Реферат: Надзвичайні ситуації соціального характеру

Міністерство освіти та науки України

ДонДТУ

Факультет економіки та фінансів

Реферат

з дисципліни «Безпека життєдіяльності»

на тему: «Надзвичайні ситуації соціального характеру»

Виконала:

Ст. гр. ЕП-06-4

Стуканьова А.Ю.

Алчевськ

2007

План

1.  Статистика соціальних надзвичайних ситуацій, причини їх виникнення та наслідки

2.  Війни, революції, міжнаціональні конфлікти в історії людства

3.  Заходи безпеки в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру

Висновок

Перелік посилань

1. Статистика соціальних надзвичайних ситуацій, причини їх виникнення та наслідки

Значний інтерес викликають статистичні дані про можливість виникнення та ймовірні прогнози НС, що найчастіше зустрічаються на території нашої країни. Найбільш непередбачуваними, раптовими, з величезною кількістю жертв і руйнувань є землетруси. Досі неможливо з упевненістю передбачити місце й точний час початку цього явища природи. Об'єктивними ознаками лиха, що наближається, є незвична поведінка тварин і птахів, світіння вершин гір і дерев, зміна рівня води в криницях. Ці ознаки з'являються за кілька годин, а іноді й за добу до землетрусу.

Таблиця 1. Кількість надзвичайних ситуацій у 90-х роках XX століття

Таблиця 2. Найбільші природні катастрофи XX століття

Таблиця 3. Характеристика жертв під час техногенних катастроф

За даними літературних джерел, тільки один раз, у 1963 році, у Китаї вдалося завчасно сповістити людей про можливий землетрус. У результаті загинуло лише 1300 людей, а за масштабами руйнувань могли б загинути десятки тисяч. Землетруси бувають на 1/10 частині всієї поверхні континентів Землі. За даними ЮНЕСКО, за останні десятиліття від цього стихійного лиха загинуло понад 1 млн. людей. Деякі відомості про землетруси та їх імовірність на території нашої країни подано в табл. 4.

Територія України, що має прибережну смугу, зазнає штормів і ураганів. За останні 200 років зареєстровано кілька десятків ураганів, що стали причиною тисяч жертв. Що ж до повеней, то вони спричиняють смерть не на всій території нашої країни. Людські жертви можуть бути невеликими, але значна кількість людей залишається без даху над головою, повені також завдають чималих матеріальних збитків. Деякі статистичні дані про повені наведено в табл. 5.

Для території нашої країни характерними є обвали, лавини, селеві потоки, зсуви. Статистичні дані про ці стихійні лиха наведено в табл. 6. За останні 80 років в Україні зареєстровано сотні подібних катастроф. Такі лиха передбачувані лише у гірській місцевості, регіонах з пересіченим ландшафтом, який характеризується наявністю ярів, пагорбів. У світі накопичено певний досвід попередження значних руйнувань і жертв під час таких лих.

У 1996 р. затверджено Положення уряду про класифікацію НС природного й техногенного характеру. Відповідно до зазначеного документа, НС класифікують залежно від кількості потерпілих, кількості населення з порушенням умов життєдіяльності, розмірів матеріальних збитків, а також меж поширення вражаючих факторів.

Таблиця 4. Статистичні дані про землетруси

Надзвичайні ситуації поділяють на об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні.

Об'єктові – потерпілих не більш як 20 осіб з них одна людина загинула; порушень умов життєдіяльності населення зазвичай немає; зона НС не виходить за межі об'єкта виробничого чи соціального призначення.

Місцеві – потерпілих від 20 до 50 людей, загиблих – 1–2 особи; порушені умови життєдіяльності для населення чисельністю від 100–300 осіб; матеріальний збиток становить близько 1 % зведеного місцевого бюджету; зона НС не виходить за межі населеного пункту.

Таблиця 5. Статистичні дані про повені на території нашої країни

Таблиця 6. Статистичні дані про снігопади, селеві потоки, лісові пожежі

Регіональні – потерпілих від 50 до 300 осіб, серед них загиблих 3–5 людей; порушені умови життєдіяльності 500–1000 людей; матеріальний збиток становить 10 % зведеного річного бюджету; зона НС охоплює територію двох областей.

Загальнодержавні – потерпілих понад 300 людей, загиблих більше 5 осіб; порушені умови життєдіяльності 1000 осіб; матеріальний збиток становить понад 10 % зведеного річного бюджету; зона НС охоплює більш як дві області.

Основною метою такої класифікації є визначення й розмежування повноважень організацій і територіальних органів влади під час ліквідації наслідків НС.

Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій. Щодня в світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призвести або призводять до загибелі людей або до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями.

Засоби масової інформації, як правило, привертають увагу громадськості до надзвичайних ситуацій, особливо коли вони пов'язані з життям відомих особистостей, призвели або можуть призвести до великої кількості жертв, становлять загрозу нормальному життю і діяльності груп людей, цілих регіонів чи навіть країн. Майже жодне газетне видання, жоден випуск радіо або телевізійних новин не виходить без таких повідомлень.

До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, катастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемії, терористичні акти, збройні конфлікти тощо.

Аварії поділяються на дві категорії:

до І категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло 5 чи травмовано 10 і більше осіб; стався викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення;

до II категорії належать аварії, внаслідок яких: загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я працівників цеху, дільниці (враховуються цех, дільниця з чисельністю працівників 100 осіб і більше).

Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання автоматичних захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об'єктів, падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії.

Події природного походження або результат діяльності природних процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, називаються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпечне природне явище – це стихійне лихо.

Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано моральної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались, тощо.

Вагомість надзвичайної ситуації визначається передусім кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче життєве середовище, тобто рівнем системи «людина – життєве середовище» (далі – «Л – ЖС»), якої вона торкнулася, і розміром шкоди, спричиненої цій системі. Виходячи з ієрархії систем «Л – ЖС», можна говорити про:

>  індивідуальні надзвичайні ситуації, коли виникає загроза для порушення життєдіяльності лише однієї особи;

>  надзвичайні ситуації рівня мікроколективу, тобто коли загроза їх виникнення чи розповсюдження наслідків стосується сім'ї, виробничої бригади, пасажирів одного купе тощо;

>  надзвичайні ситуації рівня колективу;

>  надзвичайні ситуації рівня макроколективу;

>  надзвичайні ситуації для жителів міста, району;

>  надзвичайні ситуації для населення області;

>  надзвичайні ситуації для населення країни;

>  надзвичайні ситуації для жителів континенту;

>  надзвичайні ситуації для всього людства.

Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна ситуація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифікацій надзвичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіальний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на локальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), континентальні та глобальні (загальнопланетарні).

Локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи «Л – ЖС» з однією особою та мікроколективом; – об'єктові – системам з рівнем колектив, макроколектив; місцеві – системам, в які входить населення міста або району; регіональні – області; загальнодержавні – населення країни і так далі.

Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природний явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни. До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максимальне зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодержавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконавчої влади і управління всіх рівнів.

15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 «Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій» затверджено «Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій». Згідно цього положення залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзвичайних ситуацій.

Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація регіонального рівня – це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.

Надзвичайна ситуація місцевого рівня – це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.

Надзвичайна ситуація об'єктового рівня – це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта (або його санітарно-захисної зони.

Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та ' збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти теорією виникнення катастроф.

Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситуацій – надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політичного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.

Надзвичайні ситуації техногенного характеру – це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.

Надзвичайні ситуації природного характеру – це небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери тощо.

Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру – це ситуації, пов'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або захоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.

Надзвичайні ситуації воєнного характеру – це ситуації, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

2. Війни, революції, міжнародні конфлікти в історії людства

надзвичайний ситуація соціальний захист

Останніми десятиліттями міжнародна спільнота зазнає зростаючого тиску тероризму. Здійснюються замахи на життя й здоров'я людей, зростає масштаб терористичних актів, для яких характерні великі людські жертви, посилюється жорстокість дій терористів. Розширюється також інформаційна, тактична, взаємна ресурсна підтримка терористичних груп як в окремо взятій країні, так і в міжнародному масштабі. Відбувається зрощування політичного й кримінального тероризму на тлі злиття й співпраці нелегальних і легальних структур екстремістської спрямованості з націоналістичними, релігійно-сектантськими, фундаменталістськими та іншими угрупуваннями на основі взаємовигідних інтересів. Тероризм поширюється як страшна, невідворотна епідемія XXI століття.

Однак майже в жодній країні світу на державному рівні не вироблено ефективної системи заходів захисту держави, суспільства й особистості від терористичних актів.

Сьогодні немає чіткого визначення тероризму як соціально-правового явища. В якості елементів, що характеризують це явище, виділяють: мету; мотив; зміст дій; передбачувані й реальні наслідки.

Тероризм може бути орієнтований на зміну політичного ладу, скинення керівництва країни (регіону), порушення територіальної цілісності, нав'язування певними соціальними, релігійними, етнічними групами своїх ідеології та стандартів як офіційних, істотна зміна політики держави, звільнення арештованих терористів, «розхитування» стабільності суспільства й залякування окремих груп населення, погіршання міждержавних відносин і провокування бойових дій (війни).

Використовуючи для характеристики тероризму такі елементи, як мету і наслідки дій терористів, варто вказати на обов'язкову наявність насильства чи його погрози; заподіяння або погрозу заподіяння шкоди (людському життю, здоров'ю) або завдання матеріальних і моральних збитків, чи того й іншого з метою викликати широкий резонанс, вплинути на психіку населення, підірвати атмосферу безпеки, спокою, стабільності в суспільстві, сформувати почуття беззахисності перед терористами. Водночас дії терористів спрямовані на ускладнення нормальної діяльності державного апарата, його важливих ланок або функціонування системи життєзабезпечення населення.

Чітка характеристика тероризму як соціально-правового явища не є самоціллю. Вона слугуватиме орієнтиром для визначення завдань, правових, організаційних і ресурсних аспектів боротьби з ним у структурі розробки й здійснення великомасштабних заходів, що належать до будь-якої сфери внутрішньої та зовнішньої політики країни. Інакше кажучи, доцільно встановити й законодавчо закріпити порядок, за якого кожне політичне, ідеологічне, економічне рішення піддавалося б експертизі на антитерористичний ефект. Такий підхід відповідав би положенню про те, що боротьба з тероризмом стає одним з пріоритетних завдань держави й суспільства.

Щодо інформаційного забезпечення цих завдань, то доцільно було б здійснити моніторинг тероризму й антитерористичної діяльності: уніфікувати відомчі й міждержавні підходи до статистичного обліку; розширити статистичні дані про учасників і посібників тероризму, а також потерпілих; створити єдиний банк інформації, зокрема накопичити дані про результати судових розглядів й режиму інформаційного обміну; узгодити статистичну звітність про терористичні злочини й суміжні кримінальні дії; розробити й упровадити методики оцінювання наслідків терористичних злочинів, зокрема й шкоду від зазіхань на життя, здоров'я й спокій населення, та екологічні збитки від них.

Щодо правового забезпечення, то доцільно ухвалити комплексний закон з боротьби з тероризмом, який містив би пакет додатків та в який би ввійшли укази Президента, постанови Уряду, програмні документи, міжвідомчі та відомчі нормативні акти.

Упродовж останніх 200 років основним засобом терору є застосування вибухових речовин (ВР) і вибухових пристроїв (ВП). На сьогодні відомо більше ста типів ВР, але широко застосовують лише тридцять. З військовою метою використовують тротил, тетрил, гексоген, сплави тротилу з гексогеном, різні суміші на їх основі. Агрегатні стани ВР різні – тверді, рідкі, газоподібні. Зауважимо, що навіть професіоналу складно візуально відрізнити ВР від будь-якого схожого інертного матеріалу, тому ідентифікацію не можна зробити швидко й без застосування спеціальних засобів.

Вибухові пристрої – це сукупність вибухових речовин, засобів їх вибухового ініціювання, системи управління вибуховим ініціюванням, а також вражаючих елементів. У процесі дії ВП утворюються вражаючі фактори.

Системи управління дією ВП різноманітні й постійно вдосконалюються. У 1977 р. в СРСР було відкрито нову сторінку в застосуванні вибухових пристроїв як засобу терору. 8 січня 1977 р. у Москві прогриміли три вибухи, при цьому найстрашніший – у метро. Терористи використали спосіб ініціювання вибуху після закінчення заданого часу вповільнення. В якості вибухівки уповільненої дії був застосований звичайний механічний годинник. Для реалізації цього способу використовують також електронні схеми й прилади, що мають таймер.

Управляти вибухом за радіосигналом терорист може за допомогою радіокерованої іграшки, мобільного телефону, пейджера, радіостанції та інших пристроїв.

Вибух можна також ініціювати шляхом подачі імпульсу струму на електродетонатор через провід. Типовий приклад – теракт на Котляковському цвинтарі у Москві. Спосіб найпростіший і застосовується для підриву ВП з безпечної відстані, коли терорист візуально спостерігає за жертвою.

Доволі поширені ВП, що спрацьовують у разі підключення споживачів енергії (телевізорів, радіоприймачів) до мережі, або вмикання споживача електроенергії в автомобілі (фар, стоп-сигналу, звукового сигналу тощо). Вибух може також статися від безпосереднього контакту людини з транспортним засобом.

Зауважимо, що питома вага терактів з використанням ВП дуже висока й оцінюється сотнями випадків на рік.

Під час підготовки вибухового теракту можна помітити демаскуючі ознаки. Найпоширеніші з них такі: припаркований у неналежному місці й близько до будинку автомобіль; залишений причіп або предмет з наявними на ньому джерелами живлення; протягнуті дроти або мотузки; шум, цокання, що доносяться із залишеного пакета; незвичне розташування урн, контейнерів для сміття тощо.

Якщо виникла підозра закладання ВП або виявлені підозрілі предмети, слід негайно повідомити про це міліцію, органи влади, ізолювати місце з потенційним ВП, у жодному разі не підходити до нього й не торкатися сумнівних предметів. Якщо ВП виявлено в приміщенні, слід евакуювати людей, по можливості відкрити всі вікна й двері для розосередження ударної хвилі, вимкнути мобільні телефони, радіозв'язок, інакше може спрацювати система управління вибухом.

Ліквідацію наслідків терористичних актів вибухового характеру здійснюють за єдиною схемою як у мирний так і у воєнний час. Однак слід пам'ятати, що мінно-вибухова травма належить до найважчих видів бойової патології й травм мирного часу.

Для таких поранень характери крайні ступені травматичного шоку і сильна втрата крові. Особливими механізмами її виникнення є великі поранення органів грудей, живота, голови, м'яких тканин, кісток, суглобів, часто з повним ушкодженням і навіть відривом одного чи навіть кількох сегментів кінцівок.

Важливо пам'ятати: іноді людину можна врятувати, якщо їй негайно надати першу допомогу.

Дані фізіологічних і лабораторних обстежень свідчать: якщо впродовж першої години після одержання мінно-вибухової травми потерпілому не надати невідкладну допомогу (накласти джут, зупинити кровотечу, ввести протишокові препарати), то ймовірність смерті збільшується на 80 %. Таким чином, надання невідкладної медичної допомоги є принциповим, життєво необхідним фактором.

Спеціальна література дає таку характеристику небезпеки воєнного часу:

-  небезпека планується, готується й реалізується людиною, його розумом і тому має складніший і витонченіший характер, ніж природні й техногенні небезпеки;

-  у реалізації небезпек воєнного часу менше стихійного й випадкового; зброя застосовується зазвичай у несподівану для жертв агресії мить і в найуразливішому для неї місці;

-  розвиток засобів завдання удару завжди випереджає розвиток адекватних засобів захисту; упродовж певного проміжку часу є перевага засобів нападу над засобами захисту;

-  для створення засобів нападу завжди використовують останні наукові досягнення, залучають найкращі наукові сили та науково-виробничу базу; тому від деяких засобів нападу майже неможливо знайти методи захисту, зокрема це стосується ракетно-ядерної зброї;

-  сучасні війни все частіше мають терористичний, антигуманний характер; мирне населення країн, що воюють, перетворюється на один з об'єктів збройного впливу, аби підірвати волю й позбавити ворога можливості чинити опір.

Характерні особливості сучасних війн:

1.  Застосування різних форм і методів бойових дій, зокрема й нетрадиційних.

2.  Поєднання воєнних дій (проведених згідно з правилами воєнної науки) з партизанськими й терористичними діями.

3.  Широке використання кримінальних та інших іррегулярних формувань.

4.  Швидкоплинність воєнних дій.

5.  Вибірковість ураження об'єктів.

6.  Поєднання потужного вогневого ураження з економічним, політичним, дипломатичним та інформаційно-психологічним впливом.

7.  Підвищення ролі високоточних керованих засобів.

8.  Завдання окремих ударів по ключових об'єктах.

Згідно з даними про розвиток сучасних озброєнь, до засобів знищення, які ґрунтуються на нових фізичних принципах, належить така зброя: лазерна, інфразвукова, біотехнічна, високоточна зброя нового покоління, метеорологічна, геофізична, біологічна нового покоління з використанням психотропних засобів, хімічна нового покоління, психотропна, НВЧ-зброя, зброя електромагнітного імпульсу, засоби радіоактивної та інформаційної боротьби тощо.

До катастрофічних наслідків для цивілізації може призвести застосування зброї масового ураження. Ухвалені останніми роками рішення про скорочення ядерних потенціалів, заборону й знищення хімічної та біологічної зброї зменшують ймовірність її застосування, але цілком не виключають існуючу загрозу.

Найпотужнішою із зазначених засобів масового ураження є ядерна зброя.

Ядерна зброя (застаріле – атомна) – це зброя масового ураження вибухової дії, в основі якої лежить використання внутрішньоядерної енергії, що виділяється під час ланцюгових реакцій ділення важких ядер деяких ізотопів урану і плутонію та термоядерних реакцій синтезу легких ядер – ізотопів водню – дейтерію і тритію в більш важкі, наприклад, ядра ізотопів гелію. Для цих реакцій характерне надзвичайно велике виділення енергії на одиницю маси реагуючої речовини – у 20–80 млн. разів більше, ніж під час вибуху тротилу -– звичайної вибухівки. У результаті дуже швидкого виділення величезної кількості енергії в обмеженому обсязі відбувається ядерний вибух, який суттєво відрізняється від вибуху звичайних боєприпасів як за масштабами, так і характером утворення вражаючих факторів.

Серед сучасних засобів збройної боротьби ядерна зброя посідає особливе місце – вона є найефективнішим засобом ураження ворога. Вона здатна завдати великих втрат у живій силі й бойовій техніці, руйнувати споруди та інші об'єкти, заражати місцевість радіоактивними речовинами, а також здійснювати на людей сильний морально-психологічний вплив і тим самим створювати нападаючій стороні вигідні умови для досягнення перемоги у війні.

Пристрій, призначений для здійснення вибухового процесу звільнення внутрішньоядерної енергії, називають ядерним зарядом. Потужність ядерних зарядів характеризують тротиловим еквівалентом, тобто такою кількістю тротилу в тоннах (кт, Мт), у разі вибуху якого виділяється така сама кількість енергії, що й за вибуху цього ядерного заряду.

Ядерні заряди за потужністю умовно поділяють на надзвичайно малі (до 1,0 кт), малі (1,0–10 кт), середні (10–100 кт), великі (100 кт–1,0 Мт) і надзвичайно потужні (понад 1,0 Мт).

До засобів застосування ядерної зброї належать: ракети тактичного, оперативно-тактичного й стратегічного призначення; літаки – носії ядерної зброї; крилаті ракети; підводні човни; артилерія; ядерні міни.

Під час ядерного вибуху можуть утворюватися такі вражаючі фактори: повітряна ударна хвиля, світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіоактивне зараження, електромагнітний імпульс та ін.

Повітряна ударна хвиля ядерного вибуху виникає в результаті розширення розпеченої маси газів у центрі вибуху. Вона є ділянкою різкого стискання повітря, що поширюється від центру вибуху з надзвуковою швидкістю. Дія її триває кілька секунд. Відстань в один кілометр повітряна ударна хвиля долає за 2 с, 2 км – за 5 с, 3 км – за 8 с.

Вона уражає як дією надлишкового тиску, так і швидкісним натиском (метальна дія), зумовленим рухом повітря в хвилі. Люди, техніка, розташовані на відкритій місцевості, уражаються переважно в результаті метальної дії повітряної ударної хвилі, а об'єкти великих розмірів, наприклад, будинки, – дією надлишкового тиску.

Ураження можна отримати також у результаті непрямого впливу повітряної ударної хвилі (уламки будинків, дерев тощо). Почасти тяжкість ураження від непрямого впливу може бути більшою, ніж від безпосередньої дії ударної хвилі, а кількість уражених – доволі значною.

Параметри повітряної ударної хвилі в процесі її поширення помітний вплив чинять рельєф місцевості, лісові масиви і рослинність. На схилах, звернених до вибуху з крутістю більш як 10°, тиск збільшується: що крутіший схил, то більший тиск. На зворотних схилах височин спостерігається протилежне явище. У виярках, траншеях та інших земляних укріпленнях, розташованих перпендикулярно до напрямку поширення повітряної ударної хвилі, її метальна дія значно менша, ніж на відкритій місцевості. Тиск повітря у хвилі в середині лісового масиву вищий, а метальна дія менша, ніж на відкритій місцевості. Це пояснюється опором дерев повітряним масам, що рухаються з великою швидкістю за фронтом повітряної ударної хвилі.

Укриття людей за пагорбами й насипами, у ярах, улоговинах і молодих лісах, використання фортифікаційних укріплень знижує ступінь їх ураження ударною хвилею. Так, людина у відкритій траншеї уражається повітряною ударною хвилею на відстанях у 1,5 рази менших, ніж на відкритій місцевості.

Світлове випромінювання ядерного вибуху – це видиме, ультрафіолетове й інфрачервоне випромінювання, що діє упродовж декількох секунд. У людей воно може викликати опіки шкіри, ураження очей і тимчасове осліплення. Опіки виникають від безпосереднього впливу світлового випромінювання на відкриті ділянки шкіри (первинні опіки), а також від палаючого одягу в осередках пожеж (вторинні опіки). Залежно від тяжкості ураження опіки поділяють на чотири ступені: перший – почервоніння, припухлість і болючість шкіри; другий – утворення пухирів; третій – омертвіння шкірних покривів і тканин; четвертий – обвуглення шкіри.

Опіки очного дна (якщо людина безпосередньо дивилася на вибух) можливі на відстанях, що перевищують радіуси зон опіків шкіри. Тимчасове осліплення виникає зазвичай уночі та у сутінках. Воно не залежить від того, куди дивилася людина у мить вибуху, й не носить масового характеру. Удень осліплення виникає лише у разі спостереження за вибухом, воно тимчасове й проходить швидко, не залишаючи наслідків, і медична допомога зазвичай не потрібна.

Під дією світлового випромінювання ядерного вибуху загораються й обвуглюються різні дерев'яні частини будинків, дерева, трава тощо.

Проникаюча радіація ядерного вибуху – це поєднання гамма-випромінювання й нейтронного потоку. Гамма-кванти та нейтрони, поширюючись у будь-якому середовищі, викликають його іонізацію. Крім того, під дією нейтронів нерадіоактивні атоми середовища перетворюються на радіоактивні, тобто утворюється так звана наведена активність.

У результаті іонізації атомів, що входять до складу живого організму, порушуються процеси життєдіяльності клітин та органів, що призводить до захворювання променевою хворобою. Проникаюча радіація викликає потемніння оптики, засвічування світлочутливих фотоматеріалів і виводить з ладу радіоелектронну апаратуру, що містить напівпровідникові елементи.

Вражаюча дія проникаючої радіації характеризується величиною дози опромінювання, тобто кількістю енергії іонізуючого випромінювання, яка поглинена одиницею маси середовища, що опромінюється. Розрізняють експозиційну, поглинену та еквівалентну дози.

Враження людей проникаючою радіацією визначають сумарною дозою, отриманою організмом, характером опромінення та його тривалістю. Залежно від тривалості опромінення прийняті такі сумарні дози гамма-випромінювання, що не призводять до зниження працездатності людини у воєнний час: одноразове опромінення (імпульсне чи впродовж перших чотирьох діб) – 50 рад; багаторазове опромінення (безупинне чи періодичне) впродовж перших 30 діб – 100 рад, опромінення впродовж трьох місяців – 200 рад, одного року – 300 рад.

Захиститися від проникаючої радіації зазвичай можна у фортифікаційних укріпленнях (сховищах, протирадіаційних укриттях), а також будинках, метро та інших об'єктах.

Радіоактивне зараження місцевості, приземного шару атмосфери, повітряного простору, води й інших об'єктів виникає в результаті випадання радіоактивних речовин з хмари ядерного вибуху під час її руху. Поступово осідаючи на поверхню землі, радіоактивні речовини створюють ділянку радіоактивного зараження, яку називають радіоактивним слідом.

Основними джерелами радіоактивного зараження є уламки ділення ядер атомів ядерного заряду й наведена активність ґрунту. Розпад цих радіоактивних речовин супроводжується альфа-, бета- і гамма-випромінюванням. Радіоактивне зараження місцевості характеризується рівнем радіації (потужністю дози), вимірюваним у рентгенах або радах за годину (Р/год, рад/год).

За ступенем небезпеки для людини радіоактивний слід умовно поділяють на чотири зони: А – помірного зараження; Б – сильного зараження; В – небезпечного зараження; Г – надзвичайно небезпечного зараження. Рівні радіації (потужності експозиційної дози) на зовнішніх границях цих зон дорівнюють 8; 80; 240 і 800 Р/год через одну годину після вибуху і 0,5; 5; 15 і 50 Р/год через 10 годин відповідно.

Про ступінь забруднення радіоактивними речовинами поверхонь різних об'єктів, одягу людини та її шкірних покривів заведено судити за величиною потужності дози гамма-випромінювання над їх зараженими поверхнями, що визначається в мілірентгенах (мілірадах) за годину (мР/год, мрад/год).

Ядерні вибухи зумовлюють виникнення потужних електромагнітних полів, які через їх короткочасне існування називають електромагнітним імпульсом (ЕМІ).

EMI впливає насамперед на радіоелектронну й електротехнічну апаратуру. Під дією ЕМІ в зазначених пристроях наводяться електричні струми й напруги, що може призвести до пробою ізоляції, ушкодження трансформаторів, загорання розрядників, виведення з ладу напівпровідникових приладів, перегорання плавких вставок та інших елементів. Найбільш вразливі до впливу ЕМІ лінії зв'язку та електропередач.

Якщо ядерний вибух стався поблизу ліній енергопостачання, зв'язку, які мають велику протяжність, то наведені в них напруги можуть поширюватися проводами на багато кілометрів і викликати ушкодження апаратури та ураження людей, які знаходяться на безпечній відстані щодо інших вражаючих факторів ядерного вибуху.

Другою складовою зброї масового ураження є хімічна зброя.

Хімічна зброя (ХЗ) – це отруйні речовини й засоби їх застосування. Отруйними речовинами (ОР) називають токсичні хімічні сполуки, призначені для того, щоб завдати масових уражень людям під час їх бойового застосування. Основу хімічної зброї становлять отруйні речовини.

За характером впливу на організм людини ОР поділяють на нервово-паралітичні, шкірнонаривні, загальноотрутні, задушливі, психохімічні й дратівні. За швидкістю вражаючої дії ОР поділяють на смертельні та такі, що тимчасово та короткочасно спричиняють непрацездатність людей.

Під час бойового застосування смертельні ОР викликають тяжкі (смертельні) ураження людей. До цієї групи входять ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загальноотруйної та задушливої дії, ботулінічний токсин (речовина XR).

До тимчасової втрати працездатності призводять (від декількох годин до кількох діб) ОР психохімічної дії та стафілококовий токсин PG. Вражаюча дія ОР дратівної дії виявляється під час контакту з ними й триває декілька годин.

Під час бойового застосування ОР можуть перебувати в пароподібному, аерозольному й крапельно-рідкому стані. У пароподібний і дрібнодисперсний аерозольний стан (дим, туман) переходять ОР, що призначені для зараження приземного шару повітря. Хмару пари й аерозолів, утворену в мить застосування хімічних боєприпасів, називають первинною хмарою зараженого повітря (ЗП). Хмару пари, що утворюється за рахунок випару або вторинного пилоутворення ОР, що випали на ґрунт, називають вторинною. ОР у вигляді пари й дрібнодисперсних аерозолів переносяться вітром та уражають людей не тільки в районі застосування, а й на значній відстані. Глибина поширення ЗП над пересіченою й лісистою місцевістю порівняно з відкритою менша в 1,5–3 рази. Виярки, яри, лісові й чагарникові масиви можуть бути причиною застою ОР й зміни напрямку їх поширення.

Для зараження місцевості, поверхонь різних об'єктів, одягу й шкірних покривів людей застосовуються ОР у вигляді грубо дисперсних аерозолів і крапель.

Заражена місцевість, техніка й інші об'єкти є джерелом ураження людей. З огляду на це, необхідно тривалий час, обумовлений стійкістю ОР, перебувати в захисних укриттях. Стійкість ОР на місцевості – це час від їх застосування до миті, коли людина може перетинати заражену ділянку чи знаходитися на ній без засобів захисту.

ОР можуть проникати в організм через органи дихання (інгаляційно), поранені поверхні (мікстово), слизові оболонки й шкірні покриви (шкірнорезорбційно), а також під час споживання зараженої їжі та пиття води (перорально). Більшість ОР має кумулятивну здатність, тобто нагромаджує токсичний ефект.

Велика різноманітність ОР за класами хімічних сполук, властивостями та бойовим призначенням, звичайно, викликає необхідність їх класифікації. Створити єдину, універсальну систему класифікації ОР майже неможливо. Фахівці різного профілю в основу класифікації кладуть найхарактерніші, з погляду їхнього профілю, властивості й особливості ОР, тому класифікація, складена, наприклад, фахівцями медичної служби, є неприйнятною для тих, хто розробляє засоби й способи знищення ОР чи основи застосування хімічної зброї.

За порівняно недовгу історію існування хімічної зброї з'явився й досі існує поділ ОР за різноманітними ознаках. Відомі спроби класифікувати всі ОР за стійкістю й леткістю, згідно з табельністю засобів застосування й токсичністю, за методами дегазації та лікування уражених, за патологічними реакціями організму. Сьогодні найбільшого поширення набули так звані фізіологічна й тактична класифікації ОР.

Фізіологічна класифікація, як, зрештою, й усі інші, дуже умовна. З одного боку, вона дає змогу об'єднати в єдину для кожної групи систему заходів щодо дегазації й захисту, санітарної обробки й першої медичної допомоги. З іншого, – вона не враховує побічної дії деяких речовин, що іноді є дуже небезпечною для людини. Наприклад, речовини дратівної дії CS і CN можуть призвести до тяжких уражень легенів, аж до смертельних випадків, а DM викликає загальне отруєння організму миш'яком. Хоча й приймають, що нестерпна концентрація дратівних речовин має бути щонайменше в 10 разів нижчою за смертельну, однак у реальних умовах застосування ОР цієї вимоги майже не дотримуються, про що свідчать численні факти тяжких наслідків застосування поліцейських газів. Деякі ОР за дією на організм можуть бути одночасно віднесені до двох чи кількох груп. Зокрема, речовини VX, GB, GD, HD, Н мають, безумовно, загальноотруйну, а речовини CS, CN – задушливу дію. Крім того, в арсеналі хімічної зброї іноземних держав час від часу з'являються нові ОР, які взагалі важко віднести до будь-якої з названих груп.

У тактичній класифікації ОР поділяють на групи за бойовим призначенням. Наприклад, в армії США всі ОР згруповано таким чином: смертельні – речовини, призначені для знищення людей (ОР нервово-паралітичної, шкірнонаривної, загальноотруйної та задушливої дії) й такі, що спричиняють тимчасову непрацездатність (шкідливі агенти – речовини, що дають змогу вирішувати тактичні завдання щодо позбавлення на певний час (від декількох хвилин до кількох діб) боєздатності живої сили. До них належать так звані інкапаситанти та іританти. Іноді групу іритантів як речовин, що паралізують діяльність людей на час, який не набагато перевищує період безпосереднього впливу ОР і вимірюється хвилинами або десятками хвилин, виділяють в окрему групу поліцейських речовин. Очевидно, тут переслідується мета вилучити їх зі складу бойових ОР у разі заборони хімічної зброї. У деяких випадках до окремої групи відносять навчальні ОР та рецептури.

Тактична класифікація ОР також умовна. Так, група смертельних ОР об'єднує найрізноманітніші за фізіологічною дією сполуки, до того ж всі вони є лише потенційно смертельними, бо кінцевий результат дії ОР залежить від її токсичності, токсодози, що надійшла в організм, та умов застосування.

Нерідко в літературі наводять тактичні класифікації ОР, що ґрунтуються на врахуванні швидкості й тривалості їх вражаючої дії, здатності вирішувати певні бойові завдання.

Розрізняють, наприклад, швидко діючі і повільно діючі ОР залежно від наявності періоду прихованої дії. До швидко діючих належать нервово-паралітичні, загальноотруйні, дратівні та деякі психотропні речовини, тобто ті, які за кілька хвилин призводять до летального кінця або втрати працездатності. До повільно діючих речовин відносять шкірнонаривні, задушливі та окремі психотропні речовини, здатні знищити або тимчасово уразити людей і тварин тільки після періоду прихованої дії, що триває від однієї до декількох годин. Такий поділ ОР також умовний, бо деякі повільно діючі речовини, потрапляючи в атмосферу в дуже високих концентраціях, швидко викликають ураження майже без періоду прихованої дії.

Залежно від тривалості збереження вражаючої дії ОР поділяють на короткочасно діючі (нестійкі чи леткі) і тривало діючі (стійкі). Вражаюча дія перших обчислюється ліченими хвилинами (AC, CG), дія других може тривати від кількох годин до кількох тижнів після їх застосування, залежно від метеорологічних умов і характеру місцевості (VX, GD, HD). Такий поділ ОР також умовний, оскільки короткочасно діючі ОР холодної пори року нерідко стають тривало діючими.

ОР як засоби ураження характеризуються бойовими властивостями. Під ними розуміють токсичність, що визначається бойовими концентраціями й токсичними дозами, щільністю та стійкістю зараження, глибиною поширення хмари зараженого повітря. Бойові властивості ОР цілком залежать від сукупності їх фізичних, фізико-хімічних, хімічних характеристик та особливостей фізіологічної дії на організм.

Токсичність (грец. toxikon – отрута) є найважливішою характеристикою ОР, що визначає їх здатність викликати патологічні зміни в організмі, які призводять до втрати працездатності чи загибелі людини.

Кількісно токсичність ОР оцінюють дозою. Дозу речовини, що викликає певний токсичний ефект із заданою ймовірністю, називають токсичною дозою, чи токсодозою.

Токсичні дози, або що викликають різні ступені ураження, залежать від властивостей ОР або отрути, шляху їх проникнення в організм, виду організму та умов застосування хімічної зброї.

Для речовин, що надходять до організму у рідкому чи аерозольному стані через шкіру, шлунково-кишковий тракт або через рани, ефект ураження для кожного конкретного виду організму в стаціонарних умовах залежить тільки від кількості ОР або отрути, що може виражатися в будь-яких масових одиницях. У хімії ОР токсодозу зазвичай виражають у міліграмах.

Токсичні властивості ОР та отрут виявляють експериментальним шляхом на різних тваринах, тому найчастіше використовують поняття питомої токсодози – дози, віднесеної до одиниці живої маси тварини, її виражають у міліграмах на кілограм маси організму (мг/кг).

Токсичність тієї самої ОР навіть у разі проникнення в організм одним шляхом неоднакова для різних видів тварин, а для конкретної тварини помітно відрізняється.

3. Заходи безпеки в умовах надзвичайних ситуацій соціального характеру

Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» «громадяни України мають право на захист свого життя і здоров я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України, інших органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання гарантій щодо його реалізації.

Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру».

Головною функцією органів державної виконавчої влади, адміністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення.

Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас характер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для безпеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти – за категоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуації. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.

Для міст встановлені наступні групи:

►особливої важливості;

►першої групи;

►другої групи;

►третьої групи.

Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:

►особливої важливості;

►першої категорії;

►другої категорії.

Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується насамперед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та колективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до проведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.

Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та організації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих створюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій – ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті Міністрів України, в областях, містах, регіонах як на постійній основі, так і у випадку виникнення НС. До їх функцій входить забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можливих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.

Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населення запобігання розвитку чи зменшення впливу надзвичайної ситуації і завдання з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.

Організація життєзабезпечення населення в умовах НС – це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нормальних умов життя, здоров я і працездатності людей.

Цей комплекс включає:

-   управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при загрозі та виникненні НС;

-   захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;

-   забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і предметами першої необхідності;

-   захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіаційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);

-   житлове забезпечення і працевлаштування;

-   комунально-побутове обслуговування;

-   медичне обслуговування;

-   навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;

-   розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження;

-   санітарну обробку;

-   знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, сировини, матеріалів і готової продукції;

-   підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;

-   забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтримання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;

-   заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення несприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.

Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосередніми виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відображаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та після виникнення НС.

З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної життєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення населення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.

Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: через телебачення, радіомережу, радіотрансляційну провідну мережу, спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема повідомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.

Евакуація – це організоване виведення чи вивезення населення з небезпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.

Евакуація працюючого населення здійснюється за виробничим принципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, – за територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюються разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.

Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізничний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.

Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які розташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.

Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі сповіщення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти документи, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуаційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.

Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговування прибулого населення.

Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максимальний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційно або хімічно небезпечних об'єктах, а також запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів проживання. В місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються (за необхідності) колективні засоби захисту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, в тому числі евакуйовані.

Виключно велике значення має забезпечення в місцях розселення евакуйованого населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медичного обслуговування.

Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої необхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.

Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезеними з собою. В разі їх відсутності харчування здійснюється через мережу громадського харчування або в сім'ях, в яких вони підселені.

Висновок

Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Зокрема, стаття 3 визначає основні завдання у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Основними завданнями у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

-  виконання комплексу заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру;

-  забезпечення готовності та контролю за станом готовності до дій і взаємодії органів управління у цій сфері, сил та засобів, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного характеру і реагування на них.

Надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об'єкті на ній або на водному об'єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, в тому числі епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території чи об'єкті, ведення там господарської діяльності, загибелі людей та/або значних матеріальних втрат.

Зона надзвичайної ситуації – окрема територія, де склалася надзвичайна ситуація техногенного та природного характеру.

Аварія – небезпечна подія техногенного характеру, що спричинила загибель людей або створює на об'єкті чи окремій території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Стихійне лихо – це катастрофічне природне явище чи процес, які можуть спричиняти людські жертви, значну матеріальну шкоду та інші важкі наслідки. Стихійні лиха переважно пов'язані з природними процесами, але можуть бути спровоковані

Теорія катастроф є ефективним знаряддям моделювання еволюції складних динамічних систем, які використовують в усіх галузях життєдіяльності сучасної техногенної цивілізації.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру класифікують за характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру на території України, визначають такі види надзвичайних ситуацій:

-  техногенного характеру;

-  природного характеру.

-  державний;

-  регіональний;

-  місцевий.

Перелік посилань

1.  І.Т. Панкратов «Безпека життєдіяльності» Київ, 2000.

2.  В.Д. Желібо «Соціальні надзвичайні ситуації» Харків, 2002.

3.  К.О. Яким, Навчальний посібник з безпеки життєдіяльності, Київ, 2004.