічаються не тільки в нашій країні, але і в країнах з розвиненою ринковою економікою.

* Інші види ризиків. Група інших фінансових ризиків досить велика, але за ймовірністю виникнення або рівнем фінансових втрат вона не настільки значуща для підприємств, як розглянуті вище. До них належать ризики стихійних лих та інші аналогічні «форс-мажорні ризики», які можуть привести не тільки до втрати передбаченого доходу, але й частини активів підприємства (основних засобів; запасів товарно-матеріальних цінностей); ризик несвоєчасного здійснення розрахунково-касових операцій (пов'язаний з невдалим вибором обслуговуючого комерційного банку); ризик емісійний, криміногенний ризик та інші.

3. За яке характеризується об'єкту виділяють наступні групи фінансових ризиків:

* ризик окремої фінансової операції. Він характеризує в комплексі весь спектр видів фінансових ризиків, притаманних певної фінансової операції (наприклад, ризик властивий придбання конкретної акції);

* ризик різних видів фінансової діяльності (наприклад, ризик інвестиційної або кредитної діяльності підприємства);

* ризик фінансової діяльності підприємства в цілому. Комплекс різних видів ризиків, властивих фінансовій діяльності підприємства, визначається специфікою організаційно-правової форми його діяльності, структурою капіталу, складом активів, співвідношенням постійних і змінних витрат і т.п.

4. За сукупністю досліджуваних інструментів фінансові ризики підрозділяються на наступні групи:

* індивідуальний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик, властивий окремим фінансовим інструментам;

* портфельний фінансовий ризик. Він характеризує сукупний ризик, властивий комплексу одно функціональних фінансових інструментів, об'єднаних в портфель (наприклад, кредитний портфель підприємства, його інвестиційний портфель і т. п.).

5. За комплексності виділяють наступні групи ризиків:

* простий фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансової системи ризику, який не розчленовується на окремі його підвиди. Прикладом простого фінансового ризику являється ризик інфляційний;

* складний фінансовий ризик. Він характеризує вид фінансової системи ризику, який складається з комплексу розглянутих його підвидів. Прикладом складного фінансового ризику є ризик інвестиційний (наприклад, ризик інвестиційного проекту).

6. За характером фінансових наслідків всі ризики поділяються на такі групи:

* ризик, що вабить тільки економічні втрати. При цьому виді ризику фінансові наслідки можуть бути тільки негативними (втрата доходу чи капіталу);

* ризик, що вабить упущену вигоду. Він характеризує ситуацію, коли підприємство в силу сформованих об'єктивних та суб'єктивних причин не може здійснити заплановану фінансову операцію (наприклад, при зниженні кредитного рейтингу підприємство не може залучити необхідний кредит і використовувати ефективні фінансові системи левериджу);

* ризик, що вабить як економічні втрати, так і додаткові доходи. У літературі цей вид фінансового ризику часто називається «спекулятивним фінансовим ризиком», так як він зв'язується із здійсненням спекулятивних (агресивних) фінансових операцій. Проте цей термін (у такій ув'язці) представляється не зовсім точним, так як даний вид ризику притаманний не тільки спекулятивним фінансовим операціям (наприклад, ризик реалізації реального інвестиційного проекту, прибутковість якого в експлуатаційній стадії може бути нижче або вище розрахункового рівня).

7. За характером прояву у часі виділяють дві групи фінансових ризиків:

* постійний фінансовий ризик. Він характерний для всього періоду здійснення фінансової операції і пов'язаний з дією постійних факторів. Прикладом такого фінансового ризику є процентний ризик, валютний ризик і т.п.

* тимчасовий фінансовий ризик. Він характеризує ризик, що носить перманентний характер, що виникає лише на окремих етапах здійснення фінансової операції. Прикладом такого виду фінансового ризику є ризик неплатоспроможності ефективно функціонуючого підприємства.

8. За рівнем вірогідності реалізації фінансові ризики поділяються на такі групи:

* фінансовий ризик із низьким рівнем вірогідності реалізації. До таких видів відносять звичайно фінансові ризики, коефіцієнт варіації за якими не перевищує 10%;

* фінансовий ризик з середнім рівнем вірогідності реалізації. До таких видів у практиці ризик-менеджменту зазвичай відносять фінансові ризики, коефіцієнт варіації за яким знаходиться в межах 10-25%;

* фінансовий ризик з високим рівнем вірогідності реалізації. До таких видів відносять фінансові ризики, коефіцієнт варіації за якими перевищує 25%;

* фінансовий ризик, рівень вірогідності реалізації яких визначити неможливо. До цієї групи відносяться фінансові ризики, що реалізуються «в умовах невизначеності».

9. За рівнем можливих фінансових втрат ризики підрозділяються на наступні групи:

* допустимий фінансовий ризик. Він характеризує ризик,

фінансові втрати по якому не перевищують розрахункової

суми прибутку за здійснюваної фінансової операції;

* критичний фінансовий ризик. Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким не перевищують рас ¬ парному суми валового доходу за здійснюваної фінансової операції;

* катастрофічний фінансовий ризик. Він характеризує ризик, фінансові втрати за яким визначаються часткової або повної втратою власного капіталу (цей вид ризику може супроводжуватися втратою і позикового капіталу).

10. За можливості передбачення фінансові ризики підрозділяються на наступні дві групи:

* прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує ті види ризиків, які пов'язані з циклічним розвитком економіки, зміною стадій кон'юнктури фінансового ринку, передбачуваним розвитком конкуренції і т. п. передбачуваність фінансових ризиків носить відносний характер, так як прогнозування з 100% результатом виключає розглядається явище з категорії ризиків. Прикладом прогнозованих фінансових ризиків є ціновий ризик, процентний ризик і деякі інші їхні види (природно, мова йде про прогнозування ризику в короткостроковому періоді);

* не прогнозований фінансовий ризик. Він характеризує види фінансових ризиків, що відрізняються повної непередбачуваністю прояви. Прикладом таких ризиків виступають ризики форс-мажорної групи і деякі інші.

Відповідно до цього класифікаційною ознакою фінансові ризики підрозділяються також на регульовані і нерегульовані в рамках підприємства.

11. По можливості страхування фінансові ризики підрозділяються також на дві групи:

* страхується фінансовий ризик. До них належать ризики, які можуть бути передані в порядку зовнішнього страхування відповідним страховим організаціям (відповідно до номенклатури фінансових ризиків, прийнятих ними до страхування);

* не страхується фінансовий ризик. До них відносяться ті їх види, за якими відсутня пропозиція відповідних страхових продуктів на страховому ринку.

Склад ризиків цих розглянутих двох груп дуже рухливий і пов'язаний не тільки з можливістю їх прогнозування, але і з ефективністю здійснення окремих видів страхових операцій в конкретних економічних умовах при сформованих формах державного регулювання страхової діяльності.

З огляду на економічну нестабільність розвитку країни, ранню стадію життєвого циклу багатьох створених в останнє десятиліття підприємств, а відповідно і переважно агресивний менталітет їх керівників і фінансових менеджерів, можна констатувати, що вживаються ними фінансові ризики відрізняються великою різноманітністю і досить високим рівнем у порівнянні з портфелем цих ризиків у підприємств, що функціонують у країнах з розвиненою ринковою економікою.

1.2 Сутність, мета і завдання управління фінансовими ризиками підприємств

Управління ризиками підприємства являє собою специфічну сферу фінансового менеджменту, яка з початку 90-х років XX століття виділилася в особливу область знань - «ризик-менеджмент». До фахівцям, що працюють в цій сфері, пред'являються підвищені кваліфікаційні вимоги, зокрема, знання основ економіки та фінансів підприємства, математичних методів, теоретичних основ і прикладного апарату статистики, страхової справи й т. п. Основною функцією таких фахівців («ризик-менеджерів») є управління фінансовими ризиками підприємства.

Управління фінансовими ризиками підприємства являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації ризикових фінансових рішень, що забезпечують всебічну оцінку різних видів фінансових ризиків і нейтралізацію їх можливих негативних фінансових наслідків.

В умовах формування ринкових відносин проблема ефективного управління фінансовими ризиками підприємства набуває все більшої актуальності. Це управління відіграє активну роль у загальній системі фінансового менеджменту, забезпечуючи надійне досягнення цілей фінансової діяльності підприємства.

Цільова функція управління фінансовими ризиками підприємства безпосередньо пов'язана з цільовою моделлю максимізації його ринкової вартості. Ця модель відображає одну з найважливіших концептуальних ідей сучасної парадигми теорії фірми, що виражається в тому, що основною метою функціонування підприємства є максимізація добробуту його власників. Протягом останнього десятиліття ця концепція набула пріоритетного розвитку в США, Європі і Японії, її підтримує переважна частина керівників фірм і компаній в країнах з розвиненою ринковою економікою. Модель максимізації ринкової вартості підприємства як головної цільової функції його розвитку передбачає, що всі управлінські рішення в будь-якій сфері діяльності підприємства повинні бути спрямовані в першу чергу на максимально можливий приріст реальної ринкової його ціни, тобто забезпечувати безперервне зростання його вартості на ринку.

Модель, яка визначає головною метою функціонування та розвитку підприємства максимізацію його ринкової вартості (в короткому варіанті - модель «орієнтована на вартість»), характеризується наступними основними особливостями, що відрізняють її від інших цільових моделей.

* Цільова модель, орієнтована на вартість, визначає власників як головних суб'єктів у системі економічних інтересів, пов'язаних з діяльністю підприємства. Їх провідна роль визначається, з одного боку, тим, що вони інвестували в підприємство свій капітал, тобто забезпечили фінансову основу його створення та функціонування, а з іншого - тим, що вони беруть на себе основний ризик, пов'язаний з одержанням доходів. У системі економічних суб'єктів, пов'язаних з діяльністю підприємства, його власники є залишковими претендентами на його дохід. Цей дохід вони можуть отримати лише після того, як задоволені економічні вимоги всіх інших суб'єктів - найманих робітників, менеджерів, кредиторів, держави. У той час як задоволення вимог інших учасників носить щодо гарантований характер (зарплата найманого персоналу, відсотки за кредит, податкові відрахування і платежі в бюджет і позабюджетні фонди), економічні вимоги власників підприємства в силу остаточного принципу їх формування можуть залишитися незадоволеними (при збитковою роботі підприємства) або задоволеними не повністю (при низькорентабельною його діяльності).Тому власники як кінцеві претенденти на дохід у найбільшою мірою в порівнянні з іншими учасниками зацікавлені в ефективному управлінні підприємством і цей стимул полягає у збільшенні їх добробуту, відображає зростання його ринкової вартості. Такий стимул дозволяє найбільшою мірою врівноважувати показники прибутковості і ризику в процесі управління підприємством.

* Модель максимізації ринкової вартості гармонізує економічні інтереси основних суб'єктів, пов'язаних з діяльністю підприємства. Власники, піклуючись про максимальному збільшенні свого добробуту, одне тимчасово сприяють зростанню добробуту всіх інших економічних суб'єктів. Максимізація ринкової вартості підприємства досягається тільки в умовах забезпечення компромісу вимог всіх економічних суб'єктів, пов'язаних з його діяльністю. Зростання ринкової вартості підприємства, а відповідно і добробуту власників, як правило, супроводжується ріст заробітної плати та соціальних гарантій для робітників, підвищенням оплати праці та привілеїв менеджерів, збільшенням податкових виплат та інших обов'язкових платежів. Отже, такий цільовий підхід до діяльності підприємства реалізує глобальну мету розвитку суспільства в умовах ринкової економіки - досягнення економічного та соціального процвітання всіх членів суспільства на основі примноження приватної власності.

* Цільова модель максимізації ринкової вартості підприємства інтегрує основні цілі та завдання ефективного функціонування різних його служб і підрозділів.

Жодна з раніше розглянутих цільових моделей функціонування підприємства не суперечить його орієнтації на максимізацію ринкової вартості. Зростання

цієї вартості забезпечується і зростанням суми прибутку, і зниженням трансакційних (та інших видів) витрат, і збільшенням обсягів продажів, і формуванням конкурентних переваг і т. п. Орієнтація на вартість не суперечить функціональним цілям операційної діяльності, маркетингової діяльності, інноваційної діяльності, фінансової діяльності, а відповідно

і служб, які здійснюють ці види діяльності. Отже, розглянута цільова модель дозволяє не тільки гармонізувати систему приватних цілей і завдань різних функціональних служб підприємства, а й радикально змінити всю систему обґрунтування їх управлінських рішень, підпорядкувавши їх єдиному цільовим критерієм.

* Показник ринкової вартості підприємства володіє більш широким спектром і більш глибоким потенціалом росту в порівнянні з іншими цільовими показниками.

Крім зростання доходів і зниження витрат, що становлять основу максимізації (мінімізації) інших основних цільових показників функціонування підприємства, зростання його ринкової вартості може забезпечуватися зростанням його іміджу, організаційною структурою управління й організаційної культурою, реструктуризацією капіталу, синхронізацією грошових потоків різних видів, використанням ефекту синергізму та інші. Крім того, якщо розміри прибутку або економії витрат мають свої межі на кожному підприємстві, то розміри зростання його ринкової вартості таких меж практично не мають (будь-яка нова управлінська ідея може генерувати додаткове зростання ринкової вартості підприємства).

* Модель максимізації ринкової вартості гармонізує поточні та перспективні цілі розвитку підприємства. Така гармонізація досягається шляхом приведення ринкової вартості підприємства на будь-якому з етапів його розвитку до єдиної вартісної оцінки на основі її дисконтування. При цьому порівнянність оцінки може бути забезпечена на кожному з етапів не тільки по підприємству в цілому, але і з будь-якого виду грошового потоку, забезпечує зростання цієї ринкової вартості.

* Показник ринкової вартості забезпечує можливість оцінки більш віддаленої перспективи функціонування підприємства в порівнянні з іншими цільовими орієнтирами. Максимізація прибутку, мінімізація трансакційних витрат та витрат у цілому, а також деякі інші моделі багатьма економістами розглядаються як цілі відносно короткого стратегічного періоду (в межах до 3-х років). Базуються на них стратегії в багатьох випадках послаблюють довгострокові позиції підприємства й часто, в зв'язку з невикористанням нових ринкових можливостей, відмовою від інвестицій, ігноруванням капіталомістких інновацій, економією витрат на залучення висококваліфікованого персоналу і т. п., реалізовані стратегії приводять не до підвищення, а до зниження ефективності діяльності підприємства у більш віддаленій перспективі. У той же час стратегія максимізації ринкової вартості підприємства вимагає розробки довгострокових маркетингових, інноваційних, фінансових та інших стратегій, тобто спрямована на забезпечення найбільш довгострокового зростання ефективності його діяльності. Тому максимізацію ринкової вартості підприємства слід розглядати як найбільш бажаних стратегічну мету його функціонування.

* Показник ринкової вартості реалізує найбільш повну інформацію про функціонування підприємства в порівнянні з іншими оціночними показниками. Жоден інший показник оцінки результатів функціонування підприємства не інтегрує в собі таке повну інформацію, як його ринкова вартість. Він базується не тільки на інформації про численні видах доходів і витрат підприємства, які формують суму його прибутку або витрат, але і на інформації, що характеризує всі види його грошових потоків, складу основних видів його ризиків, можливі резерви більш ефективного використання його ресурсного потенціалу, ефективність загального та функціонального управління. Важливу роль у формуванні цього показника грає інформація про інвестиційну привабливість галузі, в яку входить підприємство; інвестиційної привабливості регіону країни, в якій воно розміщене; кон'юнктурі товарного та фінансового ринків; окремих напрямках економічної політики держави.

* Цільова модель максимізації ринкової вартості підприємства повністю відбиває весь спектр його фінансових відносин і основних фінансових рішень. Досліджуючи цю особливість розглянутої моделі, необхідно відзначити, що вона найбільш повно відображає характер розподільчих відносин підприємства, пов'язаних з формуванням і використанням його фінансових ресурсів.

Дана модель охоплює всі основні напрямки фінансової діяльності - інвестування, фінансування, управління активами та грошовими потоками, а відповідно, дозволяє оцінити якість всього спектру прийнятих фінансових рішень. Нарешті, ця модель у найбільш повному вигляді відображає всі основні нюанси фінансового стану підприємства. Можна констатувати, що в системі формування ринкової вартості підприємства основна роль належить фінансовим менеджерам.

* Динаміка ринкової вартості є найбільш всеосяжним критерієм ефективності використання капіталу підприємства. Кількісним виразом цього критерію виступає співвідношення ринкової вартості підприємства (або однієї його акції) до суми його чистих активів (або чистих активів у розрахунку на одну акцію). Якщо дане співвідношення має тенденцію до зростання, це свідчить про «створення вартості». Якщо ж даний показник залишається незмінним, можна констатувати, що «вартість стабілізована».І нарешті, при зниженні даного співвідношення, можна зробити висновок про те, що «вартість знищується».

Динаміка ринкової вартості підприємства формує думку інвесторів про здатність його менеджерів ефективно управляти цим процесом, а відповідно визначає мотивацію їх економічної поведінки. В підприємство, що забезпечує високі темпи зростання своєї ринкової вартості, інвестори охоче вкладають вільний капітал. І навпаки, з підприємства, ринкова вартість якого знижується, інвестори вилучають свій капітал шляхом продажу акцій або виходу з бізнесу (при будь-яких об'єктивних обмеженнях можливості виходу з бізнесу, інвестори будуть суттєво збільшувати частку поточного споживання прибутку на шкоду її капіталізації).

* Моніторинг ринкової вартості служить одним з найбільш ефективних засобів контролю інвесторів за діями менеджерів. Раніше розглянута теорія агентських відносин, складова одну з концептуальних основ сучасної парадигми фінансового менеджменту, констатує, що між власниками і менеджерами підприємства існує певний конфлікт інтересів. Якщо власники прагнуть до зростання свого добробуту, беручи на себе основну частину ризиків діяльності підприємства, то менеджери більше зацікавлені в стабілізації або зростанні свого матеріального становища (окладів, премій, привілеїв і т.п.), ніж у прийнятті ризикованих рішень, які забезпечують добробут власників. У зв'язку з цим, власники повинні нести певні моніторингові витрати, що забезпечують контроль діяльності менеджерів. Найважливішим узагальнюючим показником ефективності такого моніторингу є динаміка ринкової вартості підприємства.

Розгляд сутності й особливостей окремих моделей цільової функції підприємства показує, що найбільш прийнятною з них в умовах ринкової економіки є модель максимізації ринкової вартості підприємства.

Враховуючи, що найбільшу роль у реалізації цієї моделі відіграють фінансові служби підприємства, вона може бути прийнята в якості головної мети управління фінансовою діяльністю і сформульована таким чином: головною метою фінансового менеджменту є максимізація добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періоді, забезпечується шляхом максимізації його ринкової вартості.

У системі загальної мети фінансового менеджменту мета управління фінансовими ризиками підприємства носить більш вузький характер. Це пов'язано з особливістю даного функціонального управління підприємством, яке спрямоване на захист його фінансових інтересів від можливих загроз зовнішнього і внутрішнього характеру. З урахуванням I цієї особливості головною метою управління фінансовими ризиками є забезпечення фінансової безпеки підприємства в процесі його розвитку і запобігання можливого зниження його ринкової вартості. У процесі реалізації своєї головної мети управління фінансовими ризиками підприємства спрямовано на вирішення наступних основних завдань:

1. Виявлення сфер підвищеного ризику фінансової діяльності підприємства, що генерують загрозу його фінансової безпеки. Це завдання реалізується шляхом ідентифікації окремих видів ризиків, притаманних різних фінансових операцій підприємства, визначення рівня концентрації фінансових ризиків у розрізі окремих напрямків його фінансової діяльності, постійного моніторингу факторів зовнішнього фінансового середовища, генеруючи загрозу можливого не досягнення цілей його фінансової стратегії.

2. Всебічна об'єктивна оцінка ймовірності настання окремих ризикових подій і пов'язаних з ними можливих фінансових втрат. Реалізація цього завдання забезпечується створенням необхідної достовірності інформаційної бази здійснення такої оцінки; вибором сучасних методів і засобів оцінки ймовірності настання окремих ризикових подій, найбільшою ступеня кореспондуючих зі специфікою розглянутих фінансових ризиків; визначенням розміру прямого і непрямого фінансового збитку, що наноситься підприємству при можливому настанні ризикового події.

3. Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику по відношенню до передбачена рівнем прибутковості фінансових операцій. Якщо рівень прибутковості окремих фінансових операцій чи напрямків фінансової діяльності визначено заздалегідь, то в процесі управління фінансовими ризиками слід оцінити відповідність їх рівнів передбачається рівнем прибутковості (за шкалою «ризик-прибутковість») і вжити заходів до можливої мінімізації рівня фінансових ризиків. Така мінімізація забезпечується розподілом фінансових ризиків серед партнерів по фінансовій операції, диверсифікацією інвестиційного портфеля, всебічної оцінкою потенційних дебіторів і диверсифікацією портфеля дебіторської заборгованості і т.п.

4. Забезпечення мінімізації можливих фінансових втрат підприємства при настанні ризикового події. У процесі реалізації цього завдання розробляється комплекс превентивних заходів щодо запобігання можливого порушення фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, скорочення обсягів його операційної або фінансової діяльності, в систему цих заходів входять хеджування окремих фінансових операцій, формування внутрішніх резервних грошових фондів, зовнішнє страхування фінансових ризиків.

Всі розглянуті задачі управління фінансовими ризиками підприємства найтіснішим чином взаємопов'язано і вирішуються в єдиному комплексі.

Управління фінансовими ризиками підприємства ґрунтується на певних принципах, основними з яких є:

1. Осознанность прийняття ризиків. Фінансовий менеджер повинен свідомо йти на ризик, якщо він сподівається отримати відповідний дохід від здійснення фінансової операції. Природно, за окремими операціями після оцінки рівня ризику можна прийняти тактику «уникнення ризику», проте повністю виключити ризик з фінансової діяльності підприємства неможливо, так як фінансовий ризик - об'єктивне явище, притаманне більшості господарських операцій, усвідомленість прийняття тих чи інших видів фінансових ризиків є найважливішою умовою нейтралізації їх негативних наслідків у процесі управління ними.

2. Управління прийнятими ризиками. До складу портфеля фінансових ризиків повинні включитися переважно ті з них, які піддаються нейтралізації в процесі управління незалежно від їх об'єктивної або суб'єктивної природи. Тільки за такими видами ризиків фінансовий менеджер може використати весь арсенал внутрішніх механізмів їх нейтралізації, тобто проявити мистецтво управління ними. Ризики некеровані, наприклад, ризики форс-мажорної групи, можна тільки передати зовнішньому страховику.

3. Незалежність управління окремими ризиками. Один з найважливіших постулатів теорії ризик-менеджменту свідчить, що ризики незалежні один від одного і фінансові втрати по одному з ризиків портфеля не обов'язково збільшують ймовірність настання ризикового випадку по іншим фінансовим ризикам. Іншими словами, фінансові втрати по різним видам ризиків незалежні один від одного і в процесі управління ними повинні нейтралізуватися індивідуально.

4. Економічна раціональність управління. Цей принцип припускає, що управління фінансовими ризиками підприємства базується на раціональному економічній поведінці. Стосовно до даного аспекту управління раціональну економічну поведінку суб'єкта, що приймає рішення, полягає в тому, що з усіх альтернативних управлінських рішень вибирається таке, яке забезпечує найбільшу ефективність і фінансову безпеку.

5. Звіт фінансової філософії підприємства. Ця філософія відображає фінансовий менталітет засновників та головних менеджерів підприємства щодо їх ризикових уподобань. Варіантами таких ризикових переваг, що відображаються фінансової філософією підприємства, є: не розташування до ризику (уникнення ризику навіть незважаючи на справедливе відшкодування зростання його рівня відповідним додатковим рівнем доходу); нейтральність до ризику (готовність приймати на себе ризик тільки в тому випадку, якщо він буде справедливо компенсований додатковим рівнем доходу); прихильність до ризику (схильність йти на ризик навіть у тих випадках, коли він недостатньо справедливо компенсований додатковим рівнем доходу).

6. Облік фінансової політики по окремим аспектам фінансової діяльності. Система управління фінансовими ризиками по окремим фінансовим операціям повинна базуватися на критеріях обраної фінансової політики за окремими напрямками фінансової діяльності, сформованої в процесі розробки загальної фінансової політики - агресивна, помірна або консервативна - включають як обов'язковий елемент рівень допустимого ризику при здійсненні окремих фінансових операцій чи конкретного напрямку фінансової діяльності. Урахуванням цього рівня забезпечується зв'язок управління фінансовими ризиками з реалізацією цілей фінансової стратегії підприємства в цілому.

7. Сопоставимість рівня прийнятих ризиків з рівнем прибутковості фінансових операцій. Цей принцип є основоположним у теорії ризик-менеджменту. Він полягає в тому, що підприємство має брати в процесі здійснення фінансової діяльності лише ті види фінансових ризиків, рівень яких не перевищує відповідного рівня доходності за шкалою «прибутковість-ризик». Будь-який вид ризику, по якому рівень ризику вище рівня очікуваної прибутковості (з включеної в неї премією за ризик) повинен бути підприємством відхилений (або, відповідно, повинні бути переглянуті розміри премії за даний ризик).

8. Порівнянність рівня прийнятих ризиків з фінансовими можливостями підприємства. Очікуваний розмір фінансових втрат підприємства, відповідний тому або іншого рівня фінансового ризику, повинен відповідати тій частці капіталу, яка забезпечує внутрішнє страхування ризиків. В іншому варіанті наступ ризикового випадку спричинить за собою втрату певної частини активів, які забезпечують операційну або інвестиційну діяльність підприємства, тобто знизить його потенціал формування прибутку і темпи майбутнього розвитку. Розмір ризикового капіталу, що включає і відповідні внутрішні страхові фонди, повинен бути визначений підприємством заздалегідь і служити кордоном прийняття тих видів фінансових ризиків, які не можуть бути передані партнеру по операції чи зовнішньому страховику. Якщо прийняття ряду фінансових ризиків непорівнянне з фінансовими можливостями підприємства по нейтралізації їх негативних наслідків, але диктується цілями стратегії та спрямованості фінансової діяльності, то включення їх у портфель прийнятих ризиків припустиме лише в тому випадку, якщо можлива часткова або повна їх передача партнерам по фінансовій операції чи зовнішньому страховику.

9. Облік тимчасового фактора в управлінні ризиками. Чим довше період здійснення фінансової операції, тим більш широкий діапазон супутніх їй ризиків, тим менше можливостей забезпечити нейтралізацію їх негативних фінансових наслідків за критерієм економічності управління ризиками. При необхідності здійснення таких фінансових операцій підприємство повинно забезпечити отримання необхідного додаткового рівня доходності по ній не тільки за рахунок премії за ризик, але і премії за ліквідність (так як період здійснення фінансової операції являє собою період «замороженої ліквідності» вкладеного в неї капіталу).Тільки в цьому випадку у підприємства буде сформований необхідний фінансовий потенціал для централізації негативних фінансових наслідків за такою операцією при можливому настанні ризикового випадку.

10. Економічність управління ризиками. Основу управління фінансовими ризиками становить нейтралізація їх негативних фінансових наслідків для діяльності підприємства при можливому настанні ризикового випадку. Разом з тим, витрати підприємства по нейтралізації відповідного фінансового ризику не повинні перевищувати суми можливих фінансових втрат по ньому навіть при найвищим ступенем ймовірності настання ризикового випадку. Критерій економічності управління ризиками повинен дотримуватися при здійсненні як внутрішнього, так і зовнішнього страхування фінансових ризиків.

Управління фінансовими ризиками реалізує свою головну мету і основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві основні групи, обумовлені комплексним змістом ризик-менеджменту:

1) функції управління фінансовими ризиками підприємства як управляючої системи (склад цих функцій у цілому характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча і повинен враховувати його специфіку);

2) функції управління фінансовими ризиками як спеціальної області управління підприємством (склад цих функцій визначається конкретним об'єктом даної функціональної системи управління).

Розглянемо зміст основних функцій управління фінансовими ризиками підприємства в розрізі окремих груп.

У групі функцій управління фінансовими ризиками підприємства як управляючої системи основними є:

1. Формування ефективних інформаційних систем, що забезпечують обґрунтування альтернативних варіантів управлінських рішень. У процесі реалізації цієї функції повинні бути визначені обсяги і зміст формаційних потреб системи управління фінансовими ризиками; сформовані зовнішні і внутрішні джерела інформації, що задовольняють ці потреби; організований постійний моніторинг фінансового стану підприємства і кон'юнктури фінансового ринку.

2. Здійснення ризик-аналізу різних аспектів фінансової діяльності підприємства. У процесі реалізації цієї функції проводяться експрес- і поглиблений ризик-аналіз окремих фінансових операцій, фінансових угод окремих дочірніх підприємств і внутрішніх «цент ¬ рів відповідальності», фінансової діяльності підприємства в цілому і в розрізі окремих її напрямів.

3. Здійснення ризик-планування фінансової діяльності підприємства за основними її напрямками. Реалізація цієї функції управління фінансовими ризиками пов'язана з розробкою системи планів і оперативних бюджетів по основних напрямках захисту підприємства від можливих фінансових загроз зовнішнього і внутрішнього характеру, що забезпечують нейтралізацію ідентифікованих фінансових ризиків. Основою такого планування є розроблена стратегія фінансового ризик-менеджменту, що вимагає конкретизації на кожному етапі його розвитку.

4. Здійснення ефективного контролю реалізації прийнятих ризикових рішень. Реалізація цієї функції управління фінансовими ризиками пов'язана зі створенням відповідних систем внутрішнього контролю на підприємстві, поділом контрольних обов'язків окремих служб і ризик-менеджерів, визначенням системи контрольованих показників і контрольних періодів, оперативним реагуванням на результати здійснюваного контролю.

1.3 Системи забезпечення управління фінансовими ризиками підприємств

Ефективність кожної керуючої системи в значній мірі залежить від її інформаційного забезпечення. В умовах ринкової економіки відома формула «час - гроші» доповнюється аналогічної формулою: «інформація - гроші». Стосовно до фінансового ризик-менеджменту вона набуває пряме значення, так як від якості використовуваної інформації при прийнятті управлінських рішень в значній мірі залежать рівень прибутку, ринкова вартість підприємства, альтернативність вибору інвестиційних проектів і фінансових інструментів інвестування та інші показники, формують рівень добробуту власників підприємства і темпи його економічного розвитку. Чим більший розмір капіталу використовується підприємством, чим більш диверсифікована його господарська діяльність, тим вище стає роль якісної інформації, необхідно для прийняття фінансових рішень у сфері управління фінансовими ризиками.






Информация 







© Центральная Научная Библиотека