Курсовая работа: Екологічний маркетинг

Екологічний маркетинг

План

Вступ

1. Роль екологічного маркетингу в концепції соціально-етичного маркетингу

2. Екологізація виробництва як показник конкурентоспроможності. ІSО 14000

3.Економічний розвиток та стан навколишнього середовища України

4. Розрахунок: прибуток із відходів

Список використаної літератури

Вступ

Маркетинг – це передбачення, управління та задоволення попиту на товари, послуги, організації, людей, території та ідеї через обмін.

Принципи маркетингу – основні положення, обставини, вимоги, які визначають сутність маркетингу та покладені в його основу.

До основних принципів можна віднести: орієнтованість на споживача, його потреби і вимоги, що передбачають пропонування ринку не товарів та послуг, а засобів вирішення проблем споживачів; гнучкість у досягненні поставленої мети шляхом адаптації до вимог ринку з одночасним спрямованим впливом на нього; комплексний підхід до розробки маркетингових планів, який передбачає використання не окремих маркетингових засад, а комплексу маркетингу, поєднання окремих елементів якого дозволяє досягти визначених цілей; спрямованість на довгострокову перспективу розвитку фірми.

Перший принцип виходить з того, що фірма в центр своєї діяльності ставить споживача на його потреби. Вирішення проблем споживача – єдиний спосіб досягти цілей фірми, найважливішими з яких є отримання прибутку.

Другий принцип наголошує на необхідність дослідження можливих змін у зовнішньому середовищі і розробку механізмів пристосування до неконтрольованих фірмою факторів і, в той же час, підкреслює важливість активної політики, яка передбачає створення нових товарів, технологій, вдосконалення форм стимулювання збуту, каналів товароруху, методів виходу на нові ринки, інших маркетингових заходів.

Актуальність третього принципу визначається неможливістю ефективного впливу на споживачів через використання якогось одного, навіть дуже ефективного інструменту маркетингу.

Макросередовище представлене п’ятьма групами факторів: економічні; соціально – культурні; політико – правові; технологічні; природно – географічні.

Тенденції зміни макроекономічних факторів – доходу споживачів, демографічної ситуації і соціально – культурних умов, інфраструктури ринку і кліматичних умов; темпи науково – технічного прогресу та рівень розвитку науки і техніки, законодавче регулювання економічної діяльності та вплив суспільних інститутів на процеси, які відбуваються у країні, - ці та інші фактори макросередовища, надають певні можливості або, навпаки, загрожують існуванню фірм – суб’єктів економічної діяльності. Вивчення впливу цих факторів, тенденцій змін макросередовища є передумовою зваженого прийняття рішення про вибір ринків, на яких працюватиме фірма.

Дослідження мікро середовища проводять у таких напрямах: дослідження ринку як такого; вивчення споживачів; вивчення фірмової структури ринку: конкурентів, посередників; постачальників.

1. Роль екологічного маркетингу в концепції соціально-етичного маркетингу

Принципи маркетингу заключаються у необхідності дослідження можливих змін у зовнішньому середовищі і розробку механізмів пристосування до неконтрольованих факторів і передбачає створення нових технологій, методів виходу на нові ринки, інших маркетингових заходів.
 Макросередовище представлене природно – географічними факторами,
демографічної ситуації і соціально – культурних умов, інфраструктури ринку і кліматичних умов; темпи науково – технічного прогресу та рівень розвитку науки і техніки, законодавче регулювання економічної діяльності та вплив суспільних інститутів на процеси, які відбуваються у країні, - ці та інші фактори макросередовища, надають певні можливості.

Вивчення впливу цих факторів, тенденцій змін макросередовища є передумовою зваженого прийняття рішення з питань концепції соціально-етичного та екологічного маркетингу .

Приведу приклад по нашому району. 19 січня 1990 року із Снігурівки на адресу 12 сесії Верховної Ради УРСР було направлено лист „Короткі матеріали по річці Інгулець”, до питання „Про екологічну обстановку в республіці та заходах по її корінному поліпшенню”.

В листі вказувалося, що протягом 32 років – щорічно в річку скидається 60 млн. куб. метрів високомінералізованих вод Кривбасу (солі хлору, натрію, заліза, кальцію, міді тощо). Тільки за 10 років на землі зрошувальної системи скинуто 2.2 млн.т солей, в т. ч. 0.64 млн.т токсичних солей хлору. Мінералізація поливної води, за даними інституту „Укргіпроводгосп”, в 3-4 рази перевищують норму, велика кількість соди, нітратів, сульфатів і т. д.

У зверненні вказувалося, що в 1970 році було прийнято постанову про захист річки Інгулець від шахтних вод Кривбасу, але Міністерство чорної металургії УРСР і СРСР його не виконують.

Високомінералізовані води Кривбасу продовжують нищити живу природу, забруднювати р. Інгулець, деградовано майже 38 тис.га поливних земель, сільському господарству нанесено величезних збитків. За останніх 10 років недоотримано сільськогосподарської продукції на 38,8 млн. крб.

6.04.90 р. (вих.№794-21) на даний лист отримано відповідь, в якій вказано, що в постанові Верховної Ради УРСР від 17.02.90 р. передбачено поетапне здійснення заходів по екологічному оздоровленню великих і малих річок, в тому числі і річки Інгулець, які будуть включені в республіканську і обласну програму охорони навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів на Х111 п”ятирічку і до 2005 року.

Взагалі, починаючи з 60 років минулого століття, у річку Інгулець щороку скидалося в середньому 45 млн.куб. м. неочищених мінералізованих шахтних вод з гірничих виробіток Кривбасу.

До 1970 року усі шахтні води гірничодобувних підприємств Кривбасу скидалися у річки Інгулець і Саксагань. Середня мінералізація шахтних та кар”єрних вод на той час не перевищувала 5 г/л, при 10-12 г/л по деяким шахтам.

У 1970 році на завдання Мінчормету СРСР інститутами „Кривбаспроект” і „Укргіпроводхоз” розроблено технічний проект відведення шахтних вод Кривбасу, у якому була доведена технічна можливість і економічна доцільність використання шахтних вод для поповнення зворотних систем водопостачання збагачувальних фабрик Північного, Південного та Новокриворізького гірничо-збагачувальних комбінатів при умові комплексного вирішення низки водогосподарських заходів по Кривбасу.

Надлишки води, згідно виконаного проекту, накопичувалися у балці Свистунова, які потім в осінньо-зимовий період скидалися в річку Інгулець. Після цього річка промивалася із Карачуновського водосховища.

З метою наповнення водосховища питною водою Мінчормет СРСР вклав свою частку коштів в розмірі 38,5 млн. крб. (за цінами 1977 р.) на побудову каналу Дніпро-Інгулець.

Надлишки води з 1979 року по 1989 рік скидалися у міжвегетаційний період у річку Інгулець за спеціальними дозволами Держкомприроди СРСР, який запроваджував постійно зростаючі вимоги до зменшення забруднення навколишнього середовища.

Тому, у 1986 році інститут „Кривбаспроект” поновив проектні роботи щодо шляхів утилізації шахтних вод з техніко-економічного розрахунку „Відведення шахтних вод Кривбасу на період до 2000 р.”, у якому розглядалися варіанти відведення шахтних вод у акваторії Чорного і Азовського морів, переробка шахтних вод з отриманням товарних сольових продуктів, поховання цих вод у глибоких геологічних структурах. У 1988 році з ряду об”активних причин подальша розробка ТЕР була припинена.

Проте з 1989 року природоохоронними органами скиди у річку Інгулець були заборонені.

У цьому ж році підприємствами підземного Кривбасу були здійснені заходи по зменшенню відкачки шахтної води з 40 млн. куб. м. до 27-29 млн.куб.м. в основному за рахунок припинення подачі в шахти питної води.

Подальший перебіг подій змусив Мінчормет СРСР, Держбуд СРСР, Держкомприроди СРСР поновити роботи над проблемою. Було видане завдання інститутам „Кривбаспроект”, „ВНДІчорметенергоочистка”, „ВІОГЕМ”, „Механобрчормет”, „Укрводоканалпроект”, „Південіпроруда” на розробку „Основних положень до ТЕР відведення шахтних вод Кривбасу” з метою багатоваріантного аналізу для вибору перспективного напрямку вирішення проблеми.

Були розглянуті наступні варіанти відведення та використання шахтних вод Кривбасу на період до 2030 р.:

Варіант 1 – відведення шахтних вод у Чорне море;

Варіант 11 - відведення шахтних вод у ставок – накопичувач Запорізького залізорудного комбінату, розташованого в Утлюкському лимані Азовського моря;

Варіант 111 – поховання шахтних вод у геологічні структури;

Варіант 1У – опріснення шахтних вод та їх утилізація;

Варіант У – використання шахтних вод на гірничо-збагачувальних комбінатах Кривбасу з щорічним скидом надлишків і розбавленням їх прісною водою. (Існуюча схема).

На основі укрупнених вартісних показників та екологічної оцінки був рекомендований варіант опріснення шахтних вод.

У 1990 році Радою Міністрів УРСР був об”явлений Всесоюзний конкурс на краще виконання проекту по демінералізації шахтних вод Крив басу. Кращими було визнано проекти інститутів ”ВНДІ „Промтехнологія” (м.Москва) та „СвердловНДІхіммаш” (м.Єкатеринбург). Ними за участю також Московського енергетичного інституту, інституту „Кривбаспроект”, Сакського інституту „Йодо-бром”, Криворізького гірничорудного інституту з 1990 по 1993 рік був розроблений технічний проект „Комплексна переробка шахтних вод шахти „Батьківщина”. Потужність комплексу 600 куб.м./год, або 5,28 млн.куб.м./рік з річними витратами електроенергії 19,7 мВт, природного газу 12,6 млн.куб.м. При цьому вартість капітального будівництва становила 110 млн. крб. (в цінах 1984 р.).

Технічний проект не був затверджений, як занадто дорогий.

З тих же причин не реалізовано альтернативний варіант, розроблений ДНДПІхімтехнології (м.Сєвєродонецьк) методом вимерзання і застосування новітніх технологій.

На жаль, ситуація ускладнюється тим, що енергоємні технології очистки шахтних вод, що пропонувалися дотепер не прийнятні, а фінансування необхідних наукових і технічних заходів у централізованому порядку із коштів Держбюджету є малоймовірним.

Також ці процеси породжують за собою нові екологічні проблеми: створення надмірної кількості вилучених солей (тільки для Криворізького басейну це приблизно 600-900 тис.т на рік), створення нових полігонів для тимчасового складування вилучених солей з метою їх подальшої переробки або утилізації.

Внаслідок використання води з Інгульця для поливу сталося погіршення фізико-хімічних властивостей грунту на поливних землях, втратилася його родючість. Економічні збитки досягли десятків мільйонів карбованців.

Скид високо мінералізованих зворотних шахтних вод гірничорудних підприємств Кривбасу, як виняток, з метою запобігання аварійних ситуацій, у 1989 році було дозволено рішенням постійної надзвичайної комісії при Раді Міністрів УРСР. Було скинуто 11,8 млн.куб м. В 1990 і в 1992 роках було дозволено скинути по 11 млн.куб.м., а починаючи з 1994 року це увійшло в систему і щорічно скидається від 17 до 32 млн.куб.м. отруйних вод, які додатково забруднені стоками господарсько-побутової каналізації м.Кривого Рогу.

Незважаючи на тривогу, занепокоєність населення, громадсткості неодноразові звернення в Міністерство чорної металургії через місцеві обласні, республіканські газети, через народних депутатів СРСР Д.В. Лісничого, Л.Г. Шараєва у Раду Міністрів УРСР Кривбас продовжував скидати шахтні води, наносячи непоправної шкоди здоров”ю людей, фауні, грунту.

В 1989 році виборці Снігурівського району направили телеграму президії З”їзду народних депутатів СРСР – народному депутату Лісничому Д.В. такого змісту: „Просимо спитати у міністра чорної металургії СРСР: коли буде припинено згубний скид шахтних вод Кривбасу у річку Інгулець, води якої використовуються для зрошення 200 тисяч гектарів землі, а також для питного постачання населення? Спостерігається інтенсивне засолювання грунту, що веде до його повної деградації. Річка вимагає негайного очищення від мулу, що містить шкідливі для людей речовини.”

З Москви до Снігурівки народні депутати надіслали відповідь: „Зроблено депутатський запит Голові Ради Міністрів СРСР тов. Рижкову М.І.

1. Чому міністром чорної металургії тов. Колпаковим С.В. не вживаються заходи по припиненню скиду мінералізованих шахтних вод Кривбасу з підвищеним вмістом хлору в річку Інгулець, яка використовується для зрошення 200 тисяч гектарів землі і водопостачання населення Миколаєва?

2. Хто відповість за завдані збитки відомством чорної металургії землеробству і населенню Миколаївської області?

3. Чи планується виділення коштів міністерства чорної металургії або коштів з централізованих джерел для очистки річки Інгулець від скиду шкідливого мулу?

Відповідь заступника міністра була така:

„З метою захисту річки Інгулець від забруднення шахтними водами гірничорудними підприємствами державного, виробничого об”єднання „Південруда” виконуються в повному обсязі намічені заходи по запобіганню скидів мінералізованих вод з річки Інгулець та Саксагань.

Для вивчення впливу гірничорудних підприємств Кривбасу від забруднення річки Інгулець Український філіал Центрального науково-дослідного Інституту комплексного використання водних ресурсів (м. Київ) по договору з виробничим об”єднанням „Кривбасруда” виконує роботу „Визначення впливу гірничорудних підприємств Кривбасу за забруднення річки Інгулець і виборів оптимального режиму санітарних попусків з каналу Дніпро-Інгулець через Карачуновське водосховище”.

В доповнення до цієї роботи ВО „Кривбасруда” укладений договір з Українським філіалом згаданого інституту на дослідження хімічного складу мулових відкладень в річці на ділянці від Кривого Рогу до Снігурівки. А також хімічного складу води на цій ділянці і вище Карачуновського водосховища, визначення ступеня забруднення радіонуклідами, впливу стоків з сільськогосподарських угідь на забруднення річки і інше. Роботи планується закінчити у 1990 році.

У відповідності з дорученням Ради Міністрів України№999/68 Держкомприродою УРСР і Миколаївським облвиконкомом організується комісія для визначення джерел забруднення річки Інгулець і дольової участі у фінансуванні робіт по розчистці річки в районі міста Снігурівки. Після виконання досліджень і визначення джерел забруднення річки Інгулець буде прийнято рішення про дольову участь у фінансуванні подальших робіт на оздоровлення річки.”

Потім у Снігурівці відбулася технічна нарада з питань розчищення річки Інгулець й відведення високомінералізованих шахтних вод Кривбасу. В ній взяли участь представники обласного і районного держкомітетів по охороні природи, облводгоспу, облагропрому, санітарної служби, АПО, управління каналами Інгулецької зрошувальної системи, УкрНДІЗЗу, проектних організацій Кривого Рогу, виробничих об”єднань”Кривбасруда”, „Південь руда”.

На нараді відмічалося, що в околицях Снігурівки помітно погіршала якість води в Інгульці та підземних джерелах водопостачання, відбулося значне замулення русла річки вище головних насосних станцій Інгулецької та Явкинської зрошувальних мереж. На кожен гектар зрошуваних полів разом з поливною водою щорічно надходить 3,5 – 4 тонни різноманітних солей, що привело до засолювання грунтів, різкого зниження їх родючості, погіршання фізико-хімічних властивостей.

За останні роки спостерігається підвищення рівня шлунково-кишкових захворювань серед населення, що є наслідком низької якості питної й поливної води. Інгулець фактично перетворився на скидну канаву для залізорудних підприємств Кривбасу.

Учасники наради вирішили:

-  Погодитись з пропозицією спеціалістів району і області про розробку, як одного з варіантів першочергових заходів по захисту Інгульця і зрошуваних земель, можливості будівництва насосної станції в районі села Василівки для відкачування високомінералізованих вод і скиду їх по Вірьовчиній балці, організації розчищення русла річки від головних насосних станцій до місця перехоплення скидних вод.

-  Снігурівському райдержкомітетові по охороні природи клопотати перед Радою Міністрів УРСР про створення міжвідомчої комісії по встановленню джерел забруднення Інгульця з метою визначення дольової участі підприємств й організацій у фінансуванні проектних і будівельних робіт по врятуванню й відродженню Інгульця.”

Постановою Ради Міністрів УРСР від 16.06.89 р. №161 заборонено скид високомінералізованих вод в річку Інгулець.

На сьогоднішній день залишається в дії схема використання шахтних вод в зворотних циклах ГЗК, з накопиченням надлишків і їх щорічним скидом в річки Інгулець і Саксагань та обов”язковою наступною промивкою цих річок прісною водою.

Дозволений вміст хлоридів в стічних шахтних водах складає 3000-3700 мг/л при нормі для водойм 350 мг/л. При цьому з кожним роком в „Регламентах скиду” збільшується дозволений рівень хлоридів та загальної мінералізації. В регламенті скидів на 2001-2002 рр. Дозволений вміст хлоридів дорівнює 3999 мг/л.

Скиди останніх років поліпшили ситуацію, але повністю проблема не вирішена. Утилізація високомінералізованих шахтних вод – є складною, найгострішою і поки що невирішеною екологічною проблемою не тільки Криворізького басейну, а й усієї України, яку можливо вирішити тільки на державному рівні.

2. Екологізація виробництва як показник конкурентоспроможності. ІSО 14000

У басейні річки Інгулець розташований один з найважливіших індустріальних промрайонів країни - Криворізький басейн. Провідне місце у цьому районі належить підприємствам чорної металургії, машинобудуванню та металообробці, електроенергетиці, паливній промисловості.

Найбільш водоємкі промислові підприємства розташовані в м. Кривий Ріг. Тут зконцентровано до 80% промислового виробництва басейну р. Інгулець.

На сучасному рівні норма водоспоживання в комунальному господарстві в басейні Інгульця коливається в межах 125 - 160 л/добу/чол. Найвищий рівень водопостачання має місто Кривий Ріг. Тут найбільший відсоток забезпеченості централізованим водопостачанням і відповідно більш високі норми водоспоживання на душу населення, ніж в інших містах басейну.

Чисельність населення міста Кривого Рогу становить біля 67% всього міського населення в басейні. Тому основний обсяг водоспоживання на комунальні потреби населення приходиться на забезпечення потреб Кривого Рогу і становив 137,8 млн.м3 на рік.

Проблема водопостачання сільського населення в басейні є найбільш складною. Рівень забезпечення сільського населення гарантованим водопостачанням залишається в цілому низьким і здійснюється, в основному, з шахтних колодязів та індивідуальних свердловин ручного буріння.

Лише деякі крупні фермерські господарства здійснюють водопостачання локальними водопроводами із свердловин, іноді з поверхневих джерел чи групових водопроводів.

Площа зрошуваних земель в басейні Інгулець на рівень 2003 року становить 82,9 тис. га, з яких в Кіровоградській області - 13,1 тис. га, Дніпропетровській -25,3 тис. га, Миколаївській - 39,2 тис. га, Херсонській області - 5,3 тис. га.

Джерелом зрошення є стік р.Інгульця та її притоків, зарегульований ставками і водосховищами та дніпровська вода.

Якість води у основних джерелах централізованого водопостачання за останні роки значно погіршилася, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненнями річкового стоку і підземних водоносних горизонтів органічними сполуками, фенолами, нітратами, нафтопродуктами, патогенними мікроорганізмами тощо.

Протягом останніх років через економічні труднощі майже повністю припинилося будівництво і введення в експлуатацію нових потужностей, а також реконструкція діючих споруд і мереж водопровідно-каналізаційного господарства.

Водопровідні очисні споруди, які проектувалися та будувалися відповідно до раніше діючих нормативів, сьогодні вже не спроможні без удосконалення технологій і застосування нових високоефективних реагентів перешкодити доступ у питну воду шкідливих речовин.

Сучасна екологічна ситуація в басейні Інгульця залишається напруженою внаслідок значних обсягів мінералізованих зворотних вод, накопичених у хвостосховищах гірничорудних підприємств Кривбасу. Крім того річку Інгулець забруднюють стоки комунального господарства, промислових та сільськогосподарських підприємств. Так, у 2001 році в Інгулець скинуто 175,3 млн.м3 з них забруднених 158,1 млн.м3 , а взагалі без очистки – 64,9 млн.м3 .

Стоку річки Інгулець недостатньо для розбавлення стічних вод до дозволених граничних концентрацій.

З метою забезпечення подачі води належної якості на водопостачання м. Миколаєва та зрошення сільгоспугідь в Миколаївській та Херсонській областях, щорічно Кабінетом мінісрів України приймаються розпорядження щодо промивки річки Інгулець.

Кардинальним щляхом поліпшення техногенно-екологічної безпеки водопровідно-каналізаційного господарства вважаємо запровадження інвестиційного проекту „Проект розвитку системи водопостачання та водовідведення в м. Миколаєві”.

Його розроблено у відповідності до завдань, передбачених Загальнодержавною програмою реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки, Плану розвитку МКП „Миколаївводоканал” на 2006-2012 роки, затвердженого рішенням міської ради від 30 червня 2006 року № 2/38.

Проект складається із короткострокового інвестиційного проекту та можливостей оптимізації системи каналізації м. Миколаєва на довгостроковий період. Проект підтримано Європейською Комісією, Європейським Інвестиційним Банком.

Загальна вартість Проекту становитиме 27,29 млн. EUR (182,61 млн. грн. відповідно). Із них грант ЄС – 3,12 млн. ЕUR (20,87 млн. грн. відповідно), власні кошти підприємства – 7,85 млн. EUR (52,52 млн. грн. відповідно), позикові кошти – 15,54 млн. EUR (103,96 млн. грн. відповідно), грант на створення ЄС на створення і роботу Групи Впровадження Проекту (ГВП) і технічну допомогу консультантів – 0,78 млн. EUR (5,22 млн. грн. відповідно).

Реалізація інвестиційного проекту дозволить досягти наступних основних результатів:

-  повної відповідності національним нормам щодо скидів з очисних споруд шляхом комплексного відновлення та модернізації очисних споруд каналізації;

-  істотного зменшення кількості аварій на каналізаційних мережах з витоком стічних вод, що спричиняють негативний вплив як на довкілля, так і на здоров’я населення за рахунок заміни пріоритетних ділянок каналізаційних мереж;

-  підвищення рівня потужності очисних споруд водопроводу шляхом спорудження контактного резервуару для попереднього хлорування сирої води до необхідного для задоволення потреб міста;

-  забезпечення екологічної, операційної безпеки та дотримання відповідних норм в технологічних процесах, складовою яких є застосування хлору через відновлення сховища хлору та дозуючого обладнання;

-  зменшення втрат очищеної питної води та кількості випадків вторинного потрапляння в питну воду забруднюючих речовин внаслідок заміни пріоритетних ділянок мереж системи водопостачання;

Покращення стану існуючих систем водопостачання та водовідведення буде відбуватись паралельно, починаючи з 2008 року. Очікується, що стан системи водопостачання та водовідведення міста значно поліпшиться протягом 2008-2009 років.

3.Економічний розвиток та стан навколишнього середовища України

Україна за запасами мінерально-сировинних ресурсів є однією з провідних держав світу. На її території, яка займає лише 0.4 % світової суші у 9000 родовищах зосереджено 5% світових запасів корисних копалин, загальною вартістю понад 11 трл. Доларів США. Історично це зумовило формування потужного промислового комплексу, а саме випереджаючий розвиток видобувної, металургійної, хімічної та інших енергоємних галузей з супутніми їм техногенно-екологічними проблемами.

У старих гірничодобувних регіонах техногенно-екологічні проблеми протягом останніх десятиріч набули масштабного характеру і на даний час загрожують екологічними та техногенними катастрофами. Одним з таких регіонів є Кривбас, який щорічно скидає високомінералізовані отруйні води в річку Інгулець.

Річка Інгулець віднесена до каталогу основних річок України і являється найбільшою правою притокою нижньої течії головної водної артерії України – річки Дніпро. Інгулець є основним джерелом, яке живить схід Кіровоградської області, Кривбас, південно-східні райони Миколаївської області і відіграє важливу роль у питній і промисловій водозабезпеченості вказаних регіонів.

В басейні річки Інгулець формується близько 350 млн. куб. м стоку, або половина водних ресурсів області. Річка служить джерелом зрошення 200 тис. га земель засушливого степу Миколаївської та Херсонської областей, вода подається для пиття 500 тисячного населення Миколаєва.

Тому не випадково чистота води в Інгульці, її стан викликає занепокоєння.

На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

За 120-річну експлуатацію Криворізького родовища накопичилась значна кількість проблем, серед яких:

-  необхідність відкачки та відведення 40=45 млн.куб.м./рік шахтних і кар”єрних вод та щорічна утилізація надлишку високо мінералізованих вод в обсязі 20-25 млн.куб.м;

-  ліквідація гірничодобувних підприємств, що відпрацювали запаси та усунення екологічних наслідків їх діяльності;

-  складування відходів видобутку та збагачення залізних руд, яких накопичилось понад 3.0 млрд. Тонн, площею близько 5,3 тис. га і сумарним об”ємом 1,5 куб. км. Та розкривних порід в обсязі 3,5 млрд. куб.м;

-  забезпечення техногенної безпеки існування регіону в умовах наявності 49 млн.куб.м вироблених просторів і пустот в шахтах і кар”єрах, які в певних умовах можуть призвести до аварій на промислових підприємствах та техногенних катастроф.

На підставі оцінки сучасного екологічного стану Криворізький залізорудний басейн відноситься до гірничодобувного регіону з критичним станом довкілля.

Проблема техногенно-екологічного забруднення гірничодобувних територій, де головними джерелами забруднення є накопичувані промислових відходів, мінералізованих шахтних та рудникових вод, потребує термінового розв'язання.

Гірничодобувні роботи суттєво впливають на навколишнє середовище і створюють умови для активізації небезпечних геологічних процесів, одним з яких є осідання денної поверхні землі, внаслідок чого виникають небезпечні явища: інтенсивне підтоплення житлових масивів та об'єктів господарювання, заболочування значних територій, утворення джерел, озер і боліт у пониженнях рельєфу.

В результаті закриття гірничо-видобувних підприємств, шахт і розрізів необхідно передбачити вирішення комплексу еколого-гідрогеологічних, у тому числі водоохоронних проблем, передбачених Водним кодексом України / ст. 105, "Охорона підземних вод"/. Це, насамперед, здійснення заходів щодо попередження забруднення підземних вод, обладнання локальної мережі спостережувальних свердловин для контролю за рівнями та якісним станом цих вод.

Програмою передбачаються заходи щодо охорони земель від засолення, підтоплення, забезпечення умов відтворення природних ландшафтів у зонах розміщення цих об'єктів.

З метою поліпшення забезпечення якісною водою населення і галузей економіки, вирішення водогосподарських і екологічних проблем басейнів річок та регіонів України, у тому числі і гірничодобувних, впродовж 1999-2002 років Урядом України визначені основні напрями цієї діяльності в законах та програмах, зокрема це Концепція розвитку водного господарства України, затверджена Постановою Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390-ХІУ та Закон України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", прийнятий 17 січня 2002 року, до складу якого увійшли програми водогосподарського напрямку.

Метою програмних документів є впровадження державної політики, спрямованої на запобігання зростанню антропогенного впливу на довкілля, забезпечення екологічно безпечних умов життєдіяльності населення і господарської діяльності та захисту водних ресурсів від забруднення і виснаження, раціональне використання водних ресурсів, забезпечення сталого функціонування екосистем у басейнах річок України, запобігання шкідливій дії вод і ліквідації її наслідків.

Для реалізації зазначених природоохоронних заходів передбачається:

-  при формуванні державного бюджету виділяти кошти на фінансуванню Комплексних програм природоохоронного спрямування у повному обсязі: віднесенням витрат на вказані цілі до захищених статей бюджету;

-  розробити і ввести в дію та забезпечити неухильне дотримання суб'єкта ми господарювання нормативів з граничного навантаження на навколишнє середовище;

- провести інвентаризацію, паспортизацію та оцінку технічного стану потенційне небезпечних об'єктів (підземні виробки, пустоти, будівлі та споруди, що розміщені в зоні їх розповсюдження) та вжити вичерпних заходів для запобігання їх руйнування.

Згідно з Законом України "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства", підприємства гірничодобувної галузі щорічно зобов'язані погоджувати з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує виконання зазначеної Програми заходи, на які спрямовуються кошти від збору за забруднення навколишнього середовища, що залишаються у розпорядженні цих підприємств.

На виконання завдань Програми постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2003р. № 568 створена Міжвідомча координаційна рада.

На підставі вищезазначеного основними принципами водно-екологічної політики в басейнах річок Інгулець та Саксагань є:

-  пріоритетність розвитку системи водокористування для соціальної сфери;

-  комплексний підхід до територіальної організації виробництва, земле- і водокористування залежно від водоресурсного значення зазначених басейнів;

-  еколого-економічна і санітарно-гігієнічна регламентація та державне управління водокористуванням з наданням безумовного пріоритету збере женню водних ресурсів, підтриманню сприятливих умов функціонування ландшафтів водозбірних басейнів і екологічного стану водних об'єктів в басейнах річок Інгулець та Саксагань;

-  пріоритетність економічних важелів регулювання водних відносин, оптимальне їх поєднання з організаційними та правовими заходами;

- широке залучення громадськості до процесів обговорення, планування, контролю процесів використання водних ресурсів.

Реалізація вищезазначених принципів (шляхом виконання завдань та заходів Програми) має здійснюватись за такими пріоритетними напрямами:

1) поліпшення якості забезпечення водними ресурсами населення і галузей економіки, включаючи будівництво (реконструкцію) та підвищення екологічної надійності водосховищ, каналів, водоводів, систем водозабезпечення;

2)  раціональне та екологічно безпечне використання водних ресурсів, підвищення технологічного рівня водокористування, впровадження маловодних і безводних технологій (впровадження новітніх, водозберігаючих, енергозберігаючих, комплексних технологій очищення забруднених вод, в першу чергу у комунальному господарстві);

3)  упорядкування структури природних територій та земель, які інтенсивно використовуються, оптимізація водних балансів річкових басейнів річок Інгулець та Саксагань, забезпечення стабільності та поліпшення екологічної ситуації, підтримання водорегулюючих функцій ландшафтів водозбірних територій;

4)  відновлення та підтримання сприятливого гідрологічного режиму водних об'єктів в басейнах річок Інгулець та Саксагань;

5)  удосконалення управління водокористуванням, охороною та відтворенням водних ресурсів у басейнах річок Інгулець та Саксагань на основі запровадження басейнового принципу (вдосконалення законодавчої та іншої нормативно-правової бази для впровадження державної політики у сфері використання водних ресурсів).

Екологічна ситуація в Миколаївській області.

Протягом останніх років економіка Миколаївської області розвивається доволі динамічно і зберігається відчутний потенціал до подальшого росту. Зберігається макроекономічна та фінансова стабільність. Завдяки плідній роботі всіх галузей промислового комплексу досягнуто стабільного зростання обсягів промислової продукції. У 2002 році обсяги промислового виробництва в області зросли на 2,9%. Середньорічні темпи приросту обсягів промислового виробництва в цілому по області за останні три роки становить 7,3%.

Здійснюванні протягом останніх років процеси реформування агропромислового комплексу знайшли певне відображення у виробничих показниках сільського господарства.

На Миколаївщині щорічно виробляється близько 7% загальнодержавних обсягів виробництва зерна та соняшнику, 3% валового надою молока. В цілому показники виробництва продукції на душу населення зросли по виробництву зерна та соняшнику і майже втричі перевищують середні показники по Україні.

Основним критерієм діяльності підприємств є рентабельність виробництва. Загальний рівень рентабельності по сільгосппідприємствах становить 8.3 %, в тому числі в рослинництві - 27.2 % .

Характеристика екологічної ситуації в області складається з окремих показників і стану вирішення проблем, які як правило, поєднують не тільки екологічні, але і соціальні та економічні проблеми суспільства.

Хоча загальне антропогенне навантаження на довкілля в зв'язку з пожвавленням економіки в останні роки мало тенденцію до зростання, слід відмітити, що питомі показники, що характеризують вплив виробничо-господарської діяльності на довкілля практично залишилися стабільними, а деякі з них навіть поліпшилися. В середньому щорічно в навколишнє природне середовище надходить близько 1300 тис. т шкідливих речовин, як результат діяльності виробничо-господарського комплексу області. Із загальної кількості шкідливих речовин, що викидаються у довкілля 1% припадає на викиди в атмосферне повітря, 29% - на скиди до водойм і 70% - на токсичні відходи.

У розрахунку на 1 кв. км. території області в повітря щорічно за останні три роки викидається 2.3 т шкідливих речовин (в середньому по Україні - 8,3 т), в поверхневі води - 3.3 т (в середньому по Україні - 14,7 т), а надходження токсичних відходів становить 60.4 т речовин (в середньому по Україні - 131,6 т). Надходження забрудників у розрахунку на душу населення становлять в атмосферне повітря - 44.2 кг речовин (в середньому по Україні - 102,9), в поверхневі води - 63,3 кг речовин (в середньому по Україні - 181кг), у грунти та на земну поверхню - 1098.3 кг речовин (в середньому по Україні - 1641 кг).

Вирішення екологічних проблем напряму пов'язане з фінансовими можливостями природоохоронної галузі. Зростання виробництва, особливо в останні три роки позитивно вплинуло на підвищення ефективності роботи та активізацію інвестиційної діяльності і в сфері екології. Так, У 2002 році до цільових фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів надійшло 4022.2 тис. грн.

У зв'язку з поліпшенням інвестиційного клімату, використання коштів цільового фонду охорони навколишнього середовища та інших джерел з'явилась можливість добудови об'єктів комунального господарства.

В результаті чого введено в дію 40,1 км водопровідних та 6,7 км каналізаційних мереж. Введено в дію 1550 куб. м. очисних споруд каналізації та 36 куб. м. очисних споруд водопроводу.

Відбувалися будівельні та ремонтні роботи на каналізаційних очисних спорудах та мережах в м.м. Миколаєві, Вознесенську, Баштанці, Снігурівці, в смт. Березанка, Криве Озеро, тощо (всього 12 об'єктів). Ефект от виконання цих робіт - зменшення скиду недостатньо очищених стічних вод на 8.49 млн. куб м на рік, або на 15.6%.

Практично кожного року в області створюються нові об'єкти природно-заповідного фонду. Так, у 2002 р. створено і затверджено сесією обласної ради природно-заповідний об'єкт місцевого значення -регіонально-ландшафтний парк "Приінгульський" площею 3152,7 га.

Місто Миколаїв – адміністративний центр Миколаївської області, займає 9-те місто серед обласних центрів за чисельністю населення в Україні, розташоване на півострові в місці злиття річок Південний Буг та Інгул.

Загальна площа міських земель становить 25,9834 тис. га. Загальна протяжність доріг – 656 км., у тому числі: з твердим покриттям – 364 км., з ґрунтовим – 202 км.

Сучасний Миколаїв залишається центром суднобудування, у місці розвинено машинобудування, кольорова металургія, харчова та легка промисловість.

Життєдіяльність мешканців міста підтримують харчова, борошномельна, легка галузі промисловості. В економічний потенціал міста робить свій внесок найбільший в Україні представник кольорової металургії ВАТ “Миколаївський глиноземний завод”.

Найбільшу питому вагу в обсязі промислової продукції становить кольорова металургія та оброблення металу – 35, 5 %, суднобудування та ремонт суден – 14 %, харчова промисловість – 16,5%.

Миколаїв має розгалужену мережу автомобільних комунікацій і потужний залізничний вузол, що пов’язує регіон з іншими регіонами України, СНД та світу.

Зв’язок міста через Чорне море та Дніпровське-Бузький лиман з усіма портами світу забезпечують три морських та один річковий порт. Миколаївський торговельний порт – найбільший в Україні.

Миколаївський аеропорт здійснює, окрім перевезень пасажирів міжнародні чартерні рейси.

Перевезення жителів здійснюється по 5 трамвайних 4 тролейбусних, 2 річних та 89 автобусних маршрутів, у тому числі маршрутах приватного транспорту.

Місто омивається двома річками: Південний Буг та Інгул. Ріка Південний Буг відноситься до числа великих річок басейну Чорного моря, бере початок в Хмельницькій області і впадає в Дніпро-Бузький лиман, утворюючи нижче гирла річки Інгул в м. Миколаєві Бузький лиман довжиною 47 км., шириною 2,7 – 8 км. Загальна довжина річки 806 км., ширина 80 – 1300 м.

Живлення річок, в основному, утворюється за рахунок талих вод у весняний та зимовий період та дощових опадів. Підземний стік незначний. Режим зміни рівнів води характеризується високою повінню, низьким літнім меженем, який переривається при проходженні дощових паводків, осінніми та зимовими та підйомами води.

Для нижньої течії Південного Бугу характерні згонні та нагонні явища:

-  При південних вітрах спостерігається підйом води на 0,5 – 1,0 м. ;

-  При північних вітрах рівень знижується на 0,3 – 0,7 м. .

В середині та нижній течії річка Інгул має ширину 20 – 100 м., глибину 4,5 м., швидкість течії – 0,1 – 0,4 м/с,.

Населення міста забезпечується питною водою:

-  Із р. Дніпро: водозабір по водоводу Дніпр – Миколаїв, довжиною 73 км.;

-  Із двох артсвердловин загальним дебітом 1,0 тис. м³/доб..

В місті існує 26 насосних станцій водопроводу для накопичення води в РЧВ. Загальна довжина водопровідної мережі в м. Миколаєві складає 1001,5 км.. водопровідна мережа водоводів – 306 км.

Енергопостачання міста здійснюється від єдиної державної енергосистеми з наступних напрямів:

-  З підстанції “Трихати” на підстанцію “Темвод” та “Нова” по повітряній лінії – 150 кВ.;

-  З підстанції “Трихати” на підстанцію “Миколаївська”, “Промзона”, “Центральна” по лінії 150 кВ;

-  З Херсонського напряму з підстанції “Посад-Покровська” на підстанцію “Октябрська”, “Центральна” по лінії 150 кВ..

Електромережа міста має довжину 1687 км.

Система каналізації м. Миколаєва складається з двох систем, які працюють на очисні споруди в с. Галіцинівка і в селищі Варварівка. Система каналізації, яка скидає фекальні води на головні очисні споруди в с. Галіцинівка має 24 каналізаційні насосні станції. Система каналізації, яка працює на очисні каналізаційні споруди в с. Варварівка має одну КНС в с. Слівіно.

Рішення міської влади щодо екологічних проблем :

1.  скасування будівництва близько 15 АЗС у зелених зонах і безпосередній близькості від житлових будинків;

2.  припинено вирубку дерев на проспекті Леніна й у мікрорайоні Леваневцев;

3.  зірвано плани комерційних структур придбати на 49 років в оренду парк Перемоги і дитяче містечко «Казка»;

"Метою міського плану дій з гігієни довкілля - відмітив в своєму звіті Міський Голова Чайка В.Д. — є поліпшення громадського здоров'я шляхом попередження негативних станів (хвороб та погіршення самопочуття), виникнення або перебіг яких пов'язані з впливом чинників довкілля. Екологічна політика містить 14 індикаторів стійкого екологічного розвитку, які щорічно розраховуються і публікуються в ЗМІ.

Постійно збільшується виділення коштів міського бюджету на вирішення проблем охорони навколишнього середовища міста: 2001 рік-17,8 млн. грн.;

•  2002 рік - 20,3 млн. грн. 2003 рік - 25,7 млн. грн.

•  2004 рік - 40,8 млн. грн.2005 рік - 52,9 млн. грн.

Загальною справою громадськості та органів місцевого самоврядування стало укріплення водоохоронних зон, прибережних смуг, висадження дерев вздовж об'їзної дороги в Корабельному районі, по вулиці 2 —й Набережній; висадження дерев на території ліквідованого несанкціонованого сміттєзвалища по вулиці Торговельні; видалення порості та висадження дерев на території заповідного урочища "Дубки", ремонт газонної частини з посівом трави на вулицях міста загальною площею 4,2 га. Були виконані роботи по благоустрою та санітарному очищенню парків та скверів міста, прибудинкових територій, ліквідація стихійних сміттєзвалищ. По м. Миколаєву площа зелених насаджень на 1 —го мешканця становить: 2002 рік-16,8 м2.

•  2003 рік-17 м2. 2004 рік-17,1 м2. 2005 рік-17,2 м2.

Порівняно з іншими великими промисловими містами України Миколаїв вважається ваідносно екологічно безпечним містом. Міська влада проводить і буде надалі проводити заходи та реалізовувати проекти, які зможуть компенсувати вплив техногенних факторів на екологічний стан міста. Серед них:

-  утилізація побутових та промислових відходів, які необхідно, по-перше, ретельно класифікувати, виявити джерела їх виробництва, а, по - друге, проводити постійну просвітницьку роботу з населенням для запобігання появі несанкционованих звалищ;

-  розробка містобудівної політики з урахуванням вимог екологічної безпеки;

-  наслідки бурь та снігопадів (повалені дерева, обрив електромереж);

-  підтоплення території міста, особливо у прибережній зоні (останній землетрус на території міста спричинив зсув глиномістких шарів землі, що перекривають стік ґрунтових вод у річку);

-  забруднення повітря транзитним автотранспортом через відсутність об'їзного автошляху;

-  скорочення удвічі відрахувань від прибутку підприємств на компенсацію екологічних збитків, що погіршує можливості реалізації місцевих екологічних програм;

-  деградація річок та водоймищ, що відбувається у верхів’ях Південного Бугу й Інгулу;

-        необхідність модернізації та заміни міських водоочисних споруд."
Просвітницька діяльність населення щодо екологічних проблем місцевості - одне з головних завдань Міської Ради. В цьому напрямку створено міській центр екологічної інформації та культури на базі бібліотеки - філіалу №2 для дорослих у квітні 2004 року (за рахунок коштів міського цільового фонду охорони навколишнього природного середовища), де зібрано більше 2 тис. документальних джерел з питань екології.

Міськвиконком щорічно проводить роботи щодо покращення та захисту екологічної ситуації в місті за допомогою акції "Зелений паросток майбутнього". Велику роботу проводять представники партії зелених. Партія Зелених в Миколаєві пропонує реальний проект по зменшенню забруднення Південного Буга і Лімана. за рахунок реконструкції ливневої каналізації в Миколаєві з використанням європейських інвестицій. Проект повністю дозволяє усунути викиди неочищених каналізаційних вод. Також Зелені будуть добиватися регулярного забезпечення шкіл, дитячих закладів та лікарень очищеною питною водою.

Визначення пріоритетних цілей та засобів їх досягнення проведено згідно з двома етапами екологічного оздоровлення басейну Дніпра.

Перший етап - поліпшення екологічної ситуації за рахунок стабілізації і щорічного зниження рівнів забруднення та виснаження водних об'єктів,

створення нормативно-правових, організаційних та економічних передумов переходу до екологічно безпечного використання водних об'єктів. Головними завданнями цього етапу є:

обмеження шкідливого впливу найбільш небезпечних забруднювачів водних джерел басейну Інгульця, припинення скидання забруднених комунальних стічних вод, забезпечення очищення стічних вод відповідно до проектних параметрів очисних споруд;

зменшення водоспоживання на основі раціонального водокористування з урахуванням структурної перебудови господарства, технологічної модернізації та реконструкції промислового і аграрного виробництв, комунального господарства;

завершення створення водоохоронних зон та прибережних смуг усіх водойм басейну;

подальше вдосконалення нормативно-правової та еколого-економічної баз безпечного користування водними об'єктами і охорони їх від забруднення;

поліпшення системи управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів відповідно до напрямів екологічного оздоровлення басейну Інгульця та поліпшення якості питної води;

удосконалення економічного механізму реалізації водоохоронної діяльності;

впровадження басейнового принципу управління водокористуванням, охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

удосконалення системи моніторингу екологічного стану басейну Інгульця шляхом розвитку відомчих мереж та служб, створення центру узагальнення баз даних про екологічний стан басейну Інгульця;

розроблення і впровадження програм екологічної освіти та виховання. На першому етапі необхідно зробити акцент на стабілізацію і зменшення скидання забруднюючих речовин з міських очисних споруд, зменшення надходження забруднень від промислових об'єктів, тваринницьких комплексів і ферм та сільських населених пунктів, з урбанізованих територій, будівництво недорогих очисних.

Протягом першого етапу передбачається проведення науково-дослідних, прое-ктно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт на виконання заходів, розроблених відповідно до визначених напрямів дій.

Другий етап - завершення реалізації широкомасштабних заходів щодо повного припинення скидання забруднюючих речовин у межах встановлених нормативів.

Головними завданнями цього етапу є:

сприяння структурній перебудові економіки на засадах сталого еколого-економічного розвитку; екологізація суспільного виробництва;

приведення виробничих процесів у промисловості, сільському та комунальному господарствах у відповідність з екологічними вимогами, нормативами та стандартами;

водоохоронні дії в населених пунктах, на господарських об'єктах, сільськогосподарських угіддях, в результаті реалізації яких використання водних об'єктів у басейні Інгульця буде екологічно безпечнішим;

загальне екологічне оздоровлення водотоків і водоймищ внаслідок реалізації широкомасштабних заходів у водозбірних басейнах, забезпечення нормативів якості поверхневих вод;

розроблення та впровадження екологічних стандартів межі стійкості екосистеми басейну Інгульця до антропогенних навантажень і визначення на їх основі параметрів збалансованості процесів використання та відтворення водних ресурсів для постійного і стабільного економічного розвитку територій басейну;

удосконалення системи еколого-економічного регулювання діяльності господарського комплексу в басейні Інгульця з метою відновлення природних властивостей водних об'єктів, створення умов для компетентного управління використанням водних ресурсів і розвитком продуктивних сил;

створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на водні об'єкти.

Протягом другого етапу триватиме здійснення науково-дослідницьких, проектно-вишукувальних та будівельно-монтажних робіт, спрямованих на виконання намічених                            заходів.

Екологічна обстановка в обласному центрі формувалась під впливом розвитку потужного промислового потенціалу і хижацької, безпощадної експлуатації всіх природних ресурсів. Суднобудівна, радіотехнічна, машинобудівна промисловість, розміщення раніше ракетних військ стратегічного призначення - далеко неповний перечень промишленого потенціалу Миколаївщини. В той же час охорона навколишнього середовища здійснювалася по остаточному принципу чи взагалі ніяк. Так, при виконанні заходів по захисту водоймищ басейну Чорного моря від забруднення в Миколаєві тільки підприємства -         шкіряний завод, ПКК "Алые паруса», так і не побудували локальних очисних споруд. Так і не вирішена проблема викиду стічних не очищених вод Криворізького залізорудного басейну. Вони і зараз скидають в Інгулець, звідкіля —    в Жовтневе водосховище — джерело питного водопостачання Миколаєва.

Зростаюча диспропорція між можливостями природних ресурсів та їх непомірної експлуатацією зробили своє діло і привели до виникнення таких екологічних проблем в цілому по області та обласному центрі:

-  забруднення водних ресурсів басейна Чорного моря викидом неочищених стічних вод продуктами ерозії та зносу родючого шару землі;

-  забруднення навколишнього середовища побутовими відходами;

-  забруднення навколишнього середовища токсичними відходами виробництва;

-  забруднення навколишнього середовища радіоактивними відходами;

-  забруднення повітря автотранспортом;

-  недостатня кількість лісових і зелених насаджень для оптимальних умов життєдіяльності населення;

-     недостатній рівень екологічної освіти;

-    вирішення проблем, пов'язаних з 50 річним викидом неочищених стічних вод Кривбаса.

З метою вирішення цих проблем на Миколаївщині впроваджується в життя "Обласна програма охорони та раціонального використання природних ресурсів на 2000-2010 роки" , яка затверджена рішенням обласної Ради від 23.12. 99р. №2 . Рішенням обласної Ради від 16.08.02 №5 прийняти та внесенні доповнення до обласної програми економічного розвитку навколишнього середовища і раціонального природовикористання природних ресурсів на 2000 - 2010 роки.

Програмою охоплені всі проблемні питання екології, заплановані конкретні заходи, джерела їх фінансування. Наприклад, на ліквідацію забруднення водних джерел побутовими стоками треба виділити 670 млн. грн., повітря - 800млн. грн., і т. ін.

Ця програма вже в дії, але фактично коштів не вистачає. Щорічно облрада, міськрада витрачає більше ніж 2 млн. грн.

В Україні у процесі проведення еколого-економічних реформ встановлено ціни за використання природних ресурсів, запроваджено економічну відповідальність за забруднення навколишнього природного середовища, у тому числі водних об'єктів. Здійснюється цільове бюджетне фінансування природоохоронних заходів з Державного бюджету України по спеціальному розділу "Охорона навколишнього природного середовища". Сформовано систему позабюджетних фондів. Створено умови для мобілізації і акумулювання на добровільній основі фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів щодо забезпечення якості водних ресурсів в екосистемі басейну Інгульця, залучення інвестицій для організації фінансового забезпечення розроблення і реалізації басейнових еколого-інвестиційних програм і проектів.

Тобто йдеться про створення основ економічного механізму, здатного забезпечити акумулювання коштів і цільове фінансування заходів Програми за раціональною організаційною схемою, взаємозв'язок усієї управлінської, науково-технічної та господарської діяльності підприємств, установ та організацій, спрямованої на раціональне використання природних ресурсів та ефективну охорону навколишнього природного середовища.

Організаційний механізм.

На основі визначених завдань і робіт Мінекобезпеки щорічно забезпечує розроблення та подання заінтересованим міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та обласним державним адміністраціям переліку найважливіших природоохоронних заходів щодо оздоровлення Інгульця і поліпшення якості питної води.

Мобілізацію і акумулювання на добровільній основі коштів підприємств, установ та організацій, добровільних внесків та інших коштів буде вирішено під час реалізації програми, шляхом створення державно-громадського благодійного фонду.

Організаційна робота щодо виконання визначених заходів і робіт покладається на Мінекобезпеки та його місцеві органи з розмежуванням напрямів і видів робіт та джерел фінансування між спеціально уповноваженими державними органами у галузі охорони і раціонального використання відповідних природних ресурсів.

4. Розрахунок: прибуток із відходів

Збирання сміття і ліквідація стихійних смітників залишається проблемою № 1 .

По-перше, скопичення сміття сприяє розмноженню мух, гризунів і комах – переносників патогенних мікробів, які у нечистотах можуть довго зберігати свої патогенні властивості. Наприклад, збудник дизентерії зберігається протягом декількох годин, черевного тифу – до 150 днів.

По-друге, розкладання органічних відходів на смітниках супроводжується виділенням так називаного “свалочного” газу, що шкідливо впливає на рослинність, отруює воду і повітря. Головний компонент його – метан скопичується в підвалах прилеглих будинків і може привести до отруєння людей, до вибухів і пожеж. Крім того, “свалочний” газ руйнує озоновий шар, формує парниковий ефект. У людини, що знаходиться поблизу “свалочного” газу, можуть бути викликані алергійні реакції, з'являються новотвори.

По-третє, під міський смітник відведена величезна територія, яку важко відновити ( рекультивація 1-га сміттєвого полігона обходиться в 6 млн. грн. ).

По-четверте, унаслідок хімічних реакцій може відбутися самозаймання сміття, у результаті чого утворюється дим, у якому концентрація поліароматичних вуглеводнів- найсильніших канцерогенів перевищує припустиму в тисячу разів.

По-п'яте, у результаті гниття сміття утворяться токсичні рідини, які просочуються в підгрунтові води і потім попадають у Південний Буг.

Негайна утилізація сміття на основі сучасних технологій дозволить окупити витрати на його збір і вивіз.

У західноєвропейських країнах оголосили про початок виходу з рецесії. В Україні поки що повна невизначеність: то шукаємо "дно", то потихеньку спливаємо. А тому наші співгромадяни як і раніше винаходять способи залишитися на плаву.

"Українці будуть керуватися засадами жорсткої економії ще як мінімум рік, - переконана Ніна Рохманюк, директор зі стратегічного планування "Бюро маркетингових технологій". - Так що підприємства, які дозволяють із вигодою розпрощатися з непотрібними речами або придбати щось задешево, у цей період будуть затребувані".

Бізнес з переробки відходів і виробництва з вторсировини - один із найприбутковіших в усьому світі. Однак і малі, і середні підприємці можуть знайти тут свою незайняту нішу. У країнах з розвинутою економікою "зелені" підприємці в пошуках бізнес-ідей іноді приходять до найнесподіваніших рішень.

Приміром, американець Крістофер Гудвін зметикував у буквальному значенні слова продавати сміття. Наприкінці 2005 р. він винайшов трешбол - вендінговий автомат, який продає прозорі пластикові кульки зі сміттям. Контент містер Гудвін відбирає власноручно, керуючись при цьому однією вимогою: сміття повинно бути цікавим. Приміром, сторінка зі шкільного щоденника, телеграма про народження сина, африканська поштова марка або полароїдний знімок 1970-х. Прибуток від сміттєвого вендінга невеликий: на рік Гудвіну вдається продати 1 тис. капсул, кожна з яких коштує 25 центів. В Україні навряд чи така сміттєва екзотика буде затребувана, вважають експерти. Вони рекомендують продавати не власне сміття, а трансформувати його в нові речі.

Українська підприємниця Тетяна Богачук заснувала свій бізнес теж на відходах, вибравши як сировину залишки з тканин. Вона освоїла печворк (шиття зі шматочків) ще в 1999 р.

"Протягом десяти років печворк для мене був лише прибутковим хобі, - згадує вона. - Але торік попит на клаптеві вироби зріс у рази, мене просто завалили замовленнями. Тому влітку 2008 р., саме напередодні кризи, я ризикнула залишити основну роботу (розробка і дизайн реклами) і повністю зайнятися клаптевим шиттям". Чуття леді не підвело.

Перевага майстрів-переробників у тому, що можна працювати вдома, а свої вироби продавати через інтернет. Хоча реальний шоу-рум, безперечно, робить свою справу. "Саме тому близько половини клієнтів майстерень, при яких працює шоу-рум або магазин, досить швидко переходять у розряд постійних, - розповідає Людмила Андрєєва, координатор однієї зі столичних майстерень печворка. - Вони просто можуть прийти, подивитися, помацати річ, що сподобалася, випити чаю, побалакати". За словами Андрєєвої, криза на продажах не позначилася: попит на клаптеве шиття в Україні стабільний, про що свідчать щоденні покупки, середній чек яких становить 1,5-2 тис. грн. Це підтверджує і Тетяна Богачук. Печворку не страшні ні сезонність, ні економічні перипетії.

Переробка старих речей може бути як самостійним бізнесом, так і додатковим джерелом прибутку. Російська компанія 3-Color, що спеціалізується на продажі матеріалів для художників, архітекторів і дизайнерів, крім усіляких курсів з оформлення або переробки старих речей, пропонує послугу "Майстерня напрокат".

Сенс її саме і полягає в разовій переробці. Людина приходить зі своїм задумом. У майстерні їй за невелику плату (сума, еквівалентна 70-110 грн.) надають матеріали, обладнання та консультацію художника. Природно, популярність послуги в рази перевищує попит на повноцінне навчання якійсь одній техніці оформлення (600-1200 грн. за курс). Українські колеги з компанії "Азур" запевняють, що, в принципі, теж не проти надати подібну послугу і провести персональний майстер-клас з оформлення однієї одиниці за плату приблизно 150 грн.

Комісійні магазини і пункти прокату речей - одні з найбільш швидкозростаючих ніш кризового періоду. Тут можна знайти все, чого душа забажає - від дитячих брязкалець до туристичного спорядження. І, вважає Ніна Рохманюк, розвитку подібних підприємств буде сприяти економічна ситуація в країні.

Тільки в столиці за кризовий 2009 рік відкрилося до 20 комісійних магазинів (раніше на всю столицю їх було близько п'яти) і приблизно така ж кількість пунктів прокату. Причому асортимент товарів останніх розширився: до традиційної оренди туристичного спорядження, електроінструментів і велосипедів додалися побутова техніка, медичне обладнання (у тому числі інвалідні візочки і милиці), дизельні електрогенератори, меблі, дитячі речі, більярдні столи, прикраси і навіть червона доріжка з огороджувальними стійками. Ідею оренди почали активніше рекламувати кейтерінгові компанії, що пропонують всім охочим тимчасово покористуватися посудом, чохлами для стільців, декораціями.

У середньому стара річ продається не більше, ніж за півціни. При цьому націнка магазина становить близько 30%. Сергій Єгорочкін, менеджер комісійного магазина побутової техніки "НП Воробйов", експерт з реалізації старих речей з десятирічним стажем, найбільш перспективним форматом розвитку цього бізнесу вважає об'єднання під одним дахом комісійних магазинів і сервісного центру - своєрідний будинок побуту. Такий підхід, на думку Єгорочкіна, дозволяє відвідувачам отримати комплекс послуг. І, вважає експерт, у найближчі рік-два він буде активно розвиватися.

Головна перевага комісійного магазина - невеликі стартові капіталовкладення. Не потрібно витрачатися на закупівлю товару. На старті підприємцеві знадобиться до 15 тис. грн., які окупаються вже через шість-сім місяців роботи. Для відкриття комісійного магазина потрібно отримати свідоцтво фізичної особи - підприємця з торгівлі одягом і взуттям, побутовою технікою або будь-яким іншим товаром комісійної торгівлі, замовити печатку (близько 200 грн.) і орендувати приміщення нежилого фонду на першому поверсі площею від 40 кв. м (близько 5 тис. грн./міс.). Благо, у зв'язку із кризою потрібні площі вибрати є з чого.

Обладнання можна закупити нове (буде потрібно 7-10 тис. грн.), те, що було у вжитку (до 4 тис. грн.) або отримати в подарунок звичайне домашнє меблювання і пристосувати його для викладення товару. На щастя, концепція магазину це дозволяє, та і охочих позбутися (нехай навіть задарма) зі старими меблями вистачає.

Зробити бізнес на непотрібних речах можна. І, мабуть, криза - найсприятливіша пора для цього. Шити господарські сумки з рекламних банерів, зшивати шматочки чи здавати в оренду свої речі - вирішувати вам.

Розрахунок

Прибуток екологічної організації з відходів руйнування глибоководного випуску каналізаційного колектора м. Миколаєві.

Розрахунки проведені на підставі ПКМ України від 15.02.02 № 175.

1.  Руйнування залізобетонного самопливного каналізаційного колектору сталося через зміщення грунтів, яке призвело до виникнення провалів та скиду на територію міста більше 120 тис.м3 неочищених стічних вод.

Розмір збитку визначається за формулою:

Фг = ∑nі-1 (∆рі х Каі) - Лв

∆рі – балансова вартість і-го виду повністю зруйнованих фондів невиробничого призначення з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації;

Каі - коефіцієнт амортизації і-го виду фондів невиробничого призначення;

Лв – ліквідаційна вартість одержаних матеріалів і устаткування.

Провулок Транспортний (самопливний каналізаційний колектор)

∆рі = 134256 грн.

Каі = 0,504

Лв = 0 грн.

Фг = 134256 х 0,504

Фг = 67665,02 грн.

В мікрорайоні, де сталася аварія проживає 55000 чол.

Водопостачання під час аварії проводилось за щільним тимчасовим графіком:

- з 6 січня 2007 до 13 січня 2007 року по нормі 50 л/чол..

Споживачі отримали води:

0,05 м3/добу * 7 діб * 55000 чол. = 19250 м3

проти нормативного водопостачання: 300 л/добу

0,3 м3 * 7 діб * 55000 чол. = 115500 м3

Недодано води споживачам:

115500 м3 – 19250 м3 = 96250 м3

Завдано збитків на суму:

96250 м3 * 1,17 грн. = 112612,50 грн., де 1,17 грн. за 1 м3 води.

На території району каналізування, де сталася аварія, проводилося водовідведення за тимчасовою схемою і складає:

0,295 м3 * 7 діб * 55000 чол. = 113575 м3

113575 м3 – 19250 м3 = 94325 м3

94325 м3 * 0,81грн. = 76403,25 грн., де 0,81 грн. за 1 м3 стоків.

Всього з надання послуг водопостачання та водовідведення завдано збитків на суму:

112612,50 грн. + 76403,25 грн. = 189015,75 грн.

Разом збитки КП «Миколаївводоканал» складають:

67665,02 грн. + 189015,75 грн. = 256680,77 грн.

2. У результаті аварії відбулося замочування грунтів під фундаментом адміністративної будівлі автошколи ТОВ «Сервісно-виробнича фірма «Центуріон-Сервіс», площею 306,7 м2, що призвело до її часткового руйнування.

Термін експлуатації – 7 років. Річний процент зносу – 5%.

Коефіцієнт амортизації – (100% - (7 х 5))/100 = 0,65.

Розмір збитку визначається за формулою:

Фг = ∑nі-1 (∆рі х Каі) - Лв

∆рі – балансова вартість і-го виду повністю зруйнованих фондів невиробничого призначення з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації;

Каі - коефіцієнт амортизації і-го виду фондів невиробничого призначення;

Лв – ліквідаційна вартість одержаних матеріалів і устаткування.

Будівля автошколи

∆рі = 542092,29 грн.

Каі = 0,65

Лв = 0 грн.

Фг = 542092,29 х 0,65 - 0

Фг = 352359,98 грн.

Збитки автошколи ТОВ «Сервісно-виробничої фірми «Центуріон-Сервіс» складають 352359,98 грн.

3. В результаті аварії з 6 січня 2007 року до акваторії Бузького лиману потрапило 120 тис.м3 недостатньо очищених каналізаційних стічних вод, що призвело до забруднення водних ресурсів.

Розмір збитку:

Ззб = V х Т х Сф х (0,003х Аі х п) х j х 0,001, де

-  V х Т – обсяг скиду з НСК-4. складає 120 тис м3.;

-  Сф – усереднена фактична концентрація забруднюючої речовини, г/м3;

-  0,003 – базова ставка відшкодування збитків у частині неоподаткованого мінімуму доходів громадян, НМД/кг

-  Аі – показник відносної небезпечності речовин, визначається у співвідношенні 1/Сгдк, де Сгдк – гранично допустима концентрація речовин згідно з узагальненим переліком ГДК шкідливих речовин для рибогосподарських водойм;

-  п – величина неоподаткованого мінімуму доходів громадян в одиницях національної валюти, грн. п = 17 грн.

-  J – коефіцієнт, що враховує категорію водного об’єкту, у відповідності з дод.2 Методики j = 2;

-  0,001 – коефіцієнт, що враховує розмірність величин.

Таким чином, збитки від скиду неочищених стічних вод в Бузький лиман складають:

Від скиду завислих речовин:

З зав. = 120 х 378,5 х 0,003 х 0,01 х 17 х 2 х 0,001 = 0,0463 тис.грн

Від скиду органічних речовин (БСКп)

З БСКп = 120 х 498,5 х 0,003 х 0,33 х 17 х 2 х 0,001 = 2,0135 тис.грн

Від скиду аміаку

Зам = 120 х 46,10 х 0,003 х 2 х 17 х 2 х 0,001 = 1,1285 тис.грн

Від скиду нітритів

Зніт = 120 х 0,141 х 0,003 х 12,5 х 17 х 2 х 0,001 = 0,0216т.грн

Від скиду нитратів

Знит = 120 х 1,00 х 0,003 х 0,025 х 17 х 2 х 0,001 = 0,00031 тис.грн

Від скиду фосфатів

Зфосф. = 120 х 12,9 х 0,003 х 5,9 х 17 х 2 х 0,001 =0,9316 тис.грн

Від скиду нафтопродуктів

Зн. = 120 х 3,520 х 0,003 х 20 х 17 х 2 х 0,001 = 0,8617 тис.грн

Від скиду АПАР

ЗАПАР= 120 х 0,57 х 0,003 х 2 х 17 х 2 х 0,001 = 0,0139 тис.грн

Від скиду заліза

Ззал. = 120 х 3,275 х 0,003 х 10 х 17 х 2 х 0,001 = 0,4009 тис.грн

Від скиду хрому+3

Зхр+3. = 120 х 0,014 х 0,003 х 200 х 17 х 2 х 0,001 = 0,0343 тис.грн

Від скиду хрому +6

Зхр+6. = 120 х 0,009 х 0,003 х 1000 х 17 х 2 х 0,001 = 0,1102 тис.грн

Ззаг=2,0135+0,15х(0,0463+1,1285+0,0216+0,00031+0,9316+0,8617+0,0139+ +0,4009+0,0343+0,1102) = 2,0135 + 0,15 х 3,5493 = 2,545 тис.грн.

4. В результаті аварії відбулося підмивання основи дорожнього полотна довжиною 450 п.м., що призвело до його просадки та руйнування.

Стічні неочищені води в великій кількості потрапили до зливової каналізації, що призвело до її закупорювання.

Збитки від руйнування та пошкодження основних фондів невиробничого призначення КП «ЕЛУавтодоріг» визначаються за формулою:

Фг = ∑nі-1 (∆рі х Каі) - Лв

∆рі – балансова вартість і-го виду повністю зруйнованих фондів невиробничого призначення з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації;

Каі - коефіцієнт амортизації і-го виду фондів невиробничого призначення;

Лв – ліквідаційна вартість одержаних матеріалів і устаткування.

Провулок Транспортний (руйнування основи та покриття дороги)

∆рі = 70200 грн.

Каі = 0,05

Лв = 0 грн.

Фг = 70200 х 0,05 – 0

Фг = 3510 грн.

Провулок Транспортний (зливова каналізація)

∆рі = 2863483 грн.

Каі = 0,05

Лв = 0 грн.

Фг = 2863483 х 0,05 = 143174 грн.

Фг = 143174 грн.

Разом збитки КП «ЕЛУавтодоріг» складають

3510 грн. + 143174 грн. = 146684 грн.

Загальний прибуток управління екології склав:

256680,77 + 352359,98 + 2545 + 146684 = 758269,75 грн.

Перелік навчально-методичної літератури

1.  Ассэль Генри. Маркетинг: принципы и стратегия. - М.: Инфра , 1999.

2.  Акимова И.М. Промышленный маркетинг. К.: Знання, 2000.

3.  Армстронг Г., Котлер Ф. Введение в маркетинг. – М.: Издательский дом “Вильямс”, 2000.

4.  Бейкер М. Маркетинг. Энциклопедия. С.-Петербург. Изд. “Питер”, 2002.

5. Болт Г. Дж. Практическое руководство по управлению сбытом. – М.: Экономика, 1991.

6. Войчак А.В. Маркетинговий менеджмент. – К.: КНЕУ, 1998.

7. Войчак А.В., Павленко А.Ф. Система та характеристики сучасного маркетингу. – К.: КДЕУ, 1994.

8.  Войчак А.В., Павленко А.Ф Маркетинг. Підручник.К.: КНЕУ, 2003

9.  Волков О.М. Методическое пособие по изучению иностранных фирм. – М.: изд. ВНИКИ, 1989.

11.  Все о маркетинге. Сборник длля руководителей предприятий, экономических и коммерческих служб. – М.: Азимут-центр, 1992

12. Герасимчук В.Г. Маркетинг: теорія і практика. – К.: Вища школа, 1994

14.  Герасимчук В.Г. Розвиток підприємництва: діагностика, стратегія, ефективність. – К.: Вища шк.., 1997.

15. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, практика и методология. – М.:Финпресс, 1998.

16. Голдобина А.Н. Управление запасами средств производства. – Л.: ЛФЭИ, 1990.

17. Долинская И.А., Соловьев И.А. Маркетинг и конкурентоспособность промышленной продукции. – М.: Изд. Стандартов, 1991.

18. Дайан А., Буперель Ф., Ланкар Р. и др. Академия рынка. Маркетинг. – М.: Экономика, 1993.

19. Дихтль Е., Хершген Х. Практический маркетинг. – М.: Вища шк.”, 1995.

20. Джобер Д. Маркетинг. – М.: «Вильямс», 2000

21. Жданов А.А. Изобретательство – стандартизация – патентирование. Изд. Стандартов. – 1982.

22. Завьялов П.С. Демидов В.Е. Формула успеха. М.: Международные отношения, 1991.

23. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика. – КНЕУ, 1997.

24. Кардаш В.Я. Стандартизація и управление качеством продукции. К.: Вища шк.., 1985.

25. Кардаш В.Я. Экономика и стандартизація качества продукции. К.: УМКВО, 1989.

26. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М.: Прогресс,1990.

27. Котлер Ф. Маркетинг менеджмент. Аналіз, планирование, внедрение, контроль. Изд. Питер. С.-Петербург.Москва.Харьков. Минск, 1998.

28. Котлер Ф., Амстронг Г., Сондерс Д., Вонг В. Основы маркетинга. Изд. Вільямс. Москва – С.-Петербург-Киев, 1998

29. Крилова Г.Д. Зарубежный опит управления качеством. М. Изд. Стандартов, 1992.

30. Крикавський Є.В., Чухрай Н.І. Промисловий маркетинг. Львів. Львівська політехніка, 2001.

31. Крысин Ю.М., Литвиненко В.П., Мишукова Р.А. Маркетинг крупной промышленности за рубежом. – М.: УНИИТЭНМС, 1990.

32. Кус Альфред. Основи маркетингу ( ред. Павленко А.Ф., Пилипчук В.П.). – К.: Нічлава, 1999.

33. Лавров С.М., Злобин С.Ю. Основы маркетинга промышленных товаров.- М.: Внешторгиздат, 1989.

34. Лук»янець Т.І. – Маркетингова політика комунікацій. – К.: КНЕУ, 2000.

35. Ламбен Ж.Ж. Стратегический маркетинг. С.-Петербург, «Наука», 1996.

36. Литвиненко А.Н. Основные принципы оценки конкурентоспособности промышленной продукции. Приложение к БИКИ. – 1984, № 12.

37. Маджаро С. Международный маркетинг. – М.: Международные отношения, 1979.

38. Маркетинг во внешнеэкономической деятельности предприятия. М.: Внешторгиздат, 1989.

39. Маркова В.Д. Маркетинг услуг. М.: Финансы и статистика, 1996

40. Мунипов В.М., Данилюк В.И., Оше В.К. Стандартизация, качество продукции и эргономика. М.: Изд. Стандартов, 1982.

41. Маркетинг / Под ред. Романова А.П. – М.: Банки и биржи , 1995.

42. Обеспечение материальными ресурсами и коммерческая деятельность предприятий / Под ред. Висюлина Ф.П., Михневича Л.М. – Минск: Высшая школа,1991.

43. Основы маркетинга. ( Филип Котлер и др.). – Киев-Москва-С.Петербург,1998.

44. Основы предприниматнльской деятельности. М.: Финансы и статистика, 1994.

45. Коваленко Л.П., Оснач О.Ф., Пилипчук В.П. Промисловий маркетинг. К. 2009.

45. Пешкова Е.П. Маркетинговый анализ в деятельности фирмы. – М.: 1996.

46. Прауде В.Р., Білий О.В. Маркетинг. – К.: Вища школа , 1994.

45. Промисловий маркетинг. Теорія та господарські ситуації. ( Ред.Старостіна А.О.), - К.:Іван Федоров, 1997.

46. Промисловий маркетинг .\ Під ред. Шубіна О.О. К.: НМЦВО МоіН України, Студцентр, 2002

47. Перерва П.Г. Управление маркетингом на машиностроительном предприятии. Харків, “Основа”, 1993.

48. Рабинович И.А. Маркетинг в коммерческой деятельности. Одесса, «Интмар», 1993.

49. Савєльєв Є.В. Маркетинг нового продукту. – Тернопіль: ВІПОЛ, 1994.

50. Старостіна А.О. Маркетингові дослідження. Вільямс. Київ – Москва – С.Петербург. 1998

51. Святненко В.Ю. Промисловий маркетинг. К.: МАУП, 2001.

52. Тоехиро Коно. Стратегия и структура японских предприятий. – М.: Прогресс, 1987

53. Ценообразование и рынок / Под ред. Е.И. Пунина.-М.:Прогресс,1992.

54. Черчиль Г.А. Маркетинговые исследования. – С-Пб, 2000

55. Эванс Дж.Р.,Берман Б.-Маркетинг. – М.: Экономика, 1990