Центральная Научная Библиотека  
Главная
 
Новости
 
Разделы
 
Работы
 
Контакты
 
E-mail
 
  Главная    

 

  Поиск:  

Меню 

· Главная
· Биржевое дело
· Военное дело и   гражданская оборона
· Геодезия
· Естествознание
· Искусство и культура
· Краеведение и   этнография
· Культурология
· Международное   публичное право
· Менеджмент и трудовые   отношения
· Оккультизм и уфология
· Религия и мифология
· Теория государства и   права
· Транспорт
· Экономика и   экономическая теория
· Военная кафедра
· Авиация и космонавтика
· Административное право
· Арбитражный процесс
· Архитектура
· Астрономия
· Банковское дело
· Безопасность   жизнедеятельности
· Биржевое дело
· Ботаника и сельское   хозяйство
· Бухгалтерский учет и   аудит
· Валютные отношения
· Ветеринария




Версии предательства Иуды

Версии предательства Иуды

Вступ

Відомий біблейський персонаж - Іуда Іскаріотський, якого ми знаємо як

зрадника Ісуса Хреста, став в останні часи об`єетом зацікавленості як

вітчизняних так і зарубіжних дослідників Бібліі та питаннь христіанської

релігіі. Всі вони намагаються знайти і пояснити причини вчинку Іуди, що

вимусило його, людину з духовними та гуманітарними якостями за 30 срібників

продати свого Вчителя.

Сам по собі образ Іуди загадковий, і не зважаючи на його відому роль

в драматичних подіях Страстної неділі, ми по суті про нього мало чого

знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матфей

розповідає про покаяння та самогубство Іуди. Що стосується мотивів зради

Іуди, то про них розповідає тільки Иоанн.

Але все ж таки, чому Іуда зрадив Ісуса Христа? На це питання покі що

не існує твердої відповіді. У зв`язку з цим вчені-біблеісти в своїх

дослідженнях почали висувати численні версії, побачивши в особі Іуди не

тільки індивідуальну проблему, але й символ деяких темних сторін людського

характеру. Всі ці версії дуже різноманітні і протиречиві. В них Іуда

Іскаріот зробив свій вчинок і як людина матеріальної корисності, і як

патріот Іудеї, а то і як людина, яка опинилася в безвіхідному стані,

втративши надії в майбутнє царства Божьєгого. Цьому питанню присвятили свої

праці такі дослідники, як Костів К., З. Косідовський, Феррар, Е. Ренар, Ф.

Хоул, які все ж такі на науковій основі, використовуючи певний ряд джерел,

змогли більш об`єктивно ставитись до питання Іудиной зради.

Іуда Іскаріот - син Симона (Івана 6: 71; 13; 2; 26) уроженець Іудеі.

Назва “Іскаріот” походить від арамейського “іш Керіот”, тобто “людина з

Каріоту”. Це прізвище було спеціально додано Іуді, щоб таким чином

відрізнити його від іншого Іуди поміж апостолами. Він був єдиним іудиянином

серед інших учнів Христа - галилян. В житті Іуди сріблолюбство й

раціоналізм брали верх над духовними та гуманітарними якостями, інакше

кажучи, він керувався головним чином вимогами розуму, логіки й матеріальної

корисності. Ісус Христос покликав його, як і всіх інших на свого учня, він

ходив з Вчителем, прислуховувався до його науки і бачив його великі справи.

Мав здібності управителя і був скарбником учнівської каси. Христос добре

знав серце і характер Іуди і вже тоді бачив в ньому свого зрадника. А

потім за 30 срібників від первосвященників зрадив свого вчителя. Дивлячись

на наслідки вчинка, визнав свій гріх, кинув у храмі гроші і покинчив

самогубством[1].

Ця трактовка “грошового” мотиву вчинка Іуди підтримується розповіддю

Иоанна. Згідно його версії, Іуда, перебуваючи на посаді казначея, зловживав

добрістю Христа і навіть крав гроші з загальної казни. За Иоанном виходить

що Іуда був просто хопучою і саме жадібність до грошей і штовхнула його до

зрадництва.

Однак, ця версія малоперекондива. Навряд чи Іуда був таким, якщо він

добровільно супроводжував Христа в його мандрівках і якщо Ісус зі свого

боку не тільки включив його в коло 12-ти своїх самих близьких учнів, але й

довірив йому фінансові справи[2].

Цікаво, що дослідникі звернули увагу на етнічну належність Іуди. Як

вже відомо, призвіще “Іскаріот” - значить “людина з Каріоту”. Складність в

тому, що існувало два міста Каріота.

Один з них був розташован в Іудеї. Якщо припустити, що батьківщина

Іуди, то він був єдиним іудеянином з оточення Ісуса, так як сам Христос і

його учні були з Галилеї. А на ті часи існувало врожування між населенням

двох єврейських областей і можливо співтоварищі відносилися до Іуди з

недовірою. Це ображало його і він поступово втрачав віру в Ісуса. Під час

так званої “галилейської кризи”, коли вчення Ісуса про живий хліб, який

зійшов з неба, обурило навіть його наближених, і можливо тут і відбувся

кардинальний перелом в душі Іуди.

Втративши віру в Ісуса, Іуда, можливо дивився на нього іншими очами.

Коли при в`їзді до Ієрусалиму Ісуса проголосили царем Ізраеля, в Іуді

заговорив іудейський (жидівський) патріот. Ісуса він бачив одним з тих

галилейських безглуздих, що накликали лихо на країну[3].

Друге місто Каріот знаходився в Моаве, на східному узбережжі Мертвого

моря. Якщо Іуда звідти, то можливо він був язичником або іудеєм, але

вихованом в язичному оточені. Ця обставина могла суттєво впливати на його

відношення з Ісусом. Іуда, можливо, мріяв про власну кар`єру в месіанському

царстві Божому, яке в його уявленні являє конкретне земне царство - царство

Ізраіля. Деякі апостоли саме так тулмачили пророцтво Ісуса, а Іуда міркував

також, як один з них. Зрозумів, що Христос має наувазі зовсім інше і не має

наміру відновити Іудейську державу, де Іуда, за даними, планував стати

міністром скарбу, він також зрозумів, що його надії зруйновані й тоді у

пориві відчайдушшя і гніву видав Ісуса священикам[4].

Виходить, що Іуда, етнічно належавший до єврейського походження,

зрадив свого Вчителя заради майбутнього свого народу, здійснивши своєрідний

“патріотичний” подвиг. Але, як бачимо, мріючи про царство Ізраіля, він

бачив там своє місце міністром скарбів, а це ще раз підкреслює тяготіння

Іуди до грошей.

По однієї з гипотез Іуда був обібраний. Він прийшов до іудейських

священиків та “сторгувався” (бо таку маленьку ціну вони поставили йому за

Ісуса) погодився на зраду вчителя, щоб якось виправити своє матеріальне

становище[5].

Напрошуеться питання, чи любив Іуда Ісуса, як один з його учнів, що

пішов по цьому шляху? Можливо, Іуда не зраджував би Христа, як би не любив

його, як би не відчував, що менш любили, ніж інших[6]. Існує ще багато

інших гіпотез про мотиви зради Іуди, всіх їх перерахувати просто не

можливо. Для прикладу, можна назвати лише декилька самих цікавих:

1. Іуда пішов на зраду Ісуса, сподіваючись таким чином прискорити появу

царства Божого на землі;

1. Іуда хотів переконатися, чи зможе Ісус врятуватися і доказати тим самим,

що він дійсно тот, за кого видає себе, тобто месія, передвіщений

пророками і цар Ізраільський;

1. Іуда хотів врятувати Ісуса від розмотованної юрби, що зробила замах на

його життя і тому подбав щоб його заарештували.[7]

Але тут треба звернути увагу на мотив, пов`язаний з бажанням Іуди

врятувати Христа ціною його арешту. Коли Ісус війшов до Ієрусалиму як Месія

- Цар Ізраілю, це розлютувало фарисеїв та храмову аристократию і на нараді

у Іосіфа Касіафа було вирішено заарештувати Ісуса . Тим часом, агенти

іудейських первосвященників запитівали учнів Христа, спдіваючись отримати

від них необхідні відомості. І вони знайшли те, що шукали, в особі Іуди

Іскаріота. Цей бідолага, по зовсім нез`ясованим мотивам, зрадив Іісуса,

надав всі необхідні вказання і навіть напросився бути провідником загону,

якому зазначалося здійснити арешт (хоч подібна крайня ступень такої

мерзотності ледве ймовірна)[8].

Не відкидая факту, що Іуда співдіяв арешту свого Вчителя, ми можемо

зробити припущення, що з його боку у цій справі було більше поспішності,

чим коварства, і можливо, прокляття, які посипалися на Іуду до деякої

ступені не зовсім справедливі, Може дійсно Іуда пішов по такому шляху -

зрадити Христа, щоб врятувати його, але за слабкістю, простоти, поспішності

дій загубити його[9].

Всі ці версії ледве не привели на багаття інвізиції Вікентія Ферерія,

друга та капелана Авіньонського папи Бенедікта ХІІІ (1394-1423). Як

свідчать документи, що зберігаються в Ватікані, Федерій прочитав проповідь

про Іуду. Згідно його версії, Іуда хотів молити Ісуса щоб той простив його,

але не зміг пробитися через юрбу, яка оточувала Христа на шляху до Голгофи

і добитися вибачення за свій вчинок. Тоді він вирішив покінчити

самогубством - повіситись, щоб душа змогла злетіти на Голгофу і добитися

вибачення за свій вчинок. Так воно і трапилось. Тому коли Ісус потрапив на

небо, душа Іуди опинилася праворуч від нього серед інших душ блажених. Саме

так описують цей факт М.Амврозіні та М.Уілліс, автори книги “Секретні

архіви Втікану”[10].

Іуда опинився серед блажених! Це неймовірно. Щоб Іуда після цього що

він наробив став поряд с Богом!

Після цього на Вікентія Ферерія звалилося грізне слідство інквизиціі.

Його врятував папа Бенедикт ХІІІ який наказав спалити матеріали слідства, в

саме слідство припинити[11].

Та ось, нарешті, одна з найцікавіших версій: всі сказання про Іуду,

це видумка. І самого Іуди Іскаріота взагалі не існувало і ні якої зради

Христа не було. В підкріплення цієї версіі можна послатися на свідоцтва

апостола Павла. У своєму посланні до коріфян, він говорить про те, як

проходила остання вечеря, і як Ісус воскречнув, одразуж явився дванадцяти

апостолам.

В описанні апостолом Павлом Останньої вечері взагалі нема мови про

Іуду та його зраду, що дуже дивно, якщо врахувати, як яскраво відібражають

цей інцидент євангелісти[12].

Другий факт - появлення Ісуса апостолам без наймалішого нагадування

про відсутність Іуди[13].

І вирішальний факт - пслання до карифян - джерело більш раннього

періоду, ніж Євангелія та “Діяння апостолів”. Напрошується один висновок:

при Павлі сказання про Іуду взагалі не існувало. Ця легенда виникла

десятиріччами пізніше. Після руйнування Ієрусалиму до еллінських міст

хлинув потік єврейських біжінців. Почали спалахувати конфлікти між ними та

приверженцями Ісуса Христа. З Нового завіту ми знаємо, що ці конфлікти

набували жорстокого характеру і саме в цій атмосфері народився легендарний

образ Іуди, який віддзеркалював у своєму обличчі євреїв та їх

відповідальність за загибель спасителя[14].

Висновки

Таким чином, розглянувши деякі версії зради зради Іуди, треба казати,

що не можна вважати хоч би одну з них найбільш затверджувальною та близької

до реальності. Але на відміну від інших, відкидаючи сріблолюбство, любов до

грошей, матервальні корисності, як мотиви вчинка Іуди, багато дослідників

дослідників всеж таки зупинняються на питанні про етнічну належність Іуди,

і можливо, враховуючи відносини між населенням єврейських областей, і його

зрадництво вважають як неординарну спробу прискорити прихід Божьєго

царства.

Хто ж Іуда? Зрадник - хапуга, патріот, чи просто слабовільна людина?

Це вже загадка історіі. Можливо нові дослідження Бібліі та Євангелія,

тулмачення їх текстів призведуть до нових версій. Може і дійсно небуло

ніякого Іуди і не було зради. А покі що і по сьогодні ім`я Іуди Іскаріота

асоціюється з багатьма негативними рисами людського суспільства.

Використана література

1. Косидовський З. Сказание евангелистов. М.1981

1. Костів К. Словник - довідник біблейських осіб, племен і народів. К.1995

1. Моріак Франсуа. Жизнь Иисуса. М.1991

1. Ренар Э. Жизнь Иисуса Христа. М.1991

-----------------------

[1] Костів К. Словник - довідник біблейських осіб, племен і народів. К.

1995., с. 399

[2] Косидовський З. Сказання евангелистов М.1981 с.191

[3] Косидовських З. Сказання євангелістов. М. 1981., с,192

[4] Костів К. Словник-довідник біблейських осіб, племен і народів. К. 1995.

с 399.

[5] Феррар Ф. Жизнь Иисуса.М.1991.,с.319

[6] Мориак Ф.Жизнь Иисуса.М.1991.,с.212

[7] Косидовський З. Сказания евангелистов.М.,1981.с.193

[8] Ренан Э. Жизнь Иисуса.М.1991.,с.251

[9] Там же: с.251

[10] Косидовський З. Сказания евангилистов.М.1981

[11] Там же: с.194

[12] Косидовський З. Указ. соч. с.194

[13] Там же с.155

[14] Косидовський З. Указ. соч. с.195






Информация 







© Центральная Научная Библиотека