Реферат: Законодавча база України про охорону праці
міністерство освіти і науки україни
Одеський державний економічний університет
Кафедра
УП і ЕП
Реферат
По
курсу «Основи охорони праці»
На
тему: «Законодавча база України про охорону праці»
Студент
Науковий керівник
ОДЕССА
2007
Зміст
Вступ.
1-е питання. Законодавчі акти України, що регулюють охорону праці
в державі.
1.1
Конституція
країни.
1.2
Кодекс
законів про працю України.
1.3
Закон
України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності".
1.4
Закон
України «Про відпустки».
1.5
Закон
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
1.6
Закон
України «Про пожежну безпеку».
1.7
Закон
України «Про місцеві державні адміністрації».
1.8
Закон
України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».
2-е питання. Основні вимоги Закону України
«Про охорону праці».
2.1. Основні принципи, поняття та терміни даного
Закону.
2.2. Права на охорону праці під час укладання трудового договору
та під час роботи.
2.3. Управління охороною праці та обов'язки роботодавця і
працівника.
2.4. Навчання з питань охорони праці.
2.5. Органи державного нагляду за охороною
праці.
2.6. Громадський контроль.
2.7.Відповідальності за порушення вимог щодо
охорони праці.
Заключення.
Список використаної літератури.
Тестові завдання.
Вступ
Охорона життя і
здоров’я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні
прийнято закон прямої дії «Про охорону праці», який регламентує захист
конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча
база захищеності життя і здоров’я працівників.
Законодавство
України про охорону праці складається із загальних законів України та
спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають
основні положення з охорони праці є Конституція України, Закон України «Про
охорону праці», Кодекс законів про працю (КЗпП), Закон України «Про
загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві
та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
Крім загальних
законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються
спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента
України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших
центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна
робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці,
адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського
Союзу.
Актуальність
даної теми визначається тим, що на сьогодні в Україні складається дуже
небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров’я людини. Велика
кількість законів залишається на папері і не працюють. Значна кількість
працівників не мають офіційного оформлення, що призводить до втрати можливості
законного захисту їх прав.
Перше питання:
законодавчі акти, що регулюють охорону праці.
Законодавство
України про охорону праці складається із загальних законів України та
спеціальних законодавчих актів.
Загальними
законами України, що визначають основні положення з охорони праці є Конституція
України, Закон України «Про Охорону праці», Кодекс Законів про працю (КЗпП),
Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності»
1.1.Конституція
України щодо питань охорони праці.
Конституція
України, яка була прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня
1996 року, визначає у статті 43, 45 та 46 право на працю, її фізичних умов та
відшкодування збитків у разі нещасного випадку.
Так, стаття 43
визначає: «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на
життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава
створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні
можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми
професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно
до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не
вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба,
а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням
суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан. Кожен має
право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу
від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних
для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від
незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю
захищається законом».
Стаття 45
Конституції України обумовлює не тільки умови праці, а й право на відпочинок:
«кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням
днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки,
встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв,
скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого
часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки,
вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються
законом».
46 стаття
Конституції України затверджує право людини щодо соціального захисту в разі
нещасного випадку. «Громадяни мають право на соціальний захист, що включає
право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин,
а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право
гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок
страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також
бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі
державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом
існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму,
встановленого законом».
1.2.Кодекс
законів про працю України
Кодекс законів
про працю України був затверджений 10 грудня 1971 року Законом N 322-VIII.
Сьогодні він існує з рядом змін та внесень, які затверджувалися протягом 1973 -
2007 рр.
Кодекс законів
про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи
зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню
ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і
культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому
перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної
працездатної людини.
Згідно статті 141
глави X власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати
працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці,
забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати
законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і
запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.
Глава XI
присвячена безпосередньо охороні праці.
Стаття 153.
Створення безпечних і нешкідливих умов праці
На всіх
підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі
умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на
власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека
технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що
використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні
відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або
уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки,
які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні
умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Власник
або уповноважений ним орган не вправі вимагати від працівника виконання роботи,
поєднаної з явною небезпекою для життя, а також в умовах, що не відповідають
законодавству про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої
роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи
здоров'я або людей, які його оточують, і навколишнього середовища. У разі
неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці
власник або уповноважений ним орган зобов'язаний повідомити про це орган
державного нагляду за охороною праці, який може дати тимчасову згоду на роботу
в таких умовах. На власника або уповноважений ним орган покладається
систематичне проведення інструктажу (навчання) працівників з питань охорони
праці, протипожежної охорони. Трудові колективи обговорюють і схвалюють
комплексні плани поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів
і контролюють виконання цих планів.( Стаття 153 із змінами, внесеними згідно з
Указом ПВР N 8474-10від 27.02.85; Законом N 3694-12 від 15.12.93)
Стаття 154.
Додержання вимог щодо охорони праці при проектуванні, будівництві
(виготовленні) та реконструкції підприємств, об'єктів і засобів виробництва
Проектування
виробничих об'єктів, розробка нових технологій, засобів виробництва, засобів
колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з
урахуванням вимог щодо охорони праці. Виробничі будівлі, споруди, устаткування,
транспортні засоби, що вводяться в дію після будівництва або реконструкції,
технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про охорону праці.(
Стаття 154 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 155. Заборона
введення в експлуатацію підприємств, які не відповідають вимогам охорони праці.
Жодне
підприємство, цех, дільниця, виробництво не можуть бути прийняті і введені в
експлуатацію, якщо на них не створено безпечних і нешкідливих умов праці.
Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів виробничого та
соціально-культурного призначення без дозволу органів державного нагляду за
охороною праці забороняється. Власник, який створив нове підприємство,
зобов'язаний одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл
на початок його роботи.( Стаття 155 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N
4617-10від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 ) Стаття 156. Заборона
передачі у виробництво зразків нових машин та інших засобів виробництва,
впровадження нових технологій, що не відповідають вимогам охорони праці
Виготовлення і передача у виробництво зразків нових машин, механізмів,
устаткування та інших засобів виробництва, а також впровадження нових
технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною праці
забороняється.( Стаття 156 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12
від 15.12.93 )
Стаття 157.
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці.
Державні
міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці - це правила,
стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність
правових норм, обов'язкових для виконання. Опрацювання та прийняття нових,
перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних
актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною
праці за участю інших державних органів і професійних спілок у порядку,
визначеному Кабінетом Міністрів України. Стандарти, технічні умови та інші
нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні
включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного
нагляду за охороною праці. У разі відсутності в нормативних актах про охорону
праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих
умов праці на певних роботах, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний
вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що
забезпечать безпеку працівників.( Стаття 157 із змінами, внесеними згідно з
Указами ПВР N 2240-10від 29.07.81, N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12
від 15.12.93 )
Стаття 158.
Обов'язок власника або уповноваженого ним органу щодо полегшення і
оздоровлення умов праці працівників
Власник або
уповноважений ним орган зобов'язаний вживати заходів щодо полегшення і
оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних
технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації
виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та
усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях,
зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.( Стаття 158 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 ) Стаття 159.
Обов'язок працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці
Працівник зобов'язаний: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону
праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими
засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального
захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним
договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового
розпорядку підприємства, установи, організації; проходити у встановленому
порядку попередні та періодичні медичні огляди; співробітничати з власником або
уповноваженим ним органом у справі організації безпечних та нешкідливих умов
праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої
ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоров'ю або людей, які його
оточують, і навколишньому природному середовищу, повідомляти про небезпеку
свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.( Стаття 159 із
змінами, внесеними згідно з Указами ПВР N 2240-10від 29.07.81, N 4617-10 від
24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 160.
Контроль за додержанням вимог нормативних актів про охорону праці
Постійний
контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці
покладається на власника або уповноважений ним орган. Трудові колективи через
обраних ними уповноважених, професійні спілки в особі своїх виборних органів і
представників контролюють додержання всіма працівниками нормативних актів про
охорону праці на підприємствах, в установах, організаціях.( Стаття 160 із
змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 8474-10від 27.02.85; Законом N 3694-12
від 15.12.93 )
Стаття 161.
Заходи щодо охорони праці Власник або уповноважений ним орган розробляє за
участю професійних спілок і реалізує комплексні заходи щодо охорони праці
відповідно до Закону України "Про охорону праці" ( 2694-12 ). План
заходів щодо охорони праці включається до колективного договору.( Стаття 161 із
змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10від 24.01.83 )
Стаття 162. Кошти
на заходи по охороні праці
Для проведення
заходів по охороні праці виділяються у встановленому порядку кошти і необхідні
матеріали. Витрачати ці кошти і матеріали на інші цілі забороняється. Порядок
використання зазначених коштів і матеріалів визначається в колективних
договорах. Трудові колективи контролюють використання коштів, призначених на
охорону праці.( Стаття 162 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N
4617-10від 24.01.83 ) Стаття 163. Видача спеціального одягу та інших засобів
індивідуального захисту На роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці,
а також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у несприятливих
температурних умовах, працівникам видаються безплатно за встановленими нормами
спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту.
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний організувати комплектування та
утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про
охорону праці.( Стаття 163 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12
від 15.12.93 )
Стаття 164.
Компенсаційні виплати за невиданий спеціальний одяг і спеціальне взуття
Видача замість
спеціального одягу і спеціального взуття матеріалів для їх виготовлення або
грошових сум для їх придбання не дозволяється. Власник або уповноважений ним
орган повинен компенсувати працівникові витрати на придбання спецодягу та інших
засобів індивідуального захисту, якщо встановлений нормами строк видачі цих
засобів порушено і працівник був змушений придбати їх за власні кошти. У разі
дострокового зносу цих засобів не з вини працівника власник або уповноважений
ним орган зобов'язаний замінити їх за свій рахунок.( Стаття 164 із змінами,
внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 165.
Видача мила та знешкоджуючих засобів
На роботах,
зв'язаних з забрудненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На
роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються
безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби.
Стаття 166.
Видача молока і лікувально-профілактичного харчування На роботах з шкідливими
умовами праці працівникам видаються безплатно за встановленими нормами молоко
або інші рівноцінні харчові продукти. На роботах з особливо шкідливими умовами
праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне
харчування.
Стаття 167.
Забезпечення працівників гарячих цехів газованою солоною водою
Власник або
уповноважений ним орган зобов’язаний безплатно постачати працівників гарячих
цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Цехи і виробничі ділянки,
де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами
санітарного нагляду за погодженням з власником або уповноваженим ним органом.
Стаття 168. Перерви в роботі для обігрівання і відпочинку Працівникам, що
працюють в холодну пору року на відкритому повітрі або в закритих неопалюваних
приміщеннях, вантажникам та деяким іншим категоріям працівників у випадках,
передбачених законодавством, надаються спеціальні перерви для обігрівання і відпочинку,
які включаються у робочий час. Власник або уповноважений ним орган,
зобов'язаний обладнувати приміщення для обігрівання і відпочинку працівників.(
Стаття 168 із змінами, внесеними згідно із Законом N 871-12 від 20.03.91 )
Стаття 169.
Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій
Власник або
уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення
попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової
діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах
із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у
професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб
віком до 21 року. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному
оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються Міністерством охорони
здоров'я України за погодженням із Державним комітетом України по нагляду за
охороною праці.( Стаття 169 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР N
5938-11від 27.05.88; Законом N 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 170.
Переведення на легшу роботу
Працівників, які
потребують за станом здоров'я надання легшої роботи, власник або уповноважений
ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу у відповідності з
медичним висновком тимчасово або без обмеження строку. При переведенні за
станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу за працівниками зберігається
попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення, а у
випадках, передбачених законодавством України, попередній середній заробіток
зберігається на весь час виконання нижчеоплачуваної роботи або надається
матеріальне забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням.( Стаття 170 із змінами, внесеними згідно із Законами N 3694-12від
15.12.93, N 429-IV ( 429-15 ) від 16.01.2003 )
Стаття 171.
Обов'язки власника або уповноваженого ним органу щодо розслідування та обліку
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві
Власник або
уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних
випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до
порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.( Стаття 171 із змінами,
внесеними згідно з Указом ПВР N 4617-10 від 24.01.83; Законом N 3694-12 від 15.12.93
)
Стаття 172.
Застосування праці інвалідів
У випадках,
передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган
покладається обов'язок організувати навчання, перекваліфікацію і
працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити на
їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити
пільгові умови праці. Залучення інвалідів до надурочних робіт та робіт у нічний
час без їх згоди не допускається (статті 55, 63).( Стаття 172 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93 )
Стаття 173.
Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівників
Шкода, заподіяна
працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням
трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
(Стаття 173 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3694-12 від 15.12.93, в
редакції Закону N 429-IV від 11.02.2003 ) ( Статтю 173-1 виключено на підставі
Закону N 1356-XIV від 24.12.99 )
1.3
Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від
нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили
втрату працездатності".
Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку). Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія цього Закону
поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на
підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та
господарювання (далі - підприємства), у фізичних осіб, на осіб, які
забезпечують себе роботою самостійно, та громадян - суб'єктів підприємницької
діяльності. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було
встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про
відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на
виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними
трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного
випадку відповідно до цього Закону. ( Статтю 2 доповнено частиною другою згідно
із Законом N 2272-III від 22.02.2001 )
Стаття 4. Законодавство про
страхування від нещасного випадку
Законодавство
про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства
України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону,
Кодексу законів про працю України , Закону України "Про охорону
праці" та інших нормативно-правових актів. Якщо міжнародним договором
України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,
встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством про страхування
від нещасного випадку, то застосовуються норми міжнародного договору.
1.4.Закон
України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року.
Державні гарантії
та відносини, пов'язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим
Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та
нормативно-правовими актами України.
Слід зазначити,
що згідно другої статті даного Закону право на відпустки мають громадяни
України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами,
організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої
належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі -
підприємство).
Нагляд за
додержанням законодавства про відпустки здійснюють спеціально уповноважені на
те державні органи та інспекції, які є незалежними у своїй діяльності від
власника або уповноваженого ним органу.
Контроль за
додержанням законодавства про відпустки здійснюють у межах своєї компетенції
центральні та місцеві органи державної виконавчої влади та профспілкові органи.
Вищий нагляд за
додержанням і правильним застосуванням законодавства про відпустки здійснюється
Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
1.5.Закон
України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».
Цей Закон регулює
суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов'язки державних
органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок
організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення
державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.
Працівники
підприємств, установ, організацій, дії яких призвели до порушення санітарного
законодавства, невиконання постанов, розпоряджень, приписів, висновків
посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, підлягають
дисциплінарній відповідальності згідно з законодавством. (Стаття 48.
Цивільно-правова відповідальність за порушення санітарного законодавства)
Підприємства,
установи, організації, підприємці та громадяни, які порушили санітарне
законодавство, що призвело до виникнення захворювань, отруєнь, радіаційних
уражень, тривалої або тимчасової втрати працездатності, інвалідності чи смерті
людей, зобов'язані відшкодувати збитки громадянам, підприємствам, установам і
організаціям, а також компенсувати додаткові витрати органів, установ та
закладів санітарно-епідеміологічної служби на проведення санітарних та
протиепідемічних заходів і витрати лікувально-профілактичних закладів на
подання медичної допомоги потерпілим.
У разі відмови
від добровільної компенсації витрат або відшкодування збитків спір
розглядається у судовому порядку.
1.6
Закон України «Про пожежну безпеку».
Забезпечення
пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя
та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного
середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи
забезпечення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних
органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх
діяльності та форм власності.
Забезпечення
пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності
посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та
підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та
статутах підприємств, установ та організацій. Забезпечення пожежної
безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх
керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним
договором. Забезпечення пожежної безпеки при проектуванні та забудові
населених пунктів, будівництві, розширенні, реконструкції та технічному
переоснащенні підприємств, будівель і споруд покладається на
органи архітектури, замовників, забудовників, проектні та будівельні
організації.
1.7.
Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня
1999 року.
Відповідно до
Конституції України цей Закон визначає організацію, повноваження та порядок
діяльності місцевих державних адміністрацій.
Стаття 24.(Повноваження в галузі зайнятості населення, праці та
заробітної плати) визначає, що місцева державна адміністрація:
·
забезпечує
реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі і на право
своєчасного одержання винагороди за працю;
·
розробляє
та організовує виконання перспективних та поточних територіальних програм
зайнятості та заходи щодо соціальної захищеності різних груп населення…;
·
забезпечує
соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці на
підприємствах, в установах та організаціях усіх форм власності, якісне
проведення атестації робочих місць;
·
бере
участь у веденні колективних переговорів та укладанні територіальних тарифних
угод, вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів).
1.8.
Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку».
Цей Закон є
основоположним у ядерному законодавстві України. Він встановлює пріоритет
безпеки людини та навколишнього природного середовища, права і обов'язки
громадян у сфері використання ядерної енергії, регулює діяльність, пов'язану з
використанням ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання,
встановлює також правові основи міжнародних зобов'язань України щодо
використання ядерної енергії.
Стаття1 цього
Закону визначає основні поняття. В контексті даного реферату слід розглянути
наступні визначення:
радіаційна
безпека -
дотримання допустимих меж радіаційного впливу на персонал, населення та
навколишнє природне середовище, встановлених нормами, правилами та
стандартами з безпеки;
радіаційний
захист -
сукупність радіаційно-гігієнічних, проектно-конструкторських, технічних та
організаційних заходів, спрямованих на забезпечення радіаційної безпеки;
Стаття 14
стосується прав персоналу ядерних установок, джерел іонізуючого випромінювання.
Персонал ядерних
установок, джерел іонізуючого випромінювання, а також державні інспектори з
нагляду за ядерною та радіаційною безпекою безпосередньо на ядерних установках
мають право на соціально-економічну компенсацію негативного впливу іонізуючого
випромінювання на їхнє здоров'я відповідно до законодавства України.
Персонал має
право на професійну перепідготовку, підвищення кваліфікації та ліцензування
за рахунок ліцензіата.
Стаття 35
визначає права і обов’язки персоналу.
Персонал - працівники підприємства,
установи, організації, які виконують роботи, пов'язані з
експлуатацією ядерних установок, об'єктів, призначених для поводження з
радіоактивними відходами, інших джерел іонізуючого випромінювання.
Персонал
зобов'язаний суворо дотримувати норм, правил і стандартів з безпеки, а також не
вчиняти будь-яких самочинних дій, які можуть призвести до ситуацій, що
порушують вимоги цього Закону.
Персонал
ядерних установок та об'єктів, призначених для поводження з радіоактивними
відходами, не має права на страйки.
У статті 36
йдеться про обмеження за станом здоров'я для персоналу ядерних установок та
джерел іонізуючого випромінювання.
Персонал
повинен проходити обов'язкові медичні огляди (попередній - під час
прийняття на роботу і періодичні - протягом трудової діяльності).
Особи, у яких
визначено захворювання, зазначене в переліку медичних протипоказань щодо
допуску до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, до роботи на
ядерних установках і з джерелами іонізуючого випромінювання не допускаються.
Перелік медичних
протипоказань, за наявності яких особу не може бути допущено до робіт на
ядерних установках та з джерелами іонізуючого випромінювання, встановлюється
Міністерством охорони здоров'я України.
Друге питання.
Основні вимоги Закону України «Про охорону праці»
2.1.
Основні принципи, поняття та терміни даного Закону
Даний документ
був прийнятий 14 жовтня 1992 року, але досі не втратив своєї актуальності тому,
що цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права
працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на
належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів
державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації
охорони праці в Україні.
Дія цього Закону
поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
Згідно зі статтею
3 законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів
про працю України , Закону України "Про загальнообов'язкове державне
соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного
захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих
відповідно до них нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України,
встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми
міжнародного договору.
Стаття перша
визначає основні поняття і терміни:
Охорона праці - це система правових,
соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження
життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.
Роботодавець - власник підприємства, установи,
організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду
діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману
працю.
Працівник - особа, яка працює на
підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції
згідно з трудовим договором (контрактом).
Державна
політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції
України Верховною Радою України і спрямована на створення належних,
безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та
професійним захворюванням.
Державна політика
в галузі охорони праці базується на принципах:
Ø
пріоритету
життя і здоров'я працівників, повної відповідальності
роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
Ø
підвищення
рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного
контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння
підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
Ø
комплексного
розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих,
регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямів
економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та
охорони довкілля;
Ø
соціального
захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від
нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
Ø
встановлення
єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів
підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
Ø
адаптації
трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я
та психологічного стану;
Ø
використання
економічних методів управління охороною праці, участі держави у
фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних
внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить
законодавству;
Ø
інформування
населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників з питань охорони праці;
Ø
забезпечення
координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань
громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а
також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та
працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час
прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
Ø
використання
світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки
праці на основі міжнародного співробітництва.
2.2. Права
на охорону праці під час укладання трудового договору та під час роботи
Згідно зі статтею 5(Права на охорону
праці під час укладання трудового договору ), умови трудового договору не
можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим
актам з охорони праці.
Під час
укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника
під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі
наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і
компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і
колективного договору.
Працівнику не
може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за
станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що
потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку
психофізіологічної експертизи.
Усі працівники
згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному
страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності.
Стаття 6
стосується прав працівників на охорону праці під час роботи:
Умови праці на
робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування
та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального
захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови
повинні відповідати вимогам законодавства.
Працівник має
право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація,
небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для
виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це
безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за
необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за
участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої
працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на
підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.
За період простою
з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника,
за ним зберігається середній заробіток.
Працівник має
право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не
виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного
договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога
в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного
заробітку.
Працівника, який
за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої
роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на
термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений
робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої
професії відповідно до законодавства.
На час зупинення
експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або
устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою
охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній
заробіток.
Стаття 7 передбачає
право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці:
працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці,
безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або
рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на
оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості
робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у
підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку,
визначеному законодавством. У разі роз'їзного характеру роботи працівникові
виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного
харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах,
передбачених колективним договором.
Роботодавець може
за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою,
трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені
законодавством.
Протягом дії
укладеного з працівником трудового договору роботодавець повинен, не пізніш
як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов
та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому
додатково.
2.3.
Управління охороною праці та обов'язки роботодавця і працівника.
Дуже цікавою є
стаття 13 щодо управління охороною праці та обов'язки роботодавця.
Роботодавець
зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови
праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання
вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
З цією метою
роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а
саме:
ü
створює
відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних
питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та
відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх
додержання;
ü
розробляє
за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для
досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони
праці;
ü
забезпечує
виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що
змінюються;
ü
впроваджує
прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації
та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони
праці тощо;
ü
забезпечує
належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування,
моніторинг за їх технічним станом;
ü
забезпечує
усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань,
та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками
розслідування цих причин;
ü
організовує
проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці,
оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування,
атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з
охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх
підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я
виробничих факторів;
ü
розробляє
і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах
підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників
на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони
праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами
підприємства з охорони праці;
ü
здійснює
контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил
поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами
виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту,
виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;
ü
організовує
пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі
охорони праці;
ü
вживає
термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні
аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та
нещасних випадків.
Роботодавець
несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Стаття 14
стосується обов'язків працівника щодо додержання вимог нормативно-правових
актів з охорони праці. В ній зазначено, що працівник зобов'язаний:
v
дбати про
особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей
в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території
підприємства;
v
знати і
виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила
поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами
виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального
захисту;
v
проходити
у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник
несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
2.4.
Навчання з питань охорони праці.
Дуже важливою є
стаття 18 щодо навчання з питань охорони праці.
Працівники під
час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок
роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання
першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил
поведінки у разі виникнення аварії.
Працівники,
зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному
доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і
перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік
робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим
центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Посадові особи,
діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час
прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а
також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок. Порядок
проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці
визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Не допускаються до роботи
працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання,
інструктаж і перевірку знань з охорони праці. У разі виявлення у працівників, у
тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони
повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.
Вивчення основ
охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації
спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва
відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та
науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально
уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
У статті 20
йдеться про регулювання охорони праці у колективному договорі(угоді).
У колективному
договорі, угоді сторони передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій
у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх
обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого
рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму,
професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та
джерела фінансування зазначених заходів.
2.5.
Органи державного нагляду за охороною праці
Стаття 38
визначає органи державного нагляду за охороною праці.
Державний нагляд
за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці
здійснюють:
-
спеціально
уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;
-
спеціально
уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;
-
спеціально
уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;
-
спеціально
уповноважений державний орган з питань гігієни праці.
Органи
державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких
господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян,
політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого
самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.
Діяльність
органів державного нагляду за охороною праці регулюється цим Законом, законами
України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку",
"Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення", іншими нормативно-правовими актами
та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або
Кабінетом Міністрів України.
2.6.
Громадський контроль
Стаття 41
стосується громадського контролю за додержанням законодавства про охорону праці
Громадський
контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні
спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників.
Професійні спілки
здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці,
створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та
санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям,
іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю
або здоров'ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця
негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та
інших структурних підрозділах або на підприємствах чи виробництвах фізичних
осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на
період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників.
Професійні
спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а
також об'єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються чи
експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охорону
праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних
захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити
роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань
охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі
відсутності професійної спілки на підприємстві громадський контроль за
додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими
працівниками особа.
Стаття 42
визначає права уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони
праці. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці
мають право безперешкодно перевіряти на підприємствах виконання вимог
щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду роботодавцем
пропозиції про усунення виявлених порушень нормативно-правових актів з безпеки
і гігієни праці. Для виконання цих обов'язків роботодавець за свій рахунок
організовує навчання, забезпечує необхідними засобами і звільняє
уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці від роботи на
передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього
заробітку.
Не можуть бути
ущемлені будь-які законні інтереси працівників у зв'язку з виконанням ними
обов'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, їх
звільнення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної
відповідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку,
визначеному колективним договором.
Якщо уповноважені
найманими працівниками особи з питань охорони праці вважають, що профілактичні
заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернутися за допомогою
до органу державного нагляду за охороною праці. Вони також мають право брати
участь і вносити відповідні пропозиції під час інспекційних перевірок
підприємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законодавства
використовують найману працю, цими органами.
Уповноважені
найманими працівниками особи з питань охорони праці діють відповідно до
типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним
органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики.
2.7.Відповідальності
за порушення вимог щодо охорони праці
Стаття 44
стосується відповідальності за порушення вимог щодо охорони праці.
За порушення
законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення
перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною
праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні
особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної,
кримінальної відповідальності згідно із законом.
Заключення
1. В Україні
створена та працює законодавча база з питань охорони праці. Законодавство
України про охорону праці складається із загальних законів України та
спеціальних законодавчих актів.
2. Основний закон
держави – Конституція України – в статті 43 визначає, що кожен має право на
працю. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Використання примусової праці забороняється. Кожен має право на належні,
безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної
законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього
здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного
звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається
законом.
3. Кодекс законів
про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи
зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню
ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і
культурного рівня життя трудящих.
4. Закон України
"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного
випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату
працездатності" відповідно до Конституції України та Основ законодавства
України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову
основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового
державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на
виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності
або загибелі застрахованих на виробництві.
5. Закон України
«Про охорону праці» визначає основні положення щодо реалізації конституційного
права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності,
на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних
органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань
безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок
організації охорони праці в Україні.
Дія цього Закону
поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до
законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.
6. Закон України
«Про місцеві державні адміністрації» визначає організацію, повноваження та
порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.
Список
використаної літератури
1.
Конституція
України: Прийнята на п’ятій сесії Верхов. Ради України 28 черв. 1996р. – К.:
Просвіта, 1996. – 80 с.
2.
Охорона
праці в Україні. Нормативна база. (3-е вид., змін. і О 42 доп.) /Роїна О.М. –
К.:КНТ, 2007. – 548 с.
3.
Опорний
конспект лекцій для самостійної роботи при вивченні курсу «Основи охорони
праці» для студентів 1-4 курсів, всіх форм навчання всіх спеціальностей (Укл.
А.О. Муромцеві., І.П. Кас’янов. – Одеса: ОДЕУ, ротапринт, 2006р. – 96 с.
Тестові
завдання.
1. У яких статтях
Конституції визначається право на працю, її фізичних умов та відшкодування
збитків у разі нещасного випадку:
А) 41, 47, 48;
Б) 45, 46, 61;
В)
43, 45, 46;
2. Кодекс законів про працю України
був затверджений у :
А) 1971р.
Б) 1996р.
В) 2005р.
3. Згідно Закону України «Про
відпустки» вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням
законодавства про відпустки здійснюється:
А) центральними та місцевими органами
державної виконавчої влади.
Б) Генеральним
прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.
В) профспілковими органами.
4. Закон України «Про охорону праці»
був прийнятий:
А) 18 листопада 1991р.
Б) 14 жовтня 1992р.
В) 25 лютого 1999р.
5. Хто забезпечує функціонування
системи управління охороною праці на підприємстві (згідно зі статтею 13 Закону
України«Про охорону праці» ):
А) роботодавець
Б) працівник
В) інспектор
