Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

- 11 -

Реферат

на

тему:

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра

студента 315-А группы

Зайцева Александра

Одесса

Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра -- одне з найдивовижніших місць світу. Древній монастир на дніпрових кручах називають другим Єрусалимом, сприймають з тим же трепетним преклонінням, як і благословенні місця Святої Землі. Історія Києво-Печерського монастиря являє собою одну із надзвичайно світлих сторінок руського церковно-історичного життя.

Ця дивна свята обитель постала на початку -- в середині XIст. в нетрях київських лісів, і освятила її увагою і милостивим вибором сама Цариця Небесна. * 1*

На місці, де сьгодні красується Києво-Печерська Лавра, знаходились дрімучі ліси. Недалеко звідси разташувалось село Берестово, літнє місцеперебування київських князів. В сільській церкві в ім'я апостолів Петра і Павла служив старець Ілларіон. Схильний до молитв на самоті, на одному з холмів на березі Дніпра старець викопав печеру, але по волі Ярослава Мудрого був вимушений заняти кафедру митрополита Всеросійського. Вибране старцем місце зподобалось прибувшому сюди з Афона іноку Антонію. До святого самітника звідусіль стали стікатись люди. Так в підземних печерах в 1051 році з'явився монастир. Сам преподобний Антоній віддалився на сусідній пагорбок, де тепер знаходяться ближні печери, а над братією поставив ігуменом Варлаама. Варлаам збудував під печерами церкву на честь Успенія Божої Матері. * 3*

Промислом Божим близько 1051 року в печері над Дніпром почав подвизатися в духовних подвигах преподобний Антоній (в миру Антипа з Любеча на Чернігівщині), повернувшись у рідні місця зі Святої Афонської гори. Згодом до нього приєднався преподобний Феодосій (тоді юнак з Васильєва - нині Васильків на Київщині). Вражені святістю їхнього життя, довкола почали збиратися подвижники, котрі прагнули присвятити своє життя служінню Богу. * 1*

В 1078 році обітель перенесла жахливий напад половців. Православні святині були розграблені та поругані. Але вже в 1108 році при игумені Феоктисті монастир було відновлено, і в ньому з'явилися нові будівлі. * 3*

Братія множилася, і монастир зростав і розвивався, ставши початком і речником чернечого життя Древньої Руси, зрештою -- й на сьогодні. В XII ст. Печерський монастир дістав статус Лаври, тобто головного монастиря. На його території звелися дивовижні храми. Зокрема, в XI ст. за особливим повелінням самої Пречистої Діви тут збудовано соборний храм в ім'я Успіння Богородиці. Споруджено також в XI-XII ст.ст. церкву Іоанна Предтечі, Свято-Троїцьку надбрамну, Спаса на Берестові, Трапезну Палату, інші споруди. Творцями лаврських святинь були визначні давньоруські та грецькі майстри.

Літописи зберегли й імена художників-іконописців -- святих Аліпія та Григорія, видатних давньоруських лікарів -- св. Агапіта, св. Даміана, Петра Сиріаника та інших, молитви до яких і досі зціляють хворих. У Лаврі подвизалися в духовних подвигах літописці -- преподобні Іаков, Никон, автор “Повісті временних літ” преподобний Нестор. У Лаврі народився "Києво-Печерський Патерик" - визначний літературний твір, що повідує про дивовижні духовні подвиги святих її насельників. Упродовж століть монастир був не лише нездоланною твердинею Православ'я, а й визначним центром культурного життя нашої Вітчизни.

Мирний перебіг життя Лаври переривався суворими випробовуваннями. Міжусобні війни, напади зовнішніх ворогів супроводжувалися пограбуваннями та руйнуваннями монастиря. Та Лавра постійно відроджувалася. Архітектурний ансамбль її впродовж багатовікової історії змінювався кілька разів, та на кінець XVII ст. сформувався остаточно і в цьому вигляді, без суттєвих змін, зберігся до наших днів.

Період панування Радянської влади перервав духовне життя Лаври. Насельників монастиря було розігнано, цінності пограбовано, над святинями вчинено кощунські дії. В 1924 р. постановою Уряду УРСР територію Лаври було оголошено Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником.

Нове спустошення принесла Велика Вітчизняна війна. Чимало лаврських споруд було пошкоджено, а унікальний Успенський собор повністю зруйновано. До сьогодні він очікує свого відродження, мов символ знівечених сердець, що потребують духовного зцілення.

У 1942 р. чернече життя Лаври відновилося, та 1962 р. монастир знову закрили. Ллє й за цей короткий строк Лавра зуміла залікувати деякі рани воєнного руйнування.

Лише в 1988 р. монастирське призначення Києво-Печерської Лаври відродилося остаточно. Силами віруючих було приведено до належного стану ті храми й споруди, які держава передала в монастирське користування. Долаючи численні труднощі сьогодення, Києво-Печерська Лавра милістю Божою відроджує свої традиції.

Ніхто, мабуть, не вміє так цінувати божественну красу природи -- витвір премудрого Творця, як смиренні іноки, відрікшись від усього земного заради служіння Богу. Й монастирі завжди виникали в гарних місцях.

Якщо дивитися на Київ з лівого берега Дніпра, перед поглядом постають в сяйві золотих бань стародавні споруди Києво-Печерської Лаври, що напрочуд затишно розташувалися на високих дніпрових пагорбах.

Вічний спокій та гармонія цих місць, почавши в середині XI ст. збирати подвижників християнської віри, зродили тут серце духовності нашого народу. Перші іноки печерного монастиря, котрі, за походженням своїм, здебільшого належали до вищих станів руської суспільності: боярського, духовного та ін., сіянням своїх високих духовних подвигів виявили могутнє сприяння християнському сонцю, що зійшло над Київською Руссю при св. князі Володимирі. Розсіюючи той язичницький туман, той моральний морок, котрі оточували тоді нашу землю.

Києво-Печерський монастир з перших же часів свого існування був головною школою виховання наших давньоруських святителів. Ченці її були найбажаннішими кандидатами для заміщення архієрейських престолів у Давній Русі. Розходячись з цієї святої обителі в різні сторони землі Руської, іноки її всюди несли з собою той дух благочестя та подвижництва, що завжди жив у стінах Києво-Печерської Лаври. Лавра була першоджерелом руської науки і первоначалом усіх наших шкіл. Тут жив і вихований був наш перший літописець, тут же були перші лікарі, перші описувачі книг і перші наші живописці.

І сьогодні Лавра -- живий свідок нашої святої старовини. Прийшовши сюди, благочестиві богомольці ввілльються в молитвах своїх в староруське уставне Богослужіння, почують прославлені лаврські розспіви -- ті розспіви, якими славили Бога, Пресвяту Богородицю та святих угодників давні руські люди майже за тисячу років до нас -- ті люди, котрі потім й самі стали угодниками Божими.

Ближні печери мають загальну довжину 228 м. і залягають на глибині від 5 до 15м, відомі ще як Антонієві печери, тому що в них творив свій духовний подвиг засновник чернецтва на Руси преподобний Антоній Печерський.

За свідченням Печорського Патерика, преподобний Антоній (в миру Антипа з Любеча - нині Чернігівської обл.) народився приблизно 983 року. З юних літ віддавши себе Богові та молитві, близько 1030 року він пішов на Святу гору Афон, де прийняв чернечий постриг. 1051 року преподобний Антоній з благословення Святої Афонської гори повернувся на Русь, до Києва, і почав подвизатися в молитві й трудах у печері наддніпровських круч. Першим місцем подвигу преподобного Антонія була печера Іларіона, що на Дальніх печерах. Це й стало початком Києво-Печерського монастиря.

Привернені святістю життя й духовних подвигів преподобного Антонія, на київські кручі сходилися нові й нові подвижники, приймаючи чернечий постриг. Братія множилася, створюючи нові печери-келії. Прагнучи щонайбільшого усамітнення, преподобний Антоній 1062 року відселився від братії в новий затвор, виривши собі нову печеру "за сто сажені"" від старої і цим поклавши початок Ближнім печерам.

За роки зростання печерного монастиря в Ближніх печерах було влаштовано і є зараз три церкви: 1) Антонієва поблизу келії преподобного Антонія Печорського, влаштована за сивої давнини, при заснуванні монастиря; 2) Введенська, влаштована тоді ж, і 3) Варлаамова в ім'я преподобного Варлаама, влаштована в 1691 р. У Ближніх печерах спочивають нетлінні мощі 73 печорських подвижників і чудотворців, серед них: преподобного Антонія Печерського, засновника цих печер, преподобних Печорських: Іоанна Постника, Прохора Лебедника, Агапіта - лікаря безвідплатного, священномученика Кукші, Нестора Літописця - автора "Повісті временних літ", преподобномученика Моїсея Угрина, Аліпія Іконописця, Ілії Муромця, 12 братів-греків - будівничих Великої Лаврської церкви.І сьогодні нетлінні мощі Печорських святих являють чуда зцілення.

Великий соборний храм Успіння Пресвятої Богородиці - це перша кам'яна споруда в Києво-Печерському монастирі. Зведений він у чудесний спосіб на землі, дарованій для такої святої справи Великим князем Київським Святославом. За свідченням Печерського Патерика, місце вказала сама Пречиста Діва, золото на будівництво чудесно подала 12 братам-грекам з Царгороду і направила їх на Русь. Роботи тривали з 1073 по 1077 рік. Внутрішні стіни собору прикрасили фресковим живописом і мозаїками в 1082-1089 рр.
Успенський собор належав до типу хрестовокупольних церковних будівель і став своєрідним еталоном давньоруської церковної архітектури. Спершу він був тринефним шестистовпним однокупольним храмом з трьома апсидами зі східного боку. Центральну - олтарну апсиду всередині храму прикрашало мозаїчне зображення Божої Матері, а купольне склепіння - таке ж зображення Христа-Вседержителя. На парусах було зображено чотирьох Євангелістів; на стінах написано лики мучеників, чиї мощі було покладено під фундаменти стін собору. Підлога в олтарі була мозаїчна, а в інших місцях - викладена червоними шиферними плитами, інкрустованими шматочками смальти жовтого, зеленого та вишневого кольорів. У всіх оздоблювальних роботах у церкві брав участь молодий тоді іконописець - Аліпій Печорський. Сучасникам Великий соборний храм здавався "небесам подібним". Таким храм залишався до першого нашестя половців на Русь у 1096 р. І в подальші роки землетруси, ворожі навали й численні пожежі неодноразово руйнували й розоряли Успенський собор. Та кожного разу милістю Божою й молитвами братії храм знову відроджувався з руїни.

Суттєві зміни в архітектурі Успенського собору сталися в XVII ст., особливо при реставраційних роботах, здійснених Митрополитом Петром (Могилою): собор стає многоглавим, В Лаврі буди проведені обширні будівельні та живописні роботи. І Успенський собор набув архітектурно-художнього оздоблення в стилі, що нашенувався українським барокко.

Спустошлива пожежа 1718 року спонукала до нової відбудови Успенського собору. Зведені раніше довкола храму каплиці були об'єднані між собою стінами, що значно збільшило його розмір. Багатюще зовнішнє та внутрішнє художнє оформлення собору в стилі українського барокко, в здійснення якого багато труда вклав Степан Ковнір, надало храмові легкості й пишноти. Так виглядав собор до 1941 року.

Під час окупації Києва 3 листопада 1941 р. Успенський собор було висаджено в повітря. Існує дві версії цього варварського акту. Та жодна з них не має ані переконливих підтверджень, ані заперечень.

Зараз зберігаються законсервовані руїни собору - залишки стін і двох стовпів та вцілілий, з південно-західного боку, Іоанно-Богословський олтар XVII ст. Своєю розтерзанністю вони немов волають до Неба і до людей про відродження одвічної святині нашого народу.

Упродовж дев'яти віків Успенський собор зігрівав усю Православну Русь молитвою полум'яних подвижників.

На руїнах собору і тепер у Дванадесяті свята з головного олтаря звучать молитви Божественної Літургії, збираючи тисячі віруючих.

Свенська-Печерська ікона Божої Матері

Свенська-Печерська ікона Божої Матері написана іконописцем преподобним Аліпієм Печерським. На іконі зображено Божу Матір, що сидить на престолі, на колінах у Неї - Богонемовля. Праворуч від престолу - стоїть преподобний Антоній, ліворуч - преподобний Феодосій Печорські. До 1288 р. ікона знаходилася в Києво-Печерському монастирі, а 1288 р. її було перенесено до Брянського Свенського монастиря в честь Успіння Пресвятої Богородиці.

Ікона прославилася зціленням сліпих, біснуватих, заступництвом від ворогів. Святкування ікони - 3травня та 17 серпня за ст. ст. (16 травня та ЗО серпня за н. ст.).

Благодать Божественную, покров и заступление подаждь нам, Владычице наша и Мати, припадающим пред иконою Твоею Печерскою. Воздвигни нас от греховного сна, сохрани Лавру Твою и нас, недостойных чад Твоих, сподоби нас жительствовати во ограде обители Печерския до конца дней наших, и прославляти Тебе и Сына Твоего, Христа Бога нашего, поя Ему: Аллилуиа.

Іконостас Хрестовоздвиженської церкви

Коди переступаєш поріг Хрестовоздвиженського храму, зупиняєшся вражений невимовною красою й величчю його внутрішнього оздоблення. Окрасою храму та й усієї Києво-Печерської Лаври є величний різьблений позолочений триярусний іконостас, виконаний в стилі рококо. Його вирізьбив з липи за власними малюнками київський різьбяр-сніцар К.Шверін у 1767 - 1769 рр. Іконостас прикрашений пілястрами коринфського ордера.

Кіоти з обох боків іконостаса виконано також К.Шверіним.

Ікони до іконостаса написав талановитий лаврський іконописець З.Голубовський. У першому ярусі розташовано ікони Спасителя й Божої Матері, ікона храму з часткою Животворящого Хреста Господнього, ікона Введення у храм Пресвятої Богородиці, ікони Миколая Мирлікійського, Варвари Великомучениці, собор Печорських Святих та ін., у другому ярусі - Спаситель і Дванадцять Апостолів, у третьому - Пророки. Міжярусні ікони відтворюють Дванадесяті свята.

Царські врата вирізьблено в 20-ті рр. XX ст. Над ними знаходиться ікона Успіння Божої Матері, що є сучасним повторенням чудотворної ікони Успіння Богородиці, котра була принесена до Києва 1073 р. грецькими майстрами-будівничими. Їм ікону цю в чудесний спосіб у Влахернській церкві вручила для Києво-Печерської Лаври Сама Пречиста Діва. Вона була дивним витвором церковного мистецтва, щедро осипана діамантами по ризі щирого золота. До зруйнування Успенського Собору ікона невідлучно знаходилася там. Зараз її місцезнаходження невідоме.

Як і колись, нова ікона Успіння Богородиці по закінченні Божественної Літургії опускається для благоговійного цілування богомольцями.

Церква Різдва Богородиці

Неповторної чарівності архітектурному ансамблеві Дальніх печер надає стрімка семибанна церква Різдва Богородиці, що стоїть на високому бастіоні. Споруджена в 1696 р. в стилі українського барокко, вона є найдавнішою з усіх наземних культових споруд, що збереглися на території Києво-Печерської Лаври. На її побудову кошти виділив київський полковник Костянтин Мокіївський.

Церква Різдва Богородиці стоїть на місці стародав-ньої одноіменної церкви, яка, у свою чергу, була поставлена на місці декілька разів наново будованих і перебудовуваних дерев'яних церков, але спочатку на цьому місці було побудо-вано першу наземну монастирську церкву - дерев'яний Успенський храм, при якому формувався древній Печерський монастир, Первісний вигляд сучасної церкви Різдва Богородиці був хрестоподібний і завершувався трьома грушо-подібними банями, розміщеними в одну лінію зі сходу на захід. Але творча, духовно збагачена уява невідомого народного зодчого ХVІІ-го ст. на основі традиційного трьохкупольного храму створила надзвичайної краси семиглавий храм, що вражає досконалістю свого силуету. Цей творчий штрих утілився в життя 1767 р. Сім глав храму символізують сім благодатних дарів Святого Духа, сім церковних Таїнств та вказують на число Вселенських Соборів, на яких Святі Отці непохитно затвердили Православну віру.

Храм Різдва Богородиці немов спирається на аркаду, що простягається вздовж усього північного фасаду церкви, спираючись на приземкуваті спарені доричні колонки. Побудована в 1744 р. архітектором Й.Г.Шеделем, вона неначе створює витончену базу, на якій стоїть церква, і є ніби продовженням самої церковної споруди.

Храм Різдва Богородиці - унікальне явище в історії української архітектури.

Після відродження в 1988 році в Києво-Печерській Лаврі чернечого життя церква Різдва Богородиці стала храмом духовних шкіл - Духовної Академії та Духовної Семінарії, що діють на території Лаври, - серцем релігійного життя студентів.

Дзвіниця церкви Різдва Богородиці.

Надзвичайно гарною спорудою ансамблю Дальніх печер є двох'ярусна дзвіниця. Вона височіє поряд з церквою Різдва Богородиці, має форму восьмикутної двоповерхової башти з банею. У першому ярусі зроблений для проїзду прогін, у другому ярусі - чотири аркові прорізи для дзвонів.

Стіни другого ярусу оздоблено чудовим ліпним орнаментом, в якому переважають рослинні мотиви, і оформлено колонами коринфського ордеру. Увінчана витонченою позолоченою барочною банею, навкруг якої по кутах розташувалися спрямовані вгору гострі позолочені шпилі, що створюють разом з обрисами бані рідкісний за красою силует. Дзвіниця в ансамблі з церквою Різдва Богородиці є шедевром українського барокко.
Дзвіницю закладено 1754 р., для чого було розкопано частину захисного валу. До кінця її спорудження (1761 р.) над нею трудився лаврський кріпак Степан Ковнір - "майстер кам'яних справ". Це була перша споруда, виконана самостійно цим чудовим народним умільцем, що загалом пропрацював у Лаврі понад півстоліття. Відзначаючи труди С.Ковніра, Лавра подарувала майстрові хутір у київському передмісті. Та через деякий час С.Ковнір повернувся до Києво-Печерської Лаври - доживати вік серед любих йому творінь рук своїх, у рідній для ньлго Лаврі.

Хрестовоздвиженська церква

Домінантою комплексу Ближніх печер є Хрестовоздвиженська церква. Скромна і, здавалося б, непоказна ззовні, що було характерним для початкового періоду стилю барокко, всередині вона вражає своєю величчю, пишністю й красою.

Теперішня кам'яна Хрестовоздвиженська церква побудована на місці дерев'яної коштом полтавського козацького полковника П.Герцика в 1700 році і в найдавнішою з наземних споруд цього комплексу і за своєю архітектурною композицією характерною для українських дерев'яних храмів XVII ст. Будівля церкви збереглася без суттєвих змін і являє собою прекрасну ілюстрацію архітектури минулих віків.

Інтер'єр Хрестовоздвиженського храму має ефектне художнє оформлення. Про сюжети перших настінних розписів архівних даних немає, відомо лише, що в 1816 - 1817 рр. вони вже поновлювалися. В 1894 - 1895 рр. київський художник Д.Г.Давидов розписав церкву заново, але за старими сюжетами. Всі зображення настінних розписів виконані маслом в академічному стилі, характерному для XIX ст.

Окрасою Хрестовоздвиженського храму та й усієї Лаври - є його величний триярусний іконостас, виконаний у стилі рококо різьбярем К.Шверіним. Він має велику художню цінність.

У Хрестовоздвиженській церкві, так само як і в інших храмах Лаври, ховали представників знаті та духовенства. Тут поховані фундатор церкви П.Герцик (XVIII ст.), шість київських митрополитів (друга половина XIX - початок XX ст.ст.). З Хресто-воздвиженської церкви є вихід у Ближні печери.

У 1990 р. церкву передано Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі Української Православної Церкви. У 1994 - 1996 рр. проведено великі реставраційні та ремонтні роботи.

Велика Лаврська дзвіниця - XVIII ст.

Велика Лаврська дзвіниця - окраса архітектурного ансамблю всієї Києво-Печерської Лаври, своєрідний її знак - височить у центрі Соборної площі, її золотоверху главу добре видно із Задніпровської далечини та з усіх семи пагорбів Києва. Ця ведична споруда являє собою восьмигранну чотириярусну вежу висотою 96,5 м і вирізняється багатим архітектурно-художнім декором у стилі барокко. Великий інтерес являють три барельєфи XV ст., вмонтовані над входами першого ярусу дзвіниці, із зображенням Божої Матері та засновників Києво-Печерського монастиря - преподобних Антонія й Феодосія Печорських, перенесені сюди з Успенського собору. Дзвіницю вінчає шоломовидна позолочена баня.

Зведена за проектом архітектора И.Г.Шеделя в 1731 - 1745 рр. замість багатоярусної дерев'яної дзвіниці, збудованої в 1669 - 1672 рр., що згоріла в одній з пожеж, вона була на той час найвищою баштовою спорудою в Російській імперії. У її створенні брали участь місцеві народні майстри - лаврські кріпаки Степан Ковнір, Йосип Рубашевський, Никита Горох та інші.

Дзвіниця має в основі діаметр біля 29 м. Товщина стін нижнього ярусу - 8м. Діаметр кожного з наступних ярусів менший за нижній, за рахунок цього на них утворюються відкриті оглядові площадки, огороджені балюстрадами з балясинами. Кожний ярус дзвіниці мав своє призначення: в першому знаходився лаврський архів, у другому - бібліотека Лаври, на третьому - висіли дзвони загальною вагою понад 80 тонн! Годинниковий механізм курантів вагою 4,5 тонни, 1744 р. розміщений на четвертому ярусі, з'єднується з системою з семи дзвонів, котрі кожної чверті години відбивають музичну гаму. Восьмий дзвін призначено для щогодинного бою. Годинниковий механізм періодично замінювався. Зараз на дзвіниці - годинник, виготовлений і встановлений в 1903 р.

Під час Великої Вітчизняної війни Велика Лаврська дзвіниця одержала значні пошкодження й була в аварійному стані. В 1956 - 1962 рр. її було повністю реставровано.

Пророчими виявилися слова архітектора И.-Г.Шеделя: "Тебе, величавий витворе, збудований моєю уявою і завзяттям, зустрінуть урочисто нащадки".

Список використованої літератури:

1. Інтернет енциклопедія Києва.

адреса в інтернеті http://wek.kiev.ua/art.phtml

2. Музей книги

адреса в інтернеті http://www.library.kr.ua

3. Агенція новин MIGnews (стаття Украина празднует 950-летие Киево-Печерской Лавры) адреса в інтернеті http://www.mignews.com