Видатні постаті французького та німецького менеджменту
Видатні постаті французького та німецького менеджменту
Дюпін Шарль
Шарль Дюпін (1784-1873) - французький інженер, який створив власні навчальні плани і протягом 12 років за ними провадив навчання з геометрії, механіки, прикладних мистецтв. Крім того, в програму навчання входили питання добробуту, освіти, етики робітників, прогресу вітчизняної промисловості. Ш. Дюпін не був розробником нових принципів менеджменту, його внесок - організація курсу індустріальної освіти як основних засад навчання менеджменту.
Він зазначав, що робітників необхідно як навчати геометрії та механіки, так і давати спеціальні знання щодо шляхів економії їхніх зусиль. Для людини, яка управляє іншими, ручна праця має другорядне значення. Її високий стан досягається завдяки інтелектуальним здібностям і знанням, які дають змогу розвинути ці здібності.
Ш. Дюпін визнавав роль чітких та коротких інструкцій робітникам, наголошував на необхідності створення бажаного рівня праці із найменшими витратами енергії робітника. Він визначив потребу у вивченні кожної галузі промисловості з метою пошуку та використання кращої індустріальної практики. Намагався знайти компроміс між робітниками та менеджментом щодо проблем впровадження механізації на підприємствах, закликаючи знайти позитив у цьому процесі як для себе особисто, так і для суспільства в цілому.
Ш. Дюпін писав, що той, хто удосконалює машини, намагається дати їм переваги перед робітниками, вдосконалює і робітників, дає їм шанс примусити машину служити їх добробуту замість того, щоб страждати від змагання з нею.
Сей Жан-Батіст
Жан-Батіст Сей (1767-1832) - французький економіст, популяризатор ідей А. Сміта.
Народився в сім'ї ліонського купця. Освіту здобув у Великобританії. Був службовцем у конторі страхового товариства у Парижі. Брав участь у Великій французькій революції до приходу влади якобінців. У 1794-1799 рр.- головний редактор паризького журналу "Decade philosophique, literaire et politique", в 1799 р. - чиновник департаменту фінансів. У 1803 р. опублікував свою головну працю "Трактат політичної економії". З 1805 по 1813 р. здійснював підприємницьку діяльність. У 1817 р. побачив світ "Катехізис політекономії" - короткий виклад "Трактату політичної економії". З 1819 р. - професор політичної економії Паризького університету та інших навчальних закладів Франції. У період 1828-1830 рр. написав шеститомний "Курс політичної економії". В останні роки життя очолював спеціально створену для нього кафедру політичної економії в Колеж де Франс, став засновником власної школи економічної думки.
У працях Ж.-Б. Сея політична економія поділена на три самостійні частини: 1) виробництво багатства; 2) його розподіл; 3) споживання вироблених благ. Він наголошував, що предметом вивчення політичної економії є передусім проблематика матеріального добробуту суспільства, а джерело багатства вбачав у виробничому потенціалі нації. "Курс політичної економії" Сея починається з аналізу виробництва, яке, на його думку, є натуральним процесом впливу людини на природу, в результаті якого створюється багатство. Багатством вчений називав вартість або "цінність" товарів і тому ототожнював товарну форму багатства з сумою корисних речей. Змішуючи вартість зі споживчою вартістю, він, як і його вчитель А. Сміт, вважав, що будь-який товар має дві властивості: мінову вартість і споживчу вартість. Акцентував увагу на взаємозв'язку корисності та цінності предметів (товарів), зазначаючи, що цінність є мірилом їх корисності, отже, допускав можливість вимірювання вартості не лише кількістю затраченої праці, а й ступенем корисності продукту праці.
Водночас набагато більшого значення у створенні вартості товару Сей надавав запропонованій ним теорії трьох факторів виробництва, з якою нерозривно пов'язана його теорія розподілу. Праця, земля, капітал, на його думку, беручи участь у процесі виробництва, надають послугу щодо створення вартості. Триєдина формула, що випливає з теорії трьох факторів Сея, відповідно до якої фактор праці забезпечує заробітну плату як дохід робітників, фактор капіталу - прибуток як дохід капіталістів, а фактор землі - ренту як дохід землевласників, за своєю сутністю є своєрідною інтерпретацією поглядів А Сміта і хибною у науковому сенсі.
Ж.-Б. Сей зазначав, що робітники не можуть претендувати на весь продукт праці через те, що у виробництві вони беруть участь не одні. Їхній дохід має бути обмежений заробітною платою. Він намагався довести, що низька заробітна плата вигідна всім - і робітникам, і суспільству. Прибуток розглядав як підприємницький дохід і відсоток. Якщо відсоток - це оплата послуг капіталу, то підприємницький дохід визначається як винагорода за ризик, талант, висококваліфіковану працю (фактично трактується як своєрідна заробітна плата підприємця). Відмінність між підприємцем і робітником зводив до лише до рівня заробітної плати: більший дохід підприємця пояснював вищим рівнем його відповідальності, складнішою діяльністю щодо управління виробництвом. З оптимізмом дивися у майбутнє, стверджуючи, що зі зростанням капіталів становище "нижчих класів" поліпшиться, вони дедалі більшою мірою поповнюватимуть "вищі класи". Рух до "світлого" майбутнього, за Сеєм, забезпечується гармонійністю та безкризовим економічним зростанням суспільства. Вчений зробив спробу пояснити це положення теорією ринків, відомою в економічній літературі як закон Сея.
Файоль Анрі
Анрі Файоль (1841-1925) - відомий французький дослідник і фахівець у галузі менеджменту, засновник так званої класичної, чи адміністративної, школи менеджменту.
Народився у м. Константинополі 29 липня 1841 р. Після закінчення ліцею і Національної вищої школи гірничої справи в м.Сент-Етьен з 1860 р. по 1918 р. працював у гірничодобувній і металургійній компанії "Комментрі-Фуршамболь-Деказвіль" ("Комамболь"). Будучи керівником середнього рівня, набув певної відомості завдяки публікаціям результатів досліджень геологічних проблем, а працюючи генеральним менеджером, допоміг врятувати свою компанію від банкрутства і перетворив її на одне з провідних підприємств Франції. Після 1918 р. А.Файоль був радником французького уряду з питань управління промисловістю; викладав у Національному військовому інституті Франції і заснував Центр адміністративних досліджень.
А.Файоль вважається одним з найвидатніших першої половини 20 ст., який зробив значний внесок у розвиток теорії наукового менеджменту. В книзі "Загальне і промислове управління" (1916) всі операції, які виконуються в організаціях, він розподілив на шість груп:
1. технічні (виробництво, виділка, обробка);
2. комерційні (купівля, продаж, обмін);
3. страхові (страхування та охорона майна і осіб);
4. фінансові (залученні фінансових коштів і розпорядження ними);
5. облікові (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика);
6. адміністративні (передбачення, організування, розпорядництво, координування, контроль).
Незалежно від складності виробництва та розмірів підприємства ці шість груп операцій виконуються в них завжди і перебувають у тісному взаємозв'язку. Із всіх операцій він виділяє адміністративні. А.Файоль сформулював 14 принципів управління, від застосування яких залежить успіх управління організацією, використовував їх у своїй практиці:
1. розподіл праці, мета якого - підвищити кількість і якість виробництва за постійних витрат зусиль;
2. поєднання влади як права віддавати розпорядження і відповідальності в управлінні;
3. дисципліна як дотримання правил, вимог, угод працівниками і роботодавцями;
4. єдиноначальність (підпорядкованість тільки одному безпосередньому керівнику, виконання його розпоряджень і звітність перед ним);
5. єдність керівника (один керівник і єдиний план для групи людей, що діють в межах єдиної мети);
6. підпорядкування індивідуальних інтересів загальним (інтереси працівника, службовця чи групи працівників не повинні ставитися вище від інтересів підприємства);
7. винагорода персоналу (повинна бути справедливою і задовольняти інтереси працівників та роботодавців);
8. оптимальне співвідношення централізації та децентралізації в управлінні;
9. ієрархія (керівні посади в організації від нижчої до вищої); документи, звіти, розпорядження повинні проходити шляхом ієрархії керівних посад;
10. порядок (матеріальний порядок - кожна річ повинна знаходитися на відведеному для неї місці; соціальний порядок - кожен працівник має бути на своєму місці);
11. справедливість (вимогливе, але справедливе ставлення адміністрації до підлеглих забезпечує лояльність персоналу до підприємства);
12. стабільність складу персоналу (надмірна плинність працівників негативно впливає на ефективність розвитку підприємства; водночас є причиною і наслідком неефективного управління);
13. ініціатива (менеджери повинні заохочувати підлеглих висувати ідеї);
14. корпоративний дух (необхідно створювати дух єдності та спільних дій, розвивати колективні форми праці).
Вчений підкреслював, що застосування принципів управління у практичній діяльності повинно мати гнучкий характер і завжди залежати від ситуації. Основними елементами управління вважав:
1. планування - "погляд вперед", передбачення, яке ґрунтується на ресурсах, методах роботи в конкретній ситуації, майбутніх тенденціях діяльності підприємства;
2. організацію - забезпечення підприємства всім необхідним для функціонування (сировиною, устаткуванням, капіталом, персоналом, будівлями); розроблення структури організації для забезпечення єдності персоналу при досягненні цілей підприємства;
3. розпорядження, метою якого є залучення підлеглих до дій в інтересах підприємства (менеджер, який виконує обов'язки з розпорядження, повинен: добре знати власних підлеглих і усувати некомпетентних; знати особливості трудових угод між підприємством і працівниками; бути прикладом для підлеглих; здійснювати періодичні перевірки організації та використовувати їх результати в подальшій діяльності; проводити наради з підлеглими для досягнення єдності керівництва і узгодження зусиль; не перевантажувати свою увагу деталями; домагатися, щоб серед підлеглих домінував дух результативності, ініціативи, усвідомлення обов'язку);
4. координування - забезпечення досягнення узгодженості в роботі всіх ланок системи шляхом встановлення раціональних зв'язків між ними);
5. контроль - перевірка виконання роботи відповідно до затвердженого плану, оголошених наказів і встановлених принципів з метою виявлення, усунення і подальшого недопущення відхилень і помилок.
Бастіа Франсуа
Франсуа Бастіа (1801-1850) - французький економіст та політичний діяч. Основні праці: "Економічні софізми", "Економічні гармонії". Пропагував ідею свободи торгівлі та відкидав соціалістичне вчення про соціальний антагонізм. Висунув теорію вартості та обміну. При будь-яких формах обміну відбувається обмін послугами, які люди надають один одному. Послуги можуть бути особистими та суспільними, вони пов'язані з зусиллями тих, хто їх надає. Ціна - відношення послуг, якими обмінюються . з боку продавця послуги вимірюються його зусиллями по виробництву товарів, з боку покупця - зусиллями, які він економить при покупці товару. Цьому підпорядковується і закон накопичення капіталу: доля працівників збільшується в разі зменшення капіталу не лише абсолютно, але й відносно. Доля власників, зростаючи абсолютно, відносно падає.
Більшість положень теорії розподілу Ф. Бастіа визвали критичні зауваження, але теорії вартості та обміну поруч з теорією факторів виробництва стали основою для подальшої розробки західної економічної науки. Теорії Бастіа справили значний вплив на подальший розвиток економічної науки взагалі і теорії вартості зокрема. Положення, які він висував при аналізі обміну в більш розгорнутому вигляді, розроблялися прибічниками теорії факторів виробництва та школою граничної корисності.
Прудон Пьєр
Пьєр Прудон (1809-1865) - французький економіст, ідеолог дрібної буржуазії, один з основоположників анархізму.
Основні праці: "Що таке власність?", "Система економічних протиріч або філософська убогість". П.Прудон тримався ідеалістичної ідеології і представляв економічні категорії як продукт чистого розуму. Він вважав, що ці категорії є вічними та невимірними, а реальність економічної діяльності створюється категоріями. Ігнорував об'єктивні економічні закони і оцінював економічні явища, виходячи з принципу вічної справедливості. Вчений виступав за необхідність перетворення капіталістичного суспільства з врахуванням всіх членів суспільства в дрібних буржуа і дрібних селян. Він ігнорував велике фабричне виробництво, рекомендував усувати селянську власність, але зберегти дрібну власність товаровиробників.
Під економічними законами П.Прудон розумів розподіл праці, колективну силу, обмін кредит, власність, торгівлю.
В теорії вартості виділяв споживчу вартість, яку розглядав як втілення достатку, а мінову вартість - як відображення рідкості. Центральним пунктом теорії вартості є вчення про конституйовану вартість. Під нею розуміється вартість, яка санкціонована ринком і може бути реалізована відповідно з труднощами пропорційного зростання виробництва. Він робить висновок, що необхідно прагнути до того, щоб раніше оголосити вартість, щоб товар продався напевне.
Виступав проти капіталу, який приносить відсотки і пропонував відмінити відсотки, організувати "подарунковий" кредит і суспільні установи, які повинні були забезпечувати обмін всіх товарів по їх трудовій вартості.
Вебер Макс
Макс Вебер (1864-1920) - відомий німецький соціолог, історик, економіст, юрист. Вважається одним з найвидатніших після Карла Маркса німецьким теоретиком, який займався проблемами розвитку суспільства.
Народився 21 квітня 1864 р. в м.Ерфурт в родині, яка належала до середнього класу. Одержав наукову ступінь доктора в Берлінському університеті 1892 р. в галузі юриспруденції. Був професором економіки в університетах Фрайбурга, Гейдельберга, Мюнхена.
Основні праці: "Протестантська етика і дух капіталізму" (1904-1905), "Економіка і суспільство" (1921), "Загальна економічна історія" (1927). В галузі бізнесу і менеджменту став відомим завдяки дослідженням бюрократії, але їх результати були лише незначною частиною його загальнішої теорії формальної раціоналізації західного суспільства.
Формальна раціоналізація - процес, в ході якого вибір дійовими особами засобів досягнення мети обмежується і визначається правилами, законами, інструкціями, що мають університетське застосування. Бюрократія як важлива сфера застосування цих правил, законів і приписів є одним з основних результатів процесу раціоналізації, але разом з нею існують й інші, наприклад капіталістичний ринок, система раціонально-правової влади, промислові підприємства. Спільним для них є наявність формальних раціональних структур, що спонукають всіх індивідів, які входять до їх складу, діяти в раціональній манері, досягати поставлених цілей шляхом вибору найбільш прямих і ефективних методів. М.Вебер вважав бюрократію закономірним способом управління суспільством і розрізняв поняття "бюрократія" і "бюрократизм". Перше поняття застосовується для визначення певної організації, системи роботи апарату управління (раціональна бюрократія), а друге - в негативному сенсі як групова монополія керівництва на функції управління і засоби влади (ірраціональна бюрократія).
Учений сформулював принцип "бюрократичних методів управління кадрами": чітко визначені посадові обов'язки; ієрархія взаємодії; стандартні формальні процедури в практиці управління; дотримання єдиного регламенту; суворий відбір кандидатів, періодична атестація. Він високо оцінював можливості бюрократії і вважав її розвиток позитивною перспективою історичного процесу. За Вебером, ідеальний тип бюрократичної організації у сфері державного управління має такі особливості: управлінська діяльність здійснюється постійно; визначені сфера влади і компетенції кожного рівня та індивіда в апараті управління; ієрархія є основним принципом контролю над чиновниками; чиновники відділені від власності на засоби виробництва; управлінська діяльність вважається особливою професією; управлінські функції документуються; в управлінні діє принцип безособовості.
На думку М.Вебера, раціональність, бюрократична система, мають кілька негативних властивостей, найважливішою з яких є дегуманізація. Формальні раціональні системи не дають можливості прояву ніяких гуманістичних засад, що призводить до появи бюрократа, заводського працівника, робітника збиральної лінії, учасника капіталістичного ринку. Між формальними раціональними структурами і окремими особистостями, які працюють в структурі і перебувають під їх впливом, існує значне протиріччя, що полягає в неможливості людей проявити власну індивідуальність.
Ліст Фрідріх
Фрідріх Ліст (1789-1846) - німецький економіст. Основні праці : "Національна система політичної економії" (1841), "Міжнародна торгівля і народна політика" (1843). В центр своїх досліджень поставив нову для економічної науки проблему пошуку шляхів збільшення національного багатства в конкретних умовах відсталої в промисловому значенні країни. Ф.Ліст запропонував вивчати національну економіку як єдине ціле, як систему. Це означає введення макроекономічного методу аналізу. Ф.Ліст оперував при аналізі сукупними економічними величинами: сукупна пропозиція, національний продукт, суспільний рівень розподілу праці. Джерелом зростання багатства може бути не лише продуктивна праця матеріального виробництва, але й "невидимий" капітал: інтелект, потенціал нації; наука; правові інститути; соціально-політичні установи; релігія.
Ф.Ліст виділяв такі стадії економічного розвитку:
1. дикість;
2. пастушача стадія;
3. землевласницька стадія;
4. землевласницько-мануфактурна стадія;
5. комерційна стадія;
6. ідеальна гармонія розвитку економіки.
Ф.Ліст був прибічником зваженого підходу, строго дозованого протекціонізму. Лише активне втручання у сфери зовнішньої торгівлі допомагає вибратися державам з відсталості, розвинути внутрішній ринок.
Оригінальність та наукова новизна ідей Ф.Ліста полягає в глибокому опрацюванні проблем перешкод та стимулювання економічного зростання країн, що розвиваються.