Центральная Научная Библиотека  
Главная
 
Новости
 
Разделы
 
Работы
 
Контакты
 
E-mail
 
  Главная    

 

  Поиск:  

Меню 

· Главная
· Биржевое дело
· Военное дело и   гражданская оборона
· Геодезия
· Естествознание
· Искусство и культура
· Краеведение и   этнография
· Культурология
· Международное   публичное право
· Менеджмент и трудовые   отношения
· Оккультизм и уфология
· Религия и мифология
· Теория государства и   права
· Транспорт
· Экономика и   экономическая теория
· Военная кафедра
· Авиация и космонавтика
· Административное право
· Арбитражный процесс
· Архитектура
· Астрономия
· Банковское дело
· Безопасность   жизнедеятельности
· Биржевое дело
· Ботаника и сельское   хозяйство
· Бухгалтерский учет и   аудит
· Валютные отношения
· Ветеринария




Реферат: Депозитні операції банків

Реферат: Депозитні операції банків

План

1)  Виникнення депозитних операцій.

2)  Сутність депозитів та їх класифікація.

a)  Депозити до запитання.

b)  Страхові депозити.

c)  Ощадний сертифікат.

d)  Ощадні вклади населення.

e)  Міжбанківські депозити.

3)  Механізм здійснення депозитних операцій.

4)  Відкриття і ведення депозитних рахунків.

5)  Відсотки за депозитами.

6)  Особливості депозитів фізичних осіб.

a)  Важелі заохочення при залученні банками заощаджень фізичних осіб.

b)  Страхування вкладів фізичних осіб.

c)  Правовий режим рахунків фізичних осіб.

d)  Права вкладників і розпорядження вкладами.


1. Виникнення депозитних операцій

З історії розвитку банківської справи відомо, що початковою формою депозитних операцій було збереження на монетних дворах у міняйлів золотих монет. За збереження цих монет власник платив тому, хто зберігав, певну винагороду, а останній гарантував, на бажання клієнта, повернення саме тих монет, які було передано на зберігання. Отож, на таких умовах міняйли не могли здійснювати позичкові операції з отриманими монетами, на могли мати прибутку, з якого вони виплачували б власникам грошей проценти. Надалі історично склалося так, що власники грошей перестали вимагати повернення власне монет, поверталася тільки сума грошей, що їм відповідала. Міняйли отримали можливість до власного капіталу додати залучені на збереження кошти і надавати за їх рахунок кредити. Так з’явилися перші депозити. У наш час джерела коштів, які розміщують на депозити, різноманітні: це – кошти на рахунках підприємств, установ усіх форм власності, організацій, кошти на ощадних вкладах і на рахунках кредитно-фінансових установ.

2. Сутність депозитів та їх класифікація

Депозит (від латинського – річ, віддана на збереження) – це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час “банківські гроші” приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків – платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

 Суб'єктами відносин щодо обслуговування депозитів виступають:

¾  комерційні банки як позичальники;

¾  підприємства (фірми, організації), банки та інші кредитні установи, фізичні особи – власники коштів як кредитори.

Власник депозиту є депонентом. 

Об'єктом депозитних операцій є внески, які на певний час залучаються на депозитні рахунки в банк. Це кошти, передані на умовах, визначених двосторонньою угодою.

Депозити заведено поділяти на такі:

¾  до запитання;

¾  строкові на визначений термін;

¾  ощадні внески населення;

¾  ощадні (депозитні) сертифікати.

¾  ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання – це зобов'язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток.

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків.

Строкові депозити – це зобов'язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт – депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.

Різновидом довгострокових депозитів на визначений термін є депозитні сертифікати. Депозитний (ощадний) сертифікат – це письмове свідоцтво КБ про депонування грошових коштів, що засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми внеску та відсотків за ним; це письмове свідоцтво банку про внесення депонентом грошових коштів на депозит. На депозитних сертифікатах зазначається термін вилучення коштів і розмір належного відсотка. КБ зобов'язані оприлюднити умови випуску ощадних (депозитиних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації у друкованих ЗМІ чи у загально-доступному для  клієнтів місці в установі банку, або двома способами одночасно.

Ощадні вкади – це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом. 

До цінних паперів банків як виду депозитів відносять: акції та облігації акціонерних товариств, що належать КБ; акції та облігації, що знаходяться на зберіганні в банку і прийняті в забезпечення позик тощо.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта- позичальника.

У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок – депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок – депозити небанківських фінансових підприємств, депозити нефінансових державних підприємств, депозити нефінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з  державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Важливе завдання банку – зацікавити клієнтів у збереженні їхніх грошових коштів на срокових депозитних рахунках.

3. Механізм здійснення депозитних операцій

Депозитні операції – це операції із залучення або розміщення коштів на депозит.

Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом відкриття строкового депозитного рахунка з укладенням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки) або видачі ощадного (депозитного) сертифіката. За договором банківського депозиту КБ, який прийняв кошти від вкладника, зобов'язується виплатити вкладникові суму депозиту та нараховані відсотки на умовах та у порядку, що передбачені договором.

Депозитний договір засвідчує право КБ управляти залученими коштами та право вкладників отримати в чітко визначений строк суму депозитного вкладу і відсотків за його користування.

Основними реквізитами та умовами депозитного договору мають бути:

·  назва та адреса банку, яка приймає депозит (вклад);

·  назва та адреса власника коштів;

·  дата внесення депозиту;

·  сума депозиту;

·  дата вимоги вкладником своїх коштів;

·  відсоткова ставка за користування депозитом;

·  зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;

·  підписи сторін: керівника виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників.

Зобов'язання клієнта за депозитним договором полягають у своєчасному перерахуванні грошових коштів на депозитний рахунок банку; зобов'язання банку – прийняти грошові кошти на депозитний рахунок, нараховувати відсотки, забезпечити повне збереження суми внеску і повернути її після закінчення строку дії договору або достроково за заявою клієнта.

Власник депозитного вкладу зобов'язаний заздалегідь повідомити установу банку про дострокову вимогу вкладу за зазначеним у договорі номером телефону, письмово або при особистій явці. Стягнення на вклади юридичних і фізичних осіб у КБ може бути звернено на підставі вироку чи рішення суду.

Останнім часом поширюється практика роботи вітчизняних КБ з депозитними сертифікатами. Вони можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати його видачі до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту за сертифікатом.

Бланки сертифікатів повинні містити такі реквізити: назву “ощадний (депозитний) сертифікат”; порядковий номер сертифіката та його серію; дату внесення депозиту; розмір депозиту; зобов'язання  банку  повернути суму внесену на депозит; дату вимоги вкладником суми за сертифікатом; відсоткову ставку за користування депозитом; умови сплати відсоткової ставки – у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку; назву та адресу банку емітента, а для іменного сертифіката – назву (ім'я) вкладника; місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.

Видача і погашення сертифікатів здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі надання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж за пред'явленням сертифіката на підставі заяви власника або його особи, уповноваженої на здійснення цієї операції.

Банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власникові сертифіката його суму та відсотки за зниженою відсотковою ставкою. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги.

4. Відкриття та ведення депозитних рахунків

Депозитний рахунок – це рахунок, який банки відкривають юридичним або фізичним особам для розміщення вільних коштів на депозити з нарахуванням відсотків за депозити.

 Депозитні рахунки відкриваються на підставі укладеного депозитного договору між власником рахунка та установою банку на визначений у договорі строк. Кошти на депозитні рахунки перераховуються з поточного рахунка господарських суб'єктів і після закінчення строку зберігання повертаються на цей же поточний рахунок

.

Для фізичних осіб банки відкривають вкладні рахунки (ощадні вклади). Вкладні рахунки відкриваються з видачою вкладникові вкладного документа (ощадна книжка, ощадний сертифікат).

У разі укладення з банком договору ощадного вкладу “до запитання” за бажанням клієнта на цьому рахунку можуть здійснюватися безготівкові розрахунки. Після закінчення строку зберігання коштів, кошти з вкладного рахунка повертаються вкладникові, перераховуються на його розрахунковий рахунок або договір вважається продовженим на умовах вкладу “до запитання”. Для КБ вклади “до запитання” є нестабільними. Відсоткова ставка за вкладами до запитання завжди менше ставки за строковими депозитами.

Строкові вклади вносяться на більш довгий строк. Відповідно вкладник отримує й більш високий відсоток, ніж за вкладами до запитання. У зв'язку із стабільністю строкових вкладів банк має можливість розпоряджатися коштами вкладника тривалий час і відповідно збільшувати обсяги своїх кредитних операцій. КБ можуть застосовувати так звані гібридні депозитні рахунки, які об'єднують властивості внесків до запитання і строкових внесків. Такі рахунки умовно складаються з двох частин: прибутково-витратної (до запитання) та строково-накопичувальної (строкової).

Вітчизняні КБ працюють також з так званими дилінговими депозитними рахунками. В цій схемі клієнт розміщує на депозитному рахунку кошти в національній валюті – гривнях. Банк щоденно подає  клієнту котирування  основних  валют (долар США, німецька марка,   

російський крбованець, британський фунт стерлінгів). Клієнт, використовуючи котирування, за власним бажанням змінює валюту рахунка та розміщує еквівалент вкладу на певний строк. Додатковий доход при цьому може бути отриманий за рахунок різних відсоткових ставок і курсових різниць.

Залучення вільних валютних коштів на рахунки в установи банків є надзвичайно актуальним і важливим для активізації інвестиційних процесів у національній економіці України. Банки можуть відкривати анонімні валютні депозитні рахунки.

5. Відсотки за депозитами

Відсоток – засіб стимулювання залучення депозитів у банк. Розмір відсоткової ставки за депозитами визначається двома основними чинниками:

1) сумою вкладу;

2) строком розміщення коштів.

 Ставка депозитного відсотка є відношення суми грошових коштів, що сплачуються у вигляді відсотка, до суми коштів, які одержані у вигляді депозиту. Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями: надійність банку; рівень відсоткової ставки за вкладами; якість обслуговування клієнтів. У вітчизняній практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

Відсотки за депозитом можуть сплачуватися: при погашенні депозиту; періодично; при внесенні коштів на депозит (авансом). У разі дострокового вилучення вкладником своїх коштів із строкового депозиту розмір відсотка, що сплачується за даним видом значно зменшується. Величина відсоткової ставки має забезпечувати банкові отримання максимально можливого прибутку при мінімальному ризику. У кількісному вираженні відсоткова ставка за депозитами має бути вище рівня інфляції. Проте на практиці в Україні рівень банківського відсотка за депозитами часто є нижчим від рівня інфляції.

У розрахунках відсотків за депозитними операціями передбачається використання двох фінансових механізмів:

Ø розрахунки на основі простих (номінальних) відсотків;

Ø розрахунки на основі складних (фактичних) відсотків.

При використанні простої відсоткової ставки, нарощена сума депозиту нараховується шляхом множення номіналу депозиту на множник нарощення. Розрахунок нарощеної суми депозиту здійснюється за формулою:

S = P (1+rn)

де S – нарощувана сума депозиту наприкінці періоду n, тобто номінал депозиту плюс відсотки;

     P – сума номіналу депозиту;

    (1+rn) – множник нарощення;

     r – річна відсоткова ставка (в сотих частках);

     n – строк депозиту в роках.

Сума нарахованих відсотків за депозитом при використанні складної річної відсоткової ставки розраховується за формулою:

I S =()

де I – сума відсотків за поточний період;

S – нарощена сума депозиту наприкінці попереднього періоду, тобто номінал депозиту + відсотки;

r – річна фактична відсоткова ставка;

n – кількість періодів, за які нараховуються відсотки за депозитом.

Нарахування простих відсотків здійснюється на сальдо за рахунком за фактичний строк зберігання коштів із врахуванням змін відсоткової ставки. Нарахування складних відсотків (“відсотків на відсотки”) здійснюється на сальдо за рахунком і нараховані раніше відсотки із врахуванням змін відсоткової ставки і строку розміщення коштів.

Процес нарощування депозиту за рахунок відсотків за депозитом називається капіталізацією відсотків. Наступне нарахування здійснюється на суму депозиту з урахуванням відсотків. Нарахування відсотків починається з наступного дня після надходження грошової суми на депозитний рахунок клієнта і проводиться шляхом множення денного залишку на рахунку на денну відсоткову ставку.

Отже, банк може використовувати один з двох методів нарахування відсотків:

1) метод рівних частин. У разі використання цього методу при нарахуванні відсотків за депозитом за кожний період нарахування застосовується проста відсоткова ставка. При цьому не враховуються нараховані раніше відсотки.

2) актуарний метод. Відсотки за цим методом розраховуються з використанням складної відсоткової ставки, тобто з урахуванням нарахованих раніше відсотків. У своїй діяльності банк може використовувати лише один з цих методів нарахування відсотків.

У момент внесення коштів на депозитний рахунок депозит враховується на всю суму його номіналу. Відмінності обліку номіналу депозиту визначаються одним з методів: за період і на період.

У банківській практиці відсотки сплачуються депоненту по закінченні певного періоду, тобто за період. У цьому випадку номінальна сума депозиту і сума, що перераховується на депозитний рахунок, збігаються. У разі сплат відсотків на період банк сплачує депоненту відсотки в момент внесення коштів на депозит, тобто авансом. Цей метод застосовується при обліку дисконтних ощадних (депозитних) сертифікатів. Величина дисконту є сумою відсотків. Сума цього дисконту амортизується протягом терміну дії депозитного договору. Амортизація відсотків – процес віднесення сум сплачених авансом відсотків за депозитами на витрати (доходи) на систематизованій основі. Протягом строку дії депозитної угоди сума авансованих відсотків має бути повністю замортизована.

Національний банк повинен регулювати рівень відсоткової ставки за депозитами. Йдеться насамперед про обмеження банківської конкуренції в сфері депозитних відсоткових ставок.

Достатньо високий розмір депозитного відсотка дисциплінує КБ, вимагає від нього ефективного використання цього виду залучених ресурсів, адже банк, отримавши кошти у тимчасове користування, повинен не тільки повернути їх, але й виплатити відсоток.       

6. Особливості депозитів фізичних осіб

Досить значний резерв потенційних кредитних ресурсів, що мобілізуються банками, є на рахунках фізичних осіб.

Банкам у цьому зв’язку необхідно будувати свою політику залучення коштів від населення, використовуючи такі важелі заохочення:

¨  розширення видів депозитів та урізноманітнення умов їх використання;

¨  встановлення ставок депозитних процентів під впливом грошового ринку;

¨  диференціювання депозитних процентів залежно від виду, строку вкладу, періоду завчасного повідомлення про його вилучення;

¨  надання пільг власникам вкладів (наприклад – видача кредиту, касово-розрахункове обслуговування);

¨  упровадження обов’язкового страхування депозитів громадян у державних органах.

В Україні 1999 року створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантує кожному вкладникові банку, що сплачує збори до Фонду, відшкодування за вкладом, включаючи проценти, у розмірі вкладу, але не більше ніж встановлена сума ліміту станом на день, коли банк не зможе погасити перед вкладником своїх зобов’язань.

Фонд створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована юридична особа, яка не має на меті отримання прибутку. Джерелом формування коштів Фонду є:

¨  початковий збір з банків у розмірі одного відсотка зареєстрованого статутного капіталу;

¨  регулярні збори з банків у розмірі 0,5 відсотка загальної суми вкладів і процентів з них (сплачується один раз на рік);

¨  спеціальні збори з комерційних банків у розмірах, що не перевищують щорічних регулярних зборів;

¨  внесок держави – 20 млн грн., що вносить НБУ за рахунок видатків;

¨  доходи, отримані від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери;

¨  кредити вітчизняних банків, міжнародних фінансових інститутів та іноземних банків;

¨  інші джерела, не заборонені законодавством України.

Залежно від змін і тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від банків, розмір відшкодування за рахунок Фонду постійно збільшується.

У момент відкриття депозиту між фізичною особою (вкладником) і відповідним банком виникають правові відносини, які перестають діяти лише після закриття рахунку. Відносини можуть бути обумовлені в договорі, якщо ж договір не укладається – правовий режим закріплено в Законі України “Про банки і банківську діяльність”.

Вкладниками банків можуть бути громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства. Вклади громадян мають добровільний і цільовий характер, не обмежуються сумами і кількістю рахунків в банку.

Таємниця вкладів, зберігання їх і видача на першу вимогу вкладника гарантується державою або банком. Дохід, що виплачується вкладникам за вкладами, не оподатковується. Усі документи, пов’язані з переходом вкладів до спадкоємців, вільні від сплати державного мита.

Довідки про вкладників і про операції з вкладами видають (крім самих вкладників та їх законних представників):

¨  судам, органам прокуратури, службі безпеки, міліції в справах, що є в їх провадженні та за якими відповідно до чинного законодавства може бути застосована конфіскація майна, а також судам із цивільних справ, що випливають із кримінальних і є в їх провадженні;

¨  судам з цивільних справ про стягнення аліментів або про розподіл вкладу, що є спільним майном подружжя;

¨  державним нотаріальним конторам і народним судам щодо спадкових справ про вклади померлих вкладників, що є в їх провадженні.

Підставою для видачі довідки можуть бути лише письмові запити суддів прокурорів, слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки та державних нотаріусів.

Довідку про наявність вкладу на ім’я відповідного вкладника підписують керівники і головний бухгалтер банку. В довідці вказується, кому і з якого приводу її видано.

Вклади не підлягають арешту чи стягненню інакше, як присудами чи постановами судів. Це ж стосується і конфіскації вкладів.

Вкладники комерційних банків мають право:

¨  розпоряджатися вкладом як особисто, так і через представника;

¨  вказувати осіб, яким вклад повинен бути виданий після їх смерті;

¨  зараховувати на вклади суми заробітної плати чи інших доходів;

¨  списувати з вкладних рахунків суми за різними видами платежів.

Розглянемо деякі особливості розпоряджень вкладами:

¨  особа, яка внесла вклад на ім.’я іншої особи, не має права розпоряджатися цим вкладом;

¨  представником вкладника є особа, котра має від нього письмове уповноваження-доручення на розпорядження вкладом чи на його одержання;

¨  представником повнолітнього вкладника, дієздатність якого обмежена, є його опікун або піклувальник;

¨  вкладами, внесеними будь-ким на ім’я неповнолітніх, які не досягли 18 років, розпоряджаються: до досягнення неповнолітніми 15 років – їхні батьки чи опікуни, а при досягненні 15 років – вони особисто, але з дозволу своїх батьків чи опікунів;

¨  вкладами, що внесені неповнолітніми на своє ім’я самостійно, розпоряджаються самі неповнолітні;

¨  громадяни України, котрі працюють за кордоном, а також члени їхніх сімей можуть розпоряджатися вкладами за дорученням через своїх представників.







Информация 







© Центральная Научная Библиотека