Курсовая работа: Українські народні ліричні пісні

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КУРСОВА РОБОТА

З предмету: Історія української літератури

На тему: «Українські народні ліричні пісні»

Роботу виконала:

студентка 2-го курсу

групи УМЛ 06-1

Колісник А. О.

МЕТОДИЧНИЙ КЕРІВНИК

Гончаренко О. М.

м. Кривий Ріг

2008 р.             

Зміст

Вступ

Українська народна пісенність – дорогоцінне надбання народу, нев’януча окраса його духовної культури.

З давніх-давен, з прадавньої історії український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня, здобула для себе визнання в цілому світі. Наші ансамблі та хори отримували неодноразово найвищі місця на світових конкурсах та змаганнях. Наприклад, подорож української капели, з хоровим співом у 1919 та наступних роках по Європі та Америці була загальним тріумфом слов'янських хорів звичайно за українцями була визнана першість.

Один з перших збирачів народної пісні М. Максимович зазначав, що в українських піснях звучить душа українського народу і нерідко – його істинна історія. Високу оцінку нашій пісенності дали сотні діячів культури різних народів. Наприклад, Лев Толстой таку глибоку й містку оцінку нашій національній скарбниці: „Ніякий інший народ не виявив себе в піснях так яскраво й гарно, як народ український”. „Щасливі ви, народилися серед народу з багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі і так чудово виливати свої думи, свої мрії, свої чуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого жахатись за свою будучність. Його час не за горами. Вірите чи ні, що ні одного народу простих пісень я не люблю так, як вашого. Під їх музику я душею спочиваю. Стільки в них краси і грації, стільки дужого, молодого чуття й сили”.

Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію. Український церковний спів є, мабуть,  одним із кращих у світі зі своїми стародавніми розспівами й найновішими композиціями майстрів церковного співу, всесвітньо відомих композиторів.

В українській пісні, як частині фольклору, втілені світоглядно-соціальні й естетико-художні переконання українців. І як частина фольклору вона має усі властиві йому ознаки: усність передачі й існування в устах носіїв, анонімність і колективність творення і побутування, імпровізаційність, варіативність, функціонування за законами усної традиції і притаманний усім видам первісного мистецтва  синкретизм.

Дана курсова робота присвячена вивченню українських ліричних пісень як невід’ємної складової частини українського народу, української ментальності, української пісні та нашого повсякденного життя, життя з піснею.

Ціллю нашої курсової роботи є встановлення визначення поняття «українська лірична пісня», її становлення та історичний розвиток під впливом різних зовнішніх факторів та подій, дослідити різні види ліричних пісень, попередньо розділивши їх на групи, зробити аналіз ліричних пісень Дніпропетровщини та сусідніх областей, виділити значення ліричної української пісні в сучасній українській державі та в нашому повсякденному житті.

Об’єктом дослідження в нашій курсовій роботі виступає українська лірична пісня, її особливості в різних регіонах України загалом та в Дніпропетровській області зокрема.

Предметом дослідження в нашій курсовій роботі є особливі види українських ліричних пісень в різних регіонах нашої держави, особливості виконання цих пісень, їх обрядовість та святковість.

         Задачі які ми ставимо для дослідження перед собою при написанні даної курсової роботи:

1.  Узагальнити та систематизувати всю знайдену по даній темі інформацію;

2.  Виділити українську ліричну пісню з поміж інших різних видів українських народних пісень;

3.  Зробити повну класифікацію українських ліричних пісень, розділивши їх на соціально-побутові, родинно-побутові, жартівливі та сатиричні пісні;

4.  Дати характеристику ліричним пісням, що співаються на території Дніпропетровської та розташованих поблизу областей;

5.  Виділити значення української пісні взагалі та ліричних зокрема в сучасній державі, в наш час технологічних перетворень;

6.  Підбивши підсумок по нашій курсовій роботі зробити остаточний підсумок щодо українських ліричних пісень.

Розділ 1. Становлення та розвиток українських ліричних пісень

Увесь вік людину супроводять пісні – „від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому”, - говорив М. Стельмах. Народні пісні є вагомим внеском України в загальнослов’янську й світову художню творчість. Незліченне й різноманітне їхнє багатство. Вважають, що тільки цих творів записано понад дві тисячі.

  Пісні породжувались подіями та явищами суспільного життя, громадського й родинного побуту, трудовою діяльністю, боротьбою проти іноземних загарбників, національного та соціального гноблення і палкою любов’ю до Вітчизни. У народній пісні майже немає розповідної основи, уся увага зосереджена на відтворенні внутрішнього світу людини        ( психічного стану, думок, бажань, надій, страждань і т. ін. ).

Народна лірика своїм походженням сягає в глибину століть. Людна уважно придивлялась до оточуючої природи, напружено вдивлялась у себе i за допомогою мовних засобів художньої уяви та фантазії, а також перебираючи струни свого серця, свій настрій, свої емоції, запліднені думкою, вплітала у надзвичайної краси i вiртуозностi мелодії. Сучасна дослідниця С. Я. Єрмоленко зазначала, що “мова усної народної творчості, зокрема мова народної пiснi, є скарбницею національного свiтобачення, своєрідною енциклопедією почуттів, художньо-емоцiйною пам’яттю народу. Вона має важливе пiзнавально-виховне та естетичне значення. Народна пiсня чи не найяскравіша за усі види фольклору здатна передавати специфіку художнього мислення своїх творців i носіїв, вона й донині перебуває в стані активного побутування, отже, підтримує формування національної самосвідомості українців.

Протягом століть усна народна творчість була чи не єдиним засобом узагальнення життєвого досвіду українського народу, втіленням народної мудрості, світогляду та ідеалів. Фольклор став віддзеркаленням не тільки найважливіших подій в історії України, починаючи з княжої доби, а й зберіг численні архаїчні язичницькі мотиви і символи, які часто приховуються під покровом християнської традиції. Завдяки фольклорній спадщині ми можемо ознайомитися із побутом далеких і близьких поколінь українців, уявити їх свята і будні, сповнені магічних і захоплюючих обрядів.

Характеризуючи ліричні пісні та їх різновиди, то їх по праву можна вважати наймолодшим родом пісенного фольклору. Їх становлення відбулось переважно у XVI - XIX століттях. Усі ліричні пісні українського народу можна згрупувати у два великі розряди: соціально-побутові і родинно-побутові. До першої групи належать зокрема козацькі, рекрутські, чумацькі, наймитські, емігрантські пісні. До родинно-побутових зараховують практично усі пісні про родинне життя, а також ті, що стосуються особистого життя людини (пісні про кохання, жіночу долю, сирітство, гумористичні, колискові, пісні дітей, молоді і дорослих).

Частиною, так би мовити, українських ліричних пісень можна  вважати найвизначнішу частину українського усного епосу думи. Попередниками дум були билини княжої доби, які на теренах України зазнали цілковитої трансформації і збереглись лише в європейській частині Росії. Фахівці пов’язують походження дум з такої давньої форми як ритуальний плач. Здебільшого думи розповідають про козацьке життя, війни із загарбниками, воєнні походи козаків в інші землі, побут родин козаків, які залишилися в Україні. У XVII–ХІХ ст. кобзарі та лірники – виконавці дум та історичних пісень об’єднувалися у так звані кобзарські братства/цехи. У таких цехах був свій статут і правила, жорстка субординація членів і визначений репертуар. Кобзарство з XVII ст. було шанованою професією в Україні.

Цікавими зразками побутової пісенної лірики є також танкові (танцювальні, до танцю) пісні та українські коломийки, що поділяються на групи "до танцю" і "до співу", їх науковці і ми відносимо до такого підвиду ліричних пісень як жартівливі та сатиричні. Ця так звана "коломийкова" форма виникла найраніше в порівнянні з попередніми видами народної лірики та активно поширилась у різних жанрах традиційного фольклору, прижившись також у професійній українській поезії.

Саме такий ранній розвиток української ліричної пісні зумовив її популярність та поширення на велику територію нашої держави, а близький кожному громадянину сюжет, мотиви, інколи страждання обумовили її неймовірну, так би мовити, популярність серед населення нашої Батьківщини.

Розділ 2. Класифікація ліричних пісень

Перш ніж приступити до класифікації ліричної пісні, необхідно сказати декілька слів про особливості класифікації цього жанру. У науці це питання довгий час залишається невирішеним і до цих пір не сформульована єдина точка зору. Більшість учених в основу пісенної класифікації поклали тематичний принцип.

Так С. Г.  Лазутін, виділяє побутову селянську пісню і історичну. Побутова пісня присвячена спочатку темам любові і сімейно-побутових відносин. Пізніше в них розвиваються і різного роду соціальні мотиви, перш за все –  антикріпосницька тема. У побутових піснях розкриваються суспільно-громадські відносини людей: селяни розповідають про своє важке життя в умовах кріпацтва, яскраво представлено і нелегке життя дворових людей.

До соціально-побутової пісні багато вчених відносять також солдатські і робочі пісні, в яких сімейні відносини ніяким чином не зачіпаються. Сюди входить і так звана лакейська пісня. До солдатських пісень тісно примикають козацькі пісні.

Дехто з вчених указує і на існування військово-історичних пісень, куди також входили солдатські пісні, що відрізняються від солдатських пісень побутової тематики. Тут з'являються нові герої, нові мотиви і теми. Крім пісень, що розповідають про нелегке життя солдатів і козаків, в солдатському середовищі виникають також жартівливі, гумористичні пісні.

До трудових пісень відносять і робочі пісні, в яких головною темою стає тема праці, що розкриває «взаємини між робочими і тими, кому вони вимушені були підкорятися (господар, підприємець, адміністрація, майстри, наглядачі)».

Багаті сюжетами і близькі до любовно-побутової тематики прощальницькі пісні, що виникли в другій половині XVIII, – початку XIX  століття. У них дівчина просить свого дружка, що відправляється до Пітера, відкласти від'їзд, але він відповідає, що ніяк не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові.

До XVIII - п. XIX ст. у піснях представлений образ боязкої, соромливої дівчини, але з вказаного періоду в піснях з'являється і інший образ дівчини- сміливої, бойової, рішучої.

У деяких вчених виділяються і міські пісні, названі міщанським романсом, головною темою яких є нещасна любов.

Існує і інша класифікація пісенної творчості – по функції. Вона представлена К. С.  Давлетовим. Традиційна пісня «розпадалася на чотири основні жанри: пісень заклинальних, ігрових, величальних і ліричних» До ліричних пісень він відносить, наприклад, любовні, сімейні, або солдатські, робочі. К. С.  Давлетов указує на те, що саме ліричні пісні піддалися історичній зміні. Також їм виділені так звані «емігрантські» пісні, в плані професійному – пісні бурлаків, студентів.

Існує також і наступна думка: до ліричних віршованих жанрів відносяться пісні соціального змісту, любовні пісні, сімейні пісні, малі ліричні жанри.

Ми пропонуємо свою класифікацію пісень, враховуючи приведені вище.

1. Соціально-побутова пісня. Сюди ми включаємо козацькі пісні, анти кріпацькі, рекрутські, солдатські, чумацькі, бурлацько-наймитські, заробітчанські, стрілецькі та емігрантські.

2. Наступним видом ми виділяємо родинно-побутові пісні, пісні любовної і сімейної тематики, які розкривають взаємини коханих, а також повною мірою розкривають внутрішньо-сімейні відносини, нелегке життя селянства в умовах кріпацтва.

3. Окремо виділяємо жартівливі пісні, сатиричні пісні та пісні хороводи.

Особливої уваги заслуговує кожний виділений нами вид ліричної народної творчості, адже це все ж та лірична пісня, але кожна зі своїми особливостями,  багатством тематики, образів, символів, художньо-виразних засобів.

2.1. історичний характер соціально-побутових пісень

Пісня живе в народі своїм життям. Розвиваючись, вона змінюється по-різному на кожному історичному етапі. Пісня змінюється так само, як змінюються погляди і відчуття, настрої і світогляди народу. Вони «прагнуть відповісти сучасним ідейно-естетичним потребам народу.

Як вже було зазначено вище до цього, виділеного нами, виду пісень ми відносимо народні пісні про козаків, анти кріпацькі пісні, рекрутські та інші пісні що безпосередньо стосуються суспільних відносин та побуту українців.

Солдати і козацтво в XVIII столітті були новою значною соціальною групою із специфічними умовами побуту, життя. У зв'язку з цим і з'являються в народній поетичній творчості солдатські і козацькі пісні. Їх тематика найрізноманітніша. Тут відображені і військово-історичні події, в яких яскраво зображені картини битв, в яких розповідається про сміливість і хоробрість російських воїнів, створюються образи полководців. Війна малюється суворими, правдивими фарбами, а інколи навіть і кров’ю.

Солдатські пісні військово-історичної тематики представляють абсолютно нове та так би мовити, окреме явище в українській народній пісенній творчості. У них представлені інші образи, сюжети, теми і мотиви.

Саме виходячи з цього виду пісень можна говорити про історичність, про пізнавальний та навчальий характер пісень тому, що саме ці пісні були присвячені відповідним історичним подіям і інколи можуть розповісти для науковця чи учня більше ніж книги чи інші джерела історичних знань.

Герой-солдат з'являється в солдатських військово-історичних піснях. Він постає перед нами хоробрим, сміливим воїном на тлі суворої війни.

Героєм пісень стає і козак, який зображається як невпинний борець за незалежність та справедливість по відношенню до беззахисного населення та скривдженої неньки України.

У XVIII столітті у зв'язку з розвитком мануфактурної промисловості і гірничорудного виробництва в тогочасній Україні з'являються робочі люди. Відбувається розвиток так званого робочого фольклору, де головною темою є тема праці. У цих піснях розповідається і про знаряддя виробництва, і про сам процес праці.

Мотив покарання робочого є найхарактернішим в піснях робочого фольклору.

Головним героєм робочого фольклору є робочий-умілець. Він виконує будь-яку роботу, про що яскраво оповідає лірична пісня. Крім цього в піснях малюється важке життя робочих, важкі умови праці під час кріпацтва. Особливо показові в цьому відношенні пісні гірничозаводських робочих, що були насильно зігнані тодішньою владою до Уралу і Сибіру.

У цих піснях показаним виступає також і образ господаря фабрики – пригноблюючого та осквернюючого робочі маси.

Знаходячись в тісній творчій взаємодії, селянські, солдатські і робочі пісні є єдиним пісенно-творчим процесом XIX століття. Проте саме з другої половини XIX століття в піснях цих груп розвивалися яскраві специфічні риси, своєрідність кожної групи пісень, особливо в ідейно-тематичному плані.

Виразніше і яскраво показаний ліричний герой в піснях XIX – початку ХХ століття, де як ліричний герой виступає колектив Проте думки і відчуття, що розкриваються в народній поезії, не позбавлені конкретності і виражають ідеології певного класу.

2.2. родинно-побутові пісні як вид ліричних пісень

У основі традиційних ліричних пісень лежить віддзеркалення родинно-побутових відносин. Часто вони відображають не тільки життя в сім'ї в епоху патріархальних відносин, але і стосувалися суспільно-громадської тематики.

В кінці ХIX століття, особливо після падіння кріпосного права, відбувається розширення сімейно-побутової тематики ліричної пісні. У пісню все глибше проникають соціальні мотиви. Разом з темою одруження або заміжжя піднімаються соціальні питання, «дається яскрава характеристика соціально-економічних умов життя самих різних шарів суспільства, починаючи від коваля, жебрака і закінчуючи купцем і боярином»

Так в пісні «Калину з малиною вода зрозуміла» розповідається про те, як дочці дорікає мати в тому, що та рано її видала заміж, як нелегко їй жити в чужій сім'ї. Через декілька років вона вирішила зозулею полетіти на батьківщину. Мати будить своїх невісток і просить їх подивитися, хто це плаче в саду. У деяких піснях замість невісток в сад збираються піти самі брати зозулі, що прилетіла. Вони по-різному реагують на приліт зозулі, в цьому виявляються властивості характеру кожного з них.

Традиційні пісні з сімейно-побутового плану переходять в план соціально-побутової.

Серед українських ліричних пісень, найбільш поширеними сюжетними лініями є наступні: дівчина сумує в чужій сім'ї по рідних краях, по батечкові і матінці. В деяких піснях вона звертається до солов’я з проханням полетіти на рідну сторононьку і передати звісточку рідним. При цьому ми спостерігаємо варіанти сюжету: дівчина просить солов'я полетіти до милого, а не до батьків; у деяких піснях дівчина  просить, щоб соловей повідав батечкові і матінці про її гірке життя, в інших – просить просто побачити рідних, але не засмучувати їх розповідями про її нелегку долю. Крім того, героїня пісень поводиться з проханнями не тільки до солов'я, але і до зозулі, ластівки.

Не менш популярним є сюжет, де сокіл вбиває лебідку. Тут образи символічні: тут соколом переважно виступає молодик, парубок, а лебідка це дівчина, вбиває – означає бере дівчину в дружини або позбавляє невинності.

Таким чином, мотиви сюжету в сімейних піснях залишаються традиційні: туга по рідному будинку, нелегке життя в чужій сім'ї, тяжкість сімейного життя. І, нарешті, на тлі картин кріпосного життя яскраво представлена любов української людини до рідної природи.

У зв'язку з розвитком капіталізму в традиційні селянські пісні все глибше проникають мотиви розлуки, розставання, прощання.

Такий підвид родинно-побутової пісні розвивається в період XVIII початку ХХ століття. При цьому вона продовжує наповнюватися новим ідейно-тематичним змістом. Змінюються і самі творчі принципи віддзеркалення дійсності. На зміну символічних образів і мотивів все частіше приходять образи і мотиви реалістичні. Відповідно до нових історичних умов людські образи отримують певну соціальну конкретизацію.

В таких піснях зображується дівчина, що просить свого дружка, який відправляється до міста, або іншого населеного пункту, відкласти від'їзд, але він відповідає, що ніяк не може. Засмучена дівчина присягається у вічній любові. Саме такий сюжет наповнює більшість пісень про розставання двох близьких, закоханих молодих людей.

Та поряд з сумними та інколи тужливими ліричними родинно-побутовими піснями існує такий підвид як весільні пісні.

Україна, як відомо, багата на розмаїтi весiльнi обряди. У кожному регiонi цей обряд має свої вiдмiнностi. Його значення в тому, що він відбиває світогляд i мораль трудового народу, родинні та суспiльнi стосунки на кожному конкретному історичному етапі. У ньому з великою теплотою оспівана доля жінки до i після одруження. У весільних піснях йдеться i про свах, i про подруг нареченої, світилок, бояр i боярок, старост i дружб. Співають весiльнi пiснi виключно жінки. Це переважно хори, діалоги. Весiльнi пiснi супроводжують замішування короваю, розплітання коси молодої, одягання їй чіпця. Чоловіки у формі монологів та дiалогiв беруть участь лише у найбільш драматичних епізодах обряду під час нападу бояр та викупу нареченої. Святкуючи перезву, родичі молодої після першої шлюбної ночі йдуть або з відповідними обрядовими піснями на частування до хати молодого.

Найпопулярнішими піснями що виконуються і зараз на  деяких українських весіллях є такі весiльнi пiснi: «Де ти, калино, росла?, «Ой думала та гадала», «Приїхали гості», «Ой куди ж ви, сiрi гуси, полинете?», «Ненько моя та рідненька», «Ой пливе човен по росі».

З текстів цих пісень постає цілий світ почувань i дум дівчини у  передвесiльну та весільну пору.

Окрім того можна сказати, що всі весiльнi пiснi становлять одне велике драматичне дiйство, але поряд з тим кожна з них, завдяки дiалогiчнiй формi, може бути самостійною малою п’єсою.

— Ненько моя рiдненька.

Рятуй мене...

— Не моя, донечко, воля...

Нехай тебе той рятує,

Хто до шлюбу готує.

Весiльнi пісні виступають не тільки як промовистий доказ багатства змісту й форми самого весільного обряду, а й високої моралі українського народу, як творця пісень про цей обряд.

2.3. жартівливі та сатиричні пісні

Здавна мандрівники й дослідники, письменники та громадські діячі сусідніх народів та держав відзначали як одну з найтиповіших рис характеру українців їх невичерпний гумор. Ця риса стала ледве не головною і визначальною при характеристиці українського народу, як пісенного та такого що може розважатися, сміятися та веселитись.

Конденсуючи світлі емоції, гумор був для трудового народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту та лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідко пройнятому смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усього несправедливого і злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і моральне здоров’я. Цю соціальну функцію народного гумору тонко підгледів поет і фольклорист Іван Манжура і висловив своє захоплення цією рисою характеру українців в таких рядках:

Ні! Я дух люблю свого народу,

Що на усяку він пригоду,

Яка б його де не зустріла,

Прискаже сміло та до діла.

Слівце веселеє по волі

І кипить з ледачої недолі!

Той дух насмішкувато-щирий

Не дасть приспати в серці віри

В громадську силу, її розум

І не поб’є немов морозом,

Надію певную довіку

На кращу долю чоловіку.

Стихія смішного в українській народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих творах.

Серед гумористично-сатиричних жанрів української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній переливають всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху – від ледь вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної спрямованості.

Родинно – побутова тематика жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі і дотепні творці народного гумору змогли підгледіти всі тіньові сторони свого повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском, то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.

Характеризуючи героїв української жартівливої пісні то можна сказати, що чи не найчастіше в них зустрічається молодь – дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня – це одна з форм залицяння та взаємо пізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо гостро висміюються в піснях недбайливі пестухи та одиначки з багатого роду. (Див. додатки «Чом дуб не зелений? Бо ГСО туча збила», «Що за парубочок, що набік чубочок»).

Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії - теж негативними. (Див. додатки «Ой на горі на могилі», «Грицю, Грицю до роботи»).

У багатьох піснях–діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення, вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза та подібне. Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.

Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин (Див. додатки «За річкою Герасим»)

Своєрідну групу жартівливих пісень становлять твори, що зображають життя старих химер дідів та бабів. Різні колізії відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби, набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності.

 Особливою різноманітністю тематики відзначаються жартівливі пісні про аномалії в інституції кумівства. Як правило, в куми запрошували найбажаніших друзів, нерідко колишніх коханих, з якими з різних причин не довелося побратися. То ж не дивно, що між кумом та кумою часто встановлювались особливо близькі відносини, які з погляду народної моралі все ж викликали заперечення, а отже й гумористичне висвітлення (Див. додатки «І учора у куми»)

Що стосується ролі жартівливої пісні в художньому житті народу то вона найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу. Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу. Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами, що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки, козачки, коломийки тощо.

Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в сюжетних танцях. Весілля, вечорниці, вулиці, досвітки і навіть дозвілля українця, як правило супроводжуються жартівливими та сатиричними піснями, щоб, можливо, стимулювати наших людей до самовдосконалення та самореалізації.

З плином часу деякі пісні настільки змінюються в своєму змісті і формі, що по суті перетворюються на нові пісні, стають новими жанрами, підвидами своїх попередників.

Мова і стиль традиційних ліричних пісень зберігають дивовижну стійкість навіть тоді, коли ці пісні істотно змінюються в своєму змісті, значно трансформуються в композиційному відношенні. Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісень впродовж століть не залишаються мертвотно нерухомим. Відбуваються зміни як в самому словнику, так і в стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі слова сучасними, з'являються і різного роду соціально-професійна термінологія. З'являються нові епітети. У піснях втрачається початкова розгорнена описова картина, перетворюючись на коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньої форми і ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була і залишається більше ніж піснею для пересічних українців.

Розділ 3. Ліричні пісні на території Дніпропетровщини

Говорячи про лірику Дніпропетровщини не можна залишити поза увагою її  історичне минуле та її «специфічне» розташування поряд з іншими сусідніми областями. Територія нашої області, як ніякої іншої заслуговує на увагу істориків та дослідників, адже, як відомо, ми живемо на території де було розташовано славетну Запорізьку Січ. На нашу думку при характеристиці народної лірики Подніпров’я та Дніпропетровщини не потрібно нехтувати цим фактом, адже це, так би мовити, вирішальний фактор, який відіграв роль в розвитку видів народної лірики.

Звичайно інші види української ліричної пісні також присутні в Дніпропетровській області, вони також мають не малу територію розповсюдження, бо лірика – це близька кожному серцю та чи інша подія оспівана в пісні.

Як було вже сказано вище, що при характеристиці народної лірики Подніпров'я  ми будемо опиратися на історичне минуле та козацьку добу. Отже при характеристиці усної народної творчості ми будемо описувати соціально-побутовий вид ліричної пісні, а саме особливу увагу буде приділено козацьким, солдатським, чумацьким та стрілецьким пісням та думам, які співалися та співаються населенням на даній території.

 Найбільшого розквіту і самобутності на Подніпров’ї набула позаобрядова пісенна епіка і особливо лірика. Найяскравіше тут проявились риси подніпровського виконавського стилю, традиції протяжного пісенного стилю. Але останній притаманний лише частині репертуару народних співаків Дніпропетровщини. У цьому регіоні переплелися, історично нашарувалися різноманітні пісенні стилі, утворився багатий репертуар не тільки із суто місцевих фольклорних творів, але здебільшого із запозичених, які мають загальноукраїнське поширення, або побутують у сусідніх регіонах. Розглянемо найхарактерніші фольклорні твори, найбільш яскраво виражені побутуючі тут пісенні стилі, їхні основні характеристики.

Пісенна епіка Дніпропетровщини також може розглядатися як багатошарове, полістильове явище. З одного боку, тут поширені твори, типові для всього українського загалу або спільні подільсько-подніпровські, волинсько-подніпровські. До останніх належать найдавніші балади про кохання та родинні стосунки: парубка, який кохав одночасно двох або трьох дівчат, забито („Ой чиї то воли по горі ходили?”, „Ой у полі жито, копитами збито”); сестра отруює брата за намовою коханки („Сербин”); стрілець убиває голуба, голубка („Ой там, на горі, ой там, на крутій”) дівчина розшукує могилу загиблого милого („Калина-малина над яром стояла”); зустрівшись після тривалої розлуки, закохані похворіли („Як піду я не берегом, лугом”), дівчина колише позашлюбних дітей-близнят („Ой у лузі на калині”); вдовин син зводить дівчину („Тихо, тихо Дунай воду несе”); дівчина топить позашлюбне дитя („Ой ковалю, коваль, коваленку”); балади „Подолянка”, „Бондарівна”; вдова і двоє синів („Що то в лузі за верба?”); дівчина не дозволяє вбити нелюба („Ой у полі озеречко”); жінка знущається з чоловіка-недоростка („Ой оддала мене мати”); чоловік пускає за водою нелюбу жінку, а потім просить повернутися („Оженивсь молод”); чоловік п’є з кумою, за скаргою жінки його карають („Ой орав же мій миленький”); чоловік карає жінку за позашлюбну дитину („Тиха, тиха величенька тиха”); чоловік вбиває жінку за намовою коханки („Ой високо сонце сходить”), свекруха перетворює невістку в тополю („Ой жила удівонька та на роздоллі”); балади „Про чайку”, „Дочка-пташка”; син виганяє з хати свою стару матір („А в неділю рано-пораненьку”); козак полишає батька і топиться в річці („Усі гори зеленіють”); багатий брат і бідна сестра („Під білою березою”) тощо.

До суто подніпровських балад можна віднести такі, що мають обрядове коріння („Стріла” – „Ой з-за гір, з-за гір вилітав сокіл” з наспівом весняного „кривого” танцю), версії сирітських балад: де батько з мачухою проганяють дітей („Ой по горі, по горі”); чи коли сирота шукає матір, але знаходить лише її могилу („Щось у лісі гукає?”); казкова версія балади про свекруху-обмовницю – змія обмовляє жінку донця („Ой ходив донець сім год по Дону”), а також новітні балади, що виникли на Подніпров’ї під впливом російської пісенності: жінка вбиває чоловіка, а потім шкодує за ним („Ой зима, зима, ти холодная”); матроси завозять сп’янілу та підмовлену дівчину на кораблі („Ой зацвіло синєє море”); під впливом міського жорстокого романсу: парубок застрелився, коли, повернувшись, застав померлу кохану („Любила хлопця з восьмого року”)

Порівняно невелика група пісень відбиває тематику та стильові особливості співу козацької доби: „Закувала зозуленька” де козаки просять у вдови дозволу подивитися на її дочку; „Як у саду, так і в лісі” в ній козак від’їжджає, заповідаючи дівчині рости; з маршовою мелодією; „Ой піду я понад лугом”  тут чоловік нарікає на негарну жінку; „Ой дівчина сіни мила” в якій мати здогадується про кохання дівчини до козака, але не хоче нелюбого зятя ці пісні з танцювальними наспівами.

Пізніші нашарування у пісенній ліриці Дніпропетровщини у вигляді сільського романсу простежуються у секвенційних наспівах пісень „Ой у полі криниченька”  де парубок залицяється до дівчини, яка несе відра з водою; „Ішли воли із діброви”, „В кінці греблі шумлять верби” тут козак покидає дівчину.

Вся специфічність змісту ліричних пісень визначається перш за все характером ліричного героя. Ліричний герой в народних піснях нашого краю, як здебільшого і в інших – це завжди проста людина: селянин, селянка, бурлак, повстанець, козак, вояка. Саме їх відчуття, світогляд і думки складають основний зміст ліричної пісні.

Таким чином, пісенність Наддніпрянщини  становить складний конгломерат різних пісенних стилів, сукупність різних загальнопоширених жанрів, серед яких не всі представлені на Дніпропетровщині в чистому виді. Але переважна більшість побутуючих тут фольклорних творів несе в собі стильові риси подніпровської традиції співу. Найдавніші пісенні зразки з архаїчною мелодикою співіснують тут з новітніми творами та пісенними стилями. За пісенним репертуаром та співочими стилями Наддніпрянщина становить перехідну зону між Поділлям і Поліссям, збагатившись фольклорними традиціями сусідніх регіонів та обдарувавши їх своїми надбаннями. Та головною „візитною карткою”, неповторним обличчям подніпровської пісенної лірики залишається  відомий далеко за межами нашої області протяжний гуртовий спів.

Розділ 4. Значення українських народних ліричних пісень в

сучасній державі

Переходячи до характеристики української ліричної пісні в сучасній українській державі варто зробити акцент саме на ту культуру яка розвивається сьогодні і які види анти культури ми можемо спостерігати на території сучасної України, і як вона впливає на розвиток молодого підростаючого покоління, і чи зможе вивчення народної лірики в сучасній школі вплинути на подальше становлення школяра як особистості в суспільстві.

Поняття культури в сучасній Україні на стільки диференційоване, що кожна людина на питання «Що таке культура?» дасть власний варіант відповіді, який буде не схожий, а можливо навіть прямо протилежний попередньому варіантові. Можливо це так і потрібно, адже кожна людина – це особистість не схожа на іншу, але ж тоді самовільно виходить питання про те що поняття про культурний ідеал у кожного різний, що на нашу думку не є приємним для молодої держави. Адже культура є фактором організації суспільного життя, сукупність ідей, принципів, соціальних інститутів, що забезпечують колективну діяльність людини.

Звертаючись до соціології можна виділити наступні форми і різновиди  сучасної культури українців:

1)  елітарна культура (або культура еліти);ї

2)  народна культура (або культура, що твориться народом, частіш за все без участі професійних творців – артистів, зодчих, письменників, музикантів, художників) - фольклор (міфи, легенди, казки, билини, пісні, танці);

3)  масова культура, чи культура, що спрямована на задоволення недовгих у часі запитів народних мас (цирк, популярна музика);

4)  субкультура, чи культура певної соціальної групи (наприклад, культура «дітей рок-н-ролу», культура панків, культура студентів);

5)  контркультура, чи культура, цінності якої є протилежними щодо будь-якого зі згаданих вище видів культури; така культура не визнається іншими видами культури і вважається анти культурою;

6)  суперкультура  - це культура технократії (наприклад, культура університетів, культура автошляхів, культура висотних будівель, культура контролю за народжуваністю).

Чи не найцікавішим є той факт що на сьогодні в українському суспільстві існують всі ці форми культури.

Говорячи про теперішній розвиток музичної української культури, варто зазначити, що здебільшого нинішня культура розвивається під впливом західних понять про культуру та завдяки нашій теперішній молоді стає її складовою частиною.

Відслідкувавши таку тенденцію ми з усією ймовірністю можемо сказати що наша народна музика і пісня поступово відходить у молодого покоління на другий, третій, а можливо і останній план. Наша молодь є характерним представником масової культури яка виникає і з часом переходить в інше захоплення.

Характеризуючи значення народної пісні та лірики в сучасній держави можна сказати про те що люди поступово перестають співати пісні як це робили наші предки, вони перестають звертатися до пісні як до найкращого заспокійливого, як до можливості вилити всі свої страждання через пісню.

Народна ж пісня залишається надбанням людей старшого покоління, саме вони можуть розповісти нам історію створення тієї чи іншої пісні, розповісти про її героїв та заспівати її для нас.

Завдяки ж саме представникам старших поколінь ми зараз маємо найбільші в Європі, а, можливо, навіть у світі збірки народного фольклору, народних пісень, дум, балад, приспівок, байок та інших видів народної творчості, тільки завдяки їм та їх вкладу в розвиток народних пісень ми по праву вважаємося самим співучим народом в світі.

Що стосується вивчення народних пісень та інших видів фольклору в сучасній школі, то на нашу думку, це потрібно зробити на загальнодержавному рівні, ввівши етнологію та фольклористику українського народу окремим предметом в середній школі. Вивчаючи даний предмет потрібно в першу чергу педагогам звертати увагу на те, що це неоціненне надбання всього українського народу, що кожна пісня написана де сльозами, а де інколи навіть кров’ю, що це не просто пісня, яку співають наші бабусі – це історія нашого народу виспівана в пісні, а як відомо «без знання історії свого народу не можливо оцінити його сьогодення».

Висновки

З глибини століть пісня донесла до нас пам'ять про людей, їх пристрасті, переживання і ідеали, вона зв'язує часи, радує і засмучує людські душі. Супроводжуючи народні життя, вона по-своєму відображає духовні шукання, етичні ідеали як українського народу, так і сусідніх держав та їх суспільств, показує життя народу в різні історичні періоди, розкриваючи їх з різних сторін та позицій. Народна пісня – літопис народного життя, хранитель духовних початків життя.

Вплив народної пісні на українську літературу величезний. Цей вплив виявляється і в створених міцних  характерах, особливо жіночих, і в розвитку так званої ліричної прози, в трактуванні теми «чоловік і природа», в стилістичних елементах.

Українська народна пісня – явище унікальне, грандіозне і вічно живе.

Ми привели свою класифікацію пісень, спираючись на наявні в літературі. Так, ми виділяємо:

·  родинно-побутові пісні, які включають пісні любовної і сімейної тематики;

·  соціально-побутові пісні: трудові пісні, бурлацькі, чумацькі,  солдатські, молодецькі пісні, розбійницькі, каторжницькі і заслання, тюремні;

·  жартівливі та сатиричні пісні, хороводи пісні і пісні літературного походження.

Виявляючи композиційні особливості пісні, приділяємо увагу варіативності пісенних сюжетів і такому пісенному явищу, як контамінація. Часто зустрічається такий композиційний тип, як пісня-монолог, рідше – пісня-діалог. Особливістю пісні-монологу є наявність звернень, які, в основному, виконують риторичну функцію. Характерною для пісенної композиції є оповідна форма, яка як така сама по собі зустрічається рідко. В основному цей композиційний тип зустрічається у поєднанні з монологом або діалогом, що є найбільш поширеним композиційним типом.

Аналізуючи кожен композиційний тип, знаходимо, що композиція впливає на сприйняття слухача. Вона, з'єднуючись із змістом і мелодією, не тільки бере участь в розкритті характерів героїв через події, але і дозволяє зіставити внутрішній світ людини з світом навколишньої природи.

Сюжетну основу, на нашу думку, складають соціальні мотиви: одруження або заміжжя, трагедія неподіленої любові, батьківської влади, любові до рідного будинку і т.п. Антикріпосницька тематика також є характерною для українських ліричних пісень, оскільки кріпацтво надало величезний вплив на сімейні відносини.

Герої – це вихідці з простого народу: дівчата і хлопці з селянських сімей. Вони володіють багатим внутрішнім світом і небажанням миритися з навколишньою несправедливістю. Так народжуються скарги, переживання, плачі героїв. Представники рослинного і тваринного світу також є героями українських народних ліричних пісень, але часто їх образи символічні. Саме ці образи-символи дозволяють глибше зрозуміти внутрішнє життя українського народу.

Аналізуючи фольклорний текст, знаходимо, що його основою є все ж таки слово. Воно, з'єднуючись з музикою, розкриває внутрішній світ героя. Саме поєднання слова і музики і визначає специфіку жанру ліричної пісні. Кожне слово в пісні важливе, кожне слово бере участь в описі миру відчуттів, характерів і настроїв. Слово в пісні змінює своє значення, яке визначається контекстом.

Все це пов'язано з тим, що фольклорні твори створюються на живій, розмовній народній мові, з тим що люди перш за все в пісні шукали бажаного затишку, укриття від тяжкого та буремного повсякдення.

Пісня і зараз залишається невід’ємним атрибутом життя українців. А все тому, що наш народ і пісенність поняття не роздільні.

Список використаної літератури

1.  Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // К.: Наукова думка, 1966.

2.       Давлетов К.С. Фольклор как вид искусства. – М.: Наука, 1966. – 365 с.

3.       Кирчів Р. Із фольклорних регіонів України: Нариси і статті. – Львів, 2002. – 352 с.

4.  Колеса Ф. українська народна словесність. - Едмонтон, 1983.

5.  Козацькі пісні / Фольклорні записи та упорядкування Н.Г. Полякової. – К.: “Музична Україна”,  1991.  – 150 с.

6.  Кушніренко І.К., Жилінський В.І.  Фольклор Гуляйпільщини: Запорізька  та Дніпропетровська область / За ред. проф. В.О.Горпинича. – Дніпропетровськ: Пороги, 2002. -  171 с.

7.      Лирические песни / Составление, предисловие, подготовка текстов и примечания П.С. Выходцева. – М.: Современник, 1990. – 653 с.

8.  Махновець Л. „Давній український гумор і сатира”, 1959 р.

9.  Ой у полі дві тополі”. Українські народні пісні Запорізького краю. Випуск 1. Упорядник і редактор Н.Полякова. – Запоріжжя: Культурний центр “Хортиця”, 2000. – 103 с.

10.  Січова скарбниця. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. Упорядкування, передмова та примітки Віктора Чабаненка.– Запоріжжя, ЗДУ, 1999. – 392 с.

11.  Стрюк Л. Етнологія України у пісенному фольклорі. – Тернопіль: Астон, 2001.

12.       Українські народні пісні в записах М. В. Лисенка / Упор., вступна стаття та примітки Єфремової Л. О. – Ч. 1. – К.: Музична Україна, 1990. – С. 181.

13.       Українські народні пісні та думи. – К.: Товариство «Знання» України 1992р.

14.      Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст.. Левченко О. – Тернопіль, 1991р.

15.  Шумада Н. С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К, 1989.

16.  Яворницький Д.І. Вольності запорозьких козаків. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. - 359 с.

Додатки

В додатках ми вирішили навести найбільш характерні приклади українських ліричних пісень.

ЧОМ ДУБ НЕ ЗЕЛЕНИЙ?  БО ТЕ ТУЧА ЗБИЛА

Чом дуб не зелений? Бо Те туча збила,

Козак зажурений: лишила дівчина.

А хто хоче знати, най мене спитає,

Що дівчина любить, як сім років має.

Як сім років має, то до школи ходить,

А вже за собою штирки хлопці водить

А як десять має, го вже мелюєся,

Вийде на вулицю, до хлопців сміється.

Як п’ятнадцять має, то вже віддаєся,

А вна си гадає, що так і здаєся.

Я в чужої мами треба рано встати

Не будеш, дівчино, личко малювати.

А як має двадцять, то цвіте, як ружа,

А люди все кажуть:" он пішла сивуля!”

ЩО ЗА ПАРУБОЧОК, ЩО НАБІК ЧУБОЧОК

Що за парубочок, що на бік чубочок,

Сидить коло столу, як з рожі цвіточок? (2)

Сидить коло столу, як мак процвітає,

Не одна дівчина на нього чекає. (2)

Не одна дівчина, та й не одна мати

Хоче свою доньку за нього віддати. (2)

ОЙ НА ГОРІ НА МОГИЛІ

Ой на горі на могилі

Там пасуться три кобилі

Їдна кара, друга бура ...

Що то в дівки за натура:

Йшла за дров’ми та й заснула.

Прийшов кабан тай торкає:

- Вставай, дівко, бо світає.

Пішла дівка до пана

Позивати кабана:

- Ой ти, пане, твій кабан

Такий самий, як сам пан.

ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ

- Грицю, Грицю, до роботи!

В Гриця порвані чоботи.

- Грицю, Грицю, до Марусі!

- Зараз, зараз приберуся!

- Грицю, Грицю, врубай дров!

Ой! Гриць щось нездоров.

- Грицю, Грицю, до Марусі!

- Зараз, зараз приберуся!

- Грицю, Грицю, молотити!

Гриць нездужає робити.

- Грицю, Грицю, до Марусі!

- Зараз, зараз приберуся!

- Грицю, Грицю, до телят!

В Гриця ніженьки болять.

- Грицю, Грицю, до Марусі!

- Зараз, зараз приберуся!

- Грицю, Грицю, роби хліб!

- Кахи, кахи, щось охрип!

- Грицю, Грицю, до Марусі!

- Зараз, зараз приберуся!

Грицю, Грицю, хоч жениться?

Не може одговориться!

- Грицю, Грицю, кого взяти?

- Краще Марусі не зискати!

- Марусенько, серце моє,

Чи підеш за мене?

- Стидкий, бридкий, не люблю

І за тебе не піду.

Пішов Гриць, зажурився

Да і в ченці постригся.

Тепер Грицю скучно жити,

Було Марусі не любити.

Грицю всюди не в покой,

Гриць іду уже домой.

Грицю, Грицю, пошукай,

Краще Марусі вибирай.

Єсть Наталка і Ганнуся,

Та миліш нема Марусі.

Хоч ізгину, пропаду,

Краще Марусі не найду.

ЗА РІЧКОЮ ГЕРАСИМ

За річкою Герасим,

В Герасима гарний син,

Мати любить Герасима,

А я, дочка,- його сина.

- Ой ти казав люблю, люблю

І в осені візьму, візьму,

А тепер довелося-

Ти без чобіт, а я боса

-Ходи ж, мила моя, боса,

Бо тобі так довелося,

Мені ж босим не годиться,

Буде жито не родиться.

Нехай краще не родиться,

Коли таке поводиться,

Ми ж на теє не здаваймось

Та ходімо обвінчаймось.

-Та ще ж бо я не збісився,

Щоб на тобі оженився

Поглянь ти на свою вроду,

Краще з мосту кинусь в воду

Таки ж Гандзя доскочила,

Петра таки зморочила,

Як він на ній оженився,

Мов за стіну заступився.

Через річку, через став,

Любив, поки перестав.

Та й вона ж його любила,

Так,що й розум загубила.

Ой гоп-чук-чук, поберемся

Та й будемо панувати,

Ой ти будеш кози пасти,

А я вівці заганяти.

Оженився навісний

Та взяв біснувату.

Та не мали що робить,

Запалили хату.

І УЧОРА У КУМИ

І учора у куми,

І сьогодні у куми,

Гей, ой коли ж я куму

Та й до себе зазву?

Ой найму я стрільця

тай застрелю горобця,

Гей, та й тоді я куму

Та й у гості зазву.

Ой продам я груди

Та куплю блюди,

Гей, ой продам я реберця

Та покуплю видельця

І зварила горобця

На дванадцять блюдів,

Гей, на дванадцять блюдів,

На дванадцять столів.

Аж тоді вже я куму

Тай у гості зазву.

- Гей, їж, кумо, горобця,

Не засалювайся,

Гей, за пазуху не бери,

Своїм діткам не неси!