Курсовая работа: Економічна ефективність виробництва яловичини і шляхи її підвищення

Тема:

Економічна ефективність виробництва яловичини і шляхи її підвищення

План

Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності тваринництва

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

1.2 Показники економічної ефективності виробництва яловичини і методика їх визначення

Розділ 2. Стан і економічна ефективнісить виробництва яловичини у КСП «Україна

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

2.2 Динаміка поголів’я молодняку великої рогатої худоби, його продуктивність і валове виробництво продукції

2.3 Економічна ефективність виробництва яловичини

Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності виробництва яловичини у КСП «Україна

3.1 Перспективи розвитку м’ясного скотарства

3.2 Зміцнення і розвиток кормової бази

3.3 Інтенсифікація виробництва яловичини

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури

яловичина виробництво сільскогосподарський

Вступ

Потреби населення України у м'ясі і м'ясопродуктах не задоволені. Присутність ряду штучних причин неефективної роботи ринку м'яса, висока збитковість тваринництва в аграрних формуваннях, наявність стримуючих моментів в організації виробництва та реалізації м'яса особистими підсобними господарствами одночасно з формуванням на селі інституту приватної власності, а в найближчій перспективі - ринку землі, обумовлюють необхідність дослідження нових, більш ефективних способів організації відтворювального процесу в м'ясопродуктовому підкомплексі країни.

В період проведення аграрних реформ у специфічних умовах області не приділялося достатньої уваги обстеженню особистих підсобних господарств відносно стану та перспектив виробництва тваринницької продукції. Дослідження питань ресурсо- та енергозбереження, ефективності способів організації виробництва у скотарстві в аграрних формуваннях не мали комплексного характеру, не визначалися нормативні затрати ресурсів, витрати на них. Необхідність прийняття практичних рішень економічних проблем функціонування м'ясопродуктового підкомплексу обумовило використання даних спеціальних досліджень розвитку особистих підсобних господарств й економічної оцінки способів організації виробництва у великотоварних аграрних формуваннях.

Виробництво м'яса великої рогатої худоби (ВРХ) відповідає вимогам повноцінного харчування населення, дозволяє раціонально використовувати ресурсний потенціал і природні умови регіонів України. Тому його ефективність необхідно розглядати з загальнодержавних позицій - до якого суспільного ефекту воно призводить, і використовувати при характеристиці ринку м'яса поняття “народногосподарська ефективність”.

Гостра проблема сьогодення – недовиробництво, дефіцит м'ясної продукції, хоча через низьку купівельну спроможність населення створюється видимість її перевиробництва. Недовиробництво – явище тимчасове. Протягом тривалого періоду при врегулюванні цін та доходів споживачів крива сукупної пропозиції (що обмежується лише потребами споживачів) приймає вертикальний вигляд.

Низький попит на м'ясну продукцію призводить до адекватного рівня попиту на м'ясну сировину, пропозиція якої, через високу збитковість, постійно знижується. Передовий досвід показує можливості високої ефективності скотарства. Окрім отримання прибутку, воно має розвиватися в цілях покращення економіки агроформувань. Джерелами росту пропозиції м'яса є недовикористання виробничого потенціалу м'ясопродуктового підкомплексу, незадоволені потреби населення та тенденція росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти. Джерела росту попиту на м'ясо і м'ясопродукти - низький рівень їх споживання (менше фізіологічного прожиткового мінімуму - 79,5% українців), тенденція підвищення реальних доходів населення.

Мета дослідження полягає в узагальненні теоретичних і методологічних положень, пов’язаних із розробкою напрямів розвитку й удосконалення організації виробництва м’яса великої рогатої худоби, обґрунтування шляхів підвищення його економічної ефективності в умовах ринкових відносин. У відповідності до поставленої мети вирішувалися такі завдання:

– узагальнити теоретичні, методологічні та практичні підходи щодо розробки напрямів удосконалення організації й підвищення ефективності виробництва яловичини в нових умовах господарювання;

– здійснити системний аналіз виробництва й реалізації яловичини в господарстві КСП «Україна».

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності тваринництва

1.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

Впродовж останніх років почастішали дискусії відомих вчених навколо сутності категорії ефективності, як в цілому, так і в сільськогосподарському виробництві зокрема. Всі їхні думки з приводу розкриття суті ефективності як економічної категорії мають відповідне підґрунтя, але проблема в тому, що вони досить різняться між собою. У зв'язку з цим, в Україні досі немає чіткого трактування категорії ефективності, а також визначення її показників. Через це оцінка результатів функціонування діяльності аграрних підприємств в сучасних ринкових умовах, на мій погляд, має неповний, відносний характер.

Під час визначення суті ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно розрізняти терміни «ефект» і «ефективність».

Термін ефект (від лат. еffectus - дія, результат) у буквальному розумінні означає результат будь-якого процесу. Тому нерідко категорію «ефективність» трактують як «результативність».

В першій українській економічній енциклопедії проф. Мочерний С.В також характеризує ефективність як «здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат.» [1;508] Таке трактування відображає загальний підхід до визначення ефективності, яке математично відображають як в прямому, так і оберненому співвідношенні.

Однак, при такому підході поняття «ефективне виробництво» ще не означає що воно є найбільш доцільне з позицій оптимальності рівня витрат чи суспільної корисності продукту. Адже результатом може бути продукт, який не має належної якості, не відповідає суспільним потребам або його виробництво вкрай негативно впливає на навколишнє середовище, що згодом тягне додаткові витрати як для суспільства, так і для підприємства. Таке виробництво, ясна річ, ефективним назвати не можна.

Взагалі, на мій погляд, при оцінці ефективності будь-якого виробництва, насамперед слід брати до уваги кінцеву мету, з якою воно здійснюється. Це в свою чергу вимагає визначення критеріїв ефективності.

Якщо виходити з позицій приватного інтересу, для підприємця, звичайно, кінцевою метою буде максимізація його прибутку, і ефективним можна назвати виробництво, результатом якого є зростання прибутку при мінімізації витрат. Проміжними цілями при цьому буде досягнення високого значення параметрів виробничих процесів, від яких залежить прибутковість.

Однак. в сучасних умовах розвитку соціально орієнтованого суспільства приватний інтерес обов’язково повинен перебувати в гармонії з інтересом суспільним. І в своїй кінцеві меті будь-яке виробництво має спрямовуватись на краще задоволення суспільних потреб. Особливо це стосується сільського господарства. від результатів функціонування якого безпосередньо залежить продовольча безпека держави, якість харчування і, відповідно, здоров’я нації.

Тому в сільському господарстві, як і в інших сферах економіки, забезпечення високої економічної ефективності повинно органічно доповнювати досягнення соціальних результатів, соціального ефекту. Із соціальної сторони критерієм ефективності на мікрорівні виступає частка прибутку підприємства, що спрямовується на покращення умов праці і відпочинку, задоволення соціальних потреб працівників, частка оплати праці у структурі собівартості; на макрорівні - підвищення рівня і якості життя населення, його здоров’я і тривалості життя, освітньо-культурного рівня тощо). Коли мова йде про соціальну ефективність тих чи інших видів продукції, мається на увазі значущість, яку ці види продукції займають у забезпеченні продовольчої безпеки держави, збалансуванні раціонів здорового харчування. Тому з огляду на це державна підтримка розвитку сільського господарства повинна бути орієнтована на підтримку виробництва не лише економічно, але й соціально ефективних видів продукції.

Як наслідок, всі зусилля виробників сільськогосподарської продукції повинні бути скерованими у двох напрямках: на ефективність і якість продукції, тобто на те, щоб отримувати максимальну кількість продукції високої якості при мінімальних затратах засобів і сировини. Наприклад, якщо сьогодні набуває поширення вирощування генетично модифікованих сільськогосподарських культур, стійких до хвороб та шкідників, то економічний ефект за рахунок мінімізації витрат на засоби захисту буде очевидним, але враховуючи негативний плив такої продукції на здоров’я людей, він буде знівельований вкрай негативним соціальним ефектом.

Виключно важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, пов’язана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що пов’язана із глибоким освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо Це в свою чергу тягне за собою не лише втрати продукції за рахунок природного чинника, але й додаткові витрати на ліквідацію наслідків екологічного забруднення. Тому ефективним з позицій екології можна вважати лише таке виробництво у якого еколого-економічний ефект (економічна вигода із врахуванням вартості природоохоронних заходів, вартості природних ресурсів, втрат від нанесення шкоди довкіллю) є позитивним.

Таким чином, кінцеві результати аграрного виробництва знаходять своє відображення в кількості якісної, екологічно чистої і безпечної для здоров’я людини продукції та економічній ефективності виробництва.

На мій погляд, попри співвідношення корисного ефекту і ресурсів, при визначенні ефективності слід також враховувати критерії оптимальної і ступеня повноти залучення ресурсів і виробництво. На сьогоднішній день ми можемо спостерігати ситуацію, коли частина площ чи обладнання сільськогосподарських підприємств не використовується, працівники зайняті в режимі неповного робочого дня, а в структурі посівних площ переважають найбільш прибуткові сільськогосподарські культури. Тому навіть, якщо підприємство має високі показники рентабельності за рахунок окремих видів продукції, але в умовах неповної зайнятості ресурсів, то таке виробництво не можна вважати достатньо ефективним з позицій суспільства. А нераціональна структура виробництва, недотримання сівозмін в довготерміновій перспективі спричиняють негативний вплив на родючість ґрунту і урожайність культур.

Тому ефективність сільськогосподарського виробництва слід розглядати як максимальне співвідношення корисного ефекту і затрат виробництва за умов повного і оптимального використання наявних ресурсів

Економічна і соціальна ефективність перебувають в органічному поєднанні. Якщо вдається досягти високих соціальних результатів, то можна говорити про подальше підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Це обумовлено тим, що задоволеність умовами праці, належне фізичне і моральне здоров’я людей створює додаткові стимули та умови для підвищення продуктивності праці і підвищення на цій основі ефективності виробництва.

1.2 Показники економічної ефективності виробництва яловичини і методика їх визначення

Ефективність виробництва яловичини характеризується системою таких показників:

Ø  продуктивність тварин - середньодобовим і річним приростом живої маси молодняка,

Ø  живою масою однієї голови відгодівельного поголів'я при реалізації;

Ø  затрати праці і кормів на 1 ц приросту живої маси;

Ø  собівартістю 1 ц приросту і 1 ц живої маси молодняка;

Ø  ціною реалізації 1 ц живої маси;

Ø  прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва яловичини [1;35].

Специфічними показниками економічної ефективності виробництва м’яса є вихід валової продукції з розрахунку на 100 корм. од., на 1 грн. витрат на корми та витрати кормів (у кормових одиницях) на виробництво 1 ц молока[13;102]. Перший з них визначається відношенням обсягу валового виробництва м’яса ВРХ до витрат кормів у натуральному чи вартісному виразі. Другий показник є оберненим до нього. Крім них застосовують також показник окупності кормів, тобто покриття їх вартості за рахунок отриманої продукції.

До показників продуктивності праці належать:

а)  вихід валової продукції на середньорічного працівника;

б)  те ж, на 1 людино-годину та 1 людино-день;

в)  затрати праці на виробництво одиниці продукції [3;234].

Перші три з них обчислюються відношенням обсягу валового виробництва яловичини до відповідної кількості людино-годин, людино-днів витрачених на виробництво даної продукції, або середньорічної кількості працівників. Затрати праці на виробництво одиниці продукції є оберненим показником до вищезазначених.

Рівень економічної ефективності виробництва яловичини можна визначити лише з використанням системи взаємопов'язаних показників[13;11].

Основою об'єктивної оцінки господарської діяльності сільськогосподарських підприємств є прибуток від реалізації м’яса та рівень рентабельності, який визначають як процентне відношення прибутку до собівартості товарної продукції. Він залежить від собівартості одиниці продукції та реалізаційних цін.

Собівартість виробництва одиниці продукції – це виробничі витрати на одиницю продукції. З урахуванням показника собівартості здійснюється спеціалізація сільського господарства, тобто в кожній зоні, в кожному регіоні в першу чергу виробляється той вид продукції, який обходиться з найменшою собівартістю.

Рівень рентабельності здебільшого обчислюють лише для товарної продукції, використовуючи інформацію про обсяг реалізованої продукції, грошові надходження від її реалізації та про собівартість товарної продукції. У господарствах, де є збиткові галузі, крім рівня рентабельності, доцільно обчислювати показник відношення виручки від реалізації продукції (в процентах) до її собівартості. Коли виробництво продукції рентабельне, цей показник буде на 100 % більший від рівня рентабельності, а якщо збиткове, то він буде менший від 100 % на рівень збитковості [5;45].

На детальність і точність аналізу ефективності і прибутковості виробництва валової продукції молока значно впливають ціни, у яких вона обчислюється. Для визначення вартісних показників рівня продуктивності праці використовують порівнянні ціни 2005 року. Однак для обчислення окупності витрат в скотарстві такі ціни непридатні. Для розрахунку окупності витрат необхідно валову продукцію тваринництва визначити у фактичних цінах реалізації. Фактичну суму прибутку також обчислюють як різницю між виручкою від реалізації продукції тваринництва та її повною собівартістю.

Отже, вихід валової продукції на 1 грн. витрат є одним з підсумкових показників ефективності виробництва м’яса ВРХ [13;58].

Розділ 2. Стан і економічна ефективнісить виробництва яловичини у КСП «Україна»

2.1 Виробничі ресурси господарства та їх використання

Сільське господарство України як і інші галузі виробництва, опинилися у скрутному становищі. Вихід з нього можливий після вирішення багатьох проблем структурно-виробничого характеру в господарстві. У зв’язку із цим на перший план висувається необхідність здійснення аналізу факторів економічного зростання, виявлення невикористаних резервів підвищення ефективності виробничих ресурсів.

Питання вивчення ефективного використання виробничих ресурсів завжди було актуальним. Але останніми роками йому не надається належного значення. З цією метою важливо правильно і кількісно виміряти кожний вид ресурсів і об’єктивно його оцінити.

Високопродуктивне і раціональне використання виробничих ресурсів зводиться до вирішення важливого завдання як підвищення продуктивності тварин. У скотарстві на продуктивність впливають наявність кормової бази, рівень годівлі та утримання тварин, збереження плоду.

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва значною мірою залежить і від поліпшення використання матеріальних ресурсів, збільшення фондовіддачі[2;132].

Сільськогосподарське підприємство КСП «Україна» розташоване в селі Синяк, Вишгородського району, Київської області. Природно-кліматичні умови обумовлюються його місцезнаходженням в зоні Мішаних лісів.

Так середньорічна кількість опадів в даному регіоні складає 527 мм, напрямок вітру переважно південно-східний, середня швидкість вітру 4.2 м/с, середня температура січня: -6,3°С, середня температура червня: +17,8°С, середня літня вологість повітря 72%, середня зимова вологість повітря 85%. Переважними є такі типи ґрунтів: сірі лісові, підзолисті. Таким чином, такі сприятливі природно-кліматичні умови зумовлюють розвиток сільського господарства в даному регіоні.

Не менш важливими для розвитку господарства є й такі показники, як наявність ресурсів та віддаленість від пунктів реалізації певних видів продукції. Крім того, економічні умови виробництва характеризуються розмірами і організаційною структурою, спеціалізацією і галузевою структурою, інтенсивністю виробництва[3;83].

Проведемо аналіз основного засобу виробництва даного підприємства – земельних ресурсів у таблиці 2.1.:

Таблиця 2.1.

Структура земельних ресурсів КСП «Україна»

Провівши короткий аналіз складу земельних ресурсів підприємства (табл. 2.1.) можна сказати, що розораність земель у даному підприємстві сягає у 2007 році – 96,8, у 2008 році – 96,7, у 2009 році – 96,9, трансформації за наведені роки практично не спостерігається.

Далі проведемо аналіз структури трудових ресурсів підприємства у таблиці 2.2.:

Таблиця 2.2.

Трудові ресурси КСП «Україна» та ефективність їх використання

Проаналізувавши трудові ресурси в КСП «Україна» та ефективність їх використання (табл.. 2.2.), ми спостерігаємо збільшення чисельності працюючих на 7% у 2009 році, в порівнянні з 2007 роком, у тому числі в рослинництві чисельність працюючих залишилась незмінною, а в тваринництві – відбулося збільшення на 13%. Трудова активність та коефіцієнт використання трудових ресурсів збільшились в 1,92 рази. Це пояснюється ефективним та повним використанням трудових ресурсів.

Основні фонди – це матеріально-речові цінності, які діють в незмінній натуральній формі протягом тривалого часу і втрачають свою вартість по частинам. Серед них виділяють основні виробничі фонди – засоби виробництва, які протягом тривалого часу беруть участь у процесі виробництва, зберігають натурально-речову форму і частинами переносять свою вартість на готовий продукт.

Рівень оснащеності господарства основними фондами характеризують показники:

- фондозабезпеченість – вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення, що припадає на 100 га сільськогосподарських угідь

- фондоозброєність праці - вартість основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення з розрахунку на одного середньорічного працівника.

Економічна ефективність використання основних фондів характеризується показниками:

- фондовіддача – вартість валової продукції з розрахунку на 1 грн. основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення

- фондомісткість – показник, зворотний фондовіддачі

- норма прибутку – процентне відношення прибутку до суми основних виробничих фондів сільськогосподарського призначення та оборотних засобів[8;69].

Отже розглянемо забезпеченість підприємства виробничими фондами в таблиці 2.3.:

Провівши аналіз основних виробничих фондів в КСП «Україна» та ефективність їх використання (табл.2.3.), ми бачимо, що вартість ОВФ та фондозабезпеченість збільшились на 4%, фондоозброєність зменшилась на 3%, а фондомісткість збільшилась на 46%. Фондовіддача за аналізований період знизилася на 30%. Це викликано неефективним використанням основних виробничих фондів. Краща фондозабезпеченість і вища фондоозброєність сприяють зростанню врожайності і підвищенні продуктивності тварин, що в свою чергу впливає на зниження собівартості продукції і збільшення прибутку.

Таблиця 2.3.

Основні виробничі фонди КСП «Україна» та ефективність їх використання

Оцінюючи загальну діяльність підприємства, неможливо проминути показники економічної ефективності виробництва сільськогосподарського підприємства.

Підвищення економічної ефективності аграрних підприємств передбачає збільшення виробництва і підвищення якості сільськогосподарської продукції при одночасному зменшенні затрат праці і коштів на одиницю продукції. Розв’язання цієї проблеми нерозривно пов’язане з подальшою всебічною інтенсифікацією сільськогосподарського виробництва, в процесі якої забезпечується підвищення врожайності сільськогосподарських культур та продуктивності худоби і птиці. В сучасних умовах сільськогосподарське виробництво повинно розвиватися переважно на основі інтенсифікації, що є основним напрямом підвищення його економічної ефективності[9;57].

Шляхи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва передбачають комплекс таких основних заходів: поліпшення використання землі і підвищення її родючості; впровадження комплексної механізації і автоматизації виробництва; підвищення рівня забезпеченості господарств виробничими фондами та поліпшення їх використання; впровадження інтенсивних і ресурсозберігаючих технологій та індустріальних методів виробництва; підвищення якості і збереження виробленої продукції; поглиблення спеціалізації і посилення концентрації виробництва на основі міжгосподарської кооперації і агропромислової інтеграції; широке використання прогресивних форм організації виробництва і оплати праці[8;45].

Розглянемо показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна»:

Таблиця 2.4.

Показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна»

Проаналізувавши показники економічної ефективності виробництва у КСП «Україна», ми бачимо, що ВВП зменшилось на 29% за рахунок зменшення виробництва с/г продукції. Характеризуючи ВВП на 1 га с/г угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд.-год., то можна сказати, що дані показники зменшились на 29%, 34%, 63% відповідно. Це пояснюється неефективним використанням с/г угідь у господарстві та зменшенням продуктивності праці. Щодо ВВП на 1 грн виробничих витрат, то цей показник показує окупність витрат. За даними таблиці у 2007 році на 1 грн виробничих витрат припадає – 0,59 грн ВВП, а у 2009 році – 0,25 грн, тобто окупність зменшилась на 58%. Отже, річні витрати виробництва не окуплюються в господарстві. Про це також свідчить те, що підприємство отримує збиток, хоча у 2008 році підприємство отримало прибуток у розмірі 15200 грн, за рахунок прибуткового виробництва продукції рослинництва. Відповідно змінюється рівень рентабельності.

За світовою тенденцією всі підприємства мають певну спеціалізацію, тобто переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції для якого в даному місці є відносно найкращі природо-економічні умови.

Дослідимо структуру грошових надходжень від реалізації продукції в КСП «Україна»:

В структурі грошових надходжень від реалізації товарної продукції в КСП «Україна» у 2007 році провідне місце займає продукція тваринництва (91,72%), зокрема скотарство (29,15%). В 2008 році перше місце займає також скотарство (34,87%). І в 2009 році знову скотарство (37,61%).

В галузі рослинництва за останні 3 роки спостерігається невелике зростання: з 8,28% до 13,73%.

Отже спеціалізація – скотарство, при чому за останні 3 роки вона не змінювалася.

Таблиця 2.5.

Структура грошових надходжень від реалізації продукціїї в КСП «Україна»

2.2 Динаміка поголів’я молодняку великої рогатої худоби, його продуктивність і валове виробництво продукції

Продуктивність тварин - це здатність їх організму забезпечувати одержання певної продукції за відповідний період часу. У різних видів тварин ця властивість виявляється по різному. Так у скотарстві її потрібно розглядати стосовно до його напрямків: у молочному - через надої на фуражну корову (добовий, річний), у м’ясному - однієї голови худоби.

Важливими фізіологічними функціями тварин, які мають велике значення для їх продуктивності є енергія росту і темпи розвитку, скороспільність, окупність кормів, вихід продукції залежно від статево-вікових особливостей.

Основними факторами підвищення продуктивності тварин є забезпечення повноцінної годівлі тварин на основі зміцнення кормової бази в господарстві, удосконаленню селекційна-племінної роботи в напрямі якісного оновлення основного стада, підвищення питомої ваги породних тварин, обгрунтування збалансованості.

Одним з важливих факторів виробництва валової продукції скотарства є рівень поголів’я тварин, їх продуктивність. Поголів’я тварин групують за видами, статево-віковими групами, від яких залежить відтворення стада[7;90].

Розглянемо динаміку поголів’я ВРХ у КСП «Україна»:

Таблиця 2.6.

Динаміка поголів’я ВРХ у КСП «Україна»

Характеризуючи динаміку поголів’я ВРХ, можна сказати, що середньорічне поголів’я зменшилось на 27%. Площа залишилась незмінною. Щодо щільності поголів’я ВРХ, то у 2009 році на 100 га с/г угідь припадає 48 гол. Худоби, порівняно з 2007 роком, коли на 100 га с/г угідь припадає 66 гол., тобто щільність зменшилась на 27%, за рахунок того, що поголів’я худоби інтенсивніше зменшилось, порівняно із незмінністю площі с/г угідь. Це пояснює те, що підприємство достатньо забезпечує тварин відповідними земельними угіддями.

Дослідимо динаміку товарного виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Таблиця 2.7.

Динаміка товарного виробництва яловичини у КСП «Україна»

З таблиці 2.7. ми бачимо, що виробництво продукціїї яловичини з 2007 по 2009 рік зменшилось на 32%, а реалізація продукції на 20% збільшилась. Відповідно рівень товарності з 60% у 2007 році збільшився до 105 % у 2009 році. Тобто господарство стало реалізовувати більше продукції за рахунок того, що підвищилась якість продукції.

2.3 Економічна ефективність виробництва яловичини

Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства. Ефективність виробництва як економічна категорія відображує дію об'єктивних економічних законів, яка виявляється в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується, мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також, сукупних їх вкладень. У зв'язку з цим необхідно розрізняти такі поняття, як ефект і економічна ефективність. Ефект — це результат тих чи інших заходів, здійснюваних у сільськогосподарському виробництві.

Економічна ефективність виробництва визначається відношенням одержаних результатів до витрат засобів виробництва і живої праці. Ефективність виробництва – узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображується у високій результативності використання живої і уречевленої праці в засобах виробництва.

Економічна ефективність тваринництва означає одержання максимальної кількості продукції від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність тваринництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також, якість продукції і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача. При цьому підвищення якості сільськогосподарської продукції вимагає додаткових затрат живої і уречевленої праці.

У сільському господарстві підвищення економічної ефективності має велике значення не тільки у вирішення продовольчої проблеми, а й у підвищенні добробуту всього населення. Особливе значення набуває підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах ринкових відносин і конкуренції, коли виграє той товаровиробник, який має нижчу собівартість та високу якість продукції[14;46].

Ефективність виробництва продукції скотарства характеризується системою показників, найважливішими з них є:

- надій молока від корови;

- приріст живої маси однієї голови молодняка;

- витрати кормів на виробництво 1 ц. молока; і приросту живої маси;

- собівартість 1 ц. продукції;

- прибуток та рівень рентабельності.

Інтенсифікація м’ясного скотарства,і насамперед, підвищення рівня годівлі, забезпечують досягнення відповідної здавальної маси у більш стислі строки і значне підвищення вгодованості худоби[11;78].

Проведемо огляд показників ефективності виробництва м’яса ВРХ у таблиці 2.8.:

Аналізуючи дані таблиці 2.8., зазначимо що виробництво яловичини для підприємства було щорічним постійним збитком. Затрати праці за даний період на 1 ц приросту ВРХ не змінилися. Витрати кормів збільшилися в 4 рази, з 8 ц.к.од. до 32 ц.к.од., при нормі 10 ц.к.од. Це свідчить про нераціональне використання кормів в господарстві та про незабезпечення потреб тварин у високоякісних кормах власного виробництва. У господарстві спостерігається збільшення виробничої і повної собівартості у 3,12 рази та 1,36 рази відповідно, за рахунок збільшення вартості паливо-мастильних матеріалів, кормів, витрат на оплату праці та інших загально-виробничих витрат. Галузь скотарства є збитковою і тому підприємство отримує збиток, хоча у 2009 році збиток порівняно з 2007 роком збільшивсь на 28 800 грн і, відповідно, рівень збитковості зменшився на 8,24%. Ціна збільшилась за рахунок інфляції, державного регулювання та збільшення якості.

Таблиця 2.8.

Показники економічної ефективності виробництва яловичини у КСП «Україна»

Розглянемо структуру виробничої собівартості яловичини у КСП «Україна»:

Таблиця 2.9.

Структура виробничої собіварстості яловичини у КСП «Україна»

За даними таблиці 2.9. видно, що виробнича собівартість за досліджуваний період збільшилась на 124 тис.грн. Це спричинено значним подорожанням паливно-мастильних матеріалів, кормів (особливо концентрованих) і прямі витрати на оплату праці зросли, але незначно, а інші загально-виробничі витрати – практично залишились незмінними.

В загальній системі господарства кормова база - це сполучна ланка між рослинництвом і тваринництвом, що зумовлено специфічною двобічністю їх взаємопов'язаних завдань - організації виробництва і використання кормів.

Основними принципами раціональної організації кормової бази є:

·  кормова база повинна відповідати напряму і спеціалізації тваринництва в даному господарстві;

·  загальний обсяг кормових ресурсів повинен випереджати ріст поголів'я та його продуктивність;

·  ефективне використання землі на основі оптимального поєднання польового і культурного лукопасовищного кормовиробництва з природним кормодобуванням;

·  рівномірне і безперебійне забезпечення біологічно повноцінними і високоякісними кормами протягом року;

·  оптимальне задоволення потреби худоби в повноцінних кормах при мінімальних затратах праці і засобів на одиницю корму[14;36].

Кормова база формується з різних видів кормів залежно від галузі тваринництва і з урахуванням природно-економічних умов господарства. Загальну кількість кормів і окремих груп їх обчислюють у кормових одиницях. В Україні за одиницю загальної поживності кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості.

Співвідношення всіх видів кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства.

У багатьох сільськогосподарських підприємствах раціональна організація кормозабезпечення тварин передбачає оптимальне поєднання двох основних джерел надходження кормів:

·  внутрішньогосподарських – польове і лукопасовищне кормовиробництво, кормодобування;

·  негосподарських – поставки в межах міжгосподарської кооперації, обмін, купівля мінеральних добавок, преміксів і т. д.

За будь-якої схеми організації кормових джерел мета одна – ефективне забезпечення тваринництва різноманітними кормами[2;37].

Дослідимо структуру кормів для виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Таблиця 2.10.

Структура кормів для виробництва яловичини у КСП «Україна»

Розглядаючи таблицю 2.10. можна сказати, що на виробництво яловичини у 2007 році було витрачено 4598 ц.к.од., а у 2009 році – 12928 ц.к.од., тобто за досліджуваний період спостерігається тенденція до збільшення. У 2007 році найбільшу питому вагу серед всіх видів кормів займають грубі – 54,76%, концентровані – 17,2%, соковиті – 9,03%, інші – 19,01%. А у 2009 році найбільш питому вагу серед всіх видів комів займають також грубі – 35,07%, концентровані – 25,95%, інші – 21,72%, соковиті – 17,26%.

Оцінимо витрати кормів для виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Таблиця 2.11.

Витрати кормів для виробництва яловичини у КСП «Україна»

Дослідивши витрати кормів на виробництво яловичини, можна стверджувати про те, що у 2009 році, порівняно з 2007 роком, витрати кормів на виробництво 1 ц яловичини збільшилось в 4 рази, в тому числі концентрованих у 8 разів. Така ж тенденція спостерігається і при витратах кормів на 1 голову ВРХ – збільшилось у 3,83 рази, у тому числі витрати концентрованих кормів збільшились в 6 разів. Такі дані вказують на неефективне використання кормів у господарстві, незабезпеченість господарства раціональною годівлею тварин, незабезпеченість потреб тварин у високоякісних кормах, що призводить до зменшення продуктивності худоби.

Дослідимо витрати кормів на 1 ц продукції яловичини та порівняння їх з зоотехнічними нормами у КСП «Україна»:

Таблиця 2.12.

Витрати кормів на 1 ц продукції яловичини та порівняння їх з зоотехнічними нормами у КСП «Україна»

Порівнюючи фактичні витрати на виробництво 1 ц яловичини із зоотехнічними нормами, ми бачимо, що у 2007 році була економія кормів на 2 ц.к.од., а у 2009 році були здійснені перевитрати на 22 ц.к.од. Тобто, підприємство не працює на ефективне використання кормів. І у 2009 році підприємство за рахунок неекономного використання кормів може отримати збитки у вигляді 282 ц яловичини.

Розділ 3. Проект підвищення економічної ефективності виробництва яловичини

3.1 Перспективи розвитку м’ясного скотарства

У збільшенні виробництва яловичини і підвищення ефективності виробництва, важливе місце займає науково обгрунтоване перспективне планування основних напрямів розвитку скотарства. Перспективне планування напрямів розвитку тваринницьких галузей тісно пов’язане з поглибленням спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

У нашому випадку на перспективу збільшення виробництва, яловичини відбуватиметься як за рахунок збільшення поголів’я так і за рахунок поліпшення його якісних показників, тобто екстенсивно і інтенсивно.

Основою для визначення перспективних обсягів виробництва окремих видів скотарської продукції е твердий план продажу продукції державі. Крім того, враховується внутрішньогосподарські потреби.

Збільшувати виробництва яловичини необхідно забезпечувати за рахунок підвищення продуктивності праці. Важливими факторами її зростання і зниження собівартості м’яса є підвищення продуктивності худоби завдяки поліпшенню годівлі, племінної роботи, а також застосування комплексної механізації виробничих, процесів[9;39].

Інтенсифікація яловичини проводиться виведенням нових продуктивніших порід худоби, підвищенням продуктивних якостей використовуваних тварин, впровадженням прогресивних способів відтворення стада, які дозволяють у короткий строк збільшити вихід продукції. Інтенсифікація передбачає також забезпечення повноцінної годівлі тварин Із застосуванням хімічних, біологічних препаратів. Впровадження досягнень зоотехнічної й ветеринарної науки, удосконалення засобів механізації ферм утримання худоби.

Оцінка ефективності факторів і досягнутого рівня інтенсивності, а також вибір раціональних напрямів інтенсифікації виробництва, здійснених на основі розрахунку показників економічної ефективності. Висока економічна ефективність інтенсифікації яловичини можлива лише тоді, коли темпи росту обсягу валової продукції випереджують темпи витрат виробництва.

Тваринницькі комплекси на промисловій основі - це спеціалізовані господарства для виробництва високоякісної скотарської продукції з мінімальними затратами праці й коштів на базі машинної технології і принципу організації виробничих процесів. Машинна технологія охоплює складний комплекс питань, пов’язаних з усіма сторонами функції виробництва, основними з яких є високий рівень і концентрації, інтенсивне кормовиробництво, що відповідає вимогам промислової технології, однорідність стада при високому рівні продуктивності тварин, комплексна електрифікація і автоматизація виробничих процесів, організація праці на основі її спеціалізації управління машинами і обладнанням[11;74].

Нові промислові методи виробництва яловичини становлять нові вимоги до системи годівлі: однорідність кормів за фізико-механічними властивостями, що створює можливість комплексної механізації і автоматизації процесу годівлі. Ідентичність типу і складу раціону в літній і зимовий періоди, стабільність кормової бази, тобто повне забезпечення необхідної кількості та якості кормів незалежно від погодних умов.

Впровадження нової прогресивної технології виробництва продукції яловичини на промисловій основі вимагає певної стандартизації всіх знарядь і засобів виробництва, в тому числі і головного знаряддя і засобу виробництва - самої тварини.

Головні вимоги яким повинні відповісти тварини в цих умовах є їх однорідність, певна стандартизація за такими ознаками, як жива вага, продуктивність, швидкість молоковіддачі, придатність до машинного доїння, швидкість подання кормів, можливість функції чіткого регулювання процесів відтворення, що забезпечують ритмічне одержання продукції, пристосованість їх до нових умов експлуатації на фермах промислового типу, стійкість проти інфекційних захворювань.

Виконання цих вимог неможливе без підвищення ефективності селекційно-племінної роботи. Дальше удосконалення планових порід провадитиметься у напрямку: підвищення продуктивності якості м’яса, зниження витрат кормів на виробництво одиниці продукції, створення стад, які б відповідали вимогам для використання на високомеханізованих фермах[9;30].

Розрахуємо економічну ефективність виробництва яловичини на перспективу до 2012 року:

Таблиця 3.1.

Розрахунок економічної ефективності виробництва яловичини на перспективу до 2012 року в КСП «Україна»

Розрахувавши економічну ефективність виробництва яловичини на перспективу до 2012 року, можна зробити висновок, що підприємство повинне спрямувати свою діяльність на збільшення продуктивності ВРХ на 204 г та зменшення собівартості 1 ц на 273,7 грн. При цьому підприємство буде отримувати прибуток з 1 ц 109,99 грн і рівень рентабельності збільшиться з 30,39% до 15,27%.

3.2 Зміцнення і розвиток кормової бази

Корми — один з найважливіших видів матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва тваринницької продукції, оскільки продуктивність тварин на 50 – 80% залежить від факторів зовнішнього середовища, з яких найголовнішим є годівля.

Годівля має велике значення. Тільки при забезпеченні тварин повноцінними кормами можна забезпечити їх високу продуктивність.

Від годівлі залежить не тільки кількість, а й якість продукції. При відгодівлі корів застосовують зелені корми, відходи технічного виробництва: борошняного, цукрового; комбікорми.

На практиці згодовують концентровані корми у вигляді пійла. Чим кращі грубі і соковиті корми, тим менше потрібно кормів.

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризується відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів[7;58].

Використовується багато різноманітних кормів, які за походженням поділяють на такі групи: рослинні, корми тваринного походження і мінеральні. Корми рослинного походження, в свою чергу, поділяються на концентровані (зерно фуражне, комбікорми, висівки, макуха, шроти та ін.), соковиті (силос, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні культури), грубі (сіно, сінаж, солома, полова), зелені (сіяні трави, трави природних лук і пасовищ).

Міцна кормова база передбачає виробництво різних видів кормів залежно від галузі тваринництва, враховуючи при цьому природно-економічні умови господарства. Загальну кількість кормів і окремих їх груп обчислюють у кормових одиницях.

За одиницю кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості.

Співвідношення кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання кормової бази г це забезпечення раціональної годівлі тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин має забезпечуватися оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Повноцінність і збалансованість кормових раціонів - найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності тварин.

Відповідно до біологічних особливостей худоби кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі найбільшу питому вагу займають концентровані корми.

У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять 25%. У раціонах годівлі ВРХ 19-20% кормів припадає на силос, 18% - на сіно, сінаж і солому, до 30% - на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ. У вівчарстві переважають пасовищні та грубі корми[3;61].

Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на 1 умовну голову худоби (в ц корм. од.).

Основною умовою прискореного розвитку виробництва м’яса ВРХ в країні є створення міцної кормової бази в кожному господарстві. Саме це безпосередньо визначає можливості збільшення поголів'я ВРХ і підвищення його продуктивності.

Створення міцної кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка б повністю забезпечувала протягом року поголів'я ВРХ якісними і повноцінними кормами.

Під кормовою базою розуміють обсяг і структуру кормів, систему їх виробництва та використання в тваринництві. Створення кормової бази в кожному підприємстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує поголів'я різноманітними, якісними і повноцінними за поживністю кормами [2;78].

При вирощуванні і відгодівлі молодняку ВРХ треба мати необхідну кількість кормів, багатих на перетравні поживні речовини.

Основним напрямом дальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів та переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної технології, удосконалення організації і оплати праці в умовах колективного підряду і орендних відносин.

Сучасний рівень виробництва кормів у господарствах України є недостатнім. Збільшення обсягів виробництва кормів повинна забезпечити інтенсифікація польового кормовиробництва на основі підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема кормових, шляхом поліпшення культури землеробства, більш ефективного внесення добрив, підвищення рівня механізації виробничих процесів, застосування матеріальної зацікавленості в кормовиробництві [8;63].

Головним напрямком збільшення виробництва біологічно повноцінних кормів, як основного фактора інтенсифікації тваринництва є підвищення врожайності зернофуражних і кормових культур. У середньому з гектара ріллі необхідно одержувати не менше 35-40ц – на Поліссі [10;98].

Особливу увагу слід звернути на максимальне збільшення виробництва високобілкових концентрованих кормів за рахунок зернових і зернобобових культур, а також трав’яного борошна з бобових багаторічних трав, соковитих – за рахунок сіножатей, комбінованого силосу, коренеплодів.

Прогресивна технологія заготівлі, зберігання та підготовки кормів до згодовування включає насамперед: консервування вологого зерна, приготування комбікормових силосу з консервантами, виробництво трав’яного борошна із стабілізаторами каротину, заготівлю вітамінної сінної січки, досушеної активним вентилюванням, брикетування та гранулювання кормів, приготування монокорму, будівництво типових силосних споруд, безстінних чи механізованих циліндричних скиртоутворювачів з активним вентилюванням.

Інтенсифікація скотарства ставить нові вимоги перед кормо виробництвом: в кормах необхідно підвищити вміст протеїну, біологічно активних речовин, поліпшити їх засвоюваність. Заготівлю і зберігання кормів слід організувати так, щоб протягом усього року максимально зберегти їх поживні якості і біологічну цінність [16;58].

Істотне значення має підготовка кормів до згодовування : подрібнення, запарювання та здобрення грубих кормів, дріжджування, використання кормових сумішей тощо. Значний ефект має впровадження прогресивних способів заготівлі кормів: приготування сінажу, застосування при суміші сіна активного вентилювання, виробництво білково-вітамінного трав’яного борошна.

Годівля тварин повинна бути збалансованою за всіма елементами живлення – енергією, перетравним протеїном, незамінними амінокислотами, мінеральними речовинами і вітамінами [12;64].

3.3 Інтенсифікація виробництва яловичини

Основним напрямом подальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів і переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання високопродуктивних спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної потокової технології, тощо.

Узагальненим показником рівня інтенсивності сільськогосподарського виробництва, який відображає сукупні затрати живої і уречевленої праці, є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) з розрахунку на га с/г угідь. Цей показник безпосередньо виражає суть інтенсифікації і характеризує рівень інтенсивності сільськогосподарського виробництва.

Важливим показником рівня інтенсивності сільського господарства є річні виробничі витрати на гектар с/г угідь. Річні витрати с/г виробництва включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці. Цей показник залежно від об’єкта інтенсифікації може характеризувати рівень інтенсивності с/г виробництва підприємства або окремих його галузей[7;68].

Рівень інтенсивності с/г виробництва визначають також вартістю основних виробничих фондів на гектар с/г угідь. Цей показник відображає лише уречевлену працю, втілену в основних засобах виробництва.

Для рівня інтенсивності с/г характерні затрати живої праці з розрахунку на гектар с/г угідь. Інтенсифікацію с/г виробництва здійснюють на основі використання на основі досягнень НТП, що сприяє впровадженню комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів.

До натуральних показників рівня інтенсивності виробництва яловичини належать:

-  витрати кормів з розрахунку на 1 фізичну голову худоби;

-  рівень комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів;

-  витрати на племінну роботу;

-  породний склад стада та ін[6;66].

Розрахуємо основні показники рівня інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Досліджуючи показники рівня інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна», можна зробити висновок, що виробничі витрати на 1 голову ВРХ збільшились у 2009 році, порівняно з 2007 роком у 1,91 раз, а затрати праці на 1 голову ВРХ – зменшились на 7%. Витрати кормів у 2009 році, порівняно з 2007 роком, збільшились в 3,83 рази.

Таблиця 3.2.

Розрахунок показників рівня інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»

Основні результативні показники інтенсифікації с/г – це вартість валової продукції, валовий і чистий дохід та прибуток з розрахунку на 1 га с/г угідь. В окремих галузях аграрного підприємства результат інтенсифікації виражається у підвищенні врожайності с/г культур або продуктивності окремих видів худоби.

Розрахуємо результативні показники інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Таблиця 3.3.

Розрахунок результативних показників інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»

Проаналізувавши результативні показники інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна» (табл.. 3.3.), ми бачимо, що середньодобовий приріст ваги ВРХ зменшився на 6%, так само як і ВВП в розрахунку на 1 голову ВРХ. Це пояснюється неефективним виробництвом продукції.

Економічну ефективність інтенсифікації с/г виробництва характеризують такі показники:

-  продуктивність праці;

-  фондовіддача;

-  окупність виробничих витрат;

-  собівартість продукції;

-  норма прибутку;

-  рівень рентабельності;

-  окупність додаткових витрат.

Окупність додаткових витрат – це вартість додаткової валової продукції сільського господарства з розрахунку на 1 грн додаткових витрат у процесі інтенсифікації виробництва.

Підвищення економічної ефективності інтенсифікації сільського господарства досягають комплексним використанням земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів на основі впровадження досягнень НТП[5;35].

Розрахуємо показники економічної ефективності інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»:

Розрахувавши показники економічної ефективності інтенсифікації виробництва яловичини (табл..3.4.) можна зробити висновки, що ВВП на 1 люд.-год. залишилось незмінним протягом трьох років. Собівартість 1 ц яловичини збільшилась на 36%, а збиток на 1 голову ВРХ збільшився в 1,76 рази . Окупність виробничих витрат зменшилась на 51%. Це пояснюється тим, що витрати підвищились і вони не окуплюються.

Таблиця 3.4.

Розрахунок показників економічної ефективності інтенсифікації виробництва яловичини у КСП «Україна»

Висновки і пропозиції

На основі проведеного аналізу ефективності виробництва продукції яловичини в КСП «Україна», можна зробити висновок, що для підприємства ця галузь є збитковою. Це пояснюється такими показниками:

- нераціонально використовується кормова база та незбалансований раціон годівлі;

- низька продуктивність тварин;

- зменшення поголів’я;

- низький породний склад тварин;

- погана зоотехнічна і ветеринарна профілактична робота, що є причиною захворювань і загибелі тварин, особливо молодняка, що значно знижує продуктивність тварин і вихід валової продукції скотарства;

- висока собівартість продукції;

- низька механізація виробничих, процесів і як результат - високі затрати праці не виробництво одиниці продукції;

- низький рівень рентабельності.

Дослідивши витрати кормів на виробництво яловичини, можна стверджувати про те, що у 2009 році, порівняно з 2007 роком, витрати кормів на виробництво 1 ц яловичини збільшилось в 4 рази, в тому числі концентрованих у 8 разів. Така ж тенденція спостерігається і при витратах кормів на 1 голову ВРХ – збільшилось у 3,83 рази, у тому числі витрати концентрованих кормів збільшились в 6 разів. Такі дані вказують на неефективне використання кормів у господарстві, незабезпеченість господарства раціональною годівлею тварин, незабезпеченість потреб тварин у високоякісних кормах, що призводить до зменшення продуктивності худоби.

Згідно проведеного аналізу результатів діяльності КСП «Україна» ми бачимо, що рівень розвитку кормової бази є недостатком, що стримує інтенсифікацію галузі тваринництва. Система годівлі має бути науково обґрунтованою і якнайповніше відповідати умовам кормовиробництва.

Кормова база вимагає не тільки достатньої кількості кормів, але й повної збалансованості по перетравному протеїну. Адже повноцінність і збалансованість кормових раціонів забезпечує найважливішу умову підвищення ефективності годівлі - підвищення продуктивності тварин.

Збільшення виробництва кормів має грунтуватися на необхідності уточнення розміщення посівів культур з урахуванням регіональних, природних Та економічних умов розвитку, розширення площі зернофуражних культур, підвищення їх урожайності, скорочення втрат на базі освоєння прогресивних технологій вирощування, збирання, переробки і зберігання кормів.

Розвиток яловичини залежить від використання продуктивного потенціалу тварин, що в свою чергу визначається умовами утримання худоби, передусім і якістю кормів.

В основному збільшення виробництва м’яса буде проходити завдяки заміні і введення поголів’я нових видів порід.

Для зниження собівартості продукції необхідно поглиблювати спеціалізацію, підвищувати продуктивність праці на основі застосування прогресивних форм і функцій, впорядкування системи управління виробництвом, поліпшення використання основних і оборотних коштів, економія витрат.

Для поліпшення роботи галузі яловичини необхідно завершити реконструкцію, провести нове будівництво і механізацію тваринницьких приміщень.

Проаналізувавши затрати праці за даний період на 1 ц приросту ВРХ, ми бачимо, що вони не змінилися. У господарстві спостерігається збільшення виробничої і повної собівартості у 3,12 рази та 1,36 рази відповідно, за рахунок збільшення вартості паливо-мастильних матеріалів, кормів, витрат на оплату праці та інших загально-виробничих витрат. Галузь скотарства є збитковою і тому підприємство отримує збиток, хоча у 2009 році збиток порівняно з 2007 роком збільшивсь на 28 800 грн і, відповідно, рівень збитковості зменшився на 8,24%. Ціна збільшилась за рахунок інфляції, державного регулювання та збільшення якості.

Щоб зменшити затрати праці необхідно:

1) впровадити нові засоби механізації і автоматизації виробничих процесів;

2) зміцнення матеріально-технічної бази;

З) впровадження нових машин і обладнання;

4) створення багаторічних культурних насада єни;

5) удосконалення структури кормової бази;

6) поліпшення селекційно-генетичного потенціалу;

7) застосування інтенсивних технологій утримання худоби.

Проаналізувавши виробництво продукції яловичини з 2007 по 2009 рік , ми бачимо, що воно зменшилось на 32%, а реалізація продукції на 20% збільшилась. Відповідно рівень товарності з 60% у 2007 році збільшився до 105 % у 2009 році. Тобто господарство стало реалізовувати більше продукції за рахунок того, що підвищилась якість продукції.

Проаналізувавши сучасний стан виробництва продукції яловичини в господарстві, потрібно здійснити такі заходи:

1) необхідно довести чисельність поголів’я до кількості потенційно-можливої з урахуванням неявних приміщень і кормів;

2) поліпшення селекційно-генетичного потенціалу ВРХ, за рахунок введення нових порід голів корів;

З) ліквідація яловості корів;

4) застосування та удосконалення інтенсивних технологій утримання і годівлі худоби;

5) необхідно впровадити інтенсивні технології заготівлі і зберігання кормів, створення міцної кормової бази;

6) підвищення рівня інтенсивності виробництва кормових і зернофуражних культур, дотримуючись оптимального співвідношення показників розвитку кормової бази, структури посівів зернових і кормових культур, підвищення їх врожайності;

7) впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів;

8) підвищення продуктивності праці за рахунок вдосконалення форм організації виробництва і праці.

Запровадження цих заходів підвищить продуктивність тварин при зменшенні затрат праці на виробництво продукції.

В час переходу до нових умов господарювання на основі ринкових відносин для КСП «Україна» важливо знати не тільки обсяг виробленої продукції, а й скільки витрачено матеріальних засобів і праці, яка собівартість цієї продукції. Зниження собівартості збільшить прибутки господарства, підвищиться рентабельність.

В цілому, по Україні наявний занепад виробництва у цій сфері, національні виробники не спроможні впроваджувати досягнення науки. До загальної нестабільності і, як правило, збитковості галузі додається надто великий вплив імпорту продукції, що просто вбиває національного виробника.

В даній ситуації не можливо щось дійсно ефективно зробити без втручання держави, яка натомість не проводить дієвих заходів у наведеній сфері.

Підвищення мита на імпорт продукції ВРХ, встановлення квот на ввезення яловичини дало б змогу підприємствам більш ефективніше проводити діяльність у сфері виробництва м’яса ВРХ. Тому що поки держава зволікає «невидима рука» ринку може зробити непоправне у національному виробництві.

Список використаної літератури

1.  Аграрна економіка: Підручник/ Семенда Д.К., Здоровцов О.І., Котик П.С., Школьний О.О., Бурляй О.Л., М.А. Коротєєв, Л.Ф. Бурик, А.П.Бурляй, А.І.Кисіль, К.Г. Гайдай: За ред.. Д.К. Семенди та О.І.Здоровцова. – Умань, 2005 – 318 с.

2.  Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероб./ К.: КНЕУ, 2002. – 624с.

3.  Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

4.  Нелеп В.М. Планування на аграрному підприємстві: Підручник. – 2-ге вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2004. - 495 с.

5.  Семенда Д.К. Роль кормової бази у розвитку тваринництва// Економіка АПК, 2002, №2, с.24 – 27.

6.  Наказ Міністерства Аграрної політики України „Про затвердження Методичних рекомендацій з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств” № 132 від 18.05.2001 зі змінами// Інфодиск „Законодавство України” від 01.04.04, ліцензія №:15АЕ0Е76

7.  Економіка підприємства. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

8.  Економіка сільського господарства / П.П. Руснак, В.В. Жабка,

М.М. Рудий, А.А. Чалий: за ред. П.П. Руснака. – Урожай, 1998. – 201 с.

9.  Економіка сільського господарства. Коваленко Н.Я. – М.: ЄКМОС, 1998р.

10.  Данилевська О.Є. Економічні та зоотехнічні аспекти породної структури молочної худоби України//Економіка АПК, 2002, №3, с.35 – 41.

11.  Опря А.Т. Статистика – К.: „Урожай”, 2002р.

12.  Статистика. Підручник /Головач А.В. та ін. / – К.: Вища школа,

1996. – 623 с.

13.  Чекотовський Е.В. Основи статистики сільського господарства. Навчальний посібник. К.: 2001

14.  Правдюк А.Л. Державна реєстрація сільськогосподарських тварин і розвиток галузі тваринництва//Економіка АПК. – 2008. - № 4. С.-98-102.

15.  Сонячна М. М’ясну кризу не зупинити? // Агробізнес сьогодні – 2008. - № 7. – с. -14-15.

16.  Олійник В. М’ясна справа – не пріоритет? // Агробізнес сьогодні. – 2007 - № 5 – с – 28

17.  Оляднійчук Н.В. Ефективність інноваційних технологій при виробництві яловичини // Економіка АПК. – 2008 - № 3 – с. 55-60