Наслідки гріхопадіння. Обітниця Спасителя

14

Українська Православна Церква

Київський Патріархат

Волинська Духовна Семінарія

Кафедра Священого Писання

СЕМЕСТРОВА РОБОТА

«Наслідки гріхопадіння. Обітниця Спасителя»

Студента I курсу ВДС

Науковий керівник: викладач ВДС

о. Петро Герасимук

м. Луцьк 2007р.

ЗМІСТ

І. ВСТУП

II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ

III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД

IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ

V. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА

VI. ВИСНОВОК

VII. БІБЛІОГРАФІЯ

І. ВСТУП

Людина, як вінець Божого творіння, була створена особливою радою Пресвятої Тройці. Бог створив людину на образ Свій. Тіло людини, як і тіла всіх земних істот, створене із землі. Але духовна природа людини є безпосереднім подихом Божих, уст. "І сотворив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина душею живою" (Бут. 2, 7).

Але тут ні в якому разі не можна допускати, що душа людини є частиною Божого Єства. Людська душа є твариною, створеною, як і її тіло. Вона тільки містить у собі образ свого Творця. І цей образ в людині, згідно із вченням святих отців Церкви, відображений в її душі, а саме - в її духовності: розумі, почуттях, волі. А "подоба Божа" - це направлення цих даних Богом сил до Бога через їхній вільний розвиток і вдосконалення аж до уподібнення до свого Творця.

Отже, кінцева мета, яка поставлена Творцем перед людиною, - це бути досконалими, "як досконалий Отець ваш Небесний" (Мт. 5, 48).

Місцем постійного життя та діяльності людини був рай - прекрасне місце, подібне до чарівного саду, яке було спеціально створене для людини всемогутністю Божою через Його особливу любов до Свого творіння. В цьому саду серед безлічі прекрасних райських дерев було два особливих -- "дерево життя" та "дерево пізнання добра і зла". Плоди "дерева життя" були призначені для підтримки безсмертя в людині. А "дерево пізнання добра і зла" було спеціально вибране Богом для випробовування людини і виховання в ній послушності волі свого Творця.

Перебуваючи в раю, людина повинна була трудитися тут і доглядати за всім. Так вона мала розвивати свої творчі таланти і продовжувати справу свого Творця. Безпосереднє спілкування з природою давало людині можливість, через вивчення законів природи, збагачувати і поглиблювати свій розум, пізнавати Бога-Творця, Його Премудрість, Любов, досконалість і самій наближатися до цієї досконалості.

II. ХИТРІСТЬ ДИЯВОЛА І СПОКУСА ЄВИ

Святе Письмо нічого не говорить про те, як довго жили наші прародичі щасливим життям в раю. Йдеться тільки про існування родоначальника всякого зла - хитрого й лукавого змія-диявола. Він через свою гордість втратив можливість спілкування з Богом, втратив усяке блаженство. Колись перший серед ангельського світу, тепер він став дияволом, що дослівно означає "наклепник, обмовник, обманщик, спокусник". Він люто ненавидить Бога, а також всяку людину, в якій є відображення образу Божого. Але особлива ненависть в нього до кожного, хто живе з Богом, любить Бога й спілкується з Ним. І, взагалі, всяке добро, спокій, злагода, любов, невинність, порядок, послушність - все це стало ненависним для диявола. Тому з першої ж появи на землі людини, сотвореної на образ Божий, він старався розірвати благодатне спілкування людини з Богом, спотворити в ній образ Творця і втягнути її в свою вічну погибель.

Біблія говорить: "Змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки; "Чи Бог наказав: не їжте з усякого дерева?" (Бут. 3,1)

У цьому запитанні прихована підступна брехня, яка мала б відштовхнути жінку від спокусника. Але перші люди жили б такому середовищі, в якому було відсутнє всяке зло. Тому жінці, яка ніколи не зустрічалася з таким злом, як обман, була притаманна абсолютна довірливість. Вона просто помітила неточність у запитанні і відповіла, що Господь дозволив їсти плоди зі всіх дерев, крім одного, -- із "дерева пізнання добра і зла", яке знаходиться посередині раю. Тому що Бог сказав: "Не їжте з нього і не доторкайтесь до нього, щоб вам не померти" (Бут. 3,3).

Тоді спокусник старається пробудити в жінці недовіру до Бога. Тому він говорить до неї: "Умерти -- не вмрете! Бо відає Бог, що дня того, коли будете з нього ви їсти, ваші очі розкриються, і станете ви, немов боги, жінці глибоко в душу. Вони породжують душевну боротьбу і викликають цілу низку сумнівів. Що таке добро? Що таке зло? Як це можна пізнати? І коли вони зараз з Адамом живуть в абсолютному блаженстві, то яким же буде їхнє життя, якщо вони стануть "як боги"?

III. АДАМ І ЄВА СПОЖИВАЮТЬ ЗАБОРОНЕНИЙ ПЛІД

У такому збудженому й розтривоженому стані жінка звертає погляд на заборонене дерево. І тут всю майбутню долю всього людства вирішує зовнішній спокусливий вигляд забороненого плоду. "І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв" (Бут. 3,6).

Так найбільша і найстрашніша, найтрагічніша переміна в Історії людства звершилася -- людина порушила Божу заповідь, людина проявила непослушність своєму Творцеві. Жінка послухала голосу змія-диявола, спокусилася через його обман і лукавство, і тепер сама вже стає спокусницею -- вона спокушує свого чоловіка.

Результат нарушення Божої заповіді проявився в ту ж мить. У Адама і Єви насправді відкрилися очі, як обіцяв спокусник, - вони отримали пізнання. Але що вони пізнали? Вони пізнали перш за все те, що вони нагі, - вони пізнали сором, вони пізнали, що в їхній людській природі появилася якась недосконалість. А через це їм стало вже страшно показатися Богові і вони заховалися - тепер вони пізнали також страх, якого раніше не відчували й не знали.

Що ж тут відбулося? Не їсти плодів із "дерева пізнання добра і зла" означало для людини строгу заборону, під страхом смерті, переступати певну межу, заборону торкатися своєю, ще надто слабкою, незмужнілою природою, як тілесною, так і духовною, тієї межі, того середовища, яке було для неї смертельно небезпечним. І слова, сказані до людини Господом, "смертю умрете" зовсім не були словами погрози -- це було застереження Творця Своєму творінню.

Але людина, затьмарена своєю силою, могутністю, а також своєю надзвичайною владою над природою, попавши під вплив спокусливих слів диявола, вже не могла зупинитися. Вона захотіла наочно випробувати свою волю -- захотіла бути як Бог, захотіла зримо пізнати добро і зло. На ту розважливість, розсудливість, яка притаманна для дорослої людини, часу в неї не було. А розважливість тут була необхідною саме для того, щоби бодай оглянути саме дерево "пізнання добра і зла", щоб заглянути в його коріння. Але тут, на жаль, людина з дитячою наївністю тягнеться до самого плоду "пізнання добра і зла". А вкусивши плоду, пізнала зло, пізнала страх, сором, пізнала свою ницість, свою нікчемність перед своїм Творцем.

Тепер перед людиною відкрилася страшна запаморочлива безодня, вирватися з якої самій людині, без Божої допомоги, було вже не під силу. І ця безодня, влаштована дияволом і "ангелами" його, поглинула людину.

IV. ЗАКЛИК ГОСПОДА ДО ПОКАЯННЯ

Але люблячий Господь хоче врятувати людину, Він кличе її до Себе: "Адаме, де ти?" -- взиває Він до людини, що вже согрішила. Цими словами Господь запитує Адама не про його місце знаходження. Він, як Всевідучий Бог, знає, де Адам знаходиться, і знає, що він зробив. Господь запитує, де він зараз перебуває своєю душею, в якому душевному стані. Цими словами Господь закликає Адама до покаяння, дає можливість усвідомити свій гріх, свою провину перед Творцем, закликає, щоб вій своєю душею виплутався із пут диявола і прийшов до Нього.

Але гріх вже увійшов у душу людини, вже затуманив у ній основні сили її душі, -- розум, волю і почуття, -- затуманив у ній сам образ Божий. Тепер благий закличний голос Господа спонукає Адама до бажання вже не розкаяння, а виправдання. Адам тепер уже зі страхом відповідає Господу: "Почув я Твій голос у раю і злякався, бо нагий я, -- і заховався". І промовив Господь: "Хто сказав тобі, що ти нагий? Чи ти не їв з того дерева, що Я звелів був тобі, щоб ти з нього не їв?" Адам відказав: "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, вона подала мені з того дерева, і я їв". Тоді Господь промовив до жінки: "Що це ти наробила?" А жінка сказала: "Змій спокусив мене, і я їла" (Бут. 3, 10-13).

Жінка, виправдовуючись, звинувачує змія-диявола. Чоловік, заради свого виправдання, звинувачує вже не тільки жінку, але й Самого Господа. "Жінка, що Ти дав її, щоб зі мною була, - говорить Адам, - вона подала мені з того дерева, і я їв". А жінка говорить: "Змій спокусив мене і я їла".

Отже, згідно з людською логікою, яка миттєво спотворилася через "пізнання зла", виходить, що в усьому винен не хто інший, як Сам Господь Бог. Чоловік не винен, -- це Бог винен, що дав йому таку жінку. Але й жінка не винна, -- це, знову ж таки, винен Бог, що допустив до неї змія, який спокусив її. А де ж тоді розум, воля, почуття, якими Господь наділив людину? Вони є, але вже у спотвореному вигляді. Розум, як бачимо, людина вже використовує не для пізнання Бога, а для того, щоб заховатися від Бога та доказово виправдати себе. Свою вільну волю людина вже використовує не для того, щоб її поєднувати з волею Божою, а всупереч їй -- на задоволення особистих потреб. Чисті, щирі почуття любові до Бога, до свого Творця вже повністю спотворені через сам дотик до зла, а також через спотвореність розуму, -- вже немає чистої любові до Бога, а є тваринний страх перед Тим, Хто може покарати.

Тому у виправданнях наших прародичів криється неправда, обман, що його диявол засіяв у їхні душі. І вірус цієї неправди, вірус зла, засіяний дияволом в душі наших прародичів, який миттєво спотворив Богом даний людський розум, волю і чисті почуття, передається з покоління в покоління аж до сьогодні. І людина так звикла до цього зла, що воно вже стало ніби невід'ємною частиною її життя. І сьогодні людина старається завжди у всіх своїх вчинках знайти для себе виправдання. Чи то пияк, чи злодій, чи вбивця, чи розпусник -- вони завжди знаходять виправдання, які зводяться до тих, якими перед Господом виправдовувалися наші прародичі, -- вони не винні; це в них така природа, яку дав їм Господь; у них є такі життєві потреби, бо живуть в таких умовах, що їх створив для них Господь; або зовсім просто: їх нечистий попутав, якого, знову ж таки, до них допустив Господь. У всьому "винен" Бог, але тільки не вони. Тому апостол Павло пише, що в особі Адама всі согрішили (Рим. 5, 14; 1 Кор. 15, 22); бо, «який земний, такі й земні» (1 Кор. 15, 48).

V. НАСЛІДКИ ГРІХА І ОБІТНИЦЯ ГОСПОДА

Всяка дія веде за собою певні наслідки. Наслідки гріхопадіння людини були страшними. Змій проклятий перед усім живим, для нього відведена доля повзати. Жінка засуджена па повне підкорення чоловікові, а також на важкі страждання й муки під час продовження роду людського. Звернувшись до Адама, Господь сказав: "За те, що ти послухав голосу жінки своєї та їв з того дерева, що Я наказав був тобі, говорячи: від нього не їж, -- проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні свойого життя. Тернину й осот вона буде родити тобі, і ти будеш їсти траву польову. У поті твойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, -- і до пороху вернешся" (Бут. 3,17-19).

Це тільки диявол, спокушуючи людину, говорить до неї облесливо: "Станете ви немов боги". А Бог говорить людині правду, повертає її до реальності: "Ти порох, і до пороху вернешся".

Страшним був вирок за порушення заповіді Божої. Але безмежним є і милосердя Боже. В людині Господом було закладено образ Божий. І Господь не хоче, щоби цей образ загинув. Але не тому, що це тільки образ Божий, а тому, що Він любить людину і не хоче залишити її без надії на можливе спасіння й повернення до попереднього блаженства. Тому тут же Господом була дане Перше Євангеліє -- перша блага вістка про спасіння, про майбутнього Месію. Звертаючись до змія-диявола, Господь сказав: "Я покладу ворожнечу між тобою і між жінкою, між насінням твоїм і насінням її. Воно зітре тобі голову, а ти будеш жалити його в п'яту" (Бут. 3, 15).

Цими словами Господь обіцяє грішній людині, що від жінки народиться Спаситель, Який зітре голову змія-диявола, знищить джерело зла і примирить людину з Богом.

Наслідки гріхопадіння -- це не просто вигнання наших прародичів з раю. Гріхопадіння людини -- це страшна катастрофа у всьому Всесвіті. Людина була сотворена Господом не так, як всі інші створіння. В людині було закладено образ Творця, людина була вінцем всього Божого творіння, як духовного, так і матеріального. Людина була безпосереднім зв'язком між духовним світом і світом матеріальним. Людина була поставлена Господом панувати над тим усім Божим творінням, яке було створене до цього часу, -- вона була головою і живою душею всього велетенського природного організму, який був створений Господом попередньо.

Коли людина свідомо спотворила в собі образ Божий, цим вона розірвала зв'язок між світом духовним і світом матеріальним, вона порушила ту гармонію у Всесвіті, яка була закладена Творцем. Тому слова Господа, сказані до Адама: "Проклята через тебе земля", мають значення всесвітнього масштабу -- гріхопадіння людини явило свою згубну дію на всю природу. Тому апостол Павло і говорить, що через гріх прародичів "все створіння разом зітхає і разом мучиться аж досі" (Рим. 8, 22).

Мучиться природа і самої людини. "І зробив Господь Бог Адамові та жінці його одежу шкіряну і зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Що це за одяг отримала людина після свого гріхопадіння? Існує гіпотеза, що цим одягом є саме ця тваринна природа з її тваринними інстинктами, яку зараз має людина. До гріхопадіння людина мала зовсім іншу природу. Знаходячись між світом духовним, ангельським і світом земним, людина і своєю зовнішньою природою, взятою від землі, але оживотвореною подихом уст Божих, була, очевидно, більш подібною до ангельського світу, ніж до тваринного. Про близькість людини до ангельського світу свідчать слова, сказані ангелом до апостола Йоана Богослова, коли під час отриманого ним від Господа Одкровення він хотів поклонитися ангелові. "Дивись, не роби цього; -- говорить ангел, -- я співслужитель тобі і братам твоїм, котрі мають свідчення Ісусове" (Апок. 19, 10). У всякому разі людина мала безсмертну природу.

Тепер спотворена людська природа, природа "душі живої" вже не могла так дальше жити. Господь саме від цього і застерігав людину, наказуючи: "З дерева знання добра й зла -- не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно (незаперечно) помреш!" (Бут. 2, 17). І от тепер, коли страшна трагедія вже сталася, люблячий Господь, щоби вберегти грішну людину від її неминучої і абсолютної загибелі, через Своє милосердя одягає - її в шкіряний одяг тваринного світу.

VI. ВИСНОВОК

Райське життя перших людей, їхній духовний стан невідомі для нас. Ми знаємо тільки те, що то був зовсім інший світ, світ, оповитий Божою любов'ю, в якому не було зла, а панувало тільки добро. Розум наших прародичів був глибокий, проникливий, воля - доброю, почуття були чистими, нічим не забрудненими. Вся їхня досконалість полягала в моральній чистоті і невинності, у відсутності навіть якоїсь думки про щось нечисте і грішне. Підтвердженням для цього служать слова Біблії: «І були вони нагі обоє, Адам та жінка його, і вони не соромилися» (Буг. 2, 25).

Сором'язливість, стид є наслідком зіпсованості тієї людської природи, яка була дана Творцем. Сором -- це підсвідоме відчуття людиною своєї зіпсованості, це внутрішній голос душі говорить людині, що в неї щось не так. Треба пам'ятати одну незаперечну істину: коли грішна людина не має вже ніякого сорому, то це є ознакою того, що душа в неї абсолютно духовно мертва -- вона повністю вийшла з-під влади свого Творця, Який є найвищою Чистотою і Святістю, і перебуває під абсолютною владою диявола. А мертва душа вже не може подавати ніякого голосу.

Повернути втрачене, відновити порушену у Всесвіті гармонію, повернути собі попередню природу, попереднє блаженство в раю - це вже самій людині не під силу. Тому у свідомості людства завжди жило відчуття внутрішнього незадоволення, відчуття дискомфорту, відчуття гріха, який тяжіє над світом.

Усі ці відчуття дисгармонії яскраво виражені в найстародавніших релігіях світу. Наприклад, стародавні греки говорили, що людство несе тягар титанів, котрі повстали були проти неба. У бушменів є повір'я, згідно з яким люди стали смертними через те, що не повірили Божеству. Єгиптяни говорять про стародавній гріх людства перед Сонцем. Стародавні шумерські і вавилонські міфи розповідають про щасливі первісні часи, коли люди й

Божество жили в мирі. Аналогічні легенди є в жителів Персії, Тибету, Африки та багатьох інших народів і племен, що населяли і населяють різні частини земної кулі7.

Усе це тільки підтверджує правдивість біблійної розповіді про гріхопадіння людини. А різновидність цих повіствувань пояснюється відходом людей від віри в Єдиного Істинного Бога та пошуках своїх богів.

VII. БІБЛІОГРАФІЯ

1. Святе Письмо. - Українське Біблійне Товариство. - Київ 2003 р.

2. Закон Божий. - Серафим Слобідський. - Київ 2003 р.

3. Кун. А. - Міфи і легенди стародавньої Греції. - Київ 1995 р.

4. Лопухин А. П. - Толковая Библия, или комментарий на все книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. - СПб., 1910 р.

5. Мень. О., протоиерей. - История религии. В поисках пути, истины и жизни. - Москва 1991 р.

6. Біблійна історія Старого Завіту. - Протоієрей Михайло Марусяк. -Чернівці 2001 р.