Реферат: Раціональне використання земель та забезпечення населення екологічно-чистими продуктами харчування

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ЖИТОМИРСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Кафедра геотехнологій та промислової екології

"Раціональне використання земель та забезпечення населення екологічно-чистими продуктами харчування"

Роботу виконав: Сіденко О.В.

Роботу перевірив: Москальчук М.І.

ЖИТОМИР

2001

Втуп

Відродження сільського господарства має вирішальне значення для поліпшення добробуту населення, забезпечення його екологічно чистими і якісними продуктами харчування. Ключовим завданням усіх цивілізацій на нашій планеті було, є і залишається раціональне використання землі для збільшення виробництва продовольчих та кормових ресурсів. Основним джерелом продовольства для людей,а також кормів для тварин є різноманітний рослинний світ. Адже 88% продуктів харчування людина одержує в результаті обробки землі, а разом з продуктами тваринного походження – 98%.

Еволюційно, протягом мільйонів років саме за участю рослин формувалися сучасні самоврядувальні системи. Синтез речовин для підтримання життєдіяльності усіх живих організмів є невичерпним джерелом відновлення енергетичних і білкових ресурсів.

Головним фактором в рослинництві є грунт. Земля – це один із найцінніших скарбів природи.

Грунт - це досить складна екосистема, яка є акумулятором сонячної енергії. Найціннішою властивістю грунту є його родючість.

Родючість - це здатність грунту забезпечувати рослини вологою і поживними речовинами.

Самі родючі грунти - це чорноземи. Найбільші запаси чорноземів зосереджені на території України – 26,5 млн. га. Грунти мають велике значення не лише тому, що є головним джерелом отримання харчових продуктів, а й відіграють активну роль в очищенні природних стічних вод. Грунти і рослинний покрив планети в регулятором водного балансу суші. Це є універсальний біофільтер і нейтралізатор багатьох видів антропогенних забруднень.

Подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через нераціональне використання грунтів.

Рослини – це і харчі і ліки. Будь-яка їжа повинна бути ліками, а ліки – їжею.

Вчені-медики вважають, що люди передчасно старіють і вмирають в зв’язку з неправильним харчуванням, і, що людина, яка правильно харчується і веде правильний, нешкідливий спосіб життя здатна прожити 120-150 років. Харчування забезпечує організм людини енергією, білками, жирами, вуглеводами, вітамінами. Щоденно організм людини повинен споживати 2500-3000 ккал енергії.

До високоенергетичних продуктів відносяться:

- тваринне і рослинне масло;

- тваринні жири (сало, смалець);

- жирна свинина;

- мед;

- цукор;

- кондитерські вироби.

Низьку енергетичну цінність мають:

- овочі;

- фрукти;

- ягоди;

- кефір;

- нежирні сири;

- пісне м’ясо;

- риба;

- яйця.

Раціональне харчування – харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму, високий рівень його працездатності і підвищує опір організму на дію оточуючого середовища, максимальну тривалість людського організму.

Лише усвідомивши, що стан навколишнього середовища і економічне зростання - це "фундамент", на якому тримається майбутнє держави, можна дійсно реалізувати позитивне розв’язання злободенних, найгостріших еколого-економічних проблем. Вітчизняна статистика свідчить навпаки, що в Україні є підрив національних сил, який на сьогодні досяг кризової межі.

Ключовою метою Національної програми є зупинення спаду агропромислового виробництва гарантування продовольчої безпеки держави, досягнення раціональних норм споживання продуктів харчування на душу населення, визначення основних напрямів реформування економічних, соціальних та правових відносин в агропромисловій сфері стабілізації економічних та фінансових умов для здійснення відтворюваного процесу в усіх галузях продовольчого комплексу, створення економічного механізму функціонування різних форм власності і господарювання в період становлення ринкової економіки.

Поряд із застосуванням напрацьованих механізмів формування і функціонування нових організаційно-виробничих структур лібералізацію оптових і роздрібних цін в Національній програмі використовуються економічні "правила гри" суб’єктів ринку в межах правого простору та механізму економічного регулювання.

Реформування агропродовольчої сфери передбачає поєднання ринкових форм господарювання з активною політикою державного протекціонізму спрямованого на підвищення керованості соціально-економічних процесів.

У Національній програмі обґрунтовується соціально-економічна необхідність земельної та господарської реформ, напрями техніко-технологічного переоснащення агропромислового комплексу виробництва, сукупність інтеграційних процесів в його галузях, шляхи подолання фінансової та інвестиційної кризи через забезпечення паритетного ціноутворення, вдосконалення фінансово-кредитної, податкової та митної політики розвиток інноваційних процесів виробництва із залученням банківської системи.

Використання програми забезпечить в 2005р.споживання на душу населення хлібопродуктів 135 кг, картоплі - 132 кг, овочів та баштанових культур-161 кг, плодів і ягід - 90 кг, м’яса - 80 кг, молока - 380 л, яєць - 280 шт., риби – 7,2 кг, олії і маргарину – 13,4 кг, цукру-39 кг.

Пріоритетним завданням є створення в Україні потужної харчової індустрії, як структуроформуючої ланки агроекономіки та забезпечення випуску конкурентноспроможних товарів.

За рахунок нарощування виробництва зерна, цукру, олії, винограду, плодоовочевої та м’ясо-молочної продукції, насіння с/г культур та племінної худоби збільшиться експортний потенціал агропромислового комплексу.

Національна програма спрямована на створенння належних соціально-культурних умов для селян, підвищення престижності та мотивації праці у суспільному господарстві, збільшення доходів с/г товаровиробників та вирівнювання їх з доходами промисловості створення додаткових робочих місць за рахунок розвитку інфраструктури села, підсобних підриємств і промислів,розширення промислової переробки с/г продукції. Приділяється увага забезпеченню зайнятості сільської молоді, підвищення рівня її професійного навчання та профорієнтації, відновленню культурно-національних традицій на селі.

Основним шляхом реалізації Національної програми буде докорінне поліпшення наявного ресурсного потенціалу, нарощування його якісних і кількісних параметрів державна підтримка пріорітетних напрямків розвитку агропром. в-ва, широке застосування економічних важелів у виробничих відносинах, формування землі господаря «засобів виробництва і результатів праці на заг.-держ. і регіональному рівнях. Передбачається також розробка регіональної програми розвитку агропромкомплексу в-ва з урахуванням місцевих особливостей.

Норми споживання продуктів харчування на душу населення за рік

Примітка:

80 кг м’яса - свинина (40%), яловичина (40%), м’ясо птиці (20%). У молодому м’ясі більше калорій.

Норми потреб людини у зерні на душу населення за рік

Потреба людини в енергії та білку

Примітка:

Самий дешевий білок:

1) рослинний (боби, горох, квасоля);

2) тваринний (молоко, молочні продукти, яйця);

3) яловичина, свинина. Кожного дня людина повинна вживати:

води – 2-3 л, білка – 100г (50 - рослинного, 50 - тваринного), вугдеводів -400г, крохмалу - 400г, жир – 90г (45 - росл., 45 - твар.,)

Річна потреба моєї сім’ї (4 чоловіки) у продуктах харчування

Річна потреба моєї сім’ї (4 чоловіки) у зерні

Річна потреба м. Житомира та Житомирської обл. у продуктах харчування

Таблиця складена із розрахунку того, що в м. Житомирі проживає 300.000 чол., а в Житомирській обл. - 1.430.000.

Станом на 1 січня 2000 р. єдиний земельний фонд України досягав 60354.8 млн. га, що дорівнює приблизно 0.4% від площі суші Землі. Відповідно до Земельного кодексу України (стаття 2) всі землі поділяються на 7 категорій цільового призначення:

- сільськогосподарського;

- населених пунктів;

- промисловості, транспорту, зв’язку, оборони та ін;

- природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;

- лісового фонду;

- земельного запасу.

Відповідно до основного цільового призначення єдиного земельного фонду законодавством визначається правовий режим використання, порядок обліку земель. Згідно з установленим порядком державної звітності земельний фонд України характеризується за видами основних земельних угідь та економічною діяльності, за формами власності та землекористування. Основну частину земельного фонду України становлять сільськогосподарські угіддя - 41826.6 тис. га (69.3% від загальної території). За площею сільськогосподарських угідь Україна входить до перших 12 країн світу. Висока природна продуктивність ґрунтового покриву визначає провідну роль земельного фонду як одного з найвищих видів ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства України.

Земельний фонд України станом на 1 січня 2000 р.

Ліси та вкриті лісом площі займають 17,2% території України, інші види земельних угідь (забудовані землі, відкриті заболочення, сухі відкриті землі з особливим рослинним покривом, відкриті землі без рослинного покриву) -7.4%.Загальна площа землі з особливим продоохоронним режимом використання досягав 30.4 тис.га. Нині в Україні має місце тенденція зменшення площі сільськогосподарських земель та збільшення площі інших категорій: земельної промисловості, транспорту, зв’язку, населених пунктів, лісового фонду.

Управління земельного фонду (земельних ресурсів) в Україні здійснюється шляхом регулювання земельних відносин до чинних нормативних актів, забезпечення дотримання вимог земельного законодавства, систематичного контролю за використанням і охороною землі, застосування засобів впливу на порушників цього законодавства. Таким чином, функції державного регулювання земельних відносин і є формами державного управління земельними ресурсами. Успішне використання державного управління, регулювання земельних відносин потребує об’єктивного аналізу характеристики земельного фонду і тенденції змін у його використанні.

Стан земельного фонду.

Загальний земельний фонд України становить 60 млн.га і представлений переважно різновидами чорноземів, котрі займають 57% всіх сільгосп. угідь і становлять 68% орних земель.

В середньому на одного мешканця України припадає 0.8 с/г угідь. Протягом 50-60рр. було не обгрунтовно розорено 2 млн.га. малопродуктивних та схилових угідь, а також значно розширена площа просапних культур. Розораність земель досягала 81%, всієї території – 57%. Лише 8% території України перебуває нині у природному стані (болота, озера, гірські масиви, покриті та непокриті лісом).

Змінилося екологічно допустиме співвідношення між площами ріллі, природних угідь лісових і водних ресурсів. Де негативно вплинуло на стійкість агроландшафту, зросли ерозійні процеси. Так, площа еродованої ріллі за останні 25 років збільшилася на 33% і досягла 123.1 млн. га, а дефляційно-небезпечної - 19.8 млн. га (55.2%), вміст гумусу зменшився з 3.5-3.2%.

Щорічно площа еродованих земель зростає на 70-80 тис. га. Значної екологічної шкоди земельні та ін. ресурси зазнають від забруднення викидами промисловості, відходами транспортного переносу, також недосконалого використання засобів хімізації в агросекторі.

Найбільш інтенсивними забруднювачами с/г угідь були хдороорганічні пестициди, а найвищий рівень забруднення грунтів спостерігався у Костянтинівці, Маріуполі, Адчевську. В житловому фонді міст і селищ міського типу України щорічно нагромаджується близько 40 млн.м3.

Земельний фонд України характеризується надзвичайно високою сільськогосподарською освоєнністю (69.3%). Частка сільськогосподарських угідь України становить 0.8% площі сільськогосподарських земель світу. Розораність земельного фонду України значно перевищує аналогічний показник переважної більшості країн. Питома вага ріллі в сучасній структурі земельного фонду України досягає 54.4%. Для порівняння: у США цей показник в 1998р. становив 19.8%, у Франції - 32,1%, у Великобританії - 24.8%, у Польщі - 44.2%.

Характеристика с/г використання земельного фонду в окремих країнах

Показники діяльності Житомирської обл. за 1998-2000рр.

З цих показників можна зробити висновок, що якщо не прийняти рішучих дій, то в найближчому часі кількість економічно-активного населення буде дорівнювати кількості населення,яке працює.

Якщо вважати, що в Житомирській обл. проживає 1430000 чол., к-ть економічно-активного населення становить 770 тис., то можна зробити підрахунок: 143000-770000-660000, де ми бачимо, що к-ть не працюючого населення дорівнює 660 тис.чол.

Встановлення оптимального співвідношення сільськогосподарських та інших угідь у окладі земельного фонду є необхідною умовою розв'язання економіко-екологічних проблем країни. Вчені інституту землеустрою УААН пропонують зменшити питому вагу сільськогосподарських угідь і встановити її на рівні 60-65% від території України, порівняно з нинішньою - 69.3%. Проектом Національної програми охорони земель передбачається виключення з активного господарського обороту 3.7 млн. га. сільськогосподарських угідь. Особливо важливим е виведення з інтенсивного використання найбільш деградованих та радіоактивне забруднених сільськогосподарських угідь.

Зарубіжний досвід землекористування показує, що доцільно збільшити питому вагу площі лісів на 3-5% від загальної земельної площі України. Беручи до уваги природнокліматичні умови та екологічний стан земель вкрай важливим є збільшення природних та охоронних територій. Їх розмір доцільно встановити на рівні 10% від загальні площі України. В результаті виконання цих заходів сільськогосподарська освоєність земель знизиться на 4-9 пунктів, розораність земель - на 3-5 пунктів. Разом з тим, збільшиться площа природної території. Можна очікувати, що структура використання земельного фонду України поліпшить екологічну ситуацію, сприятиме підвищенню продуктивності сільськогосподарських угідь.

Центральне місце в системі держуправління земельного фонду належить внутрігосподарському управлінню щодо збалансованого розподілу і пререроаподілу земель між суб’єктами різних форм власності та господарювання. На сучасному етапі економічного реформування відбулися суттєві зміни в землекористуванні суб’єктів різних форм господарювання.

Розподіл земельного фонду України за основними власниками та землекористувачами станом на 1 січня 2000 р.

Аналіз розподілу земель у розрізі основних землекористувачів і форм господарювання показує, що найбільша частка земельного фонду за станом на 1 січня 2000 р. належала колективним сільгосппідприємствам (52.3%), сільгосптовариствам (6.9%),державним сільгосппідприємствам (4.3%). Загальні площі земель, що перебувають у власності і користуванні громадян, становить 12.3%, у т.ч селянських господарств - 1.9% (1129.2 тис.га.)

За характером управління, обсягом його функцій, як це видно з даних про розподіл земфонду за категоріями, власниками землі і землекористувачами, в Україні склалося загальне і галузеве (міжгалузеве) держуправління земфондом. Причому загальне держуправління має територіальний характер, тобто охоплює певні території у межах адмініотративно-територіальних утворень. Галузеве (міжгалузеве) управління поширюється на землі тільки окремих галузей народ.госп. (землі с/г, призначені для промисловості, транспорту, енергетики тощо).Загальне і галузеве управління взаємозв’язані - як за спільністю завдань (забезпечення раціонального використання і охорони земель),змістом функцій управління (розпорядчі, контрольні, правоохоронні та ін.), так і за вмістом регулювання земельних відносин (як правило, він має імперативний владний характер).

Земельна реформа в Україні значно вплинула, на трансформацію земельних відносин, загострила екологічні проблеми землекористування.

Відповідно до Закону України "Про форми власності на землю" від 30.01.92 р. і Земельного кодексу України в редакції від 13.03.92р. в Україні діють три форми власності на землю:

-державна;

-колективна;

-приватна;

Конституцією України, передбачається приватна, державна і комунальна власність, тобто колективна форма власності відсутня. Така неврегульованість форм власності на землі зумовлює правові ускладнення у здійсненні земельного регулювання на державному рівні.

На думку деяких вчених, "право спільної частки власності" доцільно "...поширити на землі передбачені в колективну власність не державним с/г підприємствам і поділити між їх членами на землю на паї, а на передані їм землі загального призначення, що не підлягають поділу на паї, - поширити право спільної сумісної власності".

В останні роки в обігу усе частіше зустрічається поняття комунальної власності на землю як різновиду форми держвласності. Зокрема в статті 41 КУ зазначено, що "громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та колективної власності відповідно до закону". Звідси випливає,що право комунальної власності не входить до державної власності, а стоїть поряд з нею. Відсутність розподілу земель як об’єктів комунальної і держвласності потребує законодавчого розмежування компенсації органів держвлади та органів місцевого самоврядування. Чітка регламентація форм власності на землю та створення економіко-правової інфраструктури їх функціонування забезпечать ефективність держуправління земельного фонду.

Динаміка перерозподілу власності на земфонді у 1992-2000 рр., кількісні зрушення в цілому відбивають основні тенденції у аміні земельних відносин, сформованих на основі введення форм власності.

На 1.01.2000р. в приватній власності було 3.4 млн.га. (5.6% заг.пл.), у колективній - 26.9 млн.га. (44.5%). Найбільшу частку земфонду становлять землі,які перебувають у держвласності, - 49.9%, або 30.1 млн.га.

Аналіз структури розподілу земфонду за формами власності свідчить, що в останні роки відбувалися рівні зміни на користь недержавного сектора. Введення приватних землеволодінь має свої позитивні і негативні сторони. Якщо приватна власність на присадибні ділянки, землі під житловими будинками, садами, городами, землі особистих підсобних господарств не викликають заперечення, то з передання землі у власність комерційних та ін. приватних підприємств виникає багато питань.

Беззастережне передання земельних ділянок у власність приватних підприємств може створити проблеми щодо територіального розвитку міст, формування інфраструктур дальшого розвитку системи охорони земель, організації рекреаційних зон, введення нових форм власності, збільшення суб’єктів господарювання загострює актуальність питання щодо охорони земель. Поліпшення їх екологічного стану залежить від ефективності держуправління охороною земель.

Реформування земельних відносин нерозривно пов"язано з необхідністю удосконалення змісту і структури держрегулювання землекористування, перерозподілом і зміною повноважень та відповідальністю органів держуправління різних рівнів. Області реформування земельних відносин у регіонах потребують створення ефективних регіональних організаційних структур управління землекористуванням, які поєднували б у собі централізовану державну (вертикальну) і регіональну (горизонтальну) системи. При цьому центральними органами управління закріплюється відповідальність за вироблення і реалізацію державної земельної політики фінансування і розвиток фундаментальних досліджень і впровадження їх результатів, координацію та організаційно методичне сприяння регіональним управлінським структурам і науковим центрам.горизонтальна управлінська структура, реалізуючи держземполітику, має конкретизувати її зміст і умови впровадження залежно від природних, історичних, соціально-економічних факторів зональних особливостей земельних відносин.

Проблема охорони та раціонального використання земель є одним і а найважливіших завдань людства, бо 98% продуктів харчування, які споживає людина, отримуються за рахунок обробітку землі. Агрокультурою людина займається майже 10 тисячоліть. За цей період у багатьох частках планети розквітали і гинули цивілізації, квітучі краї перетворювались на пустелі. Низька к-ра землеробства та хижацька експлуатація земель приводили до руйнування грунтів. Французькі вчені підрахували, що за весь історичний період людство втратило близько 2 млрд.га. родючих земель.

Заходи щодо підвищення продуктивності земель та їх охорони повинно і здійснюватись комплексно, як єдина система, взаємно доповнюючи один одного і посилюючи дію всіх ін. Тому передусім потрібно, щоб кожний клаптик землі, кожне поле мало дбайливого господаря, освіченого, розсудливого, щоб від стану поля залежала не тільки його доля, а й доля його дітей та онуків.

Сьогодні особливого значення набуває рекультивація земель - повне або часткове відновлення ландшафту та родючості грунту, порушених попередньо господарською діяльністю, добуванням корисних копалин, будівництвом і т.д. Вона передбачає вирівнювання земель, лісопосадок, створення парків і озер на місці гірських розробок та ін. заходи.

Важливим напрямком є також організація і дотримання польових, кормових, протиерозійних та інших сівозмін.

Для того, щоб зберегти фізичні властивості грунтів - структуру, пористість, оптимальний водно-повітряний режим - потрібно різко скоротити повторність обробітку грунтів, перейти на прогресивні та ефективні його форми, легкі машини і механізми.

Раціональне землекористування в с/г потребує особливого обробітку грунту. Досвід Полтавщини, народного академіка Т.С. Мальцева, а також Канади показує, що можна відмовитися від традиційного плуга.

Нову безплужну систему обробітку грунту було розроблено українським агрономом І.Е. Овсинським ще в кін. XIX от. Суть системи полягає у глибокому розпушуванні грунту спеціальними плоскорізами без перегортання пласта. Стерня і поживні рештки залишаються на поверхні. На такий спосіб обробітку витрачається менше пального, в 3-4 рази зменшується інтенсивність площинної ерозії на схилах, поліпшується капілярність грунту, збільшується вміст гумусу і не пересихає орний шар. Але побоювання новацій гальмує орний перехід на прогресивний шлях. Безплужний обробіток грунту є одним з елементів мінімального обробітку, який зберігає грунт і цінні властивості землі.

Щоб врятувати український чорнозем, треба щороку вносити на га. по 30-40 т. органіки. Раніше налічувалося більше десяти видів гною. Нині ж гнойове господарство занедбали. На поле вивозиться переважно гноївка, сечовина, котрі отруюють грунт. Доведено, що свинокомплекс на 100 тис. голів свиней дає стільки забруднень, скільки міститься з 400 тис. населення.

Підвищення вмісту гумусу в грунтах сприяє безплужний обробіток грунтів, а також ґрунтова фауна, яка здійснює гуміфікацію органічних решток. Особливо велика роль у цьому дощових черв’яків. В ряді країн Європи їх вирощують на спеціальних біофабриках. Фермери їх купують і завозять на поля для поліпшення властивостей грунту (за умови переходу на органічне землеробство).

Збільшення вмісту гумусу значно підвищує ефективність міндобрив.знищує їх побічну негативну дію, сприяє закріпленню їх надлишків і нейтралізує шкідливі домішки. Для постійного невпинного підвищення врожайності грунтів необхідно здійснити ряд меліоративних заходів. Меліорація - докорінне поліпшення умов грунтів в метою підвищення їх родючості.

Посівні площі і урожайність с/г культур Житомирської обл. в 2000р.

Якщо б урожайність зернових культур на 1 га. була 3.5 т., то з площі, яка відведена під зернову культуру можна отримати 1316 тис.т.

Дивлячись на кількість збору (тис.т.) культур, які зображені в таблиці, можна зробити висновок, що врожайність усіх культур дуже низька, це свідчить про те, що наприклад зернових культур з 1 га. отримують 1.86 т, а в інших країнах цей показник досягає 3.5 т з га.

Землю, на якій вирощують культури потрібно постійно вдобрювати, щоб грунт не виснажувався і був високий врожай.

Таким чином, держуправління земфондом - неодмінна умова нормального функціонування економіки. Важливим моментом управління земфондом є комплексне врахування можливих негативних економічних, соціальних, і екологічних наслідків реформування земвідносин. Очевидно, що держава вирішила йти шляхом радикальних перетворень у господарському секторі, вона має бути готовою запобігати їх негативним проявам. Для цього необхідно розробити пакет економіко-правових актів, які включали б рекомендації щодо. визначення норм раціонального використання земель, диференційованих по зонах, спеціалізації господарств, організаційно-правових формах.

Проведений аналіз структури земфонду в Україні та характеристика використання с/г угідь в окремих країнах дають підстави для висновку про необхідність здійснення на державному рівні таких заходів:

1. Скорочення площі с/г угідь, насамперед за рахунок виведення з обороту і консервації деградованих та радіоактивне забруднених земель, встановлення питомої ваги с/г угідь на рівні 60-65% від загальної площі земель.

2. Збільшення площі земель, призначених для забезпечення нормального функціонування природних екосистем, рекреації. Відповідно до світових стандартів площі таких земель мають становити приблизно 10% загальної території.

3. Вдосконалення нормативно-правового регулювання і законодавчого захисту права власності на землю, запровадження механізму розмежування земель державної і комунальної власності.

4. Посилення ролі держорганів у розробці і виконанні заходів щодо охорони земель.

Таким чином до здійснення держуправління земфондом країна поліпшить екологічний стан землі, створить умови для здійснення радіаційного землекористування.