Виникнення і ранній період християнства

Реферат на тему:

Виникнення і ранній період християнства

Християнство

Християнство -- велика світова релігія. У ході свого історичного розвитку вона розпалася на три великі галузі: православ'я, католицтво і протестантизм, кожна з який, у свою чергу, має напрямку, плини і церкви. Незважаючи на істотні розходження між віруючими цих плинів і церков, їх усіх поєднує віра в Ісус Христа -- Сина Божого, що прийшов на Землю, що приняли страждання в ім'я спокути людського гріха і вознесшегося на небо. На Землі живе більш мільярда послідовників християнства. На основі християнства виросли сучасні європейська й американська цивілізації, більш тисячі років пройшло з тих пір, як християнство в його православному різновиді затвердилося в Росії. У суспільному, державному і культурному житті нашої країни християнство грало і грає донині виняткову роль. Без знання основ християнства неможливо зрозуміти корені цивілізації, особливості історії багатьох країн світу, культуру різних епох і народів, росіянку культуру. Вивчати християнство можна все життя, тому що воно являє собою величезний найбагатший світ, скарбницю мудрості, краси, джерело глибоких почуттів і переживань.

Виняткова роль християнства у світовій і вітчизняній історії визначила його місце в цій книзі: п'ять тем із тринадцяти присвячені християнству.

Історичне тло виникнення християнства

І місце і час появи нової релігії не випадково. Близька Схід, Свята Земля -- посушлива країна пустель, невисоких кам'янистих гір багато разів в історії ставала ареною важливих подій. Без малого 2 тис. років більшість людств живе по літочисленню «від Різдва Христова» (хоча точна дата народження Ісуса Христа, видимо, на кілька років розходиться з «нульовим» роком). Прихід «нової ери» -- явно не просто довільна нульова крапка відліку на лінії часу. Це дійсний час глобального перевороту в людській історії, час, коли над людством запалилася і засяяла нова зірка.

Християнство зародилося в землях Древньої Палестини. Ви вже знаєте про трагічну долю давньоєврейського народу, що пройшов через важкі іспити. Держави древніх євреїв, Іудея й Ізраїль, знаходилися в стані затяжної кризи і піддавалися ударам вавилонян, персів, військ Олександра Македонського. Зсередини їхня колишня могутність підточувалася звадами, самоправністю правителів, невгамовним прагненням жителів до збагачення. У середині I в. до н.е. сюди прийшли нові жорстокі завойовники -- римляне, а земля древніх євреїв стала провінцією Римської імперії. Єврейський народ виявився у своїй значній частині розкиданий по світі (період діаспори, згадаєте матеріал теми VI), а єдиний храм іудеїв у Єрусалимі був зрештою зруйнований до підстави.

Релігія древніх євреїв, як ви пам'ятаєте, була монотеїстичної. У давньоєврейському суспільстві тієї епохи існувала думка, що всі страждання й іспити, що випали на частку богоизбранного народу, послані йому Богом за численні гріхи, за відхилення від Моисеева закону. Важка доля єврейського народу -- також наслідок його богоизбранности: тому, кому багато дається, з того багато і строго запитується! Древній іудаїзм знаходився в стані глибокої кризи, так само як і державна, і громадське життя євреїв. Не випадково в іудаїзмі з'явилися плини -- секти, що відбивали різноманіття настроїв і пошуків у духовному житті. Це були фарисеї, що прагнуть буквально і ревниво випливати релігійної традиції предків, саддукеи, що спиралися тільки на закон Мойсея, що не вірили в загробне життя і подчеркивавшие вільну волю людини, ессеи, що вірили в загробне життя, прийдешнє Воскресіння з мертвих і ждавшие приходу Месії, Рятівника, що от-от повинний був відбутися, Чекання деякої великої події як би витало в наелектризованому повітрі тієї епохи. Навкруги лилася кров, гинули безневинні жертви, увесь навколишній світ знаходився в дуже рухливому, нестабільному стані. Тривога, чекання, страх і непевність у майбутньому, неминучість змін -- от психологічне тло, на якому виникло християнство.

Свята Земля -- земля Авраама, Давида і Соломона -- завжди була своєрідним «історичним перехрестям» завдяки своєму географічному положенню. Вона як би зв'язувала різні світи і цивілізації -- Схід з його найдавнішими історико-релігійними коренями, північ Африки зі згаслою цивілізацією Древнього Єгипту, Південну Європу з культурою античності. Древнешумерские сказання про «великий потоп», розповіді про Заратустре, міфи про Исиде й Осирисе, про богиню Иштар, філософія Платона, Аристотеля, епікурейців і стоїків1 і багато чого іншого могли одночасно зійтися в цій географічній крапці у виді пам'ятників писемності, усних переказів. У міфах про умираючі і богів, що воскреють, потопі, у дуалістичних навчаннях (див. тему II) про добро і зло, про страждання, про богочеловеке, у філософських міркуваннях про моральність людство обережне, повільно і поступово йшло до християнства, передчуваючи і передбачаючи його. І все це ожило, почало рухатися завдяки тому, що зв'язку між культурами стародавності стали на рубежі нашої ери більш тісними і багатогранними. Один тільки похід Олександра Македонського означав величезне пересування мас людей із заходу на схід і назад. А римські завоювання!.. Якщо ви уважно подивитеся на карту, то самі переконаєтеся, що Святу Землю дійсно можна назвати «історичним перехрестям» Древнього світу.

Майже одночасно з початком християнства в Олександрії (Північна Африка) з'явилася дуже важлива і характерна філософська школа, з навчання якої безпосередньо випливають деякі важливі ідеї християнського світогляду. Це школа Филона Олександрійського (ок. 25 р. до н.е. -- ок. 50 р. н.е.). Зв'язуючи деякі положення іудейської релігії з грецькою філософією (Платон, стоїки, Пифагор), Филон розробив навчання про деякого посередника між Богом і людьми. Іноді він зображувався у виді «намісника Божия» на Землі, а частіше -- у виді вищої ідеї, що по-древнегречески звучить як Логос (букв, із гр. слово). Відкрийте Євангеліє від Іоанна. Перші його рядки -- «Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і слово було Бог». Це збіг безумовний не випадкове, так само як і збіг із християнським навчанням про те, що Христос прийшов у світ як «Помазаник Божий», посередник між Богом і людьми.

Джерела по історії раннього християнства. Дискусія про історичність Ісуса Христа

Джерелом, з якого християни одержують духовну інформацію про Бога, земне життя Ісуса Христа, його учнів і основах християнського навчання, є Біблія (букв, із гр. книги). До складу Біблії входить безліч книг Старого Завіту (до пришестя Ісуса Христа) і Нового Завіту (життя і навчання Христа і його учнів -- апостолів). Біблія -- строго канонічна (канон із гр. норма, правило) книга. Її християни називають Священним писанням, тому що вірять у те, що вона, хоча написана конкретними авторами, але по вселянню самого Бога (шляхом божественного одкровення). Тексти, близькі по змісту, що не ввійшли в Біблію, вважаються апокрифічними (із гр. таємний, секретний).

Старий Завіт визнається священним як християнством, так і іудаїзмом. У християн він містить 50 книг, написаних в оригіналі давньоєврейською мовою. Пізніше вони були переведені на грецьку мову, потім із грецького на латинський, давньослов'янський і сучасні національні мови. Християні включають до складу Старого Завіту і вважають священними набагато більше книг, чим іудеї (наприклад, деякі книги пророків). Між католиками, православними і протестантами також існують розбіжності з приводу Старого Завіту. Біблії, видані в рамках цих християнських плинів, трохи розрізняються по складу і тексту. У Біблію католиків і православних включено 11 неканонічних, а на думку католицької церкви -- канонічних «другого порядку» старозавітних книг (Товита, Юдифи, Маккавейские й ін.). Протестанти відносять їх до апокрифічного. Справа в тім, що давньоєврейського оригіналу цих книг не збереглося.

Новий Завіт -- це в першу чергу чотири Євангелія, написаних учнями Ісуса Христа. Перші три -- від Матфея, Марка і Луки -- дуже схожі по змісту, четверте -- від Іоанна -- відрізняється і по сюжетній лінії, і по стилі: очевидно, воно було написано пізніше (по спогадах, а не по безпосередніх враженнях, як вважають дослідники). Відома безліч неканонічних (апокрифічних) Євангелій, що не ввійшли в Біблію. У ході розкопок і пошуків вчених у Єгипті і на берегах Мертвого моря знайдені цілі бібліотеки таких апокрифів. Деякі з них не суперечать канонічним текстам і не забороняються християнськими церквями. Крім чотирьох Євангелій Новий Завіт містить ще 23 книги. Це опис діянь апостолів і їх вероучительные послання, а також сама загадкова і страшна книга -- «Одкровення Іоанна чи Богослова Апокаліпсис» (апокаліпсис із гр. одкровення). Автор цієї книги ототожнюється з автором четвертого Євангелія (але не усіма вченими і богословами!). У книзі розповідається про прийдешню історію людства, повної катастроф, воєн, епідемій, після якої відбудеться вирішальна битва (Армагеддон) Месії із сатаною. Перемога Месії буде означати кінець земної людської історії, відродження мертвих. Відбудеться Страшний суд, у результаті якого грішники потраплять у пекло, а праведники -- у рай, зображуваний у виді Єрусалима -- прекрасного міста на небесах. Трактування Апокаліпсиса християнами дуже відрізняється в залежності від направ^ ления християнства і богословської школи: від символічного розуміння описаних у цій книзі подій до буквального.

Усі книги Священного писання -- безумовний авторитет для християн. При всіх розбіжностях їхніх поглядів Євангелії -- стрижнева основа християнського Священного писання. Однак деякі вчені, у першу чергу атеїстичного і матеріалістичного напрямків, сумнівалися і сумніваються в істинності Священного писання. Вони посилаються на багато аргументів, у тому числі внутрішні протиріччя в текстах священних книг. Ці учені вказують на той факт, що майже не залишилося «зовнішніх джерел», що свідчать про життя Ісуса Христа (тобто таких, котрі виходили б не від самих християн і в такий спосіб безперечно доводили би історичність Христа). З погляду віруючого християнина пошук доказів буття Ісуса -- абсолютно безглузде заняття (перечитайте притчу про Хом-невіруючий у Євангелії від Іоанна, гл. 20). Усяка віра тим і відрізняється від раціонального (щопроисходили за допомогою розуму) пізнання світу, що не вимагає доказів. Але проте, ця суперечка йде і, імовірно, не має кінцевого дозволу.

Утім, у декількох древніх текстах I в. н.е. (нехристиянських) згадується Месія, Христос, християни. Серед них -- книга іудейського історика Йосипа Флавія «Іудейські стародавності», іудейський Талмуд (див. гл. VI), «Історія» Тацита, життєпис імператора Нерона, письменника Светония і деякі інші тексти. Існує точка зору, що згадування про Христю можуть бути пізнішими вставками, зробленими християнами у своїх інтересах. З пам'ятників, зв'язаних із земним життям Ісуса Христа, збереглися Святі місця в Палестині (об'єкт паломництва християн усього світу), що включають Труну Господень, Хрест, на якому був розп'ятий Христос, і багато чого іншого. Збереглася плащаниця (у нее був обгорнений Ісус після зняття з хреста). На плащаниці нібито віддрукувався лик Христа (нерукотворний образ). У пам'ять про це в кожнім православному храмі є «своя» плащаниця з зображенням лику Рятівника, що урочисто виносять у п'ятницю перед святом Великодня. Однак переконливих доказів дійсності цих матеріальних пам'ятників немає.

Російський богослов Г.В.Флоровский, відповідаючи супротивникам визнання історичності Христа, пише про те, що Христос прийшов у світ невпізнаним, тобто його сучасники (за винятком деяких) не зрозуміли, з ким мали справу, а тому і не відбили факт явища Ісуса в історичній хроніці. Усвідомлення масштабу і величі цієї події відбулося набагато пізніше. Не можна не погодитися з розумністю такої точки зору. Серед учених, що тяжіють до атеїстичної школи, існують наступні точки зору на історичність Христа.

1. Образ Христа -- мифологичен. Він є продуктом додавання декількох древніх міфів (про Осирисе, Митрі, Заратустре й ін.).

2. Христос -- літературний персонаж, що, як це часто буває з відомими літературними героями, початків жити своїм самостійним життям.

3. Христос -- історична особистість, реальна людина, один з багатьох пророків Древньої Іудеї. Його образ доповнений численними фантазіями і нашаруваннями, що мають мало загального з реальністю.

Усі ці точки зору поєднує те, що відповідно до них сам Христос і його життєписи є плід людської фантазії, деяка мудра казка. Природно, у радянський час ці погляди найбільше активно пропагувалися. Однак більшість серйозних религиоведов виходять з факту безперечної історичності Ісуса Христа.