Курсовая работа: Фізична особа-підприємець

Міжрегіональна академія управління персоналом

Одеський інститут

Спеціальність – Правознавство

Спеціалізація – Комерційне та трудове право

КУРСОВА РОБОТА

за темою

Фізична особа-підприємець

Чорна Ганна Гнатівна

шифр групи – ТУ Од 10-09 С5П (2.6 дс/п)

Науковий керівник,

старший викладач Золотарьова О.А.

Одеса 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суб’єкти господарського права

1.1  Поняття та ознаки суб’єкта господарського права

1.2 Види суб’єктів господарського права

Розділ 2. Фізична особа-підприємець

2.1  Підприємництво: поняття та ознаки

2.2  Види підприємницької діяльності фізичних осіб та її обмеження

2.3 Права та обов’язки фізичної особи підприємця

Розділ 3. Правове регулювання діяльності фізичної особи-підприємця

3.1  Державна реєстрація фізичної особи-підприємця

3.2  Ліцензування і патентування діяльності фізичної особи-підприємця

3.3  Припинення діяльності фізичної особи-підприємця

Висновок

Перелік використаної літератури

Вступ

В останні двадцять років наша країна поступово переходить до ринкових відносин. Їх розвиток неможливий без правового забезпечення реформ та створення умов для функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Також важливе й додержання суб’єктами підприємницької діяльності вимог законодавства.

В першу чергу слід згадати Конституцію України, яка гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується а також право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. [1, ст.42]

16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла Господарський кодекс України, підготовлений відповідно до затвердженої нею у 1992 році Концепції судово-правової реформи. При розробці та прийнятті Господарського кодексу враховувалася необхідність взаємодії в системі правового регулювання господарської діяльності публічно-правових і приватноправових засад, забезпечення поєднання державного регулювання економіки та ринкової саморегуляції, встановлення більш стабільних і прозорих «правил гри» в економіці. Окремі норми господарського законодавства містяться не тільки в Господарському, а й у Цивільному кодексі. [2, с.4]

Загальні засади цивільного законодавства, ідеологія верховенства права, повага до особи, до власності, свобода підприємництва, свобода укладення договору, справедливе регулювання особистих взаємин, також становлять фундаментальну базу для правового забезпечення захисту і розвитку національного підприємництва.

Найпростішою формою здійснення підприємницької діяльності є форма приватного підприємництва фізичними особами, тобто без створення підприємств чи інших юридичних осіб. Ринкова економіка надає можливості людині, яка має бажання, знання, кошти або майно і на яку не поширюються законодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життя своє уявлення про ефективну, прибуткову діяльність та, як наслідок, досягти матеріального добробуту. [3]

В своїй роботі я маю на меті з’ясувати сутність поняття «суб’єкт господарського права» дати загальну характеристику суб’єктів господарського права, визначити поняття підприємництва, детальніше розглянути такий вид суб’єктів як фізична особа підприємець.

Саме фізична особа підприємець є об’єктом моєї роботи, а також види діяльності притаманні цьому виду суб’єктів господарського права, обмеження діяльності характерні для фізичних осіб підприємців, порядок реєстрації та припинення їх діяльності.

Курсова робота складається з трьох розділів, перший присвячений загальній характеристиці поняття і видив суб’єктів господарського права, в другому висвітлюються особливості фізичної особи підприємця як суб’єкта господарського права, види діяльності права і обов’язки фізичних осіб підприємців, третій розділ присвячений правовому регулюванню діяльності фізичних осіб підприємців.

При написанні використані навчальні посібники, статті в періодичних виданнях, науково-практичні коментарі до законодавства складені провідними правознавцями України, а також нормативно-правові акти: Конституція, Кодекси, Закони України.

1.  Суб’єкти господарського права

1.1 Поняття та ознаки суб’єкта господарського права

Згідно до Господарського кодексу України (далі ГК) суб’єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. [4, ст.55]

Таким чином визначення поняття суб’єкта господарювання в Кодексі не дається. Суб’єкти господарювання з’ясовуються в ньому через поняття «учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність». Оскільки господарська діяльність регламентується законодавством і її здійснення поза правовими рамками неможливо, учасники процесу господарювання, вступаючи між собою в різні відносини, врегульовані нормами права, стають носіями суб’єктивних прав і суб’єктивних обов’язків, тобто – суб’єктами господарських правовідносин, суб’єктами господарського права. [2, с.92]

Суб’єкт господарювання має відповідати таким ознакам:

ü здійснювати господарську діяльність (ст. 3 ГК України);

ü мати господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків);

ü мати відокремлене майно (на підставі права власності, господарського відання, оперативного управління або оперативного господарського використання);

ü відповідати за зобов’язаннями в межах свого майна (крім випадків передбачених законодавством). [5, с.155]

Однією з ознак є така, що суб’єкти господарювання (підприємці) мають відокремлене майно. Стосовно юридичних осіб це, зокрема, означає, що на час реєстрації їх як суб’єктів господарської діяльності необхідна наявність майна, склад та порядок внесення якого визначається їх засновниками. Для юридичних осіб визначених законодавством організаційно-правових форм вартість майна, що вноситься засновниками, не повинна бути меншою за встановлену відповідним законом.

Щодо фізичної особи – підприємця законодавство не передбачає положень, безпосередньо регулюють відокремлення майна, що використовується нею для зайняття підприємницькою діяльністю, від її особистого майна. Винятком з цього є положення ст. 54 Цивільного кодексу України (далі ЦК), яка передбачає, то якщо фізична особа – підприємець визнана безвісно відсутньою, недієздатною чи її цивільна дієздатність обмежена або якщо власником майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, стала неповнолітня чи малолітня особа, орган опіки та піклування може призначити управителя цього майна. [6, с.16]

Правами, на підставі яких суб’єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію є право власності, право господарського відання, право оперативного управління та право оперативно-господарського використання майна. Ці права врегульовані відповідно ст.ст. 134, 136, 137 та 138 ГК. [7, с.144]

Ще однією ознакою є така, що суб’єкти господарювання несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах відокремленого майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном. При цьому учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, я юридична особа не відповідає за зобов’язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом. [8, ст.96]

Фізична особа – підприємець за Господарським і Цивільним кодексами України відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з господарською (підприємницькою) діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення Крім того, ч. 2 ст. 52 ЦК містить положення, відповідно до якого фізична особа – підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна. [6, с.17]

На підставі ч.1, 13 ст. 58 ГК слід також додати таку важну ознаку, як обов’язкову державну реєстрацію суб’єкта господарювання (крім філій та представництв – ч.17 ст.58). [5, с.155]

Частина 2 статті 55 ГК наводить неповну класифікація видів суб’єктів господарювання, що включає:

1) господарські організації. їх головна відмітна ознака, що поєднує в один вид суб’єктів господарювання, полягає у тому, що, незалежно від організаційно-правових форм (будь-які підприємства, господарські товариства, кооперативи, фермерські господарства, господарські об’єднання, органи господарського керівництва), усі вони є юридичними особами, тобто можуть бути самостійними (діяти від свого імені, під власну майнову відповідальність за зобов’язаннями, виступати позивачем і відповідачем у судах) учасниками товарно-грошового обороту;

2) фізичні особи (у тому числі громадяни України, іноземці, особи без громадянства). Головний критерій для їх легального функціонування в процесі господарювання – бути зареєстрованими як суб’єкт підприємництва в установленому законом порядку (тобто бути легітимізованими);

3) філії, представництва, інші (незалежно від назви) внутрішньоструктурні підрозділи господарських організацій – юридичних осіб, створювані останніми для здійснення господарської діяльності. [2, с.92]

Цю класифікацію можна умовно прив’язати до реєстрації суб’єкта: в першому випадку це юридична особа, в другому – фізична особа, третьому виду взагалі не потрібна реєстрація, бо він являє собою частини інших юридичних осіб.

Більш розгорнута класифікація видів суб’єктів господарського права наведена у наступному розділі.

1.2 Види суб’єктів господарського права

Основними видами суб’єктів господарювання відповідно до ГК (ст. 55 – 57, ст. 73, 74, 78, 80, 93, 113) є:

ü підприємства всіх форм власності, державні та комунальні унітарні підприємства, господарські товариства, підприємства колективної власності, приватні, та їх структурні підрозділи;

ü об’єднання підприємств (асоціації, трести, синдикати, концерни, корпорації, конгломерати та ін.);

ü органи державної влади і управління з управління економікою;

ü фінансово-кредитні установи (Національний банк, комерційні банки, ощадний банк);

ü посередницькі організації (біржі, брокерські контори, аудиторські кампанії);

ü фізичні особи – підприємці, які здійснюють господарську діяльність без створення підприємства. [9, с.10]

До суб’єктів господарювання ГК відносить як комерційні, так і не комерційні організації різноманітних організаційно-правових форм та форм власності. Комерційними є суб’єкти, що здійснюють господарську діяльність для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку. Господарська діяльність некомерційних організацій або взагалі не пов’язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується лише для створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування. [10, с.52]

Суб’єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх поділяють на групи, за певними критеріями (ознаками).

За характером здійснюваної діяльності розрізняють:

ü суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

ü суб’єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до них належать господарські міністерства та відомства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб’єкти господарського права.

ü до державних належать державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства та відомства.

ü до комунальних належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.

ü до колективних – господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні господарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями.

ü до приватних – індивідуальні підприємці, приватні підприємства.

ü до змішаних – орендні підприємства, спільні підприємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності. [11, с.59]

У структурі суб’єктів господарського права особливе місце належить громадянам України, іноземцям і особам без громадянства, які відповідно до законів України можуть створювати підприємства, фірми, займатися торгівлею, підприємницькою діяльністю і надавати послуги. [9, с.11]

2. Фізична особа-підприємець

2.1 Підприємництво: поняття та ознаки

Згідно з ч.2 ст. 3 ГК існують два різновиди господарської діяльності: комерційна (підприємницька) та некомерційна.

Підприємницька діяльність є таким видом господарської діяльності, який розвивається на ринкових засадах. Саме ринкове господарство, як відомо, пройшло декілька етапів розвитку: від повної незалежності, свободи суб’єктів такої діяльності від будь-якого втручання держави до початку активного вторгнення держави та регулювання діяльності підприємців у період розвинутого капіталізму (кінець XIX ст.). І якщо раніше така діяльність переважно мала назву торговельної, то у період промислової революції вона стала більшою за обсягом, поширивши свою сферу також на процес виробництва товарів, виконання робіт та надання послуг. [2, с.80]

Згідно з визначенням ГК підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.[4, ст..]

Визначення поняття підприємництва має не тільки важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки значна частина норм законодавства стосується лише такого роду діяльності. Особливого значення це набуває при застосуванні імперативних норм, у тому числі тих, що регламентують санкції за порушення законодавства про підприємництво. [12, с.9]

Наприклад за заняття підприємницькою діяльністю без відповідної державної реєстрації, може настати адміністративна відповідальність, [13, ст.164] а здійснення підприємницької діяльності яка підлягає ліцензуванню з порушенням умов ліцензування може потягти за собою кримінальну відповідальність. [14, ст. 202]

Але така відповідальність може настати лише за умови наявності ознак саме підприємництва у діях порушника. Визначальними і найбільш істотними ознаками підприємництва є такі:

ü мета – одержання прибутку;

ü систематичність;

ü здійснення цієї діяльності на власний ризик (здатність відповідати власним майном за результати). [3, с.134]

Мета одержання прибутку є необхідною ознакою підприємницької діяльності. Але не слід змішувати мету підприємницької діяльності і результат такої цілеспрямованої діяльності. Та або інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для виключення її з числа підприємницької.

Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Наявність мети одержання прибутку не виключає можливості недосягнення її в підприємницькій діяльності (як і в будь-якій іншій цілеспрямованій діяльності) і навіть навпаки, одержання протилежного результату (збитки, банкрутство). [12, с.13]

Важливою ознакою підприємництва є систематичність. Господарське законодавство поки що не містить конкретизації цього поняття (скільки разів і протягом якого часу слід займатися діяльністю, що містить решту ознак підприємництва,, аби ця діяльність вважалася підприємницькою в контексті ст. 42 ГК). На практиці і з метою оподаткування підприємницької діяльності застосовують положення ст. 1 Декрету КМУ «Про податок на промисел». Тут встановлено, що платниками податку на промисел є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні, якщо вони не зареєстровані як суб’єкти підприємництва і здійснюють несистематичний, не більше чотирьох разів протягом календарного року, продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів.

На цій підставі, методом від протилежного, модна визначити поняття систематичності як здійснення діяльності п’ять і більше разів протягом календарного року. [2, с.136]

Підприємництво є діяльністю на власний ризик. Це означає, що за порушення договірних зобов’язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил здійснення господарської діяльності підприємство та приватний підприємець самостійно несуть відповідальність, передбачену законодавством України. Тобто суб’єкт підприємницької діяльності бере на себе як позитивні, так і негативні наслідки підприємницької діяльності.

Підтвердженням цього є положення ЦК, що встановлюють самостійну відповідальність фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності (ст. 52) та юридичної особи (ст. 96) за зобов’язаннями, пов’язаними з їх підприємницькою діяльністю. [6, с.10]

2.2 Види підприємницької діяльності фізичних осіб та її обмеження

Одним із видів суб’єктів господарського права є фізична особа підприємець. Це відносно новий суб’єкт господарського права, оскільки підприємницька діяльність за планово-розподільчої економіки була заборонена і легалізація її в Україні відбулася відповідно до Закону України від 07.02.1991 р. «Про підприємництво» [11, с.114]

Відповідно до ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність. Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація. [15]

Громадянин-підприємець є самодостатнім суб’єктом і не потребує для здійснення діяльності додаткових організаційно-правових форм. Зважаючи на визначення господарської діяльності, що наводиться у ст. 3 ГК України, у широкому значенні вони можуть виготовляти та реалізовувати продукцію, виконувати роботи чи надавати послуги вартісного характеру, що мають цінову визначеність. [6, с.19]

Таким чином за предметом діяльності фізична особа може здійснювати:

1) виробничу підприємницьку діяльність, тобто діяльність, у процесі якої виробляється певна продукція;

2) невиробничу підприємницьку діяльність, у межах якої виділяють:

ü діяльність із виконання робіт, надання послуг (виконання ремонтній робіт, надання інформаційних послуг, здійснення транспортних перевезені.);

ü діяльність із зайняття торгівлею;

ü інша невиробнича діяльність, зокрема діяльність на фінансовому ринку. [6, с.13]

Проте законодавство містить обмеження щодо можливості провадження фізичними особами певних видів підприємницької діяльності.

По-перше підприємницька діяльність, що її бажає провадити фізична особа, не має належати до тих видів діяльності, які забороняє закон. Під це обмеження підпадають і незаконні види діяльності (наприклад проституція, контрабанда), і види діяльності, що не можуть стати об’єктом підприємництва через підвищені вимоги до безпеки роботи та доконечну потребу централізації функцій управління (наприклад, якщо йдеться про виробництво атомної енергії).

По-друге обмеження права особи на підприємницьку діяльність встановлено в Конституції та деяких законах. Наприклад провадити банківську чи страхову діяльність дозволено лише юридичним особам; певні обмеження накладено також на підприємницьку діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування (зокрема ст. 103 Конституції України забороняє Президентові України проводити будь-яку підприємницьку діяльність). [16, с.13]

Індивідуальний підприємець вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, щодо якої законом не встановлено заборони для даної категорії суб’єктів.

Так, індивідуальні підприємці не вправі здійснювати такі види діяльності:

1) що становлять монополію держави (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про підприємництво»: діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, прекурсорів, психотропних речовин, виготовлення та реалізація військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охорона особливо важливих об’єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов’язана із розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, діяльність, пов’язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв’язку в мережах зв’язку загального користування (за деякими винятками);

2) провадження яких передбачається законом у певній організаційній формі: ломбардні операції (державні підприємства чи повні товариства), страхова діяльність (господарські товариства, крім товариства з обмеженою відповідальністю), банківська діяльність (комерційні банки, що створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю чи кооперативного банку) та ін. [11, с.116]

Окрім того фізичній особі-підприємцю заборонено:

ü займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення (див. Закон України від 21 грудня 1993 р. № 3759-ХІІ «Про телебачення і радіомовлення»);

ü займатися космічною діяльністю (див. Закон України від 15 листопада 1996 р. № 502/96-ВР «Про космічну діяльність»);

ü займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом (згідно зі ст. 4 Закону України від 5 травня 1999 р. № 619-ХІV «Про металобрухт» операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами);

ü займатися діяльністю у сфері загальної середньої та вищої освіти (див. закони України від 13 травня 1999 р. № 651-XIV «Про загальну середню освіту», від 17 січня 2002 р. № 2984-III «Про вищу освіту»);

ü займатися концесійною діяльністю щодо будівництва та експлуатації автомобільних доріг (згідно зі ст. 1 Закону України від 14 грудня 1999 р. № 1286-ХІV «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» концесіонером може бути юридична особа). [3]

Право здійснювати підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Але досягнення певного віку (реєстрація шлюбу, народження дитини тощо) не є безумовним свідченням наявності у особи повної цивільної дієздатності.

Цивільна дієздатність є обмеженою коли йдеться про фізичну особу, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; особи, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК) або визнання її недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК). [6, с.21]

2.3 Права та обов’язки фізичної особи підприємця

Підприємницька діяльність як суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи є найзручнішим способом провадження бізнесу на початковому етапі. Це не потребує складання статуту або установчого договору, не потребує формування статутного фонду, а отже й великого початкового капіталу. Не потрібно мати окрему юридичну адресу, оскільки адресою суб’єкта підприємницької діяльності буде домашня адреса підприємця. Не обов’язково відкривати рахунок у банку і виготовляти печатку: підприємець може зробити це за власним бажанням.

Нарешті, якщо фізична особа-підприємець не буде використовувати працю найманих працівників, їй не обов’язково реєструватися в органі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, у центрі зайнятості, в органі Фонду соціального страхування від нещасних випадків: це можна зробити на добровільних засадах. [17, с.6]

Але незважаючи не те, що така організаційно-правова форма підприємництва є найпростішою, фізична особа підприємець діє на ринку, вступаючи у відносини та набуває при цьому відповідних прав та обов’язків.

Фізична особа підприємець здійснює діяльність в межах універсальної правоздатності – права займатися підприємницькою діяльністю, передбаченого ст. 42 Конституції України. Це означає можливість особи займатися будь-яким видом підприємницької діяльності, здійснення якого не суперечить законодавству. Вона діє без установчих документів на відміну від юридичної особи, яка діє в межах спеціальної правоздатності та обмежена видами діяльності, встановленими засновниками в установчих документах.

Згідно з ч. 5 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у ст. 44 ГК України, зокрема, він може здійснювати самостійно будь-яку діяльність відповідно до потреб ринку, на власний розсуд приймаючи відповідні рішення, що не суперечать закону. [6, с.19]

Підприємницька діяльність здійснюється громадянином-підприємцем від свого імені, на свій ризик. Він є рівноправним учасником господарського обігу, має право наймати і звільняти працівників, розпоряджатися на свій розсуд прибутком, що залишається після сплати податків, тощо. [12, с.82]

Фізична особа-підприємець має можливість обрати спосіб оподаткування доходів за спрощеною системою.

Фізична особа-підприємець має можливість не відкривати банківський рахунок, працювати виключно за готівкові кошти і використовувати готівкову виручку на свій розсуд. [6, с.20]

У той же час на фізичну особу що займається підприємницькою діяльністю покладено низку обов’язків, невиконання яких може потягти за собою юридичну відповідальність.

Громадянин-підприємець зобов’язаний:

ü у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

ü повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

ü додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

ü не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

ü вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

ü своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Громадянин-підприємець зобов’язаний додержуватися вимог, передбачених ст.ст. 46 і 49 ГК, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець відповідає всім майном, що належить йому на праві приватної власності, за своїми обов’язками у сфері підприємництва (за винятком майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення). Вимоги кредиторів фізичної особи – суб’єкта підприємництва задовольняються за рахунок належного її майна, на яке може бути звернене стягнення. Перелік майна громадян, на яке не може бути звернене стягнення, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Він стосується і громадян-підприємців. [12, с.82]

3. Правове регулювання діяльності фізичної особи-підприємця

3.1 Державна реєстрація фізичної особи-підприємця

Конституція закріплює за кожним право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом. Однак держава залишає за собою право встановлювати певні вимого до підприємців. Однією з таких вимог є державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності.

Головною метою реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності є надання офіційного статусу підприємцеві для реалізації його прав і обов’язків. Реєстрація є необхідною процедурою для кожного, хто бажає провадити підприємницьку діяльність. [17, с.4]

Правове значення державної реєстрації полягає в тому, що в результаті самої державної реєстрації фізична особа набуває статус суб’єкта господарювання (підприємництва). Якщо фізична особа не здійснила державної реєстрації як суб’єкта підприємництва, незважаючи на фактичне зайняття підприємницькою діяльністю, така особа не набуває статусу суб’єкта господарювання (підприємця).

Закон пов’язує виникнення статусу підприємця не з фактичним заняттям підприємництвом, а з державною реєстрацією як суб’єкта підприємництва. [15]

Загальні правила державної реєстрації суб’єктів господарювання містяться в ст.58 Господарського кодексу України.

Детально процедура державної реєстрації регламентується Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 р.

Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ст.17 ЦК України місцем проживання громадянина визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає. Як правило, місце проживання громадянина визначається за пропискою. [18, с.58]

Процедура державної реєстрації суб’єктів господарювання – громадян, які мають намір вести підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, однакова для всіх суб’єктів – фізичних осіб (у тому числі іноземців та осіб без громадянства). Для державної реєстрації суб’єктів – фізичних осіб передбачено спрощену процедуру та скорочений вичерпний перелік документів, що подаються до органу державної реєстрації заявником, а саме:

ü реєстраційна картка встановленого зразка (відрізняється від картки, що подається для державної реєстрації юридичних осіб), яка є водночас заявою про державну реєстрацію. Уразі необхідності реєструючий орган надає безкоштовну допомогу заявникові в заповненні реєстраційної картки;

ü копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі – платнику податків та інших обов’язкових платежів – довідка видається органами державної податкової служби за місцем проживання або місцем праці особи. До реєструючого органу подається ксерокопія такої довідки;

ü документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію (державна реєстрація суб’єктів господарювання платна). Розмір плати встановлюється КМУ. Оплата проводиться готівкою через каси установ банків України, доказом сплати коштів за державну реєстрацію є оригінал квитанції або її ксерокопія. [2, с.100]

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться при наявності всіх необхідних документів за заявницьким принципом протягом не більше п’яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів.

Відмова у державній реєстрації можлива лише на підставах, визначених законом. Така відмова можлива при здійсненні будь-якої реєстраційної процедури.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про підприємництво» такими підставами є:

ü невідповідність установчих документів вимогам закону;

ü відсутність частини документів необхідних для реєстрації

Відмова у державній реєстрації повинна бути викладена у письмовій формі з зазначенням підстав, підписана і видана заявнику на протязі 5 днів (в той самий строк, протягом якого здійснюється державна реєстрація). У відмові повинно бути визначено якому саме закону не відповідають установчі документи. Усна відмова не допускається. [18, с.52]

3.2 Ліцензування і патентування діяльності фізичної особи-підприємця

У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії.

Перелік близько 60 видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р., що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування.

У цій сфері основними є поняття «ліцензія» і ліцензування», що визначені в цьому законі.

Ліцензія – документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування – видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. [12, с.61]

Крім того, відповідно до Закону «про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» ліцензуванню підлягають такі види діяльності:

ü виробництво спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів

ü оптова і роздрібна торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами. [19, с.11]

Таким чином ліцензуванню підлягає широкий спектр видів господарської діяльності. Деякі з них заборонені для фізичної особи-підприємця, про що йшлося вище (космічна діяльність, діяльність, пов’язана з обігом наркотичних речовин, тощо), але є й такі, провадження яких доступне й для фізичної особи-підприємця (медична практика, перевезення пасажирів автотранспортом, тощо).

Фізична особа-підприємець, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

ü відомості про суб’єкта господарювання-заявника: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов’язкових платежів

ü вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. [6, с.65]

Подальша доля документів, поданих для одержання ліцензії, може бути такою:

ü заяву про видачу ліцензії залишають без розгляду;

ü приймають рішення про видачу ліцензії

ü відмовляють у видачі ліцензії.

Заяву про видачу ліцензії органові ліцензування дозволено не розглядати лише за таких умов:

ü заяву подала (підписала) особа, яка немає на такі дії ніяких повноважень;

ü документи оформлено з певними порушеннями (неповний комплект, неправильні назви, зайві документи тощо).

Рішення про видачу ліцензії орган ліцензування мусить прийняти протягом десяти робочих днів від дати надходження заяви та доданих до неї документів. Рішення про відмову у видачі ліцензії приймають також протягом десяти робочих днів.

Підставами для відмови у видачі ліцензії можуть бути такі:

ü недостовірність вміщених у документах даних, що їх вказав заявник під час заповнення;

ü невідповідність заявника (згідно з документами) ліцензійним умовам, встановленим для того виду господарської діяльності, який зазначено в заяві. [19, с.17]

Анулювання ліцензії визначено в Законі як позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Анулювання ліцензії є однією з розповсюджених санкцій, що застосовувались Ліцензійною палатою України.

Анулювання ліцензії за рішенням органу ліцензування, передбачене в ст.21 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», є однією з найбільш серйозних оперативних засобів охоронної спрямованості. На відміну від ст.4 Закону «Про підприємництво» що втратив чинності, яка визначала три підстави анулювання ліцензії, ст.21 Закону «Про ліцензування...» називає десять підстав її анулювання. [12, с.67]

ü заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

ü акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

ü рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання;

ü нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності;

ü акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії;

ü акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

ü акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених в документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

ü акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

ü неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності;

ü акт про відмову ліцензіата в проведенні перевірки органом ліцензування або спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування. [6, с.68]

Деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту. Патентування – умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у Законі «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері побутових послуг, вимагає одержання торгового патенту. [12, с.73]

Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:

а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;

б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб’єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту;

в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів. [6, с.69]

Маючи статус фізичної особи-підприємця, за певних умов можна провадити торгівельну діяльність та надавати послуги без патенту.

По-перше, отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець торгує з яток, прилавків та сплачує ринковий збір за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності. В такому разі документи про сплату ринкового збору засвідчують право не отримувати торговельний патент.

По-друге отримувати патент не потрібно, якщо фізична особа-підприємець продає продукцію рослинництва чи тваринництва вирощену в особистому підсобному господарстві, та продукцію власного бджільництва.

По-третє, вимога щодо патентування торговельної діяльності не поширюється на фізичних осіб-підприємців платників єдиного податку, фіксованого податку та фіксованого сільськогосподарського податку. [20, с.22]

У разі втрати торгового патенту, орган державної податкової служби видає безоплатно його дублікат на підставі письмової заяви суб’єкта підприємницької діяльності та довідки органу МВС. Дана довідка видається органом МВС на підставі заяви про втрату торгового патенту. За видачу дубліката торгового патенту плата не стягується.[21]

3.3 Припинення діяльності фізичної особи-підприємця

Фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності не припиняється, а припиняє свою підприємницьку діяльність. Припинення підприємницької діяльності відбувається у разі:

ü прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності;

ü смерті фізичної особи, яка була зареєстрована як підприємець;

ü постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою;

ü постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності;

ü постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця з таких підстав:

1) визнання фізичної особи-підприємця банкрутом.

2) провадження фізичною особою підприємницької діяльності, що заборонена законом;

3) неподання протягом року органам державної податкової служби податкових декларацій, документів фінансової звітності відповідно до закону. [6, с.74]

Фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця. [12, с.130]

В разі, якщо фізична особа-підприємець припиняє підприємницьку діяльність за власним бажанням, запис про це рішення має бути внесений до Єдиного державного реєстру. Для цього, фізична особа – підприємець або уповноважена нею особа повинні подати державному реєстратору(надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи:

ü нотаріально посвідчену заяву про припинення підприємницької діяльності фізичною особою – підприємцем;

ü документ, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлення про прийняття фізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності. [22, ст.47]

Як і при реєстрації, фізичної особи-підприємця, державний реєстратор не повинен вимагати надання додаткових документів, але є випадки, коли він має право залишити подані документи без розгляду. А саме: якщо документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації припинення фізичною особою – підприємцем підприємницької діяльності, якщо документи подані не в повному обсязі, або не відповідають таким вимогам:

ü документи, повинні бути викладені державною мовою.

ü підпис заявника повинен бути нотаріально посвідчений.

ü повідомлення про прийняття фізичною особою – підприємцем рішення щодо припинення підприємницької діяльності повинно містити відомості про ім’я фізичної особи – підприємця, ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків, місце та дату внесення запису про прийняття рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

ü документом, що підтверджує внесення плати за публікацію повідомлень, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку. [22, ст.47]

Висновки

Отже, право на підприємництво гарантовано кожному Конституцією. Але слід пам’ятати, що підприємництво, це не тільки здобуття прибутку, але й ризик, і відповідальність.

Перше що має зробити людина, яка прагне стати підприємцем – фізичною особою – зареєструватись. Громадянин, який бажає займатися підприємницькою діяльністю, після проходження відповідних реєстраційних процедур до свого статусу фізичної особи, якого він набув з моменту народження, набуває додаткової ознаки – «суб’єкт підприємницької діяльності». Отже саме реєстрація визначає той момент з якого фізична особа стає суб’єктом підприємницької діяльності.

Існує ряд обмежень, що стосуються кола осіб які можуть займатися підприємницькою діяльністю. В першу чергу це пов’язано саме з відповідальністю, і ризиковим характером підприємництва.

По-перше, підприємницькою діяльністю можуть займатися фізичні особи з повною цивільною дієздатністю, визначення якої дає Цивільний кодекс України: це фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). фізичної особи, яка не досягла повноліття, але зареєстрована в шлюбі. Крім того, повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини.

В той же час це обмеження має і зворотну дію: у випадку якщо фізична особа яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також має письмову згоду батьків (або тих хто їх заміняє), вона автоматично набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації в якості фізичної особи-підприємця.

Особи що мають обмежену цивільну дієздатність тобто ті що страждають на психічний розлад, який істотно впливає на їх здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, ті що зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо – також не можуть займатися підприємницькою діяльністю.

Друге обмеження стосується виду трудової діяльності фізичної особи. Так, не допускається зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, посадовими особами органів державної податкової служби, прокурорами і слідчими прокуратури, військовослужбовцями, нотаріусами, державними службовцями, відповідними посадовими особами органів місцевого самоврядування. Це обмеження викликано прагненням не допустити корупції та використання службового становища в корисливих цілях.

Інші обмеження стосуються видів діяльності, якою можуть займатися фізичні особи-підприємці. Це діяльність що становить монополію держави (як обіг наркотичних препаратів), а також такі види діяльності, що потребують більш відповідального і безпечного провадження, аніж те що може забезпечити фізична особа-підприємець (наприклад вироблення ядерної енергії).

Деякі види діяльності потребують окремого ліцензування, тобто видачі документа державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Наприклад перевезення вантажів та пасажирів автотранспортом, або ветеринарна діяльність.

Інші види діяльності потребують патентування, це зокрема торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності у пунктах продажу товарів. У деяких випадках придбання патенту не потрібне (якщо особа торгує на ринку та сплачує ринковий збір, або є платником фіксованого чи єдиного податку, тощо).

Втратити статус фізичної особи за життя неможливо, проте позбутися статусу суб’єкта підприємницької діяльності (добровільно або примусово), фізична особа може. Це відбувається в разі прийняття нею рішення про припинення підприємницької діяльності, смертю, втратою повної цивільної дієздатності, постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності, тощо). З моментом реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа перестає бути носієм прав і обов’язків підприємця.

Перелік використаної літератури

1.  Конституція України (Відомості Верховної Ради, 1996, № 30, ст. 141)

2.  Знаменський Г.Л., Щербина В.С., Науково практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. – К.: ЮрІнком‑Інтер., 2003 – 600 с.

3.  Підприємницьке право. Старцев О.В., Электронная библиотека Князева, http://ebk.net.ua/Book/PP/03-1.htm

4.  Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2003, № 18, ст.144)

5.  Теньков С.О., Науково практичний коментар до Господарського кодексу України: Від 16 січня 2003 р. – К.: Видавництво А.С.К., 2004 – 720 с.

6.  Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О.В. Старцева. К. : Істина, 2006. – 208 с.

7.  Хозяйственный кодекс Украины: Комментарий. под ред. Саниахметовой Н.А., Издание второе. – Х.:ООО «Одиссей», 2005. – 896 с.

8.  Цивільний кодекс України (Відомості Верховної Ради,2003, №№ 40-44, ст.356)

9.  Господарське право: Навчальний посібник Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М., Київ, 2003 – 396 с.

10.  Господарське право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В. М. Гайворонського та В.П. Жушмана. - X.: Право, 2005. – 384 с

11.  Вінник О.М., Господарське право: Курс лекцій.- К.: Атіка, 2004. – 624 с.

12.  Господарське право України: Навчальний посібник /За заг. ред. проф. Н.О.Саніахметової. — X.: «Одіссей», 2005. –608 с.

13.  Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1984, додаток до № 51, ст.1122 )

14.  Кримінальний Кодекс України (Відомості Верховної Ради, 2001, № 25-26, ст.131)

15.  Майданик Роман «Проблеми правового становища фізичних осіб-підприємців», Юр.Газета №9(69) 18 травня 2006 р. http://www.yur-gazeta.com

16.  Орлов М., Сегеда С.: «Новий Цивільний кодекс: що треба знати підприємцям». – Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2004. – 143 с.

17.  Сегеда С., Татаревський О.: «Як зареєструвати підприємницьку діяльність».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2005 – 79 с.

18.  Грущинський І.М., Кравчук В.М Пограничний Є.П., Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності. Науково-практичний посібник. - Львів, Престиж-Інформ, 2000. - 268 с.

19.  Береславський С., Сегеда С.: «Ліцензування господарської діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, – 41 с.

20.  Сегеда С., Татаревський О.: «Патентування підприємницької діяльності».– Юридична абетка підприємця, ©Центр Комерційного Права, 2003 – 48 с.

21.  «Відповідальність за порушення вимог щодо використання торгового патенту». – Приватний підприємець, – 24 липня 2008р., http://businessman.co.ua

22.  Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»( Відомості Верховної Ради, 2003, № 31-32, ст.263 )