Курсовая работа: Дитяча проституція в Україні
Введення
Взагалі проституція
- це загальносвітове явище з глибоким історичним корінням. В умовах
цивілізованого суспільства дитяча проституція перетворилася на проблему. Маючи
біологічну основу, проституція не має аналогів в тваринному світі і є чисто
людським феноменом. Тісно пов'язана з культурою, проституція протистоїть їй як
щось чуже і вороже. Культура постійно оновлюється і видозмінюється, зберігаючи
кращі досягнення. Проституція залишається майже не зачепленою прогресом,
гальмує його своїм низовинно-примітивним початком.
Питання доступної
любові постійно залишається актуальним, і причини його обговорення, як в
середовищі фахівців, так і винесення на суд громадськості в різні епохи істотно
не розрізнялися: у чому причина проституції, і як з нею боротися? У розгляді
теми використаний сучасний підхід сексології для аналізу надзвичайно поширеного
соціального явища, безумовно, що має пряме відношення до статевого життя
людини. При цьому особливість полягає в тому, що статеве життя в суспільстві
змінюється услід за розвитком інших сфер життя, а проституція – ні.
I.
Історія дитячої проституції
1. Храмова
проституція
Храмова
проституція — найраніші приклади
У стародавньому
світі повсюдно була поширена священна проституція в храмах. Відомо, що храмова
проституція в Єгипті, Вавілоні, Греції і інших стародавніх державах мала
глибоко релігійне значення. Перші документально підтверджені випадки такої
проституції мали місце в Месопотамії і відносяться приблизно до 2300 року до
нашої ери. А вже звідти храмова проституція розповсюдилася по всьому Ближньому
Сходу.
Храмова
проституція — самі недавні приклади
У деяких країнах
храмова проституція збереглася до наших днів. Скотт відзначає, що "ні в
одній країні в світі релігійна проституція не процвітала сильніше, ніж в Індії,
і ні в одній країні вона не збереглася довше в умовах прогресу
цивілізації". Є численні докази того, що храмова проституція збереглася і
в двадцятому столітті. Терстон, якого цитує Скотта, приводить безліч випадків,
запозичених з судових справ про діяльність дева-даси (служниць богів), — так
називають танцівниці при храмах Таміла. У зв'язку з одним такою справою в суді,
"обвинувачений, Мадіга з округу Белларі, оголосив свою неповнолітню дочку
присвяченою в басави, влаштувавши її брак з ідолом". Як з'ясувалося,
басави "практикують безладні стосунки з чоловіками".
Повії — самі юні
У історії дитяча
проституція існувала завжди. Траплялося, що храмовим повіям було по шість-сім
років.
2. Стародавній Схід
У Стародавньому
Китаї хлопчиків вже з чотирилітнього віку навчали «прекрасному мистецтву пасивної
педерастії». Борделі з маленькими дівчатками і хлопчиками були широко поширені
в стародавньому світі і продовжують існувати і понині. Китайські хлопчики, що
займаються проституцією, по звичаю отримували благо славлення Чжу Вана, бога
содомії. Без сумніву, самими юними повіями всіх часів були немовлята в
публічних будинках Стародавнього Риму. Є відомості, що в борделях були
"невідлучні від грудей матері немовлята". Імператор Доміциан заслужив
схвалення сучасників за те, що він спробував викоренити всі види дитячої
проституції. У Есиваре — кварталі повій японської столиці Едо — для фелляции
спеціально містили маленьких дівчаток. Завдяки різного роду домислам, гейші, що
займають високий суспільний статус, були доступні лише для вагинального
коїтусу.
Які асоціації
викликає словосполучення "якнайдавніша професія"? Нічні метелики...А
священнодіяння, богоугодна справа - не хочете?
3. Дитяча проституція у Стародавній Греції
Дитяча
проституція існувала в різні часи. Ще у Стародавній Греції серед філософів побутувало
уявлення про те, що розум і знання передаються через сексуальні контакти. Тому
старші чоловіки займалися сексом із хлопчиками і вважали, що таким чином до
хлопчика переходить мудрість і наснага. Відомо також, що в Японії й Китаї
хлопчики грали жіночі ролі в театрах. Їх малювали, вбирали у жіночий одяг,
навчали жіночості. А після виступів могли пропонувати для сексу. Якщо хлопчача
проституція пішла з давньогрецьких шкіл і азійських театрів, то витоки дівчачої
виділити важче, оскільки дівчат досить рано видавали заміж. Батьком жіночої
проституції вважається давньогрецький імператор Солон, який у 559 році до н. е.
створив офіційний інститут проституції. Він вирішив наповнювати казну,
експлуатуючи жіночі тіла. Імператор легалізував будинки розпусти, проститутками
були рабині. У борделі продавали дітей і самі батьки, там їх навчали
обслуговувати клієнтів, подобатися, співати, декламувати вірші. Навіть в Японії
ще не так давно — у XIX, XX ст. — батьки продавали дітей для навчання
проституції. Дівчат продавали на рівні зі свійськими тваринами й прирівнювали
до вартості худоби. Японія мала цілі квартали, де дівчата росли й училися бути
гарною повією чи гарною гейшею. Варто також згадати існування релігійної
проституції. До нашого часу в Індії й Непалі дівчат віддають у монастирі на
“служіння” богу: там вони танцюють, співають і використовуються монахами для
задоволення сексуальних потреб. Потім таких дівчат продають у борделі. І хоча
на законодавчому рівні ці дії переслідуються, та через кастовий устрій — духовні
служителі стоять дуже високо на ієрархічній сходинці — у країні й досі
закривають на це очі.
4.
Дитяча
проституція в Україні
Якщо говорити про
Україну, то існування і розвиток проституції пов’язаний із розвитком
проституції у царській Росії. 1843 року проституція тут була легалізована, але
займатися цим ремеслом дозволялося дівчатам із 17 років. Молоді повії прагнули
бути старшими, а старші жінки намагалися здаватися молодшими, бо знали, що є
попит на малолітніх. Повіям видавали жовтий квиток і брали на облік. За
всеросійським переписом 1889 року було зареєстровано 17 603 проститутки. Серед
них більше половини засвідчили, що працювали в цій сфері до 18 років, а
четверта частина — до 16. Ще тоді жінки вказали на причини: перший сексуальний
контакт із застосуванням грубого насильства, бідність, вплив подруги або
старшої сестри, потреба у грошах на випивку. І сьогодні ця тенденція має місце.
Дослідження й опитування, проведені в різних країнах, показали: 75—80 % повій
були примушені до сексу в ранньому віці, зґвалтовані або зраджені в сім’ї; інші
брали приклад із матері, сестри чи подруги; а деякі шукали гроші для наркотиків
й алкоголю. У кінці XIX століття в Росії розвинувся аболістичний рух, який
привів до змін у законодавстві щодо проституції: мінімальний вік для можливої
роботи повією — 21 рік. Уже тоді зрозуміли, що це ненормально, коли молоді
жінки залучені до проституції. Однак Перша світова війна, революція, голод,
розруха призвели до збільшення сиріт. Часто ці діти опинялися на вулиці, а
опинившись на вулиці, шукали заробітку: жебракували, крали, надавали
секс-послуги. Побільшало проституток. Тому в 1919 році при Наркомі соціального
забезпечення створили комісію з боротьби з проституцією: робота передбачала
залучення до праці й підвищення освітнього рівня проституток. А 1921 року
Дзержинський переконав Леніна у потребі боротьби з безпритульністю. Були
створені спеціальні заклади освітнього типу, колонії, військові училища. На той
час армія безпритульних дітей складала 5 мільйонів. У 30-ті роки в країні вже
проводили масові облави на проституток. Примусово, без права повернення, їх
направляли на роботи у створені для цього поселення. Дітей також направляли у
будинки закритого типу: напіввійськові-напівтюремні заклади. Та Друга світова
війна відволікла увагу на військові події. Так було до 60-х років: у 1961 році
до Кримінального кодексу СРСР увели статтю про кримінальну відповідальність за
організацію проституції та втягування неповнолітніх у проституцію. Таким чином
держава визнала існування цієї проблеми. У наш час на дитячу проституцію існує
попит: залучають і дівчат, і хлопців. Дівчата працюють повіями з 14—15 років,
хоча існують випадки залучення дітей і в 5—7 років. Як засвідчило останнє
дослідження, працюють і 13-річні хлопчики. У Києві відомі випадки, коли
хлопчиків 12—14 років продавали для комерційного сексу біля гей-клубів. Загалом
же дітей, залучених у проституцію, — 10—30 % від загальної кількості повій.
Дітьми цікавляться педофіли. Неуспішні чоловіки, ті, з яких у дитинстві
знущалися, насміхалися, і які не можуть знайти нормальний контакт із жінкою чи
з чоловіком, шукають фізично й морально слабших партнерів. Ними стають діти:
доступні, менші, їх можна принизити, вдарити. Дитячій проституції сприяє і
поширення СНІДу, бо шукачі сексу на стороні бояться бути інфікованими і
вважають дитину здоровішою. Насправді ж діти більше вразливі до хвороб, аніж
дорослі. І нарешті, азіатські чоловіки мають хибне уявлення, що секс із молодою
дівчиною, особливо незайманою, дає сили, енергію й здоров’я. В Україні до
проституції залучають безпритульних дітей. У Києві працювала благодійна
їдальня. До неї почали приїжджати машини, сутенери силою і погрозами забирали
12—14-річних дітей і вивозили їх на Кільцеву дорогу займатися проституцією.
Причиною дитячої проституції стає й насильство вдома, незаконна експлуатація
дитячої праці батьками, коли вони свідомо виштовхують дитину заробити на
пляшку. Боячись повертатися додому, діти шукають способів вижити на вулиці.
Відомі також випадки, коли самі батьки продавали дітей, мовляв, іди, покатайся
з дядями на машині, бо “дядя” привіз горілку. Інший випадок, коли на дорогу
виставляли п’ятикласницю-сироту свої ж односельці. Або коли студентка, не маючи
коштів для оплати навчання, організувала набір “на роботу” дівчат без комплексів.
Сексуальні послуги неповнолітніх дешевші. Якщо в дорогих готелях повії коштують
200 доларів, то дитину можна купити за 5 доларів. Ці діти працюють у
найнебезпечніших місцях: на вокзалах, великих кільцевих дорогах Одеси, Криму,
навколо Києва, на трасах, зупинках дальнобійників, у саунах і квартирах. Крім
дітей вулиці, які шляхом продажу власного тіла намагаються вижити, продають
себе й діти із благополучних родин. Так вони прагнуть здобути гроші на якусь
річ. Так, у Японії серед підлітків існує суперництво, в кого найкрутіша модель
стільникового. Батьки не дають на такі речі грошей, ось вони і знайшли свій
спосіб заробити: сідають у кафе, починають посміхатися старшим чоловікам,
показуючи, що не проти контакту, а потім домовляються про вартість послуги. У
Київському міському притулку для неповнолітніх, який належить Міністерству
внутрішніх справ (до них надходять київські діти вулиці, діти, які були продані
або втекли), 80—85 % дітей мають венеричні хвороби. Отже, вони вже мали
сексуальні стосунки. Якось із притулку втекло кілька дівчат. Виявилося, подруга
розповіла, що за 5 хвилин можна заробити нормальні гроші, отже, смачно поїсти в
МакДональдсі. Чому дівчата погодилися? Справа в тому, що діти вулиці вже були
битими, голодними, терпіли знущання, тому додатковий фізичний біль для них — не
такий страшний, порівнюючи з грошима, які вони можуть отримати. Цих діток важко
реабілітувати. Вони не знають про венеричні хвороби й психічні розлади. Тому
сьогодні головне завдання наших служб — вилучати дітей із вулиці. А ще треба
відроджувати духовні цінності українців, піднімати мораль молоді. У статті
використана інформація, надана Ольгою Володимирівною ШВЕД — представником
міжнародної організації “Ecpat International” для регіону СНД. Організація
працює над ліквідуванням дитячої порнографії і торгівлі дітьми з метою
сексуальної експлуатації.
ІI.
Школярі: особливості виховання
Чинники, що
впливають на виникнення дитячої проституції у дітей підлітків
Основне
завдання освіти - дати кожній дитині, з урахуванням його психофізичних
можливостей, той рівень освіти і виховання, який допоможе йому не загубитися в
суспільстві, знайти своє місце в житті, а також розвинути свої потенційні
здібності.
Кількість
школярів, яких виділяють, як що вчаться з девіантною поведінкою, на жаль, з
кожним роком зростає, тому що збільшується число провокуючих чинників,
сприяючих формуванню поведінки, що відхиляється.
Дана
проблема вже перестала бути тільки психолого-педагогічною. Вона стала
соціальною. І свідоцтвом тому є ухвалення протоколу до Конвенції про права
дитини. У ній записано, що профілактика бездоглядності і правопорушень - це
система соціальних, правових, педагогічних і інших мерів, направлених на
виявлення і усунення причин і умов, сприяючих бездоглядності, безпритульності,
правопорушенням і антигромадським діям неповнолітніх.
У
систему профілактики бездоглядності і правопорушень неповнолітніх входять
комісії у справах неповнолітніх і захисту їх прав, органи управління соціальним
захистом населення і органи управління освітою, установи опіки і опікування,
організації охорони здоров'я, служби зайнятості і органи внутрішніх справ.
Проте для того, щоб профілактична діяльність тих або інших служб була
ефективною, необхідно усвідомити, що поведінка, що відхиляється, має складну
природу, обумовлено різноманітними взаємодіючими чинниками.
2.
Вікові статеві особливості дітей і підлітків 8-18 років
У
юнацькому віці кожному неминуче доводиться усвідомити свої сексуальні
устремління і сформувати своє відношення сексуальної чутливості, що зародилася,
– це важливий компонент юнацької самосвідомості. Відносини молодих людей до
своїх сексуальних устремлінь може бути різним:
1.
Перебільшення
фізичних аспектів сексуальності, розрядка сексуальної напруги за допомогою
цинічних розмов, сальних анекдотів і тому подібне;
2.
Аскетизм,
підкреслено презирливе відношення до сексуальної чутливості як до чогось
низовинного, прагнення подавити в собі сексуальний потяг;
3.
Інтелектуалізм,
коли сексуальну чуттєвість вважають «нецікавою», примітивною і тим самим
намагаються позбавитися від неї;
4.
Розрядка
сексуальних потягів в онанізмі (професор сексології Свядощ вважає, що «помірний
онанізм (мастурбація) в юнацькому віці зазвичай носить характер саморегуляції
статевої функції, сприяє зниженню підвищеної статевої збудливості і є
нешкідливим. Але надмірний онанізм може ослабити організм і тому слід уникати
чинників, сприяючих статевому збудженню»).
5. Початок статевого життя
слідство: а) появи закоханості, або б) сильних сексуальних бажань, або в) як
засіб доказ своєї дорослості, як засіб самоствердження і підвищення свого
престижу в очах однолітків.
Визначення
дитячої проституції як феномена:
1) Вікова градація виходячи із
загальних законів становлення сексуальної свідомості і фізіологічної статевої
зрілості можна умовно виділити три вікові групи дівчаток-повій:
а) дівчатка від 8
до 11 років. У нормі цей вік характеризують понятійна стадія сексуальної
свідомості, статева незрілість, конвенційний (договірною) рівень моральності,
тобто поняття "Що таке добре, що таке погано" нав'язує або активно
виховує навколишнє соціальне середовище;
б) дівчатка 11-14
років. У нормі цей вік характеризують романтична стадія сексуальної свідомості,
період пубертату, активного статевого дозрівання, що супроводжується високою
гормональною насиченістю крові, формуванням вторинних статевих ознак,
пробудженням лібідо, конвенційний рівень моральності;
в) дівчатка 14-16
років. У нормі цей вік характеризують еротична стадія сексуальної свідомості,
закінчення юнацтва і вступ до дітородного віку, автономний рівень моральності,
тобто здатність самостійно рефлексувати, оцінювати і осмислювати, позитивні і
негативні чинники соціального середовища. Через характерний для юнацького
максималізму вік оцінки і результати рефлексії не завжди адекватні.
Таким чином
вивчивши чинники, що впливають на відхилену поведінку дітей підлітків, я
виділила основні, найбільш значущі: біологічні, психологічні,
соціально-психологічні. Велику роль в розвитку дитини грають взаємини в сім'ї.
Для того, щоб дізнатися причини появи проституції, треба спочатку вивчити
чинники по яких відхиляється дитяча поведінка від норми. Величезне значення
мають вікові статеві особливості дітей і підлітків від 8 до 18 років.
Відношення молодих людей до своїх сексуальних устремлінь грають велику роль в
розвитку психологічних відносин між однолітками і іншими людьми.
III. Підліткова проституція
1.
Проблема
і особливості дитячої проституції
«Серед всіх жахів життя, серед
всіх страждань і кошмарної потворності її, чи не найжахливішою гримасою цього
життя здається нам передчасне доросле обличчя дитини, що продає або продається
на панелі і в будинках розпусти», що отупіло, - так писав на початку XX
століття один з наших співвітчизників. Пройшло понад 80 років, а дитяча
проституція і порнографія не тільки не пішли в минуле, але придбали ще більші
масштаби в нашому суспільстві. Це обумовлюється поряд причин, зокрема,
лібералізацією статевої моралі, ослабленням соціального і правового контролю з
боку держави, а також падінням престижу інституту сім'ї і материнства в
сучасному суспільстві.
Термін
«проституція» походить від латинського prostitutio -осквернення,
обезчещення. Проституція (вступ до статевого зв'язку за плату) це один з
різновидів статевої деморалізації, іншими проявами якої вважаються вступ до
статевого зв'язку осіб, що не досягли статевої зрілості, вступ до випадкових
статевих зв'язків, безладне статеве життя.
Різні
види деморалізації у сфері статевої поведінки неповнолітніх особливо поширені
серед дівчаток, про що свідчить кількість дефлорованих дівчаток 12-13 літнього
віку, число звернень неповнолітніх з приводу виробництва аборту, розповсюдження
серед них венеричних захворювань.
Проблема
дитячої проституції посилюється виробленою за роки радянської влади тезою «в
Росії сексу немає», а значить, немає і дітей, що надають оплачувані сексуальні
послуги. Хоча якщо звернутися до минулому, то по звіту Петербурзького
лікарський-поліцейського комітету, в 1889 році в Росії серед офіційно
зареєстрованих повій число дітей у віці до 18 років складало 31%; у 1909г. їх
стало вже більше 45%. А притулки петербурзьких будинків милосердя вже в 1910г.
приймали дітей, що займаються продажем свого тіла, починаючи з 13 років, хоча
по статуту там повинні були міститися діти старше 16 років. Залишалася гострою
проблема дитячої проституції і в 20-х роках.
У
СРСР які-небудь відомості і наукові знання про проституцію практично були
відсутні. У «Словнику російської мови» проституція, як втім, і добродійність,
значиться елементом експлуататорського суспільства і розуміється як «продаж
жінками свого тіла з метою добути кошти для існування».
Хоча
розрізняють чоловічу і жіночу; дорослу і дитячу проституцію, найбільш вивченою
є жіноча проституція. Жінки, які вступають на цей шлях, є товаром, їх тіло -
об'єктом купівлі-продажу. Здатність жінки привертати чоловіків - це її
«капітал», який обачливо інвестується з метою отримання максимального прибутку.
Початковою причиною приходу жінок в цю сферу бізнесу є наявність попиту на
«сексуальні послуги», за які чоловіки платять і які найчастіше надають жінки. У
Росії проституція не переслідується, оскільки немає кримінального
законодавства, що забороняє цю діяльність, а ось, наприклад, в США передбачені
репресивні заходи для жінок, що займаються проституцією, у вигляді затримання або
арешту.
Кажучи
про дитячу проституцію, всі нечисленні наукові вітчизняні джерела розглядають
як основний об'єкт сексуальної діяльності дівчинку-повію, замовчуючи, що в
суспільстві існує і інший вид дитячої проституції - гомосексуальна проституція.
При цьому хлопчики можуть надавати платні сексуальні послуги як
«професіоналів», для яких це заняття є постійним і основним джерелом заробітку;
«хлопчиків по виклику», що підробляють таким чином; «хлопчиків на підхопленні»,
які час від часу отримують дохід від наданих ними послуг. Їх називають
альфонсами. Є лише приблизні дані про їх чисельність. У 1996 р. в Москві було
близько 100 підлітків, що заробляють на життя у такий спосіб. Поза сумнівом, що
в сьогодення, час у зв'язку з соціально-побутовими умовами, що змінилися, їх
стало набагато більше. У місяць альфонсів мають близько 400-600 дол., не
рахуючи безкоштовної їжі і подарунків. Пані, які користуються послугами
підлітків-альфонсів, - це, як правило, розведені жінки від 35 до 55 років.
У
Росії немає законів, що забороняють проституцію, але існує дуже тісний зв'язок
між проституцією, законом і злочином. Проституція, як і порнографія - один з
механізмів перекладу аморальної поведінки в злочинне. Як свідчить практика,
повії рано чи пізно переступають рамки закону, причому скоювані ними злочини
часто обтяжуються сексуальним садизмом.
Не
розробленість державних і наукових підходів до усвідомлення самої проблеми
дитячої проституції, бездіяльність соціальних, медичних і правових служб на тлі
захоплених описів красивого життя і невимірних доходів валютних повій і ділків
порнобізнесу в засобах масової інформації, відсутність грамотного статевого
виховання в школі і безпорадність батьків в сім'ї ставлять дітей перед
необхідністю самостійно вирішувати цю проблему, робити свій власний вибір.
Безграмотне
рішення цієї проблеми самими дітьми через їх юний вік і малий соціальний досвід
приводить до сумних наслідків, на яких іноді зосереджують свою увагу державні,
суспільні і приватні організації. До таких наслідків можна віднести: підірване
дитяче здоров'я, обтяжене побоями, кримінальними абортами, венеричними
захворюваннями, Снідом, наркоманією і пияцтвом; зв'язки із злочинним світом і
настання кримінальної відповідальності за досконалі правопорушення і злочини;
сексуальну комерцію, пов'язану з перевезенням і продажем дітей за рубіж;
психічні травми, що ведуть до руйнування особи дитини.
У
Конвенції ООН про права дитини, яка підписана і наший країною, статтею 34
зафіксовано, що «держави-учасники зобов'язуються захищати дитину від всіх форм
сексуальної експлуатації і сексуального спокушання». Проте до теперішнього часу
практично ніяких реальних кроків у напрямі вироблення і здійснення державної
політики відносно дітей і підлітків, що займаються проституцією, зроблено не
було.
Жоден
з наукових колективів країни на сьогоднішній день не займається вивченням
проблеми дитячої проституції. Розроблено законодавство про охорону прав дітей,
різні міністерства і відомства із залученням учених і практиків займаються
розробкою національного плану дій, де окремим рядком виділена проблема «Діти,
що знаходяться в особливо скрутних умовах», проте сфера знеособлених статевих
відносин в це поняття не включається, хоча право на життя, вільне від
сексуальних домагань, дарувало дитині від народження.
В
результаті в суспільстві зміцнюється свідомість того, що заняття проституцією —
суто особиста справа кожного, яке за свідченням багатьох підлітків є суспільно
корисним заняттям, оскільки вносить позитивний внесок до зняття соціальної
напруженості між людьми. Але є і оборотна сторона такого вільного вибору.
Приведемо лише деякі факти. Так, за останні п'ять років в Росії більше двох
тисяч неповнолітніх мам убили своїх новонароджених дітей; від самотніх
малолітніх матерів поступає в будинки дитини близько шести тисяч дітей в рік.
Відомо,
що проблема проституції має глибоке культурне, політичне і соціально-економічне
коріння, тому для розробки найбільш ефективного механізму захисту дитини від
будь-якої форми сексуального домагання необхідно знати історію цієї проблеми.
Даний
соціальний феномен зафіксований в історії в VI в. до н. э., хоча швидше за все
це явище існувало і раніше, і пов'язаний з ім'ям Солона, який вважається першим
відомим організатором публічних будинків, оскільки він купував жінок і
пропонував їх в «загальне користування» за внесення певної плати.
Проституція
почала зароджуватися ще в первісні часи і існувала у вигляді культу у різних
народів, і, як суспільне явище, вона постійно збільшувалася в масштабах. Вже в
середньовічній Європі церква була вимушена миритися з цим явищем, визнаючи його
неминучість.
Рівень
проституції різко виріс в результаті розвитку капіталістичних суспільних
відносин, і масштаби цього явища почали викликати серйозний неспокій. У
останній третині XIX в. були розроблені методи регламентації і способи
медико-поліцейського нагляду з метою упорядкувати і по можливості обмежити
даного роду відношення. Проте політика заборон виявилася малоефективною.
У
дореволюційній Росії повії складали особливий шар суспільства, так званих
«розрядних жінок». Вони зобов'язані були вставати на облік в поліції, здавати
паспорт, а замість нього отримували «жовтий квиток» — офіційне свідоцтво того,
що жінка вже не належала до «порядних». Всі «розрядні жінки» були зобов'язані
регулярно проходити медичні огляди.
Причини
проституції активно вивчалися в перші роки Радянської влади, проте в період
сталінської диктатури дослідження були припинені і поновилися лише в 60-і рр.
XX сторіччя. У відкритому друці результати досліджень з цієї проблеми почали
публікуватися зовсім недавно. Стало відомо, що в порівнянні з 20-ми рр.
минулого століття істотно змінилися і громадська думка по відношенню до
проституції, і соціально-психологічний портрет повії, і мотиви заняття цим
ремеслом, і вік, і категорії повій.
Атмосфера
сексуальної вседозволеності, що панує в підлітковому і молодіжному середовищі
XX століття, приводить до появи нових страшних понять — «загальні дівчатка»,
«діти дискотек», тобто діти, що народилися в результаті безладних статевих
контактів і зв'язків. У Щорічному звіті Департаменту сім'ї, жінок і дітей
значиться, що в 1990 р. органами внутрішніх справ виявлено більше 12 тис.
неповнолітніх наркоманів, повій, гомосексуалістів. Причому, як наголошується в
документі, ці дані явно занижені — висока латентна (прихована) проституція.
Так, вважають фахівці, тільки в Москві число дітей, що займаються проституцією,
складає не менше 10 тисяч.
Таким
чином, сьогодні проституцію, і в першу чергу дитячу, необхідно розглядати перш
за все як щонайгострішу соціальну проблему, як один з видів соціальної
патології, який виділяється по наступних ознаках: віддача себе багатьом особам;
віддача себе за винагороду; повна байдужість до особи одержуючого сексуальні
послуги.
У
цьому аспекті можна дати наступне визначення проституції, це форма девіантної
поведінки, що виражається в безладних, знеособлених, позашлюбних статевих
відносинах, здійснюваних за плату.
Особливість
проституції як поведінки, що відхиляється, полягає в тому, що це явище зумовлює
взаємозв'язані з ним інші соціальні відхилення: алкоголізм, пияцтво,
злочинність, адміністративні правопорушення, соціальний паразитизм, аморальна
поведінка, самогубства.
Про
дитячу проституцію говорять у тому випадку, коли її ознаки вперше виявляються
до досягнення дитиною 18 років.
Поведінка
дітей, що займаються проституцією, принципово відрізняється від поведінки
дорослих повій. До найбільш характерних відмінностей можна віднести наступні:
-
Неусвідомленість
здійснюваних вчинків. На відміну від дорослих повій, усвідомлено і
цілеспрямовано ведучих антисоціальний спосіб життя для отримання доходу, у
дітей як основні мотиви заняття проституцією виступають такі, як прагнення до
самоствердження; цікавість; бажання виглядати дорослими.
-
Отримання
оплати за свою працю в різних формах. Якщо дорослі повії винагороду за свою
працю отримують, як правило, виключно в грошовому виразі, з дітьми часто
розраховуються речами, косметикою, спиртними напоями, вечерею в ресторані,
сигаретами і ін.
-
Продаж
свого тіла в будь-якому місці за бажанням статевого партнера. Тоді як дорослі
повії зазвичай мають для надання сексуальних послуг певні умови (постійна
квартира, що знімається, місця в готелях і ін.), діти займаються проституцією,
як правило, на вокзалах, в салонах автомобілів, підвалах, під'їздах, на горищах
і т.д.
-
Ухвалення
дитиною при наданні сексуальних послуг великих доз алкоголю або наркотичних
речовин. Дитині нерідко ставиться в обов'язки пити з своїм клієнтом якомога
більше і при цьому обпоювати своїх клієнтів, особливо таких, яких можна
пограбувати на крупну суму.
-
Заняття
проституцією з вимушеною перервою, оскільки
час від часу діти потрапляють, наприклад, в приймачі-розподільники, притулки
або примусово повертаються до батьків.
-
Залякування,
шантаж підлітка можливим обнародуванням заняття проституцією перед значущою
групою однолітків, батьками або шкільним колективом у разі відмови займатися
цим видом діяльності.
-
Правовий
нігілізм підлітків, що полягає в тому,
що в число друзів підлітка, як правило, входять кримінальні елементи:
фарцовщики, валютники, наркомани, сутенери, але нікого з них вони не вважають
злочинцями і не пов'язують себе із злочинним світом.
Розглянувши проблему і особливості підліткової проституції, я
зрозуміла, що це вона існує з давніх часів. Але в останнє ця проблема загострилася.
В даний час в країні немає законів, що забороняють проституцію. У суспільстві
зміцнюється свідомість того, що заняття проституцією – суто особиста справа
кожного.
Особливості дитячої проституції полягають в тому, що в більшості
випадків діти не усвідомлюють правильності своїх вчинків.
Щоб уникнути таких наслідків за дітьми потрібний контроль з боку
дорослих. Діти і підлітки, які займаються цим «бізнесом», вступили на такий
шлях унаслідок неправильного виховання і безконтрольного відношення з боку
дорослих.
2.
Типологія проституції. Дитяча і підліткова проституція і
кримінал
До
проблеми виявлення причин дитячої проституції звертаються як вітчизняні, так і
зарубіжні учені: медики, психологи, соціологи і ін.
Аналізуючи
вітчизняний і зарубіжний досвід, виділимо основні причини дитячої проституції.
Їх можна розділити на три групи: генетичні, або їх ще називають фізіологічні,
соціальні і психологічні.
Генетичні
теорії розглядають вплив спадкових чинників, що приводять дітей до заняття
проституцією. Біофізіологічні теорії пов'язують вибір «професії повії» з певним
морфоконституційним типом людини.
За
даними учених XIX в. У. Тарновського, В. Окорокова і ін.[1],
що піддали повій антропометричним і біологічним дослідженням, було встановлено,
що хоча дана категорія справляє загалом враження миловидних і навіть красивих
дівчат, при детальнішому вивченні виявляється ряд фізичних недоліків:
наприклад, переважання лицьових розмірів над головними, що дає можливість
зробити висновок і про менший об'єм мозкових мас, що йдуть в збиток як
розумовому, так і етичному розвитку людини, що надає сексуальні послуги;
існування фізичних ознак звироднілості, таких як неправильні форми в розвитку
черепа, сідлоподібне і незрощене верхнє небо, аномалії вух, зубів, кінцівок,
асиметрія особи і ін.
На
підставі цих фізичних особливостей був зроблений про те вивід, що з біологічної
точки зору повії — це категорія природжено-порочних жінок, які можуть бути
охарактеризовані як «хворобливі або недорозвинені істоти, загострені
несприятливою спадковістю, що представляє безперечні фізичні або психічні
ознаки звироднілості, всього що різкіше проявляють своє відхилення від
нормальних жінок у відсутності етичних уявлень і в статевому відправленні».
Психологічні
теорії дають різне пояснення природи проституції, перш за все дитячої. Теорії
особових рис підкреслюють наявність у індивіда певних якостей, що приводять
його до такого роду суспільної поведінки, а саме залежність; труднощі у
відносинах з однолітками; відсутність прагнення до освіти.
Мотівационно-потребностні
теорії вважають, що заняття проституцією є другорядною потребою, на перше ж
місце висувається задоволення потреб в грошах, а також в реалізації сексуальних
бажань. Психодинамічні теорії зв'язують тягу до заняття проституцією з
прагненням подавити негативні переживання підлітка, такі як відчуття провини,
страху, тривожності, що виникають в ранньому дитинстві в результаті
спотвореного сімейного виховання.
Трансактний
аналіз розглядає заняття проституцією як одну з «ігор», яка сприяє досягненню
індивідом своїх, як правило, деструктивних цілей. Ці цілі закладаються батьками
в ранньому віці у формі життєвого сценарію особи, внаслідок чого виробляється
певний тип сценарної поведінки, змінити яке буває практично неможливо.
На
відміну від біологічних і психологічних теорій, які розглядають проблему
проституції на рівні розвитку і становлення конкретної особи, тобто на
мікрорівні, соціальні теорії вивчають цю проблему на макрорівні (взаємозв'язок
з соціальною політикою держави, культурними і етнічними нормами суспільства,
економічними умовами) і на мезорівні (взаємини дитини з різними соціальними
групами).
На
макрорівні проституція обумовлена, в першу чергу, соціально-економічною
обстановкою в країні, залежно від якої вона переживає свої підйоми і спади. У
періоди високого безробіття або інфляції вона зростає, оскільки низька
заробітна плата або її відсутність штовхає людину, зокрема дуже юного віку, до
надання сексуальних послуг, до участі в порнофільмах і ін. Серед соціальних
груп для дитини найбільш значущою є сім'я. Тому коли говорять про схильність
його до заняття проституцією на мезорівні, то виділяють наступні причини:
-
неблагополуччя
сім'ї. Аналіз соціологічних опитів сімей, де були виявлені діти, що займаються
проституцією, показав, що взаємини між батьками і дітьми носили емоційно
знеособлений характер або приймали форму фізичного або психічного насильства
над дитиною; у
більшості сімей не проводився контроль за дітьми з боку батьків або контроль
приймав жорсткий характер, що провокує протидію дитини встановленим вимогам, і
приводив до конфліктних ситуацій; у більшості сімей спостерігалася серйозна
матеріальна потреба і тривале безробіття батьків; серед членів сім'ї часто
виявлялися раніше судимі люди з кримінальним минулим; для більшості сімей
характерний низький культурний рівень;
-
відсутність
сім'ї, відсутність кого-небудь з батьків, наявність в сім'ї вітчима або мачухи;
-
раннє
залучення дітей до спиртних напоїв, сексуальні домагання з боку дорослих. Дані
соціологічних опитів професійних повій, проведених в 1975 р. в США, показали,
що в дитинстві практично всі вони були спокушені, зґвалтовані батьками або
родичами, примушені до співжиття з чоловіками старшого віку, а потім кинуті;
-
бажання
стати матеріально незалежними від сім'ї;
-
сексуальна
активність підлітка, позбавленого матеріальної і сімейної підтримки;
-
недостатня
інформованість підлітка про статеві відносини. На підставі досліджень Д. Бойера
і Дж. Джеймса[2], проведених в 1978 р.
серед підлітків, що надають сексуальні послуги, було виявлено, що 63% отримали
первинний поштовх до заняття проституцією, почерпнув збочену інформацію про
сексуальні відносини від друзів або в результаті випадкового власного досвіду.
У них були відсутні знання про контрацепцію, венеричні захворювання;
-
безконтрольність
і байдужість адміністрації освітніх установ до позашкільних занять дітей.
Дуже
часто в категорію повій потрапляють випускники дитячих будинків, які через
розпад системи початкової професійної освіти, куди могли б піти вчитися діти з
низьким освітнім рівнем, підвищення престижу освіти у вузах, де колишні
випускники дитячих будинків просто не конкурентноздатні, високого рівня
безробіття і практично повної відсутності роботи для неповнолітніх вимушені
шукати інші джерела засобів існування.
Якщо
підліток не дістає належного схвалення соціально прийнятними способами, не може
реалізувати себе в соціально значущій діяльності, не потрапляє у поле зору
педагогів і вихователів, то відбувається підміна соціальних норм
антисоціальними, соціально значущій діяльності — аморальною, кримінальною або
злочинною, а замість педагогів приходять кримінальні авторитети, які
організовуючи життєдіяльність підлітка, залучають його до протиправних дій,
експлуатуючи здоров'я, піддаючи небезпеки його життя. Порівнюючи діяльність
«експлуататорів розпусти» почала XX століття і сутенерів, які успішно
організовують працю неповнолітніх в даний час, можна виявити одні і ті ж
особливості організації даного процесу.
Сутенер
— це людина, що живе на засоби повії, розглядає її як джерело доходів і що
розпоряджається ними як своєю власністю.
Невід'ємною
частиною проституції є сутенерство. Як правило, більшість сутенерів — жінки,
колишні повії. Але буває, що сутенерством займаються не тільки дорослі, але і
підлітки. Вони, так само як і дорослі, отримують за це гроші, але набагато
менші, тому економія очевидна. До того ж неповнолітньому сутенерові безпечніше
знаходитися на вулиці, чим дорослому. З одного боку, його самого і його «товар»
не чіпатимуть бандити, тому що по неписаних бандитських законах, чіпати дитину
— останню справу. З іншого боку, підліток до 14 років, згідно нашому законодавству,
неосудний, Навіть 15-річного підлітка можна притягати до кримінальної
відповідальності тільки за особливо небезпечні злочини, але звідницьке до цього
числа не входить.
Механізм
дії сутенерів вигострений століттями і може розглядатися як свого роду технологія.
Початковий
етап їх діяльності припускає організацію сутенером «своєї справи» шляхом
вкладення засобів в покупку або оренду приміщень, створення інших умов для
перетворення його на підприємство, що приносить дохід.
Наступний
етап — придбання «живого товару». На початку XX століття існувала певна
категорія торговців, які вербували і продавали дівчат в будинки терпимості. У
Москві чоловіків, що займаються такою роботою, називали «Маккавеямі» (переважно
це були євреї), а жінок-торговців називали «няньками». Досвідчені торговці
працювали на вулицях, поблизу магазинів, куди посилали господині своїх молодих
майстринь; у лікарнях, де після одужання молоді дівчата часто опинялися в
скрутному положенні; у сім'ях, де вербувальники з'являлися в потрібний момент і
потрібну годину з радами і реальною допомогою; на фабриках, де заздалегідь
існувала домовленість між скупником «живого товару» і господарем, який
оголошував про скорочення кадрів, але під виглядом добродійника переводив
дівчат нібито на іншу «фабрику»; через газетні оголошення, в яких недосвідченим
дівчатам пропонувалися «хороші місця постійної роботи», і т.д.
Багато
хто з цих прийомів використовується і сучасними сутенерами:
-
ті ж
газетні оголошення (тільки якщо на початку століття
оголошення були завуальовані і пропонувалася добре оплачувана робота гідних
професій: швалі, економки, покоївки, то в сучасній ситуації нерідко відкрито
мовиться про запрошення дівчат або хлопців для надання інтимних послуг);
-
та ж
вулиця (тільки на початку століття це по перевазі були магазини, тепер це
вокзали, де зосереджена основна маса бездоглядних і безпритульних дітей, які,
як правило, згодні на будь-яку роботу і крім того відсутній будь-який
соціальний контроль за їх життям, що дозволяє сутенерові розпоряджатися ними
так, як він цього побажає, аж до фізичного знищення без страху пошуку такої
дитини);
-
та ж
сім'я, коли дитина, наприклад, залишається без батьків і коштів для існування і
в потрібний момент з'являється «добрий дядько», який допомагає подолати тимчасові
труднощі, плата ж за таку допомогу — віддача себе і своєї квартири в загальне
користування злочинної групи;
-
та ж
квартира господаря, куди запрошують дівчат в гості для ближчого знайомства,
обіцяючи їм, що нічого з ними не трапиться.
У
XIX в., коли дівчина погоджувалася на таке запрошення, то з нею починали
працювати ввічливі і порядні агенти-розпусники, усипляючи її пильність. Іноді з
дівчиною працювало до шести фахівців. Таке спокушання могло тривати впродовж
декількох днів. Як пригощання обов'язково були присутні спиртні напої, що
спеціально виготовляються господарем з настою нюхального тютюну або сигар,
розчинених в міцному вині. В стані сп'яніння дівчину оббирали, забирали
документи і насильно примушували працювати в публічному будинку.
У
XX в. існує практика прийому на роботу, особливо юних дівчат, на посаду
секретарів-референтів, що включає як обов'язковий елемент відвідини квартири
працедавця з метою детальнішого знайомства з претенденткою. В умовах безробіття
і гонитви за красивим безтурботним життям на це йдуть більшість дівчат. Далі
все як в XIX в. — пригощання, спиртні напої, наркотики, закінчується це
дійство, як правило, виконання сексуальних послуг на вимогу «господаря».
Ще
одна форма залучення підлітків в проституцію — коли їх насильницький викрадають
в стані алкогольного або наркотичного сп'яніння (найчастіше це відбувається на
дискотеках), а потім морально і фізично пригнічують (на початку століття така
форма вербування теж існувала, але не на дискотеках, а, наприклад, в темних
провулках, алеях, коли група вичікувала свою жертву, викрадала і насильно
продавала в публічний будинок).
Крім
того, заняття проституцією тісно пов'язане з індустрією розваг і фактично
легалізоване в таких видах бізнесу, як масажні салони, гральні заклади,
приватні фірми, що надають інтимні послуги, які для прикриття містяться
якою-небудь нейтральною третьою стороною. Клієнтами в них, як правило, є дрібні
підприємці у віці 35-50 років, що мають сім'ї і дітей.
Третій
етап — продаж «товару». На початку століття, коли «товар» привозився до місця
призначення, збиралися покупці — власники публічних будинків, визначалися
достоїнства і недоліки товару, а потім починався торг.
Торг
російськими дівчатами для задоволення цілей розпусти не обмежувався Росією. Вже
в XIX в. існувала міжнародна торгівля, де світовою популярністю користувалися
невільничі ринки Відня, Лейпціга, Данцига, куди вивозилися російські дівчата з
міст Одеси, Варшави і Риги.
Ця
проблема в наший країні, поза всяким сумнівом, існує і сьогодні, проте цифри,
розміри, що показують її, відсутні. Але за кордоном ці цифри відкриті. Так,
наприклад, в Парижі в 1994 р. в країни «третього світу» для використання в
сексуальній комерції було продано 8 тисяч дітей (3 тис. дівчаток і 5 тис.
хлопчиків).
Дитина,
що опинилася у сфері проституції, проходить ряд етапів, що перетворюють
«нормальну» поведінку на девіантну.
На
першому етапі дитина набуває статусу людини нижчого рангу із спотвореними
моральними і етичними нормами.
На
другому етапі осягнулися певні сексуальні знання і уміння як теоретичного, так
і практичного характеру.
Третій
етап характеризується тим, що в свідомості підлітка складається переконання, що
природних статевих відносин по любові між чоловіком і жінкою не існує.
Четвертий
етап закріплює усвідомлення негативного відношення суспільства до заняття
проституцією, унаслідок чого підліток відчуває себе людиною другого сорту.
У
1991 р. були зроблені соціологічні дослідження московських повій з метою
розібратися в їх психологічному, внутрішньому світі і зрозуміти мотивацію
вибору цієї сфери діяльності. 87% з опитуваних були неповнолітніми. Дослідження
показали, що до морально-етичної сторони своєї професії вони відносяться
достатньо байдуже, практично всі вступають в статеві зв'язки в стані
алкогольного або наркотичного сп'яніння, знають правові аспекти притягання до
адміністративної відповідальності і штрафів, не побоюються офіційних
попереджень, усвідомлюють, що гроші, які вони здобувають, торгуючи собою,
осідають в руках сутенерів, рекетирів, фарцовщиків і т.д.
З
одного боку, при аналізі даних міркувань здається, що повії є достатньо
упевненою публікою, але з іншого боку, в результаті психологічних досліджень
було з'ясовано, що вічний супутник життя повій страх. Вони страшаться, що
попадуться на зв'язках із злочинним середовищем, побоюються, що ті, що оточують
дізнаються про їх доходи, побоюються бути пограбованими, бояться за майбутнє
своїх дітей.
Намагаючись
вирватися з круга страху, вони починають непомірно пити, вживати наркотики.
Багато хто з них опиняється в числі бродяг, багато хто гине, або стаючи
жертвами злочину, або закінчуючи життя самогубством.
Підведемо
підсумок: Хто і чому встає на цей слизький шлях?
-
Молоді
дівчата, відірвані від своєї сім'ї (студентки, що проживають в гуртожитку,
приїжджають на роботу з інших міст і сільської місцевості).
-
Дівчатка
з неблагополучних сімей.
-
Дівчатка,
що перенесли в дитинстві психосексуальну травму, після чого у них виник
хворобливий інтерес до статевих відносин.
-
Дівчатка,
схильні до девіантної поведінки. Вони складають основну масу підлітків-повій.
Мотиви
заняття проституцією самі різні. Вони такі:
-
безвихідність,
коли дівчинка, пішовши з будинку, віддається за шматок хліба, щоб вижити;
-
примушування
рідної матері зайнятися цим ремеслом;
-
наслідування
дорослим, зокрема власній матері;
-
приклад
подруги або знайомої.
Є
декілька шляхів залучення дівчаток-підлітків в дану асоціальну групу:
-
Через
оголошення в газетах.
-
У
рубриках «Розваги», «Робота», «Запрошую», «Пропоную» друкуються оголошення
фірм, що набирають дівчат для занять проституцією. І такі оголошення друкуються
щодня.
-
Через
усесвітню мережу Інтернет. На його сторінках можна знайти багато оголошень про
добре оплачувану «роботу» для підлітків, як для дівчаток, так і для хлопчиків.
-
Через
модельні агентства. У багатьох агентствах примушують неповнолітніх топ-моделей
до сексуальних відносин. Після закінчення роботи в агентствах багато хто з них
стає професійними повіями.
-
Участь в
зйомках порнографічних фільмів. Дітям за гріш пропонують брати участь в зйомках
фільму. На чорному ринку ціна оригіналу касети з дитячою порнографією коштує
від 500 до 700 дол.
В
даний час склався певний круг клієнтів, дівчаток-повій, що користуються
послугами. Це ділки злочинного бізнесу, комерсанти, синки багатих батьків,
карні злочинці-рецидивісти, а також одружені чоловіки. Останні, на думку
психологів, купують у малоліток утіху, самоутверджуються з їх допомогою,
реалізують свої найнеймовірніші фантазії.
Вартість
послуг малолітніх повій в містах Росії різна. Наприклад, в Москві так звані
транспортні повії, що працюють уздовж московської кільцевої автодороги,
віддаються за 150—200 рублів і діють в основному поодинці. Вуличні і такі, що
поставляються на замовлення по дзвінку клієнта не менше чим за 150 дол., з яких
дві третини, як правило, забирає сутенер. Іноді плата зростає до 500 дол. Але
це означає, що повія працюватиме всю ніч і обслуговувати цілу компанію.
Приблизно ту ж ціну сутенери беруть за діву, пошук якої багато часу не займає.
Кажучи про проституцію, необхідно знати і те, що заняття цим ремеслом веде до
захворювання Снідом і різних венеричних захворювань, що часто приводить до
безпліддя жінки.
До
проблеми класифікації повій, виділення певних критеріїв відмінності
представниць цього роду занять зверталися учені XIX і XX століть. Так, у
вітчизняних дослідженнях минулого століття (І. Канкаровіч, А. І. Федоров[3])
виділено три категорії повій, що існували тоді в Росії:
1) що живуть цілком самостійно в
кімнаті або квартирі;
2) що живуть за відому плату на
повному пансіоні у квартирних господинь;
3) вуличні повії, серед яких
основну більшість складали неповнолітні.
Коштували
діти по-різному. Як правило, для підтримки свого бюджету вони були вимушені
обслуговувати по декілька відвідувачів (від 3 до 5) в день. Скільки б вони не
заробляли, всі гроші переходили в чужі кишені (як правило, сутенера, який давав
їм роботу). Їх експлуатували абсолютно безсовісним чином: зверталися як з
тваринами, в будь-яку негоду виганяли на заробіток, били, морили голодом і т.д.
Якщо з якої-небудь причини вони переставали заробляти гроші, їх виганяли на
вулицю — і тоді ці діти ставали до певного часу безпритульними, поки не
попадали до спеціальних дитячих установ.
Арена
діяльності вуличних повій — головним чином була вулиця, хоча вони могли
працювати і в ресторанах, інших розважальних закладах, лазнях.
Середня
тривалість діяльності повії — 5-7 років, рідко — 10. Якщо припустити, що вона
починається зазвичай з 15-16 років, то до 25-28 років жінки опинялися або в
установах охорони здоров'я, або в спеціальних установах, або кінчали життя
самогубством.
Серед
сучасних повій можна виділити наступні категорії:
-
елітарні,
центрові, кульові, валютні. Цю групу складає нечисленна категорія матеріально
забезпечених повій, що мають високий освітній рівень, постійну роботу і
клієнтів, що віддають себе за високу плату;
-
разові.
Дана група складається із зовні привабливих молодих людей, що ретельно стежать
за собою. Багато хто з них працює і обслуговує клієнтів у міру знаходження
замовлень. Як правило, рано чи пізно ці люди звільняються з своєї основної
роботи і починають вести тільки дозвільний спосіб життя зі всіма витікаючи ми
звідси наслідками;
-
сімейні.
Молоді сім'ї, що зовні виглядають благопристойними, завжди на хорошому рахунку.
Проте, у разі появи додаткового заробітку, завжди готові виїхати за замовленням
і обслужити клієнта. Посередником в таких випадках виступає сутенер;
-
плечові
або дальнобійщиці, серед яких багато неповнолітніх. Отримали свою назву за те,
що їздять з водіями вантажних машин (рефрижераторів, трейлерів) дальнього
проходження, обслуговуючи їх в дорозі. Розплачуються з ними зазвичай покупкою
їжі або в деяких випадках одяг, іноді при розставанні водії дають їм невелику
суму грошей. Якщо повія сподобається шоферові, то він може її рекомендувати і
передати своєму напарникові або іншому водієві. Основні місця роботи таких
повій — заправні станції, закусочні або придорожні кафе, місця стоянок і
відпочинку водіїв;
-
автомобільні
або трасові. Даний тип повій, теж, в основному, неповнолітніх, вибирає своїх
клієнтів на автомобільній дорозі під приводом підвезти, прокотитися. Вони
нерозбірливі в зв'язках, часто міняють партнерів (по декілька чоловік за добу),
представляють великий ризик розповсюдження венеричних захворювань. Місцем
роботи може бути не тільки автомобільна траса, а наприклад, автомобільна
стоянка. Охоронці стоянки можуть відкрити будь-яку вподобану клієнтові машину,
а повія готова віддатися клієнтові або групі клієнтів прямо в автомобільному
салоні;
-
вокзальні,
швидше алкоголіки, чим повії. Віддаються за невелику плату, флакон одеколону
або пляшку горілки. Серед них багато підлітків, мир яких обмежений трикутником:
вокзал, дитприйомник, вендиспансер. Сутенерів вони не цікавлять, але іноді цю
роль можуть виконувати дорослі-бомжі, відбираючи у них все запрацьоване і
залишаючи підлітків навіть без цих малих коштів для існування;
-
школярки-малолітки
(починаючи з 8-річного віку).
Вступають в статеві контакти або з примусу найближчих родичів, або сутенера.
Працюють часом в антисанітарних умовах (вокзальні туалети, підвали і ін.), за
мінімальну ціну.
В
даний час залежно від психофізіологічних особливостей, завдатків і соціальних
умов, які приводять жінок на панель, повій можна розділити на 2 категорії.
1.
«Порочні». У них схильність до проституції закладалася в сім'ї. З малих років в
них прокидаються погані інстинкти: брехня і лицемірство, до яких вони постійно
вдаються, формується схильність до крадіжки, жорстокості, вживання алкоголю і
наркотиків, що поступово приводить до повної деградації особи. Такі дівчата
стають повіями тому, що ця професія, на їх думку, добре оплачується. При цьому
вони аніскільки не піклуються про своє майбутнє. Навіть ті з них, кому вдається
вийти заміж, нерідко повертаються до свого колишнього ремесла і закінчують свої
дні в убогості, в лікарні або у в'язниці.
2.
«Випадкові». Вони встали на шлях проституції по не залежних від них причинах.
Ці повії не такі потворні в етичному відношенні і не так цинічно безсоромні, як
«природжені». Вони почали торгувати своїм тілом із-за убогості, безпритульності
або дитячої легковажності, тобто із-за несприятливих обставин, яким не змогли
протистояти.
«Випадкові» повії звертають на
себе увагу чоловіків блиском або розкішшю свого наряду. Але при цьому уникають
зустрічей з людьми, які знали їх до початку заняття проституцією. Поблизу своїх
будинків вони поводяться пристойно і одягаються дуже скромно, прагнуть не
привертати до себе уваги.
Серед
таких повій немало тих, хто, народивши дитину, стають дбайливими матерями,
залишають свій колишній спосіб життя, не дивлячись на те, що потрапляють в дуже
важкі матеріальні умови.
Вони
є у великих і малих містах. Наприклад, за неофіційною статистикою в Києвіі в
1998 р. було близько 200 тис. повій. До 2000 р. їх кількість зросла у декілька
разів — тільки за 5 місяців було затримано близько 300 тис. повій і серед них
багато дівчаток-підлітків, є і такі, яким менше 10 років. Отже, можна
констатувати, що в наший країні виникла інша серйозна проблема — підліткова
проституція.
Приведемо
визначення, яке дається даному явищу в коментарі до статті 151 п. 4.
Кримінального кодексу РФ:
Заняття
проституцією неповнолітньою — це неодноразовий (не менше двох разів) вступ
обличчя жіночої статі, що не досягла 17 років, в статевий зв'язок за гроші або
іншу матеріальну винагороду з обличчям чоловічої статі.
Є
і інше визначення поняття «Підліткова проституція», яке найповніше відображає
сучасний сенс даного соціального явища. Підліткова проституція особливе
соціальне явище, що характеризується тим, що підлітки, тобто особи, 18лет, що
не досягли, причому як жіночої, так і чоловічої статі, вступають неодноразово
(не менше двох разів) у позашлюбні статеві відносини з великим числом осіб за
певну (матеріальне) винагороду по соціально-економічних і
психолого-педагогічних причинах.
Деморалізація
в статевій сфері як форма девіантної поведінки вельми тісно пов'язана із
злочинністю. Цей взаємозв'язок найвиразніше виявляється в декількох відносинах.
По-перше,
особи, для яких характерні дані форми поведінки, часто є організаторами або
активними учасниками злочинних груп. Рання статева розбещеність дівчаток як
вираз зневаги до етичних заборон суспільства сприяє в психологічному плані можливості
скоїти злочин. Каталізатором тут виступають: негативне, як правило, оточення
таких підлітків; що неправильно сформувалися, пов'язані із статевою
розбещеністю, збочені або непомірні матеріальні потреби; звичка вживати спиртне
і дозвільно проводити вільний час.
По-друге,
підлітки, яким властива статева розбещеність, створюють кримінальні ситуації, а
іноді і прямо провокують скоювання злочинів. Як для злочинця, так і для
потерпілої характерний низький етичний рівень. За даними статистики 27%
опитаних засуджених за зґвалтування показали, що до скоєння злочину мали в
своєму розпорядженні відомості про репутацію потерпілої як аморальною; 25%
потерпілих від зґвалтування своєю аморальною поведінкою сприяли скоєнню
злочину; 22% потерпілих мали негативну побутову характеристику; 15% потерпілих
були раніше зґвалтовані або засуджені у справжній справі (5%), або іншими
особами (10%).
Все
це дає підставу стверджувати, що особи, для яких характерна деморалізація у
сфері статевої поведінки, не тільки створюють кримінальну ситуацію, але і своєю
поведінкою формують рішучість у злочинця скоїти злочин і сприяють здійсненню
цієї рішучості.
По-третє,
такі підлітки нерідко самі стають жертвами злочинних посягань. Проведене
дослідження зґвалтувань, здійснених підлітками, показало, що 84% всіх
потерпілих складали дівчатка «легкої поведінки». Серед неповнолітніх,
потерпілих від зґвалтування, включаючи і малолітніх, 16,8% вже до зґвалтування
знаходилися в інтимному зв'язку, тобто відносно їх раніше було здійснено
злочин.
Враховуючи
все вищесказане, можна виділити основні чинники, стримуючі розвиток
проституції:
1)
на макрорівні, пов'язаному з державною соціальною політикою і плануванням,
вживанням законодавчих заходів, вирішенням суспільних і державних питань в
регулюванні проблеми дитячої проституції, організацією інфраструктури допомоги,
як основні чинники виступають наступні:
підвищення
життєвого рівня населення
згладжування
соціальної нерівності в суспільстві
зміцнення
і стабілізація інституту сім'ї
контроль
над порнографічною літературою і відеозаписами
введення
кримінальної відповідальності за діяльність сутенерів
зміна
громадської думки відносно повій;
2) на
мезорівні, що розглядає відносини між дитиною і основними соціальними групами —
сім'єю і колективом освітньої установи, де він повинен знаходитися,
найважливішим чинником є:
реалізація
програми статевого виховання школярів
через інститут сім'ї і різні типи освітніх установ;
3) на
мікрорівні, що розглядає розвиток і становлення конкретної особи, виділимо
наступні чинники:
розвінчування
проституції як дозвільного, забезпеченого і красивого способу життя;
виховання
в дитині високоморальних якостей і моральних норм.
В
цілому ж проституція — це чітко організована злочинна структура, вийти з якої
підліткам практично неможливо.
Поки
в Кримінальному кодексі РФ статті про кримінальну відповідальність за
проституцію немає. Та і чи потрібно її вводити? Адже наївно було б думати, що
якщо сьогодні прийняти закон про заборону проституції або про відповідальність
за заняття проституцією, то завтра її не буде. Проституція — це соціальне
явище. І боротися слід не з повіями, а з кримінальним оточенням, яке їх створює
і підтримує. Але вже зараз є багато інших законів, що передбачають кримінальне
покарання, особливо у разі протиправних дій з неповнолітніми. Проте не
дивлячись на наявність цих статей в Кримінальному кодексі РФ, діти захищені
законом слабо. У будь-якому випадку, будь це спровокована дорослими дитяча
проституція або побутове насильство, — діти практично не мають права голосу.
Вони цілком у владі батьків. І справа може бути збуджена тільки на підставі
заяви дорослого. Навіть у разі зґвалтування близькими родичами про це не
поспішають заявляти в правоохоронні органи, вважаючи за краще розібратися в
сім'ї. Це є пряме порушення не тільки Федерального закону «О основних гарантіях
прав дитини в Російській Федерації» (від 24.07.98 р. № 124-ФЗ), але і Конвенції
ООН про права дитини, прийнятою в 1989 р. і яку Росія ратифікувала в 1990 р., а
також багатьох інших ухвал уряду.
Що
ж до закону про легалізацію проституції, то такого закону поки немає. А чи
потрібна легалізація самим повіям? Соціологічні опити серед них показали, що
дівчата згодні платити податки (тобто виступають за легалізацію), з тим щоб
відчувати себе захищеними від «дахів» і рекету.
Поки
органи влади в Україні вирішують проблему проституції на федеральному рівні, з
нею борються в регіонах країни самостійно. Наприклад, в Липецьку для боротьби з
проституцією була створена «Поліція вдач». За 1996 р. вона провела більше 60
операцій по розгрому звідницьких контор. У Києві з недавніх пір теж з'явилася
своєрідна «Поліція вдач». З довколишніх монастирів і інших міст України в
столицю приїжджають сестри Господні. Їх мета — етичне перевиховання дівчат з
панелі. За допомогою домовленостей, тривалих бесід черниці намагаються
переконати дівчат в неправильності вибраного ними способу життя. Така робота
дає результати.
Проблема
проституції існує і в інших країнах, але там — своє відношення до неї. У
більшості європейських країн жриці любові діють на цілком легальній підставі.
При дотриманні ними ряду умов і обмежень жодних проблем з властями у них немає.
Наприклад,
в Голландії, в столиці і інших крупних містах країни, цим ремеслом дозволено
займатися, але строго у межах спеціальних кварталів.
У
Кримінальному кодексі Куби є стаття, що передбачає тюремний висновок за
сутенерство. Особам, визнаним винними в розтлінні неповнолітніх, вважаються
терміни від 15 до 20 років.
Кримінальний
кодекс Іспанії передбачає для винних в зґвалтуванні неповнолітніх тюремний
висновок до 15 років. У Англії і Германії давно прийняті закони, караючі тих,
хто користується послугами малолітніх повій.
У
Туреччині проституція існує абсолютно законно. У решті мусульманських країн,
особливо близькосхідних, же, відношення до повій далеко від турецького і
європейського гуманізму. Проституція тут категорично заборонена, і до винних
застосовуються строгі покарання, починаючи від штрафів і арештів і закінчуючи
забиванням каменями обидві що брали участь в процесі сторін.
Підліткова
проституція набула найбільшого поширення в Південно-східній Азії, перш за все
на Тайвані, де зареєстровано близько 600 тис. зовсім юних повій. У Індії їх
трохи менше — 400 тис. На Філіппінах — порядку 60 тис., причому до цього числа
входять діти в основному 10-13 років. У Гамбурзі на 6 тис. повій доводиться 300
малоліток, послуги яких не перевищують 100 мазкий в час.
Проте,
згідно із законом дитяча проституція знаходиться під строгою забороною у всьому
світі, у тому числі і в Росії. Проте ми стоїмо на початку шляху боротьби з
таким злом, як підліткова проституція. Поза сумнівом, цей шлях буде довгим і
нелегким.
З
останнього параграфа я з'ясувала, що психологи вивчили повій і розділили їх на
різні категорії в залежності: від місця роботи, від віку, від клієнтів і ін.
Наприклад, є повії, що живуть самостійно в своїх квартирах, а є вуличні. Існує
і інше розділення на: елітарних, сімейних, автомобільних, вокзальних,
школярок-малоліток. Так розділяють людей, що займаються проституцією, для того,
щоб було легко досліджувати їх психологію, їх спосіб життя і причини, по яких
вони ведуть такий спосіб життя. Основні причини, по яких діти і підлітки
займаються проституцією, діляться на три групи: генетичні, соціальні і
психологічні. Кожна з груп складається з безлічі дрібних причин, які грають
велику роль в житті дитини. Причини можна розглядати починаючи із спадковості і
закінчую безвихідним матеріальним положенням.
Наслідки
проституції жахливі для суспільства і для самих людей, що займаються цією
«професією»: дуже велика вірогідність зараження різними венеричними
захворюваннями. По-друге, особи, для яких характерні дані форми поведінки,
часто є організаторами і активними учасниками злочинних груп. По-третє,
підлітки, яким властива статева розбещеність, створюють кримінальні ситуації, а
іноді і прямо провокують скоювання злочинів. Також підлітки нерідко самі стають
жертвами злочинних посягань.
Проституція
дуже тісно пов'язана з криміналом. Для того, щоб якось боротися із злочинністю,
спершу треба усунути її основи. Ліквідував проституцію в стані, помітно
знизиться кримінал. У Кримінальному кодексі статті про кримінальну
відповідальність за проституцію немає, в регіонах страни з нею потрібно
боротися самостійно, щоб запобігти її тяжким наслідкам.
IV. Сучасні дослідження проблеми
дитячої і підліткової проституції
Практична
частина моєю курсовою складається з трьох частин:
1.
бесіда з соціальним педагогом в школі
2.
опит школярів по даній темі
3.
бесіда з інспектором у справах неповнолітніх
Побувавши
в школі №15 (в якій я навчалася), я зрозуміла, що соціальної педагогіки на тему
проституції розмовляти не дуже люблять. У школі конкретно сказали, що такої
проблеми у них немає, не було і не буде, тому що всі діти знаходяться під
чітким наглядом соціальних педагогів і батьків.
У
школі всього один соціальний педагог. Я поговорила з ним. Все що мені вдалося
дізнатися це те, що випадки проституції не фіксуються, тому що вона не
доводиться. «Не спійманий, не злодій». Соціальні педагоги знають дівчаток 10-11
класів, які можуть цим займатися. Такі дівчаток не багато, але точна кількість
мені не сказали, природно, і імен теж не назвали. Вони вважають, якщо підліток
йде на такий крок, означає він психічно не здоровий, ніякий іншої причини тут
не може бути. У старших класах підліткам хочеться мати по більше грошей, а йти
на роботу в такому віці немає бажання.
Тому
вони і шукають легкий заробіток. З ними проводять бесіди соціальний педагог і
психолог, ставлять на «шлях істинний». Але, здається думці, ці роботи (бесіди)
не дадуть ніякого результату. З підлітками повинна розмовляти людина, яка
авторитетна для них, той, кого вони слухатимуть, і це ніяк не соціальний
педагог. Хоча якщо педагог завоює у них довіру, тільки тоді можна буде говорити
про якусь допомогу.
Наступним
моїм кроком було дізнатися у школярів як вони відносяться до проституції. Я
склала анкету з трьох питань (анкета додається в кінці роботи) і провела її у
двох одинадцятих класів (з дозволу моєї вчительки – класного керівника).
Загальна кількість чоловік складає 50. Хлопчиків були 23 людини (46%), а
дівчаток - 27 (54%).
На
питання: як ви відноситеся до проституції - більшість відповіли негативно,
тільки 6 хлопчиків відносяться до проституції позитивно. Пояснювати свою
відповідь вони не захотіли. Мені здається, що якщо молода людина не може
пояснити свій вибір, означає цей вибір зроблений не обдумано, навмання або по
дурості.
Наступне
питання звучало так: як варто поступати з повіями? І даний вибір відповідей: а)
ліквідовувати; б) ізолювати; у) допомагати; г) ігнорувати; д) приймати
які-небудь інші заходи (запропонувати які?). Тут думки хлоп'ят розділилися.
Більшість - це 77, 8 % було за те, щоб повій ліквідовували, допомагали їм або
приймали які-небудь інші заходи. Зовсім мало - це 22,2 % голосів було за -
ізолювати і ігнорувати. На запитання, хто винен у виникненні підліткової
проституції?, більшість навіть не змогли чітко відповісти. Чи самі повії, чи
країна, в якій ми живимо, чи оточення, чи соціально – психологічний стан
людини.
Ці
ж питання були поставлені студентам вищого учбового закладу. На що 82 % що
вчаться відповіли - повіям треба допомагати, 8 % - ігнорувати і 10 % - приймати
інші заходи.
V.
Стурбованість ООН розвитком дитячої проституції в Україні
Організація
Об'єднаних Націй стурбована розвитком дитячої проституції в Україні.
Про
це сказано на офіційному сайті ООН, повідомляють "Українські новини".
Відповідно
до повідомлення, спеціальний доповідач ООН з питання про торгівлю дітьми,
дитячу проституцію й дитячу порнографію Хуан Мігель Петіт подав на розгляд
членів Ради з прав людини доповідь про візит до України наприкінці жовтня 2006
року.
У
цій доповіді повідомляється, що в Україні "процвітає дитяча проституція, а
торгівля дітьми є величезною проблемою й суворою реальністю".
У
доповіді підкреслюється, що 10% жертв торгівлі людьми становлять діти віком від
13 до 18 років, половину дітей у транскордонній торгівлі посилають в сусідні
країни, в основному в Росію.
"Діти
експлуатуються у вуличній торгівлі, як домашня прислуга, у сільському
господарстві, як танцівниці, офіціанти й офіціантки або з метою надання
сексуальних послуг", - сказано в доповіді.
У
доповіді зазначається, що найчастіше від дітей вимагають ставати танцівницями,
жебрати або надавати сексуальні послуги.
У
ООН відзначають, що характерною рисою торгівлі дітьми в Україні є те, що в
більшості випадків вони стають об'єктом торгівлі всередині країни.
Торговці
дітьми заманюють своїх жертв у боргову кабалу, вони змушують їх відробити
витрати, пов'язані з поїздкою й такими послугами, як харчування й житло, при цьому
можливості вирватися з кабали з'являються вкрай рідко, - сказано у
повідомленні.
За
даними дослідження, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень
серед жінок, які займаються наданням сексуальних послуг у комерційних цілях,
11% становили діти віком від 12 до 15 років й 20% - віком від 16 до 17 років.
Представник
ООН висловив особливу стурбованість тим, що сутенери, торговці людьми й
виробники порнографічних матеріалів використовують дітей у своїх цілях.
Він
підкреслив, що зі скасуванням віз для туристів з більшості західних країн
Україна дедалі більше стає одним із основних напрямків для секс-туризму, у
якому використовуються й діти.
Представник
ООН заявив, що Україні необхідно буде сформувати нову модель захисту прав
дітей, інакше вона зіштовхнеться з наслідками, які серйозно позначаться на
майбутніх поколіннях.
Висновок
Повертаючись
до поставлених цілей в моїй курсовій роботі, можу сказати, що проблеми
проституції і причини її появи я вивчила. І зрозуміла, що проблема проституції
має глибоке культурне, політичне і соціально-економічне коріння, тому для
розробки найбільш ефективного механізму захисту дитини від будь-якої форми
сексуального домагання необхідно знати історію цієї проблеми.
Психологи
бачать генетичні або фізіологічні причини проституції. Генетичні теорії
розглядають вплив спадкових чинників, що приводять дітей до заняття
проституцією. Так само існує ряд фізичних недоліків: наприклад, переважання
лицьових розмірів над головними, що дає можливість зробити висновок і про менший
об'єм мозкових мас, що йдуть в збиток як розумовому, так і етичному розвитку
людини, що надає сексуальні послуги. Є ще декілька причин, по яких діти і
підлітки займаються проституцією, - це якась залежність, труднощі у відносинах
з однолітками, відсутність прагнення до освіти.
Педагоги
вважають, що проституція обумовлена, в першу чергу, соціально економічною
обстановкою в країні, залежно від якої вона переживає свої підйоми і спади. В
період високого безробіття або інфляції вона зростає, оскільки низька зарплата
або її відсутність штовхає людину до надання сексуальних послуг. Ще причини
можуть ховатися в сім'ї і школі дитини: наприклад, неблагополуччя в сім'ї,
відсутність сім'ї, безконтрольність і байдужість адміністрації освітніх установ
до позашкільних занять дітей.
Що
ж треба зробити, щоб не було такої проблеми, як проституція в наший країні?
Просто
усунути всі причини її появи, описані вище. Поліпшити соціально-економічну
обстановку в країні. Підходити до кожної дитини індивідуально і уберегти його
від зв'язку з таким бізнесом. Треба зайняти дітей творчими справами художні
кухлі, танці, музичні школи та інші. За такими дітьми повинні стежити школа,
соціальні працівники і, звичайно ж, сім'я.
У
Києві знайшли метод боротьби з проституцією. Це швидше не боротьба, а допомога
дівчатам з панелі. З довколишніх монастирів і інших міст країни в столицю
приїжджають сестри Господні. Їх мета - етичне виховання дівчат з панелі. За
допомогою домовленостей, тривалих бесід, черниці намагаються переконати дівчат
в неправильності вибраного ними способу життя. Така робота дає результати.
Згідно
із законом дитяча проституція знаходиться під строгою забороною у всьому світі,
у тому числі і в Україні. Проте ми стоїмо на початку шляху боротьби з таким
злом, як дитяча і підліткова проституція. Поза сумнівом, цей шлях убуде довгим
і нелегким.
Список
літератури
Андреева Г.М. «Соціальна
психологія». - М., 2000.
Бандура А. Уолтерс Р.
«Підліткова агресія: вивчення впливі виховання і сімейних відносин». - М. 2000.
Василькова Ю.В. «Соціальна
педагогіка». - М., 2000.
Венгер А.Л., Десятникова Ю.М.
«Девіантна поведінка школярів» // Питання психології. – 1995, - №1, - с. 24-36.
Гурко Т.А. «Особливості
розвитку особи підлітків в різних типах сімей» // Социс. – 1996, - №3, - с.
31-39.
Дронов І. «Групова робота із
старшокласниками, направлена на їх адаптацію» // Сім'я, - 2003, - № 7/787.
Зайка Е.В., Ячина А.С.
«Психологія школьников»//Вопросы психології. – 1990 №4, с. 18-25.
Закатова И.Н. «Соціальна
педагогіка в школі». - М., 1996.
Іванова Л. «Підліткова
проституція» Виховання школярів, - 2002 №9, с. 41 47
Иванов В.Н. «Девіантна
поведінка: причини і масштабы»//Социально-политический журнал, - 1995 №2, - с.
20-31.
Іванова Л. «Школярі з
девіантною поведінкою: особливості виховання» // Виховання школярів, - 2002, -
№5, - с. 8-14.
Каган В.Е. «Про сексологію».
- М., «Педагогіка», 1991.
Крайг Р. «Психологія
розвитку», 7-е міжнародне видання. - М., «ПІТЕР», 2000.
Лачина І. «Соціальна поведінка»
// Социс, - 1997, - №5, -с.13-21.
Ліхачев Би. «Педагогіка. Курс
лекцій». - М., 1999.
Мудрік. Л.В. «Соціальна
педагогіка». - М., 1999.
Новіков Р. «Сімейне
виховання» // Сім'я, - 2002, - №5/556.
Павлов А.Г. «Поведінка
підлітків» // Соціально-політичний журнал -1993, - №4, - с. 24-37.
Потапов Л. «Проблема проституції»
// Аргументи і факти, - 2003, - №10(1167).
Райс Ф. «Психологія
підліткового і юнацького віку», - М., «ПІТЕР», 2000.
Романенко С. «Проституція:
Спосіб життя» // Абсолютно таємно, - 2002. №7(158).
Самойлов А. «Так званий
Секс», - Спб., «Леніздат», 1991.
«Соціальна педагогіка». Курс
лекцій / під редакцією Галагузової М.А., -М., 2000.
Столяренко Л.Д. «Основи
психології», - Ростов-на-Дону, 1997.
Фром Э. «Антологія людської
деструктивности», - М., 1998.
Шибутані Т. «Соціальна
психологія». - М., 1996.
Додаток
Анкета
до курсової роботи
1.
Як ви
відноситеся до проституції?
А) негативно;
Б) позитивно.
2.
Як варто
поступати з повіями?
А) ліквідовувати;
Б) ізолювати;
В) допомагати;
Г) ігнорувати;
Д) приймати
які-небудь інші заходи (запропонувати які?).
3.
Хто винен
у виникненні підліткової проституції? (запропонувати).
[1] «Социальная педагогика». Курс лекций, под редакцией Галагузовой М.А.,
М. 2000. с. 96.
[2] Василькова Ю.В. «Социальная педагогика». М. 2000. с. 104.
[3] «Социальная педагогика». Курс лекцій, под редакцієй Галагузової М.А.,
М. 2000. с. 112.
