Контрольная работа: Працездатність людини і шляхи її підвищення на виробництві
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА
СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
ДЕРЖАВНОЇ
СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
Контрольна робота
ТЕМА
ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ І ШЛЯХИ ЇЇ ПІДВИЩЕННЯ НА
ВИРОБНИЦТВІ
Студентки
IV курсу
УПБ1-07ф групи
факультету
економіки та управління
спеціальності
управління персоналом та економіка праці
Кропивна
(Коропатова) Анастасія Анатоліївна
(прізвище,
ім’я, по батькові)
Перевірив
Кандидат
біологічних наук, доцент Шелест І.І.
(наук.
ст., вчене звання, ін.. та прізвище)
Київ – 2010р.
ВСТУП
Діяльність — це форма активного відношення людини до
дійсності, спрямована на досягнення свідомо поставлених цілей, які пов’язані зі
створенням суспільно значущих (матеріальних і духовних) цінностей та засвоєнням
суспільного досвіду. Головними формами діяльності є пізнання, праця,
спілкування. В онтогенетичному плані
діяльність людини представлена такими видами, як гра, навчання, праця. Будь-яка
діяльність є одночасно “творенням чогось” і проявом позиції, ставлення людини
до інших людей, суспільства в цілому. Отже, діяльність має поведінковий аспект.
Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з
виробництвом суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є
вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова
поведінка людини, що забезпечує її виживання.
Проблема працездатності є центральною в фізіології і
психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена
лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей
функціонування людського фактора. Саме завдяки працездатності можлива
реалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність людини є фізіологічною
основою продуктивності праці.
У контрольній роботі ми розглянемо суть і фактори
працездатності людини, як здатність людини більш-менш тривалий час виконувати
певну роботу з дотриманням відповідних кількісних і якісних її показників, проблеми
та зниження працездатності, які максимальні функціональні можливості її
організму для виконання конкретної роботи, а також шляхи підвищення працездатності
людини на виробництві.
РОЗДІЛ І. ПРАЦЕЗДАТНІСТЬ ЛЮДИНИ
В найбільш загальному формулюванні працездатність можна
визначити як здатність організму людини витримувати навантаження (м’язові,
нервові, енергетичні, інформаційні) у процесі праці.
Згідно з теорією функціональної системи, розробленою
П. К. Анохіним, будь-яка робота являє собою завдання перед організмом в цілому.
Її виконують всі функціональні одиниці: рецептори, нервові клітини і нерви, м’язи,
органи і системи життєзабезпечення (дихання, серцево-судинна, терморегуляційна тощо).
Тому працездатність — це здатність клітин, тканин і органів до психофізіологічної
дії. Рушійні сили, які створюють і визначають працездатність людини, такі:
● процес збудження на нейрофізіологічному рівні;
● енергія хімічних речовин на молекулярному рівні.
Збудження здійснює взаємодію рецепторів, нервових шляхів і нервових
клітин з робочими органами. Воно є рушійною силою для всіх функціональних одиниць
— сприймальних, виконавчих і регулювальних органів. Чим більше навантаження у вигляді
збудження здатні витримати елементи мозку, тим вищою є працездатність людини. Процес
збудження забезпечується енергетичними речовинами, які знаходяться в нервових і
м’язових клітинах та в різних «депо», тобто в місцях зосередження резервів органічних
речовин.
Загальний рівень працездатності конкретної людини як максимально
можливий її психофізіологічний потенціал визначається такими факторами: стан здоров’я;
м’язова сила і витривалість та їх співвідношення; властивості нервових процесів
(сила, рухливість, врівноваженість); біоенергетичні процеси і резерви організму;
психічні функції.
Загалом вона залежить від віку і статі людини, соціально-економічних
умов життя і праці.
Загальний рівень працездатності, характерний для конкретної
людини, є досить стабільним, а зміни його відбуваються повільно і мають тривалий
характер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність.
Під повною працездатністю розуміють здатність людини до праці без обмежень, а під
частковою — з певними обмеженнями.
Загальна працездатність, яка характеризується фізичною і розумовою
працездатністю та емоційною стійкістю людини, реалізується в процесі праці як професійна
працездатність. Ефективність професійної працездатності залежить: від трудових навантажень;
умов виробничого середовища; професійної підготовки і професійної придатності до
даного виду праці; мотивації.
Всі ці фактори зумовлюють трудове напруження, тобто підвищення
інтенсивності фізіологічних і психічних процесів, які забезпечують професійну діяльність.
Спробу визначити працездатність людини через трудове напруження,
зробили українські вчені О. О. Навакатикян, В. В. Крижанівська і В. В. Кальниш.
Вони виходять з того, що різні види праці в залежності від їх напруженості спричиняють
різне трудове напруження організму. Проте одна й та сама робота зумовлює різне трудове
напруження у працівників, які різняться за віком, статтю, станом здоров’я, рівнем
кваліфікації, мотивацією тощо.
Тому при визначенні працездатності ці вчені виходять з таких
критеріїв, як стан здоров’я людини і ефективність праці. В одних випадках підвищення
ефективності праці не супроводжується змінами в стані здоров’я за умови значних
коливань трудового напруження, в інших — ефект діяльності виявляється при такому
рівні трудового напруження, яке зашкоджує здоров’ю. Отже, працездатність можна визначити
як максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації,
яка не викликає перенапруження організму.
РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
ЛЮДИНИ В ПРОЦЕССІ ПРАЦІ
2.1 Межі працездатності і функціональні стани
Певний рівень працездатності при різних видах діяльності людини
формується на фоні конкретного функціонального стану її організму. Функціональний
стан — це інтегральний комплекс фізіологічних функцій і якостей людини, які забезпечують
ефективне виконання професійної роботи при певному рівні фізіологічних затрат організму.
Межа працездатності — величина перемінна. Залежно від конкретних
умов працездатність функціональної одиниці може змінюватися в широких межах. Згідно
з теорією функціональної системи працездатність є фізіологічною константою, тобто
підпорядковується закону саморегуляції. Саморегуляція — це повернення фізіологічних
величин, які змінюються в процесі діяльності, до вихідних значень або в певні рамки.
Вичерпавши свої рушійні сили, організм відновлює їх і зберігає працездатність в
межах, визначених фізіологічними законами.
Накопиченням енергетичних речовин, витрачених в процесі праці,
займається спеціальна, системно організована діяльність організму — відновлювальна
функціональна система. Подразником для неї є відхилення від фізіологічних констант
енергетичних речовин, зміни у складі крові, наявність продуктів розпаду тощо. Реалізація
відновлювальної функції здійснюється внаслідок процесу збудження, яке заставляє
енергетичні речовини виходити з депо і надходити до робочих органів Процес гальмування
блокує робочий акт і створює відпочинок функціональним одиницям, забезпечуючи відновлення
їх енергетичного потенціалу.
Рівень мобілізації працездатності людини при здійсненні нею
професійної діяльності може бути різним. Він виявляється у формуванні відповідних
якісних функціональних станів організму — нормального, граничного та патологічного.
Оцінка цих станів базується на взаємодії різних функціональних
систем як одиниць інтегративної діяльності мозку. Встановлено, що в процесі праці
активізуються три функціональні системи, стрижнем яких є різні рефлекторні акти
як реакції на дію відповідних подразників.
Це основна, побічна і відновлювальна функціональні системи.
Основна функціональна система — це рефлекторні акти у вигляді
трудових рухів, дій, психічних процесів відповідно до алгоритму конкретної трудової
діяльності.
Побічна функціональна система реалізується у вигляді реакцій
людини на подразники, не пов’язані безпосередньо з трудовим процесом, а зумовлені
факторами виробничого середовища, внутрішніми станами людини, тобто є сторонніми
відносно основної функціональної системи.
Відновлювальна функціональна система являє собою фізіологічні
реакції організму у відповідь на вичерпність енергетичних речовин.
Ці три функціональні системи вступають між собою в нейрофізіологічний
конфлікт, оскільки несумісні в один і той же час. Однак, внаслідок координаційної
функції мозку, трудова діяльність здійснюється ефективно. Але такий стан зберігається
доти, доки мобілізація працездатності не виходить за межу. Як тільки рівень мобілізації
працездатності стає більшим, відновлювальна функціональна система набуває актуального
значення і змінює напрямок регулюючої діяльності мозку.
Відновлювальна функціональна система за допомогою процесу гальмування
блокує виконання трудового процесу, який становить основну функціональну систему.
Рівень загострення нейрофізіологічного конфлікту між основною і відновлювальною
функціональними системами в процесі праці, зміни в працездатності на кожній стадії
цього конфлікту зумовлюють відповідний функціональний стан організму.
Функціональний стан організму є інтегральним показником мобілізації
працездатності.
Для нормального функціонального стану характерна відсутність
або згладжування нейрофізіологічного конфлікту між основною і побічною функціональними
системами. Незважаючи на дію побічних подразників на організм працівника, основна
функціональна система є стійкою домінантою, яка справляє гальмівний вплив на конкуруючі
рефлекторні акти.
Другою особливістю нормального функціонального стану є те, що
витрати функціональних ресурсів в організмі людини не виходять за межу працездатності.
Затрати ресурсів поновлюються в ході роботи. Таким чином, нормальний функціональний
стан — це стан сформованої координації, коли процес збудження є рушійною силою лише
для основної функціональної системи. Інші функціональні системи ще не сформувалися
або заблоковані гальмуванням і не справляють негативного впливу на основну. Об’єктивною
ознакою такого функціонального стану є максимальна ефективність трудової діяльності
за умови функціональної мобілізації відповідно до фізіологічного закону межі працездатності.
Для граничного функціонального стану характерні значні затрати
функціональних ресурсів, які виходять за межу працездатності. В зв’язку з цим відновлювальна
функціональна система теж набуває значної сили і за допомогою процесу гальмування
обмежує рефлекторні акти, які становлять зміст трудової діяльності. Одночасно розгальмовуються
побічні рефлекторні акти. Внаслідок цього трудова діяльність сповільнюється, при
виконанні роботи виникають зайві і неточні дії та рухи, розсіюється увага, погіршується
мислення, посилюються реакції на побічні подразники, наростає нервово-емоційне напруження.
Патологічний функціональний стан організму характеризується
крайнім загостренням нейрофізіологічного конфлікту між функціональними системами.
Відновлювальна функціональна система досягає значної сили і за допомогою гальмування
намагається виключити активний стан мозку і перевести організм в сон. Щоб змусити
себе працювати, працівникові потрібні велике напруження і вольові зусилля.
2.2 Показники і методика оцінки працездатності людини
Працездатність людини є функцією багатьох перемінних, залежить
від вихідного функціонального стану людини та дії факторів оточуючого середовища
взагалі і виробничого — зокрема. У зв’язку з цим для її оцінки використовується
система різних показників, які характеризують як кількісні і якісні результати роботи,
так і функціональні стани працівника. Методика оцінки працездатності передбачає
обов’язкове додержання певних правил:
● в кожному конкретному випадку слід спиратися на показники,
найбільш адекватні для даного виду праці;
● не обмежуватися одним показником, а використовувати
комплекс їх;
● при аналізі показників враховувати нормальні зрушення
їх у зв’язку з добовою періодикою;
● кількісні показники необхідно обов’язково доповнювати
якісними.
Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників,
які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни
у психічних функціях людини в процесі праці. Це виробничі, фізіологічні і психологічні
показники.
До виробничих показників належать:
● продуктивність праці — виробіток продукції за одиницю
часу;
● трудомісткість роботи — витрати часу на виробничу операцію;
● якість роботи (продукції) — наявність браку;
● втрати робочого часу і простої устаткування з вини працівника.
Зазначимо, що якісні показники роботи більш інформативні для
оцінки працездатності, оскільки вони великою мірою залежать від функціонального
стану працівника і раніше знижуються в зв’язку з втомою, ніж кількісні показники.
До фізіологічних показників належать: величина енергозатрат;
частота пульсу, ударний і хвилинний об’єм крові; м’язова сила; м’язова витривалість;
час сенсомоторних реакцій; частота дихань, легенева вентиляція, коефіцієнт споживання
кисню; сила, рухливість, урівноваженість процесів збудження і гальмування; критична
частота злиття мигтінь; тремор (тремтіння рухової ланки); температура шкіри.
До психологічних показників відносяться: увага (концентрація,
переключення, розподіл); мислення; пам’ять; сприймання; емоційно-вольове напруження.
Оцінка працездатності за виробничими показниками базується на
застосуванні економіко-статистичних методів, хронометражних спостережень, фотографії
робочого дня і використання устаткування, фотохрометражі, самофотографії.
Виробничі показники характеризують ефективність роботи і опосередковано
— рівень працездатності. Це зумовлено тим, що продуктивність праці і функціональний
стан працівника протягом зміни змінюється різнонаправлено. Так, продуктивність праці
в кінці зміни може підвищитися або зберігатися на високому рівні, в той час як функціональний
стан поступово погіршується. Продуктивність праці починає знижуватися при значному
розвитку втоми, оскільки на початкових її стадіях має місце компенсація за рахунок
резервних можливостей організму. В зв’язку з цим особливе значення має вивчення
динаміки функціонального стану за допомогою фізіологічних методів:
● центральнаа нервоваа система;
● ключові фізіологічні функції для даного виду праці;
● функції, які найменш навантажені.
Вивчають час простої реакції і час реакції розпізнавання та
вибору. Проста реакція — це реакція на один відомий сигнал. Реакція вибору — це
реакція на один з двох або декількох сигналів. При цьому на кожний сигнал людина
повинна реагувати певною дією.
Крім об’єктивних методів оцінки працездатності, методом опитування
вивчається суб’єктивний стан працівників, в процесі якого вони дають оцінку величини
стомлення в балах: немає стомлення — 0, легка стомленість — 1, середня — 2, сильна
— 3, дуже сильна — 4 бали.
2.3 Динаміка працездатності і характеристика її фаз
Доробочий стан, або фаза мобілізації енергетичних резервів,
підвищення тонусу ЦНС перед виконанням роботи. Це перехідний період між станом спокою
і робочим станом, який названий О. О. Ухтомським оперативним спокоєм. Вираженість
передробочих зрушень і тривалість періоду оперативного спокою залежать від багатьох
факторів: рівня домагань і мотивації працівника, інтенсивності роботи, індивідуально-типологічних
особливостей особистості.
Фаза впрацювання, або стадія зростаючої працездатності, — це
період, протягом якого відбувається перехід від стану оперативного спокою до робочого
стану. Вона характеризується переходом функцій на новий, більш високий рівень інтенсивності.
Тривалість фази впрацювання може бути різною, оскільки залежить
від багатьох чинників. Так, чим інтенсивніша робота, тим швидше завершується фаза
впрацювання. На важких ручних роботах період впрацювання складає 20…25 хв; при виконанні
легких точних робіт — 1…1,5 год, а при розумовій праці — 1,5…2,5 год.
Фаза стійкої працездатності, або стійкого стану, характеризується
найвищою для конкретного працівника продуктивністю праці. На цій фазі встановлюється
оптимальний режим роботи організму, який виявляється в певній стабілізації показників
фізіологічних і психічних функцій, рівновазі між утворенням і виведенням продуктів
розпаду. Тривалість її становить 2…3 год у першій половині робочого дня і залежить
від важкості роботи, характеру м’язових навантажень, вихідного функціонального стану
працівника, віку, особистісних властивостей.
Фаза розвитку втоми починається через 3…4 год від початку роботи
і характеризується зниженням виробничих показників при наростанні напруженості фізіологічних
функцій організму. Людина відчуває стомлення, яке посилюється відчуттям голоду.
Зазначені фази працездатності повторюються в другій половині
робочого дня. Проте вони мають певні особливості. Так, фаза впрацювання за тривалістю
коротша, а рівень працездатності на фазі стійкого стану нижчий, ніж в першій половині
робочої зміни. Стадія розвитку втоми починається раніше, а працездатність більш
прогресивно зменшується.
Після закінчення роботи наступає період відновлення показників
фізіологічних функцій організму і працездатності. Припинення трудової діяльності
супроводжується певний період посиленням фізіологічних функцій — вентиляції легень,
серцево-судинної діяльності, тепловіддачі з поверхні тіла, підвищенням збудливості
нервових центрів.
В узагальненому вигляді працездатність протягом доби характеризується
такою динамікою:
● приблизно з 6-ї години ранку і протягом шести годин
працездатність підвищується, досягаючи максимуму в 10…12 год;
● з 12-ї до 15-ї години працездатність поступово знижується
до рівня, нижчого за вихідний;
● з 16-ї до 18-ї години фізіологічна і трудова активність
знову підвищується до рівня, вищий, але не перевищує максимальну працездатність;
● з 18-ї до 22-ї години рівень активності знижується до
вихідного;
● при роботі в нічну зміну працездатність з 22-ї до 3-ї
години продовжує різко знижуватися;
● з 3-ї години працездатність поступово зростає, досягаючи
в шостій годині ранку вихідного рівня.
Працездатність змінюється і протягом тижня, хоча точних даних
про біологічну періодичність її коливань немає. Останні в
основному пояснюються стомленням людини, соціальними і психологічними факторами.
Знання про коливання працездатності слугують основою для розробки
графіків змінності, початку роботи, тривалості обідньої перерви, регламентованих
перерв на відпочинок тощо.
РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
ПРАЦІВНИКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ
Практичні шляхи підвищення працездатності випливає із закономірностей
її динаміки і зводиться до:
● збільшення фази стійкого стану в фонді робочого часу;
● прискорення процесу впрацювання;
● віддалення фази розвитку втоми;
● забезпечення високої продуктивності праці за нормальних
фізіологічних затрат.
Комплекс заходів щодо підвищення і збереження працездатності
працівників на оптимальному рівні реалізується на техніко-організаційному, соціально-економічному,
санітарно-гігієнічному, медико-біологічному, психологічному напрямках.
Могутнім фактором високої працездатності і продуктивності праці
є оптимізація трудових навантажень на основі механізації і автоматизації виробничих
процесів, удосконалення технології, скорочення і ліквідації важкої ручної праці.
Доведено, що при правильній організації праці на легких роботах спостерігається
найбільша тривалість фази стійкого стану, а на важких роботах вона нетривала.
Високий рівень працездатності безпосередньо залежить від умов
праці, оскільки поліпшення їх супроводжується зменшенням енергетичних затрат організму
на подолання несприятливого впливу факторів виробничого середовища.
Важливим напрямком підвищення працездатності працюючих є ритмізація
трудових процесів, оптимізація темпу роботи, а також раціоналізація трудових рухів
на фізіологічній основі, що сприяє формуванню і закріпленню робочих динамічних стереотипів,
а отже зменшенню м’язових і вольових зусиль. Ритмічна робота підвищує функціональні
можливості організму, сприяє його тренованості і забезпечує економізацію енергетичних
затрат.
Економізація функціональних затрат досягається завдяки стійкій
домінанті і автоматизму дій, що виключає зайві рухи, розсіювання уваги тощо.
Особливе значення для підтримання працездатності працівників
на високому рівні має раціональний режим праці і відпочинку.
Отже, впровадження раціонального режиму праці і відпочинку на
підприємствах забезпечує підвищення продуктивності праці на 8—10%, сприяє поліпшенню
фізіологічного стану працівників (зменшується частота пульсу в процесі роботи, підвищується
м’язова витривалість в кінці зміни, покращується координація рухів).
Високій працездатності працівників сприяє і раціоналізація робочих
місць на основі врахування антропометричних, біомеханічних і психофізіологічних
вимог, що обумовлює раціональну робочу позу, зменшення статичних навантажень, оптимізацію
робочої зони та інформаційних потоків.
Виробнича втома як наслідок впливу на організм працівника трудових
навантажень і умов виробничого середовища, з одного боку, відіграє захисну роль,
а з другого — стимулює відновлювальні процеси і підвищення працездатності. Тому
заходи по боротьбі з втомою ні в якому разі не мають метою ліквідувати це фізіологічне
явище. Вони спрямовуються на: віддалення розвитку втоми в часі; недопущення глибоких
стадій втоми і перевтоми працівників; прискорення відновлення сил і працездатності.
Боротьба з втомою в першу чергу зводиться до покращання санітарно-гігієнічних
умов виробничого середовища.
Зниженню втоми, сприяє відповідне природне і штучне освітлення.
Вплив його виявляється через посилення обміну речовин в організмі, поліпшення роботи
органів дихання і газообміну, підвищення загального тонусу та активності людини.
Особливу роль в підтриманні працездатності і запобіганні втомі
працівників відіграє ритм роботи, який підвищує стійкість робочого динамічного стереотипу.
Порушення ритму в роботі викликає напруження нервової системи в зв’язку з необхідністю
відновлення раніше засвоєного ритму.
Впровадження раціональних режимів праці і відпочинку залежно
від важкості роботи є одним з основних організаційних заходів збереження працездатності
і запобігання перевтомі працівників.
Висока працездатність забезпечується за рахунок використання
факторів естетичного впливу на працюючих. Такими факторами є колір, світло, музика.
Особливо слід підкреслити значення функціональної музики, яка впливає на емоційну
сферу людини, підвищує збудливість і лабільність центральної нервової системи. На
початку роботи вона прискорює процес опрацювання, а в кінці робочого дня зменшує
суб’єктивне відчуття стомленості.
Вплив функціональної музики посилюється, якщо вона поєднується
з фізичними вправами. Останні підвищують лабільність органів, які безпосередньо
беруть участь у виконанні роботи, активізують роботу органів дихання і кровообігу.
Особливе значення в підвищенні працездатності працівників має
створення сприятливого соціально-психологічного клімату в організації, високий рівень
мотивації праці, ефективна система стимулювання результатів діяльності, рівень життя
в цілому і охорона здоров’я населення.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатності
працівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунок
збільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
На підприємствах бажано домагатися, щоб питома вага фази стійкого
стану становила в першій половині зміни не менше 75%, а в другій — 65% робочого
часу.
Реалізація творчих здібностей особистості, підвищення мотивації
до праці за рахунок так званого «збагачення» праці набувають все більшого значення
в розвитку виробництва на сучасному етапі.
Найрадикальнішим заходом є проектування раціональних трудових
процесів і операцій на основі оптимального поділу праці. Завдання полягає в тому,
щоб кожну операцію зробити змістовною, яка сприяла б розвитку у працівника творчого
мислення. Основним принципом проектування раціонального трудового процесу є принцип
збереження певної логічної завершеності і структурної цілісності виконуваної операції.
Навіть в умовах глибокої диференціації технологічного процесу необхідно встановлювати
таку кількість елементів операції і послідовність їх виконання, яка сприймалася
б працівником як логічно завершена одиниця.
Запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці сприяє
укрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формується
більш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічних
функцій. Досвід показує, що операція повинна складатися не менш як з 5—6 елементів
за умови збереження цільового змісту.
Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялися
за характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних елементів.
ВИСНОВКИ
Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими
діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати
й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні
потреби.
Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом
суспільно корисних продуктів — матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною
умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що
забезпечує її виживання.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатності
працівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунок
збільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
У контрольній роботі ми розглянули суть і фактори працездатності
людини, як здатність людини більш-менш тривалий час виконувати певну роботу з дотриманням
відповідних кількісних і якісних її показників, проблеми та зниження працездатності,
які максимальні функціональні можливості її організму для виконання конкретної роботи,
а також шляхи підвищення працездатності людини на виробництві.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.
Апанасенко Г. Л., Попова Л. А. Медицинская валеология. — Ростов н / Д: Феникс, 2000. — 248 с.
2.
Блинова Н. Г., Игишева Л. Н., Литвинова Н. А., Федоров
А. И. Практикум по психофизиологической диагностике. — М.:
Владос, 2000. — 128 с.
3.
Дубровинская Н. В., Фарбер Д. А., Безруких М. М. Психофизиология развития: Психофизиологические основы детской валеологии.
— М.: Владос, 2000. — 144 с.
4.
Кокурина И. Г. Методика изучения
трудовой мотивации. — М., 1990.
5.
Крушельницька Я.В. Фізіологія і
психологія праці. Навчально методичний посібник – К.: КНЕУ, 2002. – 182 с.
6.
Лукашевич Н.П., Сингаевчская И.В.,
Бондарчук Е.И. Психология труда: Учебно-методическое пособие / Под ред.. Н.П. Лукашевича.
– К: МАУП, 1997. – 103 с.
7.
Психология труда: Учеб. для студ.
высш. учеб. заведений Под ред. проф. А. В. Карпова. — М., 2003.
8.
Толочек В. А. Современная психология
труда: Учеб. пособие. — Изд. дом “Питер”, 2006. — 408 с.
