Соціально-історичні умови виникнення християнства

2

РЕФЕРАТ

на тему:

„Соціально-історичні умови виникнення християнства”

1. Загальні положення

Християнство є однією з найбільших світових релігій, має близько 1,5 млрд. прихильників, що складає приблизно 20% населення земної кулі. Воно поширене в усіх країнах світу, а домінує серед населення в Європі, Америці, Центральній та Південній Африці, Австралії. Християни складають переважну більшість населення в найбільш розвинених країнах, що дозволяє їм справляти значний вплив на перебіг політичних і соціально-культурних світових подій. Протягом майже 2 тис. років існування народів християнство впливало на розвиток їхньої культури, певною мірою визначало історичну долю окремих народів. Християнство є також однією з найбільш розвинених в ідеологічному плані монотеїстичних релігій.

Християнство виникло в ї ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії, зокрема в Антіохії, Сирії, Малій Азії. Римська імперія на той час була великою рабовласницькою державою, соціально-політичний лад якої знаходився у глибокій кризі, що обумовлювало посилення експлуатації рабів, загострення соціально-класових суперечностей і призводило до численних повстань і війн рабів проти рабовласників. Але виступи рабів, як і поневолених народів, щоразу завершувалися поразкою. Це вело до втрати впевненості у своїх силах та віри в можливість подолання соціального зла, викликало почуття приреченості, безперспективності. Серед рабів і поневолених народів поширювалися песимістичні настрої, відчай та безнадійність, а як наслідок цього -- пошуки спасіння й порятунку від зла в надії на допомогу небесних сил, божого рятівника. Цьому сприяло й те, що в умовах деградації суспільства, апатії й деморалізації досить поширеними були віра в диво, екстази, видіння, привиди і под. Свідомість знедолених людей ставала дуже сприйнятливою до містико-релігійних ідей та уявлень, що було живильним грунтом для засвоєння християнського месіанського віровчення.

Перші християнські громади з'явилися серед населення єврейської діаспори у другій половині І ст. н. е. Об'єднання їх відбувалося під впливом запозиченої а іудаїзму ідеї спасителя, месії, посланця Боги, який мав прийти і спасти пригноблених і знедолених. Ця ідея стала популярною також серед рабів, старців, жебраків ти інших верств населення. Згодом віра в спасителя, месію (іудаїстичний месіанізм) стала одним із джерел міфу про Христа (Христос -- по-єврейськи Месія, грец. переклад -- Помазаник, їм'я Ісус -- Спаситель). Взагалі, про первісне християнство досить яскраво свідчить книга Нового Заповіту "Апокаліпсис". У ній ще не згадується назва "християни", а своїх одновірців автор уважав іудеями; не знаходимо тут також ні догматики, ні моралі пізнішого християнства. Але в "Об'явленні Івана Богослова" досить виразно пророкується кінець світу, перемога Бога над антихристом і встановлення месією вічного Небесного Царства.

Відомо, що перші християнські громади не мали сталої організації. Вони були розрізнені, діяльність їхня зводилася до розспівування молитов на релігійних зібраннях і спільних трапезах. Не було професійного духовенства, єдиного християнського віровчення і культу. Навіть більше, християни зазнавали від Римської держави утисків, переслідувань і навіть масового знищення протягом майже всього II ст.

2. Етапи еволюції християнства

Попервах християнство було лише однією з месіанських сект іудаїзму. Але наприкінці І ст. до християнських громад вступали й неєвреї, яким була близькою ідеологія християнства -- ідеї гріховності, спасіння і спокути, спасителя, месії. У II ст., незважаючи на гоніння християн з боку влади, їхні громади поширилися на всю територію Римської імперії, в їхній структурі з'явилися постійні посадові особи -- диякони та єпископи, які грали провідну роль у питаннях догматики і культу. Наприкінці II -- на початку III ст., долаючи гостру боротьбу між окремими сектами й течіями, християнські громади об'єдналися навколо великих міст імперії -- Александрії, Карфагена, Рима та ін. Єпископи цих міст, які очолювали церкви своїх провінцій, стали називати себе митрополитами. Так поступово складалася церковна організація християнства, а ЇЇ ідеологія набувала дедалі більшого поширення серед римських громадян. У 313 р. імператор Константин видав едикт (указ) про надання християнству офіційної рівності з усіма релігіями, а 324 р. -- оголосив християнство державною релігією.

Ще на початку III ст. керівники християнських громад збирали локальні, помісні собори для вирішення питань догматики і культу, У 325 р. за ініціативою і під головуванням імператора Константина відбувся І Вселенський собор в місті Нікея (Мала Азія). На Нікейському соборі було затверджено "Символ віри" (у першій редакції) -- стислий виклад основних догматичних положень християнства, який мав об'єднати єдиним віровченням розрізнені громади. Собор визначив також час святкування Пасхи, засудив єресь аріанства. II Вселенський собор (381 р., Константинополь) уточнив редакцію нікейського "Символу віри", затвердив формулу троїчності Бога, засудив єретичні рухи. III Вселенський собор (431 р., Ефес) визнав Діву Марію Богородицею. На IV Вселенському соборі (451 р., Халкідон) було прийнято догмат про двоєдину природу Ісуса Христа, якого визнано Богом і людиною, що має дві істоти, але одну іпостась. Окремі церкви не визнали цього догмату, що призвело до першого розколу в християнстві та утворення нехалкідояських (монофізитських) церков -- Вірмено-григоріанської, Коптської (Ефіопської) та ін. Монофізити стверджували, що Ісусові Христу властива одна природа -- божественна. V і VI Вселенські собори (553 і 680 рр», Константинополь) у своїх основних рішеннях засудили монофі-зитів і моїгофилітів (останні визнавали за Христом дві природи, але єдину волю, одну "боголюдську" енергію). VII Вселенський собор (787 рм Нікея) засудив іконоборство і виніс рішення про вшанування ікон і хреста. Зазначимо, що православна церква визнає рішення лише семи Вселенських соборів» Римсько-католицька церква називає Вселенськими і 14 наступних соборів, що їх скликала сама. У VI ст. в християнстві склалася церковна організація з центрами патріаршестві Рим, Константинополь, Александрія, Антіохія та Єрусалим.

З IV ст. еволюція християнства визначалася історичною долею Римської імперії. Відомо, що 330 р. імператор Константан переніс столицю імперії у свою колонію на Сході -- Візантію. У 395 р. імперія розпалася на Західну (Рим) і Східну (Константинополь). Германські племена 476 р. остаточно зруйнували Західну імперію. Східна імперія, відома як Візантійська, стала найбільшою феодальною державою і проіснувала до 1453 р. Отже з IV ст. визначилися два центри християнства: західний -- у Римі та східний -- у Візантії. Таке співіснування центрів, із різними соціально-політичними умовами, часто спричиняло церковні конфлікти між ними. Так, У VII--VIII ст. візантійські імператори, самовільно привласнивши право очолювати церкву, вважали за можливе міняти не лише східних патріархів, а й західного главу християн. Після VII Вселенського собору відносини між ними загострилися внаслідок дискусії про сходження Святого Духа тільки від Бога-отця чи й від Бога-сина, як уважала західна церква. Суперечки досягли кульмінації в 60-рр. IX ст.» коли було піддано анафемі папу Миколу І і патріарха Фотія. Нарешті, в XI ст. знову спалахнула суперечка про верховенство у християнстві, що призвела 1054 р, до повного розмежування і розколу християнства на дві церкви: західна прибрала назву римо-католицької (тобто вселенської, римо-всесвітньої), а східна (греко-візантійська) стала називатися ортодоксальною (правовірною, православною), з додаванням терміна "кафолічна" (всесвітня).

У ті часи християнство поширювалося на теренах Європи. Король германського племені франків хрестився 496 р., хоча інші германські племена залишалися язичниками до кінця VIII ст. Християнізація англосаксів, які вторглися на територію Британії, почалася наприкінці VI ст. У VI ст. християнська церква утвердилася в Іспанії, Грузії. У VII--IX ст. прийняли християнство слов'яни Південної та Центральної Європи: Великоморавське князівство (831 р.), Болгарія (864--865 рр.), Чехія (882--884 рр.) У 925 р. християнство утвердилося в Хорватії, 966 р. -- в Польщі. У другій половині X ст. ввійшли до християнського світу Угорщина і Данія, наприкінці X ст. -- Швеція, Норвегія і Київська Русь (988 р.)

В еволюції західного і східного християнства не було єдності ні за віровченням, ні за організацією. У XVI ст., в період Реформації, від католицизму відійшла частина віруючих, яка утворила протестантський рух, на основі якого потім склалися різноманітні протестантські церкви. Починаючи з XVII ст. , всередині католицизму та окремих православних церков (приміром, російської) виникали численні секти і течії, окремі з них існують і досі. Взагалі християнство зараз переділене на три великі течії; католицизм, православ'я і протестантизм, які різняться ідеологією та організацією.