Дипломная работа: Розробка заходів щодо врегулювання відносин власності на майно

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

1.1 Теоретичні засади аграрної реформи в Україні

1.2 Законодавче та нормативне забезпечення реформування майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах

1.3 Методичні підходи до організації врегулювання майнових питань в КСП, у тому числі реорганізованих

1.3.1 Методика визначення індивідуального трудового внеску

РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА СТАНУ ВРЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

 НА МАЙНО В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА”, ПІДПРИЄМСТВІ ПРАВОНАСТУПНИКУ КСП “ДРУЖБА”

2.1 Природно-економічна характеристика

2.2 Інвентаризація активів і зобов'язань підприємства

РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ ЗАХОДИ З ВРЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПИТАНЬ

В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА” В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

3.1 Розробка методики розрахунку трудової участі

3.2 Розробка примірного плану роботи комісії з організації вирішення майнових питань по видачі майна в натурі

3.3 Розробка Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань

РОЗДІЛ 4 БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Організація охорони праці в реформованому підприємстві

4.2 Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

4.3 Забезпечення екологічної безпеки

РОЗДІЛ 5 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

В Україні аграрною реформою закладено основи істотних соціально-економічних перетворень, зокрема, у майнових відносинах підприємств аграрно-промислового комплексу. Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств у нові організаційно-правові структури, врегулювання власності при приватизації переробних, агросервісних, будівельних підприємств і організацій, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств та господарських формувань зі змішаною формою власності повинна здійснюватися відповідно до існуючої законодавчої та нормативно-правової бази.

Некомплексний підхід проведення аграрної реформи в частині інвентаризації, оцінки та паювання майна, зростання диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію зумовили ускладнення у фінансовому стані аграрно-промислових підприємств, призупинення інвестиційного процесу, зниження їх фондозабезпеченості, технічної та енергетичної оснащеності.

Матеріально-технічна база сільськогосподарських підприємств в частині основних засобів представлена виробничими приміщеннями і спорудами різних строків забудови, експлуатації і зносу, машинами і обладнанням різних марок, строків служби і технічної готовності, продуктивною, робочою худобою та багаторічними насадженнями різних порід, сортів, періодів садіння, експлуатаційних характеристик. Більшість із них потребують докорінної модернізації.

Структурні зміни в складі основних засобів підприємств аграрно-промислового комплексу актуалізують проблеми інвентаризації, оцінки та паювання майна сільськогосподарських підприємств з метою створення реальних умов їх відтворення та визначення виробничого потенціалу, майнових прав фізичних та юридичних осіб, забезпечення рівних умов партнерам при формуванні статутного фонду, виробничого потенціалу, нових господарських структур.

Мета цієї роботи – розробка заходів щодо врегулювання відносин власності на майно СТОВ “Агрофірма ”Дружба” Приазовського району Запорізької області.

Завданням є вивчення теоретичних засад майнових відносин власності, особливостей сучасного етапу трансформації майнових відносин власності на ринкових засадах та методичних підходів до визначення варіантів врегулювання майнових відносин власності, визначення природно-економічних умов, в яких функціонує господарство, проведення аналізу динаміки балансу підприємства, дослідження результатів проведеної в господарстві інвентаризації, розробка методики розрахунку трудової участі, уточненого пайового фонду, обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв співвласників майна реорганізованого КСП “Дружба”.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

1.1 Теоретичні засади аграрної реформи в Україні

Дослідження еволюції реформування сільськогосподарського виробництва України свідчить про потребу регулювання процесу його реформування. Сільське господарство є одним із найбільших і найважливіших секторів вітчизняної економіки, але за 10 років незалежності України аграрний сектор економіки перетворився у другорядну галузь, втратив майже половину свого виробничого потенціалу. Його частка у валовому внутрішньому продукті знизилася від 24,4% у 1990 році до 12,6% у 2000 році. У 2000 році у галузі сільське господарство загальні обсяги виробництва зменшилися проти 2002р. на 10.2%, у тому числі у сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності на 25.5%, у господарствах населення вони дещо збільшились – на 0.2%. [39] За соціальними параметрами селяни і за радянських часів були на останньому місці, і тепер займають найнижчу сходинку в суспільстві. Погіршується якість життя сільського населення[30].

Рівень виробництва в державі прямо залежить від роботи аграрного сектора економіки. Агропромислове виробництво не тільки займає понад 20 у загальній структурі ВВП, а й генерує розвиток внутрішнього ринку країни. Розрахунки показали, що одна грошова одиниця, одержана в сільському господарстві дає роботу десятьом одиницям в інших сферах економіки розвинутих країн. Ми переконані, якщо аграрний потенціал України реалізувати повністю, то експорт його продукції може скласти 16-18 млрд. дол. за рахунок чого будуть задоволені потреби держави в усіх видах енергетичних ресурсів. Перехід всієї економіки України до ринку органічно пов’язаний з аграрним сектором.[26]

В умовах ринкової трансформації економіки України важливим елементом економічного механізму є розробка державної аграрної політики.

Найважливіші засади аграрної політики держави викладені у доповіді Президента України Л.Д. Кучми “Шляхом радикальних економічних реформ” в жовтні 1994 року на сесії Верховної Ради України.

Стратегічною метою аграрної політики є:

- формування реального власника і господаря землі та соціально-економічна розбудова села;

- соціально-економічний інтерес селянина;

- вирішення продовольчої безпеки;

- виведення аграрного сектору України на світовий рівень розвитку.

Суть аграрної політики, її цільове призначення, стратегія, етапи і тактика здійснення розглянуті академіком УААН В. В. Юрчишиним. Він вважає, що аграрна політика в Україні являє (повинна являти) собою взаємоузгоджену єдність політико-правових і соціально-економічних відносин і механізмів їх практичної реалізації, опрацьованих і здійснюваних державою в інтересах її громадян і країни в цілому відповідно до її найближчих середньострокових і стратегічних завдань і цілей.

На перше місце він ставить інтереси громадян, які повинні бути узгоджені з інтересами держави, що цілком правильно, так як політика держави (економічна, фінансова, аграрна, бюджетна та інші) перш за все це використання державою різноманітних заходів (фінансових, соціальних та ін.) в інтересах держави для досягнення стратегічної мети – підвищення добробуту населення.

Він також визначає етапи розвитку аграрних відносин:

-     стабілізаційний – його призначенням має стати повне припинення спаду агропромислового виробництва;

-     відновлювальний – на ньому виробництво в агропромисловому комплексі за обсягами та ефективністю має бути відновлено до рівня кінця 80-х – початку 90-х років;

-     стратегічний – його кінцеве призначення можна визначити як виведення продовольчої сфери економіки, включаючи якість життя зайнятих у ній, на рівень найбільш розвинутих в аграрному відношенні країн, перетворення України в одного з найбільших і найбільш надійних постачальників сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки на світовий ринок[2].

Питання розробки аграрної політики розглядаються в науково-методичних розробках Інституту аграрної економіки УААН, а саме:

-     Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. - №8. – 1999р. – с.5-10;

-     Особливості аграрної реформи в Україні / Саблук П.Т. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;

-     Сучасна аграрна політика України: проблеми становлення / За ред. П.Т. Саблука, В.В. Юрчишин. – К.: Віпол. – 1996. – 663с.;

-     Реформування земельних відносин, форм власності і господарювання (методичні положення) / Саблук П.Т., Месель-Веселяк В.Я., Федоров М.М. – К.: ІАЕ УААН, 1995. – 36с. та інших.

Ці видання присвячені розробці основних завдань аграрної реформи та чинників її ефективного здійснення, а саме:

- здійснення великомасштабної земельної реформи на основі повного і незворотного подолання державної монополії на землю, передачі її на правах власності тим, хто на ній працює, зацікавлений в ній, здатний забезпечити її ефективне використання, зберегти і примножити її родючість. Реформа передбачає вільне розпорядження власниками своїми земельними ділянками (правами на них, підтвердженими сертифікатом на право на земельну частку (пай));

- глибоке реформування майнових відносин власності шляхом роздержавлення переважної більшості державних сільськогосподарських і переробних підприємств, повної демонополізації обслуговуючих підприємств і організацій, роздержавлення колективних та інших недержавних сільськогосподарських формувань, визначення і гарантування кожному працівникові права вилучення персоніфікованої частки майна в його колективному придбанні;

- реорганізація колективних сільськогосподарських та інших підприємств і організацій в інші організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності на землю та майно. Створення для всіх них рівних умов і можливостей ефективного соціально-економічного розвитку;

- формування на основі власності і підприємництва ефективно діючого власника і господаря;

- створення умов і можливостей для розвитку в агропромисловому виробництві різноукладності;

- виведення на достатньо високий рівень соціальної розбудови села[1].

Питання аграрної реформи вивчаються багатьма науковцями з різних позицій:

-     як складова частина аграрної політики;

-     як земельна реформа;

-     як реформа виробничих відносин;

-     як реформа аграрних відносин та інші.

В окремих випадках аграрна політика визначається як аграрна реформа і навпаки. Так М.І. Сайкевич, аспірант КНЕУ ім. Шевченка стверджує: “Аграрна політика як система заходів, спрямованих на досягнення стратегічних завдань аграрної та економічної реформи в цілому”[36].

Але неможливо розглядати аграрну реформу як окремі елементи або частини. Як підкреслює М.В. Шелудченко “аграрну реформу за своїми масштабами і наслідком для економіки України не можна порівняти ні з одним, раніше здійснюваним на загальнодержавному рівні, заходом”[42].

Виходячи з цього вважаємо за доцільне визначити і свою точку зору на аграрну реформу. Перш за все зазначимо, що аграрна реформа повинна мати стратегію, тобто чітко визначені стратегічні напрямки, а відповідно і стратегічні та тактичні цілі.

До стратегічних цілей аграрної реформи необхідно віднести:

-     формування ефективного власника;

-     створення ринкового середовища;

-     підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу;

-     досягнення добробуту населення України.

В якості тактичних цілей аграрної реформи слід визначити:

-     реформування відносин власності на землю та майно;

-     формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу;

-     формування ринкової інфраструктури;

-     інтенсифікація виробництва;

-     інтеграція і кооперування;

-     соціальний розвиток села.

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи представлені на рис. 1.

		Рис. 1. Стратегічні цілі аграрної реформи

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи слід розглядати як елементи механізму здійснення аграрної політики держави, а також як систему правових, економічних, фінансових і соціальних відносин, які виникають між:

-      державою і селянином з приводу законодавчого забезпечення права власності на землю та майно;

-      колективними та державними підприємствами та селянином з приводу надання права власності на землю та майно;

-      селянином і власником (засновником) сільськогосподарського підприємства з приводу оренди або продажу майнових та земельних паїв;

-      сільськогосподарськими підприємствами при здійсненні процесів інтеграції та кооперування;

-      сільськогосподарськими підприємствами з переробки та реалізації сільськогосподарської продукції;

-      сільськогосподарськими підприємствами і кредитними установами при отриманні та наданні погашення кредитів та оплати відсотків за користування ними;

-      державою і сільськогосподарськими підприємствами при фінансуванні невідкладних заходів, що сприяють розвитку і підвищенню ефективності виробництва незалежно від форм власності і господарювання.

Стратегічні та тактичні цілі аграрної реформи передбачають її результати. Головні очікувані позитивні економічні наслідки на наш погляд це:

-     підвищення ефективності використання землі;

-     підвищення продуктивності праці;

-     підвищення ефективності використання основних та оборотних фондів.

Мають бути задіяні і соціальні чинники економічного зростання. Не можна надалі розглядати соціальну сферу лише з точки зору споживача фінансових і матеріальних ресурсів. Соціальні чинники повинні бути домінуючими у структурі економічного зростання[27].

Економічні наслідки аграрної реформи тісно пов’язані з соціальними та економічними наслідками. Це перш за все:

-     підвищення добробуту населення;

-     підвищення якості сільськогосподарської продукції;

-     поліпшення стану навколишнього середовища;

-     підвищення продовольчої безпеки держави.

Як економічні, так і соціальні наслідки впливають на відродження генетичного потенціалу нації. Соціальні наслідки аграрної реформи представлені на рис.2

Як стверджує д.е.н. Р.А. Івантух, головне завдання аграрної реформи полягає в перетворенні за допомогою організаційно-господарських, економічних, нормативно-правових та інших заходів сільського господарства у високоінтенсивну, індустріалізовану і високорентабельну галузь, здатну виробляти достатню кількість продукції для повного забезпечення населення у продуктах харчування, промисловості – в сировині, а зовнішньої торгівлі – в експортних товарах[10].

Екологічна безпека

Рис. 2 . Соціальні наслідки аграрної реформи

На з’їзді Всеукраїнська спілка сільськогосподарських підприємців підкреслено: “слід визнати, що безліч важливих питань ще не тільки не вирішені, а й не ставилися владою до розгляду. Сільське господарство, особливо в 1992-1994рр. було кинуто напризволяще. Під виглядом аграрних реформ нерідко проводились необґрунтовані адміністративні заходи, і в основному не в інтересах сільськогосподарських товаровиробників. І як наслідок – втрата виробничого потенціалу галузі, відродження якого накопичує нові проблеми. До критичної межі знизилась технічна оснащеність сільського господарства. Зберігається незахищеність внутрішнього ринку, низька купівельна спроможність більшості населення. За рівнем заробітної плати сільське господарство перебуває на останньому місці серед галузей народногосподарського комплексу”[30].

Негативного впливу на розвиток відтворювального процесу у сільському господарстві набув штучний відрив економіки агропромислової сфери від фінансової системи, що практично позбавило організаційно-господарські структури необхідних умов забезпечення їх ефективного функціонування[24].

Однак, починаючи з 1999 року, відповідно до Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, а це майже через 10 років від початку аграрної реформи, намітилися певні позитивні результати в сільському господарстві та його основі – суспільному секторі.

У 2001 році виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств збільшилося на 9,9% порівняно з відповідним періодом 2000 року, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах – на 19,9%, у господарствах населення – на 3,7%. Сільськогосподарська діяльність у 2001 році в цілому залишається прибутковою з рівнем рентабельності 9,1% (у 2000 році – 9%). Рентабельною очікується діяльність галузей рослинництва (36,2%), а збитковою – тваринництва (мінус 9%)[35].

Але слід пам’ятати, що процес реформування сільського господарства дуже складний та суперечливий, він може дати як позитивний, так і негативний результат. Так, академік УААН В.М.Трегобчук робить висновок: “Однак, слід мати на увазі, що можливі не лише позитивні, але й негативні соціально-економічні та екологічні наслідки земельної реформи. Це – загострення на селі в окремих регіонах проблеми зайнятості населення, виникнення соціальної напруги тощо. Формування багатоукладності на селі, безперечно, призведе до істотної диференціації доходів і рівня життя, а також і до соціального невдоволення окремих верств населення. Ці та інші негативні явища, за якими має бути налагоджений чіткий моніторинг, потрібно блокувати шляхом виваженого державного контролю і своєчасного прийняття відповідних рішень”[37].

Аналізуючи підсумки економічних реформ на Україні в 2000 році Президент України відзначив: “Поширилася неформальна приватизація з появою псевдо власників – осіб, які не мають юридичних прав власності, але фактично володіють колишніми колгоспами, підприємствами та організаціями, використовують їхні майно та доходи задля власного збагачення”[27].

У нинішніх умовах, коли сільське господарство все ще перебуває у кризовому стані, а запропоновані шляхи подолання кризи не дають бажаних результатів, немає необхідності підкреслювати актуальність проблем, пов’язаних з прогнозуванням наслідків аграрної реформи, зокрема її соціально-економічних складових[42].

Взаємоперетини соціальних, економічних, екологічних та інших процесів і явищ, стабільність тенденції до погіршення навколишнього природного середовища настійливо вимагають достовірної інформації та достатньо врегульованого механізму управління суспільно-економічними процесами.

На мікро рівні відчувається гостра потреба в інтегрованих системах планування бухгалтерського обліку, аналізу і управління.

Відсутні реальні математичні моделі і програми для аналізу і прогнозування параметрів урожайності, продуктивності тварин, собівартості продукції, продуктивності та оплати праці, цін, доходів і рентабельності та інших параметрів залежно від нормоутворюючих чинників.

Виробництво й органи управління потребують нормативів витрат і доходів, моделей внутрішньогосподарського розрахунку та контролю витрат. Інтегруючись у світові і регіональні політичні та економічні структури (ЄС, СНД, ЄАЕС, СОТ, ФАО) ми все більше відчуваємо потребу в моделюванні процесів та наслідків цієї інтеграції, опрацюванні відповідної аграрної та економічної політики[32].

Практика показує, що всякі, тим більше соціально-економічні перетворення повинні мати методологічне (теоретичне) обґрунтування, що визначає головні цілі, задачі та шляхи розвитку того або іншого соціально-економічного процесу або явища.

Моніторинг, в процесі проведення якого вирішуються соціально-економічні, організаційні права та екологічні задачі, може бути реальним механізмом регулювання аграрних відносин в процесі реформування агропромислового комплексу держави.

Необхідно розробити та реалізувати науково обґрунтовану концепцію, основними питаннями якої повинні бути такі:

-     сутність моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи;

-     формулювання цілі, задач та принципів моніторингу;

-     обґрунтування методів та їх зміст;

-     правове забезпечення;

-     організаційне забезпечення;

-     нормативне та інформаційне забезпечення моніторингу соціальних та економічних досліджень аграрної реформи.

Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, аграрних відносин зокрема й суспільно економічних взагалі. Тому слід земельні відносини реформувати та вдосконалювати таким чином, щоб радикально розв’язати питання економічних інтересів селянина-трудівника. Ці інтереси не можуть бути повною мірою враховані та реалізовані лише тоді, коли буде визнано та узаконено, що селянин є суб’єктом аграрних відносин і він має реальне право власності на землю та на інші засоби виробництва.

Якщо немає реального власника, то немає і справжнього інтересу, немає відповідальності й соціальної справедливості, немає впевненості у завтрашньому дні. Ось чому наближення працівника в сільському господарстві до власності на землю та інші засоби виробництва, тобто формування селянина-власника, треба розглядати як найважливіше завдання земельної аграрної реформи[37].

З огляду на роль та місце АПК у функціонуванні економіки України можна зробити висновок, що від рівня і стабілізації функціонування агропромислового комплексу значною мірою залежить стан розвитку економіки, рівень життя населення. Питання розвитку аграрного сектору економіки розглянуто в наукових розробках відомих вчених-економістів як П.Т. Саблук, В.Я. Месель-Веселяк, В.В. Юрчишин, О.М. Онищенко, В.І. Пасхавер, В.Т. Андрійчук, М.Й. Малік, Б.Я. Панасик, В.Я. Амбросов та інші.

Основними причинами, які зумовили рідкий спад агропромислового виробництва та зниження його ефективності на макрорівні є недостатня обґрунтованість здійснення глибоких структурних реформ всіх галузей агропромислового комплексу країни, послаблення державного регулювання економіки та підтримки в перехідний період до ринкової економіки сільськогосподарських товаровиробників, відсутність прийнятних умов кредитування, порушення еквівалентності міжгалузевого обміну, поглиблення диспаритету цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, звуження внутрішнього ринку через зниження платоспроможності населення.

Підвищення обґрунтованості здійснення структурних змін в розрізі стратегічних напрямків аграрної реформи безумовно вимагає наявності системи моніторингу наслідків аграрних реформ як на рівні мікросередовища, так і на рівні мезо- та макросередовища.

На мікрорівні, до таких основних причин, необхідно віднести неврегульованість питань у більшості господарств щодо видачі майна в натурі, значні труднощі з переоформленням права власності на об’єкти першої групи основних засобів, невизначеністю з механізмами відведення земельних ділянок під майновими об’єктами , що отримують безкоштовно колишніми членами КСП в рахунок майнового паю, з механізмами розподілу земельних часток на землях під багаторічними насадженнями. Але найбільш актуальною проблемою сьогодення є все таки організації врегулювання майнових відносин власності, власно в колишніх реорганізованих КСП, до складу яких, з аналогічними проблемами, відноситься і сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” Приазовського району Запорізької області.

1.2 Законодавче та нормативне забезпечення реформування майнових відносин у сільськогосподарських підприємствах.

Перехід до ринкових відносин об'єктивно передбачає впровадження принципово нового механізму господарювання, в основі якого лежать відносини власності. В умовах ринкової економіки будь-який виробничий ресурс повинен мати власника, а кожен власник - економічний зиск від володіння власністю. Власник підприємства одержує від господарської діяльності прибуток, від використання землі та виробничих ресурсів (капіталу) - орендну плату, відсотки, від трудового ресурсу - заробітну плату. Крім того, реалізуючи свій економічний інтерес, власник здійснює регулювання економіки, передаючи свою частку власності ефективному господарю. Власника до цього спонукає можливість одержати додатковий дохід, а господаря - потреба в додаткових ресурсах. Все це сприяє економічному зростанню країни і веде до збагачення суспільства.

Саме економічні закони зумовили напрями аграрної реформи в Україні щодо побудови виробничих відносин на всіх рівнях господарювання і управління з урахуванням відносин власності. Оскільки власність є кінцевим результатом економічного інтересу, то бажання людини примножувати власність є початком такого інтересу. Тому для формування реальних, дійсних власників у сільському господарстві, в першу чергу необхідно подолати відчуження селянина від засобів виробництва і землі.[31]

Однією з передумов реформування відносин власності є визначення частки кожного колишнього члена КСП у майні підприємства. Це передбачено ще Законом України “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, який встановлює загальний порядок визначення пайового фонду та індивідуальних майнових паїв. Так, у ст.9 цього Закону зазначається, що у разі виходу з підприємства громадянин має право на одержання майнового паю натурою, грішми або цінними паперами. Але через складну економічну ситуацію більшість КСП не мали такої змоги через відсутність наявних коштів та цінних паперів. Отже, основним видом активів, що можуть бути розподілені між колишніми членами КСП, є будівлі, споруди, сільськогосподарські машини і обладнання, незавершене будівництво та виробництво, основне стадо тварин, товарно-матеріальні цінності. На жаль, будівлі та споруди, які становлять значну частину пайового фонду колишнього КСП, важко поділити на окремі майнові паї та видати їх у натурі членам, які виходять із підприємства. Ідея передачі майна в спільну часткову власність на практиці є найбільш прийнятною. Однією з головних умов реструктуризації підприємства повинно бути збереження виробничого потенціалу і технологічної його цілісності та забезпечення балансу інтересів і прав усіх пайовиків. Для збереження цілісності підприємства майно може виділятися цілісним майновим комплексом усім членам або групам, що вийшли зі складу КСП і бажають спільно використовувати одержане майно.

Пропозиція спільного використання майна має під собою правове підґрунтя. Так, згідно із ст.7 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" майно у підприємстві належить його членам на праві спільної часткової власності. Група пайовиків має право одержувати майнові паї єдиним майновим масивом на правах приватної власності, але у формі спільної часткової власності. Це не протирічить чинному законодавству України.

Володіння, користування, розпорядження майном при спільній частковій власності проводиться за згодою всіх співвласників. Принцип більшості голосів, як це було в КСП, при голосуванні тут не діє. Частки можуть бути рівними (земельні паї) і нерівними (майнові паї), але така умова не впливає на обсяг повноважень кожного із співвласників.[31]

Кожен співвласник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, відповідає за зобов'язання, пов'язані з цим майном (ст.113 ЦК України). У випадку загибелі або пошкодження частини майна жоден із співвласників не втрачає права спільної власності, оскільки відбувається відповідне зменшення часток усіх співвласників. Кожен із співвласників має право здійснити відчуження своєї частки іншій особі, але при її продажі співвласники мають право привілейованої купівлі цієї частки за ціною її продажу.

Практика показала, що недостатньо лише знайти власника, необхідно сформувати господаря нового типу, який би мав підприємницькі здібності, володів відповідними знаннями, був здатний організувати ефективне виробництво і примножити залучену власність селян.

На здійснення всіх цих перетворень спрямований грудневий 1999 р. Указ Президента України "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки". Він створив адміністративно-правові умови для перетворення існуючих КСП у такі виробничі формування, які будуть життєздатними в ринковому середовищі, забезпечать збереження виробничого потенціалу та відповідний рівень існування сільського населення. Указом передбачено забезпечення всім членам колек­тивних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створенням на їхній основі приватних підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності. Це право гарантоване частиною другою ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішенням загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рі­шеннями.

Впровадження обов'язкового укладання договорів оренди з виплатою орендної плати формуваннями, що користуються земельними ділянками та майном покликане забезпечити селянину відчуття власника. На це спрямована також підтримка розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств. Розвиток нових форм господарських структур ринкового типу також має за мету формування ефективнішого мотиваційного механізму, поєднання інтересу селянина до праці з власністю на майно та землю.[31]

Через відсутність інформаційного та методичного забезпечення реформування частини КСП проведено не в повному обсязі й на неналежному рівні. Зокрема більшість КСП змінили свій юридичний статус, але майнові відносини не приведені у відповідність з організаційно-правовою формою, отже, в цих підприємствах майно колишніх членів КСП використовується без належних підстав. Тому закономірною була реакція держави і суспільства на незавершеність реформування й оформлення прав власності. На подолання цих недоліків спрямовано Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки" від 29 січня 2001 р. № 62/2001 (додаток 1.2). У процесі виконання цього Указу необхідно не тільки оформити права власності колишніх членів КСП на частку майна пайового фонду реформованого підприємства, але й вирішити всі питання відносин власності між селянами і господарюючими суб'єктами. Аграрні перетворення мають бути спрямовані на збагачення селянина, а не на його зубожіння. Тому неприпустимі дії, внаслідок яких селянин втрачає свою власність, яку він набув власною працею.

У підприємствах, де ще незавершене процес оформлення майнових прав членів КСП, має бути проведена велика і копітка робота, результатом якої стане формування майнового комплексу членів КСП, яким вони володітимуть спільно. Права власності кожного з колишніх членів КСП на частку в спільному майні будуть засвідчені свідоцтвом про право власності на пай, а також визначені умови платного користування цим майном новоствореними агро формуваннями і документальне оформлення цих відносин.[31]

Врегулювання майнових відносин стосується майже всіх сільськогосподарських підприємств, оскільки зазначеним Указом Президента України передбачено, що власність членів КСП збільшується за рахунок майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, списаної відповідно до чинного законодавства. Крім того, впроваджується документальне посвідчення права власності на пай шляхом видачі свідоцтва загальнодержавного зразка.

У врегулюванні майнових відносин заінтересовані обидві сторони цього процесу: колишні члени КСП і підприємство. Члени КСП зацікавлені в одержанні майна в натурі, або в оформленні права власності на нього, що дасть їм змогу на законних підставах володіти, користуватись і розпоряджатися майном за власним бажанням, а юридичній особі - правонаступнику КСП - важливо визначитися із правовим статусом майна, яке залишилося у його користуванні, відокремити майно підприємства від майна пайовиків і правильно оформити умови використання майна пайовиків.

Першим етапом вирішення майнових питань є скликання загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які є співвласниками його майна. Метою проведення зборів є організація процесу врегулювання майнових відносин між користувачами майна реорганізованого КСП та співвласниками, оформлення майна пайового фонду у спільну часткову власність. З метою надання правової допомоги розроблені Рекомендації щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які затвердженні наказом Міністерства аграрної політики України від 7 лютого 2001р. № 16 (додаток 1.3).

Збори співвласників створюють Комісію з організації вирішення майнових питань шляхом обрання до складу осіб, які були членами комісії з реструктуризації, створеної в КСП або обирають нових членів Комісії. Але в будь-якому випадку доцільним є включення до складу Комісії представника сільської ради та державної адміністрації. Організаційний аспект створення і діяльності Комісії регулює Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (додаток 1.4), затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки".

Комісія підзвітна у своїй діяльності зборам співвласників, які й визначають кількісний та персональний її склад. Члени Комісії зі свого складу обирають голову, заступника голови та секретаря. Відповідно до Типового положення голова Комісії координує її діяльність, а саме: організовує роботу Комісії, призначає дату проведення засідання, несе відповідальність за виконання завдань, передбачених нормативно-правовими матеріалами. Засідання Комісії можуть проводитися при їх необхідності за письмовою пропозицією однієї п'ятої її складу. Дату засідання Комісії призначає її голова у строк, що не перевищує трьох днів з дати одержання письмової пропозиції.

Перед тим, як розпочати врегулювання майнових відносин, Комісія повинна: зібрати і проаналізувати наявну документацію щодо КСП і його реформування та скласти план дій із зазначенням етапів і термінів виконання робіт.

З цією метою Комісія проводить аналіз документального оформлення реорганізації КСП, керуючись у своїй роботі Порядком оформлення правонаступництва за зобов'язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 р. № 63 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за № 306/5497 та Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 р. № 62 і зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 4 квітня 2001 р. за № 305/5496. 0собливу увагу слід приділити перевірці правильності проведення реорганізації КСП виходячи з того, що основними умовами реорганізації є:

• прийняття вищим органом управління КСП рішення про реорганізацію;

• інвентаризація та паювання майна, визначення розміру паю кожного з членів КСП;

• створення юридичних осіб - правонаступників, до яких перейшли права та обов'язки реорганізованого КСП;

визначення обсягів майнових прав та обов'язків КСП, що підлягають передачі кожному з правонаступників у межах визначених для них обсягів правонаступництва.

У процесі врегулювання майнових відносин у підприємстві на основі розробленого Комісією плану дій мають бути проведені роботи з:

1. Уточнення складу і вартості пайових фондів майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства на дату реорганізації. Ці роботи проводяться відповідно до вимог Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки”.

2. Визначення розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також встановлення осіб, які є їх власниками. Зазначені роботи слід проводити відповідно до Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 р. №177 "Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки". Крім того, в розвиток цього питання розроблені Методика обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, яка затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 29 березня 2001 р. № 85 та Рекомендації щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, які затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 29 березня 2001 р. № 86.

3. Впровадження документального посвідчення права власності на паї шляхом видачі свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

4. Виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, окремих індивідуально визначених об'єктів зі складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, яке входить до складу пайового фонду підприємств, передача у власність співвласникам майна на підставі договорів про спільне володіння, користування та розпорядження майном, посвідчення та реєстрація цих договорів проводиться відповідно до Рекомендацій щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організації управління таким майном, які затверджені наказом Міністерства аграрної політики України від 6 квітня 2001 р. № 96.

Після визначення переліку майна, що має бути розподілене в натурі між громадянами, співвласники мають вирішити, у якій формі вони бажають одержати майно - в індивідуальну власність і господарювати самостійно (наприклад, для створення фермерського господарства або для заснування приватного підприємства) чи у спільну часткову власність (разом з іншими співвласниками, які вирішили передати одержане майно в оренду або за іншими договорами). Загальний порядок оформлення передачі майна відображено на рис. 1.1.

Рис. 1.1 Блок-схема документального оформлення операції з руху власного капіталу при врегулюванні майнових питань.

1.3 Методичні підходи до організації врегулювання майнових питань в КСП, у тому числі реорганізованих

1.3.1 Методика визначення індивідуального трудового внеску

Відповідно до чинного законодавства розмір індивідуального пайового фонду членів КСП залежить від їх трудового внеску. Трудовий внесок визначається розміром оплати праці напрацьованої Співвласником за обумовлений календарний період в основному за 50 і більше років.

Проведення розрахунків за цією методикою передбачає:

1.   Впровадження інформаційного забезпечення процесу розрахунків трудових внесків;

2.   Визначення середньорічної оплати праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 роки;

3.   Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці за 1956-1965 роки;

4.   Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці за 1966-1990 роки;

5.   Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці за 1991-1999 роки;

6.   Визначення індивідуальних трудових внесків за встановлений календарний період їх обрахування.

1.3.1.1 Впровадження інформаційного забезпечення процесу розрахунку трудових внесків.

Для забезпечення розрахунку трудових внесків збирається, на основі використання архівних даних, інформація про розмір оплати праці всіх Співвласників за встановлений календарний період..

Джерелом інформації про оплату праці Співвласників є річні звіти, розрахунково-платіжні відомості або “Книга обліку трудового стажу і заробітку колгоспників”, а також дані трудових книжок та рішень правлінь та загальних зборів.

При довгому періоді обрахунку трудового внеску оплата праці за весь період її обрахування підлягає коригуванню – відповідно до змін економічних умов господарювання. Для цього дані про оплату праці Співвласників розбиваються на три періоди: 1956-1965 роки, 1966-1990 роки та період з 1991 по 1999 рік включно.

1.3.1.2 Визначення середньорічної оплати праці одного працюючого за період з 1966 по 1990 роки.

Розрахунковою основою визначення трудового внеску по всім трьом періодам є середньорічна оплата праці за період з 1966 по 1990 роки, яка розраховується за формулою:

Ос=Фс/Пс,

де Ос – середньорічна оплата праці одного працюючого за період з 1966 по 1990 роки, руб./чол.;

Фс – середньорічний фонд оплати праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 рік, руб.;

Пс – середньорічна кількість робітників Підприємства, що працювали в період з 1966 по 1990 рік, чол.

Таким чином, щоб визначити середньорічну оплату праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 роки необхідно:

1. Визначити середньорічний фонд оплати праці за період з 1966 по 1990 роки, який розраховується за формулою

Фс,

де Фі – фактичний фонд оплати праці за відповідний рік згідно річного звіту, ум. грош. од.;

і –1966 рік, перший рік та наступні роки в першому періоді обрахування середньорічного фонду оплати праці працівників Підприємства;

п – кількість років в періоді з 1966 по 1990 рік, останнього року в першому періоді обрахування оплати праці працівників Підприємства.

2. Визначити середньорічну кількість працівників Підприємства, що працювали в період з 1966 по 1990 рік, яка розраховується за формулою:

Пс=,

де Пі – середньорічна кількість працівників Підприємства, що працювали у відповідному році згідно річного звіту.

Розмір середньорічної оплати праці працівників Підприємства розраховується в таблиці.

1.3.1.3 Визначення коефіцієнтів переведення трудоднів у грошовий еквівалент.

Упродовж 1950-1965 років, першого періоду нарахування трудових внесків, оплата праці здійснювалась натурою. Її розмір залежав від кількості фактично відпрацьованих трудоднів, які враховували різний рівень кваліфікації та продуктивності праці. Для розрахунку індивідуальних трудових внесків за цей період необхідно трудодні перевести в грошовий еквівалент трудових внесків, тобто в умовні грошові одиниці.

де ТД i - кількість трудоднів, відпрацьованих одним працівником у відповідному році в період з 1950 по 1965 роки;

де К го – коефіцієнт переведення трудоднів в умовні одиниці, який дорівнює ум. грош. од. дані розрахунку грошового еквіваленту трудоднів

1.3.1.4 Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці за 1966-1990 роки.

Другий період коригування охоплює 1966-1990 роки, коли оплата праці після трудоднів, до 1965 року, здійснювалась грошима. Цей період є досить тривалим з нестабільними економічними умовами господарювання. Зокрема, на господарство впливали і економічні чинники – інфляційні процеси в країні. Тому, всі дані з оплати праці, які використовуються для підрахунку індивідуальних трудових внесків за цей період повинні бути скориговані.

Коефіцієнт коригування оплати праці за відповідний рік другого періоду коригування розраховується за формулою:

, і=(1966;n),

де Кі – коефіцієнт коригування оплати праці за відповідний рік, грн./руб.;

Оі – середньорічна оплата праці одного працюючого за відповідний рік другого періоду, яка визначається на підставі даних річного звіту, руб./чол.

Дані розрахунку коефіцієнтів коригування оплати праці за 1966 – 1990 роки наводяться в таблиці.

1.3.1.5 Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці за 1991-1999 роки.

Третій період коригування оплати праці Співвласників охоплює час з 1991 року по 1999 рік включно, він характеризується гіперінфляцією і швидкою зміною економічних умов. Тому всі дані з оплати праці за цей період, що використовуються для розрахунку індивідуального трудового внеску, повинні бути скориговані. Щоб привести заробітки Співвласників до єдиної бази створення, за базу для розрахунку використовується середньорічна оплата праці Співвласника за1991-1999 роки, яка визначається згідно пункту 1.3.3. цього Положення.

Коефіцієнти коригування оплати праці за відповідний рік в періоді з 1991 по 1999 роки розраховується за формулою:

Кj= Ос/Оj,

де Кj – коефіцієнт коригування оплати праці за відповідний рік, грн./грош.од.;

Oj – середньорічна оплата праці одного Співвласника за відповідний рік першого періоду, яка визначається на підставі даних річного звіту, грош. од;;

j – 1991 рік, перший рік та наступні роки в першому періоді обрахування середньорічної оплати праці згідно пункту 1.3.1.1.

Розраховані коефіцієнти коригування оплати праці за відповідний рік першого періоду коригування наводяться в таблиці.

1.3.1.6 Визначення індивідуальних трудових внесків за встановлений календарний період їх обрахування.

Для розрахунку розміру трудового внеску кожного Співвласника необхідно щорічну суму їх умовної оплати праці за кожен рік роботи Співвласника скоригувати на відповідний річний коефіцієнт, що визначається в розділі 1.3.1.2 та в таблицях.

 Дані розрахунку індивідуальних трудових внесків за перший період нарахування оплати праці наводяться у відповідних таблицях на підставі чого робиться підсумковий розрахунок індивідуальних трудових внесків за весь календарний період нарахування з 1956 по 1999 роки.

1.3.2 Методика обчислення розміру індивідуального майнового паю.

1.3.2.1. На підставі підсумкового розрахунку індивідуальних трудових внесків визначається загальний обсяг трудових внесків всіх Співвласників.

1.3.2.2 Визначений загальний обсяг трудового внеску – умовної оплати праці всіх Співвласників дозволяє розраховувати норматив нарахування паю.

Норматив нарахування паю розраховується за формулою:

Н = Пф/ОПум

де Н - норматив нарахування паю, грн/грн;

 Пр – уточнений пайовий фонд майна Співвласників

 ОПум – умовна оплата праці.

1.3.2.3. Після визначення нормативу нарахування пайового фонду проводиться обчислення розміру індивідуального майнового паю кожного Співвласника за календарний період обрахування за формулою:

Пмі = НЗскор

де Пмі – розмір індивідуального майнового паю кожного Співвласника, грн.

РОЗДІЛ 2

ОЦІНКА СТАНУ ВРЕГУЛЮВАННЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ НА МАЙНО В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА”, ПІДПРИЄМСТВІ ПРАВОНАСТУПНИКУ КСП “ДРУЖБА”

2.1 Природно-економічна характеристика

СТОВ “Агрофірма “Дружба” Приазовського району Запорізької області розташовано в селах Ганнівка і Прудентово, що знаходяться в 40 км від районного центру смт Приазовське та в 125 км від обласного центру м. Запоріжжя.

СТОВ “Агрофірма “Дружба” зареєстровано за адресою:

72415, вул. Леніна, 54, с. Ганнівка,

Приазовський район, Запорізька обл.

Особливість кліматичних умов зони сухого Степу України – недостатня кількість опадів. Основні кліматичні показники:

·           середньорічна температура повітря – плюс 10,2 °С

·           середня тривалість вегетаційного періоду – 190 – 200 днів

·           середня температура повітря в 13.00 за липень – 28 °С

·           річний максимум температури – 40 °С

·           середній з абсолютних річних мінімумів температури – мінус 20 °С

·           абсолютний мінімум – мінус 33 °С

·           середньорічна кількість опадів – 465 мм

з них при температурі вище 10 °С – 250 мм

·           сніговий покрив – нестійкий, промерзання ґрунту – 29 см

·            найбільша ерозійна небезпека – в березні-квітні (східний вітер 20 м/с)

Рельєф господарства – рівнинний.

Найбільш поширені ґрунти – чорноземи південні.

Усі землі, що належать господарству та знаходяться у нього в користуванні, складають його земельний фонд. Він розділяється на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Сільськогосподарські угіддя – ділянки землі, які постійно викоритовуються для сільськогосподарських цілей (рілля, багаторічні насадження, перелоги, пасовища, сінокоси).

Рілля – ділянки землі, які щорічно використовуються для вирощування сільськогосподарських культур.

Сінокоси – землі, які спеціально використовуються для одержання сіна, сінажу, зеленої трави, трав’яного борошна та інших сухих обезводнених кормів.

Пасовища – ділянки землі, покриті травою, призначені для випасу тварин.

Несільськогосподарські угіддя – ділянки, які в даний момент не можуть бути використані для виробництва сільськогосподарської продукції.

Структура сільськогосподарських угідь СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 1999 – 2003 рр. наведена в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Склад і структура сільськогосподарських угідь

СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 1999 – 2003 рр.

Площа сільськогосподарських угідь СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 2003 р. склала 6657 га, що на 2,5 % менше, ніж в 1999 р. Найбільшу частку в структурі сільськогосподарських угідь має рілля (87,6...87,7 %). Її площа також зменшилася в порівнянні з 1999 р. (на 2,6 %). Незмінною залишалась площа сінокосів (267 га). Площа пасовищ в 2001 р. зменшилась з 572 до 559 га і з тих пір залишається на тому ж рівні. Багаторічні насадження в господарстві відсутні.

Структура сільськогосподарських угідь СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 2003 р. представлена на Рисунку 2.1

Рисунок 2.1 - Структура сільськогосподарських угідь СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 2003 р.

Основні фонди – це матеріально-речові цінності, які діють в незмінній натуральній формі протягом тривалого часу і втрачають свою вартість по частинам. Серед них виділяють основні виробничі фонди – засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально-речову форму і частинами переносять свою вартість на готовий продукт.

Рівень оснащеності господарства основними фондами характеризують показники:

-    фондозабезпеченість – вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, що припадає на 100 га сільськогосподарських угідь

-    фондоозброєність праці - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних фондів характеризується показниками:

-    фондовіддача – вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення

-    фондомісткість – показник, зворотний фондовіддачі

-    норма прибутку – процентне відношення прибутку до суми основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення та оборотних засобів.

Аналізуючи Таблицю 2.2, можна побачити, що в СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 2003 році в порівнянні з 1999 роком вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення зросла на 10,02 %, в той час, як фондозабезпеченість господарства зросла на 12,80 %. Зростання фондозабезпеченості пов’язано більшою мірою зі збільшенням вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення при невеликому зменшенні площі сільськогосподарських угідь. Зростання фондоозброєності праці на 18,43 % викликано, як збільшенням вартості основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, так і зменшенням кількості працівників. Аналізуючи показники, наведені в таблиці 2.2, можна зробити висновок, що покращилася забезпеченість господарства основними засобами, але в той же час знизилась ефективність їх використання – фондовіддача знизилась на 27,12 % (фондомісткість відповідно зросла на 37,21 %). Зміна цих показників викликана зменшенням вартості валової продукції на 19,82 %. В 2003 році господарство отримало значні збитки (918 тис. грн.). Відповідно норма прибутку склала “мінус” 4,52 %.

Таблиця 2.2

Забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання в СТОВ “Агрофірма “Дружба”

Оборотні засоби, на відміну від основних, функціонують тільки в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на готовий продукт. Вони можуть матеріально входити чи не входити в готовий продукт. Оборотні засоби розподіляються на виробничі оборотні фонди (сировина, матеріали) та фонди обігу (грошові кошти, готова продукція).

Основними показниками економічної ефективності використання оборотних засобів є:

-    коефіцієнт оборотності – відношення виручки від реалізації до середньорічної вартості оборотних засобів

-    тривалість обороту – відношення кількості днів аналізованого періоду (365) до коефіцієнта оборотності.

Таблиця 2.3

Забезпеченість і ефективність використання оборотних засобів

Вартість оборотних засобів в 2003 році знизилась на 36,2 % порівняно з 1999 роком, за той самий період виручка від реалізації зменшилась на 20,25 %, що говорить про підвищення ефективності використання оборотних засобів – коефіцієнт оборотності зріс на 25 %, а тривалість обороту оборотних засобів зменшилася на 20 % і склала 415 днів, тобто ефективність використання оборотних засобів в господарстві є порівняно низькою. Забезпеченість оборотними засобами значно знизилась в порівнянні з 1999 роком. В 2003 році на 1 грн. основних засобів припадало 16 коп. оборотних.

Важливим є також вивчення трудових ресурсів, персоналу господарства. Трудові ресурси – це частина населення, яка має необхідний фізичний розвиток, стан здоров’я, освіту, професійні знання та кваліфікацію для заняття суспільно-корисною працею (чоловіки 16-60 років, жінки 16-55 років, а також підлітки та особи пенсійного віку, які працюють). Персонал – це основний (штатний) склад працівників. Він поділяється на виробничий та зайнятий у невиробничих підрозділах. Його можна розподілити на робітників, керівників, спеціалістів, службовців тощо.

Таблиця 2.4

Забезпеченість господарства робочою силою і рівень її використання

З таблиці 2.4 бачимо, що чисельність середньорічних працівників СТОВ “Агрофірма “Дружба” за останні 5 років зменшилася з 493 до 458 чоловік (на 7,1 %). Затрати праці в господарстві (в людино-годинах) значно скоротилися (з 503 тис. люд.-год. в 1999 році до 334 тис. люд.-год. в 2003 році).

Кількість людино-годин, відпрацьованих одним середньорічним працівником, зменшилася на 28,52 %, що говорить про зменшення інтенсивності використання робочої сили. Про це ж говорить зменшення коефіцієнта використання річного фонду робочого часу (в 2003 році – 0,36).

Зменшення кількості працівників є причиною того, що зросла кількість сільськогосподарських угідь та ріллі, що припадає на 1 працівника (в 2003 році відповідно 14,53 і 12,73 га).

Спеціалізація сільськогосподарського підприємства полягає у виділенні головної галузі і створенні умов для її переважного розвитку. Вона характеризує виробничий напрямок і визначає галузеву структуру господарства. Найчастіше спеціалізацію господарства визначають за структурою товарної продукції (виручки від реалізації) в середньому за якийсь період. Галузь є основною, якщо займає в структурі товарної продукції 20 і більше відсотків. Додатково вказуються як розвинені ті галузі, продукція яких займає в структурі 15 – 20 %.

Визначимо спеціалізацію СТОВ “Агрофірма “Дружба” за допомогою таблиці 2.5.

Таблиця 2.5

Склад і структура товарної продукції СТОВ “Агрофірма “Дружба”

Аналізуючи таблицю 2.5 можна зробити висновок, що спеціалізація СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 1999 – 2003 рр. була м’ясо-соняшниковою з розвиненою переробкою сільськогосподарської продукції. В середньому за 5 років в структурі товарної продукції виручка від реалізації м’яса ВРХ склала – 15,52 % насіння соняшника – 14,77 %, зерна – 14,33 %. Інша продукції, роботи, послуги (в основному – переробка сільськогосподарської продукції) займає в структурі товарної продукції 37,71 %. Відповідно, повідною галуззю в СТОВ “Агрофірма “Дружба” є переробка сільськогосподарської продукції.

Рослинництво і тваринництво займають в структурі товарної продукції майже рівні частки (31 %).

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Економічна ефективність показується за допомогою показників валової продукції, валового доходу, прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на одного середньорічного працівника, на 1 грн. виробничих витрат чи основних виробничих фондів. Показником економічної ефективності є також рентабельність – відсоткове відношення прибутку до собівартості продукції.

Згідно таблиці 2.6 за більшістю показників економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в СТОВ “Агрофірма “Дружба” знизилася. Валова продукція зменшилась на 19,82 %, в тому числі на 1 га сільськогосподарських угідь – на 17,79 %, на одного середньорічного працівника - на 13,69 %, на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення – на 27,12 %. Дещо зросли показники економічної ефективності, пов’язані з прибутком, але господарство є збитковим. Рівень рентабельності виробництва склав в 2003 році “мінус” 22,80 %, тобто є дуже низьким.

Таблиця 2.6

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в СТОВ “Агрофірма “Дружба”

З природноекономічної характеристики можна зробити висновок, що СТОВ “Агрофірма “Дружба” має всі можливості для ведення ефективного сільськогосподарського виробництва, але економічне становище є складним, підприємство отримує збитки і потребує проведення заходів, що сприяють підвищенню економічної ефективності виробництва.

2.2 Інвентаризація активів і зобов'язань підприємства

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177 в підприємствах, що реорганізуються, необхідно провести уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, яке передбачає проведення інвентаризації активів і зобов'язань підприємства. В цій Постанові вказано, що з метою уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства правонаступник обов'язково проводить інвентаризацію активів і зобов'язань на визначену ним та комісією дату. Інвентаризації підлягають усі активи підприємства, включаючи об'єкти невиробничого призначення, об'єкти, які передані в оренду або перебувають у ремонті, на реконструкції, модернізації, консервації та зберіганні, у запасі або резерві, незалежно від технічного стану. За результатами інвентаризації майна складається окремий список. На підставі зазначеного списку інвентаризаційна комісія готує порівняльні відомості про майно пайового фонду членів підприємства. Рішення інвентаризаційної комісії оформляється протоколом.[28]

Згідно “Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань”, інвентаризаційна комісія СТОВ “Агрофірма “Дружба” на підставі наказу №42 від 25.12.2003 р. провела інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань на визначену дату 01.01.2004р. Комісія з інвентаризації склала станом на 01.09.2003 року :

ü   акт інвентаризації основних засобів, які передані СТОВ “Агрофірма “Дружба” від КСП “Дружба” в кількості 866 майнових об’єктів, первісна вартість яких склала 20445365 грн.,

ü   акт інвентаризації кредиторської заборгованості, яка передана СТОВ “Агрофірма “Дружба” від КСП “Дружба”, згідно якого сума заборгованості за балансом - 2797701 грн., а уточнена вартість – 2610244 грн.

 а також станом на 01.01.2004 року акти інвентаризації, а саме:

ü   акт інвентаризації незавершених капітальних вкладень на суму 549640 грн.;

ü   акт інвентаризації сировини і матеріалів на суму 37619 грн.;

ü   акт інвентаризації палива на суму 49015 грн.;

ü   акт інвентаризації будівельних матеріалів на суму 245361 грн.;

ü   акт інвентаризації запасних частин на суму 244626 грн.;

ü   акт інвентаризації насіння і кормів на суму 485524 грн.;

ü   акт інвентаризації добрив, отрутохімікатів і ветмедикаментів на суму 56822 грн.;

ü   акт інвентаризації тварин на вирощуванні і відгодівлі на суму 750318 грн.;

ü   акт інвентаризації витрат по незавершеному виробництву на суму 1007257 грн.;

ü   акт інвентаризації готової продукції на суму 5279 грн.;

ü   акт інвентаризації дебіторської заборгованості на суму 661617 грн.;

ü   акт інвентаризації оборотних активів на суму 3724195 грн.;

Результати інвентаризації враховані в акті врегулювання розрахунку суми інвентаризаційних (майнових) різниць, наведеному в Додатку А.

Всі акти були затверджені протоколом №1 Зборів співвласників майнових паїв реорганізованого КСП “Дружба” від 1 березня 2005 року.

Оцінка стану врегулювання майнових відносин показала, що в господарстві необхідно скласти список осіб, які мають право на отримання майнового паю у відповідності до вимог існуючої законодавчої бази, провести розрахунок трудової участі, врегулювати інвентаризаційні різниці між датою реорганізації та датою уточнення вартості активів та зобов’язань та визначити реальний пайовий фонд, що підлягає персоніфікації.

РОЗДІЛ 3

ОСНОВНІ ЗАХОДИ З ВРЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПИТАНЬ В СТОВ “АГРОФІРМА “ДРУЖБА” В ПОРЕФОРМЕНИЙ ПЕРІОД

3.1 Розробка методики розрахунку трудової участі

Відповідно до чинного законодавства розмір індивідуального пайового фонду членів КСП залежить від їх трудового внеску. Трудовий внесок визначається розміром оплати праці напрацьованої Співвласником за календарний період обчислення трудових внесків.

Проведення розрахунків передбачає:

7.   Впровадження інформаційного забезпечення процесу розрахунків трудових внесків;

8.   Визначення середньорічної оплати праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 роки;

9.   Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці;

10.Визначення індивідуальних трудових внесків за встановлений календарний період їх обрахування.

Для забезпечення розрахунку трудових внесків збирається, на основі використання архівних даних, інформація про розмір оплати праці всіх Співвласників за встановлений календарний період..

Джерелом інформації про оплату праці Співвласників є річні звіти, розрахунково-платіжні відомості або “Книга обліку трудового стажу і заробітку колгоспників”, а також дані трудових книжок та рішень правлінь та загальних зборів.

При довгому періоді обрахунку трудового внеску оплата праці за весь період її обрахування підлягає коригуванню – відповідно до змін економічних умов господарювання. Для цього дані про оплату праці Співвласників розбиваються на три періоди: 1950-1965 роки, 1966-1990 роки та період з 1991 по 2003 рік включно.

Розрахунковою основою визначення трудового внеску по всім трьом періодам є середньорічна оплата праці за період з 1966 по 1990 роки, яка розраховується за формулою:

Ос=Фс/Пс,                                                (3.1)

де Ос – середньорічна оплата праці одного працюючого за період з 1966 по 1990 роки, руб./чол.;

Фс – середньорічний фонд оплати праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 рік, руб.;

Пс – середньорічна кількість робітників Підприємства, що працювали в період з 1966 по 1990 рік, чол.

Таким чином, щоб визначити середньорічну оплату праці працівників Підприємства за період з 1966 по 1990 роки необхідно:

1. Визначити середньорічний фонд оплати праці за період з 1966 по 1990 роки, який розраховується за формулою

,                                                   (3.2)

де Фі – фактичний фонд оплати праці за відповідний рік згідно річного звіту, грош. од.;

і –1966 рік, перший рік та наступні роки в другому періоді обрахування середньорічного фонду оплати праці працівників Підприємства;

п – кількість років в періоді з 1966 по 1990 рік, останнього року в другому періоді обрахування оплати праці працівників Підприємства.

2. Визначити середньорічну кількість працівників Підприємства, що працювали в період з 1966 по 1990 рік, яка розраховується за формулою:

,                                      (3.3)

де Пі – середньорічна кількість працівників Підприємства, що працювали у відповідному році згідно річного звіту.

Розмір середньорічної оплати праці працівників Підприємства розрахований в таблиці 3.2.

Визначення коефіцієнтів коригування оплати праці.

Економічна ситуація в 1950 – 2003 роках була нестабільною, спостерігалася інфляція, змінювалися грошові одиниці, тому всі дані з оплати праці, що використовуються для розрахунку індивідуального трудового внеску, повинні бути скориговані. Щоб привести заробітки Співвласників до єдиної бази створення, за базу для розрахунку використовується середньорічна оплата праці Співвласника за 1966-1990 роки.

Коефіцієнти коригування оплати праці за відповідний рік:

Кj = Ос / Оj,                                                       (3.4)

де Кj – коефіцієнт коригування оплати праці за відповідний рік, грн./грош.од.;

Oj – середньорічна оплата праці одного Співвласника за відповідний рік, яка визначається на підставі даних річного звіту, грош. од;

j – роки обрахування середньорічної оплати праці (з 1950 по 2003).

Таблиця 3.1

Розрахунок коефіцієнтів коригування оплати праці за перший період (1950 – 1965 рр.)

Таблиця 3.2

Розрахунок коефіцієнтів коригування оплати праці за другий період коригування (1966 – 1990 рр.)

Таблиця 3.3

Розрахунок коефіцієнтів коригування оплати праці за третій період коригування (1991 – 2003 рр.)

Визначення індивідуальних трудових внесків за встановлений календарний період їх обрахування.

Для розрахунку розміру трудового внеску кожного Співвласника необхідно щорічну суму їх умовної оплати праці за кожен рік роботи Співвласника скоригувати на відповідний річний коефіцієнт, що визначений в таблицях 3.1, 3.2 та 3.3. Після цього необхідно знайти суму отриманих скоригованих оплат праці (трудових внесків) за всі роки. Розподіл пайового фонду відбувається відповідно до цих сум.

Приклад розрахунку індивідуального трудового внеску Співвласника Авраменко Галини Данилівни за 1950-2003 роки наводиться в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4

Приклад розрахунку індивідуального трудового внеску Співвласника Авраменко Галини Данилівни за 1950-2003 роки

Трудовий внесок за кожен рік розраховується множенням оплати праці на коефіцієнт коригування. Сума отриманих значень (21028 ум. гр. од.) є індивідуальним трудовим внеском Співвласника за весь календарний період обчислення трудових внесків.

3.2 Розробка примірного плану роботи комісії з організації вирішення майнових питань по видачі майна в натурі

Реформування майнових та земельних відносин власності є складним та відповідальним процесом, який потребує кваліфікованого рішення організаційних, економічних, юридичних та інших питань. Найбільш важливим питанням на даний час є вирішення майнових питань, що виникають в процесі реформування аграрного сектору економіки. З цією метою створена комісія з організації вирішення майнових питань (надалі - Комісія), метою якої є забезпечення захисту майнових прав колишніх членів колективного сільськогосподарського підприємства, реорганізованого в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Дружба” (надалі - Підприємство), де не завершено процес паювання майна і не здійснено належне оформлення та реалізації цих прав відносно законодавства.

У своїй діяльності Комісія керується Конституцією України, законами України, Указами Президента України і Постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства аграрної політики України, положенням про комісію з організації вирішення майнових питань (надалі – Положення), а також Примірним планом роботи Комісії з організації вирішення майнових питань, який затверджується Зборами Співвласників як Додаток до Положення про Комісію.

Важливе значення в роботі Комісії має етап організації видачі майна в натурі, який слідує після затвердження розмірів індивідуальних майнових паїв. Прийняття рішення щодо затвердження видачі майнових паїв у вигляді конкретних майнових об’єктів в розрізі груп Співвласників у спільну часткову власність або окремих Співвласників у приватну власність фактично завершує процес паювання майна в господарстві і Комісія, як і Збори Співвласників, припиняють своє існування. Тому чітко відпрацьований механізм видачі майна в натурі в вигляді Примірного плану роботи Комісії в цей період має суттєве значення для організації завершення паювання майна в господарстві.

ПРИМІРНИЙ ПЛАН

РОБОТИ КОМІСІЇ

З ОРГАНІЗАЦІЇ ВИРІШЕННЯ МАЙНОВИХ ПИТАНЬ

1.         Організаційно-методичні заходи по проведенню Зборів Співвласників

1.1.     Перелік організаційно-методичних заходів, які здійснюються Комісією

Таблиця 3.5 – Перелік (примірний) питань, які розглядаються та погоджуються на засіданні Комісії

Таблиця 3.6 – Перелік (примірний) питань, які розглядаються та погоджуються на засіданні Комісії

Таблиця 3.7 – Перелік (примірний) питань, які виносяться на затвердження Зборів Співвласників

(протокол №1)

3.3 Розробка Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань

Згідно чинних законодавчих актів та Положення про роботу Комісії необхідно розробити та затвердити Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань. В зв’язку з тим, що процес паювання майна на цей час потребує визначення дати реорганізації господарства, згідно якої визначається перелік об’єктів пайового фонду, а також дати, на яку здійснюється уточнення складу і вартості активів і зобов’язань підприємства, дуже важливе значення набуває чітко проведена інвентаризація об’єктів пайового фонду. Інвентаризація основних засобів повинна проводитися на підставі рішення керівництва підприємства-правонаступника на дату уточнення складу і вартості активів і зобов’язань підприємства, а інвентаризація обігових засобів і зобов’язань проводиться на підставі документальної інвентаризації на дату реорганізації. Всі інвентаризаційні різниці, що виявляються під час інвентаризації, затверджуються Зборами Співвласників. Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань необхідно викласти в наступній редакції.

ПОЛОЖЕННЯ ПРО ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ АКТИВІВ І ДОКУМЕНТАЛЬНУ ІНВЕНТАРИЗАЦІЮ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ

1. Загальні положення

За рішенням зборів колишніх членів реорганізованого КСП (надалі – Збори Співвласників) проводиться повна інвентаризація. Інвентаризації підлягає все майно реорганізованого КСП “Дружба”, в якому не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації прав Співвласників (надалі - Підприємство), включаючи об'єкти невиробничого призначення, об'єкти що діють, об'єкти і предмети, передані в оренду, знаходяться на реконструкції, модернізації, консервації, у ремонті, запасі, резерві, незалежно від технічного стану.

Інвентаризація передбачає перевірку і документальне підтвердження наявності і стану матеріальних і інших цінностей, основних засобів і вкладень Підприємства, розрахунків і зобов'язань, звірення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку, врегулювання виявлених різниць і відображення результатів інвентаризації в обліку.

Порядок проведення інвентаризації регламентується наступними нормативно-правовими актами:

—  Законом України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”, із змінами і доповненнями від 16.07.99р. № 996 – XIV ;

— Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. № 116, зі змінами і доповненнями (далі - Порядок № 116);

— Положенням про інвентаризацію майна державних приватизованих підприємств, а також майна державних підприємств і організацій, переданого в оренду, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.93 р. № 158 (далі - Положення № 158);

— Інструкцією з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, документів і розрахунків, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 11.08.94 р. № 69, зі змінами і доповненнями (далі – Інструкція №69)

Основними задачами інвентаризації є:

-    виявлення фактичної наявності основних фондів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів і інших грошових документів, а також обсягів незавершеного виробництва в натурі і т.п.;

-    установлення надлишку, нестачі цінностей і коштів шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку;

-    перевірка реальної вартості основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, цінних паперів і фінансових вкладень, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів, резервів наступних витрат і платежів, а також сум дебіторської і кредиторської заборгованості.

2. Порядок створення інвентаризаційних комісій та їх задачі

Підприємство з метою уточнення складу і вартості пайового фонду майна Співвласників проводить інвентаризацію. Наказом директора Підприємства за погодженням комісії по організації вирішення майнових питань (надалі - Комісія) затверджується склад інвентаризаційної комісії. В неї входять члени уповноважені Комісії, що відповідають за проведення інвентаризації, головний бухгалтер Підприємства, інші фахівці. Голову інвентаризаційної комісії призначає директор Підприємства.

Відповідальність за організацію інвентаризації несе голова комісії з інвентаризації, що повинний створити необхідні умови для її проведення в стислий термін.

Голова і члени інвентаризаційної комісії несуть у встановленому порядку відповідальність за свідоме внесення в інвентаризаційний опис неправильних даних про відмітні ознаки (тип, сорт, марка та ін.), кількості, вартості, стані майна, коштах і зобов'язаннях, що підлягали інвентаризації, за своєчасне проведення інвентаризації і правильне оформлення відповідних матеріалів по ній.

Інвентаризаційна комісія:

—        організує проведення інвентаризації і здійснює інструктаж членів робочих інвентаризаційних комісій;

—         проводить повторні інвентаризації при виявленні серйозних порушень правил проведення інвентаризації й в інших випадках за дорученням голови комісії;

—        перевіряє правильність складання порівняльних відомостей;

—        розглядає письмові пояснення осіб, що допустили нестачу, порчу цінностей, інші порушення, відбиває в протоколі свої пропозиції по регулюванню виявлених нестач і утрат від псування цінностей і заліку в результаті пересортиці. У протоколі повинні бути наведені дані про причини й особи, винні у нестачах, втратах і надлишках, і про вжиті заходи.

3. Терміни проведення інвентаризації й узагальнення її результатів

Інвентаризація проводиться на перше число місяця, у якому буде здійснюватися інвентаризація майна, коштів і фінансових зобов'язань Підприємства повинна бути закінчена за 15 календарних днів.

Для якісного виконання робіт з інвентаризації підготовчі роботи необхідно почати за місяць до початку інвентаризації. Підготовчий етап включає перевірку наявності інвентарних номерів на об'єктах і відповідність номерам, зазначеним у регістрах аналітичного обліку, наявності технічної документації на об'єктах основних засобів, визначення об'єктів, що підлягають списанню, і оформлення документації на їхнє списання. У цей час бухгалтерія Підприємства перевіряє правильність проведення індексацій вартості основних засобів і їхнього зносу, правильність нарахування зносу, правомірність віднесення об'єктів до складу основних засобів і т.п. Інвентаризація основних засобів групи 1 повинна бути проведена інвентаризаційною комісією за 7 днів до дати початку масової інвентаризації.

Узагальнення результатів інвентаризації, підготовка пропозицій і висновків інвентаризаційної комісії щодо врегулювання встановлених інвентаризаційних різниць здійснюється в 5-денний термін після представлення всіх інвентаризаційних описів (актів).

Протокол інвентаризаційної комісії про результати інвентаризації з пропозиціями щодо врегулювання інвентаризаційних різниць у 5-денний термін розглядається Комісією, після чого представляється на затвердження Зборів Співвласників.

Результати інвентаризації відбиваються в бухгалтерському обліку в тім місяці, у якому закінчена інвентаризація.

4. Документальне оформлення інвентаризації

При інвентаризації використовуються типові форми документації по інвентаризації. Бланки інвентаризаційних описів, актів інвентаризації, порівняльних відомостей можуть бути заповнені як від руки, так і засобами обчислювальної й іншої оргтехніки.

На цінності, що належать іншим підприємствам, складаються окремі описи, копія яких і довідка про результати інвентаризації висилаються власникам цінностей.

У документах по інвентаризації ніяких помарок і підчищень не допускається. Виправлення помилок проводиться шляхом закреслювання неправильних записів і написання зверху правильних. Виправлення обумовлюються і підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальними особами.

В інвентаризаційному описі найменування цінностей і їхня кількість представляється по номенклатурі в одиницях виміру, прийнятих в обліку. Найменування цінностей в інвентаризаційний опис переписуються з книги складського обліку, з первинних документів на їхнє оприбуткування відповідно до одиниць виміру (штуки, метри, кілограми і т.п.), у яких ці цінності узяті на облік.

Один інвентаризаційний опис складається по конкретній матеріально відповідальній особі, по одному чи декільком балансовим рахункам.

На кожній сторінці інвентаризаційного опису вказуються прописом число порядкових номерів цінностей і загальна кількість у натуральних вимірах усіх цінностей, записаних на цій сторінці, незалежно від того, у яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах і т.п.) вони відбиті.

В інвентаризаційних описах забороняється залишати незаповнені рядки. На останніх аркушах опису незаповнені рядки прокреслюються.

Особи, що відповідають за збереження цінностей, дають в описі розписки про те, що до початку інвентаризації всі прибуткові і видаткові документи на цінності здані в бухгалтерію, що всі цінності, що надійшли під їхню відповідальність, оприбутковані, а вибулі списані на витрату. Такої ж розписки дають особи, що мають кошти на придбання доручення на одержання цінностей.

Інвентаризаційні описи підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальними особами. При цьому останні дають розписку, у якій підтверджують, що перевірка цінностей відбулася в їхній присутності і, що вони не мають до членів комісії ніяких претензій і приймають на відповідальне збереження перераховані в описі цінності.

Якщо матеріально-відповідальні особи знайдуть після інвентаризації помилки в інвентаризаційних описах, вони повинні негайно (до відкриття складу, комори, відділу, секції і т.д.) заявити про це інвентаризаційній комісії, що після перевірки зазначених фактів і їхнього підтвердження робить виправлення помилок.

Результати інвентаризації з пропозиціями про врегулювання інвентаризаційних різниць відбиваються в протоколі інвентаризаційної комісії.

Матеріали інвентаризації (описи, акти, порівняльні відомості, протоколи) оформлюються в одному екземплярі і є підставою для відображення результатів інвентаризації в бухгалтерському обліку.

5. Визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі і знищення матеріальних цінностей

Розмір збитку, заподіяного розкраданням, нестачею, навмисним чи знищенням псуванням матеріальних цінностей, визначається, відповідно до Порядку № 116 і іншими нормативно-правовими актами за цінами і ціноутворенням, по балансовій вартості цих цінностей (за винятком амортизаційних відрахувань), але не нижче 50 відсотків від первісної вартості на момент установлення такого факту з урахуванням індексів інфляції:

Рз = [(Бв - А) х Инф + ПДВ + Азб] х 2,

де Рз - розмір збитків, грн.;

Бв - балансова вартість на момент установлення факту розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, грн.;

А - амортизаційні відрахування (у гривнях);

Инф - загальний індекс інфляції, що розраховується на підставі щомісячних визначених Держкомстатом індексів інфляції;

ПДВ - розмір податку з доданої вартості, грн.;

Азб - розмір акцизного збору, грн.

Із сум, стягнених відповідно до Порядку № 116, здійснюється відшкодування збитків, нанесених Підприємству.

6. Порядок регулювання інвентаризаційних різниць

Для визначення результатів інвентаризації бухгалтерія Підприємства при участі інвентаризаційної комісії складає порівняльні відомості по цінностях, фактична наявність яких при інвентаризації відхиляється від даних обліку.

До складання порівняльних відомостей і визначення результатів інвентаризації бухгалтерія Підприємства перевіряє всі підрахунки в інвентаризаційних описах (актах). Виявлені помилки в цінах, таксируванні і підрахунках повинні бути виправлені і завірені підписами всіх членів інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальних осіб.

У порівняльних відомостях відбиваються розбіжності між даними бухгалтерського обліку і даними інвентаризаційних описів (актів). Надлишки і нестачі цінностей у порівняльних відомостях приводяться по обліковій оцінці.

Щодо надлишків і нестач, а також утрат, зв'язаних з витіканням термінів задавнення позову дебіторської заборгованості, інвентаризаційна комісія повинна мати письмові пояснення відповідних працівників.

Інвентаризаційна комісія перевіряє правильність складання порівняльних відомостей, на підставі отриманих пояснень установлює характер виявлених надлишків, нестач, втрат і псування цінностей. Висновки і пропозиції про покриття нестач за рахунок надлишків і регулюванні встановлених різниць комісія відбиває в протоколі.

Інвентаризаційні різниці регулюються в наступному порядку:

1) збиток цінностей у межах установлених норм визначається після покриття нестач за рахунок надлишків по пересортиці;

2) наднормативна нестача цінностей, а також утрати від їхнього псування відшкодовуються винними особами відповідно до Порядку № 116.

Матеріали про нестачі і втрати, що виникли внаслідок зловживань, протягом 5 днів підлягають передачі органам попереднього розслідування, а на суму виявлених нестач і втрат подається цивільний позов;

3) наднормативні нестачі цінностей і утрати від їхнього псування (включаючи готову продукцію) у випадку, коли винні особи не встановлені або суд не задовольнив позов про відшкодування, списуються на результати господарської діяльності;

4) основні засоби, нематеріальні активи, матеріальні цінності, кошти, документи й інші активи, що виявилися в надлишку, підлягають оприбуткуванню і зарахуванню на результати господарської діяльності.

7. Особливості інвентаризації основних засобів і нематеріальних активів

Обов'язковою при інвентаризації основних засобів є перевірка правильності віднесення об'єктів до складу основних засобів.

Наявні основні засоби вносяться в інвентаризаційний опис по найменуванню відповідно до основного призначення об'єкта з вказівкою інвентарного номера, року випуску й інших даних. Варто звернути увагу на те, що вартість основних засобів в інвентарних описах вказується в цілих гривнях, без копійок.

При інвентаризації основних засобів перевіряється наявність технічних паспортів або іншої технічної документації, документів на основні засоби, здані чи прийняті Підприємством в оренду, на збереження і в тимчасове користування. При відсутності цих документів необхідно належним чином скласти й оформити нові.

При виявленні об'єктів, не взятих на облік, а також тих, щодо яких в облікових регістрах відсутні чи зазначені неправильні дані, інвентаризаційна комісія повинна включити в інвентаризаційний опис відсутні чи правильні зведення і технічні показники по цих об'єктах.

На цьому етапі обов'язково потрібно виконати:

—         перевірку правильності проведення індексації основних засобів і їхнього зносу і її відображення в бухгалтерському обліку;

—        перевірку правильності застосування понижуючих коефіцієнтів;

—        перевірку правильності застосування норм амортизації;

—         перевірку правильності відображення в обліку витрат, зв'язаних із закінченим капітальним ремонтом.

Оцінка об'єктів, що виявлені при інвентаризації як не взяті на облік, робиться комісією з переоцінки майна, а знос визначений по дійсному технічному стані об'єктів з оформленням даних про оцінку і знос відповідними актами.

Інвентаризаційні описи орендованих об'єктів складаються окремо по кожному орендодавцю з указівкою крім установлених даних терміну оренди. Один екземпляр опису висилається орендодавцю.

Морально застарілі, зношені і не придатні для подальшої експлуатації чи зруйновані будинки, споруди, устаткування, транспортні засоби, інвентар і інші основні засоби підлягають списанню, якщо відновлення цього майна неможливо чи економічно недоцільно і якщо майно не може бути реалізовано. Такі основні засоби включаються в окремий інвентаризаційний опис.

Інвентаризаційні описи багаторічних насаджень складаються по видах, призначенню і місцю їх розташування.

В інвентаризаційний опис нематеріальних активів вносяться дані про їхнє найменування і характеристику, первісній вартості і сумі зносу, даті придбання і терміну корисного використання. При виявленні об'єктів нематеріальних активів, не узятих на облік, інвентаризаційна комісія заносить їх в інвентаризаційний опис із указівкою необхідних даних.

8. Інвентаризація майна

Дорослий продуктивний і робітник худоба заноситься в інвентаризаційний опис із указівкою номера худоби (бирки), клички, віку, породи, вгодованості і живої маси (маса коней не вказується).

Худоба на відгодівлі, молодняк свиней, овець, кіз й інші види худоби, а також птахи враховуються в груповому порядку, вносяться в інвентаризаційні описи відповідно до номенклатури, що прийнятий в облікових регістрах, із указівкою кількості голів і живої маси по кожній групі.

Інвентаризаційні описи складаються по видах тварин на фермах, та бригадах і по матеріально відповідальних особах.

9. Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей і продукції

Товарно-матеріальні цінності вносяться в інвентаризаційні описи по кожному окремому найменуванню. При їхній інвентаризації установлюється фактична наявність сировини, матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів, частин, малоцінних і швидкозношуваних тари, запасних, предметів товарів, готової продукції й інших матеріальних цінностей.

На товарно-матеріальні цінності, що належать іншим підприємствам чи організаціям і знаходяться на відповідальному збереженні, складається окремий інвентаризаційний опис, у якому робиться посилання на відповідні документи, що підтверджують прийом цих цінностей на відповідальне збереження.

При інвентаризації готової продукції, що знаходиться в дорозі і не оплачена в термін покупцями, а також тієї, котра знаходиться в місцях збереження на інших підприємствах, перевіряється обґрунтованість сум, врахованих на відповідних рахунках. Такі суми можуть бути визнані, якщо вони підтверджені належно оформленими документами - рахунками постачальників, копіями платіжних вимог (рахівниць-фактур), що пред'явлені покупцям, охоронними розписками, що переоформлені на дату проведення інвентаризації або на дату, близьку до неї.

Сільськогосподарська продукція, що переробляється на інших підприємствах, вноситься в інвентаризаційний опис на підставі підтверджуючих документів із указівкою назви переробного підприємства, найменування продукції, кількості, фактичної вартості за даними обліку, дати передачі її в переробку, номери і дати документа.

В інвентаризаційних описах малоцінних і швидкозношуваних предметів указується їхнє найменування і первісна вартість. Зазначені предмети, що знаходяться в експлуатації, інвентаризуються за місцем їх перебування і по особах, на відповідальному збереженні яких вони знаходяться.

На не придатні для використання предмети під час інвентаризації складаються окремі інвентаризаційні описи. Списання таких предметів робиться відповідно до діючого порядком.

Тара вноситься в інвентаризаційні описи по видах, цільовому призначенню і якісному стану.

10. Інвентаризація незавершеного виробництва, незавершеного капітального будівництва і незакінчених ремонтів

Фактична собівартість незавершеного виробництва визначається відповідно до галузевої інструкції по обліку і калькулюванню собівартості продукції (робіт, послуг).

Інвентаризаційні описи складаються окремо по кожному підрозділі з деталізацією по видах, культурам і площам.

В інвентаризаційних описах незавершеного капітального будівництва вказується найменування об'єкта, обсяг виконаних і оплачених робіт з видів, конструктивним елементам, устаткуванню.

На забудовані об'єкти, що введені в дію цілком чи частково, але прийом і запровадження в дію яких не оформлені належними документами, а також на завершені, але за якимись причинами не введені в експлуатацію, інвентаризаційна комісія складає окремі інвентаризаційні акти.

На об'єкти, будівництво яких припинено, а також на проектно-конструкторські роботи, по нездійсненому будівництву, що повинні бути списані з балансу, складаються окремі інвентаризаційні описи, у яких наводяться дані про характер виконаних робіт і їхньої вартості з указівкою причин припинення будівництва. Списання таких витрат здійснюється відповідно до діючого порядку.

Інвентаризація незакінчених ремонтів будинків, споруджень, машин, устаткування й інших об'єктів проводиться шляхом фактичного стану цих робіт.

11. Інвентаризація коштів, цінностей і бланків суворої звітності і фінансових вкладень

Наявність коштів, цінних паперів, грошових документів і бланків суворої звітності встановлюється інвентаризаційною комісією й оформляється актом інвентаризації наявності коштів, інвентаризаційними описами цінностей і бланків суворої звітності.

В акті інвентаризації наявність готівки указується фактичний залишок і залишок за даними обліку і визначається результат інвентаризації. Ніякі документи чи розписки в залишок готівки до уваги не приймаються, як і заяви касира про наявність у касі готівки й інших цінностей, що не належать цьому Підприємству.

В інвентаризаційний опис грошових документів і бланків суворої звітності вносяться дані про назву, номер, серію і номінальну вартість.

Інвентаризація засобів на розрахункових, поточних, валютних, спеціальних і інших рахунках, на акредитивах, а також заборгованості по кредитах банків проводиться шляхом звірення залишків сум за даними бухгалтерського обліку Підприємства з даними виписок банку.

В окремий акт інвентаризації вносяться дані про довгострокові і короткострокові фінансові вкладення в цінні папери (акції, облігації і т.п.), депозити, статутні фонди інших підприємств і т.п.

Інвентаризація коштів проводиться шляхом перевірки наявності цінних паперів, установчих і інших документів про паї і внески в статутні фонди спільно створених підприємств і депозитів.

В акті інвентаризації вказується назва фінансового вкладення (акції, облігації, паї, депозити й ін.), дата і термін вкладення, номер і серія цінних паперів, назва документа, що підтверджує фінансові інвестиції (установчий договір, інші угоди, виписки банків, накладні на передачу устаткування й ін.), сума, вид вкладення.

12. Інвентаризація розрахунків

При інвентаризації розрахунків з покупцями й іншими дебіторами складаються акти звірення розрахунків, що висилаються для підтвердження дебіторам. Дебітори зобов'язані протягом 10 днів із дня одержання актів підтвердити залишок заборгованості чи повідомити свої заперечення.

Дебіторська і кредиторська заборгованість перевіряється щодо дотримання терміну задавнення позову, обґрунтованості сум, що враховуються на рахунках обліку розрахунків з покупцями, замовниками, постачальниками, підрядчиками, отриманих і виданих векселів, отриманих позикових засобів, з підзвітними особами, депонентами, іншими дебіторами і кредиторами.

Інвентаризація заборгованості по нестачах і утратам від псування цінностей повинна забезпечити перевірку причин, що затримують розгляд матеріалів щодо виявленої нестачі і віднесення її на винних осіб чи списання у встановленому порядку.

В акті інвентаризації розрахунків по відшкодуванню матеріальних збитків указується назва боржника, за що і коли виник борг, дата ухвалення рішення суду чи іншого органа (добровільної згоди боржника) про відшкодування суми матеріального збитку, а якщо таке рішення не прийняте, то вказується дата, на яку Підприємством пред'явлений позов, і сума заборгованості на дату інвентаризації.

Під час інвентаризації заборгованості працівниками Підприємства перевіряється відповідність даних бухгалтерського обліку виданим авансам, звітам по них, виявляються вчасно не отримані депонентські суми.

В акті інвентаризації розрахунків указуються найменування рахунків, суми неузгодженої дебіторської і кредиторської заборгованості, безнадійних боргів, а також суми кредиторської і дебіторської заборгованості, по яких термін задавнення позову минув.

Списання боргу внаслідок неплатоспроможності боржника не є підставою для скасування заборгованості. Ця заборгованість повинна відбиватися по балансу не менш п'яти років з часу списання для спостереження за можливістю її стягнення у випадку майнової зміни боржника.

Суми кредиторської заборгованості між підприємствами недержавної форми власності, по яких термін задавнення позову минув, підлягають віднесенню на результати фінансово-господарської діяльності в місяці, що випливає після витікання терміну задавнення позову.

У всіх інших випадках суми кредиторської заборгованості, а також суми депонентської заборгованості, по яких термін задавнення позову давно минув, підлягають перерахуванню Підприємством у відповідний бюджет не пізніше 10 числа місяця, що випливає після витікання терміну задавнення позову.

Списання дебіторської заборгованості виробляється в порядку, визначеному Положенням № 250.

Суми кредиторської заборгованості, по яких термін задавнення позову минув і які відносяться на результати фінансово-господарської діяльності для цілей оподатковування, вважаються отриманими безоплатно і тому збільшують валовий доход Підприємства.

13. Складання протоколу інвентаризаційної комісії

Для узагальнення даних про наявність майна про причини зміни його стану і вартості інвентаризаційна комісія складає протокол, де вказується:

—  у першій графі – номер типової форми первинної облікової документації інвентаризації;

—  в другій - назву типової форми;

—  у третій – порядковий номер інвентаризаційного опису чи акту (для запобігання помилок бажано нумерувати згруповані по рахунках інвентаризаційні описи й акти при переносі інформації до протоколу);

—  у четвертій – загальну кількість у натуральних вимірниках усіх цінностей, записаних у цьому описі, за даними обліку (тобто перелік і кількість майна, що знаходиться на відповідальному збереженні в матеріально відповідальної особи, зазначеної в описі), незалежно від того, у яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах і т.п.) вони відбиті;

—  у п'ятій - вартість майна за даними обліку;

—  у шостій - загальну кількість у натуральних вимірниках усіх цінностей, що записані в цьому описі, виявлених при інвентаризації, незалежно від того, у яких одиницях виміру (штуках, метрах, кілограмах і т.п.) вона відбита;

—  у сьомій - вартість майна, виявленого при інвентаризації і зазначеного в інвентаризаційному описі.

Розбіжності між даними бухгалтерського обліку й інвентаризації цінностей повинні бути відбиті в порівняльних відомостях.

У протоколі підсумки по рахунках бухгалтерського обліку повинні дорівнювати залишкам відповідних рахунків у Головній книзі після відображення результатів інвентаризації в обліку.

Впровадження запропонованих пропозицій надає можливість завершити процес паювання майна у відповідності до чинного законодавства.

РОЗДІЛ 4

БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

4.1 Організація охорони праці в реформованому підприємстві

Відповідно до Закону України “Про охорону праці” роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно–правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.[9]

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

·           створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання;

·           розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

·           забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

·           впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

·           забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

·           забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

·           організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно–правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів;

·           розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно–правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно–правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

·           здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

·           організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

·           вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно–рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.[27]

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до Закону України “Про охорону праці”, Наказу Держнаглядохоронпраці №73 від 3 серпня 1993 р. “Про типове положення про службу охорони праці” в господарстві для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці створена служба охорони праці. Вона входить до структури підприємства як одна з основних виробничо-технічних служб.[27]

Служба охорони праці виконує такі основні функції:

ü  опрацьовує цілісну СУОП, сприяє удосконаленню діяльності кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

ü  проводить оперативно-методичне керівництво роботою з охорони праці;

ü  складає разом з структурними підрозділами підприємства комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці, виробничого середовища;

ü  проводить для працівників вступний інструктаж з охорони праці;

ü  організує забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, положеннями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

ü  організує проведення паспортизації санітарно-технічного стану робочих місць, цехів та дільниць;

ü  веде облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, а також шкоди від цих подій;

ü  організує розробку перспективних та поточних планів з охорони праці;

ü  організує роботу кабінету з охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці;

ü  бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій;

ü  бере участь у розробці нормативних актів підприємства з питань охорони праці;

ü  готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці для підприємства;

ü  контролює дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та інших нормативних актів, виконання працівниками посадових інструкцій з охорони праці;

ü  контролює виконання приписів органів держнагляду, пропозицій профспілкових комітетів та уповноважених трудового колективу;

ü  контролює відповідність нормативним актам про охорону праці машин, технологій, засобів колективного та індивідуального захисту;

ü  контролює своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих;

ü  контролює забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання пільг і компенсацій, пов’язаних з важкими і шкідливими умовами праці.[27]

4.2 Організаційні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої або іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств.

Керівник підприємства повинен визначити обов'язки посадових осіб (у тому числі заступників керівника) щодо забезпечення пожежної безпеки, призначити відповідальних за пожежну безпеку окремих будівель, споруд, приміщень, дільниць тощо, технологічного та інженерного устаткування, а також за утримання і експлуатацію технічних засобів протипожежного захисту.[26]

Обов'язки щодо забезпечення пожежної безпеки, утримання та експлуатації засобів протипожежного захисту мають бути відображені у відповідних посадових документах (функціональних обов'язках, інструкціях, положеннях тощо).

На підприємстві (інструкцією) повинен бути встановлений відповідний протипожежний режим, у тому числі визначені:

·           можливість (місце) паління, застосування відкритого вогню, побутових нагрівальних приладів;

·           порядок проведення тимчасових пожежонебезпечних робіт (у тому числі зварювальних);

·           правила проїзду та стоянки транспортних засобів;

·           місця для зберігання і допустима кількість сировини, напівфабрикатів та готової продукції, які можуть одночасно знаходитися у виробничих приміщеннях і на території (у місцях зберігання);

·           порядок прибирання горючого пилу й відходів, зберігання промасленого спецодягу та шмаття, очищення повітроводів вентиляційних систем від горючих відкладень;

·           порядок відключення від мережі електрообладнання у разі пожежі;

·           порядок огляду й зачинення приміщень після закінчення роботи;

·           порядок проходження посадовими особами навчання й перевірки знань з питань пожежної безпеки, а також проведення з працівниками протипожежних інструктажів та занять з пожежно-технічного мінімуму з призначенням відповідальних за їх проведення;

·           порядок організації експлуатації і обслуговування наявних технічних засобів протипожежного захисту (протипожежного водопроводу, насосних станцій, установок пожежної сигналізації, автоматичного пожежогасіння, димовидалення, вогнегасників тощо);

·           порядок проведення планово-попереджувальних ремонтів та оглядів електроустановок, опалювального, вентиляційного, технологічного та іншого інженерного обладнання;

·           дії працівників у разі виявлення пожежі;

·           порядок збирання членів добровільної пожежної дружини та відповідальних посадових осіб у разі виникнення пожежі, виклику вночі, у вихідні й святкові дні.[26]

Працівники підприємства мають бути ознайомлені з цими вимогами на інструктажах, під час проходження пожежно-технічного мінімуму тощо, витяги з наказу (інструкції) з основними положеннями слід вивішувати на видних місцях.

У будівлях та спорудах, котрі мають два поверхи і більше, у разі одночасного перебування на поверсі більше 25 осіб мають бути розроблені і вивішені на видних місцях плани (схеми) евакуації людей на випадок пожежі.

На підприємстві повинен бути встановлений порядок (система) оповіщення людей про пожежу, з яким необхідно ознайомити всіх працюючих.

У приміщеннях на видних місцях біля телефонів слід вивішувати таблички із зазначенням номера телефону для виклику пожежної охорони.

У разі одержання речовин та матеріалів з невідомими властивостями стосовно пожежної небезпеки власник підприємства зобов'язаний заборонити їх застосування до з'ясування через відповідні установи та організації відомостей (показників) про їх пожежну небезпеку.

Застосування у будівництві й на виробництві матеріалів та речовин, на які відсутні дані щодо пожежної небезпеки, забороняється.[26]

Для працівників охорони (сторожів, вахтерів, вартових тощо) адміністрацією повинна бути розроблена інструкція, в якій необхідно визначити їхні обов'язки щодо контролю за додержанням протипожежного режиму, огляду території і приміщень, порядок дій в разі виявлення пожежі, спрацювання засобів пожежної сигналізації та автоматичного пожежогасіння, а також вказати, хто з посадових осіб адміністрації має викликатися в нічний час у разі пожежі.

Працівники охорони повинні мати список посадових осіб підприємства із зазначенням їх домашньої адреси, службового й домашнього телефонів. Вони забов'язані знати порядок дій в разі виявлення пожежі, правила користування первинними засобами пожежогасіння та прийоми гасіння.

Усі працівники при прийнятті на роботу і за місцем роботи повинні проходити інструктажі з питань пожежної безпеки. Протипожежні інструктажі поділяються на вступний, первинний, повторний на робочому місці, позаплановий та цільовий.

Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною небезпекою, повинні попередньо (до початку самостійного виконання роботи) пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум).

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік мають проходити перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки.[26]

Посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки повинні проходити навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.

Вивчення заходів пожежної безпеки на виробництві та у побуті слід також передбачати в системі виробничого навчання робітників, службовців, інженерно-технічних працівників (ІТП).

Програми навчання з питань пожежної безпеки повинні узгоджуватися з органами державного пожежного нагляду.

4.3 Забезпечення екологічної безпеки

Господарство повинно будувати свою роботу, виходячи з інтересів охорони і раціонального використання як уже залучених у господарський обіг, так і ще не використаних природних ресурсів.

Спеціалістам агрономічних спеціальностей для здійснення правильного оперативного природокористування з точки зору охорони навколишнього середовища необхідно:

·           вести суворий облік земельного фонду і використання його за прямим призначенням;

·           будувати свою діяльність згідно із специфікою господарства, ротацією культур (сівозмін);

·           брати участь у розробці й стежити за виконанням технологічних карт полів, забезпечувати збереження і поліпшення родючості ґрунту;

·           розробляти і впроваджувати природоохоронні технології вирощування основних сільськогосподарських культур;

·           належним чином здійснювати систему агромеліоративних заходів, звертаючи особливу увагу на полезахисні, протиерозійні і водоохоронні лісонасадження в межах землекористування господарства (створювати нові й проводити догляд за системою існуючих лісонасаджень);

·           контролювати стан утилізації відходів продуктів переробки підприємств і промислів господарства;

·           не допускати забруднення ґрунту і води відходами тваринницьких комплексів і ферм;

·           стежити за станом водоохоронних зон, не допускати їх розорювання;

·           контролювати правильність збереження і використання отрутохімікатів і добрив, не допускати їх змивання з полів у водойми, ставки, озера;

·           впроваджувати прогресивні біологічні й інтегровані методи боротьби з шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.[13]

Спеціалістам інженерної служби господарства необхідно:

ü   контролювати правильність застосування сільськогосподарської техніки, звертати особливу увагу на знаряддя і додаткові пристрої для протиерозійного обробітку ґрунту;

ü   контролювати використання нафтопродуктів, не допускати забруднення ними води, ґрунту;

ü   стежити за справністю сільськогосподарської техніки для зменшення токсичних викидів.[13]

Спеціалістам зоотехнічних і ветеринарних служб необхідно:

Ø   не допускати забруднення ґрунту відходами тваринництва;

Ø   організовувати правильне зберігання гною;

Ø   знаходити способи очищення повітря тваринницьких комплексів;

Ø   вести планову боротьбу з переносниками інфекційних захворювань, паразитами.

 Завдання економістів з врахуванням природоохоронних вимог:

-    стежити за витратою коштів на охорону природи та оздоровлення працівників;

-    визначити оптимальну структуру угідь і посівних площ;

-    визначити ефективність витрат на охорону природи;

-    вести фінансовий облік природоохоронних заходів;

-    забезпечити планування природоохоронних заходів.[13]

Обов’язки відповідального за природоохоронну роботу в господарстві:

1.         Організація і керівництво роботою по охороні природи і раціональному використанню природних ресурсів у процесі сільськогосподарського виробництва.

2.         Розробка річних і перспективних комплексних планів по охороні природи та організація їх виконання.

3.         Контроль за дотриманням вимог земельного, водного, лісового та інших природоохоронних законодавств.

4.         При підведенні підсумків виконання господарських планів вносити пропозиції по оцінці діяльності підрозділів та окремих робітників з питань охорони природи і раціонального використання природних ресурсів.

5.         Узагальнення і поширення передового досвіду по охороні природи і раціональному використанню земельних, водних, лісових, рослинних ресурсів, тваринного світу та інших об’єктів природи.

6.         Створення кімнат або кутків охорони природи.

7.         Разом з первинною організацією спілки охорони природи – організація проведення оглядів, конкурсів та інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони природи і раціональне використання природних ресурсів.[13]

Обов’язком керівництва СТОВ “Агрофірма “Дружба” є створення ефективної системи управління охороною праці: розподіл обов’язків та повноважень серед посадових осіб, проведення необхідних заходів, розробка або оновлення колективного договору та документів з охорони праці тощо.

Особливу увагу слід приділити дотриманню пожежної та екологічної безпеки, перш за все необхідно визначити обов’язки посадових осіб, проводити відповідні навчання та інструктажі, слідкувати за дотриманням правил та вимог.

РОЗДІЛ 5

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

СТОВ “Агрофірма “Дружба” Приазовського району Запорізької області було створено на основі Указу Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки” №1529/99 від 03.12.1999 р.

В своїй діяльності СТОВ “Агрофірма “Дружба” керується Господарським Кодексом України від 16 січня 2003 року N 436–IV, який визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. В ньому наведені основні напрями та форми участі держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання, заходи щодо обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції. Господарський Кодекс визначає основні засади господарської комерційної діяльності (підприємництва) та некомерційної господарської діяльності, вказує, хто і на яких умовах може бути суб’єктом господарювання, вказані особливості підприємств різних видів, права та обов’язки різних суб’єктів господарської діяльності.

Глава 9 Господарського Кодексу України регулює діяльність господарських товариств, яким є СТОВ “Агрофірма “Дружба”.

В статті 79 дано визначення “Господарське товариство”:

1. Господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Господарським Кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

2. Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб'єкти господарювання, інші учасники господарських відносин, зазначені у статті 2 Господарського Кодексу, а також громадяни, які не є суб'єктами господарювання.

В статті 80 дано визначення “Товариство з обмеженою відповідальністю”:

Товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

В статті 85 вказано, що господарське товариство є власником:

ü   майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

ü   продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

ü   доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

ü   іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Об`єктами права власності СТОВ “Агрофірма “Дружба” є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах.

СТОВ “Агрофірма “Дружба” самостійно володіє, користується і розпоряджається належними йому об`єктами власності.

Право власності підприємства охороняється законом. Належне йому майно може бути передано державним, кооперативним та іншим підприємствам, організаціям і громадянам за рішенням загальних зборів членів підприємства або зборів уповноважених.

Збитки, заподіяні підприємству його членами та іншими громадянами, державними підприємствами, установами, організаціями, іноземними організаціями, іншими юридичними особами, підлягають відшкодуванню на загальних підставах.

Страхування належного підприємству майна та інших цінностей здійснюється на добровільних засадах на умовах і в порядку, встановлених законодавством України.

СТОВ “Агрофірма “Дружба” є правонаступником КСП “Дружба”.

До пайового фонду майна членів реорганізованого КСП “Дружба” включається вартість основних виробничих і оборотних фондів, створених за рахунок діяльності підприємства, цінні папери, акції, гроші та відповідна частка від участі в діяльності інших підприємств і організацій. Уточнення складу і вартості пайового фонду майна членів підприємств, у тому числі реорганізованих, проводиться за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску.

Члену підприємства щорічно нараховується частина прибутку залежно від частки у пайовому фонді, яку за його бажанням може бути виплачено або зараховано у збільшення частки в пайовому фонді. Ці відносини регулюються статутом підприємства.

Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

У разі виходу з підприємства його члени мають право на пай натурою, грішми або цінними паперами відповідно до розміру та структури пайового фонду або в іншій, за згодою сторін, формі.

Спори, що виникають при здійсненні цього права, розглядаються судом.

Законодавча та нормативно-правова база організації врегулювання майнових відносин при реформуванні колективних сільськогосподарських підприємств визначається:

Господарським Кодексом України від 16 січня 2003 року N 436–IV;

Законами України:

ü   „Про власність” №697 від 07.02.1991 року;

Указом Президента України:

ü   “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29 січня 2001 року № 62/2001;

Постановами Кабінету Міністрів України:

ü   “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177;

ü   “Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників” від 13 серпня 2003 р. N 1253;

Наказами Міністерства аграрної політики України:

ü   “Про затвердження Рекомендацій щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства” від 7 лютого 2001 року № 16;

ü   “Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств” від 14 березня 2001 року № 62;

ü   “Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов’язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств” від 14 березня 2001 року № 63;

ü   “Про затвердження Рекомендацій щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих” від 29 березня 2001 року № 86;

ü   “Про затвердження Рекомендацій щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організація управління таким майном” від 6 квітня 2001 року № 96;

ü   “Про затвердження Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності” від 9 квітня 2001 року № 97.

ü   “Про затвердження Рекомендацій щодо обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих” від 27 червня 2003 року №208;

ü   “Про затвердження Примірного Положення про фонд відтворення орендованих основних засобів” від 1 липня 2003 року № 210.

Більшість нормативних актів, у відповідності до яких проводиться реформування сільськогосподарських підприємств, прийняті після Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29 січня 2001 року № 62/2001. Згідно нього Кабінетом Міністрів України було затверджено:

·           методику уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих;

·           порядок визначення розмірів паїв та документального посвідчення права власності на паї;

·           форму свідоцтва про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат);

·           типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177 затверджувались:

1. Методика уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих;

2. Порядок визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення;

3. Типове положення про комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки.

Уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства передбачає:

·           складення переліку активів і зобов'язань підприємства на дату реорганізації;

·           проведення інвентаризації активів і зобов'язань підприємства;

·           уточнення вартості активів;

·           капіталізацію платежів підприємства, обов'язкових для виконання правонаступником;

·           розрахунок уточненого пайового фонду майна членів підприємства;

·           складення переліків активів за їх призначенням;

·           урегулювання інвентаризаційних різниць.[28]

У процесі розрахунку пайового фонду на підставі переліку уточненого складу і вартості майна підприємства складаються (уточнюються) переліки таких активів за їх призначенням:

·           майна, яке передбачається для задоволення боргів;

·           майна соціальної інфраструктури;

·           майна, яке не підлягає паюванню;

·           майна уточненого пайового фонду.

Для визначення розмірів майнових паїв членів реорганізованого КСП “Дружба” було зроблено:

·           затверджено Положення про порядок паювання майна;

·           складено список осіб, які мають право на майновий пай;

·           визначено індивідуальні майнові паї.[28]

Положення про порядок паювання майна, було розроблено комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектору економіки, в ньому визначено:

·          право власності членів підприємства на пайовий фонд майна;

·          критерії складання списку осіб, які мають право на майновий пай;

·          дату, на яку проводиться розрахунок майнових паїв;

·          методику розрахунку індивідуальних майнових паїв;

·          порядок виділення майна в натурі співвласникам за їх бажанням у період паювання майна.[28]

До списку осіб, які мають право на майновий пай реорганізованого КСП “Дружба”, включаються всі члени підприємства, а також, особи, за якими відповідно до законодавства зберігається право на майновий пай, зокрема:

·           пенсіонери;

·           особи, призвані для проходження строкової військової або альтернативної служби;

·           особи, призвані на військові збори;

·           особи, які проходять підготовку з відривом від виробництва у навчальних закладах Товариства сприяння обороні України та в інших подібних навчальних закладах;

·           особи, направлені підприємством для навчання у професійно–технічні та вищі навчальні заклади всіх рівнів акредитації;

·           особи, направлені для підвищення кваліфікації з відривом від виробництва;

·           особи, обрані на виборчі посади органів місцевого самоврядування та органи державної влади, а також профспілкових організацій;

·           жінки, що знаходяться у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

·           особи, які знаходяться у відпустці по догляду за дитиною;

·           особи, які втратили працездатність внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, що було пов'язано з виконанням трудових обов'язків на цьому підприємстві;

·           особи, які припинили трудові відносини з підприємством, але не отримали при цьому належного їм майнового паю натурою, грошима або цінними паперами;

·           спадкоємці померлих осіб, які мали право на майновий пай.[28]

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників” від 13 серпня 2003 р. N 1253 об`єктами передачі є:

а) об`єкти соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва:

житлові будинки (разом із вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), житлові приміщення в інших будівлях, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, та гуртожитки;

навчальні заклади (заклади дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної освіти тощо);

заклади охорони здоров`я - лікувально-профілактичні заклади, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські лікарські амбулаторії тощо (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек);

заклади культури - клуби, будинки культури тощо (крім кінотеатрів);

заклади фізичної культури та спорту (стадіони, спортивні зали, інші об`єкти та споруди, призначені для занять фізичною культурою і спортом);

заклади побутового обслуговування (перукарні, лазні тощо);

зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для обслуговування об`єктів соціальної сфери, житлового фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо);

сільські дороги;

б) внутрішньогосподарські меліоративні системи – внутрішньо-господарська меліоративна меража з об`єктами інженерної інфраструктури, що не підлягали паюванню в процесі реформування колективних сільськогосподарських підприємств.[29]

Наказом Міністерства аграрної політики України: “Про затвердження Рекомендацій щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства” від 7 лютого 2001 року № 16 визначено, що:

1. Метою проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, які є співвласниками його майна, є організація процесу врегулювання майнових відносин між користувачами майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства та співвласниками цього майна, оформлення майна пайового фонду у спільну часткову власність.

2. Підготовку до перших Зборів Співвласників здійснює ініціативна група співвласників майна, представників новостворених агроформувань з користувачів майна разом з органами місцевої влади та місцевого самоврядування. У ході підготовки Зборів Співвласників ініціативна група забезпечує повідомлення співвласників майна реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про порядок денний, дату, час, місце проведення Зборів Співвласників і організовує реєстрацію учасників Зборів Співвласників.

3. Збори Співвласників проводяться за підтримки місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, обласних центрів і районних відділів реформування сільського господарства, які надають правову допомогу співвласникам майна та здійснюють необхідну роз`яснювальну роботу.[22]

4. На розгляд перших Зборів Співвласників виносяться такі питання:

обрання голови і секретаря зборів, визначення порядку голосування та прийняття рішень;

ознайомлення із законодавчими та нормативно-правовими актами щодо відносин власності при реформуванні колективного сільськогосподарського підприємства;

створення Комісії з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування;

затвердження Положення про Комісію з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (згідно з Типовим положенням про Комісію);

затвердження порядку скликання та організації роботи наступних Зборів Співвласників.

4.1. На перших зборах має бути визначено, що Збори Співвласників є правомочними за умови присутності на них не менше двох третин співвласників і рішення приймаються більшістю голосів, представлених на Зборах Співвласників.

4.2. Робота зборів і прийняття рішень оформляються протоколом, підписаним головою та секретарем Зборів Співвласників.[22]

5. На наступні Збори Співвласників виносяться такі питання:

1) Затвердження Положення про порядок визначення складу майна пайового фонду колишнього колективного сільськогосподарського підприємства та його розподілу (для підприємств, де паювання майна не проводилось).

2) Визначення дати фактичної реорганізації колишнього колективного сільськогосподарського підприємства на підставі:

актів приймання-передачі майна іншим суб`єктам господарської діяльності;

дати складання роздільного або передаточного балансу;

дати вступного балансу нової структури, в якому відображено майно реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства;

дати заключного балансу колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, де показано передачу майна.

3) Затвердження переліку та вартості активів і пасивів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства, відображених у його балансі, а також зобов`язань, які не відображені в балансі на дату реорганізації.

4) Затвердження акта розрахунку пайового фонду на дату реорганізації, з урахуванням майна, що призначалося, але не використано для погашення заборгованості зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів у зв`язку із списанням цієї заборгованості відповідно до законодавства.

5) Затвердження переліків майна колективного сільськогосподарського підприємства на дату фактичної реорганізації, в тому числі:

 - майна соціальної сфери;

 - майна, яке не підлягає паюванню;

 - майна на суму боргів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства;

 - майна пайового фонду.

6) Затвердження структури та плану розподілу пайового фонду майна.

7) Затвердження результатів інвентаризації майна пайового фонду на дату вирішення майнових питань та співставної відомості по цьому майну .

8) Затвердження майнових різниць за результатами інвентаризації майна пайового фонду на дату вирішення майнових питань та пропозицій по врегулюванню цих різниць.

9) Затвердження розмірів паїв колишніх членів колективних сільськогосподарських підприємств, що не були ними одержані в натурі, грішми або цінними паперами при припиненні членства, а також списку осіб, які є їх власниками.

10) Затвердження списку осіб, які мають право на майновий пай, але які не були враховані при паюванні майна, та\або осіб, які не мали такого права, але їм було його помилково надано.

11) Затвердження пропозицій щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств та передачі у власність співвласникам майна на підставі договорів про спільне володіння, користування та розпорядження майном.

12) Прийняття рішення щодо організації підготовки документального посвідчення права власності на паї та виписки свідоцтв про право власності на пай члена колективного сільськогосподарського підприємства.

13) Інші питання.

Співвласники, які не мають змоги брати участь у Зборах Співвласників, можуть доручити представляти свої інтереси іншій особі шляхом видачі довіреності, посвідченої нотаріусом або посадовою особою виконавчого комітету сільської ради.[22]

Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств” від 14 березня 2001 року № 62 визначає, цей Порядок включає питання:

·           формування груп майна колективних сільськогосподарських підприємств (далі - підприємства), у тому числі реорганізованих;

·           передачі майна підприємствам-правонаступникам під забезпечення кредиторської заборгованості;

·           використання майнових паїв їх власниками;

·           видачі підприємствами невитребуваних паїв на вимогу співвласників чи їх спадкоємців;

·           використання майна, яке не підлягає паюванню;

·           використання об`єктів соціальної інфраструктури.[19]

Питання власності і, зокрема, врегулювання відносин власності на майно сільськогосподарських підприємств регулюється великою кількістю нормативних актів. Вони не є досконалими:

Потребує перегляду новий Господарський Кодекс з приводу його узгодження з Цивільним Кодексом та іншими нормативними актами. В Господарському Кодексі не врегульована передача розпорядження майном за допомогою доручень.

Не розроблена методика паювання багаторічних насаджень, які з одного боку є основним засобом ІІІ групи, а з іншого – займають певну ділянку землі.

В Постанові Кабінету Міністрів України “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177 не передбачено створення резервного фонду, але практика здійснення паювання говорить про необхідність його створення.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Аграрна реформа має дуже велике значення для економіки країни. Вона повинна проводитися з врахуванням інтересів селян і без порушень законодавства. До стратегічних цілей аграрної реформи необхідно визначити:

-     формування ефективного власника;

-     створення ринкового середовища;

-     підвищення конкурентоспроможності агропромислового комплексу;

-     досягнення добробуту населення України.

Дуже велике значення при цьому має формування ефективного власника.

В якості тактичних цілей аграрної реформи слід визначити:

-     реформування відносин власності на землю та майно;

-     формування сільськогосподарських підприємств ринкового типу;

-     формування ринкової інфраструктури;

-     інтенсифікація виробництва;

-     інтеграція і кооперування;

-     соціальний розвиток села.

Як видно із наведеного однією із тактичних цілей визначається, в тому числі і реформування відносин власності на майно.

Нормативною базою для врегулювання майнових відносин є Постанова Кабінету Міністрів України “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177 згідно якої проводиться уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, та визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документальне посвідчення.

Ця Постанова дає можливість здійснити врегулювання майнових відносин в СТОВ “Агрофірма “Дружба”.

СТОВ “Агрофірма “Дружба” Приазовського району Запорізької області, розташований в с. Ганнівка має ґрунтові, кліматичні умови та рельєф сприятливі для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва. Площа сільськогосподарських угідь СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 2003 р. склала 6657 га. Найбільшу частку в структурі сільськогосподарських угідь має рілля.

Спеціалізація СТОВ “Агрофірма “Дружба” в 1999 – 2003 рр. була м’ясо-соняшниковою з розвиненою переробкою сільськогосподарської продукції. В середньому за 5 років в структурі товарної продукції виручка від реалізації м’яса склала 15,52 %, насіння соняшника – 14,77 %, а зерна – 14,33 %.

В 2003 році в порівнянні з 1999 роком вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення зросла на 10,02 % і склала 16760,3 тис. грн. За цей період покращилася забезпеченість господарства основними засобами, але в той же час знизилась ефективність їх використання – фондовіддача знизилась на 27,12 %. Збиток, отриманий господарством в 2003 році знизився порівняно з 1999 роком, відповідно норма прибутку (збитку) також зросла і склала в 2003 році “мінус” 4,52 %. Вартість оборотних засобів в 2003 році знизилась на 36,2 % порівняно з 1999 роком, ефективність їх використання значно зросла.

Чисельність середньорічних працівників СТОВ “Агрофірма “Дружба” за останні 5 років зменшилася з 493 до 458 чоловіка (на 7,1 %). Кількість людино-годин, відпрацьованих одним середньорічним працівником, зменшилась на 28,52 %, що говорить про зменшення інтенсивності використання робочої сили.

За більшістю показників економічна ефективність сільськогосподарського виробництва в СТОВ “Агрофірма “Дружба” знизилась. Рівень рентабельності (збитковості) виробництва склав в 2003 році “мінус” 22,80 %, що є дуже низьким показником.

На підставі розроблених Таврійською державною агротехнічною академією рекомендацій та Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань, інвентаризаційна комісія СТОВ “Агрофірма “Дружба” провела інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань, за результатами якої станом на 01.09.2003 року було складено,

ü   акт інвентаризації основних засобів, які передані СТОВ “Агрофірма “Дружба” від КСП “Дружба” в кількості 866 майнових об’єктів, первісна вартість яких склала 20445365 грн.,

ü   акт інвентаризації кредиторської заборгованості, яка передана СТОВ “Агрофірма “Дружба” від КСП “Дружба”, згідно якого сума заборгованості за балансом - 2797701 грн., а уточнена вартість – 2610244 грн.

 а також станом на 01.01.2004 року акти інвентаризації, а саме:

ü   акт інвентаризації незавершених капітальних вкладень на суму 549640 грн.;

ü   акт інвентаризації сировини і матеріалів на суму 37619 грн.;

ü   акт інвентаризації палива на суму 49015 грн.;

ü   акт інвентаризації будівельних матеріалів на суму 245361 грн.;

ü   акт інвентаризації запасних частин на суму 244626 грн.;

ü   акт інвентаризації насіння і кормів на суму 485524 грн.;

ü   акт інвентаризації добрив, отрутохімікатів і ветмедикаментів на суму 56822 грн.;

ü   акт інвентаризації тварин на вирощуванні і відгодівлі на суму 750318 грн.;

ü   акт інвентаризації витрат по незавершеному виробництву на суму 1007257 грн.;

ü   акт інвентаризації готової продукції на суму 5279 грн.;

ü   акт інвентаризації дебіторської заборгованості на суму 661617 грн.;

ü   акт інвентаризації оборотних активів на суму 3724195 грн.;

Оцінка стану врегулювання майнових відносин показала, що в господарстві не проводилась робота з врегулювання майнових відносин: був відсутній список осіб, які мають право на отримання майнового паю, який повинен бути складеним у відповідності до вимог існуючої законодавчої бази, не проведений розрахунок трудової участі, не були опрацьовані інвентаризаційні різниці між датою реорганізації та датою уточнення вартості активів та зобов’язань, а відповідно не був визначений реальний пайовий фонд, що підлягав персоніфікації.

В дипломній роботі опрацьовані наступні пропозиції, а саме:

1. Розроблена методика розрахунку трудової участі, згідно якої загальна сума індивідуальних трудових внесків Співвласників склала 29163359 ум.гр.од.

2. Розробка примірного плану роботи комісії з організації вирішення майнових питань по видачі майна в натурі.

3. Розробка Положення про інвентаризацію активів і документальну інвентаризацію зобов’язань.

Здійснення запропонованих заходів щодо врегулювання відносин власності забезпечить захист прав селян щодо майна та створить умови для підвищення ефективності використання його в майбутньому.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Агропромислове виробництво України: стан і тенденції – (1990-1997). – К.: ІАЕ УААН, 1997. – 436 с.

2.         Амбросов В. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону // Економіка України. – 2003. - №8. – с. 66

3.         Гайдуцький П. І. Аграрна реформа: Міфи й істина // Економіка АПК. – 2003. - №9. – с. 3

4.         Гайдуцький П. І. Аграрна реформа: радикальні заходи, високий результат // Економіка АПК. – 2002. - №12. – с. 3

5.         Гайдуцький П. І. Аграрний сектор: від реформи до стратегії розвитку (питання власності та господарювання) // Економіка АПК. – 2003. - №2. – с. 29

6.         Горпинич О. В. Пореформений розвиток аграрного сектору економіки регіону // Економіка АПК. – 2003. - №3. – с. 57

7.         Господарський Кодекс України від 16 січня 2003 року N 436–IV;

8.         Закон України “Про власність” №697 від 07.02.1991 року

9.         Закон України “Про охорону праці” №2694-ХІІ від 14 жовтня 1992 року

10.      Зубець М. В. Аграрна реформа в Україні. – К.: Укр. технології, 1996. – 331 с.

11.      Кириленко І. Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі // Економіка АПК. – 2003. - №1. – с. 3

12.      Конституція України від 28.06.1996 р. №254к/96-ВР.

13.      Куценко О. М., Писаренко В. М. Агроекологія. – К.: Урожай, 1995. – 256 с.

14.      Лузан Ю. Я. Реформування аграрного сектора України: стан і перспективи // Економіка АПК. – 2002. - №4. – с. 3

15.      Мацибора В. І. Економіка сільського господарства. – К.: Вища школа, 1994. – 415 с.

16.      Месель-Веселяк В. Я. Реформування аграрного сектора України: здобутки і проблеми // Економіка АПК. – 2003. - №5. – с. 3

17.      Могильний О. М. Концепція розвитку сектора аграрної економіки пореформеного періоду: трансформаційна парадигма // Економіка АПК. – 2002. - №11. – с. 12

18.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Методики обчислення розмірів індивідуальних майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих” від 29 березня 2001 року №85

19.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств” від 14 березня 2001 року № 62

20.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Порядку оформлення правонаступництва за зобов’язаннями реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств” від 14 березня 2001 року № 63

21.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Порядку видачі та обліку Свідоцтва на право власності на майновий пай членів колективного сільськогосподарського підприємства” від 23 березня 2001 року №79

22.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Рекомендацій щодо проведення загальних зборів колишніх членів реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства” від 7 лютого 2001 року № 16

23.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Рекомендацій щодо обчислення трудових внесків членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих” від 29 березня 2001 року № 86

24.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Рекомендацій щодо передачі майна пайового фонду реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства у спільну часткову власність та організація управління таким майном” від 6 квітня 2001 року № 96

25.      Наказ Міністерства аграрної політики України “Про затвердження Рекомендацій щодо використання майна, яке перебуває у спільній частковій власності та Тимчасового Положення про фонд відтворення орендованих основних засобів” від 9 квітня 2001 року № 97

26.      Наказ Міністерства внутрішніх справ України “Про введення в дію Правил пожежної безпеки в Україні” N 400 від 22.06.95 р.

27.      Організація охорони праці в сільському господарстві: Навч. посібник. – Сімферополь: Бізнес-Інформ, 1998. – 368 с.

28.      Постанова Кабінету Міністрів України “Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 28 лютого 2001 року № 177

29.      Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку безоплатної передачі у комунальну власність об`єктів соціальної сфери, житлового фонду, у тому числі незавершеного будівництва, а також внутрішньогосподарських меліоративних систем колективних сільськогосподарських підприємств, що не підлягали паюванню в процесі реорганізації цих підприємств та передані на баланс підприємств-правонаступників” від 13 серпня 2003 р. N 1253

30.      Реформування майнових відносин у підприємствах АПК (Практичний посібник)./За ред. П. Т. Саблука та Г. М. Підлісецького. – К.: Інститут аграрної економіки, 2001. – 614 с.

31.      Реформування та розвиток підприємств агропромислового виробництва (посібник у питаннях і відповідях)/За ред. П. Т. Саблука. – К.: ІАЕ, 1999. – 532 с.

32.      Річні звіти та форми статистичної звітності СТОВ “Агрофірма “Дружба” за 1999 – 2003 роки

33.      Саблук П. Т. Аграрна реформа як умова соціально-економічного розвитку сільських територій // Економіка АПК. – 2003. - №10. – с. 151

34.      Саблук П. Т. Направления реформ и инновационных процессов в АПК Украины // Економіка АПК. – 2003. - №5. – с. 150

35.      Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки” від 29 січня 2001 року № 62/2001

36.      Цивільний Кодекс України від 16 січня 2003 року N 435–IV

37.      Черноіванов В. В. Розвиток приватизаційних процесів на селі // Економіка АПК. – 2002. - №4. – с. 60

38.      Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. – 3-є вид. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 392 с.

39.      Юрчишин В., Запша Г. Розвиток відносин власності на селі: концептуальні основи становлення і утвердження приватного сектора // Економіка України. – 2003. - №11. – с. 47